План:
1. Законодавчо – освітня база роботи з аномальними дітьми.
2. Порушення слуху, причини, види.
3. Характеристика дітей з глухотою.
4. Корекційно-виховна робота з глухими дітьми. Роль вчителя.
Вступ
Мільйони людей самого різного віку у всьому світі страждають від проблем, пов'язаних з втратою слуху. Це фізична проблема здоров'я, яка може виникнути і розвиватися у будь-який час. В більшості випадків втрата слуху відбувається поступово і в більшості випадків завжди безболісно. Люди можуть протягом декількох років не помічати, що проблема існує в їхньому житті, адже хвороба розвивається настільки поволі, що спочатку може бути ледве помітною. В результаті поступово знижується здатність людей чути звуки і голоси навколо них. А це впливає не тільки на них самих, але і на життя навколишніх людей.
1. Законодавчо – освітня база роботи з аномальними дітьми.
У 23 статті Конвенції про права дитини зазначено, що розумово чи фізично неповноцінна дитина повинна проводити повноцінне гідне життя в умовах, які забезпечили б її гідність, сприяли її упевненості в собі і полегшували б її активну участь у житті суспільства.
Відповідно цього документу для здійснення корекції порушень у фізичному та психічному розвитку учнів з особливими освітніми труднощами має проводитися відповідна корекційно-педагогічна діяльність, яка є складним психофізіологічним і соціально-педагогічним явищем, що охоплює весь освітній процес. Таким чином, корекційно-
розвиваюча робота вирішує специфічні завдання, зумовлені особливостями психофізичного розвитку учнів. Ця робота потребує впровадження особистісно-зорієнтованих програм навчання, розвитку та корекційно-
спрямованого індивідуального і диференційованого навчання, запровадження інтегрованого навчання.
Корекційно-розвивальна робота спрямована на:
– розвиток слухового сприймання, мовлення, корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового,
соціально-побутового орієнтування;
– розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку учнів шляхом взаємодії з навколишнім середовищем на основі знань, умінь і навичок мовленнєвої, зокрема, комунікативної діяльності і творчості;
– формування компенсаційних способів діяльності як важливої передумови підготовки дітей з особливими освітніми потребами до навчання в основній школі;
– створення передумов для соціальної реабілітації та інтеграції, розвиток самостійності та життєво важливих компетенцій, які потребують корекції
фізичного та (або) розумового розвитку (із Постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004р. №848 «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції
фізичного та (або) розумового розвитку).
Особливості навчально-виховного та корекційного процесу з аномальними дітьми визначаються їхніми потенційними можливостями і збереженими функціями.
Навчання дітей з особливими потребами у школі Іступеня спрямоване на психолого-педагогічну корекцію ікомпенсацію відхилень у розвитку, формування початкової грамотності. З урахуванням структури і складності
психофізичного порушення та можливостей учнів початкової школи виділяють чотири варіанти навчання:
Загальноосвітня підготовка :
засвоєння змісту загальноосвітньої програми;
формування навичок і вмінь навчання;
корекцію основних психічних функцій рухової та емоційно-вольової сфери;
розвиток умінь соціальної комунікації з іншимиучнями та дорослими;
профілактика вториннихвідхилень у психофізичному розвитку;
розвитоктворчих здібностей та усвідомлення дітьми своїх реальних та потенційних можливостей.
Корекційно-розвивальне навчання :
подолання труднощів у навчанні,пов’язаних із соціальною ізоляцією, педагогічною занедбаністю, затримкою психічного розвитку;
поглиблена робота з корекції психічних функцій,пізнавальної діяльності, навичок спілкування розвитку умінь і навичок у процесі трудового навчання,формування компенсаторних способів діяльності шляхом максимального використання потенційних можливостей, спроможності і здібностей дитини.
Компенсаторно-адаптаційне навчання :
організовується для дітей, які мають низькі навчальні можливості, виражені інтелектуальні порушення, відхилення в емоційно-вольовій сфері, комбіновані вади розвитку;
програма розробляється з урахуванням комплексної патології розвитку дитини).
Абілітаційне навчання:
організовується для дітей за індивідуальними освітніми програмами різних варіантів залежно від патології,рівня розвитку дитини, готовності до навчання.
Метою навчання дітей з особливими потребами в школі ІІ ступеня є досягнення загального рівня освіченості завідповідним варіантом, формування особистіснихякостей,необхідних для соціальної реабілітаціїта інтеграції всуспільство.
В основній школі зберігають наступні чотири варіанти навчання дітей з особливими потребами:
Загальноосвітня підготовка :
формування базового обсягу знань для отримання загальної або спеціальної середньої освіти на основі оволодіння базовими знаннями для подальшого самостійного навчання та отримання професії;
оволодіння різними формами і видами навчальної діяльності;
корекція психічних властивостей і функцій особистості;
допрофесійна адаптація.
Корекційно-розвивальне навчання :
- формування способу продуктивної діяльності як умова інтеграції
та адаптації в сучасному суспільстві на снові оволодіння базовими знаннями;
досягнення рівня функціональної грамотності, оволодіння допрофесійними вміннями, навичками;
корекція затримки психічного розвитку,формування міжпредметних зв’язків на основі інтеграції різних галузей знань як способів пізнавальної діяльності.
Компенсаторно-адаптаційне навчання :
- формування обсягу знань, який сприяє адаптації в навколишньому
світі і оволодінню певними трудовими навичками наоснові корекції і компенсації сенсомоторних та інтелектуальних відхилень у розвитку;
- забезпечення рівня знань і практичних умінь для самостійної
адаптації випускника.
Абілітаційне навчання :
досягнення рівня знань, які б відповідали психофізичним та інтелектуальним можливостям учня на основі засвоєння знань відповідно до наявних можливостей, розвитку потенційних здібностей, корекції різних сторін особливості.
Метою навчання у школі ІІІ ступеня є досягнення рівня компетентності в освіті,формування способів особистісного і професійного самовизначення, максимальна соціалізація особистості. Логічно, що навчання у школі ІІІ ступеня продовжують учні, які навчались за варіантами загальноосвітньої підготовки та корекційно-розвивального навчання. Для випускників компенсаторно-адапційного та абілітаційного варіантів навчання старша школа може виконувати додаткову функцію для поглиблення соціалізації та професійної підготовки.
Навчання дітей з особливими потребами здійснюється за навчальними планами, програмами, підручниками, посібниками, рекомендованими Міністерством освіти і науки України для відповідних типів загальноосвітніх закладів, або за індивідуальними програмами.
2. Порушення слуху, причини, види.
Класифікація порушень слуху визначається характером поразки слухової функції і станом мови. Залежно від цього виділяються дві види слухової недостатності: глухота і приглухуватість. Глухота - найбільш різкий ступінь ураження слуху, при якій розбірливе сприйняття мови стає неможливим. Повна глухота зустрічається рідко. В більшості випадків зберігаються хоч би невеликі залишки слуху. З їх допомогою дитина може сприймати дуже гучні, різкі немовні звуки (дзвінок, свисток), окремі звуки мови, а іноді прості, добре знайомі слова, вимовлені голосно біля вушної раковини. Глухота може бути вродженою і набутою.
Причини вродженої глухоти:
1) неправильний розвиток слухового органу у період вагітності матері (вплив спадкового чинника);
2) несприятливі умови розвитку плоду в результаті дії шкідливих чинників в період вагітності матері: перенесені інфекційні захворювання — грип, кір, травми і т. д.; вживання матір'ю алкоголю; лікування стрептоміцином і іншими лікарськими препаратами; травма плоду в перші місяці вагітності.
Набута глухота найчастіше є результатом запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних захворюваннях: менінгіті, кори, скарлатині, грипі, свинці і т.д.
Якщо при глухоті сприйняття мови різко обмежене, то при приглухуватості в спеціально створюваних умовах (посилення голосу, використання спеціальної звукопідсилюючої апаратури та ін.) можливості сприйняття мови зростають. Причини виникнення приглухуватості різноманітні. Погіршення слуху наступає:
1) як результат гострого або хронічного запалення середнього вуха: відбуваються патологічні зміни в середньому вусі — прорив барабанної перетинки, рубці, зрощення, що приводить до порушення рухливості барабанної перетинки і ланцюга слухових кісточок;
2) як результат хронічних захворювань носа і носоглотки (наприклад, аденоїдні розрощування); при цьому порушується прохідність євстахієвої труби;
3) як результат перенесених інфекційних захворювань (скарлатини, грипу, кори);
4) як результат природжених аномалій органів слуху в ембріональному періоді. Приглухуватість може бути виражена в різному ступені — від незначного порушення сприйняття шепітної мови до різкого обмеження можливості сприйняття мови розмовної гучності.
3. Характеристика дітей з глухотою
корекційний виховний дошкільник глухий
У глухих дітей з рано набутими чи вродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. На першому році життя в глухих дітей відзначається відставання в термінах утримання голови, запізнювання в оволодінні ходьбою. Діти часто не володіють тим руховим досвідом, що є до цього часу в дітей, що чують: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи, наслідуючи дорослих. Сформовані рухи характеризуються порушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти, сповільненістю і скутістю.
Найбільша своєрідність у розвитку рухових якостей у дошкільників з порушеннями слуху відзначається в рівнях швидкісних якостей і рівноваги. Глухі діти трирічного віку не виконують завдання на збереження статичної рівноваги, з якими справляються однолітки, що чують. Хоча в дошкільному віці в дітей з порушеннями слуху починається процес поліпшення стану рівноваги, різких змін не відбувається. Глухі діти за показниками якості рівноваги поступаються не тільки чуючим, але і сліпим, слабозорим і розумово відсталим дітям.
Багатьом глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарата), що відбивається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. При виконанні багатьох рухів, у тому числі і побутових, діти з вадами слуху створюють зайвий шум, неритмічні й уповільнені рухи. Це виявляється в хибкій ході, човганні ногами, некоординованих і неспритних рухах. Спостерігається асиметрія кроків, похитування корпусу, підвищена різкість рухів. Відсутність вербального спілкування в процесі формування рухів також є однією з причин, що знижують якість рухів. Серед дітей з порушеннями слуху виділяються ті, у кого є залишкові явища ДЦП, що зв'язано з паралічами і парезами тулуба, різко обмежуючи пересування дітей у просторі. Негативний вплив на моторний розвиток дошкільників з порушеннями слуху створює великий обсяг статичних навантажень, пов'язаний з безліччю занять у дитячому садку.
У глухих нерідко спостерігається порушення вестибулярного апарату. Воно частіше зустрічається у дітей з набутим порушенням слуху, ніж із вродженою формою глухоти. Важкий запальний процес, що охоплює середнє і внутрішнє вухо дитини, розповсюджується і на ті, що знаходяться в безпосередній близькості переддень і півкруглі канали — складові частини вестибулярного апарату. В результаті можуть виникати необоротні зміни в будові і функціях обох систем. Таке явище спостерігається при важких отитах, викликаних якими-небудь інфекціями (грипом, скарлатиною, кором і ін.).
Глухі діти, що мають з народження або з раннього дитинства порушення вестибулярного апарату, помітно пізніше, ніж інші діти, опановують ходьбу. Потім вони починають ходити, майже не відриваючи ніг від землі, ковзаючи по підлозі, проводячи багато додаткових рухів, що допомагають їм утримувати вертикальне положення тіла. Поступово їх хода вирівнюється в результаті вироблення рефлексів, які виникають завдяки зоровому сприйняттю власного руху і м'язовим відчуттям від цих рухів.
Труднощі виникають у дітей при виробленні нових рухів — умінь стрибати, бігати, стояти на одній нозі, стояти і рухатися із закритими очима. Ці труднощі виявляються в ранньому і дошкільному віці, але за відсутності необхідного тренування зберігаються в молодшому шкільному віці і навіть старших.
У глухих дітей з порушенням вестибулярного апарату наголошуються великі труднощі в орієнтуванні спочатку в малому і близькому просторі (кімнаті, квартирі, будинку, де вони живуть), а потім в обширнішому і дальньому (у районі міста або селища, в лісі, при зануренні у воду).
4. Корекційно-виховна робота з глухими дітьми
Робота по формуванню правильної мови у дітей з порушеннями слуху повинна носити систематичний характер і починатися відразу ж з моменту виявлення порушення слуху.
Визначаючи послідовність і зміст коректувальної роботи, необхідно спиратися:
а) на закономірності розвитку мови дитини в нормі;
б) на наявний запас мовних навиків.
При важких ступенях зниження слуху необхідно використовувати підлягаючі зберіганню аналізатори, в першу чергу зоровий: дітей привчають прочитувати з губ, що допомагає з найбільшою повнотою розуміти мову тих, що її оточують. У свою чергу це сприяє подальшому мовному розвитку на основі наслідування.
Навчання глухих умінню орієнтуватися в просторі є одним з багатьох завдань всього учбово-виховного процесу.
Корекційно-виховна робота із глухими дітьми здійснюється в наступних напрямах: розвиток розуміння мови, уточнення і розширення лексичного запасу, формування граматики, а також вимовляння звуків. Одночасно проводяться заняття по навчанню грамоті — читанню і письму.
На всіх видах занять обов'язково використовується залишковий слух дітей, який підсилюють за допомогою спеціальної апаратури.
Коректувальне навчання здійснюється в спеціальних яслах, дитячих садах для дітей з порушеннями слуху, де вони знаходяться з 2 до 7 років.
Профілактика порушень слуху у дітей здійснюється головним чином батьками і вихователями дитячих установ.
Профілактичні заходи необхідно починати з внутрішньоутробного періоду розвитку дитини, оберігаючи матір в період вагітності.
Після народження дитини важливо ретельно стежити за її здоров'ям: тримати вуха в чистоті, попереджати запальні процеси в органах слуху, приймати заходи по уникненню побутових травм. У маленьких дітей украй важливо оберігати вуха від холоду, оскільки часті простуди можуть привести до патології мовного апарату.
Треба пам'ятати, що для слуху шкідливі дуже гучні звуки, крик, шум в групі. Тому слід створювати дітям охоронний, щадний режим, уникати сильних звукових подразників, спілкування на підвищених тонах.
В цілях попередження порушень слуху лікар-отоларинголог повинен періодично обстежувати дітей. Це допомагає своєчасно усувати щонайменші патологічні зміни, які можуть привести до зниження слуху.
Якщо у дитини вже є природжене або придбане ураження органу слуху, необхідне невідкладне втручання лікаря: від часу почала лікування багато в чому залежить, який характер носитиме порушення слуху і як це вплине на формування мовної функції.
Роль вчителя.Загальноосвітній навчальний заклад, приймаючи дитину з порушенням слуху, повинен бути готовий розділитивідповідальність за долю, навчання й виховання дитини зйого батьками, з фахівцями, що рекомендували для ньогоінтегроване навчання, з вчителем-дефектологом, якийздійснює корекційну допомогу.
Рекомендації вчителю, в класі якого є слабочуюча
(туговуха) дитина:
– індивідуальне планування щодо засвоєння тих тем, які викликають утруднення в оволодінні навчальним матеріалом;
– не повертатися спиною до слабочуючого учня під час усних пояснень;
– контролювати розуміння дитиною завдань, інструкцій, питань учителя та відповідей учня;
– залучати батьків до закріплення нового матеріалу в домашніх умовах;
– у корекційній роботі максимально використовувати випереджувальний метод навчання;
– частіше заохочувати за вірні відповіді;
– пам'ятати, що такий учень повинен сидіти за першою партою перед столом учителя для слухо-зорового сприйняття мовного матеріалу;
– вимагати від батьків постійного носіння дитиною слухового апарата.
Для підготовки дітей загальноосвітнього класу до
спільного навчання з дітьми, які мають порушення слуху
(туговухими) рекомендується наступне:
1) Бесіди з дітьми й батьками про незвичайність нового учня (нових) учнів.
2) Організація спільних ігор під час перерв і після уроків.
3) Організація спільної діяльності на уроці, після уроків.
4) Організація взаємодопомоги чуючих слабочуючим.
5) Частіше заохочування слабочуючих за позитивні вчинки, види діяльності.
6) Відмова від покарань слабочуючих дітей, зауважень у
некоректній формі.
У процесі навчання дитини педагогічний колектив классу разом з психологом, дефектологом, логопедом проводять діагностику утруднень у навчанні за базовими предметами з наступним обговоренням результатів. Всі дані про дитину і її успіхи та невдачі у навчанні заносяться у діагностичну карту.
Висновок
Мільйони людей самого різного віку у всьому світі страждають від проблем, пов'язаних з втратою слуху. Це впливає не тільки на них самих, але і на життя навколишніх людей. Класифікація порушень слуху визначається характером поразки слухової функції і станом мови. Залежно від цього виділяються дві види слухової недостатності: глухота і приглухуватість. У глухих дітей з рано придбаними чи уродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. Багатьом глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарата), що відбивається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. У глухих нерідко спостерігається порушення вестибулярного апарату.
Якщо у дитини вже є природжене або придбане ураження органу слуху, необхідне невідкладне втручання лікаря: від часу почала лікування багато в чому залежить, який характер носитиме порушення слуху і як це вплине на формування мовної функції. Робота по формуванню правильної мови у дітей з порушеннями слуху повинна носити систематичний характер і починатися відразу ж з моменту виявлення порушення слуху.
Список використаної літератури:
1. Богданова Т.Г. Сурдопсіхологія.
2. Мартинчук О.В. – Основи корекційної педагогіки.
3. Сєднєва В.О. Основи корекційної роботи з учнями, які мають особливості психофізичного розвитку: Методичні рекомендації.- Миколаїв-2011.
4. Сурдопедагогіка / під редакцією Є.Г. Речицького.
5. Спеціалізовані сайти:
- http://surdopedagogika.com/problems.htm;
- http://uk.wikipedia.org/wiki/Глухота.