Ім'я файлу: Сутність і зміст комплексного аналізу банківської діяльності.doc
Розширення: docx
Розмір: 53кб.
Дата: 02.05.2021
скачати

Сутність і зміст комплексного аналізу банківської діяльності.
1.1. Роль аналізу в управлінні комерційним банком
1.2. Предмет, об’єкти, суб’єкти аналізу та його завдання
1.3. Методи та прийоми аналізу банківської діяльності
1.4. Види аналізу банківської діяльності
1.5. Організація аналітичної роботи в банках
1.1. Роль аналізу в управлінні комерційним банком

Вивчення явищ природи і громадського життя неможливе без аналізу. Термін «аналіз» походить від грецького слова «analyzis», що в перекладі означає «розділяю», «розчленовую». Отже, аналіз у вузькому розумінні являє собою розчленовування явища або предмета на складові для вивчення їх як частин цілого. Таке розчленовування дає змогу «заглянути усередину» досліджуваного предмета, явища, процесу, зрозуміти його внутрішню сутність, визначити роль кожного елемента в досліджуваному предметі або явищі. Наприклад, щоб зрозуміти сутність вартості банківських ресурсів, які залучаються, необхідно знати не тільки складові цієї вартості, а й залежність її від кон’юнктури ринку, виду банківських ресурсів, суми і термінів, на які останні залучаються. Чим детальніше буде розкладений на складові досліджуваний предмет (або явище), тим більше матимемо інформації для вироблення виваженої політики поведінки банку на фінансовому ринку.

Водночас відзначимо, що явища і процеси, які відбуваються в навколишньому середовищі, неможливо осмислити тільки за допомогою аналізу. Досить часто виникає потреба у використанні інших методів, наприклад синтезу, який виявляє зв’язки і залежності між окремими частинами досліджуваного предмета. Сучасна діалектика виходить із єдності аналізу й синтезу як наукових методів вивчення реальності. Тільки аналіз і синтез у єдності забезпечують наукове вивчення явищ у їх усебічному діалектичному взаємозв’язку. Отже, аналіз у широкому розумінні — це спосіб пізнання предметів і явищ навколишнього середовища, засно­ваний на розчленовуванні цілого на складові та вивченні їх у всьому розмаїтті зв’язків і залежностей.

У зв’язку з суттєвими змінами на фінансовому ринку України зростає роль і значення аналізу банківської діяльності як для самого банку, так і для його ділових партнерів, клієнтів, акціонерів банку і держави в цілому. Регулярне проведення банком аналізу своєї діяльності дає змогу йому ефективно управляти активними й пасивними операціями для максимізації прибутку і забезпечення стабільного фінансового стану. Це особливо важливо в сучасних умовах, коли загострилося суперництво банків і небанківських фінансово-кредитних установ, які виконують різні операції щодо залучення вільних грошових ресурсів підприємств і населення. Такі установи успішно конкурують із банками, здійснюючи суто банківські операції, а також операції, які банки не мають права виконувати відповідно до законодавства (страхування, операції з нерухомістю та ін.) У вітчизняній економічній літературі поки що немає єдиного підходу до аналізу банківської діяльності комерційного банку. Немає навіть сталої думки щодо змісту цієї діяльності. У цій ситуації особливої актуальності набувають дослідження фінансового стану банку. Конструктивна роль таких досліджень полягає у їх спрямуванні на розроблення цілісного підходу до оптимізації управління банком.

