Ім'я файлу: Козаки.docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 22.02.2021

  Розпорядок:Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. За сигналом (церковним дзвоном) вони вставали до сходу сонця, молилися і йшли, незважаючи на пору року, на річку купатися. Потім снідали в куренях. Після сні­данку — спільна молитва у церкві, прання білизни, лагодження одягу, зброї, човнів, укріплень, інші роботи. Щодня проводилася бойова підготовка: змагання на конях, стрільба з вогнепальної зброї, долання ровів і загорож, бій на шаблях «до першої крові» та ін.

Ось як описував Дмитро Іванович Яворницький обід на Січі: «Рівно о 12 годині курінний кухар вдаряв по казанові, і на цей звук кожен козак поспішав до свого куреня на обід. Обід у кожному курені готував окремий  кухар з помічниками, невеликими хлопцями, обов'язком яких було приносити воду в курінь і тримати в чистоті казани й посуд...». Побувавши на Січі, монах Лука Яценко (Зеленський) розповів у своїх записках цікаву і, видно з усього, характерну для запорізького життя історію про покарання курінними кухарями пекарів, які випікали поганий хліб. Пекарі вимушені були рятуватися втечею, а весь хліб задарма залишався кухарям.

Після обіду співали пісні та думи, слухали роз­повіді старших, гру кобзарів. Частина козаків готува­лася до служби у наряді (охорона фортеці, шляхів, переправ). Військовий осавул разом із курінним ота­маном проводив огляд підрозділів, що заступали на чер­гування, відправляв на виконання бойового завдання. Надвечір дзвони скликали козаків на молитву. Після вечері хто грав на скрипці, сопілці, бандурі, хто співав пісень, хто брав участь у козацьких танцях. Згодом уся Січ, крім вартових, поринала у сон.

Побут козаків.Козаки жили на багатих землях: глибокі чорноземи, просторі пасовища, луки, численні заводнені балки, дрібнолісся. Ці землі приваблювали до себе українців-землеробів. І хоч переважна більшість козаків займалася військовою справою, брала участь у сухопутних і морських походах, на Запорожжі була ціла група козаків, які звалися "гіздюками","сиднями", або гречкосіями. Вони жили по зимівниках, селах і бурдюгах, займалися хліборобством. Землю вибирали біля річки, по схилах балок і в долинах. Запорожці сіяли гречку, ячмінь, овес і горох, рідше — жито й пшеницю. Зерно зберігали у спеціально викопаних ямах-погребах. Стінки і дно погребів обмазували рідкою глиною, просушували і добре випалювали. З городини запорожці вирощували капусту, огірки, кавуни, дині, редьку, буряки, кукурудзу, цибулю, часник, гарбузи, тютюн і т. ін. Найважливішою галуззю запорізького господарства було скотарство. Запорожці розводили коней, велику рогату худобу, свиней, знали й вівчарство. Для рибного промислу на Дніпрі, Південному Бузі з їхніми лиманами, косами, озерами та на Азовському морі були влаштовані спеціальні заводи з куренями для проживання взимку. Найвідомішим з них був Гард на Південному Бузі. Просолену і в’ялену рибу запорозькі промисловці продавали приїжджим українським, польським чумакам, грецьким, вірменським і турецьким купцям. Значною промисловою галуззю було мисливство. Полювали переважно На лисицю, хутро якої цінувалося надзвичайно високо. Займалися також птахоловством і бджолярством. З меду запорожці готували напої, а з воску робили свічки для січової церкви, а також для монастирських і парафіяльних Церков.       З історією козацьких часів пов’язують і чумацький соляний шлях, який вів з району Хаджибейських озер (поблизу сучасної Одеси) і з Криму в центральні райони України. Цей Солоний торговельний шлях використовувався ще за часів Київської Русі. У XV-XVII ст. Й пізніше торгівлю сіллю вели чумаки. Історичні джерела пов’язують чумацтво з козаками, які мешкали поблизу соляних озер, були добре озброєні і могли розвивати чумацький промисел в умовах безперервної боротьби з турецько-татарською агресією. На промисел чумаки їздили волами, запряженими у вози. У валці було від 10 до 150 возів. Чумаки самі добували й вантажили сіль. Нерідко їм доводилося зі зброєю в руках відбиватися від татар. З історичних джерел відомо, що чумакували не тільки рядові козаки, а й сотники, значкові та військові товариші. У Запорізькій Січі жили різні майстри: котлярі, пушкарі, ковалі, слюсарі, шевці, кравці, теслярі. Проживаючи у передмісті Січі, вони були приписані до куренів, як і інші козаки. За межами Січі мешкали кушніри і ковалі. Знали козаки й торгівлю з іншими державами. Цьому сприяло вигідне географічне положення Січі. Козаки володіли землями вздовж Дніпра з його широким і глибоким лиманом. Користуючись дніпровським водним шляхом, що вів до Чорного моря, Царгорода і далі на схід, козаки тримали у своїх руках важливі напрями торгівлі Польщі, Литви, України і Південної Московії XVI-XVIII ст. Запорізькі козаки укладали торговельні угоди з іноземцями. Засобами просування торговців водою служили човни (чайки або галери), сухопутними шляхами — "мажі" або "паровиці". Це були, по суті, великі чумацькі вози, а також "палубці" — такі ж вози, але вкриті зверху від негоди, запряжені парою волів. Користуючись водними шляхами, запорожці торгували з турками й татарами, а також з народами Кавказу і Закавказзя. Головними центрами цієї торгівлі були Січ, Очаків, Царгород. Козаки вивозили до Туреччини хутра, шкіри, вовну, залізо, полотно, коноплі, канат, живих овець, коров’яче масло й конопляну олію, рибу, ікру, пшеницю тощо. Частина з названих товарів йшла через Січ з Центральної України, Польщі й Московії. З Туреччини на Запорожжя ввозили зброю, кінську збрую, свинець, сукно, сап’ян, коси, ножі, бритви, скло, шовкові тканини, вино, лимонний сік, ізюм, лимони, каву, горіхи.

Козацьке військо (зброя)

У козацькому війську не існувало єдиних стандартів озброєння та амуніції і кожний козак мав озброєння згідно з його вподобанням та матеріальними можливостями.

Вогнепальна зброя, яка носилася або в спеціальній кобурі вершниками або на ремінці за спиною була надзвичайно різноманітною, що значно знижувало ефективність стрільби шеренгами та наскоків кавалерії.

Основною вогнепальною зброєю козаків були мушкет та рушниця, або аркебуза, яка була легшою та меншою за калібром:

  • калібром 18-20 мм

  • дальність пострілу 250-300 м

  • довжина ствола, який виготовляли методом свердлення близько 0,85 – 1 м.

  • часто стволи були нарізними, що значно збільшувало (ледь не вдвічі) прицільну дальність пострілу, проте принаймні втричі зменшувало скорострільність

  • основним був ударно-кремінний замок, набагато рідше колісний чи ґнотовий

  • середня вага 7 кг, проте залежить від індивідуальних характеристик зброї

Гаківниця – більш потужна та важка рушниця з калібром 25-30 мм, довжиною ствола 1-2,5 м. Застосовувалася в якості стаціонарної зброї, особливо при облогах чи для захисту табору.

Карабін – в основному зброя кавалерії, являв собою вкорочений та полегшений варіант рушниці з калібром 10-12 мм. З ударно кремінним чи колісним замком.

Бандолет – трішки коротший за карабін, але калібру 14-16 мм. З ударно кремінним чи колісним замком.

Пістоль – був на озброєнні також у кавалерії, являв собою найменш потужний варіант ручної вогнепальної зброї з коротким стволом.

