Ім'я файлу: 60845.doc
Розширення: doc
Розмір: 527кб.
Дата: 21.02.2021
Пов'язані файли:
Экономика и финансы пидпр.docx


Самоосвіта як безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів




Автор(автор-укладач): Кізіченко Людмила Іванівна, вчитель інформатики, Красноградського багатопрофільного ліцею Красноградської районної ради Харківської області

Зміст

Вступ………………………………………………………………….…..4

1.Теоретичні аспекти самоосвітньої діяльності педагога……….…… 6

1.1 Мета самоосвіти………………………………………….….…6

1.2 Принципи самоосвітньої діяльності вчителя…………….…..7

1.3 Аспекти вибору змісту і форм самоосвітньої роботи вчителі………………………………………………………………….....9

1.4 Вимоги до організації самоосвіти педагогів……………….…9

2.Основні компоненти самоосвітньої діяльності……………………..10

3.Напрямки реалізації самоосвітньої діяльності вчителів….….……..13

4.Етапи самоосвіти вчителя………………………………………….…14

5.Основні функції керівника щодо підвищення ефективності самоосвітньої діяльності педагогів……………………………...…...15

6. Критерії оцінювання результатів самоосвіти…………………....…16

Висновки…………………………………………………………….…..17

Словник основних понять та термінів…………………………….......18

Література……………………………………………………………….19

Додатки

Вступ

 Удосконалення методичної майстерності –

це передусім самоосвіта,

особисті ваші зусилля,спрямовані

на підвищення власної культури праці

і в першу чергу культури мислення.

В.Сухомлинський

Утворення незалежної української держави зумовило необхідність модернізації системи освіти. Основні шляхи оновлення освіти у новому тисячолітті визначено в положеннях Закону України “Про освіту”, цільовій комплексній програмі “Вчитель”, якими передбачається таке:

  • відтворення інтелектуального потенціалу народу;

  • забезпечення можливостей для саморозвитку людини;

  • підготовка молоді до інтеграції в суспільство;

  • професійна адаптація фахівця в умовах трансформації суспільного устрою та формування його професійної мобільності і конкурентоспроможності.

Успішне розв’язання цих завдань вимагає від особистості вибору стратегії неперервної освіти впродовж усього життя на основі саморозвитку, самовдосконалення, самоосвіти.

Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:

  • «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру».

Закон України « Про освіту»

  • «Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників,

їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти »

Національна доктрина розвитку освіти

Виходячи з цього, головними завданнями післядипломної педагогічної освіти та методичних служб стали питання стимулювання самоосвіти і саморозвитку педагогічних кадрів та надання своєчасної методичної допомоги у даному напрямку.

Досягнення висот педагогічної майстерності потребує максимальних особистих зусиль вчителя, енергії, природних нахилів і здібностей, величезної працездатності і, чи не найголовніше, безмежне бажання стати педагогом – майстром.

Педагогічна майстерність – це високе мистецтво навчання і виховання, доступне кожному педагогові, що постійно вдосконалюється; це єдність знань, методичних умінь, мовної культури, педагогічної техніки, такту й оптимізму. Ще Платон помітив, що будь-яка добре виконана діяльність, окрім уміння й натхнення,  передбачає наявність міцних знань про те, як і чому. Навчання є одним із видів спільної діяльності того, хто вчить, і того, хто вчиться. «Учитель живе доти, доки вчиться, тільки-но він перестає вчитися, у ньому помирає вчитель». (Костянтин Ушинський)

Однією з необхідних умов успішного професійного зростання є цілеспрямована й систематична самоосвіта, бо, за словами Жан –Жака Руссо, тільки вона спроможна сформувати справді ерудовану та всебічно розвинену особистість, якою, без сумніву, повинен бути вчитель. Самоосвіта є елементом виробничої діяльності кожного вчителя, який вільно обирає матеріал, прийоми й засоби роботи над собою. Такий принцип організації самоосвіти – поєднання її обов’язкового характеру з добровільно обраним змістом – найбільше виправдав себе у нашому закладі. У процесі самоосвіти реалізуються основні дидактичні принципи навчання – систематичності, послідовності, наступності, зв’язку з практикою. Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результатом такої роботи виступає ефект розвитку учнів, а не тільки власне самовдосконалення в особистому та професійному планах. Тому самоосвіта вчителя має суттєве значення для реалізації на практиці раніше отриманої освіти, формування вмінь професійної педагогічної діяльності.

