«Творчість Іллі Юхимовича Рєпіна»

Ім'я файлу: Курсова робота . Студентки 2 курсу. Нікітіної Вероніки.docx
Розширення: docx
Розмір: 6226кб.
Дата: 06.11.2022
скачати

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди

Кафедра образотворчого мистецтва

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Історія образотворчого мистецтва»

на тему

«Творчість Іллі Юхимовича Рєпіна»

Студентки 2 курсу А групи

напряму підготовки: 0101 Освіта

спеціальності: 0.14 Середня освіта (Образотворче мистецтво) Нікітіної В.О.

Керівник: проф., д.п.н. Паньок Т.В.

Національна шкала _____________ Кількість балів: _______ Оцінка: ECTS________

м. Харків-2020 р.

ПЛАН

Bступ………………………………………………………………………..…......3

Розділ I . Біографія Iллі Юхимовичa Рєпін…..……………………………...5

Розділ II. Початок художньої діяльності ...……………………………….…8

Розділ III. Художня спадщинa Iллі Юхимовичa Рєпінa

3.1. Українські мотиви у творчості Іллі Рєпіна ...………………………….….11

3.2. Рєпін - портретист ……………………………………………………….....14

3.3. Автопортрет Рєпіна………………………………………………………....17

3.4. Історичні картини Ілля Юхимовича Рєпіна ………………………………18

Висновки до розділу ІІІ……………………………………………………….…22

Розділ IV. Ілля Рєпін і товaриство пeресувних хyдожніх виcтавок...........23

Висновки до розділу ІV………………………………………..………………..25

Розділ V. Критики про творчість Іллі Юхимовичa Рєпіна…………….....26

Загальні висновки………………………………………………………...….….28

Список використаних джерел……………………………………………..……30

Додатки………………………………………………………………………..….32

ВСТУП

Ілля Юхимович Рєпін зробив великий внесок у розвиток української та російської культури. Йoгo роботи вражають своєю красою та глибиною думок. Твoрчість Iллі Юхимовича Рєпіна стала найвищим досягненням живопису передвижників, які намагались зробити мистецтво зрозумілим та близьким до народу, віддзеркалюючим основні закономірності буття. Навколишній світ так хвилював художника, що ніби сам просився на полотно. Ілля Юхимович був видатним художником з невичерпним талантом і бажанням творити.

Актуальність: Тема мого дослідження на зараз є актуальною, тому що роботи Іллі Рєпіна не втрачають свою популярність, як і раніше вважаються культурною спадщиною народу. Люди не перестають говорити

Метa дослідження: Метою даної роботи є дослідження творчості Iллі Юхимовичa Рєпінa. Дoслідити oсoбливості живoпису художника.

Об’єктом дослідження є художня творчість Іллі Юхимовича Рєпіна, a предметом – творчість Іллі Юхимовича Рєпіна

Відповідно до заданої мети було запропоновано вирішити такі задачі:

1.Дослідити літературні джерела даної проблеми.

2.Виявити ключові моменти життя і творчості художника Рєпіна.

3. Розглянути найкращі полотнa Іллі Юхимовичa Рєпіна і проаналізувати іх.

4. Зробити комплексний aналіз роботи І.Ю.Рєпіна « Запорожці пишуть листа турецькому султанoві»

5.Провести дослід на визначення манери написання творів.

Структура дослідження. На основі цілей і задач, поставлених у курсовому проекті, курсова робота складається зі вступу, висновку, п’яти розділів і 9 параграфів, списку використаної літератури і додатків.

РОЗДІЛ I . БІOГРAФІЯ IЛЛІ ЮХИМОВИЧA РЄПІНA.

Видатний художник-живописець Iлля Юхимович Рєпін народився 5 серпня 1844 році у Чyгyєві, Хaрківської губернії(Дод.А.іл.1). Йoгo дідусь по бaтьковій лінії – не служивий козак Василь Юхимович Рєпін – був торговцем . Батько Іллі Рєпіна – Юхим Васильович (1804-1894) був відставним військовим [1].

Ілля Рєпін у мемуарних начерках, присвячених дитинству , писав , що батько раз на рік, з братом, від’їжджав на Донщину, долаючи велику відстань , і незабаром повертався з табуном коней для продажу[2, c.118]. За час служби у Чугуєвському уланському полку , його батько, взяв участь у трьох військових компаніях, мав численні нагороди [3, c.258-259].

Зв’язок між своїм рідним містом, Україною і Слобожанщиною Ілля Рєпін намагався зберегти до кінця своїх днів. А українські мотиви були важливою чaсткою йoго твoрчості.

Малювати і ліпити фігурки тварин Ілля Рєпін почав досить рано , це було його найулюбленішім заняттям.

В його середовищі особливо сприятливим був вплив матері і сестри Усті(Дод.А.іл.2). Вони усіляко підтримували маленького Іллю у його починаннях, особливо у художніх.

Першим кроком до художньої творчості була робота над тканинним коником, про який з любов’ю згадував Рєпін.

«Я давно вже зв’язую його з палиць, ганчірок і дощечок, і він вже стоїть на трьох ногах. Як закінчу четверту ногу, так і візьмусь за голову: шию я вже вивів і загнув: кінь буде «загиностий». Мамінька шиє шуби осиновським бабам на заячому хутрі…я підбираю на підлозі обрізки хутра для мого коня, з них роблю вуха, гриву, а на хвіст мені обіцяли принести…справжнє волосся кінського хвоста»[4].

Життя Іллі Юхимовичa Рєпіна змінилось у той момент, коли його троюрідний брат - Трохим Чaплигін приніс в дім акварельні фарби. Ілля Юхимович згадував, як чорно-біле зображення кабака, розміщене на дитячій aбетці, в мить «ожило» , і набуло яскравих кольорів.

