Студент 12 групи «Соціальна робота»
Моторенко Марія Андріївна
Практичне заняття №2
Тема: Свідомість і пізнання. Структура свідомості
Питання для теоретичного опрацювання:
Поняття свідомості………………………………………………………2
Функції свідомості. Суспільний характер свідомості…………………4
Емоції, мислення, пам'ять, воля як структурні елементи свідомості.....7
Поняття свідомості
Свідомість — це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування.
Є різні рівні відображення: перший з них — це відображення у неорганічній природі (результат механічних, фізичних, хімічних процесів і взаємодій); другий — відображення в органічній природі (подразливість, чутливість, психіка); третій — діяльне відображення навколишнього світу суб’єктами, що мають свідомість (соціальне відображення).
Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійсності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.
Існує декілька концепцій свідомості:
ідеалістична (свідомість відривається від природи й людини, їй приписується незалежне від матеріального носія субстанціональне існування, вона обожнюється, може бути виведена із самої себе);
матеріалістична (свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, її активною формою відображення дійсності);
дуалістична (свідомість так само первісна, як і матерія, є вічною або створеною разом з матерією);
вульгарно-матеріалістична (свідомість матеріальна, тобто має не тільки матеріальне походження, а й матеріальну сутність і структуру);
феноменологічна (чиста свідомість, що звільнена від людських установок; світ є її корелятом, результатом конструювання і пізнається в процесі споглядання);
суб’єктивістська (свідомість є чистою суб’єктивністю, іманентністю, вона абсолютна);
структуралістська (свідомість є результатом взаємодії трьох «об’єктивностей»: структури, несвідомого і мови);
біхевіористська (свідомість — це різноманітні психічні стани, що неодмінно виявляються через рухові реакції);
діалектико-матеріалістична (ідеальне є результатом відображення матеріального і детермінується суспільно-історичними процесами).
2. Функції свідомості. Суспільний характер свідомості.
Таким чином, свідомість виконує такі функції:
Так, пізнавальна функція свідомості проявляється в накопиченні, переробці та використанні інформації щодо навколишньої дійсності; регулятивна-в контролі поведінкових та емоційних проявів; прогностична - в побудові образів майбутнього, плануванні подальшого життя; рефлексивна - в пізнанні людиною самої себе як суб'єкта психічної діяльності; комунікативна функція свідомості полягає в організації та підтриманні спілкування з іншими людьми. Соціальна сутність свідомості Свідомість - вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності. Свідомість представляє собою єдність психічних процесів, активно беруть участь в осмисленні людиною об'єктивного світу і свого власного буття. Будь-яке відчуття або почуття є частиною свідомості так як має значенням і сенсом. Однак свідомість не є тільки знання або мовне мислення. Людська свідомість залежить не від біологічних факторів, тілесної організації, хоча залежить - стать, вік, національність, фізичне самопочуття, але від спілкування з людьми, через придбання навичок, предметних дій. Свідомість виникла в процесі суспільно-виробничої діяльності людини і нерозривно пов'язане з мовою. Основними підходами до походження свідомості були наступні: Платон: тіло людини - вмістилище безсмертної душі і її раб, безтілесна душа керує всім у всесвіті. Християнство: розум людини, його мислення - іскорка божественного розуму. Саме він мислить, бажає, відчуває в людській свідомості. Декарт: свідомість - вперше розглядає проблему самосвідомості. Гегель: свідомість - одне з втілень всесвітнього розуму. У ХХ столітті виникає теорія відображення. Віддзеркалення - загальна властивість матерії відтворювати у своїх властивостях особливості інших об'єктів, з якими сталося взаємодію. Відповідно до цієї теорії свідомість це вища форма відображення. Суспільна свідомість - усвідомлення суспільством самого себе, свого суспільного буття і навколишньої дійсності. Це цілісне духовне утворення, що включає в себе ідеї, почуття, погляди, теорії, в які суспільство не тільки усвідомлює себе і своє загальне буття в реальному існуванні, але і його активно перетворюючу роль, яка починає своє переломлення в поступальному розвитку суспільства і його буття. Суспільна свідомість формується з урахуванням виду матеріального виробництва. Значення