1.2. Предмет, об’єкти, суб’єкти аналізу та його завдання

Кожна наука має свій предмет дослідження, який в она вивчає з відповідною метою властивими їй методами. Визначення предмета має принципове значення для обґрунтування самостійності та відособленості тієї або іншої галузі знань. Усі визначення предмета аналізу банківської діяльності, які найчастіше зустрічаються в літературі, можна згрупувати у такий спосіб: фінансова та інша діяльність комерційного банку; різні процеси і явища, що відбуваються як усередині банку, так і в масштабах економіки в цілому. Зазначимо, що банківський аналіз вивчає не саму фінансову діяльність банку, а її економічні результати. Щоб виділити особливості, властиві тільки банківському аналізу, потрібно виходити із сутності процесів діяльності банку. Процес — це причинно обумовлена зміна подій, явищ, стан об’єкта відповідно до поставленої мети. Результати економічних процесів, які безпосередньо впливають на діяльність банку, плануються і прогнозуються у відповідних показниках, ураховуються в міру фактичного їх виконання і потім аналізуються. Але результати як наслідок процесів є не предметом аналізу банківської діяльності, а його об’єктом. Предметом же аналізу є причини утворення і зміни результатів фінансової діяльності. Пізнання причинно-наслідкових зв’язків у діяльності банку дає змогу розкрити сутність економічних явищ і на цій основі дати об’єктивну оцінку досягнутим результатам, виявити резерви підвищення ефективності діяльності банку, обґрунтувати плани й управлінські рішення. Тільки розкривши при­чинно-наслідкові зв’язки різних сторін діяльності банку, можна досить швидко розрахувати, як зміняться основні фінансові показники, обґрунтувати будь-яке управлінське рішення, обчислити зміни суми прибутку, економічні нормативи банківської діяльності у разі зміни кон’юнктури різних ринків. Отже, особливістю аналізу банківської діяльності є дослідження причинно-наслідкових зв’яз­ків економічних явищ і процесів, які прямо або опосередковано впливають на діяльність банку.

Обумовленість економічних явищ і процесів причинним зв’яз­ком потребує від аналізу вивчення факторів, що викликають зміни тих чи інших показників. За допомогою аналізу установлюються найсуттєвіші факторні показники, які впливають на зміни результатів діяльності банку. Виявлення і вимірювання взаємозв’яз­ку між показниками, що аналізуються, забезпечує комплексне, органічно взаємозв’язане дослідження роботи комерційного банку. Основними об’єктами аналізу банківської діяльності є такі:

  1. фінансово-економічна ситуація у країні;

  2. заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

  3. якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфеля банку);

  4. показники прибутковості функціонування банку, що дають змогу судити про ефективність його роботи;

  5. темпи зростання банку;

  6. показники ліквідності й платоспроможності банку, які характеризують його фінансову стійкість;

  7. показники економічних нормативів.

Ця класифікація є узагальненою і в разі необхідності може бути деталізована. Отже, комплексний аналіз фінансового стану банку являє собою багатовимірне завдання. На рис. 1.1 показана система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку, що включає аналіз власного капіталу, зобов’язань банку, аналіз активів (у тому числі аналіз кредитних операцій, інвестиційних та інших операцій банку з цінними паперами, валютних та інших активних операцій, аналіз банківських послуг), аналіз доходів і витрат банку, аналіз прибутку і рентабельності, ана­ліз ліквідності, аналіз банківських ризиків та аналіз фінансового стану банку.

До суб’єктів внутрішнього аналізу належать: інсайдери банку, банківські спеціалісти, менеджери різних рівнів управління, аналітики, внутрішні аудитори та контролери, керівництво банку, консультанти, а до суб’єктів зовнішнього аналізу — аутсайдери банку й органи нагляду.



Рис. 1.1. Система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку

Зміст і завдання аналізу банківської діяльності випливають насамперед із функцій, які він виконує в системі інших прикладних економічних наук. До цих функцій відносять такі:

  1. Наукове обґрунтування поточних і перспективних планів. Без глибокого комплексного аналізу результатів діяльності банку та обґрунтованих прогнозів, без вивчення закономірностей розвитку банку і виявлення недоліків і помилок не можна розробити науково обґрунтований план, вибрати оптимальний варіант управ­лінського рішення.

  2. Контроль за виконанням планів і управлінських рішень під час проведення активно-пасивних операцій. Деякі економісти при­нижують або зовсім заперечують цю функцію аналізу, вважаючи, що вона властива лише бухгалтерському обліку й контролю. Безумовно, бухгалтерський облік виконує суттєві контрольні функції в момент реєстрації, узагальнення і систематизації інформації під час здійснення фінансових операцій. Однак це не виключає контролю й у процесі аналізу банківської діяльності, що проводиться з метою не тільки констатації фактів й оцінки досягнутих результатів, а й виявлення недоліків, помилок та оперативного впливу на фінансову діяльність банку (наприклад, щоденний розрахунок і контроль економічних нормативів, установле­них НБУ, контроль за дотриманням норми обов’язкового резервування залучених коштів, а також контроль відкритої валютної позиції банку). Саме тому необхідно підвищувати оперативність і дійовість аналізу банківської діяльності.

  3. Пошук резервів підвищення ефективності функціонування банку на основі вивчення передового досвіду та досягнень науки і прак­тики як одна з центральних функцій аналізу банківської діяльності.

  4. Оцінка результатів діяльності комерційного банку і виконання накреслених планів, а також оцінка досягнутого рівня розвитку і використання наявних можливостей. Об’єктивна оцінка діяльності банку сприяє оперативному й ефективному управлінню з метою усунення виявлених відхилень.

  5. Розроблення заходів щодо використання виявлених резервів у процесі функціонування банку сприяє підготовці рекомендацій, що дають змогу змінити (або коригувати) депозитно-кредитну політику банку з метою максимізації прибутку за умови помірного рівня ризику і прийнятних показників ліквідності і платоспроможності.

Отже, аналіз банківської діяльності є системою спеціальних знань, пов’язаних із дослідженням тенденцій усебічного розвитку, науковим обґрунтуванням планів і управлінських рішень, контролем за їх виконанням, оцінкою досягнутих результатів, а також пошуком, вимірюванням і обґрунтуванням резервів підвищення ефективності фінансових показників діяльності банку.

1.3. Методи та прийоми аналізу банківської діяльності
У процесі комплексного аналізу банківської діяльності необхідно використовувати таку методику, яка найбільшою мірою сприятиме його ефективності. Під методикою проведення будь-якого аналізу слід розуміти сукупність способів, правил і заходів щодо найбільш доцільного виконання певної роботи. В аналізі банківської діяльності методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил вивчення діяльності банку, спрямованих на дослідження різних об’єктів аналізу. Вони допомагають одержати найбільш повну оцінку фінансової стійкості та прибутковості банку, яка враховується його керівництвом у процесі прийняття управлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розвитку банку.

Під методом у широкому значенні наука розуміє спосіб дослідження свого предмета. Методом аналізу банківської діяльності комерційного банку є комплексне органічно пов’язане дослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних, економіко-математичних, облікових та інших способів обробки інформації. Особливостями методу а налізу банківської діяльності є: використання системи показників, які характеризують діяльність банку; вивчення факторів та причин їх зміни; виявлення і вимірювання взаємозв’язку між ними. Для проведення комплексного аналізу банківської діяльності використовуються такі методи:

1. Метод порівняння. Передбачає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх спільних рис або відмінностей. За допомогою цього методу визначаються загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об’єктів, тенденції і закономірності їх розвитку. В аналізі фінансової стійкості порівняння (як основний або допоміжний метод) використовують для вирішення всіх його завдань. Можна виділити такі найтиповіші ситуації, коли використовується порівняння та його цілі:

  1. зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану;

  2. зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, установлених НБУ;

  3. порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку як банку, так і економічних процесів, що впливають на його діяльність;

  4. зіставлення показників банку, що аналізуються, з показниками інших банків-конкурентів для визначення позицій банку на фінансовому ринку за різними показниками фінансової діяльності;

  5. зіставлення паралельних динамічних рядів для вивчення взаємозв’язків досліджуваних показників; наприклад, паралельний аналіз динаміки доходів і витрат дає можливість виявити, чи забезпечується перевищення доходів над витратами, що позитивно впливає на прибутковість банку;

  6. зіставлення різних варіантів управлінських рішень із метою вибору оптимального; наприклад, установлюючи процентну ставку за депозитами населення, вибирають такий її рівень, який забезпечив би необхідний обсяг даного виду банківського ресурсу з урахуванням наявності достатніх можливостей для обслуговування вкладників;

  7. зіставлення результатів діяльності до і після впровадження якогось нововведення; наприклад, витрати коштів на придбання (будівництво) офісу банку в центрі міста можуть компенсуватися залученням солідних клієнтів, що забезпечить банку збільшення залишків на розрахункових рахунках.

2. Метод приведення показників до порівнянного вигляду. Наприклад, щоб згрупувати усі видані банком кредити, необхідно привести їх суми до порівнянного вигляду (оскільки банк видає кредити як у національній, так і в іноземній валюті); для цього суми кредитів в іноземній валюті трансформуються в гривневий еквівалент множенням на відповідний валютно-обмінний курс, і тільки після цього підсумовуються усі видані банком кредити (гривневі кредити і гривневі еквіваленти кредитів в іноземній валюті). Цей метод використовується також у разі порівняння фактичних показників із показниками попередніх періодів. Наприклад, в умовах інфляції складно проаналізувати динаміку показників без приведення їх до порівнянного вигляду. Для цього необхідно фактичне значення якогось вартісного показника розділити на індекс інфляції за даний період, і лише після цього отриманий показник можна порівнювати з показником минулого періоду.

3. Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку та ін., а відносні відбивають співвідношення певних абсолютних показників. Відносні показники виражаються у формі коефіцієнтів (за базу взято 1) або відсотків (за базу взято 100). До них відносять показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості. З його допомогою (через різні коефіцієнти) оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку.

4. Метод групувань дає змогу через систематизацію даних балансу розібратися в сутності аналізованих явищ і процесів. Під час аналізу банківської діяльності застосовуються різні угруповання рахунків балансу, а саме: власних і залучених коштів, довго- і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків. Статті можуть бути згруповані також за ступенем ліквідності, економічної сутності банківських операцій, рівнем прибутковості (за активом) і вартості (за пасивом).

5. Балансовий метод слугує головним способом для визначення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних та урівноважених економічних показників, підсумки яких мають бути тотожними. Цей метод допомагає зрозуміти економічний зміст функціонування банку. Правильно розуміючи («читаючи») баланс банку, можна охарактеризувати його поточний фінансовий стан (через показники платоспроможності і ліквідності), а також ефективність активно-пасивних операцій (через показники прибутковості).

6. Графічний метод. Графіки є масштабним зображенням показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовних художніх фігур і мають велике ілюстративне значення. Завдяки їм досліджуваний матеріал стає зрозумілішим.

7. Метод табличного відображення аналітичних даних. Резуль­тати аналізу звичайно подаються у вигляді таблиць. Це найбільш раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Аналітична таблиця є системою суджень, виражених мовою цифр. Вона набагато виразніша і наочніша, ніж словесний текст. Показники в ній розташовуються у більш логічній і послідовній формі порівняно з текстовим викладом, займають менше місця, і пізнавальний ефект досягається набагато швидше. Табличний матеріал дає змогу охопити аналітичні дані в цілому як єдину систему. За допомогою таблиць легше простежуються зв’язки між досліджуваними показниками.

1.4. Види аналізу банківської діяльності

У економічній літературі аналіз класифікується за різними ознаками. Ці ознаки доцільно використовувати і під час класифікації видів аналізу банківської діяльності.

З огляду на періодичність проведення аналіз фінансової стійкості може класифікуватися так: щоденний; щотижневий; місячний; квартальний; річний.

Залежно від спектра досліджуваних питань аналіз банківської діяльності поділяється на два види: 1) повний, коли вивчаються всі аспекти діяльності банку, тобто зовнішні та внутрішні його зв’язки; 2) тематичний, коли розглядається тільки вузьке коло питань, що дає змогу виявити можливості поліпшення окремих напрямів діяльності комерційного банку.

За суб’єктами (користувачами) розрізняють аналіз: внутрішній, тобто для внутрішнього користування (результати аналізу являють собою комерційну і банківську таємницю) і зовнішній, що проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності органами державного нагляду, акціонерами, інвесторами, аудиторами.

За охопленням об’єктів, що досліджуються, розрізняють такі види аналізу: 1) суцільний, коли досліджуються всі об’єкти для визначення всебічного фінансового стану банку; 2) вибірковий, коли вибирається один або кілька об’єктів дослідження для їх подальшого глибокого аналізу.

Залежно від мети і характеру аналізу розрізняють такі його види:

  1. Попередній — проводиться до здійснення якоїсь операції для обґрунтування управлінських рішень і планових завдань, прогнозування й оцінки очікуваного виконання плану, попередження небажаних результатів, а також для оцінки стану рахунків з метою виявлення можливості здійснення комерційним банком нових фінансових операцій.

  2. Оперативний — проводиться відразу після певної операції або у випадку зміни ситуації за короткий проміжок часу (добу, декаду тощо); здійснюється у процесі поточної роботи банку для оцінки дотримання нормативів ліквідності, норми обов’язкового резервування й інших показників.

  3. Підсумковий (заключний) — проводиться за певний звітний період часу (місяць, квартал, півріччя, рік). Його цінність полягає в тому, що діяльність банку вивчається комплексно і всебічно за звітними даними відповідного періоду; цей вид аналізу застосовується для визначення ефективності діяльності комерційного банку за звітний період, оцінки його фінансового стану, а також виявлення резервів підвищення прибутковості.

