Ім'я файлу: Самостійна робота №1.docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 05.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Роб.зош.фізіологія для зоофаку.doc
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ФАКУЛЬТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

КАФЕДРА ФІЗІОЛОГІЇ

РЕФЕРАТ
« Історія фізіологічної науки »

Студент 2 курсу 6 групи:

Коваль Андрій Павлович

Навчальний керівник:

Криворучко Дмитро Іванович

Київ – 2021

Зміст

  1. Вступ

  2. Історія розвитку фізіологічної науки

    1. Становлення фізіології як експериментальної науки

    2. Становлення фізіології як самостійної науки у середині XIX століття, її подальший розвиток

    3. Українська фізіологічна школа

  3. Висновки

  4. Джерела інфоормації



Вступ

Фізіологія (від грец. Physis - природа, logos - вчення) - наука, вивчає закономірності функціонування живих організмів, їх окремих систем, органів, тканин і клітин. розгляд приватних функцій підпорядковується при цьому завданню цілісного розуміння причин, механізмів, закономірностей взаємодії організму з навколишнім середовищем, її поведінки в різних умовах існування, походження і становлення в процесі еволюції, а також індивідуального розвитку.

Осмислення фізіологічних механізмів неодмінно грунтується на даних анатомії, гістології, цитології, біоніки і інших напрямів біологічних наук, об'єднуючи їх в єдину систему знань. У фізіології широко використовують також методи фізики, хімії, кібернетики, математичний апарат. Будучи заснованими на фізичних і хімічних закономірностях, фізіологічні явища проте характеризуються власними якісними особливостями. Вони підкоряються виникають в процесі еволюції закономірностям.

Основні розділи сучасної фізіології

Сукупність фізіологічних знань поділяють на ряд окремих, але взаємопов'язаних напрямків - загальну, приватну і прикладну фізіологію. У загальну фізіологію включають відомості, що стосуються природи основних життєвих процесів, загальних проявів життєдіяльності, таких як метаболізм органів і тканин, властивості біологічних мембран і окремих клітин, загальні закономірності реагування організму і його структур на вплив середовища - подразливість, збудливість, процеси збудження і гальмування. Сюди ж відносять особливості, обумовлені рівнем структурної організації, різними умовами існування і цілим рядом інших причин, серед яких виділяють дослідження специфічних особливостей функцій організмів різних видів, а також представників одного і того ж виду, але знаходяться на різних стадіях індивідуального розвитку.

Загальна фізіологія описує ті якісно своєрідні явища, які відрізняють живе від неживого. Приватна фізіологія досліджує властивості окремих тканин (м'язової, нервової та ін.), Органів (печінки, нирок, серця та ін.), Закономірності об'єднання їх в системи (система травлення, кровообігу, дихання), а також фізіологію окремих класів, груп і видів тварин (наприклад, комах, риб, птахів, господарсько корисних тварин - оленів, овець, корів).


2.1 Становлення фізіології як експериментальної науки.
Родоначальником експериментальної фізіології є знаменитий англійський лікар Уільям Гарвей (1578– 1657). На підставі своїх експериментів описав роботу серця, мале і велике кола кровообігу, що стало поштовхом для розвитку експериментального методу у фізіології як головного джерела інформації про діяльність організму.

У 1628 р. виходить його класична праця "Exercitatio anatomica de motu cordis et sanguinis in animalibus" ("Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин"), в якій викладено вчення про кровообіг. Щодо ролі його досліджень для науки І. П. Павлов писав: "Труд Гарвея не только редкой ценности плод его ума, но и подвиг его смелости и самоутверждения". У подальшому кровоносні капіляри, існування яких передбачив Гарвей, були описані Мальпігі (1628-1694).

Протягом наступних двох століть фізіологія розвивалась дуже повільно. Серед фундаментальних робіт XVII–XVIII ст. можна назвати відкриття Р. Декартом (1596-1650) принципу рефлекторної діяльності нервової системи (впровадження самого поняття "рефлекс" і його формулювання запропоновані чехом ї. Прохазкою, 1749-1820), вимірювання величини кров'яного тиску (Хелс), закону збереження матерії (М. В. Ломоносов), відкриття кисню (Прістлі), спільності процесів горіння і газообміну (Лавуазьє), відкриття "тваринної електрики" – здатності живих тканин генерувати електричні потенціали (Гальвані).

У 1791 р. професор Болонського університету Луїджі Гальвані написав "Трактат про електричні сили при м'язовому русі", який зробив його відомим у всьому світі завдяки дослідженню електричних явищ при м'язовому скороченні.

Досліди показали, що живі тканини є джерелом електричних потенціалів: якщо до пошкодженої і непошкодженої поверхні скелетного м'яза жаби доторкуються сідничним нервом іншого нервово- м'язового препарату, це призведе до скорочення м'яза.

Експериментами Гальвані розпочалася ера дослідження біопотенціалів для багатьох поколінь учених. Правильна оцінка спостережень Гальвані стала можливою лише після застосування достатньо чутливих електровимірювальних приладів – гальванометрів.

Перші дослідження скорочення м'язів під впливом електричних потенціалів були проведені італійськими фізиками А. Вольта (1745- 1827) та К. Маттеуччі (1811-1868).
2.2 Становлення фізіології як самостійної науки у середині XIX століття, її подальший розвиток.
Становлення фізіології, як самостійної науки відбулось в середині XIX ст. Цьому сприяли три надзвичайних відкриття:
1. відкриття закону збереження енергії Р.Майєром та Г. Гельмгальцем (1821-1894);

2. положення видів Ч. Дарвіна (1802-1882);

3. клітинна будова організмів (Т. Шванн, 1804-1881).

Початок XIX століття має такі знакові відкриття: відомі вчені англієць Ч. Белл (1774-1842) і француз Ф. Мажанді (1783-1855) незалежно один від одного виявили, що через задні корінці до спинного мозку йдуть аферентні нерви, а через передні виходять еферентні нерви; це розкрило анатомічний субстрат рефлексу – рефлекторну дугу

Експериментальний напрямок у фізіології продовжив німецький вчений І. Мюллер (1801-1858). Його праці присвячені фізіології ЦНС і органів чуття, порівняльній анатомії, питанням ембріонального та постембріонального розвитку.

Знаменитих успіхів досяг видатний німецький фізіолог Карл Людвіг (1816-1895). У 1847 р. він уперше застосував кімограф і ртутний манометр для запису кров'яного тиску, разом з І. М. Догелем виготовив кров'яний годинник для вимірювання руху крові, запропонував плетизмограф для вимірювання кровонаповнення кінцівок.

Разом з В. Ф. Овсянніковим К. Людвіг виявив у довгастому мозку наявність судинорухового центру, а з І. Ф. Ціоном відкрив депресорний нерв (1866). Уперше застосував штучний кровообіг для дослідження ізольованих органів і запропонував фізичну теорію утворення лімфи. Він є також автором фізичної теорії сечоутворення (1846). Довів наявність специфічних секреторних нервів, що іннервують слинні залози.

Значну роль у розвитку фізіології цього періоду відіграли друзі і однодумці К. Людвіга – Г. Гельмгольц і Е. Дюбуа-Реймон.
2.3 Українська фізіологічна школа
Першу анатомо-фізіологічну школу у найстарішому в Україні Львівському університеті (відкритий в 1784 р.) очолили Я. Костржевський і Т. Седей. З 1895 р. кафедрою фізіології керував А. Бек (1863-1942), роботи якого були присвячені електричним явищам центральної нервової системи.

Фізіологічну школу в Харківському університеті (відкритий 1805 р.) очолював І. П. Щелков (1833-1909), відомий своїми дослідженнями газообміну в м'язах. Його учнями були І.І. Мечников (1845-1916), О. Ф. Білецький (1852-1939), який досліджував дихання у птахів, В. Я. Данилевський (1852-1939), що зареєстрував електричну активність мозку.

Медико-фізіологічну школу Новоросійського (Одеса) університету (відкритий 1865 р.) прославив лауреат Нобелівської премії (за 1908 р.) 1.1. Мечников – автор клітинної (фагоцитарної) теорії імунітету; Б. Ф. Веріго (1860-1925) – автор "катодичної депресії Веріго" і "ефекту Веріго" – здатності крові зв'язувати вуглекислий газ.

З відкриттям у 1841 р. медичного факультету при Київському університеті Святого Володимира в Україні почала інтенсивно розвиватись фізіологія.

Перші наукові дослідження були проведені першим завідувачем кафедри фізіології E. Е. Мірамом (1841-1862) – учнем К. Бернара і Ф. Мажанді. Вони були присвячені фізіології розвитку зародка і пологової діяльності.

Після E. Е. Мірама кафедру очолив учень Μ. І. Пирогова і К. Людвіга – професор О. П. Вальтер (1862-1865), відомий анатом і фізіолог. Він уперше в світі відкрив вплив симпатичної нервової системи на тонус кровоносних судин.
Висновки:
1. Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.).

2.Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст. Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е. Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.), США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.

3.Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили дослідження І.П. Павлова та його школи. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кро­вообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст.

4.Розвиток фізіології в Україні розпочався переважно в другій половині ХІІІ ст. у зв'язку з відкриттям медичних факультетів у Львові, Харкові, Києві, Одесі. Найбільший внесок в розвиток фізіології зробили вчені Київського, Хар­ківського, Львівського університетів та інститутів.

5.За останній час вітчизняними фізіологами досягнуто знач­них успіхів завдяки запровадженню мікроелектродної техніки. Вимірювання внутрішньоклітинних потенціалів дозволило «заглянути» в світ нейронних процесів, особливо в механізм синаптичної передачі, тобто передачі збудження з однієї нер­вової клітини на другу, з чутливої клітини на нервову.

Джерела:

  1. Физиология: учебное пособие / В.Н.Васильев, Л.В.Капилевич – Томск: Томск, 2010. – 186 с.

  2. https://pidru4niki.com/80590/meditsina/osnovni_etapi_rozvitku_fiziologiyi

  3. Клінічна анатомія і фізіологія / За ред. Л.І.Старушенко. – М., 2000.

  4. Логинов А. В. Физиология с основами анатомии человека.- М., 1998.

  5. Основы физиологии человека. Уч. для вуз., в 3-х томах / Под ред. акад. РАМН Б. И. Ткаченко.- СПб., 1994.

  6. http://ua.textreferat.com/referat-15927-2.html

  7. https://www.grandars.ru/college/medicina/istoriya-fiziologii.html

  8. http://zhmurko.ucoz.ua/publ/fiziologija_ljudini/istorija_rozvitku_fiziologiji/33-1-0-505

  9. http://zhmurko.ucoz.ua/search/%D0%86%D0%A1%D0%A2%D0%9E%D0%A0%D0%86%D0%AF%20%D0%A0%D0%9E%D0%97%D0%92%D0%98%D0%A2%D0%9A%D0%A3%20%D0%A4%D0%86%D0%97%D0%86%D0%9E%D0%9B%D0%9E%D0%93%D0%86%D0%87/

  10. Д. С. Воронцов, В. М. Нікітін, П. М. Сєрков (1959). Нариси з історії фізіології на Україні. Київ: Вид-во АН УРСР. с. 256.

  11. Шевчук, В. Г.; В. М. Мороз, С. М. Бєлан (2012). Фізіологія: підручник для студ. вищ. мед. навч. закладів. Вінниця: Нова Книга. с. 448.

  12. Верхратський С. А.; Заблудовський П. Ю. (1991). Історія медицини: Нав. посібник (4 випр. і допов). К.: Вища шк/. с. 431.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас