Ім'я файлу: КПБА. СЗ. Реферат. N2..Старовецький (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 208кб.
Дата: 27.11.2023
скачати
Розширення: docx
Розмір: 208кб.
Дата: 27.11.2023
скачати
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКА ПРАВОСЛАВНА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ
Реферат & на тему:
«Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого
Виконав: &
студент ІІ курсу, Старовецький С. М.
Викладач: &
кан. бог. наук, & прот. Володимир Тимощук
Київ – 2020 р. 21 жовтня
Зміст
План
Вступ.
1.Трактування цитувань на «Бесіду першу» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
2.Трактування цитувань на «Бесіду другу» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
3.Трактування цитувань на «Бесіду третю» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
Джерела.
Розширений зміст.
1.Трактування цитувань на «Бесіду першу» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
1. Подолання пристрасті………………………………………..………………...с.8
2. Найкраща настанова……………………………………..……………………..с.8.
3. Добродійство має бути постійним………………………….………………....с.8.
4. Наполегливість духовного наставника. …………………………………..…..с.8.
5. Не варто оживляти образу. …………………………………………….….…...с.8.
6. Справжній приклад. …………………………………………………………....с.8.
7.Чистота сердечна………………..……………………………..………………..с.8.
8. Люби Бога і роби що хочеш…………………………………………………....с.9.
9. Святість не вимірюється межами закону……………………………………...с.9.
10. Прощення образ………………………………………………………………..с.9.
11. Бог помагає тим хто у правді, а не силі……………………………………...с.9.
12. Справи потрібно робити для Бога і ближнього, а не для себе……………...с.9.
13. Сила духу………………………………………………………………..……с.10.
14. Людська невдячність…………………………………………………………с.10.
15. Похвала незлобивості………………………………………………………..с.10.
16. Справжню славу дає лише Господь….…………………………….……….с.10.
17. Бог зберігає від смерті рабів своїх………………………………………….с.11.
18. Незлобивість є великою чеснотою………………………………………….с.11.
19. «І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік» (Ін. 10: 28)………….........…с.11.
20. Скромність прикрашає людину……………………………………………...с.11.
21. Любов вище закону………………………………………………………..…с.12.
22. Перенесення скорбот…………………………………………………...…....с.12.
23. Боротьба плоті і душі………………………………………………………...с.12.
24. Бог — Суддя праведний, і не посилає гніву щодня (Пс. 7: 12)………..….с.12.
25. Сила духу окрилює людину…………………………………………………с.13.
26. Праведник во вік непохитний………………………………………………..с.13.
27. Вміння прощати ворогам……………………………………………………с.13.
28. Страх Божий……………………………………………………………….…с.13.
29. Успіх святих…………………………………………………….…………..с.14.
30. Молитва за ворога…………………………………………………..………с.14.
31. Найбільший грішник все ж є створіння Боже………………….………….с.14.
32. Влада порядку дається Богом……………………………………………….с.15.
33. Ворог, за нашим бажанням може стати нашим другом……………...……с.15.
34. Потрібно говорити про добрі християнські приклади………………….…с.15.
2.Трактування цитувань на «Бесіду другу» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
1. Бережімось штовхання інших на гріх…………………………………..……с.15.
2. Гнів перемагає лише молитва до Бога……………………………….………с.16.
3. «Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Фил. 4: 23)……………………..с.16.
4. Пристрасть гніву перемагає чисте серце…………………………………….с.16.
5. Найвищі вінці слави дає лише Господь……………………………………...с.16.
6. Безперечно християнин має боротись із пристрастями усе життя…………с.16.
7. Наука прощати має нами виконуватись неухильно…………………………с.17.
8. Наставляти потрібно з любов'ю………………………………………………с.17.
9. Несправедливим є людське осудження………………………………………с.17.
10. Бог правдивий і Суддя йде милостивий………………………………….….с.17.
3.Трактування цитувань на «Бесіду третю» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
1. В Церкві потрібно благовіння, і нести його в світ…………………………...с.18.
2. Гріх малий переростає в гріх великий…………………………………..……с.18.
3. Задуманий проступок тяготить совість……………………………………....с.18.
4. Духовна боротьба є рисою богобоязливої людини…………………….…….с.18.
5. Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського (1 Кор. 10: 22)……………….……..….с.19.
6. Двоєдушність є обличчям лукавого………………………………………….с.19.
7. «Прощайте людям їхні провини, як і Отець наш Небесний» (Мф. 6, 12)…с.19.
8. «Коли ганьбитимуть вас, і гнатимуть, і зводитимуть на вас всяке лихослів’я та наклепи (Мене ради), радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах» (Мф. 5, 11-12)…………………………………………………………..с.19.
9. «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні…, або як цей митар» (Лк. 18, 11)……………………………………………...…….с.20.
