Комунальний заклад «Чернігівський базовий фаховий медичний коледж» Чернігівської обласної ради
Самостійна робота №1
з предмету «Основи психології та міжособове спілкування»
на тему: «Природа психіки та предмет психологічної науки»
Виконала студентка
1 курсу групи спеціальності
Сестринська справа
Ляшенко Неля Валеріївна
Перевірила
Білоброва А. В.
Чернігів, 2021 р.
Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання. Усвідомлення значення психологічних знань сприятиме засвоєнню складних понять і категорій та їх практичному використанню в житті, навчанні та професійній діяльності.
По-перше, психологічні знання необхідні для глибшого розуміння себе та інших. Людям, здатним зрозуміти, порадити, підтримати, можна довірити власні думки і переживання, отримати від них співчуття, допомогу.
По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, адаптації до змін у навколишньому середовищі. Без саморозвитку людина не може самореалізуватися у суспільстві. Знання психології створює підгрунтя для самовиховання та впливу на інших людей. Вперше самоусвідомлення людини відбувається у два-три роки, коли вимовляє «Я сам!», свідомо психологічні знання і методи людина починає використовувати у підлітковому віці, коли «народжується» як особистість.
Процес самотворення триває упродовж усього життя. У період зрілості людина є педагогом для своїх дітей; як керівник певного колективу мусить дбати про професійне зростання, навчання та виховання підлеглих.
По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення своєї професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб запобігти техногенним та екологічним катастрофам.
Зважаючи на незаперечну важливість психологічних знань для кожного студента, поставимо запитання: з яких джерел черпати ці знання? Існує кілька джерел психологічних знань. Це – народна психологія, життєва або побутова психологія, релігійна психологія, парапсихологія та наукова психологія.
Наукове дослідження об’єктивно існуючого психічного явища або факту передбачає не лише його якісний та кількісний опис, а й розкриття його природи, закономірностей розвику, перебігу, побудови та функціонування, виявлення психічного механізму, що стоїть за ним.
Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей, їхньої поведінки та діяльності.
Отже, психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об’єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень у системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.
Інакше кажучи, наука, яка вивчає психічні явища, називається психологією. Назва цієї науки походить від злиття двох грецьких слів – «псюхе» (душа) і «логос» (слово, вчення). Тобто, психологія – це наука про душу.
Шлях розвитку уявлень про психіку можна розділити на два періоди – донауковий і науковий. Довгий час вважалося що психічні явища є виявами душі людини. Душа розглядалась як окрема щодо тіла сутність, тотожна йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або по смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і заняттями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає належне місце у міфології та релігії. Та й у наш час слово «душа» широко використовується у буденній мові та поезії.
Перші наукові уявлення про психіку виникли у стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони відбивалися у працях філософів, медиків, педагогів.
Значний внесок в античну психологію зробив Арістотель (384–322 до н. е.). У трактатах «Про душу», «Про пам’ять», «Про сновидіння» він виклав систему психологічних понять на основі об’єктивного і генетичного методів.
У середньовічній Європі найбільший поштовх розвиткові психологічних поглядів дпла система Фоми Аквінського (1225–1274) – томізм, що була канонізована католицькою церквою. Томізм захищав положення про безсмертя індивідуальної душі, догмат про гріхопадіння, залежність кожної людини від Божої милості та особисту відповідальність перед Богом.
Однак справжній розвиток психології як наукової дисципліни розпочався з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Видатний учений І. М. Сєченов (1829–1905) у праці «Рефлекси головного мозку» стверджував, що «всі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлекси». За І. М. Сєченовим, психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, де збирається і переробляється інформація про світ. У рефлекторний акт включаються знання, уявленння людини. Психічні явища – це відповіді мозку на зовнішні та внутрішні подразники.
Рефлекторна лінія розуміння психіки була продовжена вже у ХХ ст. І. П. Павловим (1849–1936), який експериментально обгрунтував й розробив учення про дві сигнальні системи. На його дуку, тварини керуються у своїй поведінці зоровими, слуховими, нюховими образами, що слугують для них сигналами певних безумовних подразників. Уся психічна діяльність тварин, формування в них умовних рефлексів здійснюються на рівні першої сигнальної системи («перші сигнали»).
У людини поряд із першою сигнальною системою функціонує друга, що базується на слові, яке чується, вимовляється, пишеться. Рефлекторне вчення І. М. Сєченова і І. П. Павлова мало великий вплив на подальший розвиток психологічних поглядів, сприяло виникненню нових наукових течій.
Середину і другу половину ХІХ ст можна вважати періодом становлення психології як самостійної дослідної науки. Найбільший успіх мала програма, яку запропонував В. Вундт (1832–1920). Він заснував 1879 р. першу в світі експериментальну лабораторію у м. Лейпціг. В. Вундт називав дослідну психологію фізіологічною психологією. Одним з його учнів був М. М. Ланге, який у 80-ті роки ХІХ ст. почав працювати як психолог-експериментатор в Одесі. В цей же час розпочинає свою діяльність у Київському університеті І. О. Сікорський.
У сучасному розумінні психологія – це наука про закономірності прояву і розвитку психіки людини. Психологія як навчальна дисципліна має своїм завданням ознайомлення з особливостями життя молодої людини, врахування цих особливостей у педагогічній, виховній роботі, у міжособистісному спілкуванні, нанагодженні ділових контактів, нормального морально-психологічного клімату в групі.
Основні методи психологічних досліджень – спостереження та експеримент. Часткові методи психології – метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу та продуктів діяльності, тестовий метод та ін.
Спостереження –це метод вивчення індивідуальних особливостей психіки людини через спостереження за її поведінкою, іншими словами, цей метод має місце тоді, коли психолог робить висновки про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’ять, мислення, уявлення), про темперамент, характер, психічний стан людини через спостереження за поведінкою даної людини. Характерною особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх виявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах.
Психічне спостереження, на відміну від звичайного, пасивного спостереження, має свої ознаки:
Психологічне спостереження є цілеспрямованим. Психолог повинен знати, що він хоче спостерігати і з якою метою. Отже, психологічне спостереження обов’язково проводиться за певним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачу вивчення саме тих питань та фактів, які наперед продумав. Без такого плану або програми губиться основна нитка спостереження внаслідок чого не досягається мета психологічного спостереження;
Психологічне спостереження повинно бути систематичним. Випадкове спостереження може привести до неправильних висновків про психіку даної людини. Тому, чим довше в часі спостереження, тим точніші будуть результати психологічного аналізу даної людини. Внаслідок систематичного спостереження відпадають часткові, випадкові висновки про людину , а залишаються основні, головні, суттєві. Тому викладач (психолог) повинен під час спостереження вести щоденник, у якому занотовуються дані спостереження і з часом робляться остаточні висновки про психічні особливості даної людини;
Психологічне спостереження повинне мати об’єктивний характер, воно має враховувати багатоманітність вияву психологічних особливостей людини. Психолог (викладач) повинен враховувати, що в певній незвичній ситуації людина може виявити цілком не властиві їй риси характеру, наприклад, під час поганого самопочуття, хворобливого стану здоров’я, втомленості і т. д. Потрібно також враховувати мотиви поведінки людини.
Експеримент. Важливу роль у психологічних дослідженнях відіграє експеримент. В експерименті психолог (викладач) спостерігає за людиною, за виявами психіки досліджуваного. Однак, між спостереженням та експериментом є суттєва різниця. Якщо при спостереженні дослідник пасивно чекає таких психічних даних у досліджуваного, які цікавлять даного дослідника, то в експерименті дослідник свідомо створює певні ситуації, у яких можуть виявитися ті чи інші психічні процеси у досліджуваного. Важливою перевагою експеримента над спостереженням є також те, що дослідник може експериментувати (змінювати, повторювати в різних варіантах) досліди, втручаючись у протікання психічних процесів у досліджуваного чи у досліджуваних. Це, зокрема в умовах ВНЗ, дає змогу віднаходити найбільш раціональні прийоми у навчально-виховній роботі зі студентами. Наприклад, змінюючи умови заучування того чи іншого навчального матеріалу, можна встановити, за яких умов запам’ятовування буде найефективнішим. Почергово змінюючи одну і зберігаючи не змінними всі інші умови проведення досліду, експериментатор тим самим має змогу визначити вплив тих чи інших факторів на плин психічних процесів.
Розрізняють два типи психологічних експериментів: лабораторний і природний. Лабораторний проводять у спеціально організованих для цього штучних умовах, а природний проводиться в умовах звичайної щоденної поведінки людини (студента). Особливість природного експеримента в тому, що досліджуваний не підозрює того, що над ним проводять експеримент.
У психології використовують також метод бесіди та анкетний метод. Суть цих методів полягає в тому, що дослідник задає наперед продумані чи підготовлені питання, на які піддослідний відповідає усно (бесіда) чи письмово (анкета). Під час бесіди дослідник уважно спостерігає, наприклад, за студентом, за виразом його обличчя, очей, рухів, з чого він може робити також певні психологічні висновки. В анкетуванні важливу роль має точність формулювання питань, кoли особистий контакт під час анкетування відсутній.
Широко використовуються тести (тест з англ. – проба, випробування). Тестування вважається досить простим способом психологічних досліджень, оскільки вони не вимагають особливо складної техніки, крім математичного опрацювання даних. Однак, в тестових дослідженнях не враховується вплив численних умов, які так чи інакше впливають на результат й цих досліджень – настрій людей, їх самопочуття, ставлення до тестування.
На зламі ХІХ–ХХ ст. виникають такі галузі психологічної науки, як експериментальна, диференціальна, дитяча і педагогічна психологія, зоопсихологія, соціальна та культурно-історична психологія, психотехніка.
На початку ХХ ст. утворюється школа гештальтпсихології, фундаторами якої стали М. Вертгаймер (1880–1944), В. Келер (1887–1967), К. Коффка (1886–1941). Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою, гештальтом. При розв’язанні задач голвним чинником визнавався «інсайт»тобто явище раптового охопення ситуації в цілому.
Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., став біхевіоризм. Його фундатори Е. Торндайк 91874–1949), Дж. Вотсон (1878–1958) визнавали предметом психології не свідомість , а поведінку. Девізом біхевіоризму була оголошена діада «стимул – реакція».
У психології наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. починають використовуватися поняття самосвідомості та особистсті, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки. Значним та широко розповсюдженим напрямком у психології ХХ ст. є гуманістична психологія. У центрі гуманістичного підходу знаходиться особистість, «Я» кожної людини, її право зберігати свою цілісність та унікальність.
Загальні принципи гуманістичної психології:
– людина є метою, а не засобом як у біхевіоризмі;
– основоположним є розгляд людських властивостей та відносин: віри, любові, свободи, відповідальності;
– істинна сутність людини полягає в її доброму началі;
– принцип саморозвитку – головний метод.
Розвиток психіки людини, її психічних зібностей триває в умовах науково-технічного поступу і соціальних перетворень світової цивілізації. Ці умови детермінують розвиток нових психічних якостей особистості, що забезпечує можливість не лише відображати об’єктивну дійсність, а й перетворюватиїї та себе.
Список використаної літератури :
1. Грановская Р. Злементы практической психологии. – СПб.: Речь, 2003. – С. 319– 355.
2. Давыдов В.В. Методологические и теоретические проблеми о понятии личности в современной психологии // Психологический журнал. – Вып. 9. - № 4. – С. 22–32.
3. Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000. - 543 с.
4. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. – К.: Знання України, 2002. - 580 с