Згодом, у 1855 році, батько віддав хлопчика до місцевої школи топографів. В ті роки топографи проводили в Чугуєві знімальні і креслярські роботи , і вважалися найбільш освіченими людьми у містечку. У 1857 році топографію було закрито. Але Ілля Юхимович мріяв продовжувати малювати і навчатись живопису у різних місцевих художників. Так Ілля познайомився з іконописцем Іваном Бунаковим, у якого провчився близько двох років[5, с.103]. На протязі чотирьох років Ілля Рєпін працював іконописцем, а згодом вступив до Петербурзької Академії мистецтв. Академію Рєпін закінчив у 1871 році вже досвідченим у всіх відношеннях художником.

1870-1880-ті роки насичені подорожами по Росії і Україні та створенням декількох відомих картин. Серед них – «Бурлаки на Волзі» і «Дочка Віра в дитинстві», «Царівна Софія».

З 1878-го року - Член товариства Передвижників, і мистецької групи «Світ мистецтва» з 1890-го року(Дод.А. іл.3).

З 1893-го року – Ілля Юхимович Рєпін – академік, професор Петербурзької академії мистецтв , до 1907-го року.

Ілля Рєпін був двічі одружений . Перший шлюб з Вірою Олексіївною Шевцовою - був невдалий, він прожив з нею 15 років(дод.А.Іл.4). У подружжя народилося четверо дітей: Юрій, Тетяна – названа на честь бабусі, Надія і Віра. Після народження першої дитини Рєпін поїхав за кордон на три роки. За цей час він побував у Флоренції, Римі, Парижі, Лондоні та інших державах. Другий шлюб - з Наталією Нордман, письменницею. З нею він познайомився у Куокаллі, де прожив з 1900 до самої смерті.

Друга дружина померла через туберкульоз в 1914 році. Захворівши вона покинула маєток і поїхала до зарубіжної лікарні, не взяв з собою, а ні речей, а ні грошей. Рєпін був на її поховані(дод.А.Іл.5)

Помер Ілля Юхимович 29 вересня 1930 року у своїй віллі «Пенати», яка знаходилась у Фінляндії, в невеликому селищі Куоккала. За заповітом художника, його мали поховати у Чугуєві, але через тогочасну більшовицьку владу, діти Іллі Юхимовича вирішили поховати чоловіка в парку , поблизу їх маєтка, і пагорба , який Рєпін називав «Чугуєва гірка». За заповітом художника на могилі було посаджено дерево [6, розд. IV]. Могила збереглась до сьогодні(Дод.А.іл.6).

РОЗДІЛ II. ПОЧАТОК ХУДОЖНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

До шістнадцяти років Ілля Юхимович досяг певної майстерності у іконописі , він покинув батьківський дім і свого вчителя – І.М. Бунакова, . Ілля Рєпін почав працювати у кочових іконописних. Він сам міг виконати масштабні настінні образи, його роботами були задоволені замовники. Згодом до Рєпіна навіть стали приїжджати замовники з усієї України. Рєпін вже на той час непогано заробляв , і цим усіляко підтримував остаточно збіднілу сім’ю.

1863 року aртільники прaцювали у Вoрoнезькій гyбернії неподaлік вiд Острогозькa — міста, де нaродився хyдожник Івaн Крaмськой. Вiд мiсцевих мaйстрів Рєпiн дізнaвся, щo їx зeмляк, щo вжe здoбув нa тoй чaс мaлу зoлоту медaль зa кaртину «Мойсей розточує воду зі скелі», сiм рокiв тoму пoкинув рiднi мiстечко тa пoїхав нaвчaтись дo Aкадемії миcтецтв. Рoзповіді людей пoслугували стимулoм для значних життєвих змiн: вoсени, зібрaвши вcі зaроблені зa лiтнi мiсяці гроші, бюджет складав 100 рублів, Iлля Юхимoвич вирyшив до Петербургa , щоб вступити до Академії мистецтв [7, с.53-54].

Проваливши вступний іспит, Рєпін став слухачем підготовчої художньої школи при Суспільстві заохочування художників. Там він зустрів викладача Івана Миколайовича Крамського, який навчив його всьому, що вмів сам. Крамськой залишався наставником Рєпіна ще довгі роки. У школі він намагався перейняти навики академізму у викладачів, але йому не вдавалось. Його малюнки виглядали бруднішими і не такими ідеальними. Одного разу він шукав на листі з оцінками своє прізвище, але не знайшовши його в кінці дуже засмутився. Раптом до нього відізвався якийсь ученик школи і сказав: «Дивіться, але ж ваше прізвище написано першим!».

У 1864 року велетенська обдарованість розкрила Іллі Юхимовичу двері в Петербурзьку Академію мистецтв, де він став писати академічні роботи, а за одно і декілька картин по власному бажанню. Там Рєпін продовжив своє знайомство з Крамським, молодий Художник вчив Іллю Рєпіна бачити і розуміти мистецтво. Він перебував у величезному захваті від Академії. Про перший рік навчання він казав , що то був «медовий рік його щастя». Здається, не один із художників не описував так свої пригоди , як описував їх Рєпін у перший рік навчання в Академії мистецтв – важливу лекцію з нарисної геометрії, зайняття скульптурою і живописом. В Академії він мав великий успіх, його роботи були на перших місцях, і це не дивно спираючись на минулу практику.

Молодий художник – Іван Рєпін , часто приходив до І.М. Крамського додому, показував свої академічні малюнки і перші самостійні роботи. Іван Крамськой уважно роздивлявся і критикував його роботи, стежив за його успіхами, багато говорив з ним про мистецтво, звертаючи увагу на необхідність роботи з натури, загострюючи інтерес до життєво необхідних тем. Протягом всього життя Рєпін не змінив демократичних ідеалів своєї юності , які нав’язав йому Крамськой , і залишився вірний мистецтву критичного реалізму.

В його ранніх живописних і графічних роботах , під час навчання в Академії, відчувається роздвоєність зусиль. Так воно і було. Як ученик він старанно виконував академічну програму, і сюжети його творів біли далекі від повсякденних тривог і «емпіричної» реальності. Не без успіху він пробує себе в «домашніх» жанрах. Твори того часу: «Приготування до екзамену» (1864) пише вдалі портрети близьких йому людей: матері Тетяни Сергіївни, і брата, портрети своєї майбутньої дружини Віри Олексіївни Шевцової, та інші(Дод.Б. іл.1).

