Слава Ісусу Христу! Ще з листопада місяця роздумую над рядками Святого Письма, яке Ви нам задали прочитати. Кожен місяць, після наук до моїх думок додається ще декілька речень, які допомагають глибше черпнути знання з Біблії, і пізнавати Господа мого.
В Євангелії від Матея 5,21-24 Господь закликає нас любити свого ближнього. Старозавітні закони дозволяли відплатити своєму кривднику, але Ісус навчає нас протилежному. Відверто кажучи, коли я в свої 6 років звернула увагу на ці рядки з дитячої Біблії, де Христос говорив, якщо тебе вдарили в щоку, то підстав йому другу, то була дуже обурена, як мене б’ють, а я буду ще й місця для удару підставляти – нісенітниця. На той момент свого життя я вважала, що закони зі Старого завіту більш кращі, що Ісус ніколи не ходив в дитячий садочок і до школи, тому не знає, як правильно потрібно поводитися в суспільстві. Це дорослі між собою не б’ються, тому їм легко такі приписи виконувати. А ще мені багато слів з науки Христа видавалися «утопічними», такими, що їх не реально виконати. Лише з плином років я зрозуміла глибину цих слів (але, напевно, не до кінця, бо всієї глибини цих знань ми за своє життя не спроможні осягнути).
Як же іти своїм життєвим шляхом і не гніватися на свого «брата», мені здається що найперше це навчитися сприймати свого ближнього таким, який він є. Кожну людину Господь замислює індивідуально, кожній людині дає свій хрест і життєвий шлях, не може бути у всіх людей така сама свідомість. Адже є люди розумніші, є менш розумні, кожному Бог дає стільки мудрості, скільки вважає за потрібне. Кожна людина розвивається по різному, у кожної людини є свої таланти, тому, враховуючи це, треба намагатися не гніватися на ближнього. На словах це дуже просто, але в житті все набагато складніше. Але важливо пам’ятати, що я людина немічна, можу згрішити, але можу і перепросити за свою поведінку. Всевишній творить кожну людину, і чомусь саме ці люди нас оточують, з нами працюють, з нами живуть під одним дахом; бо вони теж нас «творять», вони нас «шліфують» по волі Божій. Біля наших ближній ми здобуваємо святість.
Пам’ятаю, як 10 років тому, коли моя сестра навчалася в УКУ я пережила друге духовне народження і після того я вчилася просити вибачення, за свої вчинки, а згодом навчилася просити вибачення, навіть у тих випадках, коли ближні мені ображали, не чекаючи від них першого кроку.
В цьому уривку Євангелія Ісус закликає мене до любові, прикладом цієї любові є сам Господь Бог.
В книзі Буття 6,5-7 Господь починає гніватися на людей за їхні злі вчинки, пошкодував, що створив людину і птиць, плазунів, тварин. На перший погляд здається, що Бог чинить немилосердно. Але з цих слів видно, що Творець просто розсердився, тварини ж не чинили гріховне, а дісталося і їм. Як часто ми перебуваючи в гніві можемо наробити шкоди своїм ближнім, бо нам в той момент здається, що ми чинимо правильно, що вони заслужили того. Золоті слова – «у гніві ніколи не буває правди». Господь є любов, але справедливий суддя, тому коли він послав потоп на землю, опісля того дав обітницю, що більше так ніколи робити не буде, тому що жаліє нас. Хоча дивлячись на ситуацію в світі зараз, здається, що Бог зарано послав потоп.
Ми можемо жити спокійно, бо маємо обітницю Всевишнього, але повинні жити праведно і пам’ятати, що можемо своїми діями накликати гнів Божий. Дуже багато зараз діється беззаконня, вбивства, несправедливості. Все тому, що ми не хочемо чути слова Господні. У кожної людини своя правда, бо так легше жити, ніж працювати над собою.
Батьки, виховуючи дітей, застерігають їх від злого, хочуть максимально надати поради дітям, щоб вони менше зробили помилок в своєму житті, і дуже важко переживають невдачі і поразки дітей. Знаючи це розумію, як Отець наш переживає за нас, як боляче йому живитися на наші упадки. Він дав нам багато настанов, як нам жити щасливо, але ми того не хочемо бачити, або так само, як малі діти, перше «обпечемося» - а потім жалкуємо і перепрошуємо за це.
Дуже цікавий текст книги Виходу 3,1-20 – як Господь в пустелі промовляє до Мойсея. Не можу чогось багато написати до цього уривку. Часто чую нарікання від ближніх своїх, що вони не люблять євреїв, але треба віддати належне цьому народу, адже саме їх Бог вибрав. Господь об’явився їхнім прабатькам, дав обітницю вибраному народу, і вони через століття цього не забули. Вони пам’ятали обітницю і навіть у єгипетській неволі продовжували вірити в одного Бога і чекати від нього спасіння. І Господь винагородив їх за їхню вірність. Коли продовжувала читати розділ 3 то знайшла слова, що Отець попіклувався про статки свого народу, «21. Я дам цьому народу ласку в очах єгиптян так, що як будете виходити, не підете з порожніми руками…». Це свідчить про те, що Господь дуже піклувався про свій народ і дбав про все необхідне для них. Це винагорода за вірність Богу, за віру в одного Бога. Господь і зараз продовжує піклуватися про кожного з нас, я відчуваю себе улюбленою дитиною за його турботу про мене.
«Немилосердний Бог» Старого завіту – такі дивні слова. Ми знаємо Господа, як люблячого Творця, який досконало уміє любити, а тут слова з книги Виходу 20, 4-5 – «…Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього і четвертого покоління тих, що ненавидять мене» - звучить дуже жорстоко. Як такий люблячий Бог, який свого сина єдинородного віддав на смерть заради відкуплення людства, може так чинити? У Книзі Чисел 11, 1-33 сказано, як люди нарікали, що не мали м’яса і Господь дав їм, але післав тяжкий мор; здається, що такого просили люди, просто хотіли м’яса. Чи в Книзі Виходу 4, 24-26 описано, як Бог хотів забрати сина у Мойсея, і Ціпора врятувала його. Відповіді на ці питання мені прийшли наступні. Господь карає, але він і милує, якщо дочитати уривок з книги Виходу 20, 6 «…і творю милосердя до тисячного коліна тим, що люблять мене і бережуть заповіді мої» і це набагато більше, ніж кара до четвертого коліна. Господь не карає за просто так, повинен бути сильний гріх людини, щоб Бог покарав аж до четвертого покоління. Людина повинна спокутувати свої гріхи, а наступні покоління, прийнявши, чи навіть розділивши важкий тягар за гріх прародича, допоможуть йому спокутувати провину. А стосовного того, що Отець послав мор на народ свій – то нічого дивного, на протязі всієї подорожі по пустелі вони постійно нарікали, то їм то не вистачає, то їм того бракує, навіть пожаліли, що пішли з неволі, бо у єгиптян мали і риби задарма, і овочі. Господь для них на кожному кроці робив чуда, а вони постійно нарікали. Не дивно, що Бог посилав на них кари, бо коли є якась велика біда, то тоді починаєш цінувати, те, що маєш, і розумієш, як добре, коли всі живі і здорові. Господь хотів забрати сина у Мойсея, але не тому, що хотів зла йому, а для того, щоб примусити Мойсея діяти і говорити, як каже Бог. Мета виправдовує засоби. Краще пожертвувати життям однієї людини, щоб відкупити все людство. Хоча в Старому завіті ми бачимо, що Бог жертвував цілими народами, що здійснити свою обітницю, але воно того вартувало. Не тільки у Старому завіті, але і в наш час таке присутнє. У моєї мами помер її батько, коли їй було лише 6 місяців від роду. Бабуся одружилася вдруге, але вітчим так і не став батьком для моєї мами, а навпаки, тираном, через якого вона у ранньому віці змушена була піти з дому. По волі Божій вона потрапила на Волинь на роботу, хоча дуже сильно противилася тому. На перший погляд здається несправедливо – але насправді, мама потрібна Господу тут, у Ківерцях, бо вона започаткувала тут громаду, вона своє життя посвятила розвитку і будівництву парафії і храму. Якщо дивитись на цю ситуації з іншого боку – якби у мами був хороший, люблячий батько, вона б залишилася в сім’ї, була б біля своїх батьків, і хто знає, коли б заснувалась громада в Ківерцях.
Найцікавіша завдання, яке Ви нам отче Віталію задали, це написати ким є людина у Старому завіті на основі книги Іова 4, 17-19. Важко сказати. Книга Іова описує випробовування людини Господом. Нам є прикладом, як потрібно зносити випробовування.
«Чи може бути чоловік праведний перед Богом? Чи може бути смертний перед своїм Творцем бути чистим?» Може. Прикладом того нам є Іов. Ми своїми гріхами себе забруднюємо, ми втрачаємо подобу Божу. Так, ми є недосконалі, Бог бачить нашу недосконалість. Роздумуючи над вище зазначеним уривком зі Святого Письма в Старому завіті людина вважалася такою, що не може бути праведною, не може бути чистою, достойною в очах Божих. Бо навіть думали, що Бог і в ангелів бачить недоліки, то як людина може бути вірною Богові. А якщо ми не досконалі, то і Господь нас не любить досконало – це є велика різниця між Старим та Новим завітом, бо ми діти Нового завіту, ми знаємо про безмежну і досконалу Божу любов. Праведний Іов страдав у своєму житті, хоча і не мав гріхів, але Господь зробив це не просто так, Він нам показав приклад смирення, терпеливості, вірності, любові, покори. Через терпіння цього праведника ми маємо приклад для наслідування, і, напевно, не одна людина, бувши у скруті згадувала про Йова і їй не хотілося нарікати на Господа. Одна людина терпіла – а сотні, а може і тисячі душ через це спаслися.
З повагою і молитвою,
Світлана Засюк
Студентка навчальної програми
«Основи християнської віри та служіння в парафіях УГКЦ»
м. Луцьк, 2015 р.Б.