10. Своїм святим Бог дає силу…………………………………………………...с.20.
11. «Лагідна відповідь відвертає гнів» (Притч. 15, 1). ………………………...с.20.
12. Зроби ворога своїм другом………………………………………..…………с.20.
13. Тільки Господь дає порятунок……………………………………………….с.20.
14. Найлегший спосіб спасіння………………………………………………….с.21.
Кінець форми
В-с-т-у-п___ ч-е-р-е-з___ В-и-с-н-о-в-о-к.
Щоб розкрити біблійну постать першого земного царя іудеїв Саула не вистачить одного дня, а щоб сказати про святого пророка Давида не вистачить десяти тисяч днів. Саул як і будь-яка людина змінився, коли почув похвалу не власну, а свого ближнього Давида. Народна любов до молодого пророка породила в Саулі спочатку ревність і підозру, а потім страх і ненависть до Давида. І що стається із пророком Давидом? Він як людина, втративши первісну благодать є схильним до гріха. І в такій площині, свт. Іоан Златоуст, бачить найповнішу підтримку і допомогу Господа, Котрий не залишає людину наодинці з проблемами, а обдаровує її своєю благодаттю та чеснотами, щоб, перебуваючи в єдності з Богом, людина могла осягнути правдиве щастя. Приймаючи від Бога благодать і чесноти, Давид, і будь-яка, людина співдіє з ними та зростає в них. Що каже простолюдин-цар: «Повсякчас бачу я Господа перед собою, бо Він праворуч мене, і я не захитаюся» (пс. 15: 8). Що каже, той, який переміг Голіафа і всіх ворогів Ізраїля: «Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене» (пс. 62: 9).
А які великі чесноти відкинув помазаник Божий Саул? Те, що мало спрямовувати до Бога, єднати із Богом і змінити стало для нього ненависним. Яке велике нехтування Божою благодаттю.
А гляньмо на того, якого Саул не один раз хотів списом вбити, яку душу мав?
Смиренням отримав єдиного на потребу: віру, надію і любов. Бог у своїй безмежній любові дарує їх Давиду, бачачи його незлобивість і великодушність. Через віру, надію і любов входить Давид у взаємини з Господом, стає здатним жити і діяти у під покровом Всевишнього (пс. 90: 1), уподібнюється до Бога, досягає великої досконалості.
Подивімось, семінаристи КПБА, яку розсудливість проявив цар Давид у своєму послуху – співання псалмів.
Розгляньмо викладачі КПБА, справедливість пророка Давида до своїх рідних і підвладних в рішеннях.
Приймімо, Інспекція КПБА, від помазаника Давида, мужність боротьби за кожну душу свого Ізраїльського народу.
Розділімо, із святим Давидом, батьки семінаристів, поміркованість, в стосунках із рідними дітьми, які головним в житті поклали слова: «Спаси мене, Господи, і помилуй мене. Нога моя стоїть на дорозі правди [православ'я]. У церквах буду благословляти Тебе, Господи» (пс. 25: 11-12).
І Богові нашому слава, про Якого сказав апостол Іоан: «Син Божий прийшов i дав нам свiтло i розум, щоб ми пiзнали Бога iстинного i щоб були в iстинному Синi Його Iсусi Христi. Цей є iстинний Бог i життя вiчне» (1 Ін. 5: 20).
Амінь.
1.Трактування цитувань на «Бесіду першу» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
1. Подолання пристрасті.
Якщо хтось захоче з коренем вирвати пристрасть, яка вкоренилася і довго жила в душі, то для цього виправлення недостатньо одноденного чи дводенного умовляння, а потрібно часто й упродовж багатьох днів говорити про це, — якщо тільки хочемо проповідувати не задля честолюбства й задоволення, а для блага й користі.
2. Найкраща настанова.
Найкращий спосіб наставлення: що б там не було, не переставати наставляти доти, поки не побачимо, що наставлення перейшло в життя.
3. Добродійство має бути постійним.
Хто говорить сьогодні про милостиню, завтра — про молитву, післязавтра — про лагідність, далі — про смирення, той не утвердить своїх слухачів у жодній із цих чеснот, оскільки він постійно перебігає від однієї теми до іншої, а від неї ще до іншої.
4. Наполегливість духовного наставника.
Навпаки, хто хоче, щоби слухачі насправді виконували його слова, той доти не повинен припиняти свої умовляння й поради про одне й те ж і не переходити до будь-чого іншого, поки не побачить, що його умовляння добре вкоренилося в них. Так роблять і вчителі: вони доти не переходять з дітьми до складів, поки не переконаються в їхньому достатньому ознайомленні з буквами.
5. Не варто оживляти образу.
