СИСТЕМА ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА.
ОРГАНІЗАЦІЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ТЕРИТОРІЇ
АГРАРНИХ ФОРМУВАНЬ
Тема
- Поняття та економічний зміст системи ведення господарства
- Класифікація систем ведення господарства
- Система рослинництва
- Організація земельної території аграрного підприємства
- Поняття про землеустрій, його структура
План
Система ведення сільського господарства –
це сукупність соціально – економічних, організаційних,
технічних та технологічних принципів побудови і ведення
виробництва для конкретних умов,
які дозволяють оптимізувати пропорції
між ресурсами по їх видах, підрозділами і галузями
з метою підвищення ефективності виробництва.
На формування і розвиток системи
ведення господарства
мають вплив такі фактори:
різноманітні умови виробництва
(природні, економічні, організаційні,
соціально – демографічні, біологічні)
ресурсний потенціал господарства
(кількісний та якісний стан
матеріально – технічних, трудових
і земельних ресурсів)
До раціональної системи ведення
господарства ставляться такі основні вимоги
- створення умов для розширеного відтворення виробництва за рахунок власних ресурсів;
- виробництво продукції в обсягах і з якістю, які забезпечують виконання договорів із переробними підприємствами та заготівельними організаціями;
- стабільність процесу виробництва; стійкі і впорядковані товарообмінні
3) високий рівень спеціалізації, концентрації та інтенсифікації виробництва;
4) повне і найбільш раціональне використання основних складових
ресурсного потенціалу підприємства;
зв’язки між підрозділами та галузями підприємства;
6) оптимальний зв’язок і співвідношення виробничих підрозділів і галузей;
7) відносно рівномірна і повна зайнятість трудових ресурсів на протязі року;
8) прискорення обороту фінансових вкладень, відносно рівномірне
надходження виручки від реалізації продукції і послуг.
Класифікація систем ведення господарства
за галузевим принципом
за регіональними рівнями
за факторно – технологічною
ознакою
за структурним принципом
Схема і послідовність обгрунтування системи ведення господарства
- створення робочої групи по обґрунтуванню і запровадженню нової системи із залученням науковців, визначення умов і графіку роботи групи;
- детальний аналіз діяльності підприємства та визначення пріоритетних напрямів його розвитку;
- обґрунтування нової системи;
- запровадження системи
3. Система рослинництва
Під системою рослинництва розуміють склад і співвідно-шення наявних в господарстві рослинницьких галузей і комплекс ресурсів, які використовують в процесі виробництва рослинницької продукції, і розподілені по виробничих підрозділах рослинництва.
Технологічною основою рослинництва є система землеробства, яка являє собою комплекс взаємопов’язаних організаційно-економічних і агротехнічних заходів, спрямованих на раціональне використання землі, збереження і підвищення її родючості, підвищення урожайності сільськогосподарських культур.
Раціональна система землеробства забезпечує:
- найбільш продуктивне використання біокліматичного потенціалу, земельних, водних, енергетичних, технічних і трудових ресурсів для збільшення виробництва продукції;
2) створення необхідних умов для підвищення родючості
грунту;
3) раціональне використання всіх природних ресурсів з
урахуванням оптимізації водного, повітряного, теплового та
світового режимів, охорони ґрунтів та навколишнього
середовища.
В систему землеробства входять:
- система сівозмін – вона дозволяє створити оптимальні умови для росту і розвитку рослин шляхом забезпечення кожної культури кращими попередниками для найбільш ефективного використання добрив та засобів захисту рослин від шкідників та хвороб;
- система насінництва – забезпечує підбір таких сортів сільськогосподарських культур, які найбільш адаптовані до місцевих умов, технології та мають найвищу продуктивність;
- система удобрення - визначає кількість та способи застосування органічних та мінеральних добрив;
- система боротьби з шкідниками та хворобами – включає в себе біологічні, агротехнічні та хімічні заходи ;
- система обробітку грунту та догляду за рослинами - об’єднує технологічні прийоми основного та передпосівного обробітку грунту і догляду за посівами. Знаходиться в тісному взаємозв’язку з системами удобрення, сівозмін, боротьби з шкідниками та хворобами, тощо;
- меліорація та агролісомеліорація – система міроприємств по регулюванню водного режиму грунту (осушення, зрошення, тощо).
4. Організація земельної території аграрного підприємства
Сівозміна – це встановлений порядок чергування с.-г. культур в часі і просторі.
У кожному господарстві є кілька сівозмін, які класифікують відповідно до їх призначення на польові, кормові і спеціальні.
Головна вимога щодо розміру окремих полів сівозмін – вони повинні забезпечувати можливості для використання сучасної високопродуктивної техніки. Кількість полів в сівозміні залежить від розміру і виду сівозміни та від встановленого порядку чергування культур (ротації). Розрізняють сівозміни з короткою ротацією (4-6 польові) і з довгою ротацією (9-12 польові).
Конфігурація полів сівозмін з метою ефективного використання техніки повинна забезпечувати оптимальну довжину і ширину гонів. При площі поля 250-300 га оптимальною є форма квадрата. Поля менших розмірів повинні мати форму прямокутника з таким співвідношенням довжини і ширини: при площі 150-200 га вона складає 2:1; 100-150 га – 3,5 до 1, менше 100 га 5,5 до 1.
Вимоги щодо розміщення полів в сівозмінах:
- з метою попередження ерозії поля повинні розміщувати поперек схилу;
- межування з постійними дорогами;
- цілісність масиву поля.
Центрами діяльності рослинницьких бригад є механізовані двори в межах населених пунктів або польові стани, розміщення на віддалених сівозмінах. Бажаним є розміщення стану в центрі площі, що обслуговується. Розмір площі польового стану 1-1,5 га. Він виконує такі функції як: місце зберігання і ремонту техніки; місце тимчасового проживання працівників в напруженні періоди робіт.
При розміщенні тваринницьких ферм враховують віддаль до населених пунктів, розміщення з підвітряної сторони до них, наявність доріг, кормової бази, робочої сили та ін.
5. Поняття про землеустрій, його структура
Під землеустроєм розуміють систему міроприємств, спрямованих на виконання рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань землекористування
Розрізняють :
- - міжгосподарський та
- - внутрігосподарський землеустрій
Результатом міжгосподарського
землеустрою є складання
науково обгрунтованих
проектів землекористування
та оформлення і видача
актів на право володіння
користування) землею
Внутрішньогосподарський
землеустрій проводиться
з метою організації
території окремих с.-г.
підприємств
В процесі внутрігосподарського землеустрою складають землевпорядний проект, який містить в собі:
карти і схеми земельної території землеустрою (угідь, сівозмін,господарства з позначенням усіх об доріг та ін.), а також агроекономічне обгрунтування використання земель – способи обробітку грунту, систему добрив, структуру посівних площ культур, продуктивність угідь
Вимоги до розміщення центральної садиби господарства:
- населений пункт повинен бути найбільшим;
- центральне його розміщення на зв’язки з підрозділами, адміністративними територіями господарства;
- зручні зв’язки з центрами, пунктами збуту продукції і постачання ресурсів
Дорожну мережу господарства можуть складати дороги районного, обласного і державного значення та польові дороги.
Бажано щоб вони були прямолінійні і проходили по межах між різними ділянками угідь. Ширина основних польових доріг 5-6, допоміжних 3-4 м.
При розміщенні захистних лісосмуг важливо правильно визначити їх напрямок, ширину і віддаль між ними. Вірний напрямок – поперек домінуючого напряму вітру.