Самоосвіта –це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої продуктивна і творча.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.


1.Теоретичні аспекти самоосвітньої діяльності педагога

1.1 Мета самоосвіти

Самоосвітня діяльність педагога – свідома діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуально неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості.

Мета самоосвіти:

  • розширення загальнопедагогічних і психологічних знань з метою

поширення й удосконалення методів навчання й виховання;

  • поглиблення предметних знань;

  • оволодіння досягненнями педагогічної науки, передової педагогічної практики;

  • підвищення загальнокультурного рівня педагога.

Самоосвіта є об’єктивною потребою, яка мотивується такими чинниками:

  • щоденна робота з інформацією;

  • творча атмосфера;

  • конкуренція;

  • зміни в суспільстві;

  • громадська, суспільна думка.

     Вогнище розпалюється вогнищем, особистість формується особистістю. Самоосвіта є процесом двоаспектним. По-перше, вона є продовженням логічного ланцюга професійної освіти: школа, ВНЗ, післядипломна освіта, самостійна. По-друге, самоосвіта є наслідком «незадоволення» професійною освітою.

Актуальність самоосвіти педагога зумовлена  психологічними аспектами та специфікою вчительської праці:

  • самоосвіта повідомляє істину, яка інтерпретується відповідно до власних, часто застарілих поглядів;

  • педагоги обмежені у часі для отримання інформації в порівнянні з учнями;

  • вчителі мають нерідко обмежене коло спілкування із своїми однолітками, й це коло обмежене професійними інтересами.

Самоосвіту вчителя можна розглядати як сукупність складових:

  • Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

  • Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

  • Самовизначення – вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, вміння усвідомлювати свої інтереси;

  • Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватності своїм можливостям, форми самоосвіти, планувати, організувати робоче місце та діяльність;

  • Самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей;

  • Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки васної роботи;

  • Саморозвиток – результат самоосвіти.

   Тому, лише формуючи цю сукупність, можна передбачити свідому самоосвітню діяльність педагога.

Самоосвіта педагога є одним з найважливіших шляхів упровадження педагогічної науки в шкільну практику Вся система самоосвіти педагога-предметника  розглядається як постійне та нерозривне співвідношення між педагогічною теорією та шкільною практикою.

Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь:

  • вивчати необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;

  • виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень;

  • вибирати з прочитаного та побаченого думки та методичні знахідки для апробації у власній педагогічній діяльності;

  • систематизувати та розробити науково-методичне узагальнення;

  • впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи з учнями.


1.2 Принципи самоосвітньої діяльності вчителя
У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:

  1. Принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності ).

  2. Принцип діяльності (практична спрямованість роботи ).

  3. Принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).

  4. Принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).

  5. Принцип самореалізації (здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної і суб’єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.

Основні принципи

організації самоосвітньої роботи вчителів

  1. Взаємообумовленість мети, суті, змісту, структури методичної роботи і суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип вимагає, зокрема, єдності ідейно-політичної та професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.

  2. Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників упродовж всієї педагогічної діяльності.

  3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання навчальних предметів та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

  4. Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.

  5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, диференціація змісту і методів методичної роботи.

  6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи та курсової підготовки, ретельне виконання вчителями до курсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога, узагальнення його досвіду, тобто формування творчого мислення педагога.

  7. Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих педагогів і всього колективу.


1.3 Аспекти вибору змісту і форм самоосвітньої роботи вчителів


  1. Опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти;

  2. Вивчення нових наукових ідей, найактуальніших педагогічних проблем ( у відповідності до науково-методичної проблеми школи );

  3. Вивчення передового педагогічного досвіду;

  4. Робота над індивідуальною психолого-педагогічною проблемою, докурсовим та післякурсовим завданням.


1.4 Вимоги до організації самоосвіти педагогів
І.П.Жерносек виокремлює низку вимог до організації самоосвіти педагогів:

  1. Зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагогів. Результатом самоосвітньої роботи педагога має стати поліпшення якості викладання предмета, виховання та розвитку учнів за допомогою свого предмета.

  2. Систематичність і послідовність самоосвіти, безперервний характер роботи постійне ускладнення змісту й форм самоосвіти.

  3. Комплексний підхід до добору змісту й організації обраної теми з самоосвіти.

  4. Індивідуальний характер самоосвіти як найгнучкішій форми отримання знань (форми та методи самоосвіти мають бути підпорядковані особливостям особистості педагога наявності в нього професійно значущих якостей, умовам його шкільної роботи, його реальним можливостям тощо)

  5. Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі школи, району, області.

  6. Створення в школі умов, що спонукають педагога до самоосвітньої діяльності.

  7. Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарах, засіданнях науково-методичних кафедр, педагогічних читаннях, конференціях тощо).

Для вчителя є обов’язковим розуміння постійного навчання, адекватна самооцінка та усвідомлення необхідності в самоосвіті.
2.Основні компоненти самоосвітньої діяльності




  1. Стартовий інтелектуальний потенціал – це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем.

Знання – фундамент пізнавальної діяльності.

При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме:

    • стан науково-теоретичної підготовки;

    • стан психолого-педагогічної підготовки;

    • стан методичної підготовки;

    • стан технологічної підготовки.

  1. Мотиви формування безперервної самоосвіти.

Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед мотивів найчастіше зустрічаються:

  • прагнення до постійного самовдосконалення;

  • прагнення до самовираження ;

  • прагнення самореалізації та самоствердження особистості;

  • професійне зростання;

  • розширення кругозору;

  • підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;

  • наявність пізнавальної зацікавленості;

  • створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег;

  • підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;

  • отримання нагород;

  • підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

Психологи виділяють в структурі мотивації такі компоненти:

  • самосвідомість,

  • самовиховання,

  • самонавчання.

  1. Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності:

  • читання;

  • слухання;

  • спостереження;

  • експеримент.

  1. Уміння розумової діяльності:

  • чуттєве пізнання;

  • техніка мислення;

  • вибір проблем та шляхів рішення.




  1. Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання:

  • вибір форм самоосвіти;

  • планування;

  • організація робочого місця; самоорганізація;

  • самоаналіз;

  • самоконтроль.

3.Напрямки реалізації самоосвітньої діяльності вчителів



















4.Етапи самоосвіти вчителя


ЕТАПИ

ЗМІСТ РОБОТИ

ТЕРМІН

I. Діагностичний

1. Аналіз утруднень.

2. Постановка проблеми.

3. Вивчення літератури з проблеми, ППД.


I рік роботи над темою.

II. Прогностичний

1. Визначення мети й завдань роботи.

2.Розробка системи заходів, спрямованих на розв¢язання проблеми.

3. Прогнозування результатів.


I рік роботи над темою.

III. Практичний

1.Впровадження перспективного

педагогічного досвіду, системи заходів.

2.Формування методичного комплексу.

3.Відстеження процесу, поточних, проміжних результатів.

4.Коригування роботи.


II рік роботи над темою. (III), (IV).

IV. Узагальнюючий

1. Підведення підсумків.

2. Оформлення результатів роботи.

3. Подання матеріалів.


III рік роботи над темою. (IV), (V).

V.Впроваджувальний

1. Використання досвіду самим педагогом у процесі подальшої роботи.

2. Розповсюдження.

У подальшій педагогічній діяльності.

5.Основні функції керівника щодо підвищення ефективності самоосвітньої

діяльності педагогів



  1. Аналітико-прогностична –здійснення діагностики і спонукання до самодіагностики професійної діяльності.

  2. Планування –допомогти у формуванні проблеми і завдань, очікуваних результатів.

  3. Організаційно-координаційна підбір літератури, консультації щодо розробки програми, організація показу успіхів.

  4. Контрольно-оцінювальна спланувати систему внутрішнього контролю.

  5. Регулятивно-корекційна –рефлексивна оцінка процесу і результатів, вихід на нову проблему.




В системі внутрішкільного контролю передбачається самоосвітньою діяльністю три основні види контролю адміністрації:

  • Попередній контроль. Він здійснюється на початку навчального року, коли педагоги готуються до нового навчального року й складають плани самоосвіти. Своєчасні поради та рекомендації адміністрації допоможуть педагогу реально відібрати питання для самостійного опрацювання, зосередити увагу на головних напрямках свого самовдосконалення. Провідний метод контролю – співбесіди з окремими вчителями та керівниками м/о.