Справді, кого не погубили десять тисяч талантів, того потопили сто динарів, — вони й подане прощення скасували, і дар відняли, і того, хто вже звільнився від суду, знову привели в судилище, а звідти вкинули до в’язниці і так віддали його на вічні кари.
6. Справжній приклад.
Правда, той, хто хоче повчати смиренню й лагідності, мав би сам подати приклади цих прекрасних чеснот, щоб і словами наставляти, і діями повчати.
7. Чистота сердечна.
«Знайшов Я, — сказано, — мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея» (Діян. 13, 22). Коли обирає Бог, тоді не може бути жодного заперечення: це обрання безстороннє, оскільки Бог судить не з пристрасті й не з ненависті, а висловлює визначення тільки з огляду на чесноти душі.
8. Люби Бога і роби що хочеш.
Ніскільки не дивно, коли хтось під благодаттю після Христової смерті, після дарованого відпущення гріхів, відповідно до заповідей наповнений духом любові, не заплямує себе гнівом, буде прощати ворогам образи і милувати кривдників.
9. Святість не вимірюється межами закону.
Але якщо будь-хто в Старому Завіті, коли закон дозволяв виривати око за око та зуб за зуб і за образу платити такою ж образою, а він [Цар Давид] піднявся над вимогами закону і досяг апостольської досконалості, то в кого із тих, що слухають, це не викличе подиву, у кого із тих, які не наслідують (такий приклад), це не відніме всяке вибачення і виправдання?
10. Прощення образ.
Помилувати людину, якій вчинено багато і великих благодіянь і яка за ці благодіяння і раз, і двічі, і багаторазово мала намір вбити благодійника, тож, маючи (таку людину) в руках і маючи можливість убити, не тільки помилувати, а ще й врятувати від наміру інших, знаючи при цьому, що вона знову візьметься за попереднє, — чого ще бракує такому вчинку для найвищої міри досконалості?
11. Бог помагає тим хто у правді, а не силі.
Цар Давид прийшов до військового стану і, незважаючи на свій вік і недосвідченість у військових справах, узяв на себе битву за всіх і звершив подвиг, який перевершив усяке очікування. Однак для Давида в цьому не було жодної нагальної потреби, навпаки, його багато хто утримував. Адже і брат відмовляв його, і цар, зважаючи на його юний вік і надзвичайну небезпеку, утримував і зупиняв, кажучи: «Не можеш ти йти…, тому що ти ще юнак, а він воїн від юності своєї» (1 Цар. 17, 33).
12. Справи потрібно робити для Бога і ближнього, а не для себе.
Однак він, не будучи спонукуваний жодною необхідністю, а тільки запалившись Божественною ревністю і любов’ю до батьківщини, безстрашно кинувся на ворогів, начебто бачив перед собою овець, а не людей, начебто збирався прогнати собак, а не таке полчище людей.
13. Сила духу.
А для царя він [пророк Давид] зробив тоді ще й ту послугу, що підбадьорив його, вже пониклого головою, до бою й перемоги. Тож приніс він користь цареві не тільки наступними справами, а ще й до того втішав його словами і переконав мати бадьорість і добру надію щодо майбутнього, кажучи: «Нехай піхто не падає духом через нього; раб твій піде і битиметься з цим филистимлянином» (1 Цар. 17, 32).
14. Людська невдячність.
Саул тут же почав його [пророка] підозрювати: «І з того дня, і потім підозріло дивився» (1 Цар. 18, 9). За що ж і чому? То якою ж була причина підозри? Коли Давид узяв голову чужоземця і повертався із трофеєм, «виходили…, викликували жінки, — сказано, — які грали, промовляючи: Саул переміг тисячі, а Давид — десятки тисяч! І Саул сильно засмутився… І з того дня, і потім підозріло дивився Саул на Давида» (1 Цар. 18, 6-9).
15. Похвала незлобивості.
Але якби цей блаженний, загордившись такою похвалою, став заздрити державному, ображати його і нехтувати його владою, тоді злість (Саула) мала б, можливо, деяку підставу. Та коли Давид зробився ще більш смиренним та скромним і не виходив із числа підлеглих, то яку справедливу причину мала скорбота (Саула)? Коли той, хто отримує почесті, повстає проти свого покровителя і користується цими почестями задля його образи, тоді підозра має деяку підставу. Але коли він залишається шанобливим, навіть ще більше догоджає, в усьому покірний, то яка тоді є підстава для ненависті?
16. Справжню славу дає лише Господь.