  4. Перспективний — застосовується для прогнозування основ­них фінансових показників (капіталу, валюти балансу, обсягу кредитно-інвестиційного портфеля тощо) і результатів фінансової діяльності.

Залежно від об’єкта дослідження аналіз банківської діяльності поділяється на такі види:

  1. Функціональний — дає змогу виявити спеціалізацію діяльності комерційного банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також оцінити ефективність і доцільність функцій, виконуваних банком. У результаті такого аналізу виявляються можливості підвищення прибутковості і ліквідності банківських операцій завдяки виключенню неефективних (одночасно з’ясовується ступінь надійності і конкурентоспроможності банку).

  2. Структурний — проводиться за видами банківських операцій і дає змогу визначити склад і питому вагу економічних контрагентів за активними і пасивними операціями, а також структуру доходів, витрат і прибутку банку.

  3. Операційно-вартісний — завдяки цьому аналізу розширюється уявлення про прибутковість банку, вартість і рентабельність (або збитковість) конкретних операцій. Він дає змогу оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розробити основні напрями депозитно-кредитної політики за кожним контрагентом з метою максимізації прибутку.

Макроекономічний аналіз банку як одного з учасників фінансового ринку дає змогу визначити масштабність активно-пасивних операцій і банківського прибутку конкретного банку в загальному обсязі банківської системи країни, а також рівень участі комерційного банку або групи банків у формуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів. Аналіз масштабності активно-пасивних операцій здійснюється через порівняння масштабів конкретних видів операцій із середніми або абсолютними (максимальними і мінімальними) значеннями аналогічних показників по банківській системі в цілому.

1.5. Організація аналітичної роботи в банках

Аналітичне дослідження, його результати та їх використання в банківському менеджменті мають відповідати певним принципам (вимогам), які накладають свій відбиток на це дослідження і яких повинні обов’язково дотримуватися у процесі організації і проведення аналізу банківської діяльності. Розглянемо основні з цих принципів:

1. Урахування специфіки тієї країни, де функціонує банк, зокрема, її законодавства, нормативних вимог центрального банку, основних напрямів грошово-кредитної політики уряду.

2. Науковий характер, тобто аналіз має базуватися на комплексному науковому підході (використання передового досвіду, новітніх методів досліджень та ін.).

3. Комплексність, тобто аналіз повинен охоплювати всі сторони діяльності банку, щоб з’ясувати його фінансовий стан і виробити необхідні заходи для поліпшення його функціонування.

4. Забезпечення системного підходу до аналізу. При цьому кожний досліджуваний об’єкт розглядається як складна динамічна система елементів, певним способом пов’язаних між собою і з зовнішнім середовищем. Кожний об’єкт необхідно вивчати з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємозалежності і взаємопідпорядкованості його окремих елементів. Наприклад, аналіз якості активів супроводжується вивченням різних ризиків (кредитних, процентних та ін.), що, у свою чергу, також є об’єктом аналізу банківської діяльності.

5. Об’єктивність, конкретність, точність, які означають, що аналіз має ґрунтуватися на достовірній інформації, а висновки і рекомендації супроводжуватися точними аналітичними розрахунками. У зв’язку з цим необхідно постійно удосконалювати організацію обліку, внутрішнього і зовнішнього аудиту, а також методику аналізу для підвищення точності і достовірності його розрахунків.

6. Дієвість, тобто аналіз повинен ефективно впливати на діяльність банку; з його допомогою керівництво може вчасно виявляти недоліки, а також попереджати виникнення їх у майбутньому. Результати аналізу мають служити для керівництва банку інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з оптимізації функціонування банку.

7. Проведення аналізу за планом і систематично. Для цього необхідно організувати в банку окремий підрозділ (департамент), що безпосередньо здійснює аналіз його діяльності, з чітким розподілом обов’язків серед співробітників.

8. Оперативність. Швидке і своєчасне проведення аналізу дає змогу керівництву банку приймати правильні управлінські рішення, що відповідають поточній кон’юнктурі фінансового ринку і пріоритетам розвитку банку.

9. Демократизм. Участь в аналізі широкого кола співробітників банку забезпечує істотне підвищення його ефективності, що не тільки позитивно впливає на фінансові показники, а й створює необхідні умови для згуртованості колективу.