  • Поточний контроль. Протягом навчального року аналізуються відвідані уроки, проведені виховні заходи, контрольні роботи тощо. Вивчається творча лабораторія педагога. Адміністрація допомагає осмислити та обгрунтувати вдалі моменти в роботі, а разом з тим – виявити недоліки в роботі, певні труднощі, проаналізувати причини їх появи. В.О.Сухомлинський писав: «На уроці я бачу перш за все, чим живе вчитель, що він читає, яке місце в його духовному житті займає книга, як він слідкує за досягненням культури». Отже, кваліфікована допомога, надана на підставі аналізу роботи вчителя, надихає його на цілеспрямовану творчу самоосвітню діяльність.

  • Підсумковий контроль. Здійснюється наприкінці семестру чи навчального року. Частіше за все відбуваються у формі бесіди з педагогами.



6. Критерії оцінювання результатів самоосвіти


    1. Педагогічний – освітні програми і технології, рівень навченості дітей.

    2. Психологічний – рівень психофізіологічного комфорту, розвинутість професійних та особистісних якостей.

    3. Соціально-психологічний – характер взаємин між учасниками навчально-виховного процесу, розширення комунікативного простору.

    4. Соціальний – рейтинг педагога.

    5. Науково-методичний – підвищення кваліфікації, авторські програми, впровадження педагогічних технологій, активність у науково-методичній роботі.



Висновки
Отже, враховуючи психологічний та педагогічний аспекти вирішення проблеми, специфіку самоосвіти, можна зробити такі висновки:

1.Самоосвіта є результатом освіти і обов’язковою умовою ефективності останньої. Взаємозв’язок процесів освіти і самоосвіти зумовлений тим, що:

  • самоосвіта сприяє накопиченню знань, формуванню інтелекту, розвитку розумових сил та здібностей;

  • самоосвіта є інформативним процесом, є складовою розумового самовиховання, завдяки якому виробляються якості, необхідні для успішного оволодіння знаннями.

2.Самоосвіту не можна ототожнювати з самостійною роботою, тому що самоосвіта є цілеспрямованим добровільним удосконаленням особистості в сфері науки, культури за допомогою самостійної та науково-дослідницької діяльності. Таким чином, самостійна робота є одним із засобів самоосвіти.

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ ТА ТЕРМІНІВ

  1. Неперервність в освітіце зв‘язок, узгодженість та перспективність усіх компонентів освіти (цілей, завдань, змісту, методів, засобів тощо на кожному щаблі освіти) для забезпечення наступності в розвитку особистості.

  2. Педагогічна майстерність – це високе мистецтво навчання і виховання, доступне кожному педагогові, що постійно вдосконалюється; це єдність знань, методичних умінь, мовної культури, педагогічної техніки, такту й оптимізму.

  3. Самоосвітаце безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

  4. Самоосвітня діяльність педагога – свідома діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуально неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості.

  5. Самоосвітня компетентність – якість особистості, що характеризує її здатність до систематичної самостійно організованої пізнавальної діяльності, що спрямована на продовження власної освіти в загальнокультурному й професійному аспектах.



Література


  1. Білоус І.І.На допомогу молодому вчителю  //  Все для вчителя – 2008 –№ 10– С. 36

  2. Гергуль Н.Зростання  професійної майстерності вчителя  //  Школа -  2008 –№ 1– (25) С. 20

  3. Геркуль С. Організація самоосвіти діяльності вчителів Павлиської середньої школи  //  2005 - № 6 (905)– С. 44

  4. Геркуль С.Проблема самоосвіти вчителя в історії педагогічної думки  //  Рідна школа – 2003 –№ 7– (882)– С. 56

  5. Гуц З.Самоосвіта – самоціль чи необхідність  //  Завуч – 2005 – № 28 – С. 7

  6. Григора В.В. Робота з педагогічними кадрами – Харків « Основа », 2006.

  7. Жерносек І.П. Науково-методична робота в навчальних закладах загальної середньої освіти. Монографія. – .К.,2000. – 124 с.

  8. Квардіціус Л.В. Професійна самоосвіта вчителя. //Управління школою – 2006– № 13.

  9. Панасенко В.Самоосвіта в системі формування професійної компетентності педагогів // Завуч – 2009 –№ 10 – С. 21

  10. Птахова Л.Моніторингова діяльність та рефлексія  // Завуч – 2004 –№ 9 –(195) ––С. 5

  11. Тевлін Б.Л. Професійна підготовка вчителів – Харків « Основа », 2006.






скачати

© Усі права захищені
написати до нас