Ім'я файлу: Розуміння діалогічної природи людського буття O.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 20.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
доповідь зтю.docx
Питання до контрольного модуля 2.doc

Розуміння діалогічної природи людського буття O. Розеншток-Хюссі виклав у концепції, яку назвав «граматичним методом». За його висловлюванням, «це шлях, на якому людина усвідомлює своє місце в історії, світі, суспільстві й долі. Граматика — це самосвідомість мови, так само як логіка є самосвідомістю мислення. А граматичний метод доповнює й розвиває саме мовлення, і хоча мовлення задало людині напрямок і зорієнтувало її в тому, що стосується її місця у всесвіті, сьогодні існує потреба у додатковому усвідомленні цієї спрямовуючої й орієнтуючої сили» .У О. Розенштока-Хюссі не випадково цей метод називається «граматичним», у такий спосіб він підкреслював пріоритет Логосу або Слова, живої мови в житті людини й історії людства. Тому пізнання світу й себе потрібно починати з філології, яка всю свою проблематику бере з життя, з живої мови .

Велику увагу він приділив значенню «говоріння», бесіди заради вираження своєї індивідуальності й особистісного Я. «Говорити — значить об’єднувати, спрощувати, інтегрувати життя. Як би не було цього зусилля, нас розірвало б на частини від надмірного внутрішнього, невираженого бажання, або від достатку вражень, отриманих з оточуючого середовища, від надто численних скам’янілих формул, зв’язуючи нас минулим по руках і ногах, чи від надмірно неспокійної допитливості відносно майбутнього» Мовлення — це основа і живе середовище людини. Мовлення передує мисленню й містить його в собі. Новий метод суспільних наук може бути створений на основі того, як люди говорять і слухають, «наша наука засновується не на критиці чистого розуму, а на теорії чистого навчання. У згоді з нашим предметом — суспільством — ми й самі, як суб’єкти соціального дослідження, діємо як органи соціальних процесів — говоріння, навчання, письма»

. За О. Розенштоком-Хюссі, існує потрійна природа слів: монолог, у якому людина думає вголос; діалог, з яким вона звертається до своїх слухачів; плеолог, коли вона говорить, щоб майбутнє утримало це у своїй пам’яті, у «вічному користуванні» .Терміном «плеолог» О. Розеншток-Хюссі називає таке мовлення, яке адресоване більш ніж одній аудиторії, пояснюючи, що терміни з позначенням «pleo», «pleon» вже використовуються в природничих науках. «Із монологів виділилось в окрему сферу мислення, а з ідеолога виросла література»

В умовах війни, революції, упадку, кризи члени співтовариств чи суспільних класів не прагнуть до згоди. Єдність їх не надихає, і їм не під силу вступати між собою в регулярні контакти, щоб в атмосфері щиросердості відновити згуртованість і єдність. Вони розколюють ціле на частини. Кожен наживає собі становище, намагаючись ухвати- ти більше, ніж йому призначено. Анархія викликана відсутністю кооперації й всезагальної наснаги. Єдність - ось те благо, що могло б вилікувати від цієї хвороби «це різні прояви захворювання одного й того ж, а саме мови Люди розмовляють, користуючись членороздільною мовою, тому що бояться розпаду, анархії, війни й революції. Завдяки мові люди отримують можливість жити в одному для даного суспільства часі й в одному просторі. І тільки в єдиному просторі-часі можлива людська спільність, так само як і справжній діалог. Відсутність погодженості дорівнює відсутності можливості спілкування, і власне слухання і є тією умовою виживання людської спільності

 Акцентуючи увагу на інтерпретації діалогу як процесу «говоріння» він розглядає основу цього процесу — мову у її мовленнєвій функції. У мовленні проявляється власне об’єктивне буття мови, її надіндивідуальна трансцендентність. Мова — це спілкування з універсумом, в ній міститься інформація про все, що відбувається у всесвіті «за допомогою говоріння людина може в будь-який момент розширювати межі внутрішнього простору, робити його все більш і більш об’ємним»

О. Розеншток-Хюссі акцентує увагу на онтологічній функції самої мови, як вона опосередковує дію між людьми. Саме тому, мова і її перша форма — ім’я, що наділене особливою енергією, яка переходить від одного покоління до іншого, забезпечує їх єдність та зберігає культуру і традиції народу: «говорити — означає вірити в сутнісну єдність минулого досвіду, майбутнього призначення, внутрішнього почуття і зовнішніх відчуттів»

Важливою особливістю антропології О. Розенштока-Хюссі є розгляд буття людини як нескінченного діалогу з Богом, у результаті якого людина знаходить здатність говорити, ставати моральною істотою. Тому велике значення він приділяє ідеям антропологічної ролі освіти й необхідності вибудовувати відносини вчителя й учня на основі діалогу. У його концепції в порівнянні з іншими філософами, зроблений новий акцент на необхідності живого діалогу вченого спеціаліста і неспеціаліста, де вони виступають як рівноправні об’єкти пізнання, які доповнюють один одного. В такій ситуації діалог постає методом розробки й коректування будь-якої наукової теорії, допомагаючи зорієнтувати науку не тільки на отримання істини, а й на сенс існування відносно людини

Діалогічне розуміння істини Розеншток-Хюссі розкриває в аналізі взаємодії її рівнів - божественної, наукової й істини конкретного живого життя. Істина являє собою результат діяльності пізнавальної людини як цілісної істоти, її мови, емоцій, розуму, віри, цінностей притаманних конкретному Я. Він встановив, що процес збагнення істини - це процес зміни самої людини, істина одуховнює людей, перетворює на освічених і включає в життя певного соціуму. Це і є її онтологічна сутність, як за виникненням так і за важливістю в житті конкретної людини й суспільства.
Розеншток-Хюссі показує значення простору міжособистісних відносин для виявлення суті людини та пошуку відповіді на питання «Хто є ця людина»? Саме хто, а не що, у цьому він бачить різницю діалогічного й об’єктивістського підходів. Бо пізнати, хто ти є на справді, можливо лише в говорінні, в бесіді, тоді, коли інший звертається до тебе по імені, допомагаючи тим самим усвідомити себе особистістю.
Для сучасної суспільної свідомості, на думку Розенштока-Хюссі, важливо виявити здатність людського співтовариства, усвідомити і реалізувати себе в якості «ми» - творчої спільності, що, незважаючи на усі свої розходження, здатне говорити на одній людській мові. Тому що мова роду людського спрямована на те, щоб укладати мир, створювати довіру, поважати старих і робити вільним наступне покоління, »мовлення укріплює часову і просторову осі, на яких тримається суспільство
У наш час ми, на думку вченого, вправляємо свій розум читанням чи написанням статей і книг. Ми все рідше використовуємо усні висловлювання своїх думок, тим самим створюючи ілюзію, що ми можемо мислити поза сферою мовлення. Це переконання лежить в основі сучасної епістемології. Але ніяка думка не може потрапити до людського кола бачення іншим способом як за допомогою слухання «більшість людей розмірковують тільки слухаючи й відповідаючи. Електрична індукція діалогу робить нас провідниками істини. В момент, коли ситуація спілкування вичерпує себе, ми знову спустошуємося .У дійсності, коли ми говоримо і пишемо, ми відкриваємо про себе, світ і свої переконання стільки ж нового, як і тоді, коли внутрішньо розмірковуємо.

Отже, філософія діалогу виникає саме в той час, коли суспільству, науці потрібно обговорювати свої проблеми, шукати компроміси і виходи із складних ситуацій. Коли старі методологічні і парадигмальні установки потребують змін, увага до діалогу значно збільшується. Поняття «діалогу» у філософії, для Розенштока-Хюссі означає говорити і бути почутим, він шукає нові підходи до розуміння проблеми людини, котра реалізує себе виключно в діалогічних відносинах із іншими. Мовлення передує мисленню і містить його в собі, воно також є основою і середовищем існування людини. Тільки в діалозі з Богом, на його думку, в результаті якого людина знаходить здатність говорити, вона може стати моральною, стати власне людиною.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас