MODYдіабет (від англ. maturityonset type diabetes of the young, сімейний діабет з домінантним типом успадкування, «масонський» діабет) — це неоднорідна група захворювань, які характеризуються генетичними дефектами β-клітин підшлункової залози з моногенним типом успадкування, що характеризуються порушенням секреції інсуліну, рідше з по рушенням функції печінки, нирок та інсуліно резистентністю.
Вперше він був описаний R. Tattersall у 1974, а вже у 1975 автор разом з S. Fajans використовують термін «MODY діабет». За різними даними, частота MODY-діабету коливається від 2 до 13% від усіх зареєстрованих випадків діабету та має різну поширеність у світі. Налічується близько 13 видів синдромів MODY.
Патогенетичною основою захворювання є мутація генів, які задіяні в обміні глюкози. Саме тому MODY діабет є моногенним захворюванням, а клініка різних варіантів хвороби відрізняється залежно від функції ураженого гена. Так, у випадку варіанту MODY2 виникає мутація гена глюкогенази, що перетворює глюкозу на глюкозо-6-фосфат — молекулу, яка є метаболічно активною. У випадку MODY1, HNF4A є фактором транскрипції у клітинах печінки, нирок, кишечника та підшлункової залози, що регулює активність роботи генів, які пов'язані з обміном глюкози. Фактор транскрипції PDX1 при MODY4 бере участь у регуляції експресії гена інсуліну та у розвитку підшлункової залози в ембріональному періоді. Таким чином, кожний з варіантів хвороби має свій генетичний дефект і, як наслідок, свої клінічні особливості.
Клінічні критерії MODY діабету :
• наявність ЦД у хоча б двох членів сім’ї у двох і більше поколіннях;
• аутосомнодомінантний тип успадкування;
• інсуліннезалежний тип порушення вуглеводного обміну, що проявляється відсутністю потреби лікування інсуліном протягом п'яти років після постановки діагнозу або клінічно значущими рівнями С-пептиду на тлі інсулінотерапії (>200 пмоль/л);
• відсутність клінічних ознак, притаманних ЦД 2 типу (ожиріння, acanthosis nigricans); початок до 25 років життя.
Більшість таких пацієнтів мають нормальний глікемічний профіль після народження з повільним, прогресивним погіршенням толерантності до глюкози та розвитком гіперглікемії у підлітковому та молодому віці.
Особливостями MODYдіабету, порівняно з ЦД 2 типу, є більш ранній початок та виразніші симптоми зі збільшенням кількості поколінь. Він рідко асоціюється з ожирінням, характеризується помірною гіперглікемією, нормальним рівнем інсуліну та відсутністю антитіл до острівцевого апарату підшлункової залози. Проте однією з найбільших відмінностей MODYдіабету серед інших є помірне підвищення глюкози натще з відсутністю виразної гіперглікемії.
Перебіг синдрому загалом сприятливий, проте окремі варіанти асоціюються з розвитком типових ускладнень діабету. Також є дані про можливість трансформації MODYдіабету в ЦД 2 типу.
Схема діагностики MODYдіабету у цілому схожа на діагностику ЦД 1 та 2 типів та перед бачає:
• визначення глюкози натще;
• тест толерантності до глюкози;
• рівень С-пептиду у сироватці крові, імуно реактивного інсуліну та аутоантитіл до інсуліну (ICA, IAA, GAD, IA2; даний тест має суперечливі результати, відсутній чіткий консенсус з його використання);
• визначення рівня глікозильованого гемо глобіну;
• визначення зросту, маси тіла та індексу маси тіла;
• УЗД внутрішніх органів та позаочеревин ного простору для діагностики можливих супутніх аномалій розвитку;
• консультація спеціалістів: уролог, гінеколог, нефролог.
Остаточним у діагностиці MODY діабету є визначення специфічного генетичного дефекту. Воно розпочинається з генетичного тестування на 3 найбільш поширені мутації, які асоціюються з MODY діабетом, а саме ген глюкогенази (GCK), гепатоцитарного нуклеарного фактору 1α (HNF1A) та 4α (HNF4A). Подальша діагностика полягає у проведенні визначення рідкісних варіантів синдрому. На даний час в Україні проводиться генетично молекулярна діагностика MODY діабету, проте вона доступна лише в приватних лабораторіях.
У процесі диференційної діагностики MODY діабету необхідно виключити захворювання і стани, які також можуть асоціюватись із розвитком діабету, такі як муковісцидоз, целіакія, синдром і хвороба Іценко-Кушинга, соматотропні синтезуючі пухлини гіпофіза, прийом медикаментів, що спричиняють розвиток гіперглікемії (тиреоїдні гормони, глюко кортикоїди, тіазидні діуретики, β-блокатори, пентамідин, нікотинова кислота тощо).
Лікування MODY-діабету загалом не відрізняється від лікування ЦД 2 типу, проте має свої особливості. Так, показано високий ефект препаратів сульфонілсечовини у його лікуванні, монотерапія якою може забезпечувати контроль глікемії довгі роки. Окрім того, контроль глікемії малими дозами похідних сульфонілсечовини забезпечується краще, ніж інсулінотерапією та метформіном. Перевага надається ІІ поколінню препаратів (глібенкламід, гліклазид, гліпізид, гліквідон, глімепірид), які мають менший ризик виникнення великої кількості побічних ефектів похідних І покоління, таких як гіпоглікемія, посилення апетиту. Також важливим у лікуванні MODYдіабету є дотримання дієти та помірна, регулярна фізична активність. У випадках поганого контролю до лікування приєднується інсулінотерапія. Інсулінот є препаратом вибору при лікуванні MODY5 варіанту захворювання. Діагностика патологічних змін вуглеводного обміну у дітей є непростим завданням і потребує детальної оцінки клінічних і лабораторних змін. Раннє виявлення порушень глікемічного профілю лікаремпедіатром, підозра на наявність альтернативного діагнозу та своєчасне скерування до ендокринолога сприятиме більш ранньому початку лікування та профілактики можливих ускладнень у дітей та підлітків з MODY діабетом. Автори статті сподіваються, що наведена інформація допоможе практичним лікарям педіатрам та сприятиме більш кваліфікованому підходу до діагностики станів, пов'язаних із порушеннями обміну глюкози у дитячому віці.