Ім'я файлу: Пункції..pptx
Розширення: pptx
Розмір: 1071кб.
Дата: 06.08.2021
скачати
Пов'язані файли:
Раневая инфекция.pdf
Розширення: pptx
Розмір: 1071кб.
Дата: 06.08.2021
скачати
Пов'язані файли:
Раневая инфекция.pdf
Пункції
Пу́нкція — проколювання стінки будь-якої порожнини чи утвору організму (судини, порожнистого або паренхіматозного органу, пухлини, інфільтрата) з лікувальною або діагностичною метою.
-
За метою здійснення:
-Діагностичні пункції застосовують для точної діагностики захворювання шляхом аналізу вмісту порожнини (наприклад, плевральної) з його цитологічним, біохімічним та бактеріологічним дослідженням або шляхом вивчення (мікроскопічного, ультрамікроскопічного, цитохімічного та хромосомного) клітин, отриманих з патологічно змінених органів; для вимірювання тиску (в серцевих порожнинах, великих судинах, спинномозковому каналі), а також для введення в порожнину контрастних речовин або повітря (рентгенодіагностика).Лікувальні пункції застосовують для витягнення з порожнини патологічного вмісту (гною, крові, повітря, рідини), промивання її та введення в порожнину лікарських речовин.
Також, пункції поділяються анатомічно (за ціллю):
-Пункцію вен(венепункція) для відібрання крові на аналіз, кровопускання, введення ліків або переливання крові;
-Пункцію плевральної порожнини(торакоцентез) при ексудативному плевриті та для виведення повітря (чи рідини) з порожнини (дренаж за Бюлау), а також для накладання штучного пневмотораксу;
-Пункцію черевної порожнини(лапароцентез) при асциті;
-Пункцію суглобів(артроцентез) як із лікувальною, так і з діагностичною метою;
-Пункцію спинномозкового каналу для аналізу спинномозкової рідини, введення ліків або рентгеноконтрастних речовин;
-Субокципітальна пункція (пунктують велику потиличну цистерну головного мозку)
Пункцію сечового міхура при затримці сечі та неможливості ввести катетер та ін..
-Амніоцентез, пункція навколоплідного мішка з метою аналізу амніотичної рідини
Ускладнення поділяють на дві групи:
Загальні:
Кровотеча; гематома
Інфікування
Злам голки
Колапс; гіпотензія та інш..
Специфічні
Загальні ускладнення характерні для будь-якого виду пункції чи іншої медичної процедури, де використовують різноманітні голки. Специфічні, характерні лише для певного виду пункції
Люмба́льна пункція — діагностична та лікувальна процедура, яку використовують у неврології, нейрохірургії, реаніматології, при діагностиці деяких інфекційних хвороб. Пунктуютьсубарахноїдальний простір спинного мозку за допомогою спеціальної голки з мандреном у поперекових сегментах внаслідок чого вона й носить назву «люмбальна». Нейрохірурги також проводять субокципітальну пункцію (тобто пунктують велику потиличну цистерну головного мозку). Ці маніпуляції відносяться до поняття спинномозкова пункція, але досить часто, навіть у медичній літературі, саме люмбальну пункцію невиправдано називають спинномозковою. Люмбальну та інші пункції відносять до малих операційних втручань.
Першим лікарем, який у грудні 1890 року виконав черезшкірну люмбальну пункцію успішно був Генріх Квінке
За допомогою люмбальної пункції одержують люмбальний ліквор — спинномозкову рідину (СМР), що знаходиться у субарахноїдальному просторі спинного мозку. Дослідження ліквору є важливим діагностичним засобом у виявленні хвороб центральної нервової системи (ЦНС).
Люмбальну пункцію проводять для розшифрування менінгеального синдрому, діагностики менінгітів, енцефалітів, пухлин головного та спинного мозку, субарахноїдального крововиливу, синдрому Рея, демієлінізуючих хворобах, нейросифілісі, синдромі Гієна — Барре. Для зменшення внутрішньо черепного тиску, наприклад при тяжкоому тривалому головному болю невідомого походження, ідіопатичнійвнутрішньомозковій гіпертензії (ще відома як лат. Pseudotumorcerebri), нормотензивній гідроцефалії, та інш.. Також з метою знеболювання (місцева спинномозкова анестезія), введення лікувальних засобів в спинномозкові простори (наприклад антибіотиків)
Абсолютними протипоказаннями є наявність шкірних уражень у ділянці проведення пункції, агональний стан, наявність ознак застою на очному дні під час офтальмологічного дослідження, присутність генералізованих судом протягом 10 днів до проведення пункції, значні порушення дихання. У таких випадках потрібно або пошукати інше місце для проведення проколу (при шкірних ураженнях), або зачекати з проведенням пункції до поліпшення стану хворого. Як правило, наявність застою на очному дні, судом та порушень дихання є ознакою значного набряку-набухання головного мозку із вклинюванням мигдаликів мозочка та здавлюванням довгастого мозку у великий потиличний отвір із загрозою подальшої зупинки дихання та серцевої діяльності. У країнах розвиненої медицини, де проведення комп’ютерної томографії (КТ) мозку є доступним у межах навіть приймального відділення, рекомендують для уточнення стану мозку, розмірів субарахноїдального простору, проводити КТ перед люмбальною пункцією, особливо при підозрі на субарахноїдальний крововилив, абсцес мозку, підвищення внутрішньочерепного тиску, на наявність пухлини мозку, у хворих, старших за 60 років, у тих пацієнтів, що мають встановлені імунодефіцити, у яких є ознаки вогнищевих уражень ЦНС.
Пацієнт при люмбальній пункції має перебувати в положенні лежачи на боці (зрідка, сидячи), спину слід вигнути дугою, щоб остисті відростки хребців максимально розійшлися. Пацієнт має лежати на твердій поверхні (жорстка кушетка). Якщо хворий не здатен виконати інструкції через відсутність свідомості, його слід фіксувати у відповідному положенні. Проводять прокол спеціальною голкою, всередині якої знаходиться рухливий мандрен, як правило, між остистими відростками поперекових хребців LIII і LIV, рідше — або LII і LIII, LI і LII. Проміжок між LIII і LIV можна легко знайти — потрібно провести уявну лінію перпендикулярно хребту через верхні краї клубових кісток. Місце її перетину з хребтом покаже точку між остистими відростками LIII і LIV, куди і слід робити в подальшому прокол.
При проколі пункційна голка проходить через шкіру, підшкірну жирову клітковину, міжхребцеві зв’язки, тверду спинномозкову оболону та павутиноподібнуоболону, після чого потрапляє в субарахноїдальний простір, де циркулює ліквор, забір якого є головною метою цієї маніпуляції. При потраплянні голки до субарахноїдального простору лікар, що проводить пункцію, відчуває провал, що є знаком для нього перестати просувати голку та почати витягувати мандрен, щоб подивитися, чи виходить з голки рідина. Якщо рідина не з’явилася, то потрібно повернути мандрен, трохи обернути голку по своїй центральній осі та знову потягнути мандрен, щоб побачити, чи не з’явилась рідина. Якщо цього не відбулось, потрібно голку з введеним всередину її мандреном трохи посунути вперед та знову повторити усі попередні технологічні заходи.
Можливі також післяпункційні ускладнення. У ранньому періоді до них відносять:
Післяпункційний головний біль,
Біль у місці проведення проколу,
Кровотеча з місця проколу,
Короткочасна гіпотензія.
Задля зменшення болю використовують різні анальгетики. Значна кровотеча з місця проколу потребує використання гемостатичних засобів, але вона виникає вкрай рідко.
У пізньому терміні від моменту пункції можлива поява інфекційного місцевого запалення (найчастіше, кокової природи), формування постпункційноїспинальної грижі. Для боротьби з інфекційним ускладненням використовують місцево антибіотики, протизапальні засоби. Для ліквідації грижі може знадобитися оперативне втручання з проведенням пластичної реконструкції дефекту.
Лапароцентез— маніпуляція, яка полягає в проколі черевної стінки троакаром для видалення патологічного вмісту черевної порожнини. Найчастіше застосовується при асциті, з метою видалення надлишку рідини, однак може застосовуватися з діагностичною метою. Головною небезпекою при проведенні даної маніпуляції є ризик перфорації кишечника з подальшим розвитком калового перитоніту.
Ця маніпуляція проводиться за допомогою спеціальних інструментів:
Троакар для проколу черевної стінки діаметром 3-4 мм з товстим гострокінцевим мандреном,
Дренажна гумова трубка до 1 м довжиною,
Затискач,
Шприц ємкістю 5-10 мл,
Для анестезії: хлоретил(охолодження) або 0,25% розчин новокаїну,
Таз для збирання асцитичної рідини
Стерильні пробірки
Предметне скло для дослідження асцитичної рідини
Стерильний бинт (марля), вата, колодій.
Перед проколом очеревини напередодні звільнюється кишечник, а в день проколу (перед процедурою) — сечовий міхур. Положення хворого під час процедури — сидяче, а при важкому стані — лежаче у ліжку. В сидячому положенні хворий повинен опиратися на верхню половину стільця; у лежачому — слід дещо нахилити тулуб на правий бік.
Прокол роблять по середній лінії живота дещо нижче середини відстані між пупом та лобком або по лінії, що з’єднує пупок з передньоверхньою вістю лівої здухвинної кістки на відстані 3-5 см від останньої. Для накладання пневмоперитонеуму прокол можна робити по зовнішньому краю лівого прямого м’яза живота на рівні пупа, а для перитонеоскопії — у різних місцях залежно від ділянки дослідження.
Техніка виконання
Лікар стає зліва від хворого, відмічає місце проколу та дезинфікує шкіру. Робить місцеве знеболювання новокаїном (внутрішньошкірно, підшкірно та у пристіночну очеревину) або хлоретілом. Потім лікар бере троакар з введеним у нього мандреном, вказівний палець кладеться вздовж троакару, щоб обмежити його проникнення вглиб на 2-3 см. Шкіру на місці проколу дещо зміщують, притискають та розтягують. Троакар тримають перпендикулярно черевній стінці та одним ударом проколюють ним черевну стінку, потім витягують мандрен, і рідина починає вільно витікати. Беруть декілька мілілітрів рідини у пробірки для аналізу та роблять мазки, потім на троакар надягають гумову трубку, і рідина витікає по ній у таз. Рідину випускають повільно (1 л упродовж 5 хвилин), з цією метою періодично на гумову трубку накладають затискач. Коли рідина починає витікати повільно, хворого злегка переміщують на лівий бік (якщо він лежав). Якщо виділення рідини припиняється внаслідок закриття отвору троакару з середини петлею кишки, то необхідно обережно притиснути черевну стінку, при цьому кишка зміститься і тік рідини відновиться. Після видалення рідини витягують троакар, а отвір закривають тампоном, просякнутим колодієм; на живіт накладають тиснучу пов’язку, хворого вкладають на правий бік на декілька годин.
Ускладення
Флегмона стінки живота у ділянці проколу внаслідок порушення асептики
Пошкодження судин череної стінки з утворенням гематоми або кровотечі у черевну порожнину. В усіх випадках потрапляння у судину з троакару після витягеннямандрену з’являється кров, та, якщо у подальшому рідина містить значні домішки крові, за хворим спостерігають, щоб вчасно надати оперативну допомогу.
Пошкодження органів черевної порожнини у випадках їхнього патологічного збільшення та наявності спайок у порожнині.
Підшкірна емфізема передньої стінки живота після накладання пневмоперитонеуму виникає внаслідок недостатньо глибокого проколу або проникнення повітря з черевної порожнини у черевну стінку через прокол.
Медіастенальна емфізема, рідкісне ускладнення пневмоперитонеуму; виникає внаслідок введення великої (1,5-2 л) кількості газу.
Пневмоторакс – проникнення повітря з черевної порожнини у плевральну через дефекти у місцях фізіологічних отворів діафрагми.
Пункція очеревини протипоказана при
Гострих запальних та гнійних процесах у черевній порожнині;
Великих пухлинах, які майже повністю займають черевну порожнину;
Поширеному спаєчному процесі у черевній порожнині.
Вагітність
Повний сечовий міхур
Накладання пневмоперитонеуму протипоказане при важкому стані хворого, кахексії та серцевій недостатності.
Плевроцентез – видалення рідини між легкими і стінкою грудної клітини (плевральної порожниною). Процедура виконується за допомогою голки (іноді еластичного катетера), після проведення процедуриплевральну рідину відправляють в лабораторію, щоб визначити причину її скупчення. Зазвичай в плевральній порожнині є невелика кількість рідини, зайве кількість плевральної рідини (плевральний випіт) може бути викликано багатьма захворюваннями, в тому числіінфекцією, запаленням, серцевою недостатністю і раком. Велика кількість рідини може викликати утруднення дихання і може бути виявлено під час фізичного експертизи і зазвичай підтверджується рентгенографією грудної клітини.
Навіщо виконується плевроцентез:
Для діагностики причини плеврального випоту (рак легенів, туберкульоз).
Для зменшення задишки і болю, викликаної плевральним випотом.
Як підготуватися до аналізу
Виконання плевроцентеза
Ця процедура може виконуватися в кабінеті лікаря, у відділенні рентгенології, у відділенні невідкладної хірургії, або біля ліжка хворого в стаціонарному відділенні. Пацієнт повинен зняти всю або більшість одягу. Під часпроцедури, лікар може скористатися рентгеном або ультразвуком, щоб підтвердити місце розташування рідини в грудях. Ділянка проколу обробляється антисептичним розчином, після чого лікар застосовує анестезію. Під час проколу голкою плевральної порожнини, можез’явитися відчуття тиску. Шприц або маленька труба з’єднує голку з вакуумною пляшкою. Перший раз лікар видаляє 50 – 100 мл рідини і поправляє зразки в лабораторію. Якщо рідина заважає дихати, може бути видалена до 1500 мл. По закінченню процедури, на місце проколунакладається бандаж. Рентген зазвичай виконується відразу після процедури, щоб переконається, що не розвинулися ускладнення. Плевроцентез займає приблизно 10 – 15 хвилин.
Плевроцентез – безпечна процедура, після якої виконується рентгенографія грудної клітки. До можливих ускладнень відноситься:
Частковий пневмоторакс. Це може статися,якщо голка проколює легке і повітря потрапляє в плевральну порожнину.
Легеневий набряк.
Інфекція і кровотеча.
У дуже рідкісних випадках пошкодження печінки або селезінки.