Ім'я файлу: Новаторські пошуки Ю. Яновського в романі «Майстер корабля».docx
Розширення: docx
Розмір: 25кб.
Дата: 22.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
«Вступна новела» і «Арабески» як ключ до розуміння ранньої творч
Розширення: docx
Розмір: 25кб.
Дата: 22.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
«Вступна новела» і «Арабески» як ключ до розуміння ранньої творч
Новаторські пошуки Ю. Яновського в романі «Майстер корабля»
Роман «Майстер корабля» з’явився у дуже конфліктну добу. Доба великих соціальних експериментів спричинила хвилю новаторських пошуків у літературі. Це перший в українській літературі мариністичний роман, у якому реальність тісно поєднується з вигадливими екзотичними пригодами. В основу сюжету покладено особистий досвід митця під час роботи на Одеській кінофабриці у 1926-1927 рр.
Структуру роману визначає поєднання реального й умовно екзотичного просторів, а також «діалог культур», що створюється за рахунок уведення у твір Ю. Яновського різноманітних текстів (українських і зарубіжних). У персонажах роману знайшли відбиток творчі пошуки української інтелігенції. Своєрідна символіка дозволяє авторові розкрити мотиви творчости, вільного людського духу, пошуку духовного опору. Головні герої шукають істину та своє місце як митці.
Сама манера письма та композиція роману досить незвичайна: оповідач пригадує свою молодість, друзів, кохання. Герої роману живуть і працюють в аристократичному середовищі. Також хочеться додати, що у творі майже немає прізвищ, а імена є безваріантними, що є досить цікавим.
Композиція роману становить комбінацію різноманітних сюжетних і позасюжетних елементів (реальні та фантастичні події, листи, спогади), яким притаманний слабкий фабульний зв’язок, але які поступово сприяють створенню єдиної цілісної картини художнього світу митця.
Отже, роман «Майстер корабля» був для Яновського тугою за ідеалом, ностальгією за колишньою красою і досконалістю суспільного буття людини, дарма, що вже відсутніми у реальності, але незмінно принадними формами життя, нарешті емоційною віддушиною у тогочасній задушливій атмосфері, певною психологічною розрядкою, такими потрібними і такими природніми на той момент життя.
«Вступна новела» і «Арабески» як ключ до розуміння творчости М. Хвильового
Художній світ Хвильового – складне й багатогранне явище. Воно відзначається філософськоестетичною скомплікованістю, гетерогенністю, синкретичністю, його внутрішній структурі притаманна інтеграція різновекторних стильових складників. Письменник працював у літературному оточенні, зазнавав впливів, був відкритим до нових мистецьких ідей та віянь. Тому дослідження властивостей його художнього світу потребує висвітлення як особливостей творчості Хвильового, так і її зв’язків із загальними тенденціями літературного розвитку першої третини ХХ століття.
Одними із його найкращих творів є «Арабески» та «Вступна новела». Для того, щоб зрозуміти взагалі творчість письменника, потрібно їх проаналізувати.
Назва «Арабески» − це одночасно посил і до інтермедіального (бо це образотворчий жанр), і до інтертекстуального аналізу
Таким чином, уже в назві «Арабески» наявна інформація про жанрову специфіку майбутнього тексту, яка полягає в поєднанні, переплетінні емоційно-ліричних і раціо-епічних елементів. Назва ж підкреслює і складність таких переплетінь, їхню бароковість, коли говорити про європейську традицію.
Інтермедіальність «Арабесок» посилюється наданням оповіді
образотворчості й музичності. М. Хвильовий раз у раз пропонує читачеві
«звучання» деяких елементів твору. У тканині новели спостерігаються
тавтології, наприклад, «шум шумного міста», «тобі, музичному музикантові», які автор використовує для посилення відчуття певної озвученості «Арабесок».
Чим новела «Арабески» дає краще зрозуміти автора? Ідеологічно твір покликаний репрезентувати читачеві погляд на такі кардинальні для автора речі, як роль і сутність творчості, співвідношення мистецтва і дійсності, співіснування художника й навколишнього світу. Тема художньої творчості в широкому розумінні цього слова є провідною в новелі Хвильового, реалізуючись у численних мотивах, що наскрізно проймають тканину оповіді. Будучи онтологічними за своєю суттю, вони водночас відбивають цілком конкретні ідеолого-естетичні реалії часу.
«Вступна новела» ж містить яскраві деталі тогочасного літературного життя і водночас становить собою суб’єктивізований роздум письменника над власною долею і власним майбутнім, а також над людськими стосунками тих, хто літературу творить. Ідеологічний код новели, маніфестований естетичною субстанцією тексту, включав у себе ту програму, яку художньо обстоював Хвильовий – чи як відвертий позитивний зразок, чи частіше як підтекстове заперечення негативу через іронію та асоціативні семантичні зв’язки. Усе це свідчило про модерністську стратегію художньої інтерпретації світу, «твореного» словом.
Отже, обидві новели мають багато спільних мотивів і символів, близькі за стильовими проявами, перегукуються ідеологічно і значною мірою тематично. В центрі уваги оповідача перебуває творча особистість, митець у його багатогранних стосунках із навколишнім світом, що дає змогу краще зрозуміти самого письменника.