Лук – незважаючи на перехід до вогнепальної зброї, доволі довгий час використовувався, особливо під час дощу, коли порох намокав або при закінченні набоїв. Середня відстань стрільби 200-300 кроків, іноді до 500. Лучник міг за хвилину випускати 8-12 стріл, і влучно стріляти на відстані близько 130 кроків.

Холодна зброя:

Шабля – основна холодна зброя, зазвичай угорсько-пользького типу, чи «ординка». Це шаблі з довгим (до 90 см), плавно вигнутим клинком, як правило з відкритим руків’ям, на перехресті іноді знаходився перстень для великого пальця, що забезпечувало надійніше утримання шаблі. Тримали при лівому боці у спеціальних ножнах.

Бердиш – бойова сокира з довгим держаком і лезом у вигляді півмісяця, нижній кінець якого переходив у пластинку, яка кріпилася до держака для кращого кріплення обуха. Основне застосування проти кінноти. Піхотинці тримали на спеціальному ремені за спиною.

Келеп – фактично бойовий молоток. Мав довгий загострений клівець та багатогранний обух, закріплювався на довгому дерев’яному держаку. Також проти вершника.

Чекан – невелика сокира на короткому держаку.

Ножі – різних розмірів та форм з дерев’яними та кістяними руків’ями, також суцільно металеві (на думку Свєшнікова вони були метальними).

Спис – Використовувався і кіннотою і піхотою, металевий наконечник від 27 до 63 см, а держак зазвичай 3,5-4 м.

Спорядження козака:

  • Ладівниця – секційний футляр, що кріпився на окремому ремінці та використовувався для зберігання ладунків (завчасно приготовані порції пороху з кулею запаковані в паперовий мішечок). Там було від 25 до 35 ладунків чого мало вистачити на недовгий бій.

  • Порохівниця.

  • Натруска – менша порохівниця в якій зберігали дрібніший порох для запалу в замку.

  • Кулелійка для самостійного виготовлення куль з шматків свинцю, якими забезпечували військо іноді могли стріляти просто шматочками заліза чи свинцю, але це псувало канал ствола.

  • Торбинка з вже готовими кулями.

  • Шомпол для прочистки ствола від нагару.

  • Для тих, хто використовував зброю з колісним замком також носили спеціальний ключ для його накручування.

  • Лучники носили сагайдаки зі стрілами за плечима.

Артилерія: Основу складала польова артилерія. Найбільш поширеними були гармати-фальконети 3 фунти (7 см) (розмір ядра та калібр) – тобто легка польова артилерія, через її маневреність та можливість її здобуття в бою з супротивником. Рідше важка польова артилерія: 6 фунтів (9 см) – «октава»,  12 фунтів (12 см) – «колюбрина», 30 фунтів (16 см). Основу, за Хмельницького складали саме трофейні гармати, пізніше їх спеціально замовляли. Стріляли ядрами або картеччю.

Формування та постачання козацького війська. У війську служили козаки, які самі мали забезпечити себе озброєнням та амуніцією, кіньми та фуражем. З часом з гетьманської казни виділяли гроші на ці потреби і  закупки здійснювалися або полковниками або сотниками централізовано, але частіше самими козаками.

Кінноти у війську майже не було і вона так само як і артилерія виділилася в окремий рід військ тільки на поч. 18 ст.

Основна побудова війська – це шеренги, проте на відміну від європейських армій не існувало окремих пікінерів, які мали прикривати стрілків при атаці кавалерії, козацькі стрілки робили це самі. Також через різницю в характеристиці зброї (калібр, відстань пострілу, вага) ефективність шеренги падала, що намагалися компенсувати високим рівнем швидкострільності.

 Тактика табору з возів, як стаціонарного так і пересувного мала на меті забезпечити максимальне прикриття для стрілків та польової артилерії, тобто бій вівся від оборони. 

Флот:  Не був бойовим, а козаки використовували їх лише як транспортний засіб, рідко для того щоб підпливти до ворожого корабля та взяти його на абордаж, але не для морського бою.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас