Ім'я файлу: Історія.doc
Розширення: doc
Розмір: 1650кб.
Дата: 14.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
сотников тмфв.docx
05.10.docx
08-09.10.docx
Розширення: doc
Розмір: 1650кб.
Дата: 14.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
сотников тмфв.docx
05.10.docx
08-09.10.docx
Стрибок у висоту
Стрибок у висоту з розбігу значно молодше за інші види легкої атлетки, такі, наприклад, як біг, метання|кидання| спису або диску. Давньогрецькі атлети не знали такого виду спорту і не включали його до програм своїх Олімпіад.| Проте,|однак| цей вид змагань був популярний, наприклад, у стародавніх|древній| германців, які виконували, так званий, "королівський стрибок|" через| декілька коней, що стояли в ряд|лава,низка|. В середні віки в деяких країнах Європи проводились| змагання з бігу із|із| стрибками уздовж|вздовж,уподовж| міської стіни|, під час яких треба було дострибнути до відміток на стіні. А у|в,біля| деяких племен, що населяють Центральну Африку, і до цього дня основною подією| щорічних народних свят залишається змагання зі стрибків у висоту з розбігу. Представники негритянського племені Ватусі, відштовхуючись від невеликого трампліну| (плаского каменю, пружних пластів термітнику) висотою 12-15 см, долають висоту 240 - 250 см.
Пошуки раціональної форми рухів, спрямованих| на економічне подолання|здолання| планки, велися| впродовж|упродовж| більш, ніж 100 років,|пара| і продовжуються|тривати| до наших днів.
В результаті з'явилося|появилося| більше десятка варіантів способів долання|здолання| планки, що розрізняли між собою. Умовно їх можна поділити на п'ять основних способів| стрибка у висоту: "переступання" (рис.1), "хвиля", "перекат", "перекидний" і "фосбері-флоп|".
Перший період історії стрибків у висоту характеризувався застосуванням| нераціональної техніки. Спочатку це був звичайний гімнастичний стрибок, де над планкою спортсмен піджимав обидві ноги під себе. Але|та| вже на перших сучасних змаганнях з легкої атлетики, в 1864 р., висоту 167,6 см узяв англієць Р. Майчл, що долав|переборювати| планку способом «переступання». Очевидні переваги цього| способу, в порівнянні з «гімнастичним» стрибком, забезпечили| йому широку популярність. Проте,|однак| відсутність за планкою ями з|із| піском для приземлення довгий час стримувала появу нових, більш ефективних, способів| стрибка.
Рис. 1. Стрибок у висоту способом «переступання»
З|із| 1866 р. стрибок у висоту здобув широке розповсюдження в Європі та в Америці. Рекорд світу невпинно зростав і вже у 1887 р. американський стрибун В. Пейдж, стрибаючи простим «переступанням», довів рівень світового рекорду до 193 см.
Однак, якщо попередні результати зростали,|зростати| в основному, за рахунок швидкісно-силової| підготовки спортсменів і вдосконалення відштовхування, то на подальше|наступний| 30-річчя приріст результатів забезпечувався, переважно,| вдосконаленням техніки переходу через планку|.
В кінці XIX століття стрибуни США стали| застосовувати нові, більш економічні способи переходу через планку. Представники східних штатів| користувалися способом "хвиля", який тривалий час називався «східно-американським» (рис.2). За допомогою цього способу М.Суінней в 1896 р. встановив| новий світовий рекорд - 197 см, який утримувався протягом 17 років.
Рис.2. Стрибок у висоту способом «хвиля»
Студенти західних штатів культивували іншу| техніку стрибка|. Цей спосіб отримав|одержав| назву «перекат» або «хорайн»|, за ім’ям нового рекордсмена світу|світ| Дж. Хорайна, що стрибнув за допомогою цього способу на 2 м (рис.3).
Рис. 3. Стрибає Джордж Хорайн
Не всі стрибуни, що застосовували| «перекат», сліпо| копіювали його техніку. Багато хто видозмінював цей спосіб стосовно своїх особливостей статури та фізичної підготовки. В результаті "стеля" рекорду поступово піднялася|підійнялася| до 2 м 07 см.
