Міністерство охорони здоров'я України
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
Кафедра судової медицини та медичного права
Реферат
Студентки
2 медичного факультету
групи 8207
Яровської Софії Павлівні
Система медичного права України.
Первинний елемент системи медичного права — норма медичного права, будучи структурним елементом системи права, є загальнообов’язковим правилом поведінки, призначеним для врегулювання медичних правовідносин і забезпеченим силою державного примусу. До особливостей норм медичного права слід віднести ту обставину, що, будучи комплексною галуззю, медичне право включає в свій склад норми різних галузей права: кримінального, цивільного, адміністративного і ін. Наприклад, питання здійснення примусових заходів медичного характеру врегульовані за допомогою норм кримінального права. Взаємовідношення пацієнта і приватної лікувальної установи при укладенні договору на надання медичної допомоги регламентуються нормами цивільного права.
Розглядаючи систему медичного права як навчальну дисципліну, необхідно відзначити важливість внутрішньої будови медичного права з позицій освітнього процесу. За даним критерієм система медичного права включає загальну і особливу частини. Загальна частина включає норми, що мають значення для всіх інститутів і підгалузей медичного права. Це норми, регулюючі:
— організацію охорони здоров’я населення України;
— права людини в області охорони здоров’я;
— захист прав пацієнтів та ін.
У свою чергу особлива частина медичного права включає велике число інститутів, кожен з яких присвячений регулюванню певного різновиду суспільних відносин. До таких відносяться:
— правове забезпечення медичної діяльності по плануванню сім’ї і регулюванню репродуктивної функції людини;
— юридична регламентація надання платних медичних послуг;
— юридичні аспекти надання психіатричної допомоги;
— правова кваліфікація дефектів надання медичної допомоги тощо.
І, нарешті, система медичного права як частина правової науки включає складові елементи медичного права, які піддаються науковому осмисленню з метою якнайповнішого і всестороннього рішення завдань, які стоять перед вченими. Система медичного права як частина правової науки, на наш погляд, включає наступні основні напрями:
— теоретико-правові основи медичного права як комплексній галузі українського права;
— співвідношення і взаємодія медичного права з іншими галузями права;
— пошук оптимальних шляхів регламентації нових напрямів медичній діяльності;
— вдосконалення освітніх програм в області юридичної освіти та ін.
Таким чином, систему медичного права необхідно розглядати з позицій окремої галузі права, навчальної дисципліни і частини правової науки. Саме таке, комплексне сприйняття дозволяє більш глибоко пізнати ключові аспекти медичного права, досліджувати його складові елементи.
Джерела медичного права - це нормативно-правові акти, присвячені виключно питанням регулювання суспільних відносин у сфері медичної діяльності. Як приклади можна навести Закон України від 22 лютого 2000 p. М 1489-111 "Про психіатричну допомогу" або Закон України від 16 липня 1999 р. № 1007-XIV "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині".
За характером правового регулювання джерела медичного права можуть бути матеріальні і процесуальні. Нормативно-правові акти матеріального характеру переважно регулюють змістовну сторону медичних правовідносин, тобто права і обов'язки учасників. До такого роду джерел належать Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII. Якщо ж говорити про джерела медичного права переважно процесуального характеру, то це акти, які регулюють порядок діяльності зі здійснення і захисту норм матеріального права, тобто визначають порядок, процедури здійснення тих або інших значущих для медичної діяльності явищ. Як приклад джерела медичного права з переважно процесуальним характером можна навести Наказ Державного комітету У країни з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони здоров'я від 16 лютого 2001 № 38/63 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, господарської діяльності з медичної практики та проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт", яке визначило порядок ліцензування медичної діяльності, здійснюваної на території України юридичними особами та індивідуальними підприємцями.
Залежно від сфери дії джерела медичного права можуть бути:
— загальнодержавні (нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади тощо);
— республіканські (Автономна Республіка Крим);
— місцеві.
Перші діють на всій території України, другі і треті - тільки на певній території України. Закон України від 5 липня 2001 року N° 2586-ІІІ "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" — приклад загальнодержавного джерела медичного права. В той же час Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 04 жовтня 2005 р. "Про організацію профілактичних заходів щодо захисту населення м. Києва від захворювань на грип, пташиний грип та інших гострих респіраторних захворювань" - один з варіантів місцевих джерел медичного права.
| | ||
| Медичне право як галузь права достатньо молода, вона не має поки тривалої історії існування. Реалії саме останніх 10-15 років зумовили можливість і необхідність виокремлення її як самостійної галузі права. Цьому сприяли і соціально-економічні перетворення в Україні, що повною мірою стосувалися охорони здоров'я, і інтенсифікація законотворчої роботи Верховної Ради України, депутати якої прийняли за цей час більше п'ятнадцяти законів, присвячених регулюванню суспільних відносин у різних напрямах медицини (що поставило питання стосовно створення Медичного кодексу України), і розробки теоретико-правового характеру, що показали наявність необхідних атрибутів і можливість існування медичного права1. Нетривалий період існування медичного права, численні дискусії щодо його ролі і місця в системі правової і медичної науки і практики дозволяють з позицій сьогодення висвітлити основні питання, що мають значення для навчального процесу і наукової діяльності у сфері юридичної регламентації медичної діяльності. Перш за все, необхідно зазначити декілька принципових обставин, за яких відбувалося становлення і розвиток медичного права як навчальної дисципліни. До них належать: — викладання медичного права в системі медичної та юридичної освіти; — відсутність упродовж тривалого часу якісно опрацьованих та науково обґрунтованих навчальних програм; — незначна кількість фахівців у галузі юридичного забезпечення медичної діяльності; — судово-медичний або організаційний "нахили" у викладанні медичного права для студентів-медиків; — відсутність комплексного підручника з медичного права. Дійсно, особливістю медичного права як учбової дисципліни є її універсальний характер, оскільки вона одночасно логічно вбудовується в структуру як юридичної, так і медичної освіти. В той же час не можна не сказати про нерівномірність розвитку цієї учбової дисципліни в медицині і юриспруденції. На практиці медичне право інтенсивніше розвивалося представниками медичного співтовариства. Це пов'язано з виникненням саме у медиків проблем правового характеру у сфері охорони здоров'я. Можна сказати, що саме життя зумовило виникнення інтересу до юридичних питань охорони здоров'я громадян у фахівців системи охорони здоров'я і медичної освіти1. Останнім часом стало очевидним, що традиційне сприйняття професії лікаря як мистецтва, а не як ремесла, стало змінюватися. Розвиток законодавства, контроль якості медичної допомоги, негативні результати медичного втручання - ось далеко не повний перелік обставин, що сприяють підвищенню "юридизації" медичної професії. Реальні умови медичної практики зі всією очевидністю продемонстрували, що лікар, який не знає своїх прав і обов'язків і тієї межі, за якою настає відповідальність, не може бути допущений до професійної практики. | |||
Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.