Тема 2. Екологія культури: культурно-антропологічні аспекти.
План
Багатовекторність спрямованості екології культури.
Коеволюція людини і природи (Моісеєв).
Культурно-екологічна та культурно-творча діяльністьлюдини як здатність людини до перетворення у відповідності з базовими антропологічними цінностями.
Ключові поняття: коеволюція, антропологізм, антропологічні цінності.
1.Однією з найактуальніших проблем сучасності є взаємодія людини з природою. Важливим аспектом у вирішенні проблеми збереження природних ресурсів є розвиток освіти в області навколишнього середовища, екологічне виховання населення, а особливо підростаючого покоління. Сьогодні в усіх розвинених країнах світу екологічна культура стає невід'ємною частиною функціональної грамотності населення. Філософія екологічної освіти та екологічного виховання досить розгалужена та багатовекторна галузь знань, що включає в себе вивчення онтологічних, гносеологічних, аксіологічних та праксеологічних аспектів екологічної освіти та виховання, розширення меж самовиховання; дослідження концептуальних засад розвитку безперервної професійної екологічної освіти з метою виявлення її чинників і оптимізації підготовки фахівців; визначення принципів філософського осмислення духовної ситуації в період актуалізації глобальних трансформацій суспільства. Основною метою екологічної освіти є формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, формування навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності.
У питанні про взаємодію природи та культури можна виділити декілька аспектів:
Перший аспект – господарсько-практичний.
Від природних багатств та умов залежить спосіб життя людини, доля країн, народів та культур. Сьогодні вагоме значення мають не природні умови та багатства, а людський фактор.
Другий аспект - екологічний.
Людина не може чекати милості від природи після того, що вона зробила з нею. Екологічна рівновага, охорона природи, екологічно чисті технології – усе це найважливіші аспекти сучасного стану проблеми «культура та природа». Це питання дуже важливе в умовах глобальної екологічної катастрофи, яка загрожує людству. Очевидно, що протягом історії «натура» перетворюється на культуру. Наш життєвий природний простір стає більш олюднений. Зростає вплив людини на планету, хоча в цьому процесі відбувається відчуження культури від природи. Ми живемо в штучному світі, в якому сила людини постає проти самої неї. Російський письменник М.М. Пришвін сказав: «Природа може обійтися і без культури... Але культура без природи швидко вичерпає себе». Людство знаходиться в стані конфлікту між природою й культурою. Тому дуже важливим є зростання екологічної складової в системі культури, становлення та розвиток екологічної культури, тобто вміння знайти «спільну мову» з природним світом, забезпечити еволюційний розвиток культури та природи. Це питання стає глобальним у третьому тисячолітті.
Третій аспект – медико-гігієнічний.
Виявляється,що клімат, погода мають значно більший, ніж вважали раніше, вплив на життя людини(наприклад, «несприятливі» дні, звідси проблема здорового способу життя, рекреації, географія хвороб тощо).
Четвертий аспект - етичний.
Природа – це рідкісне середовище існування. Любов до природи часто асоціюється з любов’ю до Батьківщини, що є найголовнішою культурною цінністю. (Можна виділити також естетичний аспект - любовні красоти рідної природи, хоча не всі спроможні бачити цю красу).
Отже, людина та її культура несуть у собі природу Матері-землі, свою природну біологічну передісторію. Це наочно простежується зараз, коли людство виходить у космос, де без створення екологічного захисту життя та праця стають неможливими. Культура є необхідним доповненням і продовженням природи.
2. Поняття коеволюції багатозначне і має декілька визначень і критеріїв, у яких є один спільний знаменник - розвиток людини, що виступає у якості начала (сутнісні сили людини, її здібності і потреби, що формуються природними передумовами).
Методологічною підставою єдності людини і біосфери і однією з основних тез, що обстоював академік М. Моїсеєв, - є теза про єдність людини і біосфери. Тільки з цього принципу ми можемо вірогідно вивчати процеси, що відбуваються на планеті, аналізувати їх і пропонувати варіанти виходу з екологічної кризи. Еволюцію біосфери характеризують три основних принципи: мінливість, спадковість і добір.
Коеволюція людини і біосфери, на думку мислителя, це "такий розвиток людства, що не порушує стабільності біосфери, її гомеостазу, зберігає необхідний для людства еволюційний канал". Збереження стабільності біосфери повинно бути засноване на тих наукових знаннях, що були отримані в попередні сторіччя. Людина нарешті повинна навчитися користуватися даним йому від природи Розумом. Розумна діяльність людини містить уміння стримувати егоїстичні прагнення, керуватися у своїх вчинках не стихійними спонуканнями, а знаннями. Так, вчений висуває етико-екологічний імператив у взаємостосунках людини та природи:
"Вчиняй так, як на твоєму місці могла б вчинити будь-яка інша жива істота (не завдавай шкоди природі).
