Стаття 28. Права дитини у сфері дошкільної освіти
1. Права дитини у сфері дошкільної освіти визначені Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Дитина має гарантоване державою право на:
безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти;
безпечні та нешкідливі для здоров'я умови утримання, розвитку, виховання і навчання;
захист від будь-якої інформації, пропаганди та агітації, що завдає шкоди її здоров'ю, моральному та духовному розвитку;
безоплатне медичне обслуговування у закладах дошкільної освіти;
{Абзац п'ятий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017}
захист від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять здоров'ю дитини, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності;
здоровий спосіб життя;
діти з особливими освітніми потребами, що зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку та/або сенсорними та фізичними порушеннями, мають право на першочергове зарахування до закладів дошкільної освіти.
{Частину другу статті 28 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}
Національна програма “Діти України”
ПЛАН
1. Поняття і завдання національний програми “Діти України”
2. Головні напрямки реалізації національної програми
“Діти України”
Висновки
Список використаної літератури
1. Поняття і завдання національної програми “Діти України”
Національна програма "Діти України" — це комплексний документ, в якому відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною, визначено основні напрями державної політики стосовно дітей та заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами, організаціями, суспільними інститутами.
Захист людини в дитячі роки, коли відбувається духовне, моральне, фізичне становлення особистості, засвоєння національних та загальнолюдських культурних цінностей і коли навіть тимчасові нестатки й помилки дорослих здатні заподіяти шкоду і деформувати її розвиток, має бути одним із головних завдань при формуванні стратегії розвитку нашої держави.
Виконання основних заходів Національної програми "Діти України" активізувало процеси практичного розв'язання проблем поліпшення становища дітей, а також реалізації положень Конвенції ООН про права дитини, сприяло частковому вирішенню питань захисту материнства і дитинства, розвитку нормативно-правової бази щодо забезпечення прав та законних інтересів дітей, удосконаленню якості медичних та освітніх послуг, виявленню таких негативних соціальних явищ як дитяча безпритульність і бездоглядність, зростанню кількості державних закладів і установ, що надають соціальну та психологічну допомогу дітям, які її потребують, розширенню мережі фондів і організацій, що займаються питаннями сімей із дітьми. Тіснішим стало співробітництво України з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), іншими міжнародними організаціями.
2. Головні напрямки реалізації національної програми
“Діти України”
Значна частина заходів Національної програми "Діти України" має довгостроковий характер, і їх виконання триває. Проте в ході реформування економічних і соціальних засад нашої держави виник ряд несприятливих факторів, які негативно вплинули на становище дітей і сімей із дітьми. Аналіз стану справ щодо захисту прав та інтересів дітей в Україні свідчить про загострення низки проблем. Це стосується, зокрема, соціального захисту дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, захворюваності дітей, які проживають на радіаційно забрудненій території, що в 2,35 раза вища ніж захворюваність дітей у цілому в Україні. Збільшилося число дітей-інвалідів, дітей із вадами розвитку, які потребують соціального захисту держави.
Незважаючи на певні позитивні результати у вихованні підростаючого покоління в Україні та здобутті ним освіти, суспільне виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, в цілому не зазнало змін. Сирітство та дитяча безпритульність, бездоглядність, жебрацтво - це наслідок недостатньої уваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування, до соціальних проблем сімей із дітьми. Невчасне виявлення проблемних сімей, зволікання з вилученням дітей із таких сімей, недостатній контроль суспільства за вихованням дітей у неблагополучних сім'ях призводить до того, що дедалі більше дітей не мають адекватного соціального захисту.
Недосконалість державної системи соціального захисту позначається й на дітях, особливо тих, які проживають у сільській місцевості, хоча традиційно село відзначалося суворішим суспільним контролем над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Поширення в сільській місцевості такого явища, як "діти вулиці", є незаперчним доказом ослаблення виховної ролі сільської громади, проявом руйнування традиційних форм громадського самоврядування на селі.
Існування дитячої злочинності свідчить про необхідність удосконалення виховної роботи, зокрема правового виховання учнів, пошуку ефективних форм взаємодії всіх заінтересованих організацій, спрямованих на запобігання втягненню підлітків у протиправну діяльність.Потребує вдосконаленна робота, пов'язана із забезпеченням права кожної дитини на гуманне ставлення і повагу до її гідності. Нерозв'язаними залишаються проблеми адаптації неповнолітніх після звільнення з місць позбавлення волі.