Отже, проведення комплексного аналізу банківської діяльності на основі перелічених принципів сприяє підвищенню його ефек­тивності і поліпшенню результатів фінансової діяльності.

Для одержання об’єктивних результатів, які сприяють підвищен­ню ефективності функціонування банку, у комплексному аналізі банківської діяльності доцільно виділити такі етапи його проведення:

  1. уточнюються об’єкти, мета і завдання аналізу, складається план аналітичної роботи;

  2. розробляється система різних показників, за допомогою яких характеризується об’єкт аналізу;

  3. збирається і підготовлюється до аналізу необхідна інформація (перевіряється її точність, приводиться до порівнянного вигляду та ін.);

  4. фактичні результати порівнюються з показниками плану звітного періоду, фактичними даними минулих років (періодів), основними показниками банків-конкурентів тощо;

  5. зібрана інформація детально аналізується різними методами економічного аналізу банківської діяльності;

  6. виявляються відхилення фактично отриманих результатів від планових або нормативних, а також причини цих відхилень і можливості їх усунення;

  7. на підставі результатів аналізу пропонуються рекомендації щодо вдосконалення управління активно-пасивними операціями (зміна структури активів і пасивів із мінімальним рівнем різних банківських ризиків).

Для проведення комплексного аналізу банківської діяльності необхідно мати аналітичні матеріали, що дають змогу одержати достовірну, повну і всебічну інформацію про банк (його фінансовий стан і результати діяльності). До такої інформації відносять насамперед баланс банку і звіт про прибутки і збитки.

Баланс комерційного банку — це бухгалтерський баланс, у якому відбивається стан власних, залучених і позичених коштів банку, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль за формуванням і розміщенням грошових ресурсів, станом кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.

Баланси комерційних банків є головною частиною їх звітності. Аналіз балан сів дає змогу контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю. Керівництво банку, використовуючи звіти інших банків, знайомиться зі станом їхніх справ під час установлення кореспондентських відносин, надання міжбанківських кредитів та ін. Баланси банків будуються за уніфікованою формою. Ступінь деталізації операцій обмежена комерційною таємницею, характерною для практики комерційних банків, що функціонують в умовах конкуренції. Звичайно, в балан­сах не виділяються сумнівні та збиткові операції, а також страхові резерви, використовувані для їх покриття. Одночасно мають бути забезпечені достовірність і наочність балансу, щоб не підірвати конкурентоспроможності банків і зберегти довіру до них.

Банківські баланси є комерційною інформацією і відповідають її основним вимогам: оперативності, конкретності, вагомості. Оперативність банківського балансу виявляється в його щоденному впорядкуванні. Банківський баланс є джерелом конкретної інформації про наявність коштів і платоспроможність клієнтів банку, про кредитні ресурси та їх розміщення, надійність і стійкість самого банку. У процесі побудови банківських балансів використовують принципи групування операцій за економічно однорідними ознаками, за ліквідністю статей, що знижується, за активом і ступенем запитання коштів, за пасивом, що зменшується.

Рахунки номенклатури балансу банків поділяються на балансові і позабалансові. Балансові рахунки бувають пасивними й активними. Кошти на пасивних рахунках є ресурсами банку для кредитування і здійснення інших банківських операцій. Заборгованість на активних рахунках показує використання (напрямок) цих ресурсів. У пасивних рахунках відбиваються фонди банку, кошти підприємств, організацій і фізичних осіб, доходи державного бюджету, депозити, кошти в розрахунках, прибуток банку, кредиторська заборгованість, інші пасиви і залучені кошти, включаючи суми рефінансування, отримані від інших банків. В активних рахунках ураховуються готівка в касах банку, коротко- і довгострокові кредити, витрати державного бюджету, витрати на капітальні вкладення, дебіторська заборгованість, а також інші активні й відвернені кошти.

На позабалансових рахунках відбивається рух цінностей і документів, що надходять в установи банків на зберігання, інкасо або комісію. Сюди відносять також знаки оплати державного збору, бланки суворої звітності, бланки акцій, акції за дорученням і на зберігання, а також інші документи і цінності.

Відмітними рисами балансів комерційних банків є відносно невелика питома вага власних коштів і переважання в пасиві короткострокових ресурсів. Законодавством і нормативними документами передбачається певне співвідношення власних і залучених ресурсів, тому комерційні банки, як правило, підтримують власні кошти на мінімально допустимому рівні. При цьому основним джерелом покриття активних операцій є корот­кострокові ресурси.

Під час групування статей балансу, беручи до уваги ступінь ліквідності, виділяють такі активи:

а) касові (готівка, кореспондентський рахунок у НБУ), кошти на рахунках в інших комерційних банках; статті даного розділу відбивають «первинні резерви» з погляду ліквідності;

б) вкладення коштів у цінні папери, комерційні векселі, довгострокові цінні папери урядових організацій, місцевих органів влади тощо; частина цих активів може бути оперативно обернена в грошові кошти з невеликим ризиком втрат і являє собою «вторинні резерви». До таких активів відносять виписані першокласними кредитоспроможними позичальниками короткострокові комерційні векселі, що реалізуються на грошовому ринку, і короткострокові державні цінні папери;

в) кредити, видані підприємствам, організаціям, індивідуальним позичальникам (орендарям, селянським господарствам та ін.), іншим комерційним банкам; ці активи балансу належать до малоліквідних вкладень, оскільки для банків існує ризик можливого несвоєчасного погашення і неперетворення в першокласні ліквідні засоби;

г) капіталовкладення — інвестування коштів у рухоме і нерухоме майно, створення філій, спільних підприємств тощо.

З погляду економічної сутності банківських операцій статті балансу групуються в такий спосіб:

а) операції з клієнтурою, у тому числі усі види операцій з надання позичок і залучення ресурсів;

б) міжбанківські операції, які в активі й пасиві охоплюють усі операції з банками, у тому числі коротко- і довгострокові. В активі серед них переважають ліквідні статті;

в) інші банківські операції, куди входять в основному вкладення коштів у цінні папери, у тому числі в короткострокові ліквідні папери.

Баланси комерційних банків використовують для аналізу й управління їхньою діяльністю, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. У ринкових умовах баланс комерційного банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, а також своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.

Результати діяльності комерційних банків, усі здійснені витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді враховуються у звіті про прибутки і збитки, що відбиває різні види доходів і витрат за операціями банку. У дохідній частині звіту виділяються:

а) проценти, отримані за кредитами, наданими юридичним і фізичним особам, урядовим інституціям; за міжбанківськими кредитами; за дисконтними і заставними операціями із векселями;

б) доходи і комісія від послуг, наданих клієнтам і банкам на основі кореспондентських відносин;

в) доходи від операцій із цінними паперами, у тому числі: від реалізації цінних паперів; за паями й акціями банку;

г) доходи від позареалізаційних операцій (у тому числі від операцій на міжбанківському валютному ринку);

д) інші.

Серед інших доходів, що мають невелику питому вагу в загальній сумі доходів банку, відзначимо відшкодування клієнтами поштових, телеграфних та інших витрат банку; доходи за інкасацію грошового виторгу; пені; отримані штрафи.

До витрат входять:

а) проценти, сплачені за поточними й іншими рахунками клієнтів; депозитами підприємств і організацій; внесками фізичних осіб; кредитами, отриманими від НБУ; міжбанківськими кредитами;

б) комісія, сплачена банкам за кореспондентськими відносинами;

в) витрати за операціями з цінними паперами;

г) витрати на утримання апарату управління: виплати основної і додаткової заробітної плати; відрахування в державні фонди;

д) інші.

Серед інших відзначимо витрати на проведення маркетингових досліджень і рекламу, амортизаційні відрахування, витрати на охорону, утримання й обслуговування комп’ютерних центрів і устаткування.

Після статей доходів і витрат показується фінансовий результат діяльності банку — балансовий прибуток, який після певного коригування (наприклад, на суму доходів, що не підлягають оподатковуванню) «перетворюється» в оподатковуваний податками прибуток. Після відрахування податку з прибутку залишається прибуток до розподілу (чистий прибуток), розміри якого показують фінансовий результат роботи банку за звітний період. Саме чистий прибуток підлягає розподілу в різні фонди, який вирішується зборами акціонерів банку.

Для аналізу банківської діяльності важливим джерелом інформації є також дані рахунків аналітичного обліку, кредитних справ, що дають змогу деталізувати (розшифрувати) певні балансові рахунки (наприклад, визначаючи показники ліквідності, детально аналізують кредитний портфель банку з погляду якості виданих позичок).
скачати

© Усі права захищені
написати до нас