Реферат на тему
“Друга світова – найкривавіший збройний конфлікт в історії людства”
Чернівці - 2022р.
Зміст:
Вступ.
Передумови та причини Другої світової війни.
Початок та завершення.
Наслідки війни
Висновки.
Джерела.
Вступ
Друга світова війна - глобальний збройний конфлікт, який тривав від 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 року. У війні взяло участь понад 60 країн, зокрема всі великі держави, які утворили два протилежні військові табори: блок країн Осі та антигітлерівську коаліцію («союзники»). Безпосередню участь у бойових діях брали понад 100 мільйонів осіб. Суротивні держави кинули всі економічні, промислові та наукові можливості на потреби фронту, стираючи різницю між цивільними та військовими ресурсами. Саме Друга світова війна змінила хід історії, ситуація сьогодення бере свій початок саме з другої половини ХХ століття і в цьому рефераті я спробую дослідити трагедію найкривавішого збройного конфлікту в історії людства. Задля скорочення я буду використовувати абревіатуру “ДСВ”.
Передумови та причини Другої світової війни
Дослідження варто почати з кінця Першої світової війни, в якій Четверний союз потерпів поразку. До союзу входили: Німецька імперія, Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарська держава. 28 червня 1919 року був підписаний Версальський мирний договір, за яким Німецька імперія та її союзники брали на себе відповідальність за війну і були змушені виплачувати країнам Антанти репарації, розміри якої сягали 132 млрд марок (у 1921 році $31,4 млрд або £6,6 млрд), що приблизно еквівалентно $442 млрд або £284 млрд. Також Німеччина позбавлялася всіх своїх колоній, землі були втрачені на користь новоствореної Польщі, яка отримала вихід до моря через Данцигський коридор. Німецькій імперії не дозволялося мати армію чисельністю більше 100 тис., також тяжке озброєння та авіацію. В свою чергу Італія, як член Антанти, залишилася незадоволена договором, так як їй не віддали обіцяні землі західної частини Хорватії.
Прихід до влади нацистів та фашистів
Восени 1929 року в США відбувається крах фондової біржі (Крах Уолл-Стріт), який дає початок Великій депресії, що приводить до глобальної економічної кризи, так як США являло собою ядро світової економіки. В Німеччині рівень безробіття сягає 30%, також виростає рівень бідності. Опозиція, яку очолювала Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, на чолі з Адольфом Гітлером, звинувачує в цьому нинішню владу очолювану Отто Вельсом, та перемагає на парламентських виборах 1932 року. За короткий час Гітлер придушує всю опозицію та отримує абсолютну владу.
Тим часом в березні 1919 року колишній журналіст, шкільний учитель і соціаліст за переконаннями 36-літній Беніто Муссоліні створив партію "Італійський союз боротьби", яка поставила задачу відродження італійської нації. Через два роки вона була реформована під гаслами консерватизму та націоналізму у Національну фашистську партію, яка на виборах цього ж року отримала 38 депутатських місць. У 1922 році Муссоліні, спираючись на підтримку сквадристів («чорносоречичників»), членів воєнізованих груп Національної фашистської партії, організував масові мітинги на півночі Італії, які подекуди переростали в захоплення влади в ряді міст і в жовтні розпочав т. зв «Марш на Рим», коли кілька десятків тисяч озброєних фашистів наблизились до столиці і змусили короля Віктора-Еммануїла призначити Муссоліні прем'єр-міністром. 30 жовтня 1922 року Муссоліні сформував новий уряд Італії, зайнявши в ньому також пости міністра внутрішніх і міністра закордонних справ. В певні періоди Муссоліні очолював до семи міністерств одночасно, продовжуючи керувати партією і партійною міліцією, яка придушувала будь-який спротив режиму. Отримання настільки широких повноважень і зміна виборчого законодавства дозволила фашистам на виборах 1924 року здобути дві третини місць в парламенті. 31 жовтня 1926 року був прийнятий закон, який дав право уряду приймати закони без затвердження їх парламентом, завдяки чому 24 грудня 1926 року за ініціативою міністра юстиції Альфредо Рокко офіційна назва посади Муссоліні була змінена з "глави ради міністрів" на "главу уряду", що позбавляло його підзвітності парламенту і він міг бути позбавлений влади лише особистим рішенням короля. Того ж дня були прийняті закони, що відмінили виборність керівників місцевих органів влади, на зміну яким прийшли призначені урядом подести і консули. У 1928 році в Італії були заборонені всі партії, крім фашистської, профспілки перетворені на державну корпоративну систему, закриті опозиційні газети, відмінені парламентські вибори, а депутатів стали затверджувати на плебісциті списком, запропонованим Великою фашистською радою, яка отримала статус державного органу, очолювалась Мусоліні і складалась із призначених ним осіб. На виборах 1929 року (на яких жінки вперше отримали право голосу) фашистська партія отримала 98% підтримки, що дало можливість Беніто Муссоліні провести ряд важливих реформ, завдяки яким за кілька років було практично подолано безробіття, десятки тисяч найбідніших селян Півдня Італії отримали землю на осушених болотистих територіях, було збудовано 5 тисяч нових фермерських господарств і 5 нових міст, вчетверо зросла кількість лікарень і поліклінік, було взято під контроль три чверті приватних фірм, корпорацій і банків. Успіхи Італії в соціальній політиці зробили Муссоліні авторитетним діячем європейського масштабу і дозволили проводити активну зовнішню політику. У 1929 році його зусиллями було вирішено півстолітній конфлікт з «полоненими папами» і створено нову державу Ватикан, в 1930-х здійснено переворот в Албанії, ліквідовано автономію Лівії і завойовано Ефіопію, перемогу над якою Муссоліні назвав відродженням Римської імперії.
Об’єднання країн Вісі
В листопаді 1936 року, термін «вісь» розпочав офіційно використовувати італійський диктатор Муссоліні, коли він говорив про вісь Рим—Берлін посилаючись на угоду між Німеччиною й Італією від 25 жовтня 1936. Муссоліні оголосив, що ці дві держави формують «Вісь», навколо якої інші держави Європи та світу мали б обертатись. Ця угода була підписана під час Другої італо-абісінської війни, проти експансії Італії виступила Ліга Націй, й Італія отримала підтримку Німеччини. Пізніше, в травні 1939, ці відносини, перетворені в союз, Муссоліні назвав «Сталевим пактом». Термін «Держави осі» формально почав вживатись після підписання Берлінського пакту між Німеччиною, Японією й Італією 27 вересня 1940. До договору пізніше приєднались Угорщина (20 листопада 1940), Румунія (23 листопада 1940), Словаччина (24 листопада 1940) і Болгарія (1 березня 1941).
Пакт про ненапад між Третім Рейхом та срср
23 серпня 1939 року, в москві під договором про ненапад поставили свої підписи міністри закордонних справ обох країн В. Молотов та Йоахим фон Ріббентроп. Пакт гарантував нейтралітет срср в конфлікті Третього Райху з Польщею та країнами Заходу. Як додаток до договору було підписано таємний протокол, що розділив радянські та німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі. Зазначені в цьому протоколі території в подальшому були швидко захоплені відповідно Третім Рейхом та радянським союзом. Підписання угоди 23 серпня 1939 року було важливим тактичним епізодом, що розкривав стратегічні наміри сторін — керівництва Третього Райху та срср. Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному в ті дні нападі Німеччини на Польщу. Таємний протокол складався з короткої преамбули та таких чотирьох пунктів:
- У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Балтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області визнаються обома сторонами.
-У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави, і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясованим лише протягом подальшого політичного розвитку.
-Стосовно Південно-Східної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість СРСР у Бессарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.
-Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворій таємниці.
Початок та завершення війни.
Початок ДСВ
1 вересня 1939 року Третій Рейх та Словацька республіка розпочали військову операцію проти Польської Республіки. У відповідь Велика Британія і Французька Республіка (а слідом за ними й залежні від них країни), згідно з попередніми домовленостями з польським урядом, 3 вересня 1939 року оголосили війну Третьому Рейху, з локального конфлікту між Німеччиною та Польською Республікою війна переросла у світову.
Наступ німецьких військ розвивався за планом. Польські війська виявилися слабкою військовою силою порівняно з узгоджено діючими танковими з'єднаннями та люфтваффе. На Західному фронті союзні британо-французькі війська не проявляли активності (див. Дивна війна). Тільки на морі війна почалася одразу: 3 вересня німецький підводний човен U-30 без попередження напав на британський пасажирський лайнер «Атенія»
5 вересня США і Японська імперія оголошують про свій нейтралітет у європейській війні.
17 вересня у конфлікт втрутився Радянський Союз. Радянська армія перейшла кордон Польської Республіки і розпочала бойові дії проти польської армії.:
З огляду на розпорядження Радянського уряду війська Українського і Білоруського фронтів, виконуючи наказ Головного Командування, 17 вересня перейшли кордон колишньої польської держави, щоб взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії. Стрімким натиском частини Червоної Армії розгромили польські війська, виконавши у короткий термін свій обов'язок перед Радянською Батьківщиною. <...> У боях з польськими військами наші військові частини показали не тільки високі темпи маршу і маневровість, але вони проявили також високу доблесть, героїзм, ініціативу, безмежну відданість своїй Батьківщині і великій справі Леніна — Сталіна. Визвольний похід Червоної Армії увійде в історію нашого народу як одна з чудових сторінок.
Відповідно до таємної угоди з Третім Рейхом СРСР окупував східні воєводства Польської Республіки (землі Західної України та Західної Білорусі).
28 вересня німці увійшли до Варшави. Цього ж дня в Москві підписано Договір про дружбу та кордони між СРСР та Німеччиною, який встановив лінію розмежування між німецькими і радянськими військами на території колишньої Польської Республіки приблизно по «лінії Керзона».
6 жовтня капітулювали останні підрозділи польської армії.
Результатом кампанії став розгром польських збройних сил, евакуація польського уряду і залишків його армії за кордон. Відповідно до секретного доповнення до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом територію Польщі поділено між Третім Рейхом та СРСР, а також Словацькою Республікою і Литвою. Остання не воювала, але 10 жовтня 1939 року підписала з СРСР Договір про взаємодопомогу, згідно з яким литовський уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної армії та отримав від Радянського Союзу частину колишніх польських земель — Віленську область. Червона армія окупувала східну частину Польщі (землі Західної України та Західної Білорусі). Пізніше Західна Україна (1 листопада 1939 року) і Західна Білорусь (2 листопада 1939 року) увійшли до складу СРСР (формально до УРСР та БРСР відповідно).
Завершення війни
1945 р. став завершальним роком війни. У Східній Пруссії радянські війська захопили м. Кенігсберг (нині м. Калінінград, Росія) та австрійську столицю Відень. У середині квітня вони розпочали наступ на Берлін. Союзники спрямували свій наступ нижче від м. Дюссельдорфа, щоб захопити Саарський басейн. 1 квітня американські війська вийшли до р. Ельби поблизу м. Торгау. У середині місяця три радянські фронти розпочали Берлінську операцію. Й. Сталін вимагав узяти Берлін раніше, ніж до нього підійдуть війська союзників. 25 квітня американські війська зустрілися на Ельбі з військами 1-го Українського фронту. Кільце довкола Берліна замкнулося.
30 квітня в оточеному Берліні покінчив життя самогубством А. Гітлер, а вже 2 травня берлінське угруповання почало складати зброю. У полон було взято 134 тис. німецьких солдатів; втрати Червоної армії в боях за Берлін становили 400 тис. солдатів та офіцерів. 8 травня 1945 р. в берлінському районі Карлгорст фельдмаршал Вільгельм Кейтель підписав Акт капітуляції Німеччини перед Об’єднаними Націями.
Офіційно війна в Європі завершилася, хоча Червоній армії ще довелося здійснити танковий прорив до Праги, щоб перешкодити військам групи армій «Центр» прорватися на захід, аби здатися американцям. Іншою, політичною, метою походу було взяття під радянський контроль Чехословаччини.
Берлінська (Потсдамська) конференція
17 липня — 2 серпня 1945 р. в передмісті Берліна, Потсдамі, відбулася остання в ході війни конференція глав урядів США, Великої Британії та СРСР за участю нового американського президента Гаррі Трумена, Вінстона Черчілля та Иосифа Сталіна. Оскільки вже в ході конференції в Британії пройшли парламентські вибори, які В. Черчілль програв, то за декілька днів до завершення конференції його замінив новопризначений прем’єр-міністр лейборист Клемент Еттлі. «Велика трійка» остаточно розпалася.
У Потсдамі розглядали питання, пов’язані із закінченням війни й повоєнним урегулюванням. Лідери трьох держав визначили умови й економічні та політичні принципи, за якими Німеччина мала відповідати за агресію та воєнні злочини, а також узгодили спільні дії щодо розгрому Японії.
Основні рішення Берлінської (Потсдамської) конференції
• Загарбані й приєднані після 1937 р. Німеччиною землі повертаються до складу держав, яким вони належали.
• Австрія відокремлюється від Німеччини. Німеччина й Австрія, а також міста Берлін і Відень поділяються на чотири зони окупації.
• У Німеччині проводиться денацифікація, демілітаризація та роззброєння, її економіка має бути децентралізована, переведена на мирні рейки під жорстким контролем союзників.
• Німеччина мусить виплатити репарації — 20 млрд дол. США. Передбачалося вивезення в рахунок репарацій устаткування, промислових виробів, продукції сільського господарства, інших матеріальних цінностей.
• Німецький флот (військово-морський і торговельний) мав бути розділений між союзниками.
• Німеччина втрачала частину територій, які відходили до СРСР і Польщі:
а) СРСР отримав м. Кенігсберг (нині м. Калінінград, Росія) з навколишньою територією;
б) до складу Польщі входила частина території Східної Пруссії та м. Данциг (нині м. Гданськ). Західний кордон Польщі було проведено по лінії Одер-Західна Нейсе.
• Нацистських воєнних злочинців передавали до Міжнародного суду.
• До Німеччини переселяли німців, які проживали в Польщі, Чехословаччині й Угорщині.
• Ухвалено Потсдамську декларацію щодо умов капітуляції Японії.
• СРСР зобов’язався вступити у війну проти Японії.
На час проведення конференції США успішно випробували атомну бомбу, яку Г. Трумен сподівався в майбутньому використати як пересторогу для радянського експансіонізму в Європі.
Наприкінці конференції Японії був пред’явлений ультиматум із вимогою капітуляції та погрозою «швидкого й повного знищення». Від японського уряду вимагали, аби він капітулював і назавжди відмовився від мілітаризму, видав воєнних злочинців, повернув усі захоплені наприкінці XIX — у першій половині XX ст. території.
Прем’єр-міністр Японії адмірал Судзукі негайно скликав засідання уряду: він хотів виграти час, перш ніж дати офіційну відповідь. Однак американці витлумачили цю затримку як зарозумілість Японії, ігнорування ультиматуму й готовність продовжувати війну. Деякі історики вважають, що якби не це прикре непорозуміння, то, можливо, атомного бомбардування Японії не було б.
3. Поразка й капітуляція Японії. Закінчення Другої світової війни
Тоді, коли в Європі нарешті запанувала довгоочікувана тиша, на Далекому Сході тривала війна. Незважаючи на масовані бомбардування Токіо, японський уряд вирішив вести війну до «переможного кінця». Проте ініціатива вже повністю перейшла до союзників.
На початку липня генерал Дуглас Макартур повідомив про звільнення від японців Філіппін. Розрізнені вогнища опору на островах були придушені за допомогою нової зброї — напалму та вогнеметів. Готуючись до висадки американського десанту, командування японської армії сформувало окремі підрозділи з камікадзе (смертників), але це вже не могло змінити ходу війни.
Застосування атомної зброї
Першою ціллю для атомного бомбардування було обрано Хіросіму — місто, у якому перебувало набагато більше жінок і дітей, ніж солдатів і моряків. Жодного попередження жителям не було зроблено. У ніч на 6 серпня бомбардувальник скинув на місто атомну бомбу. Протягом двох тижнів загинуло понад 92 тис. жителів міста; багато людей померло від радіації в наступні роки. Загальна кількість жертв атомного бомбардування до середини 80-х років XX ст. сягнула 139 тис. осіб.
9 серпня війну Японії оголосив Радянський Союз. Двомільйонне радянське військо перетнуло кордон Маньчжурії. Там Червона армія зіштовхнулася з 700-тисячним угрупованням японських військ і після запеклих боїв змусила японців відступити на південь.
Президент Г. Трумен вирішив: якщо японці не погодяться на капітуляцію до 11 серпня, цього дня буде скинуто ще одну бомбу. Але через несприятливий прогноз погоди американці завдали ядерного удару раніше, 9 серпня, не попередивши японців ні про другу бомбу, ні про зміну дати.
Місто, на яке планували скинути бомбу, було погано видно з повітря, тому літак скинув бомбу на запасну ціль — м. Нагасакі. За декілька хвилин загинуло 40 тис. осіб, ще 5 тис. померло впродовж трьох місяців. Через 30 років кількість загиблих сягнула майже 49 тис. осіб.
Після бомбардування Нагасакі імператор Хірохіто провів термінову нараду. Військові наполягали на продовженні війни, але імператор вирішив інакше — він доручив прем’єр-міністрові підписати капітуляцію за умови, що Хірохіто залишиться на троні. США погодилися на цю умову. Опівночі 14 серпня японці вперше почули по радіо голос свого імператора. Хірохіто повідомив, що заради збереження життів своїх підданих він погодився на капітуляцію Японії.
У Маньчжурії війна тривала до кінця серпня. Загалом там загинуло понад 40 тис. японських і понад 8 тис. радянських солдатів. Радянські війська зайняли Порт-Артур.
2 вересня 1945 р. на борту американського лінкора «Міссурі» у Токійській затоці Японія підписала Акт про беззастережну капітуляцію. Від Радянського Союзу акт підписав генерал Кузьма Дерев’янко, уродженець Черкащини. Друга світова війна офіційно закінчилася.
Наслідки війни
Політичні наслідки війни виявилися суперечливими. З одного боку, був розгромлений нацизм і фашизм, країни антигітлерівської коаліції захистили загальнолюдські цінності. Після війни змінилася свідомість людей, вони були рішуче налаштовані покращити життя. Політичні партії, які боролися проти нацизму, здобули перемогу на виборах. Демократичні цінності, взаємоповага й взаємопідтримка, співпереживання були тими рятівними соломинками, які після пережитих трагедій давали людям наснагу жити, відбудовувати села, міста, країни. Зокрема, бійці Червоної армії, які повернулись із Західної Європи, були певні, що довоєнні порядки в СРСР відійдуть у минуле. Вони сподівалися на майбутнє заможне життя, на повагу до людини, на ставлення до людського життя як до найвищої цінності.
Після війни, наче картковий будинок, почала розвалюватися колоніальна система, на політичній карті світу з’являлися нові держави. У Південно-Східній Азії Друга світова війна поклала край європейському імперіалізму й колоніалізму.
З іншого боку, війна ослабила традиційно сильні європейські держави, які впродовж століть визначали політичний клімат у світі — Велику Британію, Німеччину, Францію. Натомість найпотужнішими стали дві наддержави: Сполучені Штати Америки та Радянський Союз. Це означало, що світ став біполярним, тобто двополюсним. На одному полюсі опинилися США та країни західної демократії, а на іншому — СРСР і країни, де були встановлені комуністичні режими.
Ще в ході війни відносини між СРСР і західними союзниками, зокрема США, ставали дедалі прохолоднішими. У Радянському Союзі не забули, що в 1918 р. американські війська брали участь в інтервенції Антанти проти більшовицької Росії, а Сполучені Штати так і не визнали радянську окупацію країн Балтії (Латвії, Литви та Естонії). Тимчасове, на період спільної боротьби проти А. Гітлера, потепління між країнами наприкінці війни закінчилося загостренням суперечностей.
Також 24 жовтня 1945 на конференції в Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй було створено Організацію Об’єднаних Націй (ООН). Декларованою метою діяльності організації є підтримання й зміцнення миру й міжнародної безпеки, розвиток співробітництва між державами світу
Людські втрати
Війна завдала народам світу величезних людських і матеріальних утрат. Кількість жертв досі точно не встановлено. За приблизними підрахунками, у війні загинуло понад 60 млн осіб, 90 млн стали інвалідами. Найбільших людських жертв зазнали СРСР (до 27 млн), Республіка Китай (до 10 млн), Польща (6 млн), Югославія (1,7 млн). Втрати держав-агресорів становили: Третього Рейху — до 9 млн, Японської імперії — 2,5 млн, Королівства Італія — 500 тис. осіб. Зокрема серед українців загинуло щонайменше 14 млн осіб.
За часи німецької окупації країн Європи німецька влада знищила багато єврейських спільнот, які існували століттями. Основні події Голокосту відбулися на теренах Польщі, Білорусі й України, де було вбито кілька мільйонів осіб.
Поразки Німеччини обернулася трагедією для самих німців. У війні були знищені історичні німецькі спільноти у Центральній, Східній і Південній Європі: до 12 млн німецьких біженців з цих регіонів оселилися в Німеччині й Австрії; до 2 млн стали жертвами відплатних акцій військ противника і місцевого населення.
Висновки
Отож, Друга світова війна беззаперечно є найбільшою трагедією в історії людства. Таких втрат не ніс жоден збройний конфлікт. Ми бачимо, що зараз створено безліч організацій, задля запобігання повторення таких явищ, але, як ми бачимо, війни нікуди не зникли. Кожного року трапляються безліч локальних конфліктів. 2022 не став виключенням. Як ми бачимо, ООН не може забезпечити мир на планеті, а НАТО - захищає лише ті країни, які безпосередньо являються членами альянсу. Це говорить, про необхідність створення нових організацій та альянсів, які б назавжди викреслили слово “війна” з лексикону сучасної людини.