У ставленні до будь-кого, навіть до безвідповідальних і невдячних об'єктів, ніколи не обмежуйся прагматичним підходом, пам'ятай, що будь-яке життя - самоцінне і розвивається за власними внутрішніми закономірностями".
Саме людині у взаємовідносинах з природою належить роль вільного і відповідального суб'єкта.
Отже, в основі нової Цивілізації лежать принципи розумності.
3.Модель екологічної культури передбачає зв'язок між екологічною свідомістю, яка включає в себе такі форми свідомості :економічну, моральну, політичну, правову, наукову, художню, релігійну що все разом доцільно представити філософською.
Екологічна культура, як справедливо зауважує В. Крисаченко "звернена до двох світів -природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі, і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті". Отже, носієм екологічної культури є людина. Ставлення до довкілля з боку сукупного людства, певних етносів чи спільнот, окремої людини є своєрідним і визначається реальним місцем конкретного суб'єкта у світі, його можливостями та потребами. Без людини екологічна культура є лише уречевленою чи семантично зафіксованою низкою предметів матеріальної чи духовної даності, але аж ніяк не регулюючою засадою людського буття.
Екологічна культура є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища. Таким чином виявляється її універсально-космогенетична функція як чинника подолання невпорядкованості в системі і нарощення неентропійних тенденцій, прогресу в організації сущого. Водночас, впорядковуючи власний світ, світ людського буття, людина виступає регулятивом, організуючим чинником і природного світу. Можна навіть вести мову про об'єктивацію життя духу в царині його натурального обширу, завдяки чому цей останній набуває (у перетвореній формі) сутнісних рис людини.
Отже, довкілля трансформується за "образом і подобою" людською, а тому не так вже й помиляються носії міфологічного світогляду, коли ототожнюють себе зі світом, а особливості останнього пояснюють людськими рисами. Це слушно скоріше стосовно світу антропогенно трансформованого, котрий вже несе на собі відбиток людини. Водночас екологічна культура є процесом номінації, тобто означення, надання об'єктам природного довкілля соціальноціннісного звучання. Екологічна культура - суть глибоко телеологічне явище, оскільки в процесі діяльності задається певний напрямок розвитку довкільних процесів та станів об'єктів оточення, а також поведінки самої людини. Завжди присутня мета використання ресурсу, хай явно чи неявно; вона є навіть тоді, коли довкілля руйнується, а ресурси марнуються.
Удосконалення системи професійної освіти пов’язане з відродженням культурно-творчої місії вищої школи, а також переходом до культуротворчої системи освіти взагалі. Це пов’язано із загальнокультурною підготовкою як процесом, в якому єдність змісту, форм, засобів і методів освіти стимулюють духовний розвиток майбутніх вчителів. Основними завданнями цього процесу є формування базової професійної культури, виховання здатності до сприйняття творів мистецтва, формування високих культурних потреб та інтересу до удосконалення культури спілкування, визначення свого місця в діалозі культур, а також розвиток культурного самопізнання. У вищому навчальному закладі важливо сформувати вчителя як особистість, яка є носієм і оберегом національної культури, духовних цінностей. Зокрема, М. Стельмахович наголошував, що від рівня духовної культури вчителя, вихователя, викладача, значною мірою залежить одухотворення життя тих, кого він виховує, прагнення жити й творити у вільній незалежній ержаві на благо й процвітання рідного краю, атьківщини, нації .Культурологічна спрямованість є важливою властивістю особистості педагога і визначає його світоглядні позиції, творчий потенціал, систему цінностей, переконань, смаків, ціннісно-емоційне ставлення до себе, до студентів, до колег, до науки, предмет якої він викладає, до культурно-духовних надбань, образу життя тощо. Вона органічно пов’язана з педагогічною спрямованістю і характеризує рівень професійних домагань педагога, його професійної культури, культури професійного мислення, культури поведінки і мовлення.
Тема 3. Поняття стійкого розвитку як результат високого рівня екології
культури.
План
Генезис та розвиток поняття “Стійкий розвиток” в контексті європейської екологічної позиції.
Екологія культури як дієвий фактор становлення стійкого розвитку суспільства.
Ключові поняття: стійкий розвиток, екологічна свідомість.
1Сталий (стійкий) розвиток - це зобов'язання суспільства діяти у спосіб, що підтримуватиме життя, і дозволить нашим нащадкам жити комфортно у дружньому, чистому і здоровому світі.
Сталий розвиток означає сьогодні двосторонній процес, у результаті якого Південь повинен наближатися до Півночі за рівнями й моделями споживання, а країни півночі впроваджувати принципи самообмеження темпів свого розвитку і споживання природних ресурсів. Проте сучасні рівні й моделі споживання розвинених країн поки що не вдається поширити на весь світ без того, щоб не перевищити екологічних можливостей довкілля, тобто без споживання природного капіталу і, таким чином, без зменшення здатності Землі підтримувати життя і добробут у майбутньому. Очевидно, що людство вже сьогодні споживає природний капітал і кожна країна зараховує його на свої національні рахунки як поточний дохід. Щоб усвідомити екологічні наслідки поширення на всю планету досягнутих розвиненими країнами рівнів споживання ресурсів достатньо лише уявити, що 5 млрд. жителів Півдня живуть з автомобілями, холодильниками, пральними машинами тощо, а також почнуть харчуватися на вищому рівні харчового ланцюга - стануть їсти більше м'яса і менше зернових продуктів . Така експансія може суттєво підірвати екологічні можливості планети підтримувати життя в майбутньому.
Розвиток (підвищення ефективності використання ресурсів) без зростання (збільшення ресурсопотоку) можна вважати сталим розвитком. Більше того, зростання у фізичному сенсі може бути анти економічним або навіть шкідливим, тобто, починаючи з певної величини, збільшення потоку ресурсів може призвести до того, що екологічні витрати будуть зростати швидше, ніж вироблені блага, що зробить нас біднішими, а не багатшими.
2.Екологічна проблема, одвічно властива будь-якому розвитку, загострилася і поступово перетворюється в глобально-екологічну кризу у зв’язку з неадекватністю нині домінуючого способу природокористування у вигляді суспільного виробництва, яке виявилося несумісним з біосферою, з її кругообігами речовини, енергії і інформації, що забезпечують біологічну еволюцію і стійкість глобальної екосистеми. Матеріальне виробництво випало з цих біосферних кругообігів, майже повсюдно порушило еволюційно обумовлені екологічні заходи, реалізовуючи економічний прогрес (зростання економічної ефективності) за рахунок деградації навколишнього природного середовища (екологічний регрес), що робить цілком реальним глобальний омніцид. Вирішення екологічної проблеми, на наш погляд, зводиться до забезпечення екологічної безпеки, що включає створення можливостей і умов для розвитку як власне в екологічному плані (тобто екорозвитку), так і розвитку в інших аспектах, причому у напрямі переходу до збалансованого безперервного розвитку, що самоорганізовується (тому, що іменується сталим розвитком). Сталий розвиток - не нова ідея. Її елементи мали місце давно. Світові цивілізації протягом довгої історії визнавали необхідність гармонії, взаємодії між навколишнім середовищем, суспільством і економікою, які є складовими єдиної планети Земля. Оскільки вона є системою з досить обмеженими ресурсами, то від суті й характеру відносин між людиною і навколишнім середовищем залежить добробут, безпека, а зрештою, і виживання людства. Ресурси не можуть вилучатися раніше від їх відновлення і накопичення. Глобальне потепління, озонові дірки, природні катаклізми виникають великою мірою через те, що ми намагаємося використати відповідні ресурси скоріше й повніше, ніж природа в змозі їх надати й абсорбувати. Не варто забувати, що до земних ресурсів належать також й інтелектуальні ресурси, хоч вони й не мають жорстких обмежень.
Екологічна культура існує відколи виникло людство. Інша справа - в яких формах та іпостасях, з якими результатами та наслідками. Подібно до зразків культури взагалі, типу масової, авангардної, елітарної, тоталітарної та багатьох інших, екологічна культура багатовимірна і неоднозначна, бо є таким напрямом людської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому. Екологічна культура, це специфічна сфера національного досвіду, який повчальний як у позитивному, так й у негативному вимірі: з одного боку, у минулі часи було вироблено блискучі зразки гармонійного природокористування та закріплено їх у структурі ментальності, обрядності, навіть релігійності українців; з іншого - через відомі причини, пов’язані з хижацьким ставленням до довкілля, колізії відносин між людиною і природою на теренах України негативні аспекти досвіду природокористування можуть розглядатися як модельні для осягнення небажаних напрямів та форм природокористування взагалі.