Ще в 1924-1927 рр. радянський| спортсмен Б. Взоров продемонстрував новий спосіб стрибка: - він долав|здолана| планку, повертаючись|обертаючись| до неї грудьми, що дозволяло йому по черзі переносити ноги. Проте|однак|, за правилами, що існували у той час, спортсменам не дозволялося приземлюватися на руки раніше, ніж| на ноги. Це не дозволяло ефективно використовувати| можливості|спроможність| нового способу стрибка, який пізніше отримав|одержав| назву «перекидний»|. Тому ні сам Взоров, ані його послідовники, довгий час не могли| добитися значних успіхів. Після того|, як за правилами було дозволено приземлятися і на руки, «перекидний»| спосіб| відразу набув популярності. У 1941 р. рекорд на 11 років перейшов до прихильника «перекидного» способу, американця Л. Стікса. У той час він складав 211 см. І далі, на протязі 16 років, до 1957 р. рекордом у стрибках у висоту неподільно володіли американці, довівши його до 215 см.
У 1957 році цей рекорд, що вважався|лічився| феноменальним, був покращений на 1 см радянським спортсменом Ю. Степановим (рис.4).
Рис. 4. Стрибає Юрій Степанов
Така тривала «мовчанка»| радянських стрибунів в спорі за рекорди пояснюється тим, що вже згадувана| вимога правил змагань щодо обов’язковості приземлення на ноги, була скасована| в СРСР на 14 років пізніше, ніж в інших країнах. Тільки|лише| після 1948 р. радянські тренери| і спортсмени дістали можливість освоювати техніку "перекидного" стрибка. За ті 9 років|, що пройшли|минули,спливли| від скасування застарілих правил до рекордного стрибка Степанова, була виконана|пророблена| велика робота в області методики підготовки стрибунів, об'єму|обсяг| тренувальних навантажень. Провідні стрибуни перейшли до цілорічних тренувальних занять, значно збільшили обсяг стрибкових| вправ, стали застосовувати| вправи з обтяженням, удосконалювалася техніка| стрибка.
Після|потім| рекорду Ю.Степанова якийсь| час боротьбу з|із| радянськими спортсменами вів американець Д.Томас, який встановив новий світовий рекорд – 222 см. Проте,|однак| на Олімпіаді в Римі в I960 р. Томас був переможений відразу двома радянськими спортсменами - Р. Шавлакадзе і В.Брумелем. Незабаром рекорд на довгий час перейшов до видатного|визначний| стрибуна Валерія Брумеля, який поновлював його аж 9 разів і довів до висоти 228 см (рис.5)!
Рис. 5. Стрибає Валерій Брумель
У 1968 році, на XIX Олімпійських іграх, американський стрибун Річард Фосбері завоював золоту медаль, продемонструвавши принципово нову техніку стрибка у висоту: останні кроки розбігу він виконував не по прямій, а по дузі і, долаючи планку, розвертався до неї| спиною (рис.6). Цей спосіб отримав ім'я свого «батька» - Фосбері, з коротенькою приставкою|префікс| «флоп», що переводитися|перекладатися,переказуватися| з англійської як «шльопнутись, плюхнутись, перекинутись, провалитися». Тобто слово «флоп» асоціюється із особливостями техніки долання планки та приземлення.
Рис.6. Стрибає Річард Фосбері
Треба зауважити, що у створенні нового способу стрибка своє слово знову сказав науково-технічний прогрес, та втілення його здобутків в спортивну діяльність. На 5-10 років раніше цей спосіб просто не міг виникнути, бо тоді спортсмени приземлювалися на купу піску, або ж тирси. Таке місце приземлення, хоч і забезпечувало відносну м’якість, але ж виключало будь-які варіанти падіння на спину. А от після того, як стрибкову яму замостили спочатку шматочками поролону, а потім суцільними м’якими поролоновими матами, приземлення на спину вже не загрожувало стрибуну травмами.
Як і майже всі нововведення, новий стиль стрибка викликав|спричинив| багато непорозумінь, протестів, заперечень, дискусій. Проте|однак| зараз|, коли цей спосіб повністю панує в стрибковому секторі, витіснивши всі інші,| коли всі світові рекорди, починаючи з 1978 р.,| встановлені саме «фосбері-флопом», будь які сумніви з приводу його ефективності відпали самі собою.
Прихильники нового способу поступово, по 1 – 2 см піднімали планку світового рекорду і на сьогодні довели його до «космічної» висоти – 2м 45 см. Такий результат ще у 1993 році показав кубинський стрибун Хав’єр Сотомайер і ось вже на протязі багатьох років він залишається його незмінним володарем (рис.7).
Рис. 7. Стрибає Хав’єр Сотомайер
Історія вітчизняної легкої атлетики знає багато імен уславлених стрибунів у висоту. Перш за все слід назвати вже згаданого раніше львів’янина Валерія Брумеля, який 9 разів поновлював світовий рекорд і довів його до 2м 28 см. В складі збірної команди Радянського Союзу В. Брумель виборов дві олімпійські нагороди – срібло ХУІІ Олімпійських ігор у 1960 р. і золото наступної ХУІІІ Олімпіади. Можливо, досягнення цього спортсмена були б набагато більшими, але на піку своєї спортивної кар’єри він попав в автомобільну катастрофу, отримавши важкі травми ноги.
Так само, на підйомі, завершилася спортивна кар’єра ще одного видатного українського стрибуна, також представника «перекидного» способу, запорізького спортсмена Володимира Ященка (рис.8).
Спортивний шлях цього унікального таланту був зоряним, але дуже коротким – Володимир встиг виступити за збірну команду Радянського Союзу лише 4 рази, але і цього йому вистачило, щоб встановити у 1978 році 2 світові рекорди – для змагань на стадіонах – 234 см, та для закритих приміщень – 235 см. Це були останні рекорди, встановлені «перекидним» способом, надалі всі рекорди встановлювалися виключно «фосбері-флопом».
Рис.8. Стрибає Володимир Ященко
І ще один українець вписав своє ім’я в історію світових рекордів у стрибках у висоту – в 1985 році киянин Рудольф Поварницин став першою людиною, яка злетіла в повітря на висоту 2 м 40 см. Крім того, до досягнень цього спортсмена слід також віднести олімпійську «бронзу» 1988 року.
На цих Олімпійських іграх українські стрибуни досягли подвійного успіху в секторі – крім «бронзи» Р. Поварніцина, була здобута ще й медаль вищого ґатунку: переможцем Олімпійських ігор став одесит Геннадій Авдєєнко з результатом 2 м 36 см. Крім того, Г.Авдєєнко є володарем «золота» і «срібла» чемпіонатів світу та переможцем багатьох найпрестижніших міжнародних турнірів.
До досягнень вітчизняних «висотників» слід також віднести переможні стрибки на Чемпіонаті світу 2005 р. киянина Юрія Кримаренко, світовий рекорд серед юнаків (до 17 років) харків’янина Олександра Нартова – 2м 20 см, і його ж перемогу на чемпіонаті світу серед юнаків.
Чемпіоном світу серед юніорів у 2008 році став харків’янин Богдан Бондаренко, у 2011 році він став чемпіоном Європи серед молоді (спортсменів віком до 21 року). Олімпійські ігри 2012 року склалися для молодого спортсмена не дуже вдало – він посів «лише» восьме місце з результатом 2 м 29 см. До речі, такий самий результат показав бронзовий призер змагань і ще чотири спортсмени, тобто українець програв їм лише за кількістю невдалих спроб. Натомість, 2013 рік склався для Богдана дуже успішно – він став безперечним та одноосібним лідером світового сезону. Бондаренко став переможцем «Діамантової ліги» - серії змагань, в яких беруть участь світові лідери в кожному виді легкої атлетики. А найбільшим його тріумфом стала перемога на Чемпіонаті світу з результатом, який став новим рекордом України – 2 м 41 см. Попередній рекорд тримався протягом 28 років. А в червні 2014 р., на змаганнях серії «Діамантова ліга» в Нью-Йорку Богдан додав до українського рекорду ще один сантиметр і сьогодні наш національний рекорд поступається світовому лише трьома сантиметрами (рис.9).
Рис.9. Стрибає Богдан Бондаренко
Історія розвитку стрибків у висоту серед жінок значно коротша, ніж у чоловіків. Перший офіційно зареєстрований світовий рекорд| (156 см) був встановлений|установлений| у 1926 р. англійською спортсменкою М. Греєн. Після|потім| цього рекорд піднімався все вище і вище спортсменками| різних країн, що стрибали різними способами. Новий, якісний і кількісний, приріст| результатів в жіночій висоті| викликало|спричинило| освоєння багатьма стрибунками способу "фосбері-флоп|" після 1968 р.
Серед видатних постатей жіночого стрибка у висоту можна визначити стрибунку з Нідерландів Фанні Бланкерс-Кун, яка першою серед жінок здолала рубіж 170 см, встановивши у 1943 р. новий світовий рекорд - 171 см. Преса відразу дала спортсменці прізвисько «летюча голландка». Новий рекорд було встановлено способом «хвиля».
Таким самим способом стрибала ще одна легендарна стрибунка – Іоланда Балаш з Румунії, яка з 1958 до 1961 року 12 разів поновлювала світовий рекорд і довела його до позначки 191 см (рис.10).
Рис.10. Стрибає Іоланда Балаш
У 1977 році німкеня Розмарі Аккерман вперше підкорила двометрову висоту, стрибаючи «перекидним» способом.
Ще одна визначна постать в історії жінок-«висотниць» - німецька стрибунка Ульріка Мейфарт. Історія стрибків знає лише один випадок, коли спортсменка спромоглася здобути два олімпійських «золота» з проміжком в 14 років. Першу золоту нагороду 16-річна Ульріка здобула на Олімпіаді 1974 року з результатом 192 см, а другу 30-річна стрибунка виборола у 1988 році, стрибнувши на 10 см вище.
Сьогодні, так само як і у чоловіків-стрибунів, у жінок важко визначити країну-лідера. Дуже сильні стрибкові школи в Швеції, Росії, Хорватії, Болгарії. Найсильнішими стрибунками на сьогодні є призери Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи хорватка Бланка Власич, німкеня А.Фрідріх, росіянки Світлана Школіна, Марія Кучіна, Ганна Чичерова та інші.
А світовий рекорд у стрибках був встановлений ще у 1987 році болгаркою Стефкою Костадіновою (рис.11). Він дорівнює 2 м 09 см і тримається вже 27 років.
Рис.11. Стрибає Стефка Костадінова
Українські стрибунки, так само як і чоловіки, вже давно і впевнено заявили про себе на міжнародній арені. Почин був покладений ще у далекому 1968 році, коли наша співвітчизниця Валентина Козир здобула «бронзу» Олімпіади в Мехіко. Далі естафету олімпійських бронзових медалей від неї прийняла у 1996 році миколаївська стрибунка Інга Бабакова (рис.12). Крім того, в активі у цієї видатної спортсменки ціла колекція нагород чемпіонатів світу: за період з 1991 по 2001 рік Інга зібрала 5 нагород різного ґатунку – «золото», 2 «срібла» і стільки ж «бронзи». Саме Інга Бабакова володіє рекордом України, який дорівнює 205 см і був встановлений нею у 1991 році.
Рис.12. Рекордсменка України зі стрибків у висоту Інга Бабакова
А «бронзова» естафета олімпійських нагород продовжилася на Олімпійських іграх 2004 року в Афінах, де від Інги Бабакової її прийняла ще одна миколаївська стрибунка - Віта Стьопіна (рис.13). Третє місце ця чарівна дівчина здобула у важкій боротьбі, встановивши особистий рекорд і показавши результат 2 м 02 см. Зараз тренером Віти стала саме Інга Бабакова, яка звершила свою спортивну кар’єру у 2004 році, востаннє прийнявши участь в Олімпійських іграх.
Рис.13. Стрибає Віта Стьопіна
Зараз в Україні налічується цілий ряд молодих талановитих стрибунок у висоту, які перемагали та посідали призові місця на юнацьких, юніорських та молодіжних чемпіонатах світу та Європи – Оксана Окунєва, Ірина Геращенко, Ірина Табашник. Є всі підстави очікувати від них в майбутньому високих результатів на змаганнях самого високого рангу.
В Миколаєві завжди були сильні стрибкові традиції. Ще у 70-і роки ХХ сторіччя на чемпіонатах області та міста планка в секторі для стрибків у висоту піднімалася на рівень нормативу майстра спорту СРСР і вище, а в той час таке не завжди случалося навіть на республіканських змаганнях. Провідним тренером в ті роки був випускник факультету фізичного виховання Миколаївського педінституту Анатолій Степанович Ільїн. Сам - майстер спорту, срібний призер чемпіонату СРСР, дворазовий переможець і триразовий призер чемпіонату України, - А.С.Ільїн підготував цілий ряд майстрів спорту.
Але А.С.Ільїн не обмежився лише тренерською роботою. Завершивши свою спортивну кар’єру у 1979 році, він продовжував підтримувати форму – стрибав разом із учнями, грав у футбол, волейбол. І коли з 1990 року в Україні почали проводити змагання з легкої атлетики серед ветеранів, А.С.Ільїн став їх незмінним переможцем. В його активі не тільки «домашні» перемоги – він володар світових досягнень в стрибках для чоловіків віком 40-49 років – 196 см, а також для вікової категорії 50-54 роки – 186 см. А.С.Ільїн двократний переможець і двократний срібний призер Чемпіонатів Європи серед ветеранів.
