Тема Інстинктивна поведінка тварин План

Тема 4. Інстинктивна поведінка тварин
План
1. Розвиток психіки у філогенезі. Природа і сутність психіки тварин.
2. Вроджена і набута поведінка.
3. Внутрішні і зовнішні фактори інстинктивної поведінки.
4. Інстинктивна поведінка тварин. Структура інстинкту тварин.
1. Розвиток психіки у філогенезі. Природа і сутність психіки
тварин.
Порівн льна психоло гі – галузь психологічних досліджень, яка вивчає та порівнює психологічні особливості людини та тварин.
Прийнято виділяти три рівня складності функціонування психіки:
рослинний, тваринний та людський.
До рослинного рівня відносять фізіологічні реакції в рослин та одноклітинних тварин, чутливість живої клітини до фізичних абохімічних подразників та спричинена подразненням рухливість (наприклад, тропізми).
Також прийнято говорити про психічну діяльність тварин. В психології важливою є робота О. М. Лєонтьєва «Проблеми розвитку психіки» (1965).
О.М.Лєонтьєв виділив стадії та рівні розвитку психіки:
1. Елементарна сенсорна психіка. Присутні найпростіші відчуття, які викликають відповідні рухові реакції. У більш розвинутих представників цієї стадії з'являються органи відчуттів.
2. Перцептивна психіка. Примітивні емоційні переживання, здатність до навчання, накопичення досвіду. Поведінка, керована інстинктами, значно ускладнюється, з'являються певні форми соціальної взаємодії (мурашник, рій; пізніше – зграя, стадо).
3. Людиноподібний інтелект. Тварини на цій стадії демонструють здібності на рівні з немовлятами, спілкуються за допомогою жестів, міміки, вигуків. Використовують елементарні знаряддя.

Те, що, на думку О.М. Лєонтьєва, принципово відрізняє від найрозвиненіших тварин (дельфіни, примати) людину, це – поняття особистість.
Матеріалісти пов'язували поняття психіки з її носієм – мозком. У кишково-порожнинних та хробаків з'являються зачатки нервової системи.
Отже, психіка властива і тваринам, і людям. Психіка – це властивість головного мозку, яка дає змогу тваринам і людині відображати вплив предметів і явищ об’єктивного світу.
Філогенез психіки (або її історичний розвиток) – це і є видовий розвиток психіки у тварин. Філогенез вивчався переважно об’єктивними методами і вказує, що існує взаємозумовленість між рівнем розвитку психіки
і рівнем організації нервової системи її тілесного носія.
Стадія тваринного інтелекту пов’язана вже, головним чином, із людиноподібними мавпами і дельфінами. Ці тварини здатні до наочно- дійового мислення. Якщо тварини:

на стадії елементарної сенсорної психіки можуть відчувати лише
окремі моменти, властивості речей,

тварини на стадії перцептивної психіки мають справу з цілісними речами,

на стадії тваринного інтелекту перед твариною відкриваються
відношенн між речами, хоча й не у словесній абстракції, а в наочній дії.
Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій.
Отож, мислення у наочно-дійовій формі виступає головним психічним процесом на даній стадії.
Вищі примати мають чотири відмінності від тварин, які знаходяться на попередній стадії розвитку психіки:
1) здатність до інсайтів (раптових осяянь), коли мавпа здогадується, як вирішити складне завдання;
2) здатність відтворити дію один раз без нових спроб;

3) здатність перенесення знайденного рішення в інші принципово подібні умови;
4) здатність до рішення двохфазних завдань, тобто завдань, в яких виділяються попередня фаза (підготовча) і фаза здійснення (досягнення попередньої мети).
2. Вроджена і набута поведінка
Співвідношення біологічного, вродженого та набутого у поведінці тварини і людини. Яку поведінку слід вважати вродженою (інстинктивною), а яку – набутою як наслідок індивідуального досвіду та научіння?
На думку Г.Циглера, поведінкова реакція вважається інстинктивною, якщо вона:

успадковується, тобто відносить до вроджених властивостей виду;

не вимагає попереднього научіння;

виконується практично однаково всіма особинами даного виду;

властива тілесній організації тварини, пов’язана з нормальним функціонуванням її органів;

пристосована до природніх умов життя виду, включаючи сезонні зміни. Набута поведінкова реакція характеризується тим, що вона:

виникає в процесі індивідуального життя, тобто базується на досвіді;

вимагає повереднього научіння;

хоча й залежить від будови організму, але не обумовлена нею;

виконується різними тваринами у різний спосіб на підставі попереднього досвіду, вражень тощо;

пристосована до умов життя особини.
Велике значення має індивідуальний досвід, тобто научіння. Северцов підкреслив: у вищих тварин (ссавців) існують два типи пристосування до змін навколишнього середовища:

1) зміна організації тварин (будови і функцій), що відбувається дуже повільно і дозволяє пристосуватися лише до дуже незначних змін середовища;
2) зміна поведінки тварин без зміни їхньої організації на основі пластичності індивідуально набутих форм поведінки стосовно до швидких змін середовища саме завдяки зміні поведінки.
Дослідження інстинкту у поведінці тварин. Інстинкт - це вроджена і чітко координована форма поведінки тварини, здійснювана під впливом основних біологічних потреб. Інстинкт відображає корисний досвід попередніх поколінь даного біологічного виду, що реалізовується в поведінкових реакціях тварини, спрямованих на отримання корисного для даної тварини результату. Зв'язок інстинкту з тілесною будовою тварини, її нервовою системою, а також «автоматичний характер» його дії підкреслював
Ж. Ламетрі.
За Ч.Дарвіном, інстинкт сформувався в результаті успадкування властивостей, набутих в процесі розумної діяльності, та природного відбору властивостей, випадково виниклих і корисних для даного виду тварин. І.М.
Сєченов і І.П. Павлов виявили рефлекторний характер інстинкту. Здатність до інстинктивної поведінки передається у спадок.
Таким чином, інстинкти є спадковою ознакою. Еволюцінують так, як і
інші спадкові ознаки, тобто вкрай повільно і поступово, виробляються мільйони років. Інстинкти складають той тип спадкових змін, який є засобом, за допомогою якого тварини пристосовуються до дуже повільних, але разом з тим і дуже значних змін середовища.
Ч.Дарвін про еволюцію інстинктів. Визначав інстинкти як акти, які виконуються однаково багатьма особинами одного виду, без розуміння мети, з якою ці дії проводяться, і зводив поняття інстинкту до особливостей нервової системи, успадкованої кожної особиною від її предків. Інстинкти, за
Дарвіном є найнижчою щаблем діяльності тварин, вони нерозривно пов'язані зі структурою нервової системи.Ч.Дарвін використовував порівняння

інстинктів у тварин і людини, намагаючись на основі зіставлення довести спільність їх походження. Він відділ в розумні дії, пов' зані з досвідом
окремих особин, від інстинктивних дій, переданих успадок.
Підкреслював, що інстинкт - це така дія, яка виконується без отримання попередньої досвіду і однаково багатьма особинами для досягнення єдиної мети. Ч.Дарвін підкреслював велику роль природного відбору у формуванні
інстинктів, відзначаючи, що під час цього процесу відбувається накопичення змін, вигідних для виду, яке триває до виникнення нової форми
інстинктивної поведінки.
Інстинктивні дії, за Ч.Дарвіном, більшою мірою переважають у тварин, що знаходяться на нижніх щаблях еволюційної драбини, і розвиток
інстинктів безпосередньо залежить від філогенетичного рангу тварини.
Дослідженн інстинкту у поведінці людини і тварини.
У психології. Концепція інстинкту людини отримала розвиток в рамках психоаналізу, одним з положень якого було визнання ролі біологічних передумов поведінки. Інстинкти в рамках психоаналізу розглядалися як спадкові тенденції, які відіграють роль мотиваційних сил складних людських моделей поведінки. Згідно З.Фрейда, всім живим організмам властиві протилежно спрямовані прагнення до саморуйнування і самозбереження. Схильність до агресії і руйнування визначається потягом до смерті, тоді як сексуальний потяг, самозбереження, любов визначаються потягом до життя.
А.Маслоу стверджував, що люди не мають інстинктів, оскільки можуть подолати свої бажання. Вважав, що те, що описується як
«інстинкти», фактично є дуже сильними мотивами для поведінки певного типу. На його думку, інстинкти були властиві людям в минулому, але згодом були замінені свідомістю
В етології. Інстинкт є центральним поняттям наук про поведінку тварин. Етологи займалися стереотипними і непластичними інстинктами.
Традиційно інстинкт розглядається як спадковий і незмінний компонент

поведінки. За сучасними уявленнями, інстинкт нерозривно пов'язаний з навчанням і утворює з ним ціле. Одне з перших визначень інстинкту було дано Хайнріхом Циглером.
Теорі інстинктивної поведінки Лоренца: Центральним поняттям теорії є «специфічна енергія дії нервового збудження», що служить джерелом рухової активності. Інстинктивна поведінка реалізується у відповідь на специфічні стимули (релізери), за розпізнавання яких відповідає вроджений пусковий механізм.
В основі теорії Н.Тінбергена лежить уявлення про наявність функціональних центрів, відповідальних за реалізацію інстинктивної поведінки. Інстинкт, складається з послідовності окремих поведінкових актів.
Послідовне виконання простих рухових актів забезпечується завдяки наявності ієрархії контролюючих їх центрів. Під дією внутрішніх і зовнішніх чинників посилюється збудження центру, відповідального за поведінку, в результаті тварина починає активний пошук подразників. Після того як стимул буде знайдений, знімається блок з центру, відповідального за завершальну фазу поведінки.
3. Зовнішні та внутрішні чинники інстинктивної поведінки.
Пластичність інстинктивної поведінки
Зовнішні чинники інстинктивної поведінки. Е. Хольст виявив у стовбуровій частині головного мозку курки ділянки зон, активація яких (в експерименті — електричним струмом) викликає типові інстинктивні рухи різного функціонального призначення. При подразненні певної ділянки мозку зі збільшенням сили подразнення одна інстинктивна дія змінюється
іншою у природній послідовності. Було отримано ланцюг видотипових рухів, які виконує курка у певній біологічно значущій ситуації, наприклад, побачивши наземного ворога, що наближається до неї. При цьому не тільки виконання рухових реакцій, але й послідовність їхньої появи також точно відповідала природній поведінці курки: спершу лише легке занепокоєння,

потім підйом, посилене занепокоєння і, нарешті, зліт. Усі ці дії відбувалися за відсутності адекватних зовнішніх подразників. Отже, на ендогенній основі можуть виконуватися не тільки окремі інстинктивні рухи, але й цілі системи таких рухів — інстинктивні дії, які в природних умовах включаються впливом зовнішніх, екзогенних агентів.
З досліду Е.Хольста бачимо, що ендогенна активність не існує ані
―сама по собі‖, ані ―сама для себе‖: значення цих спонтанних процесів у центральній нервовій системі полягає в готовності до виникнення життєво важливих ситуацій, тому тварина здатна за першим же сигналом негайно і з максимальною користю для себе реагувати на зміну в навколишньому середовищі.
Інстинктивні рухи зазвичай заблоковані спеціальною системою "вроджених пускових механізмів", які реагують лише на певну "пускову" ситуацію:

щойно тварина опиняється в такій ситуації, відповідний вроджений пусковий механізм забезпечує її розпізнавання,

після чого настає розгальмовування, зняття "блокування".

водночас відбувається також і активація відповідних нервових центрів.
Особливістю вроджених пускових механізмів є вибірковість реагування на зовнішні стимули: вони відгукуються лише на певні комбінації подразників, які можуть викликати біологічно доцільну реакцію.
Отже, завдяки природженим пусковим механізмам внутрішня мотивація поведінки отримує ―вихід назовні‖, тобто створюється можливість без індивідуального досвіду в біологічно значущих ситуаціях реагувати так, щоб це сприяло збереженню особини і виду.
Зовнішні подразники, що створюють у сукупності пускову ситуацію, називаються релізерами, або ключовими подразниками, на які тварини реагують певними інстинктивними рухами. Крім пускових, існують настроювальні ключові подразники, що попередньо знижують поріг

збудження тих нервових центрів, які мають відношення до певних дій тварини, а також спрямовують ключові подразники.
Спільною властивістю всіх релізерів є:
1) являють собою специфічні елементарні ознаки життєво важливих компонентів середовища, до яких належать прості фізичні чи хімічні ознаки
(форма, розмір, рухливість, колір, запах тощо), а також їх просторові відношення.
2) Носіями цих ознак можуть бути як інші тварини, так і рослини чи об'єкти неживої природи.
3) Підкоряються закону сумації: зі збільшенням їх параметрів пропорційно посилюється
інстинктивна реакція тварини.
В експериментальних умовах це викликає ―супероптимальну‖ реакцію, коли тварини значно сильніше, ніж у нормі, реагують на штучний подразник.
В умовах експерименту ефект супероптимальної реакції може призвести навіть до біологічно абсурдної поведінки тварини. Якщо, наприклад, запропонувати чайці на вибір два яйця різної величини, то вона закотить у гніздо найбільше. Може бути й так, що птах покине своє яйце і буде висиджувати дерев’яний макет гігантських розмірів, який має всі супероптимальні ознаки ключового подразника.
Такі приклади свідчать про те, що ключові стимули діють на поведінку тварини ніби примусово, змушуючи її виконувати певні інстинктивні рухи, незважаючи на загальну ситуацію, яка нею сприймається. Так, Т. Целл дав таку відповідь на запитання, чому великі хижаки за нормальних умов під час зустрічі з людиною не нападають на неї: зокрема, лев не нападає не тому, що поважає людину, а тому, що не впевнений у результаті сутички: ―Чи є у людини зброя, яка ця зброя? — думає лев. — Підуно я ліпше своїм шляхом‖.
Цей погляд є хибним, лев, як усі інші великі хижаки, зазвичай ухиляється від нападу на людину не тому, що керується такими глибокодумними міркуваннями. Розгадка ―шанобливого‖ ставлення диких звірів до людини, мабуть, полягає в іншому. Будучи ситим, хижак не реагує і на присутність

тварин, якими звичайно харчується. У голодного ж хижака переслідування тварин-жертв і напад на них обумовлюються сполученням розглянутих вище внутрішніх чинників з відповідними зовнішніми стимулами — ключовими подразниками, носіями яких є природні об’єкти харчування, тобто тварини- жертви, і аж ніяк не людина. Навіть найкровожерливіший хижак не може нападати на кого завгодно і коли завгодно. Ці дії також відбуваються в часі і просторі через вплив ключових подразників — так само, як і всі інші поведінкові акти. Іншими словами, справа не в тім, ―хоче‖ чи ―не хоче‖ тварина діяти так чи інакше. Якщо внутрішній стан тварини відповідає певній зовнішній пусковій ситуації, то вона волею-неволею змушена поводитися так, як диктує для даних умов генетично зафіксований код видотипової поведінки.
Внутрішні
чинники
інстинктивної
поведінки.
Внутрішнє середовище тваринного організму невпинно оновлюється, але, це середовище залишається постійним за своїми фізіологічними показниками. Стабільність внутрішнього середовища — необхідна умова для життєдіяльності організму.
Тільки за цієї умови можуть здійснюватися необхідні біохімічні і фізіологічні процеси. Будь-які, навіть незначні відхилення від норми приводять у рух фізіологічні механізми саморегуляції, в результаті чого ці порушення усуваються. Таке постійне відновлення внутрішньої рівноваги - основа життєздатності організмів.
Отже, першопричиною й основою мотивації поведінки є більш-менш значні і тривалі відхилення від нормального рівня фізіологічних функцій, порушення внутрішніх ритмів, що забезпечують життєдіяльність організму.
Ці зрушення виражаються в появі потреб, на задоволення яких і спрямована поведінка.

4. Інстинктивна поведінка тварин. Структура інстинкту тварин.
В інстинктивній поведінці виділяють пошукову і завершальну фази.
Пошукова фаза, як правило, складається з кількох етапів, а завершальна є чіткою послідовністю простих рухів.
Пошукова фаза помітно відрізн єтьс :

орієнтовно-дослідницькою діяльністю,

складним переплетінням природжених і набутих компонентів поведінки.
Саме до пошукової поведінки належить все, що пов’язане з пластичністю інстинкту, із змінами інстинктивної поведінки. Отже, у пошуковій фазі завжди містяться елементи научіння.
Завершальна фаза поведінкового акту є набором жорстко фіксованих стереотипних реакцій, обумовлених анатомічними особливостями будови тіла тварини. Набуті компоненти відіграють під час цієї фази неістотну роль і часто взагалі відсутні. Чим далі від завершальної фази (тобто на ранніх етапах пошукової фази), тим більшу питому вагу в поведінці мають елементи научіння, індивідуального досвіду. Крім того, що вищий психічний розвиток тварини, то істотніші корективи, які вносяться у поведінкову реакцію, але переважно на початкових етапах пошукової фази.
Проте особливості інстинктивної поведінки треба вивчати саме на завершальній стадії поведінкового акту, бо тут елементи научіння відіграють найменшу роль і в чистому вигляді представлені стереотипні інстинктивні рухи. Оскільки ж релізери найчастіше є елементарними фізичними та хімічними ознаками, які сприймаються у відриві від самого об’єкта, то тварина одержує на завершальній фазі лише неповну, однобічну інформацію про деякі, найчастіше неістотні, зовнішні ознаки об’єктів інстинктивних дій і не отримує, по суті, істотної інформації суто про об’єкт, оскільки релізери — це тільки орієнтири, що спрямовують дію тварини на носія цих ознак.
Наприклад, в дослідах Н.Тінбергена самець колючки активно реагував на

примітивний макет самиці з випуклим черевцем і не звертав уваги на живу самицю, не готову до запліднення.
Отже, на завершальній стадії інстинктивної поведінки виявляється дуже бідне, вкрай поверхове й обмежене відображення навколишнього світу, нижча форма психічного відображення дійсності. Ключові подразники лише пізнаються твариною на основі природженого механізму і використовуються до запускання певної інстинктивної реакції. Як вважав К. Е. Фабрі (1976), тут немає нічого, крім, мабуть, позитивної чи негативної емоційної оцінки відчуттів від тих стимулів, що сприймаються, і власних рухів. Гностичні
(пізнавальні) функції і взагалі все багатство психічного відображення притаманні початковим етапам пошукової поведінки, де повною мірою діють процеси научіння.