«Давид, — сказано, — у всіх ділах своїх чинив розсудливо, і Господь (Вседержитель) був з ним… Весь Ізраїль і Юда любили Давида, тому що він виходив і входив перед ними… І дочка Саула, Мелхола… І весь Ізраїль любить його… Давид діяв розсудливіше за всіх слуг Саулових, і дуже прославилося ім’я його» (1 Цар. 18, 14, 16, 20, 28, 30). «І Іонафан, син Саула, дуже любив Давида» (1 Цар. 19, 1). Однак, прихиливши до себе весь народ і навіть царський дім, скрізь перемагаючи в боях і ніде не зазнаючи невдачі й отримуючи за ці благодіяння такі нагороди, він не загордився, не побажав царства, не мстив ворогові, а продовжував благодіяти і вів за нього війни.
17. Бог зберігає від смерті рабів своїх.
Заплющивши очі на все, віддавшись заздрості, він [Саул] замишляє вбити Давида. І коли? Коли той особливо чарівно і дивно грав та приборкував біснування Саула. «Давид, — сказано, — грав рукою своєю на струнах, як і в інші дні; в руці у Саула був спис. І кинув Саул спис, подумавши: приб’ю Давида до стіни; але Давид двічі ухилився від нього» (1 Цар. 18, 10-11). Чи можна уявити ще вищу міру ненависті? Навіть благодіяння не приборкали цього несамовитого безумця: він і раз, і двічі кидав спис, щоб убити його.
18. Незлобивість є великою чеснотою.
Такими-то нагородами заплатив Саул Давидові за безпеку! Однак цей святий і після всього продовжував служити йому, наражався на небезпеки задля його спасіння, боровся на всіх війнах, власного небезпекою рятував свого вбивцю й ані словами, ані справами не образив цього дикого звіра, а в усьому йому уступав і корився. Він не одержав нагороди, обіцяної йому за перемогу, однак ніколи бодай словом не нагадав (про цю нагороду) ані воїнам, ані цареві, бо той подвиг був звершений ним не заради людської нагороди, а з надією на нагороду небесну.
19. І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї (Ін. 10: 28).
«Цар, — казав він, — не хоче віна, крім ста краєобрізань филистимських, на помсту ворогам царя» (1 Цар. 18, 25). Слова ці означають: убий мені сто чоловік, і це буде мені замість дарів. Так говорив він, бажаючи під виглядом одруження віддати його ворогам.
20. Скромність прикрашає людину.
«Хіба здається вам, — легко бути зятем царя? Я — людина бідна і незначна» (1 Цар. 18, 23). Це одруження, звичайно, було боргом (з боку царя), нагородою й відплатою Давидові за труди, але він мав таке смиренне серце, що й після таких подвигів, після такої славної перемоги та урочистої обіцянки вважав себе невартим прийняти належну йому нагороду. І так думав він (про себе), готуючись опинитися перед новими небезпеками.
21. Любов вище закону.
Закон велить виривати око за око, а Давид, якби й убив Саула, то звершив би за три вбивства тільки одне, причому за три такі вбивства, які не мали будь-якої належної причини. Однак він ні на що таке не зазіхав, а зважився краще втікати, залишити батьківський дім, стати мандрівником і блукаючим та з горем здобувати собі необхідну їжу, ніж зробитися винним в убивстві царя. Краще мені самому, говорив він, зазнати прикрощів і потерпіти тисячі лих, ніж піддати його суду Божому за несправедливе вбивство.
22. Перенесення скорбот.
Будемо про це не тільки слухати, але й це наслідувати. Будемо все переносити, і робити, і терпіти, аби тільки ворогів (наших) примирити з нами. Будемо дошукуватися не того, справедливо чи несправедливо вони зляться на нас, а тільки того, щоб вони перестали ворогувати з нами.
23. Боротьба плоті і душі.
Боляче стало серцю Давида, що він відрізав край від одягу Саула. І сказав він людям своїм: нехай не попустить мене Господь зробити це господареві моєму, помазанику Господньому, щоб накласти руку мою на нього, бо він помазаник Господній» (1 Цар. 24, 4-7). Тож оціни його подвиг, зверни увагу на боротьбу, на перемогу, на вінець.
24. Бог — Суддя праведний, [непохитний, довготерпеливий] і не посилає гніву щодня (Пс. 7: 12).
Боротьба була дивовижна й надзвичайна: боровся Давид, на нього нападав гнів, нагородою був Саул, а суддею змагання був Бог. Більше того, він боровся не тільки із собою і зі своєю пристрастю, але й із воїнами, які були з ним. Нехай би навіть він сам і хотів бути поміркованим та помилувати кривдника, однак йому ще потрібно було побоюватися воїнів, щоби вони не убили його самого в печері, як згубника і зрадника їхнього порятунку, який зберігає життя їхньому спільному ворогові.
25. Сила духу окрилює людину.