матеріального виробництва не тільки в тому, що воно необхідна умова існування суспільства і людини, а й у тому, що весь лад життєдіяльності людей залежить від способу виробництв матеріальних благ у кожну епоху. Індивідуальна свідомість - продукт діяльності окремого індивіда в матеріальному світі. Суспільна та індивідуальна свідомість не зводиться один з одним: суспільна свідомість не є сума індивідуальної свідомості; суспільну свідомість вбирає в себе не кожне індивідуальну свідомість. [7; с.96] Суспільна та індивідуальна свідомість відрізняються одна від одної носієм, роллю, способом існування, тимчасовими рамками, ступенем узагальненості. Фоми суспільної свідомості є різні способи духовного освоєння дійсності. Класифікація: 1) з предмета відображення: політична свідомість відображення відносини між класами, націями, державами до проблеми влади. 2) за формами відображення: наука відображає дійсність у формі понять, гіпотез, теорій, моделей. 3) за особливостями свого розвитку, зіставляючи науку та мистецтво. 4) щодо виконання ними соціальних функцій. Відмінність функцій, перш за все, виявляє своєрідність кожної форми суспільної свідомості. За цією ознакою всі форми суспільної свідомості діляться на 2 групи: 1) регулювання людських відносин. Політичне - сукупність політичних доктрин, концепцій, програм, поглядів і уявлень. Право - сукупність норм і правил поведінки людей, затверджених державою. Мораль - сукупність норм поведінки, не встановлених державою. 2) наука, мистецтво, філософія - форми духовного та духовно-практичного освоєння всієї навколишнього людини дійсно. Плюс релігія - проміжне становище. Категорія свідомості є однією з фундаментальних як у класичній, так і в сучасній філософії. У сучасній філософії проблема свідомості постала в новому світлі завдяки неабияким успіхам науки, яка дала багатий матеріал для критичного філософського осмислення. Характерно, що в останні десятиліття у вітчизняній філософії несподівано заговорили про таке дивне явище в пізнанні, як «боротьба з свідомістю». Наукове осмислення поняття свідомості, розпочате у ХХ ст. розкрило структуру даного поняття виходячи з декількох різних, не зводиться один до одного підстав. Результати виявилися настільки значними, що з'явилася можливість усунути дане поняття з природничо-наукового обігу взагалі. У цьому сенсі спроби редукції поняття свідомості не слід розглядати як негативні, зазначена «боротьба з свідомістю» є процес, необхідний для природознавства. Однак, незважаючи на усі сміливі наукові гіпотези про природу свідомості, не слід забувати, що свідомість є також філософською категорією і умовою будь-якого можливого наукового пізнання. Завжди треба пам'ятати, що свій сенс поняття свідомості черпає не тільки з емпіричних даних, але і з самої сутності категоріального мислення. Науковий редукціонізм, який претендує на абсолютну значущість, нагадує спробу відомого персонажа витягти самого себе з болота за косичку. Іноді це вдається, проте подібні перемоги завжди виявляються пірровою. У цьому сенсі повна перемога у «боротьбі зі свідомістю», тобто остаточна редукція свідомості, все одно неможлива, що завжди залишає місце для філософського осмислення. Саме завдяки феномену свідомості можлива така галузь людської діяльності, як філософія.
3. Емоції, мислення, пам'ять, воля як структурні елементи свідомості.
Свідомість людини має складну структуру, яка відображає, з одного боку, те, з чого складається цей феномен, а з іншого — спосіб, характер його функціонування. Розглядаючи свідомість з точки зору бачення її існування як певних станів, вияву людської сутності стосовно відображення дійсності, ми говоримо про свідомість як єдність емоцій, мислення, пам'яті та волі. Емоції характеризують психічний стан людини, певною мірою компенсуючи брак доступної їй інформації, і суттєво впливають на мислення та його продуктивність, що досить добре відоме вам з власного досвіду. Оскільки людина живе більшою мірою емоційним, ніж раціональним життям (що інколи спричинює непередбачуваність її поведінки), можна зробити висновок про роль і значення емоцій, почуттів у її життєдіяльності. Емоція (від лат. - збуджувати, хвилювати) - це гнів, агресія, страх, радість тощо, так звані прості почуття. Емоції мають ситуативний характер, переважно бувають короткочасними, виникають як реакція на щось, не потребують підготовки і навчання. Окрім того, вони вроджені. Така характеристика емоцій властива як людям, так і тваринам.
Завдання емоцій - розподіляти все те, що нас оточує, за критеріями біологічних потреб організму. Емоції завжди суб'єктивні, вони переживаються людиною по-своєму.
Емоції - клас психічних процесів і станів, пов'язаних із інстинктами, потребами, мотивами, що відображуються у формі переживань (страх, задоволення тощо).
Мислення людини має абстрактний характер, у чому полягає докорінна відмінність людського мислення від конкретно-образного мислення вищих тварин. Формами абстрактного мислення є поняття, судження та умовиводи, про що йтиметься далі. Процес мислення характеризується наступними особливостями:
Мислення завжди має опосередкований характер.
Мислення зпирається на знання про загальні закони природи і суспільства, які є у людини.
Мислення походить з “живого споглядання”, але не зводиться до нього.
Мислення завжди є відображенням зв’язків і взаємин між предметами в словесній формі.
Мислення людини органічно пов’язане з практичною діяльністю.
Основні відмінності мислення від інших способів пізнання людиною дійсності:
- перед усім, мислення є вищим пізнавальним процесом: воно являє собою породження нового знання, активну форму творчого відображення та перетворення людиною дійсності;
- мислення майже завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, завданням, яке необхідно розв’язати, та активною зміною умов, в яких воно задане;
- мислення, на відміну від сприймання, виходить за межі чуттєво даного, розширює кордони пізнання. У мисленні на підставі сенсорної інформації робляться певні теоретичні та практичні висновки;
- на практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно присутнє і всіх інших пізнавальних процесах: у сприйманні, увазі, уяві, пам’яті, мовленні. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням, та міра його участі в цих пізнавальних процесах визначає їх рівень розвитку. Мислення на відміну від інших процесів відбувається відповідно з певною логікою. Відповідно, у структурі мислення можна виділити наступні логічні операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, узагальнення.
Пам'ять, вмістилищем якої є не лише головний мозок, а й спинний, який передає "накази" іншим органам і є немовби головним кабелем (якщо порівнювати зі світом техніки) зв'язку з руками, ногами, легенями. Різновиди пам'яті, її роль і значення у життєдіяльності людини вивчає психологія. Пам’ять - це психічний пізнавальний процес, який полягає у запам’ятовуванні, зберіганні або забуванні та наступному відтворенні індивідом його досвіду. Вказані процеси не є автономними психічними здібностями. Вони формуються в діяльності і визначаються нею. Пам’ять є у всіх живих істот. З’явилися дані про здатність до запам’ятовування навіть у рослин. У найширшому розумінні пам’ять можна визначити як механізм фіксації інформації, набутої та використовуваної живим організмом. Людська пам’ять - це, перед усім, накопичення, закріплення, зберігання і наступне відтворення людиною свого досвіду, тобто усього, що з нею відбулося. Пам’ять - це спосіб існування психіки у часі, утримання минулого, тобто того, чого вже немає у теперішньому. Тому пам’ять - необхідна умова єдності людської психіки, нашої психологічної ідентичності.
У сучасних дослідженнях пам’яті виступає проблема її механізмів. Ті чи інші уявлення про механізми запам’ятовування складають основу різних теорій пам’яті. В наш час в науці відсутня єдина та закінчена теорія пам’яті. Велике різноманіття концепцій та моделей зумовлене активізацією пошуків, розпочатих , особливо в останні роки, представниками різних наук. До двох давнішніх рівнів вивчення механізмів та закономірностей пам’яті - психологічного та фізіологічного - нині додали третій - біохімічний. Формується також кібернетичний підхід до вивчення пам’яті.
Однією з перших психологічних теорій пам’яті, що не втратила свого наукового значення до наших днів, є асоціативна теорія. В основі даної теорії лежить поняття асоціації - зв’язку між окремими психічними феноменами, - розроблене Г.Еббінгаузом, Г.Мюллером, А.Пільцекером та іншими. Пам’ять у цій теорії розуміється як складна система короткочасних та довготривалих, більш чи менш стійких асоціацій за суміжністю, подібністю, контрастом, часовою або просторовою близькістю.
Наприкінці ХІХ століття на зміну асоціативній теорії пам’яті прийшла гештальттеорія. Для неї вихідним поняттям і одночасно головним принципом, на базі якого необхідно пояснити феномен пам’яті, виступила не асоціація первісних елементів, а їх споконвічна, цілісна організація - гештальт. Саме закони формування гештальту, за переконанням прихильників цієї теорії, визначають пам’ять. У цій теорії особливо підкреслювалось значення структурування матеріалу, його доведення до ціліснісності, організації у систему при запам’ятовуванні та відтворенні, а також роль намірів та потреб людини в процесах пам’яті (останнє пропонувалось для того, щоб пояснити вибірковість мнемічних процесів). Головна думка полягала у тому, що під час запам’ятовування та відтворення матеріал зазвичай виступає у вигляді цілісної структури, а не випадкового набору елементів, який склався на асоціативній основі. Питання про залежність розвитку пам’яті від практичної діяльності людини не ставився та не вирішувався.
Не було знайдено задовільної відповіді на питання про генезис пам’яті і у представників двох інших напрямів психологічних досліджень мнемічних процесів - біхевіоризму та психоаналізу. Погляди прихильників біхевіоризму на проблему пам’яті виявились дуже близькими до тих, які поділяли асоціоністи. Єдина суттєва відмінність між ними полягала у тому, що біхевіористи підкреслювали роль підкріплень у запам’ятовуванні матеріалу і багато уваги приділяли вивченню того, як працює пам’ять у процесах научіння.
Заслугою З.Фрейда та його послідовників у дослідженні пам’яті було з’ясування ролі позитивних та негативних емоцій, мотивів та потреб у запам’ятовуванні та забуванні матеріалу. Завдяки психоаналізу було знайдено та описано багато цікавих психологічних механізмів підсвідомого забування, пов’язаних з функціонуванням мотивації. Існує декілька підстав для класифікації видів людської пам’яті. Одна з них - поділ пам’яті за часом зберігання матеріалу, інша - за переважним у процесах запам’ятовування, зберігання та відтворення матеріалу аналізаторів. В першому випадку виділяють миттєву, короткочасну, оперативну, довготривалу та генетичну пам’ять. В іншому випадку мовлять про рухову, зорову, слухову, нюхову, дотикову, емоційну та інші види пам’яті. Воля є свідомим і вільним прагненням людини до здійснення певної мети, яка є для неї цінністю. Воля протилежна імпульсивним потягам і прагненням людини, інколи навіть її життєвим потребам. Вольові зусилля потрібні людині не тоді, коли вона бажає, хоче щось зробити чи чогось досягти, а тоді, коли цього вимагає обов'язок (пригадаймо українську приказку: "Хіба хочеш — мусиш"). Воля - свідома саморегуляція людиною своєї поведінки та діяльності, регулююча функція мозку, що полягає в здатності активно домагатися свідомо поставленої мети і переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди. Воля виникла в трудовій діяльності людини, вона забезпечує виконання двох взаємопов'язаних функцій, спонукальної та гальмівної, і в них себе виявляє. Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Гальмівна - виявляється у забороні небажаних виявів активності.
Вольовий акт включає: намір, усвідомлення мети, боротьбу мотивів, прийняття рішення, вибір методів. Вольові якості - рішучість, сміливість, наполегливість, самостійність; витримка, або самовладання, витривалість, терпіння, дисциплінованість, організованість, підтягнутість, точність.