МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
ПОЛТАВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ КОЛЕДЖ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
«Теорія держави і права»
на тему:
«Система законодавства»
| ВИКОНАЛА: НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: | студентка __ курсу, ___ групи __________ викладач (прізвище, ініціали) |
Полтава – 2016 р.
Зміст
Вступ………………………………………………………………………2
1.Поняття і ознаки системи законодавства………………………3
2.Структура системи законодавства ……………………………...8
3.Основні напрямки розвитку системи законодавства…………..13
Висновки…………………………………………………………………17
Список використаних джерел…………………………………………20
Вступ
На сучасному етапі суспільного та державного розвитку в нашій країні, слід вести мову про те, що система законодавства, як важлива складова теорії держави й права, наразі перебуває в дещо скрутному, на мій погляд, становищі. Так, в умовах сьогодення, спостерігається значна активізація процесу створення та набуття чинності багатьох, деколи навіть недоречних, на мою думку, нормативно-правових актів, й які, у свою чергу, як стверджує практика, перебувають в так званому дисбалансі з іншими, вже існуючими нормативно-правовими актами нашої правової системи.
Пархоменко Н. як один з прибічників такої позиції наголошує, що система законодавства як складова правової системи є нормативною основою її діяльності, чинником, що забезпечує розвиток та функціонування її основних елементів, тому, якість, стабільність законодавства та можливість його реалізації визначають ступінь розвиненості та характер функціонування правової системи тієї чи іншої держави [8, с.291].
Отже, система законодавства є надзвичайно важливою темою для розгляду, й необхідність у її розгляді перш за все набувається у зв’язку з її вагомим теоретичним значенням у теорії держави та права.
Тому, слід розглянути основні теоретичні положення щодо даної теми, встановити та визначити поняття, структуру та характерні ознаки системи законодавства та визначити загальні напрямки до розвитку та шляхи й пропозиції до вдосконалення існуючої системи законодавства в Україні.
1. Поняття і ознаки системи законодавства
Перш ніж перейти до розгляду та характеристики основної частини питання щодо поняття та загальних ознак системи законодавства, слід на мій погляд з’ясувати, що являє собою сам термін «законодавство» зважаючи на існуючі щодо цього положення Конституції України як фундаментального та основоположного акту в правовій системі нашої держави, так і з позицій Конституційного Суду України, який є єдиним в нашій державі юрисдикційним судом що здійснює офіційне тлумачення положень Конституції.
Так, слід почати з того, що термін «законодавство» з огляду на офіційне тлумачення Конституційним Судом України у своєму рішенні у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09.07.1998 р. № 12-рп/98, досить широко використовується у правовій системі нашої держави в загальному, як у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів [3].
Конституційний Суд зазначає, що саме таке розуміння терміну «законодавство» відповідає по змісту положенням статей 9, 19,118 та пункту 12 Перехідних положень Конституції, й особливо положенням ст.92 Конституції України, згідно якою, саме законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо) [1, Ст.141].
Тому зважаючи на це, під законодавством слід розуміти сукупність усіх нормативно-правових актів, що діють в державі.
У науці теорії держави і права, застосування системного підходу у дослідженні терміну «законодавство» забезпечило можливість розуміння його:
а) як системи виданих уповноваженими органами юридичних актів, що містять норми права;
б) як цілісної, внутрішньо узгодженої системи, що складається із зв’язаних і взаємообумовлених частин, які об’єднуються у єдиний та злагоджений механізм правового регулювання;
в) як єдність взаємопов’язаних нормативних приписів, які відображають зміст правових норм, що розрізняються за виконанням чітко визначених функцій у регламентації суспільних відносин та об’єднаних у нормативних актах, які є засобом їх об’єктивації [6, с.6-7].
Деякі вчені, характеризуючи систему законодавства, на думку М.Н. Марченко, наполягають на тому, що мінімальним компонентом цієї системи є нормативний акт, тому визначають законодавство як систему нормативних правових актів, прийнятих в особливому порядку компетентними державними органами, і діють на всій території держави [5, с.195].
У науці теорії держави і права, загалом, склалося таке розуміння системи, під якою слід розуміти впорядковану сукупність елементів, які є взаємопов’язані та взаємодіючі один з одним, та яка, перш за все, має відносну самостійність та органічну єдність й характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.
