Тема суть, види та функції цін за умов ринкової економіки

1
ТЕМА 1.
СУТЬ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ ЦІН ЗА УМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Лекція № 1.
1. Ціна, як інструмент ринкового механізму.
2. Основні теорії ціноутворення та їх модифікації.
 Теорія трудової вартості,
 теорія трьох факторів
 теорія граничної корисності
 теорія попиту та пропозиції
3. Функції ціни.
4. Види цін.
1. Ціна, як інструмент ринкового механізму.
Важлива роль цін в економічному житті визначається тим, що вони виявляються основою всіх економічних вимірів, значно впливають на витрати й результати діяльності всіх господарюючих суб'єктів: і підприємницьких структур,
і домашніх господарств, і народного господарства в цілому.
Ціни визначають ефективність зовнішньоекономічної діяльності.
У ринковій економіці вільні ціни виступають основним регулятором пропорцій суспільного відтворення, господарських відносин.
Ціни є також важливим об'єктом державного регулювання, завдяки якому держава здійснює свою політику й в умовах ринку.
Метою досліджуваного курсу є освоєння студентами теоретичних і практичних основ ціноутворення в ринковій і сучасній російській економіці.
Предметом курсу «Ціноутворення» є вивчення; економічної природи (змісту) ціни; закономірностей ціноутворення; методів формування цін у перехідній і ринковій економіці.
Метою вивчення даної дисципліни є освоєння теоретичних основ практичних методів ціноутворення.
В плановій економіці ціни практично на всі види товарів є фіксованими. У наш час ринкової економіки фактично кожне підприємство ( фірма, організація)

2 займається визначенням цін на свою продукцію (послуги).
Завдання дисципліни: формування чіткого подання про ціноутворення як невід'ємної частини ринкових відносин. формування знань по вузлових проблемах ринкового ціноутворення таким, як альтернативні методи визначення цін при різних видах цінової стратегії; особливості утворення регульованих і вільних цін; особливості ціноутворення при становленні ринку й у ринковій системі; розвиток практичних навичок використання нормативно-правових матеріалів при проектуванні цін.

3
2. Основні теорії ціноутворення та їх модифікації.
У тлумаченні питання вартості як основної категорії політичної економії
історично склалися дві течії.
Перша виходила з об’єктивності вартості і того, що її джерелом є праця, затрачена на виробництво товару. Сюди можна віднести теорії трудової вартості, витрат виробництва, трьох чинників виробництва.
Представники другої течії вважали вартість суб’єктивною категорією, що випливає з корисності товару порівняно з корисністю інших благ. Ці підходи втілені в теорії граничної корисності, теорії визначення ціни виходячи з коливання попиту і пропозиції тощо.
Теорія трудової вартості,
Теорія трудової вартості вперше була розроблена фундаторами класичної політекономії В. Петті, А. Смітом і Д. Рікардо та завершена К. Марксом у середині XIX ст. Головне питання цієї теорії полягає у визначенні основи мінових пропорцій, що утворюються при обміні товарів, а отже, є основою формування ціни.
У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість. Такі два боки товару виходять із двоїстого характеру праці. Кожна праця може розглядатися як конкретна, тобто така, що має корисний зміст і утворює конкретні блага, та абстрактна, яка являє собою затрати робочої сили взагалі.
Конкретна праця утворює споживну вартість, а абстрактна — вартість. Товари неможливо зіставити як споживні вартості і, навпаки, як вартості — усі товари порівнянні.
Звідси в основі мінових пропорцій лежить вартість товару, яка відображається у формі ціни. За визначенням К. Маркса, ціна є грошовим виразом вартості товару. При цьому ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових чинників. Тож теорія трудової вартості вбачає у вартості об’єктивну основу ціни, а головною сферою її утворення виступає суспільне виробництво. Кількісна сторона ціни цілковито залежить від вартості, тобто від зміни витрат на виробництво товару, а ринок, ринковий попит відіграють не основну, а допоміжну роль.

4 теорія трьох факторів
Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вартості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох основних чинників: праці, капіталу
(засобів виробництва) та землі. При цьому земля вважалася головним природним чинником. Ця теорія була викладена в працях французьких економістів XIX ст.
Сея і Бастіа. теорія граничної корисності
У 70-ті роки XIX ст. виникла теорія граничної корисності. Її основними представниками були економісти австрійської школи К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-
Баверк та економісти-математики У. Джевонс (Англія) і Л. Вальрас (Швейцарія).
Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача.
Гранична корисність товару — це прирощена корисність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага.
Загальна корисність — це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага.
Зі збільшенням загальної кількості товарів гранична корисність зменшується, а загальна — зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в результаті зміни попиту на нього.
Проте в реальному житті ця теорія не дістала практичного застосування.
Основний її недолік полягає в неможливості кількісного визначення корисності товару внаслідок її суб’єктивного оцінювання споживачами.

5 теорія попиту та пропозиції
З теорією граничної корисності межує теорія визначення ціни виходячи з коливання попиту і пропозиції. Вона виникла наприкінці XIX — на початку XX ст., а її основним представником є В. Парето. Згідно з цією теорією на ринку в умовах досконалої конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією.
Співвідношення попиту і пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та виробничих витрат, що означає вилучення вартості з процесу формування цін.
Слабкість цієї теорії в тому, що вона не дає відповіді на питання, чим же визначатиметься ціна в разі збігу попиту і пропозиції, а також не враховується той факт, що як попит, так і пропозиція, у свою чергу, залежать від рівня цін на товари.
Сучасні теорії ціноутворення
У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає теорія ціни, яка комплексно вивчає дію різних цінотворних чинників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту та пропозиції. Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії складного комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності праці та ефективності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошового обігу й платіжного балансу, характер державного регулювання тощо. Тому вважається доцільнішим давати визначення ціни як економічної категорії не в трактуванні К. Маркса, а як суми коштів, яку покупець згоден заплатити за відповідний товар.

6 3. Функції ціни.
Поняття «функція» означає зовнішній прояв властивостей якого-небудь об'єкта в даній системі відносин.
1. Облікова функція. Визначається самою сутністю ціни, тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують, у що обходиться суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, що комплектують вироби на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. У кінцевому рахунку ціна показує не тільки величину сукупних витрат виробництва і обігу товарів, але і розмір прибутку.
2. Стимулююча функція. Її значення виявляється у впливі, що робиться, на виробництво і споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень вкладеного в неї прибутку. У результаті ціни сприяють чи перешкоджають росту випуску і споживання різних товарів.
Стимулювання відбувається шляхом підвищення частки прибутку в ціні, надбавок і знижок з основної ціни. Стимулюючою функцією володіє така ринкова ціна, що дозволяє виробнику вигідно продавати свій товар. Найбільшою мірою з точки зору цієї функції ефективні ціни, що дають найбільш високий прибуток у порівнянні з іншими товарами.
Через систему цін стимулюються збільшення обсягу виробництва, поліпшення якісних параметрів товарів, відновлення асортименту, поліпшення структури споживання, скорочення часу обігу, скорочення нераціональних перевезень, ефективне використання транспортних засобів. Велику роль стимулююча функція грає в рішенні соціальних проблем, коли створюються сприятливі умови для споживання товарів першої необхідності через мінімальні ціни на них.
3. Розподільна функція. Вона зв'язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових факторів. Ціни виступають інструментом розподілу і перерозподілу національного доходу між галузями економіки, її секторами, різними формами власності, регіонами, фондами нагромадження і споживання, різними соціальними групами населення. Ця функція ціни також

7 передбачає облік у ціні акцизу на окремі групи товарів, податку на додаткову вартість (ПДВ) і інших форм централізованого чистого доходу, що надходить у бюджети різних рівнів на загальнодержавні нестатки. Завдяки цій функції ціни вирішуються також соціальні задачі суспільства.
Як засіб перерозподілу найчастіше використовуються регульовані ціни.
Але вони - не єдиний інструмент розподілу і перерозподілу. Особливу роль тут грають фінанси і кредитна система.
4.Вимірювальна функція. Ціна обслуговує оборот товарів і забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників товарного обороту: виробника; посередника; споживача. У цій якості вона виступає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримує за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціні вдається виміряти, визначити кількість грошей, що покупець повинний сплатити, а продавець - одержати за проданий товар.
5. Функція балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу. . З появою диспропорцій у господарстві рівновага може бути досягнуто зміною обсягу виробництва, чи за допомогою зміни цін. Ціна повинна зацікавлювати виробника в підвищенні якості і розширенні асортименту необхідних ринку товарів, що користуються попитом.
6. Функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва.
Ця функція виявляється в тім, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перелив капіталів з одного сектора економіки в інший і усередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока. Подібний перелив капіталів відбувається підприємствами, компаніями самостійно під впливом законів конкуренції і попиту. Тільки підприємство вирішує, у який вид діяльності, у яку галузь, сферу економіки йому вкладати свій капітал. Цьому передують глибокі маркетингові дослідження, вивчення всіх ринкових факторів, у тому числі і цін. Вкладення капіталів у виробничі види діяльності при досить тривалому циклі виробництва й в умовах
інфляції приводить до знецінення засобів, вкладених у цю сферу.

8
Між різними функціями ціни існує взаємозв'язок, що буває як взаємодоповнюючим, так і суперечливим. Стимулююча функція ціни сприяє реалізації функції збалансованості попиту та пропозиції, сприяє нарощуванню виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може грати і протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також приводить до балансування попиту та пропозиції, коли останнє перевищує попит.
Розподільна функція діє разом з функцією ціни як засіб оптимізації розміщення виробництва, сприяючи переливу капіталів у ті сфери господарства, у яких існує підвищений попит на конкретні товари і характерна висока норма прибутку.
Облікова функція ціни вступає в протиріччя з всіма іншими функціями, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно відхиляються від витрат виробництва і реалізації. Тому взаємозв'язок між різними функціями ціни повинен бути предметом спеціальних маркетингових досліджень.
Види цін.
Класифікація ціни залежно від стадії товаропросування
Першою та найважливішою ознакою класифікації цін є залежність від того, на якій стадії товарообігу вони формуються. Звичайно масовий товар проходить три стадії товарообігу:
 підприємство — оптова торгівля;
 оптова торгівля — роздрібна торгівля;
 роздрібна торгівля — споживачі.
Цим стадіям товарообігу відповідають три види цін:
 оптова ціна підприємства (відпускна ціна);
 оптова ціна промисловості;
 роздрібна ціна.
Оптова ціна підприємства (відпускна ціна) — ціна виготовлювача продукції, за якою підприємство реалізує зроблену продукцію оптово-збутовим організаціям чи іншим підприємствам. Реалізуючи свою продукцію за оптовими цінами, підприємство повинно відшкодувати свої витрати виробництва і

9 реалізації й одержати такий розмір прибутку, який би дозволив їм вижити в умовах ринку. На основі оптових цін підприємства (відпускних цін) здійснюється планування, аналіз і розрахунок вартісних показників роботи підприємства.
Оптова (відпускна) ціна підприємства складається із собівартості (витрат виробництва і реалізації), прибутку, акцизу (по підакцизних товарах) і ПДВ.
Тверда (стабільна, фіксована, гарантована) ціна (firm price, fixed price) встановлюється в момент підписання контракту, не підлягає зміні протягом усього терміну його дії і не залежить від термінів і порядку постачання товарної партії. У контрактах із тривалими термінами постачання звичайно робиться цінове застереження «ціна тверда, зміні не підлягає».
Змінна ціна (flexible price) — зафіксована під час підписання контракту ціна, що може бути переглянута надалі, якщо ринкова ціна даного товару до моменту його постачання зміниться.
Плинна ціна (sliding price) — ціна, обчислена в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, що виникли в період виконання контракту.
Різновидом оптової ціни підприємства-виготовлювача є трансферна ціна.
Трансферна ціна застосовується для здійснення комерційних операцій між підрозділами однієї й тієї самої фірми чи підприємства.
Оптові ціни на продукцію промисловості — ціни, за якими реалізується і закуповується продукція підприємств, фірм та організацій промисловості незалежно від форм власності в порядку оптового обороту, тобто це ціни, за якими підприємства й організації-споживачі оплачують продукцію постачальницько-збутовим (оптовим) організаціям.
Оптова ціна промисловості, крім оптової (відпускної) ціни, містить у собі постачальницько-збутову (оптову) націнку чи знижку і ПДВ. Постачальницько- збутова (оптова) націнка чи знижка — це ціна на послугу з постачання й збуту; як будь-яка ціна вона повинна компенсувати витрати постачальницько-збутових чи оптових організацій і забезпечити їм прибуток.
Різновидом оптової ціни промисловості є ціна біржового товару (чи біржових угод). Ця ціна формується на базі біржового котирування і надбавок чи

10 знижок з неї залежно від якості товарів, відстані товару від місця поставки, передбаченого біржовим контрактом.
Роздрібні ціни — ціни, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню, підприємствам і організаціям, вони є кінцевими; за цими цінами товари вибувають зі сфери обігу і споживаються в домашньому господарстві чи у виробництві.
Склад роздрібної ціни характеризується такими економічними елементами, що її утворюють: оптовою ціною промисловості, податками (ПДВ, акцизний збір та ін.) і торговельною надбавкою чи торговельною знижкою. Торговельна надбавка складається з витрат торговельних організацій і їхнього прибутку для продовження діяльності. Торговельна надбавка встановлюється підприємствами роздрібної торгівлі у відсотках до цін придбання товарів (із ПДВ).
Схематично весь процес ціноутворення подано на рис. 2.1.
Витрати
(собівартість) підприємства
Прибуток
Акцизний збір
ПДВ
Оптова націнка
Торговельна надбавка
Ціна підприємства
Відпускна ціна підприємства
Відпускна ціна промисловості
Роздрібна ціна
Рис. 2.1. Структура ціни
Неважко помітити, що кожен наступний вид ціни містить у собі попередній. Варто підкреслити, що на кожній стадії реалізації (обороту) товару в ціну додатково включається податок на додану вартість, а також акциз (на підакцизні товари), що сплачується в бюджет підприємством — виготовлювачем товару. ПДВ утворюється в кожній ланці товарообігу й акумулюється в роздрібній ціні. Він сплачується кінцевим споживачем. Цей податок становить
20 %.
Різновидом роздрібної ціни є аукціонна ціна. Аукціонна ціна — ціна товару, проданого на аукціоні. Вона може істотно відрізнятися від ринкової ціни
(бути багаторазово вище її), оскільки відбиває унікальні й рідкі властивості та ознаки товарів і значною мірою залежить від рівня професіоналізму особи, що проводить аукціон.
Крім ціни продажу існує ще ціна споживання, чи витрати споживання.
Справа в тому, що недостатньо купити товар, щоб задовольнити потребу. Щодо

11 багатьох товарів, особливо тривалого користування, необхідно ще здійснити витрати на експлуатацію — витрати на обслуговування, ремонт, запасні частини, паливо, електроенергію тощо. Тому витрати споживача складаються з двох частин
— ринкової ціни товару і ціни споживання, що включає витрати, пов’язані зі споживанням товару. Ціна споживання на товари тривалого користування, як правило, набагато вище продажної ціни. Продажна ціна від загальних витрат на експлуатацію за весь термін служби, наприклад легкового транспорту, становить
20 %, а побутового холодильника — 10 %.
Відносно низька продажна ціна на товар ще не свідчить про те, що вона вигідна для покупця. Ринкова ціна може бути відносно низькою, однак витрати на експлуатацію виробу (ціна споживання) можуть виявитися досить високими. У результаті сукупна ціна може бути також високою. Тому ціна споживання нерідко виступає важливим чинником конкурентоспроможності будь-якого товару.
Диференціація цін відповідно до сфери товарного обігу.
Залежно від цієї ознаки ціни поділяються на такі основні види: у промисловості — оптові ціни; у будівництві — кошторисні; у сільському господарстві — закупівельні; у торгівлі — роздрібні ціни; у сфері послуг — тарифи; ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот (експортні й
імпортні ціни).
Класифікація цін залежно від території дії.
Відповідно до цієї ознаки вирізняють: ціни єдині; ціни регіональні (зональні, місцеві та ін.).
Єдині ціни встановлюються і регулюються державними органами. Йдеться про такі види продукції і послуг, як, наприклад, газ, електроенергія, транспорт, квартирна плата та деякі інші.
Регіональні та місцеві ціни регулюються регіональними органами влади та управління. У процесі формування ці ціни орієнтуються на витрати виробництва

12 й реалізації, що складаються в даному регіоні. Регіональними є ціни й тарифи на переважну більшість комунальних та побутових послуг, що надаються населенню.
Поряд з державним регулюванням цін дана ознака класифікації цін може бути застосована і до класифікації ринкових цін. Відповідно до цього вирізняють: ціни внутрішнього ринку, що спираються на величину національної вартості товару. Вони залежать: від рівня продуктивності праці; від структури національного виробництва; від внутрішніх макроекономічних показників держави; ціни світового ринку. Світові ціни спираються на інтернаціональну вартість та на безліч інших чинників. Світові ціни – це, як правило, «ціна продавця» в основних центрах з експорту даного товару і «ціна покупця» у найважливіших центрах його імпорту.
Класифікація цін відповідно до впливу держави на ціноутворення.
Під час переходу суспільства до ринку з’являється така класифікаційна ознака, як ступінь свободи цін від впливу держави на їх визначення. Залежно від цієї класифікаційної ознаки вирізняють такі види цін: вільні ціни — складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції, незалежно від якого б то не було прямого впливу державних органів. Держава може впливати на ці ціни (їхній рівень) лише побічно — шляхом впливу на кон’юнктуру ринку доступними їй засобами, наприклад, встановити «правила гри» на ринку за допомогою заходів, що обмежують нечесну конкуренцію та монополізацію ринку. Для цього вводяться заборони: на горизонтальне фіксування цін, на вертикальне фіксування цін, на цінову дискримінацію, на демпінг, на нечесну цінову рекламу; регульовані ціни — складаються під впливом попиту та пропозиції, але зазнають під час формування певний вплив державних органів, що здійснюється або прямим обмеженням зростання чи зниження цін, або шляхом регламентації рентабельності, або шляхом встановленням граничних надбавок чи коефіцієнтів до фіксованих цін прейскуранта, або шляхом встановлення граничних значень

13 елементів ціни, або яким-небудь аналогічним методом; фіксовані ціни — прямо встановлюються державою в особі будь-яких органів влади й управління. Існують такі форми фіксування цін: прейскурантні ціни, «заморожування» ринкових вільних цін, фіксування монопольних цін. Такі ціни встановлюються в екстремальних умовах (у разі війни, стихійних лих, кризи в економіці, гострого дефіциту товарів та ін.).
Ціни на окремі найважливіші, базові види товарів повинні регулюватися (а
іноді й фіксуватися на певний період часу) державою. До цих видів продукції можуть бути віднесені нафта й нафтопродукти, газ, електроенергія, хліб і деякі
інші.
Класифікація цін залежно від ступеня новизни товару.
Відповідно до цієї ознаки вирізняють: ціни на нові для підприємства товари, що реалізуються на нових для підприємства ринках; ціни на нові товари, що реалізуються на освоєних підприємством ринках; ціни на існуючі товари, що виводяться на нові ринки; ціни на існуючі товари, що реалізуються на освоєних підприємством ринках.