Реферат з дисципліни «Макроекономіка»

Вступ
Попит на гроші — одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії
грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в ХХ ст.,
відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики. В Україні, де тільки формується цей ринок і освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває
особливого теоретичного та практичного значення.
Формування професійного світогляду та культури сучасного фахівця у сфері оподаткування неможливе без вивчення феномену всезагального еквіваленту обміну та його якостей, уявлень про найбільш загальні
економічні закономірності. У цьому контексті питання чинників попиту на гроші посідає визначне місце, оскільки є важливою детермінантою монетарної та ринково-регуляторної політики.
Поняття попиту на гроші
Перш, ніж розглянути самі чинники, що мають безпосередній вплив на формування попиту грошей, варто звернутися до поняття попиту на гроші. Попит на гроші – це певний, заздалегідь визначений запас грошей який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти, що існує
на певний момент, тобто це явище залишку, а не потоку.
Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб’єкти, то попит на гроші можна трактувати як
2

їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки.
Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований
Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією
переваги ліквідності.
У противагу попиту на гроші, на вітчизняних теренах (за часів
Радянського Союзу) існував «відкладений» попит на товари і послуги,
коли дефіцит певних товарів призводив до накопичення неліквідної
грошової маси у вигляді ощадних вкладень суб’єктів економічних відносин і неспроможності придбати на ці гроші реальні продукти матеріального виробництва. В залежності від історичного періоду, питання
«попиту на гроші» було порушено та розкрито у різних теоріях:
монетарній, переваги ліквідності, сучасній, які давали свої визначення по суті проблеми у залежності від різних кутів зору та факторів, що бралися за основу.
Трактування попиту на гроші як явища залишку зумовлює істотну відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху. Наприклад, економічний суб’єкт хоче мати в цьому місяці дохід 10 тис. грн, а запас грошей на кінець місяця — 4,0 тис.
грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це означатиме, що його попит на гроші зріс на 4,0 тис. грн. Для його задоволення з доходу 10,0 тис. грн він повинен витратити на поточні
потреби 6,0 тис. грн, а 4,0 тис. грн відкласти в запас. Проте він може задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.
За такого трактування попиту на гроші це явище набуває
важливого значення в практиці управління грошовою сферою. Наявність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб’єкти триматимуть гроші в себе, не “викинуть” на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не
3

зашкодить указаним ринкам, буде безінфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.
Цілі та мотиви попиту на гроші
У теорії грошей чи не найактуальнішим було і залишається питання,
чому економічні суб’єкти накопичують гроші? Правильна відповідь на це питання створює базу для визначення економічних чинників, які
впливають на обсяг і динаміку попиту на гроші, а також для формування механізму його регулювання. У цьому питанні слід розрізняти два аспекти:
- задля яких цілей економічні суб’єкти накопичують гроші;
- які мотиви спонукають їх до цього.
Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із самих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства). У першому випадку метою є
створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб економічних суб’єктів у товарах та послугах,
у другому — накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента. Може бути і третій випадок, коли накопичення певних запасів грошей підпорядковується першій і другій цілям одночасно.
Відповідно до зазначених цілей накопичення грошей попит на них можна розділити на три частини: попит на поточний запас платіжних засобів; попит на постійний запас грошей як форму багатства, що призначена давати додатковий дохід їх власникові; попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів.
У 1936 році у своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і
грошей», Дж. М. Кейнс, використовуючи даний підхід, створив нову теорію, яка отримала назву «теорії переваги ліквідності». Він розглядав гроші як один з типів багатства і вважав, що та частина активів, яку населення і фірми бажають зберігати у формі грошей, залежить від того,
наскільки високо вони цінують властивість ліквідності. Виходячи з цього,
Дж. М. Кейнс вивів три причини (мотиви), які спонукають людей зберігати частину їх багатств у формі грошей: трансакційний (операційний) мотив;
мотив обережності; спекулятивний мотив.
4

1. Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб’єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання). Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною касою. Він створює для власника значні зручності, бо забезпечує йому належну ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.
2. Мотив обережності зводиться до того, що юридичні і фізичні
особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої
непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.
Непередбачувані потреби в грошових витратах зумовлюються переважно надзвичайними подіями — хвороба членів сім’ї, поломка автомобіля чи інших дорогих предметів вжитку (холодильники,
комп’ютери тощо), аварії на виробництві, необхідність запровадження новітніх вузлів чи деталей замість застарілих тощо. Задоволення подібних потреб економічних суб’єктів рівноцінне гарантії їх безпеки, має
надзвичайно важливе значення для їх життєдіяльності і пояснює їх бажання мати в наявності певний запас грошей. Такий запас має
переважно страхове призначення.
У діяльності економічних суб’єктів трапляються також несподівані
події, які не викликають непередбачуваних витрат, а навпаки, відкривають можливість їх скоротити й одержати непередбачуваний дохід. З’являється несподівана можливість поліпшити своє фінансове становище. Для цього теж потрібно мати певний запас грошей, наприклад, щоб негайно купити потрібний товар у разі раптового зниження цін, чи за низьких ринкових цін придбати цінні папери з наміром продати їх, коли вони подорожчають, чи здійснити взагалі вигідну купівлю про запас за сприятливої кон’юнктури тощо. В усіх подібних випадках рушійною силою накопичення грошей теж
є мотив завбачливості.
Сформований за цим мотивом запас грошей є запасом купівельної
спроможності, і з цього погляду він подібний до операційного запасу,
тобто має трансакційне призначення — забезпечити безперервну реалізацію товарів та послуг. Тому його можна розглядати як складову
5

трансформаційного запасу.
Водночас запас грошей за мотивом завбачливості більш довготривалий, ніж операційний запас, і тому може бути більш стабільним.
3. Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні
фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових
інструментів перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова.
Ідея спекулятивного мотиву попиту на гроші привнесена в економічну теорію Дж.М.Кейнсом. Вона вважається чи не найвагомішим його внеском у теорію грошей взагалі. Головна перевага цієї ідеї Кейнса полягає в тому, що вона відкрила шлях до встановлення залежності попиту на гроші та накопичення грошей від зміни процента. Визнання цієї
залежності сприяло осмисленню широких можливостей використання процента в практиці регулювання грошової маси, перетворенню його в центральний інструмент грошово-кредитної політики.
Механізм спекулятивного мотиву базується на тому, що запаси грошей і запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні
види активів (багатства), які дають не однаковий дохід і містять у собі не однакові ризики. Актив у формі грошей приносить мінімальний (часто нульовий) дохід і має максимальний захист від ризику. Зберігаючи гроші,
індивіди втрачають доходи, які називаються альтернативною вартістю
зберігання грошей. Величина її залежить від середньої норми процента за фінансовими активами та запасу грошей. Щоб не допустити зростання втрат доходів (альтернативної вартості) у разі підвищення норми процента,
індивіди повинні зменшувати запас грошей, тобто попит на гроші.
Активи у формі запасів фінансових інструментів можуть приносити значний дохід, проте одержання його пов’язане з істотними ризиками.
Якщо доходи від фінансових інструментів недостатньо високі чи знижуються при відчутних ризиках, пов’язаних з їх одержанням, то альтернативна вартість зберігання грошей знизиться, економічним суб’єктам буде вигідно мати запаси грошей, і їх попит на гроші
зростатиме. І навпаки, при високих чи зростаючих доходах від фінансових
інструментів та стабільності їх ризиковості альтернативна вартість грошей
6

зростатиме, вони будуть віддавати перевагу накопиченню запасів цих
інструментів і попит на гроші знижуватиметься.
Після Кейнса його ідея спекулятивного попиту на гроші набула
істотного розвитку в працях Тобіна, Баумола та інших економістів.
Зокрема, вони довели, що спекулятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші, тобто і на трансакційну, і на завбачливу його складові.
Такий підхід істотно розширює роль процента як фактора формування попиту на гроші. Новим є також визнання фінансового ризику як мотиваційного чинника впливу на попит на гроші. Воно помітно послабило роль процента, оскільки зростання процентного доходу супроводжується зростанням ризику його одержання. Тому інтерес економічних суб’єктів до одержання доходів може нейтралізуватися зростаючою загрозою втрат від ризику і вони можуть віддати перевагу накопиченню грошей навіть при зростанні доходу від альтернативних активів.
Нові висновки помітно послабили значення виділення трьох мотивів у дослідженні механізму попиту на гроші взагалі і спекулятивного мотиву зокрема. Чи не тому М. Фрідман, що заклав основи сучасної
монетаристської теорії, досліджуючи попит на гроші, відмовився від урахування зазначених мотивів, а зосередив своє дослідження виключно на грошах як одному з цілого ряду дохідних активів, до якого він відніс і
звичайні товари. Попит на гроші окремих індивідів він мотивує виключно відношенням очікуваного доходу на гроші до очікуваних доходів на інші
активи. Очікуваний дохід на гроші він трактує не тільки як певні зручності
від наявності запасу грошей, а й як певний рівень процентного доходу, що тепер виплачується за поточними вкладами.
Також варто відзначити, що в основу досліджень Дж. М. Кейнса покладено такі функції грошей, як: «гроші як засіб платежу», «гроші як засіб нагромадження», відповідно до мотивів. Причому функції
нагромадження відповідають два різних за своїм значенням мотиви –
спекулятивний та обережний (завбачливий), що визначають як цілі
економічних суб’єктів до накопичення грошей.
Існує також сучасна теорія попиту на гроші, яка виділяє такі
чинники впливу на нього:
‒ швидкість обігу грошей – чим вона вища, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний. У інших трактуваннях швидкість обігу грошей вважається
7

відносно стабільною, тому її вплив на попит мало відчутний. Через це до формули попиту на гроші чинник швидкості, не входить;
‒ зміни норми процента. Залишок грошей як заощаджень змінюється під впливом тих факторів, які спричинюють зміну оцінки переваг певних видів активів з боку їх власників. Такими факторами можуть бути зміни депозитного відсотка та доходності цінних паперів.
Чинники впливу на попит на гроші
Укрупнена класифікація основних чинників попиту на гроші.
З’ясування мотивів,
які
заохочують економічних суб’єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить — на динаміку попиту на гроші.
Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають
зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей — чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже і національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має
бути запас грошей для виконання цих операцій. Цю залежність можна формалізувати як МГ = f (Q), де Q — номінальний обсяг ВНП, МГ — обсяг попиту на гроші.
Зміна обсягу валового національного продукту, у свою чергу,
визначається двома самостійними чинниками — динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та
8

реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним — у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні
попит буде скорочуватися. Залежність МГ від указаних двох чинників можна формалізувати як МГ = f (¡ , P), де ¡ — фізичний обсяг ВНП, Р —
рівень цін.
При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші
з’являється третій чинник — швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки.
Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі
вони опосередковано теж впливають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу до аналізу попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому її вплив на попит мало відчутний.
Через це у своїх теоретичних висновках вони абстрагуються від цього чинника. Тому до формули попиту на гроші чинник швидкості, як правило,
не входить.
При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші
швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується
чинник зміни норми процента. Така трансформація чинників не випадкова. Адже швидкість обігу грошей — явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші, який є явищем залишку. Попит на гроші
скоріше кореспондує з тривалістю зберігання їх запасу індивідом, яка є
протилежним швидкості показником руху грошей: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні (альтернативні
грошам) активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на альтернативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші
знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу — зростати. Вплив цього чинника на попит виражається формулою: МГ = f (R), де R — норма
доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента.
Варто звернути увагу на основні мотиви до заощадження багатства,
тобто розглянути першочергові мотиви грошового накопичення. Зокрема
9

на рисунку подано такі спонукальні чинники з позиції «теорії переваги ліквідності» Дж.М. Кейнса.
У ХХ ст. під впливом поглядів В. Баумола, Дж. Тобіна, М. Фрідмена,
зазначена теорія додала до чинників впливу на попит ще й ті, які умовно можна назвати новітніми:
– накопичення багатства – полягає в тому, що унаслідок збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші. Таким чином вплив цього чинника прямий;
– інфляція – впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах
інфляційного зростання цін запас грошей знецінюється, що провокує
скорочення попиту на гроші. Якщо зростання цін незначне і не провокує
інфляційних очікувань, тоді інфляція є чинником позитивного впливу на попит.
Загалом вплив цього чинника визначаємо як обернено пропорційний;
– очікування перспектив щодо кон’юнктури ринку – тісно пов’язаний з інфляційними очікуваннями: якщо економічні суб’єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій і попит на гроші скоротиться. Отже, вплив цього чинника теж обернено пропорційний.
Висновки
Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що параметри попиту на гроші мають тенденцію постійно змінюватись, удосконалюватись,
перетворюватись згідно умов розвитку суспільства на конкретному
історичному етапі. Крім того, запропоновано наступну класифікацію чинників грошового попиту: – об’єктивно-економічні (коливання банківського курсу, інфляція, зміни на ринку цінних паперів і т.п), – власне економічна класифікація; – суб’єктивно-психологічні (прагнення до
10

багатства, потреба забезпечення фізичного виживання, жадібність,
уподобання,
погляди,
уявлення і т.п.) – економіко-психологічна класифікація; – соціально детерміновані (потреба у коштах, потреба забезпечення соціального статусу та існування і т.п.).
Література
1. Г.П. Журавльова. Економіка, 2006 – [Електронний ресурс] : [Веб –
сайт]
–
Електронні
дані.
–
Режим доступу:
http://epi.cc.ua/keynsianskaya-teoriya-sprosa. html (дата звернення 21.03.2017
року) – Кейнсіанська теорія попиту на гроші.
2. Грошовий ринок: цілі і завдання – [Електронний ресурс] –
Електронні
дані.
–
Режим доступу:
http://elib.lutsk-ntu.com.ua/book/fof/bs/2011/11-30/
page6.html
(дата звернення 21.03.2017 року) – Попит на ринку грошей.
3. Міщенко В.І., Льон І.М. Трансформація кількісної теорії грошей та
її використання в діяльності центральних банків. – [Електронний ресурс] –
Електронні
дані.
–
Режим доступу:
http://pidruchniki.
com/14821111/politekonomiya/popit_groshi
(дата звернення
21.03.2017
року).
4. Навчальні матеріали онлайн – [Електронний ресурс] : [Веб –
сайт]
–
Електронні
дані.
–
Режим доступу:
http://pidruchniki.com/14821111/ politekonomiya/popit_groshi (дата звернення
21.03.2017 року) – Попит та гроші.
5. Навчальні матеріали онлайн – [Електронний ресурс] : [Веб –
сайт]
–
Електронні
дані.
–
Режим доступу:
http://pidruchniki.com/1778012235288/finansi/
teoriya_perevagi_likvidnosti_keynsa (дата звернення 21.03.2017 року) –
Теорія переваги ліквідності Кейнса
11