Так, Луць Л. до основних ознак системи відносить: комплексність (сукупність) елементів; впорядкованість та подільність елементів; наявність зв’язків між ними; наявність цілісних властивостей. А Керімов Д. наголошує на двох основних характерних ознаках системи: на стійкому автономному функціонуванні та наявності між її складовими об’єктивних і закономірних зв’язків, які ґрунтуються на змістовних ознаках цих складових [15, с.72].
Отже, можна стверджувати, що у понятті «система» вироблені ознаки, які повинні бути відображені й у понятті «системи законодавства».
Та якщо вдатися до змістовного аналізу даного поняття, то, слід вести мову про те, що його зміст у першу чергу охоплюється змістом поняття «система права», під якою необхідно розуміти об’єктивно зумовлену єдність і погодженість правових норм держави та їх розподіл на окремі взаємопов’язані між собою складові елементи: галузі права, підгалузі права та правові інститути [9, с.75].
Дійсно, варто стверджувати, що система права дуже тісно пов’язана із системою законодавства, адже остання є, власне, лише зовнішньою формою права, що виражає побудову усієї системи нормативно-правових актів, тобто законодавства. Тому, у даному випадку, слід виходити з того розуміння, що право не існує поза законодавства, а законодавство у широкому його розумінні й є право.
Так, Скакун О.Ф. зазначає, що система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма, вплив і залежність між ними є взаємними. Законодавство держави – «форма життя» законодавчого права, тобто права, що сформувалося в суспільстві і сформульоване (санкціоноване і деталізоване) вищим законодавчим органом держави. Та якщо поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону права – його зміст, то поняття системи законодавства відображає основну зовнішню сторону права [12, с.313].
Кельман М. С. та Мурашин О. Г. в свою чергу підтверджують, що встановлення правильного співвідношення між системою права і системою законодавства — важливе теоретичне завдання, адже належне його вирішення покликане забезпечити доступність та скорочення не бажаної множинності актів, так само їх узгодженість і правильне застосування на практиці [7, с.369].
Отже, якщо законодавство — це система або сукупність нормативно-правових актів, то система законодавства — це внутрішня будова законодавства, що включає в себе певні самостійні частини/ елементи.
Й для неї, як для цілісної системи, характерні:
а)єдині цілі і принципи;
б)загальні юридичні поняття;
в)єдині критерії виділення складових частин;
г) способи забезпечення внутрішньо системних правових зв’язків [ 13, с.275].
Виходить, що система законодавства має володіти глибокою єдністю, органічною цілісністю. Єдність системи законів і інших нормативних актів зумовлена єдністю їх змісту. Ззовні вона характеризується взаємопов’язаністю актів і зумовлена з юридичного боку верховенством закону — стрижня всієї системи нормативних актів, а також об’єднуючою функцією кодифікованих актів.
Так само, системі законодавства притаманна й низка ознак, які характеризують її як статичну і функціональну:
1) вона є елементом правової системи, більш широкої за обсягом;
2) система законодавства має вертикальну (ієрархічну) будову. Така будова означає розташування в ній нормативно-правових актів залежно від їх юридичної сили. Остання в свою чергу визначається місцем відповідного уповноваженого нормотворчого органу в механізмі держави;
3) горизонтальну структуру системи законодавства утворюють його галузі відповідно до предмета правового регулювання;
4) вона характеризується цілісністю, системністю, єдиною спрямованістю. Кожний нормативно-правовий акт діє хоча і самостійно, але в єдиній системі відповідно до тих завдань і цілей, які закріплені в конституції, законах, інших вищих за юридичною силою актах. Крім того, кожний нормативно-правовий акт перебуває в ієрархічних, субпідрядних зв’язках з іншими нормативними актами;
5) система законодавства має інтегративний характер. Ця її властивість виражається в тому, що вона водночас є і юридичним джерелом права, і формою його існування. Від того, наскільки оптимально система законодавства інтегрує в собі нормативно-правовий матеріал, залежить ефективність правового регулювання [14, с.262].
Отже, під системою законодавства розуміється система нормативних правових актів, що включає в себе певні самостійні частини/ елементи. Їй притаманна єдність, й низка ознак, які характеризують її як статичну і функціональну, й вона включає у себе як закони, так й прийняті для їх реалізації підзаконні нормативні правові акти. Необхідність ж у проведенні поділу між системою права та системою законодавства покликана перш за все на належне впорядкування законодавства та приведення його у чітку та логічну систему.
2. Структура системи законодавства
Як вже було вище зазначено, у сучасних умовах активізації законодавчої діяльності в Україні, особливого та необхідного значення набуває саме вдосконалення структури системи законодавства, що в свою чергу передбачає підвищення питомої ваги серед нормативно-правових актів законів, які характеризуються підвищеною стабільністю та дієвістю.
Й як зазначають науковці та вчені з теорії держави і права, розвиток системи законодавства в нашій країні на сучасному етапі розвитку має свою специфіку, оскільки все частіше видаються комплексні акти, які зачіпають цілі сфери соціального життя, і формуються так звані комплексні галузі законодавства [10, с.84].
Так, згідно положень єдиного Класифікатора галузей законодавства України, затвердженим наказом Міністерства Юстиції від 02.06.2004 р. № 43/5, даний Класифікатор використовується для ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та інших електронних баз даних правової інформації та для формування зібрань чинного законодавства України. Наприклад, під позначенням «010.000.000» позначається галузь Основ конституційного ладу, а під «020.000.000» — Цивільне законодавство [2].
Отже, під структурою системи законодавства необхідно розуміти внутрішню організацію впорядкованих нормативно-правових актів, що складаються з взаємозалежних і взаємопогоджуваних нормативних приписів, розподілених за галузями і інститутами законодавства [12, с.314].
Основним призначенням та завданням структури законодавства є забезпечення цілісності системи законодавства. Визнання ж законодавства цілісною системою об’єктивно випливає з того, що якості цієї системи притаманні праву, способом існування і вираження змісту якого і виступає законодавство. Тому структура системи законодавства, як і права виражає єдність його складових елементів і зв’язків між ними, тобто відносно стійкий стан цілісності законодавства, який зберігається за певних його внутрішніх і зовнішніх змінах.
Стосовно питання, що ж саме виступає первинним елементом структури системи законодавства, то в юридичній науці висловлюються різні точки зору. Так, одні вчені визнають, що первинним елементом структури системи законодавства виступає норма права, інші, виходячи з так званої принципової відповідності норми права і статті нормативно-правового акта, вважають, що таким первинним елементом виступає стаття нормативно-правового акта. Також відстоюється й позиція, що первинним елементом системи законодавства є лише нормативно-правовий акт й у низці наукових робіт обґрунтовується, що таким елементом є нормативно-правовий припис [13, с.270].
Отже, на сьогоднішній день, існує три основні види структурної організації системи законодавства: галузева, субординаційна і федеративна структури.
Так, за галузевою або ж горизонтальною структурою, первинними елементами структури системи законодавства визнаються нормативно- правовий акт, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс або комплексна галузь.
Особливістю субординаційної або ж вертикальної структурної організації системи законодавства є те, що вона зумовлена різною юридичною силою нормативно - правових актів.
У свою чергу, федеративна структура системи законодавства, на думку Кельмана М. С. та Мурашина О. Г. має розглядатися як організаційний принцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, який передбачає наявність двох основних рівнів законодавства — федеративного (загальнодержавного) та законодавства суб’єктів федерації [7, с.366].
Отже, за обсягом нормативного матеріалу вирізняють такі елементи горизонтальної структури законодавства:
1) нормативно-правовий припис, тобто письмове викладення правила поведінки, принципу, дефініції та інших елементів системи права. За своєю формою це граматично, логічно та юридично завершена частина нормативно-правового акта, виражена в його структурних текстових підрозділах — статтях, пунктах, підпунктах, параграфах, абзацах тощо;
2) нормативно-правовий акт — це письмовий акт-документ державного органу, який містить сукупність нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання окремої групи суспільних відносин;
3) інститут законодавства, який являє собою сукупність взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання відповідної уособленої сукупності суспільних відносин. Він може бути галузевим або міжгалузевим;
4) галузь законодавства, яка є взаємопов’язаною системою законодавчих актів [14, с.267].
В останньому випадку, варто наголосити на тому, що галузі законодавства часто існують й без відповідних галузей права (наприклад, законодавство про нотаріат, законодавство про судоустрій тощо), а галузі права можуть не набувати самостійного оформлення у вигляді кодексу чи принаймні зведеної системи законів (наприклад, фінансове право, право соціального забезпечення, освітнє право тощо).