І сьогодні він, незмінно підтягнутий, спортивний та доброзичливий, продовжує готувати юних стрибунів – успішно працює тренером Миколаївської СДЮШОР з легкої атлетики. У 2007 році його вихованка Оксана Окунева стала бронзовим призером Європейського Олімпійського фестивалю серед юних спортсменів, а у 2011 році виборола срібну нагороду Чемпіонату Європи серед молоді. Оксана є Майстром спорту міжнародного класу, неодноразовою чемпіонкою України, переможницею ряду міжнародних змагань.
Рис. 14. Оксана Окунєва.
Ще один видатний тренер, який працював з миколаївськими стрибунами – заслужений тренер СРСР Ігор Данилович Ковпак. Він підготував цілий ряд майстрів спорту міжнародного класу, майстрів спорту СРСР та України, переможців та призерів змагань самого високого рангу. І.Д.Ковпак входив в число кращих тренерів - «висотників» світу. Саме під його керівництвом Інга Бабакова завоювала бронзову медаль Чемпіонату світу у 1991 році і поновила рекорд України, стрибнувши на 202 см. Потім Інга стала тренуватися під керівництвом свого чоловіка, С.Бабакова. Їх дует склався дуже успішно, про видатні спортивні досягнення цієї видатної спортсменки і тендітної, чарівної жінки вже було сказано вище.
А на момент уходу Інги Бабакової з групи І.Д.Ковпака в нього вже була група «висотників» - 7 майстрів спорту міжнародного класу, кілька майстрів спорту та кандидатів у майстри. До речі, «школу Ковпака» пройшла і бронзовий призер Олімпіади 2004 р. Віта Стьопіна.
Ще один «зірковий» вихованець І.Д.Ковпака – Юрій Сергієнко, - майстер спорту міжнародного класу, багаторазовий чемпіон Радянського Союзу і України, чемпіон Європи серед юніорів, переможець ряду крупних міжнародних турнірів. Його особисте досягнення - 2 м 35 см, - і сьогодні забезпечило б йому призове місце на змаганнях найвищого рангу.
Але найяскравішим досягненням тандему Ковпак-Сергієнко, мабуть, слід назвати перемогу на Кубку Світу над уславленим світовим рекордсменом Хав’єром Сотомайором. Тим більш цінна ця перемога, що відбулася вона ні десь, а саме вдома у Сотомайора – на Кубі, в Гавані, на очах у переповненого стадіону вболівальників, на чолі із самім президентом Фіделем Кастро.
На жаль, сьогодні І.Д.Ковпака вже нема з нами – у 2002 році він помер. А Юрій Сергієнко завершив спортивну кар’єру і успішно працював тренером СДЮШОР. Поки що найвищим досягненням його тренерської кар’єри є Олімпійська бронза Віти Стьопиної. Про авторитет тренера Сергієнка говорить і той факт, що до нього приїжджав свого часу з Росії тренуватися переможець Олімпійських ігор 2000 р. Сергій Клюгін.
Зараз Ю.Сергієнко працює тренером у збірній команді Саудівської Аравії, а естафету від нього прийняла дружина, Людмила Сергієнко. Під її керівництвом ще одна миколаївська стрибунка у висоту – Олена Холоша – виконала норматив Майстра спорту міжнародного класу, виборола бронзову нагороду Чемпіонату Європи – 2012 і у складі збірної команди України прийняла участь в Олімпійських Іграх в Лондоні, де посіла 15 місце.
Успішно працює із стрибунами у висоту тренер СДЮШОР В.В.Демидов. За роки роботи ним підготовлено цілий ряд Майстрів спорту, але найбільш успішною вихованкою В.В.Демидова стала його дочка Олена, Майстер спорту міжнародного класу. Вона була чемпіонкою України зі стрибків у висоту, переможницею міжнародних турнірів, бронзовим призером Кубку Європи, в складі збірної команди України в 2010 році брала участь у Чемпіонаті світу, де посіла 15 місце.
Молоду зміну стрибунів готує ще один тренер СДЮШОР – М.М.Чумаченко; в її активі підготовка цілого ряду переможців та призерів Чемпіонатів України.
Таким чином, можна стверджувати, що на сьогодні Миколаївська школа стрибків у висоту є однією з провідних, а може, й найсильнішою на Україні і слід чекати від неї нових рекордів та досягнень.