Реферат
Виконала:Гайдар Ганна
Статеве виховання у підлітковому віці.
План
Статеве виховання — це складова частина загального виховного процесу.
Основні завдання статевого виховання.
Моделі статевого виховання.
Принципи статевого виховання.
Статеве виховання в сім’ї.
Реформування українського суспільства потребує істотних змін у підходах до виховання молодої людини. Сучасні державні документи з питань національної освітньої політики визначають основні ідеї щодо змісту виховання особистості: забезпечення знання і розуміння загальнолюдських цінностей, цінностей національної культури; формування досвіду гуманної поведінки в найважливіших видах людської діяльності; самостійності у прийнятті рішень, вільного вибору вчинків, способів самореалізації в усіх сферах життєдіяльності. Питання статевого виховання молоді існували та розвивалися з розвитком самого людства, були предметом уваги з боку соціологів, педагогів і лікарів. На сьогодні статеве виховання — це багатоаспектна проблема, що передбачає морально-психологічний, анатомофізіологічний, медико-гігієнічний, психосексуальний та юридичний компоненти. Статеве виховання — це складова частина загального виховного процесу школи та сім’ї, спрямована на формування свідомості молодої людини відповідно до її статі та оволодіння нею культурою міжстатевих стосунків відповідно до загальноприйнятої системи статевих ролей.
У широкому сенсі термін «статеве виховання» означає вплив середовища на психосексуальний розвиток і формування індивіда. Але середовище, яке оточує людину, — явище надзвичайно багатогранне й динамічне. Його впливи не завжди передбачувані, заплановані чи бажані. У вужчому (не соціальному взагалі, а педагогічному) сенсі статеве виховання — це процес систематичного, свідомо планованого і здійснюваного, орієнтованого на певний кінцевий результат, спрямованого впливу на психічний і фізичний розвиток хлопчика (чоловіка) і дівчинки (жінки) для оптимізації їх особистісного розвитку та діяльності в усіх пов’язаних з відносинами статей сферах життя. У цьому сенсі статеве виховання, як і взагалі виховання, передбачає наявність усвідомлюваних цілей, відповідних їм програм і методів, конкретних відповідальних виконавців.
Разом з тим прямо або опосередковано на формування особистості впливають не лише певні особи, сімейний і шкільний устрій, а й вулиця, громадські установи, весь суспільний лад. Іншими словами, виховує все, але не всі можуть бути вихователями. Основне завдання вихователя — оптимально узгодити свої позитивні виховні зусилля з реальним, діалектично-суперечливим життям. А це передбачає розрізнення, окрім самого статевого виховання, ще й інших з ним пов’язаних аспектів. Виходячи з визначення поняття соціалізації, статева соціалізація — це процес, що передбачає, з одного боку, засвоєння пов’язаного зі статтю соціального досвіду в міру входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків осіб чоловічої та жіночої статі, а з іншого — активне відтворення індивідом системи взаємовідносин статей в активній діяльності, включення в ці взаємини. Цей процес — двосторонній за характером: людина пасивна у тому сенсі, що вона сприймає і запам’ятовує запропоноване суспільством і культурою, і активна — застосовує сприйняте і перетворює його на власні ціннісні установки та орієнтації.
На відміну від статевого виховання цілі й програми статевої соціалізації ніким спеціально не формулюються, а сама вона не передбачає конкретних відповідальних виконавців. Виховання — це формування певної активної позиції, яка має стати орієнтиром у соціалізації як засвоєнні та присвоєнні культурних і моральних стандартів суспільства. Виховання і соціалізація — вектори єдиного процесу формування особистості. Соціалізація орієнтована на освоєння того соціального досвіду, який існує у теперішньому часі. Виховання розгортається в сьогоденні, виростаючи з минулого і орієнтуючись на майбутнє. У цьому й полягає діалектично-суперечлива єдність соціалізації та виховання, осмислення якої не варто спрощувати ні до їх ототожнення, ні до протиставлення. Статева просвіта як поширення знань про фізіологію і психологію статі, психосексуальні процеси й відносини, може бути структурно пов’язана і з соціалізацією, і з вихованням. Так, отримання знань з випадкових спостережень, спілкування з однолітками, знайомства з художньою або спеціальною літературою слід розглядати як статеву просвіту в структурі соціалізації. Будь-який цілеспрямований спосіб інформування юного покоління в цілому або конкретної дитини з пов’язаними зі статтю аспектами життя — це статева просвіта в структурі виховання.
Теоретично складним є питання про співвідношення статевого виховання та статевої (сексуальної) просвіти. І перше, і друге базується на отриманій інформації. Якщо вона залишається лише на рівні знань, то мова йде тільки про освіту. Якщо ж інформація сприяє формуванню поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій і стійко відображається у поведінці, то можна говорити про виховання. Тож відокремити «виховне» від «просвітнього», або «навчального» — не завжди легко, як неможливо розірвати на частини цілісну життєву ситуацію. Щоб інформація мала виховне значення, її треба донести в яскравій, образній, емоційній формі. Важливі також її новизна і вік, в якому таку інформацію дитина, підліток отримують вперше. І, природно, така інформація має бути морально бездоганною, щоб виховання возвеличувало особистість. Медичний аспект статевого виховання має забезпечити зв’язок установок, які формуються у дитини під час цього виховання, з проблемами здоров’я в цілому, в тому числі психічного та сексуального здоров’я.
Сексуальне здоров’я визначається експертами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) як комплекс соматичних, пізнавальних, емоційних і соціальних аспектів буття людини, які позитивно збагачують особистість, підвищують комунікабельність і здатність до любові. Воно передбачає також здатність насолоджуватися статевим життям і контролювати сексуальну поведінку відповідно до норм соціальної й особистої етики, свободу від страху, неадекватних уявлень про людську сексуальність та інших психологічних факторів, що спотворюють сексуальні реакції і стосунки.
Створення ефективної системи статевої (сексуальної) просвіти, служби сім’ї та сексопатології неможливе без одночасного і навіть випереджувального розвитку теоретичної сексології, в тому числі її еволюційно-біологічних, психологічних, соціологічних та етнокультурних аспектів. Наприкінці XIX ст. обумовлена прагненням до збереження традиційних укладів потреба в статевому вихованні вже не забезпечувалася системами вікових традицій і змушена була шукати опору в природничо-науковому вивченні статі та сексуальності. «Сексуальна революція» ХХ ст., відображена сексологією, що стимулювала її розвиток, — процес суперечливий і неоднозначний. Зворотною стороною індивідуалізації будь-яких, в тому числі й сексуальних відносин є дегуманізація, тож розуміння статевого виховання як аспекту прикладної сексології не лише не знімає, а й актуалізує розуміння його як виховання морального. Саме моральні установки визначають шляхи та цілі застосування даних теоретичної сексології у практиці виховання.
Сексуальну просвіту слід диференціювати залежно від рівня фізіологічної зрілості підлітків. Її починають зі стадії формуваннястатевого потягу, включаючи навчання нормам сексуальної поведінки і контрацепції. Узагальнюючи, можна сказати, що основними завданнями статевого виховання є:
-формування зрілої гармонійної особистості;
-формування у підлітків обох статей основних навичок спілкування та взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення;
-забезпечення підлітків необхідною грамотною інформацією, яка допоможе їм адаптуватися до змін у період статевого дозрівання, пройти з найменшими психологічними втратами цей непростий етап дорослішання, досягти психологічного комфорту;
-профілактика психосоціальної дезадаптації, закладання основ адекватної статевої соціалізації підлітків;
-націленість молоді на створення сім’ї, народження і виховання дітей;
-збереження (методами виховання і просвіти) репродуктивного здоров’я підлітків; профілактика незапланованої вагітності та інфекцій, що передаються статевим шляхом, ВІЛ;
-формування у підлітків та молоді здорового способу життя, позитивного ставлення до планування сім’ї та відповідального батьківства.
Прийнято розрізняти три моделі статевого виховання (принаймі в Європі), що втілюють відповідні типи моральних установок щодо сексуальності. Пермісивна (ліберальна) модель статевого виховання. Сексуальність сприймається як важлива життєва цінність. Щоб підтримувати таке сприйняття, виховання має перешкоджати «обростанню» сексуальності почуттям провини і допомагати звільнятися від тривоги, яка через старі традиції часто забарвлює пов’язані зі статтю переживання.Моральний обов’язок усіх — нести відповідальність за народження незапланованих дітей, у зв’язку з чим пропагується планування народжуваності і використання контрацептивів, штучний аборт морально засуджується. Забезпеченням молодого покоління інформацією про стать і сексуальність у світлі етичних і соціальних цінностей займається організоване виховання, а формування моральних установок сексуальної поведінки розглядається як справа насамперед сім’ї.
Рестриктивне (репресивне) статеве виховання. Ознайомлення дітей з фізичними ознаками і проявами статі вважається небажаним. Це стосується оголення — навіть маленькі діти не повинні оголяти геніталії на людях. Інформація про репродуктивні процеси й функції подається дуже поступово і обережно, рекомендується пояснювати на прикладах рослин, а не тварин, щоб уникнути передчасних уявлень про біологічну природу відтворення людини. Ознайомлення з тілесно-фізіологічними аспектами статі й сексуальності підпорядковане принципу: краще «надто пізно», ніж небезпечне «дуже рано». Перш ніж у молоді не сформується глибоке розуміння суті й важливості сім’ї та шлюбу, обговорення з дорослими (навіть педагогами) статевого дозрівання, його труднощів, венеричних захворювань, нетрадиційних форм сексуальної поведінки й подібних тем не прийнято. Спроби молоді досягти незалежності від старших і отримати вичерпно повну інформацію про сексуальність наражаються на протидію. Вважається, що знання стимулюють інтерес до сексуальності й спричиняють бажання експериментувати.
Стратегія і тактика моделі «золотої середини» покликана допомогти уникнути розчарувань і спричинення шкоди іншим у сексуальних стосунках взагалі й у сім’ї зокрема, полегшити особистісний і психосексуальний розвиток, пом’якшити перехід до дорослого життя, щоб реалізація емоційних і сексуальних потреб не порушувала основних соціальних норм і благополуччя інших людей. Суспільство, для якого кохання, шлюб, сім’я — предмет глибокого інтересу, а не просто приватна справа кожного, має право і зобов’язане регулювати й визначати рамки для сексуальної поведінки людей.
Жодна з цих моделей не гірша і не краща за іншу. У пермісивній моделі, яка, здавалося б, загрожує сексуальною анархією, сексуальна поведінка прирівнюється до усіх інших видів поведінки і тому виявляється залежною від загальних законів соціальної та етичної регуляції. Жорсткі обмеження рестриктивної моделі врівноважуються переконанням у тому, що людська природа все-таки «бере своє». Модель «золотої середини» не розчиняє до останньої краплі особистість у суспільстві, сексуальне — в соціальному. У ній те, що у пермісивній та рестриктивній моделях мислиться, завдяки мовчазній «домовленості про недоговореність», стає предметом обговорення: вона допускає діалог особистості й суспільства за умови відповідальності суспільства за долю особистості. Прийняття цих моделей регулюється індивідуальним ставленням до сексуальності й статевого виховання. Між установками моделі й реальним вихованням завжди є певний зазор. Кожна з цих моделей в різних суспільно-економічних і культурних середовищах реалізується по-різному. Що добре для однієї країни — не обов’язково добре для іншої. Як можливості проведення, так і ефективність статевого виховання значно залежать від культурних традицій, забобонів і заборон масової свідомості, способу життя, загальної та медичної культури тощо.
Принципи статевого виховання визначають основи, на яких будуються статеве виховання в цілому і позиції педагогів, психологів, вихователів. Принцип реалістичності має на увазі побудову статевого виховання на основі реалістичного розуміння статевої диференціації, статевих відмінностей і сексуальності людини, а не на основі «позитивних» чи «негативних» крайніх стереотипів повсякденного здорового глузду. Нереалістичні вимоги до статевого виховання, звернення до нього як до невідкладного радикального засобу вирішення вже наявних проблем, перетворення його в «профілактику сексуальності» дискредитують саму ідею статевого виховання.
Принцип перспективної ініціативи виходить з того, що, розвертаючись в сьогоденні і виходячи з досвіду минулого, статеве вихованняспрямоване на підготовку до майбутнього, а тому має враховувати актуальне для молодого покоління прогнозування перспектив.
Принцип активності спонукає не чекати проблемної поведінки, а користуватися всіма прийнятними ситуаціями, а за необхідності створювати їх, щоб забезпечити підлітків необхідними установками та інформацією. Принцип оптимізації завдань диктує необхідність гнучко й оперативно співвідносити перспективні цілі статевого виховання з неминучими обмеженнями його можливостей.
Принцип вироблення індивідуальних і соціальних значень передбачає те, що молоде покоління має не лише дізнаватися про стать і стосунки між статями, а й формувати індивідуальне емоційне ставлення до них, співвіднесене з соціальним значенням певних проявів статі.
Принцип адресності: статеве виховання — це неподання всім одних і тих самих «істин», догм у застиглій формі. Статеве виховання (методи, стиль, обсяг інформації та її повнота) має відповідати рівню психічного і фізичного розвитку, враховувати соціальний та культурний рівень аудиторії, регіональні стереотипи масової свідомості та ін.
Принцип комплексності диктує планування й оцінку конкретних заходів як структурних елементів загальної системи виховання, соціалізації та освіти. Принцип безперервності характеризує динаміку статевого виховання як безперервного, послідовного і наслідуваного процесу, що починається з раннього віку і кожний етап якого стає основою для подальших етапів. Принцип правдивості виключає помилкові відповіді й численні способи відходу від відповідей на запитання, які цікавлять молоде покоління: завжди говорити правду відповідно до віку й можливостей розуміння.
Принцип довіри передбачає серйозне ставлення до переживань та інтересів дитини, бажання і готовність їх зрозуміти, виключає підозри, вистежування. Принцип контролю та підтримки застерігає від сліпої довіри, яка на практиці обертається байдужістю і зведенням системи статевого виховання до стихійно-спонтанної соціалізації. Цей принцип передбачає ненав’язливий контроль і спрямування поведінки підлітків, обережну та делікатну допомогу їм у розв’язання посталих питань і проблем.
Принцип досвідченості визначає «тональність» статевого виховання, в рамках якого неприпустимі багатозначні натяки та інтонації, двозначні твердження і жести, збентеження і занепокоєння дорослих. Для спеціаліста важливо вільно володіти тематикою і термінологією без нальоту ганебності, вміти управляти собою та аудиторією.
Принцип чистоти передбачає незведення статевого виховання виключно до його моральної сторони, а моральне наповнення інформації про стать і стосунки між статями, що запобігає цинічному, примітивному ставленню до них.
Принцип зрозумілості вимагає відповідності поданої правдивої інформації і бажаних зразків поведінки етапу формування особистості дитини, її світосприйняттю та можливостям адекватного сприйняття.
Принцип незбудження сексуального потягу має на увазі, що статеве виховання не повинно нести елементи сексуальної стимуляції. Дотримання цього принципу має особливе значення в роботі з підлітками, хоча в умовах пубертатної гіперсексуальності здійснити це особливо важко, особливо з урахуванням того, що статеве виховання часто починається лише в цьому віці.
Усі ці принципи «працюють» в тій мірі, в якій вони визначають переконання педагогів і в якій статеве виховання реалізується на практиці як невід’ємна частина системи виховання в цілому. Статеве виховання дітей розпочинається у сім’ї, навіть якщо батьки не приділяють цьому належної уваги. Часто вони не усвідомлюють, що основи статевого виховання дитини закладаються через їхні власні установки та особистий приклад, а не самими лише бесідами на ці теми. Кожен хоче, щоб життя його дитини склалося щасливо, щоб з часом у нього була хороша, дружна, любляча сім’я. Але особисте щастя — це не просто випадок, удача. Воно багато в чому залежить від того виховання, яке людина отримала в сім’ї, від її морально-етичних засад, погляду на стосунки між чоловіком і жінкою. Статеве виховання в сім’ї — це важливий інструмент, за допомогою якого батьки можуть направити розвиток дітей в певне русло, заклавши тим самим фундамент їхньої свідомої статевої поведінки в дорослому житті.
Отже, важливою умовою становлення гармонійної особистості є формування у дитини (відповідно до її віку) статево-рольової позиції, і роль сім’ї тут має провідне значення. Важливий виховний вплив має атмосфера у сімейному колі. Основними чинниками статевої соцiалiзацiї дітей є батьки, інші члени сім’ї (дід, баба, брат, сестра) та однолітки. Гармонійна повна сім’я сприяє становленню психологічної статі й формуванню адекватних статево-рольових уявлень, засвоєнню статевих ролей та цінностей, стимулює iдентифiкацiю дитини з особою своєї статі, передусім — з батьком або матір’ю. Але сім’я не завжди може забезпечити повноцінне розв’язання цього питання. На це є свої причини: батьки не завжди готові й можуть обговорювати з дітьми питання сексуальності та статі і часто уникають таких розмов. Деякі батьки чекають, поки діти самі почнуть ставити їм запитання про секс, але діти так і не запитують або ж батьки не помічають непрямих, прихованих запитань. Не всі батьки мають необхідну (точну, достовірну, достатню для віку) інформацію для відповіді на запитання дітей. Спеціалісти з педагогічною підготовкою можуть компетентніше надати дітям відповідну інформацію (ясно, дохідливо і об’єктивно). Організаційними формами програм статевого виховання у навчальних закладах можуть бути: фрагменти уроків та окремі уроки в рамках таких навчальних предметів, як біологія, література, суспіль-ствознавство, історія; факультативні заняття — для цього необхідні навчально-методичні матеріали, що відповідають необхідним вимогам; семінари для батьків — їх тематика, зміст і організація повинні відповідати запитам слухачів; консультації, які організовуються для учнів і батьків.
Література
1. Василенко О. В. Педагогічні умови статевого виховання старших підлітків у позаурочній діяльності. — автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 — Теорія і методика виховання / О. В. Василенко. — К., 2006. — 20 с.
2. Девятых С. Ю. Психосексуальная социализация молодежи и ее сопровождение в образовательной среде : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений, обучающихся по психологическим и педагогическим специальностям / С.Ю.Девятых. — Смоленск:Изд-во СмолГУ, 2011. — 112 с.
3. Исаев Д. Н. Половое воспитание детей: медико-психологические аспекты / Д. Н. Исаев, В. Е. Каган. — Изд. 2-е, перераб. и доп. — Л. : Медицина, 1988. — 160 с.
4. Кравченко Т. В. Статеве виховання школярів у вітчизняній педагогічній теорії та практиці 20–30-х років ХХ століття: дис. канд. пед. наук : спец. 13.00.01 — Загальна педагогіка та історія педагогіки / Т. В. Кравченко. — Херсон, 2009. — 198 с.
5. Обозова A. Н. Половое воспитание ребенка / A. Н. Обозова, B. И. Штильбанс // Здоровье. — 1984. — № 3. — М. : Изд. дом журнала «Здоровье».
6. Олійник Л. М. Статеве виховання : навч. посібник з питань статевого виховання дітей від народження до юнацького віку / Л. М. Олійник. — Миколаїв : Прінт-Експрес, 2010. — 112 с.
7. Основы сексологии = Human Sexuality / Уильям Г. Мастерc и др. ; пер. с англ. — М. : Мир, 1998. — 692 с.
8. Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / под ред. А. М. Куликова. — СПб. : Взгляд в будущее, 2006. — 89 с.