Велика справа — подолати самому власні пристрасті, однак набагато важливіше переконати інших і налаштувати їх думати так само, причому не лагідних і скромних людей, а воїнів, які звикли до битви, стомлених безліччю труднощів, які бажали бодай трохи заспокоїтися і які знали, що від загибелі ворога залежало не тільки негайне припинення їхніх нещасть, але й отримання незліченних благ, бо після смерті Саула вже ніщо не заважало б негайно перейти царству до рук Давида. Однак незважаючи на те, що стільки було (обставин), які дратували воїнів, цей доблесний (муж) знайшов у собі силу перебороти все це й переконати їх помилувати ворога.
26. Праведник во вік непохитний.
Тут варто вникнути й у саму пораду воїнів: хитрість поради виявляє всю силу й непохитність волі праведника. Вони не сказали: ось той, хто заподіяв тобі безліч зла, хто шукав твоєї загибелі, хто спричинив і для нас нестерпне горе. Оскільки вони знали, що він нехтує всім цим і не звертає уваги на заподіяні йому образи, тому вказують йому на вирок небесний, кажучи: Бог віддав його тобі, — щоби він, підкорившись вищому суду, скоріше зважився на вбивство.
— Хіба ти мстиш за себе, — говорили вони? — Ти Богу коришся і служиш, Його суд звершуєш.Але те, на що вони особливо розраховували, саме це ще сильніше спонукало його помилувати ворога, бо він знав, що Бог віддав йому Саула душ того, щоби дати нагоду заслужити більшу славу.
27. Вміння прощати ворогам.
Легко може виявляти помилування той, хто має надійну запоруку своєї безпеки в майбутньому. А він [Давид], навіть знаючи, що відпускає ворога для себе і рятує свого гонителя, все ж таки не вбив його, незважаючи на те, що багато хто спонукав до цього вбивства. Але він усьому цьому не піддався, а вистояв, як адамант, і непохитно дотримався закону доброчинства.
28. Страх Божий.
Бурю він [пророк] приборкував страхом Божим і боровся зі своїми помислами, як це видно із самої події. «Давид встав, — сказано, — і тихенько відрізав край від верхнього одягу Саула». Бачиш, яка буря гніву піднялася? Але вона не підсилилася більше і не спричинила аварії корабля завдяки тому, що керманич — дух благочестя — негайно відчув (небезпеку), відновив тишу замість бурі. «Але після цього, — сказано, — боляче стало серцю Давида», і він приборкав гнів, як очманілого скакуна (1 Цар. 24, 5-6).
29. Успіх святих.
Такими є душі святих: вони піднімаються ще до того, як мають упасти, і стримують себе ще до того, як дійдуть до гріха, бо вони тверезі і перебувають у безупинному пильнуванні. Чи великою була віддаль між тілом й одягом? Однак Давид мав стільки сили, щоби не піти далі, однак і за це суворо засудив себе: «Але після цього боляче стало серцю Давида, що він відрізав край від одягу Саула. І сказав він людям своїм: нехай не попустить мене Господь зробити це». Що означає «нехай не попустить мене Господь зробити це»? Тобто, каже, нехай буде Господь милостивим до мене, і якби навіть сам я захотів, то нехай не допустить мене Бог будь-коли вчинити це і нехай не дозволить дійти до цього гріха.
30. Молитва за ворога.
Скажи мені, хто справді зважився б піднести таку молитву до Бога? Але що я кажу — таку молитву? Хто легко утримався б від молитви про погибель ворога? А він, підносячи молитву, цілком протилежну молитві всіх таких людей, просить не допустити його до помсти, промовляючи: «Нехай не попустить мене Господь зробити це…, щоб накласти руку мою на нього» (1 Цар. 24, 7), — говорячи про ворога, як про сина, як про рідне дітище.
31. Найбільший грішник все ж є створіння Боже.
Не будучи в змозі знайти цього ні в житті, ні у вчинках Саула, він удався до його сану і сказав: «Бо він помазаник Господній». Але він цар, він начальник, йому довірена влада над нами! Причому не сказав просто: цар, але що? «Він помазаник Господній», — представив його високоповажним не за земним саном, а заради небесного обрання. Ти, каже, зневажаєш такого ж раба, як і сам? То шануй же Владику. Нехтуєш поставленим? То бійся Того, Хто поставив. Якщо ми боїмося і тремтимо перед нижчими начальниками, поставленими від царя, хоч би вони були злими, хижими, розбійниками, неправосудними чи в дечому подібними, — якщо не нехтуємо ними через таку їхню злобу, а поважаємо заради достоїнства того, хто їх поставив, то тим більше необхідно це виявляти стосовно Бога.
32. Влада порядку дається Богом.
«Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі виклич уть на себе осуд» (Рим. 13, 2). І не тільки помазаником назвав він Саула, але й своїм господарем. Назвати ворога найменуваннями, які виражають повагу й покірність — це справа надзвичайної поміркованості. Наскільки це важливо, знову ж таки, можна побачити з того, що буває з іншими.
33. Ворог, за нашим бажанням може стати нашим другом.
І ти, улюблений, наслідуй його [Давида] і навчися насамперед ніколи не називати ворога іменами зневажливими, а почесними. А коли вуста звикнуть називати кривдника ім’ям почесним і приємним, тоді й душа, почувши це і будучи напоумленою та навченою язиком, охоче примириться з ним. Самі слова стануть найкращими ліками для виразки серця.
34. Потрібно говорити про добрі християнські приклади.
Коли хтось зі співрозмовників захоче говорити про справи, які зовсім тебе не стосуються, то ти, відвернувши його від тієї теми, запропонуй йому таку історію, щоб ми, зберігши в чистоті душу, вільно насолодившись задоволенням, придбавши смирення і поблажливість до всіх, хто образив нас, відійшли туди, не маючи жодного ворога, і досягли вічних благ за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава у віках. Амінь.
2.Трактування цитувань на «Бесіду другу» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
1. Бережімось штовхання інших на гріх.
Не тільки сам гріх, але й схвалення тих, які живуть у ньому, накликає на нас чималу кару і, як не дивно, (кару) набагато тяжчу, ніж та, яку викликають на себе ті, котрі живуть у гріху. А що це правда, показує Павло котрі «знають суд Божий, що хто чинить так, вартий смерті; однак не тільки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють. Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче» (Рим. 1, 32-2, 1). Бачиш, що Апостол сказав так для того, щоби показати, що схвалення тих, які чинять зло, є більш злочинним, ніж саме творіння зла.
2. Гнів перемагає лише молитва до Бога.
Без Божої допомоги Давид не зміг би здолати несамовитість (воїнів), але на вустах пророка перебувала благодать Божа і надавала його словам силу переконливості. Чимало сприяв цьому і Давид. Оскільки він раніше так виховував їх (воїнів), тому під час боротьби вони виявилися готовими й слухняними. Він начальствував над ними не як вождь над воїнами, а як священик, і та печера була ніби церквою.
3. «Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Фил. 4: 23).
Приніс Богові смирення і незлобливість, заклав божевільну лють, убив гнів і умертвив «земні члени» (Кол. 3, 5). Сам він став і жертвою, і жерцем, і жертовником, бо приніс у жертву і розум, і незлобливість. І ця незлобливість, і це смирення, і серце, на якому вони були принесені, — все було від нього.
4. Пристрасть гніву перемагає чисте серце.
Отже, Давид вийшов, несучи не голову чужоземця, а вбиту лють і знесилений гнів. І вніс він цей трофей не до Єрусалима, а на небо, до небесного міста. Тепер зустрічали його з похвальними піснями не хори жінок, а лики ангелів з небес аплодували йому, дивуючись його мудрості й смиренню. Він здобув перемогу, завдавши ворогові безліч ран.
5. Найвищі вінці слави дає лише Господь.
Як царі за успішну боротьбу часто прикрашають вінком замість голови праву руку борця чи переможця в інших іграх, так і Бог увінчав ту руку, яка зуміла зберегти меч чистим, поставити перед Богом зброю, не обагреною кров’ю, і вистояти проти такого напору гніву. Давид не захопив тоді Саулової корони, за те отримав вінець правди; не придбав царської багряниці, за те одягнувся в людську смиренність, яка перевершує природу, — одягом, яскравішим за всякий одяг.
6. Безперечно християнин має боротись із пристрастями усе життя.
Як Даниїл вийшов з рову, перемігши звірів, так і Давид вийшов із печери, здолавши інших, більш лютих звірів. Як Даниїла з обох боків оточували леви, так і на цього нападали пристрасті, лютіші за всіх левів: з одного боку — обурення за минуле, а з іншого — страх перед майбутнім. Однак він втихомирив і приборкав того й іншого звіра, повчаючи своїми діями нас, що немає нічого більш нешкідливого, як милувати ворогів, і нічого більш небезпечного за бажання відплачувати і мстити за себе.
7. Наука прощати має нами виконуватись неухильно.
Так і ти, коли захопиш у свої руки того, хто тебе образив, то подумай, що набагато краще і корисніше помилувати його, ніж погубити. Хто погубить (ворога), той і сам буде часто засуджувати себе, і совість буде його мучити, щодня і щогодини дорікаючи йому в цьому гріхові. А хто на деякий час стримається і помилує, той потім веселиться і радіє, відчуваючи радісну надію й очікуючи від Бога нагороди за терпіння.
8. Наставляти потрібно з любов'ю.
«Я певен за вас у Господі, що ви не будете мислити інакше; а той, хто бентежить вас, хто б він не був, понесе на собі осудження» (Гал. 5, 10). «Не підніму руки моєї на господаря мого, бо він помазаник Господа» (1 Цар. 24, 11). Ті обмовляють мене словами, говорить він, а я виправдуюся ділами, спростовую обвинувачення вчинками.
9. Несправедливим є людське осудження.
«Довідайся і переконайся сьогодні, що немає в руці моїй зла, ні підступництва…, а ти шукаєш душі моєї, щоби погубити її» (1 Цар. 24, 12). Особливого подиву заслуговує його великодушність і в тому, що він виправдовує себе тільки подіями того дня, на що і вказує словами: «Довідайся і переконайся сьогодні».
10. Бог правдивий і Суддя йде милостивий.
«Нехай розсудить Господь між мною і тобою» (1 Цар. 24, 13)? Це сказав він не тому, що бажав Саулу покарання і помсти, а щоб налякати його нагадуванням про майбутній суд, і не тільки, щоб його налякати, а щоб і самому виправдати себе. Звичайно, що в мене, каже він, є дуже сильний доказ у самих моїх вчинках, та коли не віриш їм, тоді я закликаю у свідки Самого Бога, Який знає таємниці душі і може випробувати совість кожного.
3.Трактування цитувань на «Бесіду третю» із циклу «Три бесіди про Давида і Саула» святителя І. Златоустого.
1. В Церкві потрібно благовіння, і нести його в світ.
Всередині (в ній) знаходиться тільки той, хто має побожність і гідний перебувати тут, а той, хто приходить на ці священні зібрання з розбещеними вдачами, хоч і входить сюди тілом, викинутий (звідси) і вилучений набагато страшніше за тих, котрі стоять поза дверима і не можуть бути причасниками священної Трапези.
2. Гріх малий переростає в гріх великий.
Злочинним є не стільки вчинити гріх, скільки безсоромність після звершення гріха і непокора священикам, які накладають подібні заборони.
3. Задуманий проступок тяготить совість.
«Всякий, — говорить Він, — хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мф. 5, 28). Якщо випадково зустрілася на площі жінка, одягнена неналежно, і своїм виглядом може іноді уловити чоловіка, який з цікавості подивиться на неї, то як можуть сказати про себе, що дивилися не з похіттю ті, котрі йдуть у театри не просто так і не випадково, а саме для цього, і з такою запопадливістю, що нехтують навіть церквою і проводять цілі дні, прип’явшись очима до безчесних жінок, де розпусні слова, блудні пісні, звабливий голос, підфарбовані брови, нарум’янені щоки, вбрання, підібране з особливим мистецтвом, хода, сповнена чарів та безліч інших принад для зваби і захоплення глядачів.
4. Духовна боротьба є рисою богобоязливої людини.
Якщо похіть часто, ніби якийсь хитрий розбійник, таємно входить і сюди, де псалми і молитви, і слухання Божественних слів, і страх Божий, і велика благоговійність, то як можуть бути вільними від цієї злої похоті ті, котрі сидять у театрі і нічого доброго не бачать і не чують, а, будучи сповненими мерзенністю й безтурботністю, піддаються впливу через усі (сприйняття): і через слух, і через зір? Якщо ж вони не вільні від цього, то як тоді можуть звільнитися і від провини перелюбу? А не будучи вільними від провини перелюбу, як можуть без покаяння вступити в цей священний притвор і брати участь у цих прекрасних зібраннях?
5. Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського (1 Кор. 10: 22).
Застерігаю наперед очиститися сповіддю і покаянням і всіма іншими засобами від гріха, вчиненого на видовищі, і тоді вже слухати Божественні слова. Гріх цей не малозначущий і це кожен чітко побачить із прикладів. Як, скажи мені, потерпить це Бог? А водночас не настільки велика відстань між запашною маззю і брудом та між одягом господарським і робочим, як між духовною благодатно і цією злою справою.
6. Двоєдушність є обличчям лукавого.
Невже ти, людино, не боїшся одними й тими ж очима дивитися на сцену в театрі, де показують огидні дії перелюбства, і на цю священну трапезу, де звершується страшне Таїнство? Тими самими вухами слухати блудницю, яка сквернословить, і Пророка, й Апостола, які повчають тебе (тайнам)? Тим самим серцем приймати смертоносну отруту і страшну, святу Жертву?
7. «Прощайте людям їхні провини, як і Отець наш Небесний» (Мф. 6, 12).
Водночас ти часто буваєш злопам’ятним, гніваючись тільки за минуле, а він, крім того, повинен був побоюватися й за майбутнє, добре знаючи, що в царстві не знайдеться для нього місця, і життя для нього буде не життям, якщо він не врятує ворога. Але, незважаючи на все, Давид не перестав піклуватися про Саула і робив зі свого боку все, щоби врятувати життя ворога. Хто може вказати на більше терпіння?
8. «Коли ганьбитимуть вас, і гнатимуть, і зводитимуть на вас всяке лихослів’я та наклепи (Мене ради), радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах» (Мф. 5, 11-12).
Постараюся і це підтвердити вам із Писання, щоб ви побачили, скільки шкоди роблять нам друзі, коли нас хвалять та пестять, і скільки користі приносять вороги, коли говорять про нас погано, хоч і справедливо, якщо тільки ми захочемо належно скористатися їхніми осудженнями. Адже друзі з любові часто лестять нам, а вороги викривають наші гріхи.
9. «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні…, або як цей митар» (Лк. 18, 11).
Був один фарисей і митар. Митар дійшов до крайнього безчестя, а фарисей піклувався про високу праведність, роздавав своє майно, перебував у пості, був далеким від користолюбства, тоді як митар проводив увесь час у хижацтві й насильстві. Вони обидва прийшли в церкву помолитися. Митар, стоячи вдалині, не докоряв (фарисею) взаємно, не відплатив йому ганьбленням, не сказав йому, як багато хто говорить: і ти смієш торкатися мого життя і докоряти мені за мої вчинки? Хіба я не кращий за тебе? Ось я розголошу про твої злочини і зроблю те, що ти вже ніколи не увійдеш у цей священний притвор. Ні, він не сказав жодного із цих божевільних слів, які ми говоримо щодня, докоряючи один одному, але, гірко зітхаючи і б’ючи себе в груди, сказав тільки ось що: «Будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18, 13), — і вийшов виправданим.
10. Своїм святим Бог дає силу.
Але чому ти дивуєшся, що голос праведника приборкує гнів і поражає ворогів, коли він і демонів проганяє? Апостоли як тільки починали говорити — всі супротивні сили втікали. Голос праведників нерідко зупиняв стихії, змінював їхні дії. Так Ісус Навин як тільки сказав: «Стій сонце і місяць» (Нав. 10, 12), і стали. Так і Мойсей заборонив морю, і воно підкорилося. Так три юнаки погасили силу вогню своїми піснями і голосом.
11. «Лагідна відповідь відвертає гнів» (Притч. 15, 1).
Із цього видно, що ти більше, ніж сам ворог твій, можеш і роздратувати, і приборкати його. Справді, від нас, а не від тих, хто гнівається (на нас), залежить і погасити полум’я їхнього гніву, і роздмухати його сильніше. І це пояснив знову той, хто сказав попередні слова, простим прикладом. Якщо, каже, подуєш на іскру вогню, то займеться полум’я, а коли плюнеш, то загасиш, — те й інше у твоїй владі: «Те й інше виходить із уст твоїх» (Сир. 28, 14).
Від тебе залежить: запалити чи загасити гнів, так само, як запалити чи загасити іскру. Коли побачиш ворога і тобі прийде на згадку, скільки ти чув чи потерпів неприємностей, тоді намагайся забути все це. А коли й згадаєш, то приписуй це дияволу, а сам пригадуй те, що (ворог) сказав чи зробив тобі коли-небудь чогось доброго.
12. Зроби ворога своїм другом.
Коли ворог твій буде у твоїх руках, не звинувачуй його, а виправдовуй, щоби змусити його самого звинуватити себе. Бо коли ми станемо звинувачувати ворога, тоді він озлобиться; а коли будемо його прощати, тоді він, будучи присоромленим нашою лагідністю, нарешті сам стане звинувачувати себе. Таким чином і звинувачення буде непідозрілим, і звинувачуваний цілком припинить озлобленість.
13. Тільки Господь дає порятунок.
Той, який нічого не має, беззбройний і самотній не переміг би мене, озброєного, що володію такою силою, якби не був з ним Бог. А тепер, коли з ним Бог, він сильніший за всіх. Бачиш, як мудро міркує Саул після злого наміру? Бачиш, як можна викинути із себе всяку озлобленість, перемінитися й навернутися до кращого? Отже, не будемо впадати у відчай щодо свого спасіння. Хоч би ми падали в саму безодню гріха, однак можна знову піднятися, зробитися кращими і цілковито залишити гріх.
14. Найлегший спосіб спасіння.
Хоч би ти вчинив безліч гріхів, але підносячи молитву, в якій говориться: прощайте ворогам вашим, і Отець ваш простить вам гріхи ваші, — неодмінно отримаєш прощення всіх своїх гріхів, і будеш тут жити в добрій надії, і користуватися загальною прихильністю.
Джерела.
1. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту. пер. патр. Філарета (Денисенка). К.: Вид. Українське Біблійне Товариство, 2017. 1416 с.
2. Іоан Златоустий, свт. Три бесіди про Давида і Саула [Електронний ресурс]. Бібліотека. Святоотцівські твори. Святитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томах. --Режим доступу: https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj-povne-zibrannya-tvorin-u-12-tomah/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-tom-iv-knyha-2/орінь у 12 томах
Кінець форми