Головне ж призначення і цінність галузей законодавства в тому, що всі вони виступають як офіційна форма, тобто засобом організації, існування і зовнішнього виразу структури змісту права на рівні його галузей й, власне, у цьому полягають не тільки відносна самостійність і різниця між галузями права та галузями законодавства, а й їх внутрішня єдність. Тому в реальній дійсності в суспільстві і державі функціонують не окремі розрізнені системи, а єдина нормативно-правова регулятивна система [4, с.29].
Особливість вертикальної структури системи законодавства, як вже було зазначено, полягає в різній юридичній силі нормативно-правових актів, тобто, будується за їхньою ієрархією, і має наступний свій вигляд:
1)Конституція України як Основний Закон держави, що має найвищу юридичну силу;
2)Закони України:
а)конституційні, які вносять зміни і доповнення до Конституції України;
б)органічні або звичайні, які конкретизують Конституцію України й визначають порядок організації та діяльність органів державної влади й можуть бути кодифікованими (Бюджетний кодекс, Земельний кодекс та інші) і некодифікованими (Закон України «Про оплату праці», Закон Украйни «Про відпустки» та інші), що регулюють інші важливі суспільні відносини;
в)надзвичайні, які приймаються для врегулювання ситуацій, які наперед передбачити було неможливо, але врегулювання яких є нагальним;
3)підзаконні нормативно - правовими акти:
а)Укази Президента України;
б)Постанови Верховної Ради України;
в)Декрети та Постанови Кабінету Міністрів України;
г)накази, інші акти міністерств, відомств, державних комітетів, інших центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом; рішення органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади тощо.
Отже, варто підсумувати, що з огляду на вище наведені види структур системи законодавства, варто констатувати, що структура системи законодавства нашої країни будується з урахуванням як галузевого, так й вертикального фактору. Федеративна ж структура системи законодавства до нашої держави ніяким чином не може відноситись, адже Конституція України у положеннях п.2 ст. 2 зазначає, що Україна є унітарною республікою [1, Ст.141], відповідно, будь-які федеративні конструювання та теоретичні положення щодо державного укладу та держави даного типу, загалом, до нас не мають місця.
3. Основні напрямки розвитку системи законодавства
Переходячи до розгляду питання щодо основних напрямків розвитку системи законодавства, слід першочергово зазначити, що сьогоднішня існуюча система законодавства являє собою надзвичайно складне явище, котре стрімко розвивається у останні роки, й яке спрямоване, перш за все, на реалізацію, власне, принципів правової держави та здійснення важливих та вагомих змін та перетворень у різних сферах суспільного життя в нашій країні, що є безумовно позитивним фактором.
Так, Самбор М. А. зазначає, що в умовах сучасної політичної та економічної кризи, розвиток системи законодавства відбувається доволі складно і суперечливо, тому, на думку вченого, хотілося б, щоб зміни не являли собою певну декларацію тієї чи іншої політичної сили, а заповнювали б ті прогалини та усували існуючі колізії у системі законодавства нашої держави [11, с. 62].
Отже, варто констатувати, що існуюча на сьогоднішній день в Україні система законодавства перебуває в швидкому русі, оскільки існує в суспільному середовищі, яке постійно розвивається, й відповідно до цього, її окремі елементи можуть постійно змінюватися або скасовуватися та, так само можуть виникати й нові.
Так само, особливу роль у розвитку та удосконаленні законодавства відіграє власне правовий фактор, що охоплює різні явища і процеси правового життя (наприклад, стан внутрішньо системних зв’язків законодавства; дія правових принципів; правове прогнозування та правовий моніторинг; рівень досконалості законодавчої техніки; якість юридичної освіти, її спеціалізація; зміст правосвідомості та ін.)
Крім того, на думку Пархоменко Н., перспективним напрямом є саме юридичне прогнозування, яке надасть можливість:
передбачити різні варіанти напрямів розвитку законодавства;
з’ясувати можливі наслідки його реалізації, вивчити суспільну думку;
визначити стан заповнення прогалини у праві, протидіяти можливим проявам корупції [8, с.294].
Отже, розкриваючи основні напрями розвитку системи законодавства, слід, у першу чергу, звернути свою особливу увагу саме на об’єктивні причини тих змін, що спостерігаються в діючій системі законодавства України.
