Макаренко
Видатний український педагог, письменник, засновник системи дитячо-підліткового виховання, який вніс вагомий вклад у розвиток теорії і методики виховання безпритульних дітей.
Народився Антон Семенович Макаренко 13 березня 1888 року у м. Білопілля, на Харківщині (тепер Сумська область) в сім'ї робітника залізничних майстерень Семена Григоровича. Його мати — Тетяна Михайлівна походила із збіднілого дворянського роду, талановита жінка з тонким відчуттям гумору.
З дитинства Антон мав слабке здоров'я і поганий зір, та незважаючи на це, навчався добре. Хлопець любив читати книжки, особливо захоплювався літературою історичного спрямування, талановито малював, чудово грав на скрипці. Питання майбутньої професійної діяльності для юнака було складним. За станом здоров'я він не міг пов'язати вибір своєї майбутньої професії з тяжкою фізичною працею. Його покликанням стала педагогіка.
Після закінчення Кременчуцького міського училища і педагогічних курсів при ньому у 1905 році, Антон Семенович вчителював в Україні.
У 1914 році Макаренко вступив до Полтавського учительського інституту, який закінчив із золотою медаллю.
В період громадянської війни та іноземної інтервенції у південних українських містах було виявлено величезну кількість безпритульних підлітків. Радянська влада почала створювати для них сиротинці та спеціальні виховні заклади. А. С. Макаренка, як вже досвідченого педагога-практика було задіяно у цій непростій роботі. У 1920 році поблизу міста Полтави йому була доручена організація трудової колонії для неповнолітніх правопорушників (пізніше вона носитиме ім'я російського письменника М. Горького). З кінця 1927 року Макаренко — керівник комуни ім. Ф. Дзержинського, що розташована в передмісті Харкова. Очолювати колонію правопорушників, серед яких були й злочинці, людині зі слабким здоров'ям непросто. Спілкуватись з подібними особами було не лише важко, а і небезпечно. Життя завідувача колонії, як і багатьох вихователів, багато разів було під загрозою. Але Макаренко працював з вірою у відродження дітей і, що важливо, вселяв віру в них самих. Слід зазначити, що колонія не лише перевиховувала «важких» підлітків, а й приносила державі прибутки — випускала фотокамери «ФЕД».
У 1935-36 роках А. С. Макаренко працював заступником начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР, а у наступні два роки керував трудовою колонією в Броварах. Із 1937 року Антон Семенович жив у Москві, займався літературною і громадсько-педагогічною роботою.
Помер А. С. Макаренко 1 квітня 1939 року в Москві у віці 51 року.
А. С. Макаренко створив два зразкових педагогічно-виховних заклади, в яких тисячі безпритульних правопорушників не лише підійнялися і повернулися до нормального життя, а й стали передовими громадянами суспільства.
Найважливішим у системі Макаренка визнано положення про виховання в колективі і через колектив. Педагог-новатор створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом, поєднавши навчання з продуктивною працею, моральним, фізичним і естетичним вихованням.
Багато зробив для розвитку теорії сімейного виховання, розглянув проблеми етики. Свій досвід і педагогічні погляди Макаренко втілив у творах «Марш 30-го року» (1932 р.), «Педагогічна поема» (1933-35 рр.), «Книга для батьків» (1937 р.), «Прапори на баштах» (1938 р.), статтях та ін.
Значний вплив на літературну творчість Макаренка мала творчість Максима Горького, його листи і особиста дружба з ним. Їхнє листування почалося у 1925 році, а перша зустріч відбулась у 1928 році, коли Горький відвідав колонію у Куряжі.
В літературній творчості А. С. Макаренка широко представлені українська тематика, український фольклор, гумор. Твори перекладено багатьма мовами народів світу. Педагогічну спадщину Макаренка використовують прогресивні педагоги багатьох зарубіжних країн.
У 1951 році в м. Кременчуці Полтавської області у будинку, де Макаренко жив і працював у 1905-1919 роках, відкрито педагогічно-меморіальний музей. Тут розміщено 1200 експонатів — твори, фотоматеріали, особиста бібліотека, речі, відтворено обстановку робочого кабінету.
Сухомлинський
Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці (тепер Кіровоградська обл) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Василь Сухомлинський вчився в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського. У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі. У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року. 9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б). Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. У 1948 році Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи і працює а цій посаді 23 роки (до кінця життя). В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно—публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально—виховного процесу». З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 — заслужений вчитель УРСР. 1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. 2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помер. Василь Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Василь Олександрович ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. Книга «Серце віддаю дітям» мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». Коротка біографія Василя Сухомлинського на українській мові може бути доповнена цікавими фактами про нього.
Ващенко