Ім'я файлу: У сучасних умовах, коли заняттями важкою.docx
Розширення: docx
Розмір: 11кб.
Дата: 11.12.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 11кб.
Дата: 11.12.2022
скачати
У сучасних умовах, коли заняттями важкою
атлетикою захоплюються десятки тисяч юних спортсменів, починаючи з
раннього підліткового віку (12-13 років), вивчення проблеми вдосконалювання
методики підготовки молодих важкоатлетів з урахуванням їх віку здобуває
зростаюче значення й актуальність. На думку, адаптація організму,
навіть юного спортсмена, до тренувального навантаження проявляється
насамперед у підвищенні функціональних можливостей організму. Саме
адаптація організму, що проявляється в його відповідній реакції на
кількаразовий вплив подразника, відіграє головну роль у розвитку рухових
якостей. Багато дослідників вказують на небажаність
застосування в тренуванні спортсменів одноманітних навантажень, тому що,
пристосувавшись до певного подразника (тобто однієї й тієї же величині
навантаження), організм через певний строк перестає відповідати на нього
більш ефективною реакцією. Як відзначає, основою для зростання
спортивних результатів є безперервне вдосконалювання функціональних
можливостей організму, що досягається за рахунок постійного підвищення
тренувального навантаження в процесі багаторічної підготовки за рахунок
підвищення інтенсивності тренувального навантаження. В свою чергу
дослідження показали, що тренувальний ефект, виникає в результаті
багаторазового й систематичного повторення комплексу вправ. На його думку,
підвищення ефективності силової підготовки є залежним від наступних
факторів, побудованих за схемою: режим↔засіб↔метод↔система↔обсяг.
Причому той або інший параметр навантаження буде мати повну реалізацію
тоді, коли будуть вичерпані можливості попереднього параметра. Якщо
говорити про абсолютний ефект спеціальної силової підготовки, то він значно вище при певній системі застосування різних засобів і методів, ніж при
роздільному, неупорядкованому в часі їхньому використанні.
До недавнього часу у важкоатлетичному спорті найпоширенішим
методом тренування було повторне піднімання обтяжень, вага яких поступово
збільшувалося як в окремому занятті, так і від заняття до заняття в міру
зростання сили. Пізніше, у спортивній практиці стали застосовувати
варіаційний метод планування тренувального навантаження. Обґрунтування
цього методу знайшло своє переконливе відбиття в працях цілого ряду фахівців
в області спортивної підготовки. Варіативність тренувального
навантаження на думку, може забезпечуватися як різкою зміною обсягів
(інтенсивності) від малого до великого (1-й тип варіативності), так і
виключенням з окремих занять якої-небудь вправи (2-й тип варіативності).
Застосування того або іншого типу варіативності кількість підйомів штанги в
спортсменів обумовлюється як фізіологічними можливостями м’язів, так і
деякими індивідуальними психологічними властивостями атлетів.
На думку, застосування обмеженого числа спеціально підібраних
вправ в експерименті забезпечує гарний приріст результатів протягом тільки
перших 1-1,5 місяців тренувань. Продовження виконання цих вправ дає по
відношенню до зростання досягнень все менший і менший ефект. Причину
такої реакції організму спортсмена автор зазначає в адаптації, головним чином,
нервово-м’язової системи до тренувальних навантажень. У той же час ряд
дослідників показали, що в експерименті з різними варіантами тренувального
навантаження приріст результатів виявлявся різним. Так, автор вивчав
ефективність використання в тренуванні штангістів тренувальної ваги в 70, 80 й
90% від максимальної. Результати цих досліджень показали, що в підсумку
спортивні показники виявилися вище в групі випробуваних, які тренувалися зі
штангою вагою 90%. Проте, автор установив, що у всіх випадках приріст
досягнень в експериментальних вправах був вище в першій половині
експерименту в порівнянні із другою. Дослідження свідчать про
неспроможність теорії застосування принципу поступовості в підвищенні тренувального навантаження, якщо це стосується висококваліфікованих
атлетів. Дотримання даного принципу для добре тренованого спортсмена
невигідно, тому що для необхідного розвитку в нього певної якості, наприклад,
сили м’язів, потрібно виконувати все зростаючий обсяг роботи. Згідно, така
робота не дає належного ефекту в тренуванні спортсменів будь-якої
кваліфікації, у тому числі й невисокої. Для останніх у межах оптимальних меж
принцип варіативності побудови тренувального навантаження виявився більш
ефективнішим.
Значне місце в тренуванні важкоатлетів пропонується відводити
стресовим (ударним) тренуванням. Під такими маються на увазі тренування з
великим обсягом навантаження – близько 90-100% від максимального й з
інтенсивністю вище 90% по відношенню до середньомісячного рівня. Але
після застосування серії таких тренувань у спортсмена можуть виникнути різні
розлади, особливо в психології поведінки, тому необхідно сполучати великі,
середні й малі навантаження в тренувальному процесі, що позитивно
позначаються на зростанні результатів і виключають негативні моменти в
самопочутті й здоров’ї спортсменів.
В роботі вказується, що в перші роки підготовки важкоатлетів
зростання спортивно-технічних результатів відбувається паралельно зі
збільшенням обсягу й інтенсивності навантажень. Потім найбільш
сприятливою умовою для подальшого, прогресу досягнень виявляється
збереження досягнутого обсягу навантажень у річних циклах на відносно
стабільному рівні, але за умови наростання інтенсивності середньотренувальної
ваги штанги. Тому що за твердженням автора на етапі вищої спортивної
майстерності між інтенсивністю й спортивними результатами є прямий зв’язок,
у той час як між результатом й обсягом навантаження такого зв’язку немає.
Так, наприклад в 1964-1972 р. обсяг навантаження в річних циклах у членів
збірної команди СРСР був відносно стабільним (близько 8000 підйомів
штанги). З переходом на підготовку у двоєборство цей параметр навантаження досяг до 1980 р. величини 20-22 тис. Кількість підйомів штанги й у цей час
зберігається на цьому рівні.
Результати досліджень абсолютної середньотренувальної ваги у
відносних одиницях у жимових, ривкових і штовхальних вправах у
найсильніших важкоатлетів [4] показали, що спортсмени незалежно від вагової
категорії мали середньотренувальну вагу відповідно 72±4,7; 74±4,6 й 72+5,3%.
Таким чином, більшість авторів при визначенні тієї або іншої величини
навантаження сходяться в думці, що адаптаційний механізм організму людини
найбільш суттєво реагує на варіаційний метод тренування. Монотонний
тренувальний процес приводить до швидкої адаптації організму і до зниження
результатів. У той же час роботи А. С. Медведєва і Ю. В. Верхошанского
глибше розкрили вплив тренувальних навантажень на приріст м’язової сили
(спортивних результатів). Справа в тому, що варіація обсягів й інтенсивності
тренувальних навантажень підкорюється певним закономірностям і залежить
від багатьох факторів: режиму тренувань, засобів, методів, спортивного стажу,
кваліфікації, періоду спортивної підготовки, індивідуальних особливостей й ін.
Так, наприклад, за останні роки середньомісячна відносна інтенсивність
тренувального навантаження в ривкових і штовхальних вправах у штангістів
збірної команди країни залишилася незмінною (у межах 72-77%), у той час як
річний обсяг збільшився в 2-3 рази.