Як зазначає Риженко Ю.М., передусім, такі зміни настають внаслідок розвитку самих суспільних відносин. Так, одні суспільні відносини, на думку вченого, відходять, вимирають, інші ж навпаки — з’являються та зароджуються [10, с.86].
Тому, під чинниками формування та розвитку системи законодавства слід розуміти обставини, чинники, які визначають її зв’язок з іншими соціальними явищами, її зміст, форму та ефективність правового регулювання й вплив кожного з цих чинників на формування і розвиток законодавства є досить нерівнозначним. Так, одні з них мають домінуюче значення на час появи (зародження) закону, інші більше пов’язані з процесом його реалізації (чинники зворотного зв’язку). Істотним є і те, що вплив кожного чинника залежить і від природи самого законодавчого акта, галузі та інституту законодавства, від того місця, яке вони посідають. Так, на конституційне і адміністративне законодавство, наприклад, сильніше впливають політичні чинники, на цивільне — економічні, на трудове — соціальні.
Залежно від характеру впливу на процес формування та розвиток системи законодавства ці чинники можна поділити на три групи.
Перша група — це чинники, які визначають предмет законодавчого регулювання. Їх особливістю є те, що вони здебільшого знаходяться поза межами системи законодавства, що, однак, не зменшує їх значення. Саме вони містять первинні імпульси, які йдуть від суспільства і держави. Так, проведення реформ в економічній сфері в Україні зумовило прийняття вели кого блоку законів, спрямованих на встановлення нового правового режиму власності, статусу господарюючих суб’єктів (підприємств, бірж, банків тощо), фінансових і податкових відносин.
Друга група чинників виражає позиції учасників законодавчої діяльності. Вони відбивають її суб’єктивну сторону, оскільки є діяльністю суб’єктів законодавчої ініціативи, лобізму, дією політичних партій, фракцій, участю консультантів, експертів тощо. Головне, що визначає позицію цих суб’єктів, є їх інтерес, якому вони намагаються або надати законодавчої форми, або ж, навпаки, перешкодити законотворчості.
Третю групу становлять чинники суто юридичного характеру. В них виявляються притаманні системі законодавства принципи побудови і функціонування, внутрішньо системні зв’язки і залежності (наприклад, залежність законів від конституції, а підзаконних нормативно-правових актів — від законів тощо). Визначальним тут є взаємозв’язок системи права і системи законодавства. Чим повніше сприйматиметься законодавством зміст права, тим ефективнішим буде правове регулювання [14, с.268-269].
Отже, розвиток системи законодавства обумовлений такими чинниками як:
1) перехід від імперативних до диспозитивних методів правового регулювання;
2) переважання загально дозволеного типу правового регулювання;
3) розширення сфери дії приватного права;
4) формування нових комплексних галузей законодавства.
Отже, варто підсумувати та зазначити, що сучасна система законодавства, у першу чергу, має сприяти суспільству та зумовлювати лише позитивні зміни у державі й незважаючи на її доволі стрімкий розвиток, спрямовуватись на реалізацію принципів, власне, правової держави, якою й є, відповідно до ст.1 Конституції України [1, Ст.141] наша держава.
Висновки
З огляду на усе вище наведене у роботі, хотілося б підсумувати та встановити, що, наразі, в нашій державі, як вже зазначалося у роботі, спостерігається значна активізація процесу створення та набуття чинності багатьох, деколи навіть недоречних нормативно-правових актів, які, у свою чергу, перебувають в так званому дисбалансі з іншими, вже існуючими нормативно-правовими актами нашої правової системи.
Варто так само констатувати й про те, що у сучасних умовах активізації законодавчої діяльності в Україні, особливого та необхідного значення набуває саме вдосконалення структури системи законодавства, що в свою чергу передбачає підвищення питомої ваги серед нормативно-правових актів законів, які характеризуються підвищеною стабільністю та дієвістю.
Сьогоднішня існуюча система законодавства являє собою надзвичайно складне явище, котре стрімко розвивається у останні роки, й яке спрямоване, перш за все, на реалізацію, власне, принципів правової держави та здійснення важливих та вагомих змін та перетворень у різних сферах суспільного життя в нашій країні.
Існуюча система законодавства перебуває в швидкому русі, оскільки існує в суспільному середовищі, яке постійно розвивається, й відповідно до цього, її окремі елементи можуть постійно змінюватися або скасовуватися та, так само можуть виникати й нові.
Й особливу роль у розвитку та удосконаленні законодавства відіграє власне правовий фактор, що охоплює різні явища і процеси правового життя (стан внутрішньо системних зв’язків законодавства; дія правових принципів; правове прогнозування та правовий моніторинг; рівень досконалості законодавчої техніки; якість юридичної освіти, її спеціалізація; зміст правосвідомості та ін.)
Система права дуже тісно пов’язана із системою законодавства, адже остання є, власне, лише зовнішньою формою права, що виражає побудову усієї системи законодавства, тому, під системою законодавства слід розуміти внутрішню будова законодавства що включає в себе певні самостійні частини або ж елементи.
Головними ж ознаками системи законодавства є єдність, й низка ознак, які характеризують її як статичну і функціональну. Так само, вона включає у себе як закони, так й прийняті для їх реалізації підзаконні нормативні правові акти.
Під структурою ж системи законодавства необхідно розуміти внутрішню організацію впорядкованих нормативно-правових актів, що складаються з взаємозалежних і взаємопогоджуваних нормативних приписів, розподілених за галузями і інститутами законодавства.
Структура системи законодавства нашої країни будується з урахуванням як галузевого, так й вертикального фактору. Федеративна ж структура системи законодавства до нашої держави ніяким чином не може відноситись, адже Конституція України у положеннях п.2 ст. 2 зазначає, що Україна є унітарною республікою [1, Ст.141], відповідно, будь-які федеративні конструювання та теоретичні положення щодо державного укладу та держави даного типу, загалом, до нас не мають місця.
Розвиток системи законодавства обумовлений такими чинниками як:
1) перехід від імперативних до диспозитивних методів правового регулювання;
2) переважання загально дозволеного типу правового регулювання;
3) розширення сфери дії приватного права;
4) формування нових комплексних галузей законодавства.
Тому, підсумовуючи, варто констатувати, що сучасна система законодавства, у першу чергу, має сприяти суспільству та зумовлювати лише позитивні зміни у державі й незважаючи на її доволі стрімкий розвиток, спрямовуватись на реалізацію принципів, власне, правової держави, якою й є, відповідно до ст.1 Конституції України наша держава.
Список використаних джерел
1.Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст.141.
2.Класифікатор галузей законодавства України: затверджений наказом Міністерства Юстиції від 02.06.2004 р. № 43/5 // Юридичний вісник України – 2004. – 28 липня.
3.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-98.
4.Галета О. Підгалузь права й підгалузь законодавства: аспекти співвідношення / О. Галета // Юридичний вісник. - 2014. - № 6. - С. 28-32.
5.Галюк Р. Співвідношення системи права та системи законодавства / Р. Галюк // Юридичний вісник. - 2014. - № 5. - С. 194-198.
6.Дудар С.К. Теоретичні проблеми визначення юридичного терміну «законодавство» у вітчизняній юридичній науці / С. К. Дудар // Право і суспільство. - 2014. - № 2. - С. 3-9.
7.Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави та права: підручник. – К.: Кондор, 2005. – 314 с.
8.Пархоменко Н. Законодавство України на сучасному етапі: кількісний та якісний аналіз / Н. Пархоменко // Публічне право. - 2012. - № 3(7). - С. 291-298.
9.Пащенко О.О. Значення системи права і системи законодавства для з’ясування соціальної обумовленості кримінально-правових норм/ О.О. Пащенко // Вісник Асоціації кримінального права України. - 2015. - № 1(4). - С.71-81.
10.Риженко Ю.М. Деякі аспекти розвитку системи права та системи законодавства / Ю.М. Риженко // Часопис Київського університету права. - 2009. - № 1. - С. 84-87.
11.Самбор М. А. Система законодавства про адміністративні правопорушення: проблеми та шляхи їх розв’язання / М. А. Самбор // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2015. - № 2. - С. 58-64.
12.Скакун О.Ф. Теорія права і держави: Підручник. – 2-ге видання. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520 с.
13.Суходубова І.В. Системні властивості законодавства та його співвідношення із системою права/ І.В. Суходубова // Економічна теорія та право. - 2015. - № 1(20). - С. 268-279.
14.Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. – Харків: Право, 2011. – 584 с.
15.Шаганенко В. П. Сутнісні характеристики системи права / В. П. Шаганенко // Часопис Київського університету права. - 2012. - № 2. - С. 69-74.