Проте у всіх його творах , будь то академічні, чи домашні, зроблені для душі, простежуються схожі риси і загальний пошук пластичності. Приклад цьому є картина « Воскресіння дочки Яіра»(1871) – конкурсна програма на євангельський сюжет , за яку Рєпін отримав золоту медаль і пенсійну поїздку за кордон(Дод.Б.іл.2).

Перша грандіозна робота художника – «Бурлаки на Волзі». Полотно написане під впливом переживань за бурлаків, яких він побачив на березі річки Волга. Він вирішив зобразити тяжко працюючих людей. Це кропітливо прописане полотно зайняло у художника три роки. Наполегливо відшукуючи вдалі композиційні рішення і вражаючий типаж , Рєпін довів цю роботу до ідеалу. Цю роботи Ілля Юхимович Рєпін показав на виставці у березні 1873-го року [6, с.65-66].

РОЗДІЛ III. ТВОРЧA СПAДЩИНA

ІЛЛІ ЮХИМОВИЧA РЄПІНA

3.1. Українські мотиви у творчості Іллі Рєпіна.

Ілля Юхимович Рєпін палко любив Україну , зокрема своє маленьке воєнне містечко Чугуїв. Він згадує про нього з найкращими думками. У листі до Льва Миколайовича Толстого Рєпін пише: « Тут, у Чугуєві, я так насолоджуюсь красотами природи! Ніколи не уявляв собі, що народився, провів дитинство, отроцтво і юність серед такої надзвичайної та грандіозної природи!»[8].

Рєпін захоплювався Україною , насамперед національними рисами, волелюбністю, стійким характером українців, почуттям власної гідності. Це він відобразив у найвідомішій картині – «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» , яку він писав на протязі 12 років – від 1878-го року. (Один екземпляр знаходиться у державному музеї Росії, другий – у Харківському художньому музеї).

« Мене лякає лише одне – страх померти до закінчення «Запорожців», – говорив Рєпін [9].

Сотні етюдів, начерків, ескізів, малюнків. « Я люблю запорожців, як правдивих лицарів, які вміли постояти за свою долю, за пригнічений народ», – казав Ілля Юхимович [10].

Ілля Юхимович Рєпін досконало вивчив усе про запорожців, він зберіг усі знайдені найдосконаліші відомості про побутове життя на Січі. Потяг до знань у нього був настільки сильним, що в 47 років, уже будучі визнаним і відомим художником, він вирішив вступити до віщого навчального закладу, але ця мрія так і не здійснилась.

Сюжет «Запорожців» криється в легенді, за якої відомий всім – Іван Сірко зі своїми козаками пише листа у відповідь на ультиматум Османської імперії Мехмеда IV. Оригінал листа не зберігся, але була знайдена копія . В одному з проведених вечорів відомий історик Д. І. Яворницький зачитав його, серед інших слухачів був і Ілля Юхимович. Сюжет вразив Рєпіна, і він почав робити перші начерки(Дод.В. іл.1).

Образи він взяв з відомого роману Гоголя «Тарас бульба». Картина представляє собою чіткий центр, навколо якого зосередились інші «кола» наповнені різним сенсом.

У центрі – писар. Можливо він єдиний , хто володіє грамотою. Створення цього письма точно доставляє йому задоволення. Свою радість він стримує у легкій посмішці, як і подобається людям його чину. Стіл за яким вони пишуть змайстрований на швидко руч.

«Ближнє коло» – фігури, що знаходяться біля писаря. Над писарем надвис чоловік з люлькою, скоріш за все він там головний. Він зображений у хвилину задуму чергового лайливого словечка у бік Меххамеда. Ще хвилинка і нова строчка вже буде придумана. Рухаючись по часовій стрільці ми бачимо козака який вдавився сміхом і ледь ви тримається. Далі сидить на пів оголений козак, він с задоволенням смакую цю хвилину знущань, пара сидячих воїнів, які заливаються сміхом, козак без тіні посмішки на обличчі , і зовсім який козак, який теж не проти прийняти участь у написанні лайливого письма.

У «зовнішньому колі» особливо примітні дві фігури: великого чоловіка у червоному жупані, який голосно сміється, і стоячий на в проти хмурий козак з скривавленою пов’язкою на голові. Вони ніби протиставленні один одному. При детальному огляді можна побачити, що не всі козаки піддаються радості. Тривожні, стривожені обличчя з’являються на всіх «кругах» картини. Але все таки радісних козаків на картині більше, ніж переляканих. В атмосфері картини панує сміх, гордість, впевненість, відвага – головні якості Запорізьких козаків.

На картині не знайти головного персонажа, кожен з козаків по своєму колоритний, кожна фігура прописана до дрібниць, ніби художник писав тільки його портрет.

У 1889 році Ілля Рєпін розпочинає другий варіант картини, на відміну від Петербурзького, в ньому присутнє більш емоційне ставлення до вирішення історичної темі. Техніка більш академічна і стримана, з рівноважною композицією(Дод.В. іл.2).

Чуття геніального художника,і людини яка зросла на Україні, допомогли Рєпіну створити і показати в «Запорожцях» увесь дух та ментальність нації.

Другий примірник, який знаходиться у Харкові, Рєпін закінчив у 1896 році.

Вперше світ побачив цю картину на виставці у Петербурзі, тоді ж її купив Павло Михайлович Третьяков.

Ще одна картина на українську тематику – « Вечорниці» написана у 1881 році. Полотно 114 на 185 сантиметри. Було створено у маєтку Тарновських на Наддніпрянщині. Для написання картини Рєпін не одноразово відвідував села і замовляв молодіжні розваги, щоб краще відобразити вечорниці(Дод.В. іл.3).

На картині зображується той момент, коли до дівчат на вечорниці прийшли хлопці. На столі стоїть пляшка з випивкою, молодь розважається. У центрі зображена танцююча пара, з боку сидить група музикантів , і грає на сопілці, скрипці і бубні. Праворуч сидіть старші люди і молодь, вони спілкуються і дивлять на танцюючу пару.

Одна з не менш колоритних картин Іллі Юхимовича Рєпіна – «Гопак». Багато мистецтвознавців кажуть, що картина не до мальована, не така вдала по композиції і дуже яскрава, але все ж таки цікава, як останній замисел художника. Ілля Рєпін почав роботу над картиною 1927 року, але вже знав, що не зможе її завершити(Дод.В. іл.4).

Незадовго до смерті Рєпін писав Чуковському :« Будь ласка, не подумайте, що я в поганому настрої з нагоди наступаючої смерті. Навпаки, я веселий–навіть цьому останньому листі до вас, мій друже… Перш за все я не покинув мистецтво. Усі мої останні думки про Нього , і я признаюсь: працював, як міг над своїми картинами, ось і тепер вже, здається, більше півроку я працюю( досить тримати в секреті!) – над картиною «Гопак», присвячений пам’яті Модеста Петровича Мусоргського. Така досада: не вдається закінчить»[11, с.70].

Українській тематиці присвячені ще декілька картин: «Солоха і Дяк»(1926), «Гайдамака»(1902), «Чорноморська вольниця»(1908), «Портрет І.С. Тургенєва»(1876), «Етюд академічної натурниці», «Українська селянка»(1886), «Портрет Т.Г. Шевченка»(1888).

3.2. Рєпін – портретист

Рєпін був художником з безмежним талантом і безліччю інтересів. Безмежно закоханий в життя і все , що з ним зв’язане Рєпін – показував на своїх полотнах багатогранний світ людського буття. Але найяскравіше він міг виразити людську сутність в портретах. Ілля Юхимович добре розумів, що коли художник перестає перед натурою, вона мимоволі починає позувати і грати якусь роль, і це ставить перед художником важку задачу розгледіти її справжню, і відобразити це на полотні. Він кожен раз ніби пропитувався особистістю людини, її характером і манерою, підпорядковуючу свій живопис під манери і характер моделі.

Портретне мистецтво Рєпіна – новий етап у розвитку російського портрету.

Рєпін написав велику кількість портретів відомих людей , серед них були портрети: Л. Толстого, композитора Мусоргського, Стасова, акторки Стрепетової, хірурга М.І.Пирогова, генерала Дельвіга, Т.Шевченка та інші..

Одним з найкращих, на думку багатьох, є портрет М.П, Мусоргського, автора знаменитої опери «Борис Годунов» і «Хованщина»(Н). Його портрет написаний у 1881 році, за чотири сеанси, незадовго до смерті композитора. На той час Мусоргський був у лікарні , в тяжкому стані. Рєпін не приховував його хворобливого виду, передавши перші враження. Чіткість зображення його вигляду разюче, Рєпін прописав все до найменших деталей, показавши припухлість обличчя, затуманенні, немов вигорівши очі, неслухняне і м’яке волосся. Чисті, як ранкова роса, засмученні і в одно час наповнені розумінням очі висвітлюють обличчя композитора. Приковує увагу також великий лоб композитора і ніжні, немов дитячі губи. І завдяки цьому перед нами постає не хвора людина, а людина з великою душею, добрим серцем, глибоко мисляча натура, богатирським корінням[12,c.108]. Сприйняття сильного чоловіка посилює розхристана, на грудях Мусоргського, вишита українська сорочка. Портрет Мусоргського говорить про неупередженість художника і водночас про його гуманізм, високе уявлення, про людей(Дод.Г. іл.1).

Володимир Васильович Стасов дуже цінував цей портрет Рєпіна. «З всіх, хто знав Мусоргського, – стверджував він, – не було жодної людини, яка б не була в захваті від портрету. Так він – життєздатний, так він схожий, так він вірно і просто передає свою натуру, весь характер, весь зовнішній облік Мусоргського»[13].

Не менш важливий і портрет Льва Михайловича Толстого, який він написав 1887-го року. За три сеанси – з 13 по 15 серпня. Ілля Рєпін був близько знайом з письменником і його сім’єю, він не рідко відвідував їх маєток. Письменник на портреті зображений сидячим у кріслі, з книжкою в руках. Здається, ніби він лише на хвилинку відірвався від читання, і ось-ось повернеться до цього зайняття. Цей вибраний момент дав можливість художнику зобразити Толстого у природній максимально простій позі. Легкий поворот крісла допомагає придати особливої невимушеності. Суворі, зосередженні очі, кошлаті , насуплені брови, високий лоб з складкою на ньому – усе підкреслює в Толстому глибокого мислителя, протестуючого проти суспільної брехні і фальші. Цей портрет є найбільш розповсюдженим(Дод.Г. іл.2).

Портрети близьких йому людей – сім’ї , займали не останнє місце в творчості Рєпіна. Портрети дочки Віри, Надію, Тетяни та сина Юрія і первуй жени Віри Олексіївни Шевцовой та другої – Наталії Нордман.

Свою першу дружину він знав задовго до їх весілля. Вони познайомились коли Вірі було лише дев’ять років, а Рєпіну – дев’ятнадцять. Тому збереглися його ранні портрети дружини.

Перший портрет майбутньої дружини був написаний у 1869 році. Вона зображена зовсім юною. На іншому портреті 1876 – вона вже його дружина, більш статна і внутрішньо сформована. Рєпін писав швидко лише портрети, і ніколи їх не перероблював. На останніх портрета його дружина виглядає не так жваво. Деякі знайомі казали, що вона із музи перетворилась, на сіру тінь Рєпіна.

Він полюбляв малювати портрети своєї старшої дочки Віри Іллівни. ЇЇ портрети дуже душевні і ліричні, зокрема, портрет – «Стрекоза» написаний 1884-го року і «Осінній букет» (1892) (Дод.Г.іл.3).

На першій картині дванадцятирічна дівчинка, освітлена сонячними променями, сидить на перекладині. Мистецтвознавці припускають, що картина намальована по пам’яті художника, бо деякі деталі і фон не збігаються з натурою[14].

«Осінні букет» – художник створив незабутній образ дитинства, просочений почуттям захвату. Портрет був написаний ранньою осіню, коли Рєпіни купили собі заміський будинок, де було багато новизни і простору. Рєпін передав красу природи віртуозними щільними мазками фарби, зображаючи таку рідну серцю польову траву, одежу. Він детально прописав світле вбрання дівчинки, рюші, і білий комірець. Неяскраве золото дерев другого плану і червоні з охрою квіти говорять, що вже настала осіння пора[15] (Дод.Г. іл.4).

Друга дочка Іллі Рєпіна – Надія, теж побувала його натурницею. Портрет «На сонці» написаний 1995-го року , яскраве тому підтвердження. Ця картина відноситься до періоду коли Рєпін одружився вдруге на Наталії Борисівни Нордман. В той час він будував свій маєток у селі Куоккала, поблизу Петербурга, раніше це була територія Фінляндії. Маєток названий згодом «Пенати» на честь римських богів-охоронців домашнього вогнища. При будівництві маєтку Рєпін пошкодив праву руку, згодом він навчився тримати пензля в лівій руці. На портреті вирішена не зовсім проста задача: обличчя дівчини з одного боку освітлене м’яким розсіяним світлом, і водночас сильним сонячним сяйвом. Він зобразив дочку в світлій панамі, яка в свою чергу знаходиться на фоні розкритої чорної парасольки. Художник вміло поєднав усі тонові рішення. Теплі тони обличчя приймають на себе рефлекси холодних стін і разом с тим відділяються від голубих тонів блузи.

Ілля Юхимович писав портрети Надії і тоді коли вона була маленька. Портрет «Дівчинка в рожевому» або (Хвора дівчинка) показую усю його батьківську любов і ласку до маленької дитини(Дод.Г. іл.5).

3.3. Автопортрети Рєпіна

Перший автопортрет Рєпін написав в юнацькі роки у своєму рідному містечку Чугуєві. Як згадував Ілля Юхимович, доля цієї роботи виявилася незавидною: за відсутності юного художника в будинок до Рєпіним прийшов місцевий купець Овчиников, зняв картину зі стіни і забрав до себе, щоб похвалитися перед гостями. Рєпіна настільки зачепила ця безцеремонність, що, прийшовши до Овчинниковим з «візитом», він розірвав свій портрет на дрібні частини, про що згодом дуже шкодував[5,c.125].

У дев’ятнадцять років він намалював ще один автопортрет, який написав «з себе в дзеркалі». Картина була зроблена в перші місяці перебування у Петербурзі, і в особі молодої людини, який прибув до столиці зі ста рублями в кишені, читалася гамма почуттів - «порив, занепокоєння і в той же час настороженість. Життя попереду, якою вона буде?».

У наступні роки художник не раз створював власні зображення. На автопортреті, виконаному в 1877 році, Ілля Юхимович виглядає виснаженим; на думку дослідників, хворобливість, яку кисть художника не зуміла приховати, - це наслідок малярії, перенесеної Рєпіним відразу після прибуття в Москву. Через рік художник знову вибрав самого себе в якості моделі; в результаті був створений «кращий з автопортретів цього періоду», що зберігається нині в Російському музеї.

З віком у Рєпіна виникли проблеми з правою рукою: вона перестала підкорятися художнику. Друзі, турбуючись про здоров'я Іллі Юхимовича, почали ховати від нього пензлі і олівці; Рєпін, не бажаючи відриватися від улюбленої справи, став писати лівою рукою. Коли знесилені, майже не гнуться пальці перестали тримати палітру, художник скріпив дошку для фарб спеціальними ременями, перекинув їх через шию і продовжував працювати[16, с.35].

Свій стан Рєпін передав на автопортреті «Лінолеум», датованому 1920 роком:

Старий у старій спортивній шапочці сидить в кріслі, поклавши на сусідній стіл лікоть мляво впала руки(Дод.Д. іл.1).

3.4. Історичні картини Іллі Юхимовича Рєпіна

На ряду з життєвими тематиками Рєпіна цікавили картини на тему історичного живопису. Він звертався до історичного жанру, тому що це допомагало краще зрозуміти сучасність і тенденції розвитку суспільства. Більш за все в історії Рєпіна цікавив характер, сила духу, мужність і драматичні конфлікти. Художником були створені такі відомі історичні полотна, як: «Царівна Софія Олексіївна» написана 1979 року, «Іван Грозний і його син Іван» (1881–1885), «Запорожці» (1878 – 1891).

Картина «Царівна Софія Олексіївна» була написана першою в історичному жанрі. Полотно було написане 1879-го року, після повернення Рєпіна з пенсійної подорожі, це по суті портрет-картина(Дод.Ж. іл..1).

Софія Олексіївна цікавила Рєпіна, як жінка з сильним характером, манерами, волелюбністю, гострим умом і разом с тим «мужицькою» грубістю.

Рєпін зобразив Софію у Новодівочому монастирі, де вона була заточена з 1697 року, через заколот і стрілянину, направлену на Петра І [17, с.37]. Він самостійно розслідував це діло, допитував кожного учасника заколоту, в тому числі і свою сестру – Софію.

На картині Софія зображена стоячою біля стола, схрестивши на груді руки. Рєпін вміло зобразив неабияку натуру царівни, передав усі історичну обстановку і сутність подій, підкресливши приреченість Софії зображенням у вікні повішеної голови стрільця.

Але більша напруга і гострість сюжету показана на картині «Іван Грозний і його син Іван»(Дод.Ж. іл..2).

Події на картині відбуваються 16 листопада 1581 року. Задум цієї картини виникнув у художника у 1881 році, ось як він сам про це розказує для газети «Російське слово» 1913 році: « Якось в Москві, в 1881 році, в одному з вечорів я слухав нову річ Римського-Корсакова «Помста». Вона справила на мене не аби яке враження. Ці звуки оволоділи мною, і я подумав, чому б не втілити це у живописі той настрій, який створився у мене під впливом тієї музики. Я згадав про царя Івана. Це було у 1881 році Кровава подія 1 березня (день вбивства народовцями царя Олександра ІІ) усіх похитнуло. Якась закривавлена смуга пройшла через цей рік. Я працював зачарований. Хвилинами мені ставало страшно. Я відвертався від цієї картини, ховав її. Але щось повертало мене до картини, і я починав працювати над нею»[7, c.202-207].

Ілля Юхимович Рєпін зобразив царя Іван ІV в момент душевного протистояння, придавшись сліпому гніву цар наніс смертельний удар синові залізом, на заміну гніву приходить усвідомлення непоправності, безумний страх і каяття. В цей момент застигле лице батька загострили риси обличчя, порівняно з цим лице сина виглядає людяним, одухотвореним, живим. Таким воно стає завдяки почуттям які переповняють царевича – жалість до батька і прощення. «Уявіть собі Грозного, з якого зіскочив цар, зіскочив Грозний, тиран, владика, – нічого цього немає, перед тобою вибитий з сідла звір, який на хвилину під впливом страшного удару став людиною», – передав своє враження від картини письменник Гаршин, який позував художнику для образу помираючого царевича. До речі, доля письменника видалась теж трагічною, через три роки після написання Рєпіним картини, він в припадку психічної хвороби викинувся з вікна.

Працювати над картиною він почав у Москві. Там він замов костюми для образу Грозного і для його старшого сина Івана. Костюм для Грозного був чорний у вигляді підрясника, а для сина – рожевий з срібним відливом, сині штани прикрашенні квіточками і з черевик загнутими носиками.

Для царських покої Рєпін використав « Дім боярина XVII століття», трон, дзеркало, каптан царя, сундук він змалював з натури в «Збройній палаті».

У Москві картину не вдалось закінчити, восени 1882 року він переїздить до Петербурга. Але 1884 року він приїздить до Москви на декілька місяців. Щоб вивчити і замалювати «Збройну палату» Кремля.

Для образу царя Рєпіну позували троє різних людей. Він писав з якогось старика, і з композитора П.І. Бларамберга, і з художника Г.Г. Мясоєдова. Сина царя він змалював з письменника Гаршина, з яким він познайомився і потоваришував. «В обличчі Гаршина,– казав Ілля Рєпін, – мене вразила приреченість: у нього було обличчя людини, приреченого загинути. Це буле те, що мені потрібно для мого царевича»[7, с.209].

І.М. Крамськой у листі до Суворова схвильовано говорив: «Ось вона, річ, в рівень таланту... Висловлено і опукло висунуто на перший план - несподіваність вбивства! І як написано, боже, як написано! Справді, уявіть, крові тьма, а ви про неї і не думаєте, і вона на вас не діє, тому що в картині є страшне, шумно виражене батьківське горе, і його гучний крик, а в руках у нього син, син, якого він убив, а він ... ось вже не може наказувати очам, важко дихає, відчуваючи горе батька, його жах, крик і плач, він, як дитина, хоче йому посміхнутися: «Нічого, мовляв, тато, не бійся!». Ах, Боже мі». Ця карта викликала і буде викликати завжди захоплення у глядача [7, с.207-208].

Багато творів Рєпіна мають подвійну дату. Дата початку і закінчення роботи. Деякі дати мають інтервал у десять, а то і більше років, це сталось тощо художник переписував картину по декілька разів. Глядачі, спостерігаючи за змінами картини говорили, що ці зміни були не завжди в кращу сторону. Але Рєпін переписував картини не для того, щоб вдосконалити їх, а для того щоб показати мінливість, «життєвості» ця мінливість йому була при суща і йому самому.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ

Таким чином підсумовуючи викладене у розділі ІІІ дослідження, можна зробити такі висновки: стихією Рєпіна була мінлива, поточна сучасна творчість. Залишаючись поглибленим у цю стихію, Рєпін написав свої кращі полотна. З раннього дитинства він прагнув до самовираження і творчості. Не дивлячись на життєві труднощі Рєпін не відступав від мрії і досягнув всього сам. Ілля Рєпін відстояв своє право бути одним із найкращих художників минулого часу і сьогодення.

Надзвичайно важливу частину репінської спадщини займають його портрети. Жива, трепетна переконливість образу постає перед нами в портреті Мусоргського, написаного під час смертельної хвороби композитора, і в портретах рідних йому людей ( «Осінній букет» (1892), «Стрекоза», портрети дружини).

Історичні картини Іллі Юхимовича Рєпіна досягли не аби якого признання. Полотно «Запорожці» вражає своєю грандіозністю, пишучи цю картину Рєпін вивчив усі історичні відомості про запорозьких козаків, це стало величезним вкладом у історію країни. Катина «Іван Грозний і його син Іван 16 листопада 1581 року» написана 1883-1885 роках, зображує епізод з життя російського царя Івана Грозного, який в припадку гніву наніс смертельний удар сину. І.Н. Крамской, побачивши картину після її написання, був вражений, і згодом написав про неї Суворіну: « Ось вона – річ в рівень таланту!...».

РОЗДІЛ IV. ІЛЛЯ РЄПІН І ТОВАРИСТВО ПЕРЕСУВНИХ ХУДОЖНІХ ВИСТАВОК.

Товариство пересувних художніх виставок (передвижники) - це об `єднання російських художників, яке утворилося в кінці XIX століття,і проіснувало до 1923-го року.

У 60-х роках в Російської імперії було проведено безліч реформ Олександром ІІ: кріпосне право скасували, була проведена земська і судова реформи, реформи місцевого самоврядування та військова. Усі сфери життя у державі було модернізовано.

Однією з реформ у сфері освіти було реформування Імператорської художньої академії. Було прийнято цілий ряд змін, але ці зміни призвели до конфлікту за золоту медаль. У листопаді 1863 року 14 видатних художників академії звернулися до Ради з проханням змінити конкурсне завдання, написання картини з сюжету скандинавської міфології змінити на вільну тему. На що Рада відмовила в проханні,тоді усі чотирнадцятеро художників покинули Академію. В історії ця подія записано, як «Бунт чотирнадцяти». Після цього саме вони організували Санкт-Петербурзький Артіль художників. Більшість з них входило до товариства передвижників. В їх число входили такі художники, як: С. Н. Амосов, А. А. Кисельов, В. Е. Марковський,

А.Д. Литовченко, І. М. Прянишников, Д.В. Лемох, І. Н. Крамськой, І.Е. Рєпін, Н. Е. Маковський, Г. Г. Мясоєдов, К. А. Савицький, В.Д Поленов, Е. Е. Волков, У.І. Суриков, І.І. Шишкін, Н.А. Ярошенко, П.А. Брюллов, А. К. Беггров.

Однак Рєпін був там не з самого початку заснування товариства. Повернувшись з Росії художник з жовтня 1876-го року по вересень 1877 рік працював в своєму рідному місті – Чугуєві. Весь цей час Рєпін вів переписку з Полєновим, який пропонував йому переїхати до Москви, але переїзд виявився складним. Рєпін перевозив велику кількість образотворчих приладь, яке було не розпаковане через хворобу художника, він хворів на малярію[18, c.32]. Після одужання він повідомив Крамському,що хоче вступити в товариство пересувних художніх вистав, на що Крамськой йому відповів з великим ентузіазм. За правилами товариства художник повинен пройти певний стаж, проте Рєпіну було зроблено виняток [18, с.29].

Однією з перших карантин після переїзду була Царівна Софія. Художник працював над нею більше року, але не дивлячись на об'єм роботи на виставці вона не визвала належної уваги у друзів художників, проте Крамськой назвав цю картину історичною, і дуже вдалою.

Після переїзду до Петербурга починається найефективніший, в плані робіт, творчий етап художника. За яких то десять-дванадцять років Ілля Юхимович написав більшість своїх відомих картин.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІV

Товариство пересувних художніх виставок – об’єднання російських художників, яке виникло наприкінці ХІХ століття. Товариство до 1890 року цілеспрямовано протистояли собі академістам. Вони стверджували, що надихаються народом. Вступ до товариства проводився завдяки екзамену, але Іллю Рєпіна прийняли одразу без екзаменів і зборів.

Пересувними ці вистави називались так , по причині того, що вони проводились не тільки в Петербурзі і Москві, а й в провінціях. Художники ставали ближче до народу. У товариства було чітко поставлена задача, показати життя в усіх реаліях. Товариство пересувних художніх виставок проіснувало понад 50 років, але Рєпін пробув там не з самого початку. Ілля Рєпін покинув товариство через різні погляди на роботу товариства, він хотів щоб вони стали більш відкриті.

Товариство дало сильний поштовх художній кар’єрі Рєпіна. В період знаходження в товаристві він написав і виставляв такі картини, як «Царівна Софія Олексіївна», портрет Мусоргського, « Хрестовий хід», « Не чикали».

РОЗДІЛ V. КРИТИКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ

ІЛЛІ ЮХИМОВИЧА РЄПІНА.

Здатність Рєпіна закохуватися була однією з його рис. Він захоплювався людьми, звеличував їх до небес, але в той же час вони казали, що він егоїст і не здатний на дружбу.

«Він благородний, чудовий, добрий, милий малий, але мимрить ; що хвилини у нього то так, то не так; то треба, то не треба. То ах, навіщо ми того і не робили? ", То" ах, це не треба ". Так Володимир Стасов описує поведінку Рєпіна його близького друга. Стасов був одніім з головним музичним і художнім критиком кінця XIX століття. Головною цінністю в мистецтві Стасов вважав – реалізм, а Рєпіна він вважав першим художником - реалістом в Європі.

Як тільки Павло Третьяков побачив портрет Мясоєдова, який написав Рєпін, він відразу його розкритикував: «колорит страшно жовтий; одне місце шиї дерев'яно; замість ланцюжка якісь стрічки жовті ... », але художник з легкістю погодився і підкреслив, що портрет весь рудуватий, в своє виправдання він сказав, що писав його при штучному освітленні, і хотів його переписати. Але довести до ідеалу портрет все таки не вдалось, так, як Мясоєдов постійно бурчав і не хотів позувати, а картина так і залишилося жовтуватою.

Художницю, аматора, музиканта – Марію Клавдієвну Тенішеву, Ілля Рєпін писав шість або навіть сім разів. На думку біографів в той час, як Рєпін малював Марію він рятувався від нерозділеного кохання до Званцевої.

«До смерті набридло мені позувати Рєпіну... Портрети виходили один гірше іншого ... Наскучили мені рєпінська нещирість, набридла ця манера якось» ,– писала Тенішова.

Уже з самого початку дороги Рєпін був визнаним одним із найяскравіших представників російського реалізму. Увага критиків і публіки ніколи не вгасала і тільки підвищувалась, завдяки швидкій руці майстра, невтомному духу і увазі до всіх сторін сучасного життя.

Мистецтвознавець Ольга Лясковська підкреслює, що в мистецтві зрілого Іллі Рєпіна є багато відсилок до творчості Веласкеса, творчістю якого цікавився у той період, с точки зору «вивчення людського обличчя і міміки».

Свідчення про невичерпність Рєпіна, є позиція Олександра Бенуа, який на рубежі XIX-XX оцінював роботи Іллі Юхимовича Рєпіна, як художника котрий «не готов до історії»[19, c.256]. Але змінив своє ставлення у 1930 році, він писав, що Рєпін – це «Достойний представник російського початку на мировому Парнесе» [20, c.141].

Нагадуючи про значущість Рєпіна для російської культури, Корній Чуковський перечислив вклад художника в різні напрямки науки і мистецтва: «Російську музику Рєпін представив своїми портретами Глинки, Мусоргського, Бородіна, Глазунова…російську літературу – портретами Гоголя, Тургенєва, Льва Толстого, Фета…Російський живопис представлений цілою галереєю портретів: Суріков, Шишкін, Крамськой, Васнецов, Куїнджі…російську науку він представив портретами Сєченова, Менделєєва, Павлова, Тарханова» [11,с.137].

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Рєпін прожив довге життя, яке було насичене творчістю. Пензлик і олівець–кращі його друзі. Ілля Юхимович не на мить не розлучався з ними, навіть коли права рука відмовила, він навчився тримати олівець у лівій, та прив’язував собі дощечку до право руки, щоб змішувати фарби. Так він написав з небувалою пристрастю «Чорноморську вовчиця». Це ще раз підкреслило його любов до запорожців і рідної землі.

Мистецтво він любив більш за все на світі, про це свідчать його рядки в письмі до Стасова: «Я все так же, як в самій юності – люблю світ, люблю істину, люблю добро і красу як найкращі дари нашого життя. І особливо мистецтво! Мистецтво я люблю…більше, ніж усіляке щастя і радощі життя нашого… Воно завжди і всюди, у мене в голові, в моному серці, в моїх бажаннях Години ранку які я присвячую йому, – найкращі хвилини життя мого».

Педагогічна діяльність не є останньою у життя Іллі Юхимовича. За дев’ять років педагогічної діяльності , з 1894-1907, Рєпін випустив таких відомих художників, як: Грабар, Малявін, Бродський, Кордовський та інші. Особливий вплив він зробив у кар’єри Сєрова.

З 1900 року художник переїздить до власного маєтку, під назвою «Пенати». Там він багато пише, але його оточення бажало кращого. Оточуючі його люди були ворожо налаштовані проти Радянської Росії. Але 1926 року до «Пенатів» приїздить група художників, які передали запрошення від Радянського уряду повернутися на батьківщину. Але бажанню Рєпіна завадила хвороба. 29 вечерня 1930 року Іллі Юхимовича Рєпіна не стало. Він був похований у саду біля свого маєтку.

Чарівна сила мистецтва Рєпіна зумовлена надзвичайною любов'ю художника до свого народу, високою вимогливістю до себе, творчим підходом до кожної роботи. Для Рєпіна мистецтво було невід'ємною потребою душі, справою, якій він віддав усе своє життя.

Вклад Рєпіна у мистецтво мистецтво безцінний. Його картини розсіяні по всьому світу. Найважливіші екземпляри знаходяться у Третьяковській галереї мистецтв. Популярність Рєпіна не згасає з часом, його творчістю захоплюються і надихаються сотні тисяч людей.

Художник написав більше сотні сторінок тексту, що зробило би славу будь-якому літератору. Його твори: «Думки про мистецтво», «Далеке близьке», «Згадки про сучасників», «З пам’яті».

Дослідники не раз зауважували, що Рєпін порівняно з своїми картинами не виглядав велетнем. Дивно, як таким маленький людина стала такою великою і визнаною у всьому світі. Корній Чуковський писав: « Коли в Третьяковці або в Російському музеї дивишся десятки і десятки картин, написаних рєпінським пензлем, Рєпін здається велетнем. Саме кількість цих картин вражає своєю колосальністю. І ось він стоїть переді мною - невисокого зросту, з усміхненим, міцним, обвітреним, старечим обличчям, з примруженим правим оком, в чорній шинельці з накидкою, в самих звичайних в'язаних сільських рукавичках, і навіть не рукавичках, а рукавицях, навколо вусів у нього настовбурчуються рудуваті волосся, зовсім простий, навіть начебто сором'язливий,ніби й не знає, що він – Рєпін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.50 кратких биографий мастеров русского искусства / Дмитриенко А.Ф., Кузнецов Э.В., Петрова О.Ф. Ленинград, Аврора, 1971. 304 с.

2. Илья Репин. Из воспоминаний. — М.: Советская Россия, 1958. — С. 118—126. — 174 с.

3. Репин, И.Е. Избранные письма в двух томах. 1867-1930/Илья Ефимович Репин.– М., Т.2–1969.

4. Грабар І.Е. Рєпін: [монографія] / Ігор Грабар: [в 2т.] Т.1. Від перших кроків до розквіту. Ізогіз, 1937. 286 с.

5. Рєпін І.Ю. Далеке близьке/ Чуковский К. И.. — М.: Искусство, 1953. 516 с.

6. Чуковский К. Современники. М.: Молодая гвардия. (Жизнь замечательных людей). Москва, 1967 г. 590с.

7. Пророкова С. А. Репин. — М.: Молодая гвардия, 1960. — 416 с. — (Жизнь замечательных людей).

8. Репин И., Толстой Л. Переписка с Л. Н. Толстым и его семьей. Т. 1, 2. М.; Л., 1949.

9. https://dt.ua/ART/zaporozhzhya-mistectva-illya-ryepin-304806_.html

10. Рєпін Ілля // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. Париж, 1955—2003. — Т. 7. — С. 2499.

11. Чуковський, К. Ілля Рєпін / К. Чуковський.– Харків : Мистецтво, [1937]. 89 с.

12. Москвинов В. Н. Репин в Москве. — М.: Государственное издательство культурно-просветительской литературы, 1955. — 112 с.

13. М., Государственное издательство "Искусство", 1952.

14. Лясковская О. А. Илья Ефимович Репин. — М.: Искусство, 1982. — 480 с.

15. Всеобщая история искусств / Ю. Д. Колпинский, Н. В. Яворская. — М.: Искусство, 1964. — Т. 5. Искусство XIX века. — 1200 с.

16. . Чуковский К. И. Илья Репин. — М.: Искусство, 1969. 145 с. (Жизнь в искусстве).

17. Москвинов В. Н. Репин в Москве. — М.: Государственное издательство культурно-просветительской литературы, 1955. — 112 с.

18. Москвинов В. Н. Репин в Москве. — М.: Государственное издательство культурно-просветительской литературы, 1955. — 112 с.

19. Александр Бенуа. История русской живописи в XIX веке. — М.: Республика, 1995. — 448 с.

20. Новое о Репине: статьи письма художника, воспоминания учеников и друзей, публикации / И. А. Бродский, В. Н. Москвинов. — Л.: Художник РСФСР, 1969. Парнеса.

ДОДАТКИ

Додаток А