Ім'я файлу: курсова крим .право.docx
Розширення: docx
Розмір: 63кб.
Дата: 07.02.2021

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЧЕРНІГІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ННІ ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Юридичний факультет

Кафедра теорії та історії держави і права, конституційного права

Мальцев Артем

КУРСОВА РОБОТА

з предмета: «кримінальне право»

на тему: «Повторність злочинів»

Курс 3 група кю-182

Науковий керівник:

к.ю.н. доцент

Коломієць Н.М.

Робота подана на кафедру Робота допущена до захисту Робота захищена з

____ Науковий керівник оцінкою _______________

«____» ___________ 20__р. «____» ___________ 20__р. «____» ___________ 20__р.

________ Голова комісії

________ Член комісії

Чернігів – 2020

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПОВТОРНОСТІ ЗЛОЧИНІВ…........6

1.1. Поняття повторності злочинів……………………………………………..6

1.2. Види та кваліфікація повторності злочинів………………………….……9

1.3 Відмежування повторності від суміжних питань………………………..13

РОЗДІЛ 2. РЕЦЕДИВ ЗЛОЧИНІВ ТА ЙОГО ВИДИ…………..……………………………………………………………….15

2.1. Поняття рецидиву злочинів……………………………….……………..15

2.2 Види рецидивів…………………………………………………….……….17

2.3. Правові наслідки повторності та рецидиву………………………….….21

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….…23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….…..25

ВСТУП

Актуальність теми. Повторність злочинів, їх сукупність і рецидив, як це визначено в статтях 32-34 Кримінального кодексу України , припускають вчинення особою або групою осіб двох або більше окремих самостійних злочинів. У теорії кримінального права такі ситуації визначають як множинність злочинів, оскільки саме слово множинність припускає кілька елементів у складі поняття.

У випадках множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох або більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і рецидив злочинів, - означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діяння, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.
З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності та рецидиву злочинів, законодавець не лише дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 35 КК).


Слід зазначити, що дуже часто трапляються випадки коли одна особа вчиняє противправні винні діяння умисно щодо одного об’єкту злочину не однозначно, крім того класифікація цього діяння підпадає під одну статтю і ту ж статтю чи однорідні статті. В такому випадку , має місце повторне правопорушення (повторність діяння).

Взагалі питання повторності та рецидиву злочинів на сьогоднішній день досить актуальні і вимагають детального вивчення.

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини та особу винного , що пом’якшують та обтяжують покарання. Серед обставин, які обтяжують покарання, перше місце займає така, як «вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів» (п. 1 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України), тобто форми множинності злочинів. У науці кримінального права немає чіткого розуміння ознаки повторності та рецидиву злочинів. Наявні також розбіжності у місці, яке вони посідають у структурі множинності злочинів, у відмежуванні вказаних понять від продовжуваного злочину та інших форм множинності злочинів. Тому дослідження поняття повторності злочинів, критерії її поділу на форми та проблем систематизації окремих проявів повторності в науці кримінального права має велике наукове і практичне значення.

Джерела дослідження. Розробці цієї проблеми присвячені роботи таких науковців, як A.A. Стрижевська, С.Д. Шапченко, Грищук В.К., В. В. Сташис, В. Я. Тацій, Вереша Р. В., М.І. Бажанов, О.О. Дудоров, І.О. Зінченко, М.Й. Коржанський, П.К. Кривошеїн, В.М. Кудрявцев, В.П. Малков, О.К. Марін, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, Т.І. Созанський, А.Н. Трайнін, В.І. Тютюгін та інші вчені.

Метою є науковий аналіз ознак повторності злочинів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- визначити поняття повторності злочинів;

- визначити види фактичної повторності;

- відмежування повторності від суміжних питань;

- проаналізувати ознаки повторності, які пов’язані із засудженими;

- з’ясувати значення повторності злочинів для класифікації злочинів та призначення покарання.

Об'єктом є система чинного кримінального права.

Предметом є повторність злочинів.

Методологічна основа дослідження. У процесі підготовки роботі використані такі методи наукових досліджень, як аналіз, синтез, системно-структурний, порівняльно-правовий методи.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 27 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

    1. Поняття повторності злочинів

На сучасному етапі розвитку кримінального права, внаслідок реформування українського законодавства в КК України 2001 р., повторність, сукупність і рецидив злочинів безпосередньо закріплені в Розділі VII Загальної частини КК (ст. 32–35 КК). Окрім цього, слід позитивно відзначити постанову Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», у якій роз’яснено положення статей 32-35 КК України під час кваліфікації злочинів, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності і від покарання. У КК України поняття повторності злочинів вжито законодавцем у нормах Загальної та Особливої його частинах. Зокрема, у Загальній частині КК України визначено поняття повторності злочинів та окреслено її наслідки. Зазначено її і серед обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність. В Особливій частині КК України повторність у більшості статей виступає ознакою складу злочину і впливає на кримінальнуправову кваліфікацію вчиненого. Таким чином, поняття повторності злочинів законодавець використовує і для диференціації, і для індивідуалізації кримінальної відповідальності [1, с. 246]

Поняття повторності злочинів має дві основні характеристики: зміст та обсяг. Обсяг поняття – це відображена у свідомості множинність (клас) предметів (або явищ), кожний з яких має ознаки, зафіксовані в досліджуваному понятті, а зміст – це відображена у свідомості сукупність властивостей, ознак і відношень предметів, ядром якої є відмінні істотні властивості, ознаки і відношення . Розкрити зміст поняття можна через його визначення. Так спочатку потрібно виділити і охарактеризувати істотні ознаки повторності злочинів. Оскільки повторність злочинів законодавчо закріплена у ст. 32 КК України, то необхідно виділити ознаки цього явища, які випливають із кримінального закону. Згідно з ч. 1 ст. 32 КК, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. При цьому ч. 1 та ч. 3 цієї статті КК визначають певні особливості злочинів, що можуть утворювати повторність, ч. 2 відмежовує повторність злочинів від одиничного продовжуваного злочину, а ч. 4 встановлює особливі кримінально-правові ситуації, за яких повторність відсутня. Крім того, можна сказати, що ст. 32 КК не визначає повторність злочинів певною стадією їх вчинення. Повторність може утворити будь-який варіант поєднання закінчених та незакінчених злочинів одного виду чи однорідних злочинів. На наявність повторності також не впливає факт вчинення відповідних злочинів одноосібно чи у співучасті. У сучасній українській мові термін «повторність», «повторити», «повторювати» визначається як:

1) який трапляється, буває і т. ін. знову, вдруге;

2) робити знову, ще раз те саме;

3) повторювати свої вчинки, слова і т. ін. [1, с. 249].

Відповідно повторність злочинів матиме місце у поведінці суб’єкта злочину в разі вчинення ним не одного, а кількох злочинів. Наприклад, вчинення послідовно двох крадіжок, чи вчинення одного дня грабежу, а іншого – хуліганства. Саме наведені та подібні випадки охоплюються поняттям повторності злочинів. Одним із найпростіших способів виявлення основних властивостей досліджуваного поняття та формулювання його визначення є аналіз наявних у спеціальній літературі поглядів. Так наприклад деякі науковці вважають, що повторність злочинів має місце тоді, коли вчинено два чи більше злочини, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший з них. І відповідно виділяють такі ознаки повторності злочинів:

1) вчинення двох або більше самостійних одиничних злочинів особою чи групою осіб;

2) одиничні злочини, які входять у повторність, вчиняються в різний час;

3) для повторності злочинів не має значення чи була особа засуджена за раніше вчинений злочин;

4) повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин сплили строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, або знята чи погашена судимість [2, с. 304]

Я вважаю, що наведені ознаки, які в цілому правильно розкривають поняття повторності, все ж таки мають певні недоліки, оскільки не виділено найбільш суттєвих ознак, які виражають специфіку саме повторності злочинів, а не множинності злочинів загалом. Узагальнивши вищевикладене, хочу зауважити, що більшість науковців, які давали визначення повторності злочинів, вказували на обов’язковість такої ознаки, як вчинення особою двох або більше одиничних злочинів. Повторність утворює вчинення двох чи більше одиничних злочинів:

1) попереднього – вчинення якого передує повторності;

2) кожного наступного – який, власне, і є повторним.

Такі злочини виступають елементами повторності. У випадках, коли попередній і наступний (повторний) злочини названі в диспозиції відповідної частини статті Особливої частини КК, повторність злочинів виступає як кваліфікуюча ознака складу злочину. Якщо повторність злочинів прямо не передбачена в статті Особливої частини КК (наприклад, особа вчинила два умисних тяжких тілесних ушкоджень), то вона розглядається як обставина, що обтяжує покарання. Поняття злочину охоплює і суспільно небезпечні діяння особи, які є закінченими, і суспільно небезпечні діяння, що становлять собою незакінчений злочин (готування до злочину та замах на злочин). Так само поняття злочину охоплює не тільки діяння виконавця злочину, а й діяння співучасників злочину. Як зазначав В. М. Кудрявцев, особа визнається такою, що вчинила злочин, незалежно від того, чи вчинила вона закінчений злочин чи тільки готування до злочину або замах на злочин, була вона при цьому виконавцем злочину чи організатором, підбурювачем, пособником.

1.2. Види фактичної повторності злочинів

Хочу звернути увагу на те, що у теорії кримінального права питання про різновиди повторності злочинів розгядаються по різному. Найбільш розповсюдженим є розподіл повторності на загальну і спеціальну. У підставу такого розподілу покладений характер злочинів. Під загальною повторністю слід розуміти здійснення особою будь-якого нового неоднорідного злочину. Загальна повторність не впливає на кваліфікацію злочину. Іноді вона може розглядатися лише як обставина, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання. Спеціальною повторністю вважається здійснення особою тотожного чи однорідного злочинного діяння. Спеціальна повторність у ряді випадків виділяється в законі як кваліфікуючу ознаку, що спричиняє кваліфікацію по відповідній частині статті КК із більш суворою санкцією [3, с. 101]

Спочатку хочу розглянути повторність, не пов'язану з засудженням за раніше вчинений злочин, або, як її іноді називають, фактичну повторність.
Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. З ст. 32 КК - про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.
На підтвердження цього положення необхідно звернутися також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, якщо їй передувало вчинення такого самого однакового, тотожного злочину.
Наприклад, у ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано: "Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) ... карається" і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену повторно. Звідси очевидно, ч. 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок,
тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів [4, с. 8]

У статті 149 КК встановлена відповідальність за різні форми торгівлі людьми, а в ч. 2 цієї статті - за вчинення тих самих дій повторно. Це означає, що злочини, які входять до повторності, тотожні, однакові за своїми юридичними ознаками.

Виходячи з цього, можна зробити висновок - закон прямо передбачає такий вид повторності як повторність тотожних злочинів.
Далі я хочу проаналізувати далі ст. 32, та інші статті КК щодо повторності. Звернусь, зокрема, до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту, наприклад, шахрайство вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин.
Отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або навіть розбій. В цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою низкою ознак злочинів
[5, с. 187]

Наприклад у деяких статтях КК, які передбачають відповідальність за злочинні дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов'язаних із незаконним обігом цих речовин (ч. 2 ст. 308 і 309 КК тощо). І в цих випадках для повторності не вимагається тотожності вчинених злочинів, достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку повторність називають повторністю однорідних злочинів.

Отже, можна зробити ще один висновок: повторність однорідних злочинів також прямо встановлено законом. У частині 3 ст. 32 КК визначається, що вчинення двох або більш злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій частині КК. Тим самим закріплюється такий вид повторності, як повторність однорідних злочинів [6, с. 88]

Також слід переглянути кваліфікацію повторності тотожних злочинів. Така повторність має місце там, де злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіж­ки або два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення даного злочину. Такої вимоги суворо до­тримується і судова практика. Так, стосовно справ про вбивство було пояснено, що, коли винний у різний час вчинив два замахи на вбив­ство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була за­суджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування прак­тика вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка рані­ше вчинила такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою пов­торності за ч. 2 ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною даної статті не потрібно.

Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочини, що входять до повторності, всі є закінченими або всі є замахом на зло­чин чи готуванням до нього. В інших випадках при повторності то­тожних злочинів настає інша кваліфікація та правила. Ці правила зводяться до того, що у разі, коли один із злочинів є закінченим, а інший — замахом (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кож­ного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної тут однієї і тієї ж статті КК. Так, при вчиненні двох або більше зґвалту­вань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікува­ти за сукупністю зазначених злочинів [7, с. 147]

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбаче­на в статті Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідов­но два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об"єкти і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності.

1.3 Відмежування повторності від суміжних питань
Спочатку я хочу відмежувати повторність тотожних злочинів від продовжуваних злочинів.

Повторність, не пов'язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям продовжуваного злочину [8, с. 149]

У частині 2 ст. 32 КК сказано, що повторності, передбаченої ч. 1 цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів) немає при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.
Повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин зближує те, що в обох випадках вчинюється дві або більше дії, що є однакові, тотожні. Окрім того, між ними є певний проміжок часу.


Проблема відмежування зазначених понять є вкрай важливою як для теорії, так і для судової практики.

Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин. При повторності тотожних злочинів, застосовується ч. 2 ст. 185 КК, що тягне за собою більш суворе покарання.
Також слід зазначити, що практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного злочину [9, с. 84]

Зокрема, продовжуваним визнається неодноразове безоплатне вилучення майна, яке складається з низки тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і становлять у своїй сукупності один злочин.

Отож, сліж зазначити, що продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що діяння, які його складають, об'єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети.
При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв'язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині.
Іншими словами, при повторності злочини, що утворюють її, не об'єднані єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення. [10, с. 312]

РОЗДІЛ 2. РЕЦЕДИВ ЗЛОЧИНІВ ТА ЙОГО ВИДИ

2.1. Поняття рецидиву злочинів

Слово "рецидив" латинського походження й у перекладі означає "що відновлюється", "повторюється". Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив - це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності [8, с. 94]

Виділяють такі ознаки:

1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочинів (для порівняння: кримінальне законодавство Швейцарії, Норвегії, Іспанії, Туреччини і передбачає, що рецидив злочинів утворюють як умисні, так і необережні діяння). Це специфічна ознака, яка вирізняє рецидив з-поміж інших видів множинності (сукупності злочинів та повторності злочинів), для яких не має значення форма вини злочинів, з якою вони вчиняються. При цьому під умисними злочинами належить розуміти не тільки злочини, вчинені з умисною формою вини (прямим чи непрямим умислом — ст. 24 КК), а й злочини, вчинені зі змішаною формою вини, які, проте, у цілому визнаються умисними (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, — ч. 2 ст. 121 КК). Якщо особа до засудження або в період судимості вчиняє декілька злочинів, одні з яких є умисними, а інші — необережними, то рецидив можуть становити тільки умисні злочини, тобто вчинення цією самою особою ще й необережних злочинів не заперечує за інших необхідних умов наявності у неї рецидиву злочинів [11, с. 302]
2) при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);

3) злочини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі). Проте, рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної повторності. Такою ознакою є судимість;

4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання. Згідно із ч.1 ст.88 КК України особа визнається такою,що має судимість,з дня набрання обвинувальним вироком законної сили і до погашення або зняття судимості. Для наявності рецидиву необхідно,щоб новий умисний злочин особа вчинила саме у цей проміжок часу(перебуваючи у стані судимості). При цьому немає значення чи відбувала фактично особа покарання, призначене їй судом за вчинення попереднього злочину, а так само яке це було покарання. Натомість кримінальне заонодавство деяких держав, зокрема Швейцарії , КНР, Республіки Корея, Аргентини, Японії при визначенні рецидиву враховує тільки серйозні злочини,за які призначається позбавлення волі. З точки зору ст..34 КК України при визначенні рецидиву злочинів повинні братись до уваги і судимості за умисні діяння, вчинені особою у неповнолітньому віці. В той же час у літературі висувається пропозиція доповнити ст..34 КК положенням про неврахування судимостей за умисні злочини, вчинені особою у неповнолітньому віці. Аргументується ця позиція загальною тенденцією до гуманізації законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх. У відповідності до кримінального законодавства багатьох зарубіжних держав (Грузії Білорусії, Норвегії) неповнолітній вік особи при вчиненні попереднього злочину не дає підстав для наявності рецидиву. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин. Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається. Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує:

1) вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. 3 ст. 296 КК – раніше судимою…);

2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185 КК – вчинено повторно…). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів [12].
2.2. Види рецидивів

Рецидив злочинів може бути поділено на види за кількома окремими підставами, на відміну від сукупності злочинів та їх повторності. Такими підставами, зокрема, є:

а) характер суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив;

б) кількість судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив;

в) суспільна небезпечність самого рецидиву [13, с. 208]

За характером суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив, останній поділяється на загальний рецидив — "його" злочини є різнорідними і спеціальний рецидив — "його" злочини є тотожними чи однорідними. За кількістю судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив, останній поділяється на простий рецидив — якщо у зазначеної особи є лише одна судимість за вчинений злочин (злочини), і вона знову вчиняє злочин, і складний (багаторазовий) рецидив — якщо у зазначеної особи є принаймні дві судимості (при послідовному їх "об'єднанні"), і вона знову вчиняє злочин. Приклад простого рецидиву — вчинення розбою особою, судимою за грабіж, складного (багаторазового) рецидиву — вчинення вимагання особою, двічі судимою за розбої. За суспільною небезпечністю самого рецидиву розрізняють рецидив злочинів, не пов'язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі, і рецидив злочинів, пов'язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі (так званий пенітенціарний рецидив). Різновидом пенітенціарного рецидиву є особливо небезпечний рецидив, з яким кримінальне законодавство України пов'язує цілий ряд негативних кримінально-правових наслідків [14, с. 621]

Інколи у літературі наявність особливо небезпечного рецидиву пов'язується не з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, а з вчиненням нового злочину особою, раніше визнаною вироком суду особливо небезпечним рецидивістом. При цьому такий висновок обґрунтовується положенням, сформульованим у КК про те, що його статті, які передбачають відповідальність за вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються у випадках, коли особа була визнана у встановленому законом порядку особливо небезпечним рецидивістом до вчинення даного злочину [15, с. 201]

Існують різні класифікації рецидиву в сучасній літературі. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву [16, с. 112]

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

1) загальний рецидив

2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання [17, с. 9]

А спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Більш небезпечним є спеціальний рецидив на відміну від загального рецидиву, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів [18].

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо [19].

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку — сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів [20, с. 118]

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві — не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких випадках особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі [22, с. 28]

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі [23, с. 75]

2.3. Правові наслідки повторності та рецидиву

У ст. 35 КК зазначається, що повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при:

1) кваліфікації злочинів;

2) призначенні покарання;

3) вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання [24, с. 103]

Вплив повторності та рецидиву на кваліфікацію злочинів полягає у тому, що ці форми множинності, за наявності відповідних положень в статтях Особливої частини КК, виступають кваліфікуючими ознаками злочинів. Так наприклад, у ситуації послідовного вчинення крадіжки та грабежу останній, за відсутності інших ознак, належить кваліфікувати як повторний, відповідно до ч.2 ст. 186. Врахування сукупності при кваліфікації злочинів полягає у тому, що кожен із злочинів, які утворюють сукупність підлягає, на підставі ч.2. ст.33 КК, самостійній кваліфікації [25, с. 76]

Вплив множинності злочинів на призначення покарання полягає перш за все у тому, що наявність сукупності злочинів, як ми вже зазначали, обумовлює застосування спеціальних правил призначення покарання, передбачених ст. 70 КК. Вплив рецидиву на призначення покарання проявляється у двох напрямках:

по-перше, рецидив може враховуватися як обставина, що обтяжує покарання;

по-друге у певних випадках рецидив злочинів обумовлює застосування специфічних правил призначення покарання, передбачених ст. 71 КК «Призначення покарання за сукупністю вироків».

Останнє має місце тоді, коли особа вчиняє новий злочин під час відбування покарання, або протягом іспитового строку у разі звільнення з випробуванням чи умовно-дострокового звільнення. Повторність злочинів, як ми вже зазначали, може враховуватися як обставина, що обтяжує покарання.

Вплив множинності злочинів на вирішення питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК), у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК), у зв’язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК) та у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК) можливе лише у випадку вчинення злочину вперше, що, за умов множинності, виключається. Разом з тим, ідеальна сукупність не виключає можливості застосування означених норм, з огляду на те, що при ній особа однією дією вчиняє два чи більше злочинів, а тому не може бути визнана такою, що раніше вчинила злочин вперше [26, с. 549].

На вирішення питання щодо звільнення від покарання впливає лише рецидив злочинів. Крім того, що вчинення нового злочину під час іспитового строку виключає прийняття остаточного рішення про звільнення від покарання в порядку статей 75, 79, 81 КК України, рецидив злочинів обумовлює збільшення мінімальної частини строку покарання, яку необхідно відбути для умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 81 КК).

.


ВИСНОВКИ

У результаті написання курсової роботи, сформульовано ряд висновків:

У науці кримінального права досить широко і глибоко досліджено поняття повторності злочинів. Але, незважаючи на пильну увагу до цієї проблеми, процес формування вчення про повторність злочинів в українській кримінально-правовій системі є досить складним і суперечливим.

Вирішення питання кваліфікації повторності злочинів неможливе без з’ясування поняття, ознак та видів повторності злочинів. Дослідження цих положень є основою для вироблення правил кваліфікації повторності злочинів, оскільки кваліфікація вчиненого, окрім вибору відповідної статті (частини статті) КК, полягає також у встановленні відповідності діяння ознакам повторності злочинів. Мною було досліджено, що кримінально-правовий зміст повторності злочинів розкривають такі ознаки:

– повторність утворюють два і більше злочини;

– збереження кримінально-правового значення хоча би двома злочинами, що утворюють повторність;

– вчинення двох і більше злочинів неодночасно. Отже, повторністю злочинів визнається вчинення особою неодночасно двох чи більше злочинів, принаймні два з яких зберігають кримінально-правове значення.

Також мною досліджено, що так звана реальна сукупність злочинів за своїми ознаками збігається з повторністю злочинів і, відповідно, становить повторність різнорідних злочинів. Щодо так званої ідеальної сукупності злочинів, то вона відмежовується від повторності злочинів за достатніми ознаками, а саме – різним часом вчинення злочину та різною кількістю діянь. Рецидив злочину – це вид повторності злочинів, який характеризується тим, що новий умисний злочин вчинено особою, незважаючи на заходи кримінально-правового впливу, що вже застосовувалися до неї раніше.

Також слід зазначити, що кваліфікація випадків повторності злочинів має свої особливості. За наявністю двох (і більше) тотожних злочинів, при умові відсутності судимості за будь-який з них, їх кваліфікація здійснюється за тією частиною статті, що передбачає відповідальність за дане діяння, вчинене повторно. Кваліфікація за перший факт злочину нібито "розчиняється" у цій частині статті й окремого відображення не потребує.

Відносно ж поділу повторності злочинів на види, мною було встановлено такі критерії :

1) за характером вчинених діянь: повторність тотожних злочинів; повторність однорідних злочинів; повторність різнорідних злочинів;

2) за наявністю судимості: повторність, яка пов’язана із засудженням; повторність, яка не пов’язана із засудженням;

3) за кримінальноправовим значенням: повторність як кваліфікуюча ознака; повторність як обставина, що обтяжує покарання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 478 с.

  2. . Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. 5-те вид., допов. Харків: Право, Т. 1: Загальна частина. Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін., 2013. 376 с.

  3. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. Харьков: Право, 2000, 128 с.

  4. Бірюченський О., Роцька Т. Рецедивна злочинність: упущення при розслідуванні і розгляді справ: Коментар судової практики з кримінальних справ Бюлетень законодавства і юридичної практики України.1996, №6. с.7-11

  5. Бурдін В. М. Стадії вчинення злочину (кримінально-правове дослідження). Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. 232 с.

  6. Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. Киев: Вищ. шк., 1986. 208 с.

  7. Горностай А. В. Кримінальна відповідальність за замах на злочин. Харків: Юрайт, 2013. 232 с.

  8.  Зелинський А.Ф. Рецидив преступлений (структура, связи, прогнозирование) Харьков, 1980. 152 с.

  9. Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Уч. пособ. Xарьков: Рубикон, 1997. 102 с.

  10.  Кривошеїн П.К. Повторність в кримінальному праві. Київ, 1990. 367 с.

  11. Зінченко І. О., Тютюгін В. І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. Харків: ФІНН, 2008. 336 с.

  12.  Караев Т. Повторность, неоднократность, систематичность Сов. юстиция. 1979, №5.

  13. Козлов А. П. Учение о стадиях преступления. СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. 353 с.

  14. Козлов А. П. Единичные и множественные преступления. А. П. Козлов, А. П. Севастьянов. СПб. Юрид. центр Пресс, 2011. 915 с.

  15. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна. Курс лекцій, 1996. с. 225

  16. . Малков В. П. Множественность преступлений по советскому уголовному праву. Казань: Изд. Казанск. ун-та, 1982. 175 с.

  17. Маслак Н. В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину. Харків: Право, 2010. 232 с.

  18. Мельников Ю., Амеев Н. Понятие множественности преступлений Сов.Юстиція. 1981, №12.

  19. Тишкевич И.С. Совокупность преступлений (вопросы квалификации) П.,2000.

  20. Ткаченко В. И. Повторность преступлений Задачи и средства уголовно-правовой охраны социальнообщественных отношений. Москва : Изд-во ВЮЗИ, 1983. – 153 с.

  21. Сколов С. Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі Право України. 1999. №2 с.84

  22. Тихий В. П. Злочин, його види та стадії. В. П. Тихий, М. І. Панов. Київ: Промені, 2007. 40 с.

  23. Чубарев В. Л. Многоразовая преступная деятельность и уголовный закон Государство и право. 1992. № 12. С. 71–79.

  24. Шевченко Е. В. Злочини з похідними наслідками. Харків: Вид-во СПД ФО «Вапнярчук», 2005. 214 с.

  25. Фріс П. Л. Нарис історії кримінально-правової політики України Київ : Атіка, 2005. 124 с.

  26. Ю. С. Шемшученко Юридична енциклопедія: в 6 т. Київ. : Українська енциклопедія, 1998. Т. 4. 2002. 720 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас