1   2   3
Ім'я файлу: Мартинюк М.Ю..pdf
Розширення: pdf
Розмір: 410кб.
Дата: 17.09.2021
скачати
Пов'язані файли:
КАДАСТР СТРІЛЬБИЩЕ.docx
8. Медичний та фармацевтичний менеджмент (1).doc
Титулка звіт.doc
Реферат.docx
Маркетинг.docx
Мій план життя.pptx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Тернопільський національний економічний університет
Юридичний факультет Кафедра конституційного, адміністративного та фінансового права
КУРСОВА РОБОТА з дисципліни: «Господарське право на тему
„Правове регулювання інноваційної діяльності в сфері підприємництва‖
Студентки 3 курсу ПР - 32 групи
Галузь знань 0304 Право
Напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»
Мартинюка МЮ.
Керівник: дюн, проф. Гречанюк С.К.
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії ________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали
ТЕРНОПІЛЬ – 2018

2
ЗМІСТ ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ .........................................................................
5 1.1. Поняття, види та правове забезпечення інноваційної діяльності ............ 5 1.2. Суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності............................................... 7 1.3. Державне регулювання інноваційної діяльності......................................... 10
РОЗДІЛ 2.ДОГОВІРНІ ФОРМИ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦТВА..................................................
14 2.1. Види та форми інвестування інноваційної діяльності................................ 14 2.2. Договір на створення та передачу науково-технічної продукції, державна експертиза інноваційних проектів.....................................................
17 2.3. Договір комерційної концесії в сфері інноваційної діяльності................. 20
РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦТВА...................
23 3.1. Інноваційна політика Сполучених Штатів Америки. 23 3.2. Інноваційна політика провідних країн-членів Євросоюзу......................... 26 3.3. Інноваційна політика Японії......................................................................... 29
ВИСНОВКИ........................................................................................................... 32 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................. 34

3
ВСТУП
На сучасному етапі формування правового, демократичного суспільства найважливішим аспектом участі держави в регулюванні інноваційних процесів та невід'ємною складовою національної інноваційної системи є створення цілісного правового поля для повноцінної, масштабної та результативної
інноваційної діяльності, а також впровадження системного контролю за дотриманням нормативно-правових актів, що у нинішніх умовах регламентують відносини у цій сфері. Важливим етапом формування правового механізму державного регулювання інноваційного підприємництва повинна бути законотворча діяльність, вектор якої залежить від компетентності суб'єктів права, законодавчої ініціативи, їх політичних уподобань, а також система впровадження законодавчих актів і контролю за їх дотриманням.
Серед факторів, які спричинили загрозливу ситуацію в науковій та
інноваційній діяльності і призводять до розмивання проголошених завдань
інноваційного розвитку української економіки, необхідно відзначити відсутність єдиної системи управління нормативним проектуванням, досконалого механізму впровадження законодавчих актів та контролю за їх дотриманням. При цьому слід наголосити, що теоретичні питання нормативного проектування, розробки принципів законотворення, формування сучасного механізму впровадження нормативно-правових актів та контролю за
їх дотриманням не стали предметом широкої наукової дискусії і не достатньо висвітлювалися у вітчизняній науковій літературі. В сучасних умовах економічне зростання будь-якої держави має пряму залежність від рівня інноваційної діяльності кожного підприємства. Для реалізації конкурентоспроможності промислових підприємств України організаціям необхідно активно впроваджувати у виробництво новітні досягнення науки і техніки та використовувати інноваційні технології.
Найважливішим показником для вітчизняної промисловості та економіки є
інноваційна активність, що гарантує високий рівень технологічної незалежності промислових підприємств, і підвищує їх ефективність. Реалізація

4 результативного функціонування промислових підприємств вимагає постійного збільшення якості товарів та послуг, що досягається підвищенням інноваційної активності та впровадженням інновацій на промислові підприємства.
Дослідженню інноваційної діяльності присвячена велика кількість наукових праць, як вітчизняних так й зарубіжних дослідників. Питання управління інноваційною діяльністю підприємства досліджували такі вчені, як
Баганець О. О, Братчук Л. М, Ковтуненко КВ, Колодяжна КВ,
Криворучко Т. В, Лиськова Л. М, Мамонтова НА, Матвєєв ПС,
Полозова Т. В, Рилач Н. Є, Терещенко В. Л. Чулаєвська М. Є. та багато інших.
Метою даної роботи є дослідження існуючого правового механізму нормативно-правової бази у сфері інноваційного підприємництва.
Oб’єктoм дoслiджeння є інноваційна діяльність.
Прeдмeтoм дoслiджeння є oсoбливoстi правoвoгo рeгулювання
інноваційної діяльності в сфері підприємництва. Для дoсягнeння пoставлeнoї мeти пoтрiбнo вирiшити наступні завдання:
- визначити поняття, види та правове забезпечення інноваційної діяльності;
- охарактеризувати суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності;
- проаналізувати сутність державного регулювання інноваційної діяльності;
- дослідити види та форми інвестування інноваційної діяльності;
- надати характеристику договору на створення та передачу науково- технічної продукції, державної експертизи інноваційних проектів та договору комерційної концесії в сфері інноваційної діяльності;

дoслiдити особливості інноваційної політики Сполучених Штатів Америки, країн Європейського Союзу та Японії.
Курсoва рoбoта складається із вступу, трьох рoздiлiв з пiдрoздiлами, виснoвкiв та списку викoристаних джeрeл.

5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Поняття, види та правове забезпечення інноваційної діяльності
Інноваційними правовідносинами вважають урегульовані у відповідних нормативно-правових актах відносини, які виникають між суб’єктами господарювання з приводу виникнення, здійснення, розвитку інноваційної діяльності та управління нею. Інноваційна діяльність - це спільна діяльність безлічі учасників ринку в єдиному інноваційному процесі з метою створення і реалізації інновації. Згідно Закону України Про інноваційну діяльність»,
інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [2].
Інноваційна діяльність підприємства – це діяльність, що націлена на розробку, використання та комерціалізацію науково-техніко-технологічних результатів (інновацій) інноваційного процесу для виробництва продукції, розширення номенклатури (асортименту), впровадження новітньої технології
(організація управління чи удосконалення тощо) та реалізації конкурентоспроможного товару (робіт, услуг) з метою отримання економічної ефективності [21, с. 109]. В науковій літературі інноваційну діяльність (процес) розглядають в основному у вигляді двох моделей лінійна (вказано акцент на науку) і системно-інтегрована (вказано акцент на науку і кон’юнктуру ринку). В останній можуть бути відсутні фундаментальні і прикладні дослідження та дослідно-конструктивні розробки. Перевагу надають системно-інтегрованій моделі, оскільки вона передбачає зменшення інноваційного ладу від зародження ідеї до впровадження інновації на ринку, забезпечення ресурсної ефективності [7, с. 81].
Відповідно статті 327 Господарського кодексу України, інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

6

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології [1].
Інноваційна діяльність регулюється низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили – від законів до локальних нормативно-правових актів.
Нормативно-правові акти вищої юридичної сили (кодекси):
- Господарський кодекс України, в главі 34 дається визначення
інноваційної діяльності, визначаються її види, форми інвестування в інновації, шляхи та форми державного регулювання та система державних гарантій
інноваційної діяльності, основні засади державної експертизи інноваційних проектів, поняття та зміст договору та створення і передачу науково-технічної продукції, який використовується для виконання інноваційних розробок на замовлення суб’єкта інноваційної діяльності з метою їх наступної реалізації;
- Цивільний кодекс України – глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт» (регулює договірні відносини, що складаються в процесі виконання таких робіт, у тому числі розробки інноваційних проектів);
Закони України:
- від 18.09.1991 р. Про інвестиційну діяльність», уст. з якого закріплено поняття інноваційної діяльності як однієї з форм інвестиційної діяльності ;
- від 02.10.1995 р. Про наукову і науково-технічну експертизу», що визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів;

7
- від 16.07.1999 р. Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», що регулює особливість здійснення інноваційної діяльності зазначених у ньому суб’єктів інноваційної діяльності;
- від 04.07.2002 р. Про інноваційну діяльність», що забезпечує правове регулювання комерційної інноваційної діяльності, у тому числі: дає визначення основним поняттям, закріплює принципи державної політики у сфері комерційної інноваційної діяльності, основні засади державного регулювання в цій сфері, визначає правовий режим інноваційних проектів та заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності;
- від 16.01.2003 р. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в
Україні», що закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу
[23, с. 87-87].
Хоча інноваційна діяльність та інвестиційний процес в Україні регулюються спеціалізованими законами, кодексами та іншими нормативно- правовими актами, на практиці необхідність опрацювання великої кількості правових документів є ще однією перепоною на шляху до створення ефективної системи стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку. Часто правові акти носять декларативний характер та супроводжуються застереженням «якщо інше не передбачене законодавством». Бажано було б, щоб усі винятки з відповідної норми були передбачені в тому документі, в якому міститься саме правило [26, с. 805].
1.2. Суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності У зв’язку з відсутністю законодавчо-встановленого кола суб’єктів, що беруть участь в інноваційному процесі, визначений якісний інтегральний критерій, який є основною для віднесення суб’єкту до учасників інноваційної діяльності. Таким критерієм є факт участі особи в інноваційному процесі, тобто

8 процесі створення нового продукту та доведення його до освоєння у виробництві або іншій сфері діяльності [12, с. 64].
Залежно від ролі участі в інноваційному процесі, учасників інноваційної діяльності можна підрозділити на суб'єкти інноваційної діяльності, суб'єкти, що забезпечують інноваційну діяльність, і суб'єкти, що регулюють інноваційну діяльність.
Суб'єктами, регулюючими інноваційну діяльність, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Вони встановлюють загальні напрями інноваційної діяльності, стверджують інноваційні проекти і програми, виробляють основні принципи розвитку інноваційної діяльності в сфері науки і наукового обслуговування, стверджують форми державної звітності, засновують і реєструють організації, що реалізують інноваційні проекти і т.п.
Суб'єктами, які забезпечують інноваційну діяльність, є юридичні та фізичні особи, які надають фінансові, інформаційні, маркетингові, патентно- ліцензійні, лізингові та інші послуги суб'єктам інноваційної діяльності. Органи та організації, створювані для цілей сприяння розвитку підприємств у науково- технічній та впроваджувальній сферах, координації інноваційної діяльності, її підтримки та фінансування можуть створюватися як постійно діючі, так і для виконання тимчасових функцій. Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які безпосередньо беруть участь у процесі створення інновацій [20, с. 62]. На нашу думку, до учасників інноваційної діяльності потрібно віднести ще споживачів інновацій, які здійснюють прийомку, оцінку та висувають нові вимоги до результатів інноваційної діяльності, та, по суті, є індикаторами
інноваційного розвитку. Крім того, потрібно виокремити ще учасників, які стимулюють інноваційну діяльність, зокрема конкурентів. До суб’єктів що беруть участь в процесі створення інновації та самостійно його використовують віднесено інноваційні підприємства, до суб’єктів, що беруть участь в процесі впровадження інновації в власне виробництво або іншу сферу своєї діяльності - підприємства-споживачі, до

9 суб’єктів, що беруть участь в процесі споживання інновації - суспільство та держава. Одним з чинників організаційно-правових форм інноваційних відносин, що складаються між їх учасниками, є комерціалізація цих відносин. У зв’язку з
її поширенням виникають малі і середні підприємства – учасники процесу комерціалізації, які швидко розвиваються і, на відміну від науково-дослідних
інститутів, реалізують свою продукцію самостійно або через посередників.
З’являються також колективи винахідників і винахідники-одинаки, що складаються в основному з молодих учених, які з якихось причин
―відокремилися‖ від науково-дослідних інститутів або підприємств, часто мають велику кількість розробок, але нездатні довести їх до ринкового застосування. Виникають також такі учасники правовідносин як покупці
інновацій, посередники між розробниками та кінцевими покупцями
інноваційного продукту та консультанти. До покупців інновацій відносяться:
– великі і середні фірми будь-якої форми власності. Вони повністю фінансують створення і просування інновацій з метою їх подальшого випуску або впровадження у власне виробництво;
– великі і середні фірми будь-якої форми власності, бажаючі і здатні купити готовий інноваційний продукт [6, с. 174].
Відповідно до Закону України Про інноваційну діяльність» об`єктами
інноваційної діяльності виступають:
- інноваційні програми і проекти;
- нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси;
- інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція;

10
- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.
Інноваційний продукт – результат науково-дослідної і (або) дослідно- конструкторської розробки (нові конкурентноздатні товари чи послуги), що відповідає вимогам Закону України Про інноваційну діяльність» [2].
Інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі - інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії. Інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції. Будь-який інноваційний проект передбачає участь таких безпосередніх економічних агентів: розробник
(власник) змісту проекту інвестори, що здійснюють фінансування розробки і реалізацію проекту підприємство (підприємства), на покращення діяльності яких спрямований інноваційний продукт споживачі продукції. В основі
інноваційного процесу лежить створення, впровадження і поширення
інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли стає зрозуміло, в якій мірі вона задовольняє потреби ринку [28, с. 16].
1.3. Державне регулювання інноваційної діяльності Роль держави в регулюванні інноваційних процесів є визначальною і значно впливає на ділову активність підприємств. Перспективними напрямами регулювання інноваційного розвитку підприємств в Україні повинні бути:
- удосконалення основ інноваційної політики у всіх галузях, зокрема в промисловості. Доцільно розробити стратегію інноваційного розвитку з урахуванням видів на напрямів діяльності;

11
- стимулювання впровадження інновацій у виробничі процеси підприємств, що дасть змогу підвищити їх інноваційну активність і сприятиме ефективному поєднанню інтелектуального та виробничого капіталів та
інтенсифікацію науково-інноваційних відносин у виробничій сфері;
- розвиток механізмів фінансової підтримки впровадження
інновацій(зокрема технологічних) промисловими підприємствами у виробничу діяльність;
- збалансування розвитку секторів науки та зміцнення зв’язків між ними, що дозволить активізувати наукову і науково-технічну діяльність у напрямку створення науково-технічних результатів. На державному рівні доцільно
інтенсифікувати підписання грантів між науковими установами України та високорозвинутих країн світу;
- підвищення якості міжнародного трансферу технологій у промисловість, що дозволить збільшити рівень технологічної готовності промислових підприємств;
- сприяння комерціалізації науково-дослідних розробок, зокрема розробити механізми розподілу прибутку між окремим дослідником,
інститутом і посередниками, що сприяють комерціалізації;
- розвиток організаційних та правових форм інноваційної діяльності, зокрема технологічних парків [ 15, с. 17]: Так, у 2014 р. за підтримки USAID, робоча група під керівництвом МОН
України розробила проект "Стратегії реформування вищої освіти в Україні до
2020 року, який після обговорень з університетською спільнотою Києва,
Харкова та Львова, а також розгляду Цільовою командою реформ МОН
України було доопрацьовано у червні 2015 р. Відповідно до зазначеного документу, на розгляд Уряду пропонується реалізація реформу системі вищої освіти, зокрема, щодо розвитку наукових осередків у вищих навчальних закладах, через інтеграцію вищої освіти і науки, модернізацію наукової та науково-технічної інфраструктури системи вищої освіти, зокрема – створення центрів колективного користування науковим та інноваційно-виробничим обладнанням (до січня 2019 рта створення окремого фонду капітальних

12 видатків на придбання або створення основних засобів, навчального, лабораторного, виробничого обладнання, капітальне будівництво, ремонт, ре- конструкцію та реставрацію приміщень, будівель, споруд тощо (до січня 2020 р. Також варто зазначити, що, на думку урядовців, розвиток в Україні ін- новаційної інфраструктури може здійснюватися за такими варіантами:
● збереження
існуючого підходу до розвитку
інноваційної
інфраструктури;
● розвиток фінансово-економічної підсистеми
інноваційної
інфраструктури як недостатньо розвиненої;
● розвиток виробничо-технологічної підсистеми
інноваційної
інфраструктури з поступовим упровадженням окремих елементів фінансово- економічної підсистеми [25, с. 132].
Державна інноваційна політика — це комплекс правових, організаційно- економічних та інших заходів держави, спрямованих на створення належних умов для розвитку інноваційних процесів в економіці, стимулювання впровадження результатів інноваційної діяльності у виробництво. Головною метою державної інноваційної політики є створення належних умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентноздатної продукції. Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом
— визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;
— формування і реалізації державних, галузевих і регіональних
інноваційних програм;
— створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;
— захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності; — фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

13
— стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ щодо кредитування інноваційних проектів;
— встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;
— підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної
інфраструктури;
— державної реєстрації інноваційних проектів [28, с. 13].
Проаналізувавши світовий досвід державної підтримки створення та функціонування інноваційних структур, встановлено найбільш вживані важелі державного стимулювання інноваційної діяльності у країнах Європи, Азії та
Північної Америки. За результатами дослідження з'ясовано, що в основному, використовують три найбільш вживаних стимули (важелі) реалізації сприятли- вої державної політики в інноваційній сфері, а саме:
● фінансова підтримка з державного та місцевого бюджетів, спрямована на створення та розвиток інноваційної інфраструктури, а також на підтримку реалізації пріоритетів інноваційного розвитку держави та її регіонів;
● сприятлива кредитна, податкова та митна політика відносно учасників
інноваційних процесів – суб'єктів інноваційної діяльності;
● підготовка кадрів, інформаційно-аналітичне забезпечення та передача
інформації громадськості та учасникам ринку, а також міжнародне співробітництво в інноваційній сфері. В Україні також досить ефективно використовують зазначені важелі реалізації сприятливої державної підтримки
інноваційної діяльності [25, с. 133].
Окрім цього, органи влади як на державному, так і на місцевому рівнях можуть сприяти інноваційному розвитку, в частині створення нових, та підвищення ефективності господарювання існуючих суб'єктів інноваційної діяльності. Проте відповідно до норм чинного законодавства органи влади мають обмежені повноваження щодо створення нових, а також підтримки та управління діяльністю існуючих суб'єктів господарювання.

14

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас