Тема: Техніка безпеки під час роботи з препаратами свійських тварин. Загальні анатомічні терміни. Будова хребця.
Мета: Засвоїти правила безпеки підходу і поводження з препаратами або трупним матеріалом, що використовується на лабораторних заняттях, набути вміння визначати всі видові особливості будови тварин.
Матеріали та обладнання: хребці: великої рогатої худоби, коней, свиней, собак.
Анатомія - наука про будову і форму живих організмів рослинного й тваринного світу. Розрізняють анатомію рослин та анатомію тварин.
Науки, що вивчають загальну форму і будову організму, об’єднують під назвою морфологія, а науку, що вивчає функції організму, тобто діяльність його в цілому чи окремих його частин, називають фізіологією. Морфологія і фізіологія нерозривно пов’язані між собою, оскільки форма і будова зумовлені тими функціями, які виконують окремі органи, а також тими процесами, які відбуваються в організмі в цілому внаслідок його взаємодії із зовнішнім середовищем.
Будову тваринного організму вивчають у трьох основних аспектах:
а) у дорослому стані;
б) у процесі індивідуального розвитку, тобто в онтогенезі;
в) у процесі історичного розвитку не окремого організму, а окремих видів і навіть класів тварин, тобто у філогенезі.
Вивчати будову тварин почали на дорослих тваринах, розчленовуючи тіло на дедалі дрібніші частини для більш детального вивчення. Таким чином виділилась мікроскопічна анатомія, яка використовує мікроскоп для більш точного вивчення будови органів. Мікроскопічну анатомію поділяють на цитологію-науку про клітину, гістологію- науку про тканини і спеціальну гістологію - науку про мікроструктуру окремих органів.
Відповідно до практичних завдань, які стоять перед анатомією, її поділяють на системну, функціональну, топографічну, порівняльну, пластичну, породну.
Системна анатомія вивчає будову тіла тварин, поділ його складових частин на групи за їх функціональним зв’язком. Вона розглядає органи за їх системами та апаратами.
Функціональна анатомія доповнює дані описової анатомії і вивчає будову органів та їх систем у єдності з функцією, розглядаючи тіло тварини чи людини в динаміці, виявляючи механізми перебудови форми під впливом зовнішніх чинників.
Топографічна анатомія вивчає взаємне розміщення частин тіла (синтопію), не беручи до уваги при цьому розподіл їх за функціями. Особливу увагу в ній приділяють розміщенню окремих органів на скелеті (скелетотопія). Знання топографічної анатомії потрібні для визначення кращого доступу до органів.
Залежно від видів тварин, яких вивчають, розрізняють анатомію одного виду (коня, великої рогатої худоби, свині, собаки, кішки, кроля) і порівняльну анатомію (порівняльне вивчення будови тіла певної групи або всіх тварин). Отже, може бути порівняльна анатомія ссавців і порівняльна анатомія свійських тварин.
Пластична анатомія вивчає зовнішні форми, їх співвідношення і пропорції. Саме за зовнішніми формами можна оцінювати стан здоров’я людини і тварини.
Прикладний характер анатомія має тоді, коли служить практичним цілям: хірургічна анатомія, що особливу увагу приділяє оперативно - топографічній частині, породна, чи екстер’єрна, анатомія, пов’язана із зоотехнією.
Під онтогенезом, або індивідуальним розвитком, розуміють весь процес розвитку індивідуума - від його зародження до смерті. Розвиток індивідуума у внутрішньоутробний період вивчає ембріологія.
Філогенез - це історичний розвиток класів тварин чи окремих їх видів від простих форм до сучасних у зв’язку з чинниками зовнішнього середовища, спадковістю та онтогенезом. Вивчення філогенезу грунтується на даних порівняльної анатомії і гістології, порівняльної ембріології і палеонтології та порівняльної фізіології у зв’язку з екологією. Такий напрям в анатомії відомий під назвою еволюційна морфологія.
Тканина - це система гістологічних елементів, що виникли в процесі розвитку організму й характеризуються загальним типом будови, обміну речовин, спеціалізацією на виконанні певних функцій. Усі різновиди тканин об’єднані в чотири типи: епітеліальна, сполучна, м’язова та нервова.
Орган - це частина організму, що складається з різних тканин, які об’єднані у відповідну форму і виконують специфічну функцію у зв’язку з діяльністю організму.
Організм - це об’єднання всіх взаємодіючих частин, які розвинулися історично і виконують свою функцію у зв’язку з певним станом зовнішнього середовища.
Серединна (медіанна) площина - planum medianum - йде вздовж тіла від голови до кінчика хвоста вертикально і поділяє тіло тварини на дві симетричні половини. Паралельно серединній площині можна провести сагітальні, або парамедіанні, площини - plani sagittalia paramediana. Відповідно поверхню, звернену до медіанної площини, називають медіальною (medialis), а протилежну їй - латеральною (lateralis).
Поперечні (сегментальні) площини - plani transversalia - поділяють тіло тварини на відрізки (сегменти). Напрям від сегментальної площини в бік голови, точніше, черепа (cranium) називають краніальним (cranialis), а в бік хвоста (cauda) - каудальним (caudalis).
Дорсальні (фронтальні) площини - plani dorsalia - проходять перпендикулярно до перших двох площин. Напрям від дорсальної площини в бік спини (dorsum) називають дорсальним (dorsalis), у бік живота (venter) - вентральним (ventralis).
Усі хребці в основному подібні за будовою, але залежно від розміщення в хребетному стовпі відрізняються один від одного, що залежить від виконання біомеханічної функції. Чим ближче хребці один до одного, тим подібніша їх будова, навіть за умови, що вони розміщені в різних відділах.
Хребець (vertebra) - лежить у серединній площині. За типом будови це симетрична коротка кістка. Кожний хребець складається з тіла, дуги й відростків: парних - суглобових, поперечних, соскоподібних та одного непарного - остистого. Тіло хребця - corpus vertebrae - це його основа і найбільш постійна частина, яка розміщена вентрально.
| Краніально на тілі знаходиться голівка хребця - caput vertebrae, а каудально - ямка хребця - fossa vertebrae. Довжина тіл хребців у різних відділах хребетного стовпа у різних тварин неоднакова. На тілі кожного хребця є судинні отвори. Від спинного мозку відходять нерви, а до мозку і від нього прямують кровоносні судини. Нерви й судини проходять по спеціальних міжхребцевих отворах - foramen intervertebrale, які утворюються міжхребцевими вирізками сусідніх хребців. | |
Для зєднання хребців один з одним на дугах розміщені парні суглобові відростки - краніальні й каудальні - processus articularis cranialis et caudalis. Суглобові поверхні краніальних суглобових відростків спрямовані дорсально, а каудальних - вентрально.
Відростки краще розвинуті на більш рухливих хребцях. Там, де рухливість менша на дугах хребців в основі остистих відростків замість суглобових відростків є тільки суглобові поверхні. Парні поперечні відростки - processus tranversus - є місцем для прикріплення ребер, а де ребер немає, їх зачатки зростаються з реберними відростками, внаслідок чого утворюються дуже розвинуті поперечнореберні відростки - processus costotransversarius.
Непарний остистий відросток - processus spinosus - відходить дорсально від дуги хребця. Парні соскоподібні відростки - processus mamillaris - лежать або на поперечних відростках, або на суглобових відростках. Остистий, поперечнореберний та соскоподібний відростки призначені для прикріплення м’язів. Шийний відділ скелета виконує роль міцного одноплечого важеля, на передньому кінці якого знаходиться голова тварини. Незалежно від різниці в довжині шиї у ссавців сім шийних хребців - vertebrae cervicale