У сучасних умовах проблема поліпшення становища дітей набуває особливої значущості. Її розв'язання залежить не тількі від сім'ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які беруть участь у вихованні та навчанні дітей, сприяють їх соціалізації. Таким чином формується державна політика стосовно дітей як особливої соціально-демографічної групи суспільства, що має специфічні потреби та запити. У зв'язку з цим потребує активізації розроблення економічних, соціальних та правових заходів щодо створення умов для повного задоволення потреб і запитів дітей.
Специфіка та головна спрямованість соціальної політики стосовно дітей у сучасних умовах має сприяти, насамперед, зменшенню впливу на них негативних явищ, що виникають у ході реформування суспільства.
У зв'язку з викладеним виникла потреба в розробленні додаткових заходів щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України" в 2001 — 2005 роках, метою та основними завданнями яких є:
• створення умов для фізичного, інтелектуального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх соціального захисту та належного виховання, яке грунтується на здобутках українського національного та світового культурно-історічного розвитку;
дальше вдосконалення законодавства щодо соціального захисту дітей;
удосконалення механізмів соціальної підтримки дітей, які перебувають у скрутних та надзвичайних умовах;
• розвиток мережі та підвищення ефективності діяльності спеціалізованих закладів і служб соціального захисту дітей;
• поліпшення здоров'я матерів та дітей, запобігання інвалідності, створення умов для інтеграції в суспільство дітей з вадами розвитку;
• удосконалення таких форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'і;
• своєчасне виявлення функціонально неспроможних сімей та забезпечення здорового розвитку дітей, які в них виховуються;
• урегулювання дитячої праці та створення ефективних механізмів контролю за додержанням норм законодавства про працю дітей.
Основними завданнями Програми є:
створення сприятливих умов для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового та соціального захисту;
формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури;
профілактика захворюваності та забезпечення дітей найбільш досконалими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здоров'я;
проведення радикальних заходів щодо запобігання інфекційним і паразитарним захворюванням;
створення умов для ліквідації недоїдання дітьми, а також запобігання хворобам, пов'язаним з неповноцінним харчуванням;
здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей;
реалізація наукових розробок, спрямованих на вирішення актуальних проблем дитинства;
удосконалення системи інформації населення щодо забезпечення здорового розвитку дитини.
Національна програма "Діти України" реалізується у комплексі з програмами, затвердженими урядом, зокрема Довгостроковою програмою поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, Національною програмою імунопрофілактики населення, Державною національною програмою "Освіта" (Україна ХХI століття), Національною програмою планування сім'ї, Комплексною програмою розв'язання проблем інвалідності, за такими напрямами:
поліпшення умов розвитку, виховання і освіти дітей;
поліпшення стану здоров'я підростаючого покоління шляхом профілактики захворювань жінок і дітей та вдосконалення системи охорони здоров'я;
сприяння повноцінному харчуванню дітей та розвитку індустрії дитячого харчування;
поліпшення умов життя дітей, які перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах;
удосконалення правового законодавства щодо захисту материнства і дитинства.
У подоланні кризи, що склалась, у справі забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей основну роль мають відігравати сім'я, держава, суспільство.
Основними методами збереження та зміцнення здоров'я в умовах сім'ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам - курінню, алкоголізму тощо. Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.
Держава сприяє правовому і соціальному захисту дітей, створенню належних умов для всебічного розвитку молодого покоління. Предметом особливої уваги держави є:
зменшення негативного впливу навколишнього природного середовища на стан здоров'я дітей, розвиток служб планування сім'ї, генетичних центрів, закладів амбулаторно-поліклінічної мережі та забезпечення спеціалізованої медичної допомоги кожній дитині, яка цього потребує;
забезпечення збереження та оптимізація мережі закладів освіти, розвиток і створення нових типів навчально-виховних закладів для дітей різного віку, організація їх повноцінного дозвілля, сприяння розвитку психолого-педагогічних служб, основним завданням яких має бути діагностико-психологічне обстеження, профілактика, корекція, консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу, просвітницька робота, психологічна експертиза нових технологій навчання та виховання.
Під особливою увагою і турботою держави повинні бути діти, які з тих чи інших причин перебувають у скрутних умовах існування. Державна опіка щодо цих дітей має стати одним з пріоритетних напрямів соціальної політики. На зміну ізольованому інтернатному вихованню має прийти інтегроване навчання та виховання.
Реабілітаційні заходи стосовно хворих дітей та дітей-інвалідів розширюватимуться за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації.
Держава всіляко підтримуватиме розвиток усіх форм благодійності та спонсорства стосовно дітей.
Суспільство повинно забезпечити дітям повнокровну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосуються. Головні зусилля суспільства та його інституцій мають бути спрямовані на створення розвинутої системи патронажу сімей трудовими колективами та громадськими організаціями, що сприятиме наданню адресної допомоги дітям з особливо неблагополучних, уразливих сімей.
Висновки
Одним з найважливіших завдань соціально орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, задоволення його потреб та виконання обов'язків, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання. Втілення в життя вимог цих документів потребує від Української держави невідкладних дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирішення проблем дитинства.
Ситуація, що склалась у сфері розвитку дітей, - складова демографічної кризи, яка характеризується погіршенням не лише кількісних, а й якісних характеристик населення, зокрема загостренням проблеми здоров'я дітей.
Вже вступаючи до школи 60 відсотків дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру. Зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання (328,8 тисячі), хвороби нервової системи і органів чуття (1,3 мільйона). 10 відсотків від загальної кількості дітей, які вступають до першого класу загальноосвітньої школи, мають затримку психічного розвитку. У значної частини школярів спостерігається недорозвиненість емоційно-почуттєвої, інтелектуальної та вольової сфери. Почастішали випадки порушення імунної системи, хронічних запальних захворювань бронхолегеневої системи, органів травлення, сечових шляхів та захворювань щитовидної залози.
Загострюється проблема соціального сирітства. Серед дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (близько 90 тисяч), лише 7 відсотків - круглі сироти. Серед підлітків та молоді поширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу. Частішають випадки вагітності неповнолітніх. Помітно зростає дитяча бездоглядність, злочинність, проституція, кількість самогубств.
У духовному розвитку спостерігається розпливчатість життєвих цілей, девальвація загальнолюдських і культурно-національних цінностей, для значної частини дітей властивий стан соціальної інфантильності. Актуалізуються проблеми культури спілкування, адаптованості дітей і підлітків до навчально-виховних колективів.
Список використаної літератури
1. Державні програми соціально-економічного спрямування / За ред. Боровика В.І. – К., 2000.
2. Указ Президента від 18.01.1996 № 63/96 “Про Національну програму "Діти України"”
3. Соціальні програми України. Методичний збірник. – К., 2004.
Державна національна програма «Освіта» — «Україна XXI століття»
На з'їзді вчителів Міністерством освіти України було запропоновано державну національну програму «Освіта» — «Україна XXI століття».
У ній, зокрема, йдеться про те, що існуюча в Україні система освіти перебуває в кризовому стані, не задовольняє потреб, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, в умовах культурного та духовного відродження українського народу. Криза виявляється передусім у невідповідності знань запитам особистості, суспільним потребам та світовим стандартам; у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності; у спотворенні цілей та функцій освіти; одержавленні та бюрократизації всіх ланок освітньої системи; залишковому принципі фінансування.
Звідси — гостра необхідність у виробленні власної державної політики в освіті та цілісної Програми, що забезпечувало б випереджальний розвиток цієї галузі в цілому.
Програма визначає стратегію освіти в Україні па десять років і тактику радикальних змін усталених підходів до змісту і форм навчання; вона спрямована на створення умов забезпечення загальної доступності та рівних прав у здобутті освіти.
Головна мета Програми — визначення стратегії розвитку освіти в Україні та створення життєздатної системи безперервного навчання для досягнення високих освітніх рівнів і забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості й формування інтелектуального потенціалу як найвищої цінності нації.
Які ж основні напрями реалізації програмних завдань?
Це, насамперед, створення у суспільстві атмосфери сприяння розвиткові освіти, використання Національного інтелектуального потенціалу, активізація зусиль усього суспільства для виведення освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до розвитку освіти всіх державних, Громадських та приватних інституцій, сім'ї, кожного громадянина;
- подолання національного нігілізму, заідеологізованості освітньої системи, девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей, ігнорування національних особливостей освіти; І — забезпечення розвитку освіти на основі Нових прогресивних концепцій, запровадження сучасних технологій та науково-методичних досягнень у навчальний процес;
- усунення уніфікації освіти, панівного становища авторитарної педагогіки, що склалася у тоталітарній державі і призводила до нівелювання здібностей і можливостей, інтересів усіх учасників освітнього процесу;
- підготовка нової генерації педагогічних кадрів від вихователя дитсадка до викладача вищого навчального закладу, підвищення їх професіоналізму на всіх рівнях;
- формування нових економічних основ системи освіти, створення належної матеріально-технічної бази;
- реорганізація існуючих навчально-виховних закладів та створення установ освіти, навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання масштабних педагогічних інновацій та освітніх модулів;
- радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління освітніми установами;
- органічна інтеграція освіти і науки, активне використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, новітніх теоретичних розробок та здобутків учителів-новаторів, громадських творчих об'єднань у навчальному процесі.
Вихідними принципами реалізації Програми мають стати:
- пріоритетність освіти, що передбачає випереджальний характер її розвитку, нове ставлення суспільства до освіти, інтелекту і знань, кардинальні позитивні зміни інвестиційної політики в освітній сфері;
- демократизація освіти, що передбачає децентралізацію та регіоналізацію управління системою освіти, надання автономії навчальним закладам у вирішенні основних питань їхньої діяльності, подолання монополії держави на освіту, перехід до державно-громадської системи освіти, у якій особистість, суспільство й держава є рівноправними суб'єктами, утворення системи партнерства учнів, студентів і педагогів. Це дасть змогу системі освіти стати максимально відкритою для найповнішого використання інтелектуального потенціалу всього суспільства, задоволення освітніх потреб представників різних соціальних груп, забезпечення можливостей для вільного самоствердження та самовиявлення кожної особистості;
- гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей;
- гуманітаризація освіти, що покликана формувати цілісну картину світу, гуманітарну культуру і планетарне мислення, виховувати відповідальне ставлення до навколишнього світу, суспільства і людини, сприяти подоланню екологічного невігластва і технократизму; національна спрямованість освіти, її органічне поєднання з національною історією і традиціями, збереження та збагачення культури українського народу, перетворення осягти на важливий інструмент національного розвитку і гармонізації національних відносин;
- безперервність освіти, що полягає у забезпеченні можливостей піднесення культурно-освітнього рівня особистості до нових суспільних потреб, постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, цілісності й наступності навчання та виховання, перетворення здобуття освіти на процес, що тривав упродовж всього життя людини;
- нероздільність навчання і виховання, що в органічному поєднанні навчання підпорядкуванні організації та змісту освіти завданням формування цілісної та всебічно розвиненої особистості, перетворенні системи моральних та духовних цінностей на важливий чинник виховання молодого покоління, відродження духовності українського народу, його менталітету;
- багатоукладність та варіативність освіти, що полягає у створенні можливостей вибору форм освіти, навчальних закладів, засобів навчання, які відповідали б освітнім запитам особистості, запровадженні варіантного компоненту змісту освіти, диференціації та індивідуалізації навчального процесу, створенні мережі недержавних закладів освіти.
Передбачаються зміни і в структурі системи освіти. А саме; створення оптимальної мережі закладів освіти; наближення підготовки фахівців до освітніх запитів регіонів; орієнтацію освітніх установ на запити, потреби й інтереси особистості та різних професійних груп населення; подолання одноманітності та уніфікації в системі навчально-виховних закладів; розвиток нових типів освітніх закладів, заснованих на різних формах власності; докорінне реформування існуючих закладів освіти.
Цілий розділ програми присвячено дошкільному вихованню. А ми детальніше спинимося на розділі: «Загальна середня освіта».
Головна мета загальноосвітніх навчальних закладів,— йдеться тут,— розвиток і формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору та збагачення на цій основі інтелектуального, культурного і економічного потенціалу народу.
Основні стратегічні завдання розвитку загальної середньої освіти:
національне відродження загальноосвітньої школи з урахуванням регіональних особливостей;
поєднання участі дитини в навчально-виховному процесі як суб'єкта і об'єкта діяльності, забезпечення її розумового, морального, трудового та фізичного виховання, зміцнення здоров'я, здобуття бажаного рівня освіти — не нижче державного стандарту;
створення організаційно-педагогічних, науково-методичних, матеріально-технічних умов функціонування загальноосвітніх закладів на рівні передових країн світу;
удосконалення та розвиток мережі загальноосвітніх закладів різних спрямувань, типів, форм власності,
Пріоритетні напрями розвитку і реформування місту освіти, раціональний; розподіл навчальною навантаження між її та природничо-математичними складовими, відповідне науково-педагогічне га навчальна» інформаційне
інтеграція загальної середньої освіти і науки, широке впроваджений нових технологій навчання;
запровадження системи варіантного навчання відповідно до потреб і здібностей учнів;
створення служби соціального га психологічного забезпечення навчально-виховного процесу та соціальної реабілітації;
розбудова сільської школи як одної о з основних джерел національного і духовного відродження та збереження культурно-історичних традицій українського народу;
підвищення професіоналізм) педагогічних кадрів, вивільнення педагогів віл виконання невластивих їм обов'язків;
перехід на нові організаційні принципи шкільного будівництва (розукрупнення, створення здорових і безпечних умов навчання й виховання, можливість виділення як самостійних закладів початкової, основної та старшої шкіл) з урахуванням регіональних умов:
удосконалення механізм) управління середньою освітою на всіх рівнях.
Початкова школа (І ступінь), дотримуючись пріоритетності виховних завдань, продовжує дошкільний розвиток дитини через взаємозв'язок навчальної й позанавчальної діяльності, широке використання гри для цілеспрямованого розвитку сенсорних умінь, вправності й координованості рухів, гостроти зору, уяви, саморегуляції поведінки і загальномовленнєвого розвитку. На цьому етапі навчання необхідно враховувати не тільки стартові, а й потенційні можливості першокласники відповідно їхніх природних нахилів та здібностей, що забезпечить функціонування початкової школи різної тривалості (Л—5 років навчання), з урахуванням особливостей регіонів мовного спілкування.
Серед загальноосвітніх закладів належне місце мають посісти школи нового типу: гімназії, ліцеї, спеціальні заклади для обдарованих дітей, навчально-виховні комплекси, недільні, приватні школи тощо. Вони мають органічно доповнювати загальноосвітні школи. Провідним напрямом у діяльності різних типів загальноосвітніх закладів мають стати пошук, навчання і виховання обдарованої особистості, здатної самостійно ліній і приймати рішення у динамічних, нестандартних ситуаціях.
Принципово нових підходів потребує становлення і розвиток загальноосвітніх закладів, в яких навчаються діти національних меншин України. їх мережа має відповідати національному складу населення регіонів і забезпечувати можливість навчання рідною мовою.
Особливе місце в гуманітарній підготовці мають посісти іноземні мови; програмою передбачається можливість оволодіння двома-трьома іноземними мовами.
Широке вивчення народознавства, яке в поєднанні з краєзнавчою роботою має дати глибокі й системні знання з етнічної історії України та етногенезу українців, сформувати уявлення про особливості традиційної культури українського народу та національних меншин, характер сучасних етнічних процесів в Україні і світі, а також ознайомити підростаюче покоління з надбаннями і цінностями культури народу України та підвести до розуміння місця національної культури у глобальному контексті.
Естетичне виховання спрямовується на розвиток естетичного досвіду особистості, який включає оволодіння певними цінностями й знаннями в галузях мистецтв. Формування естетичних цінностей у загальноосвітніх закладах здійснюється як під час вивчення окремих предметів (музика, образотворче мистецтво), інтегрованих курсів, так і в процесі позаурочної роботи.
Зміст природничо-математичної підготовки має формуватися з урахуванням класичних основ відповідних дисциплін, тенденцій розвитку науки, економіки, сучасного розуміння закономірностей і будови світу.
Трудова підготовка здійснюється насамперед через трудове навчання і креслення протягом усього періоду навчання в усіх типах загальноосвітніх навчальних закладів і за бажанням учнів може завершуватися професійним навчанням.
Пріоритетного значення в трудовому навчанні набуває використання досвіду народної педагогіки, залучення школярів до вивчення народних художніх промислів.
У змісті природничо-математичної підготовки необхідно посилити значущість її гуманістичного аспекту.
Принципово важливу роль в оновленні змісту освіти має відіграти орієнтація на інтегровані курси на основі пошуку нових підходів до структурування знань.
Наука, як відомо,— органічна частина освіти. Отже, програмою передбачається створити реальні умови для найефективнішого використання наукового потенціалу освітньої галузі. Наукова діяльність має проводитися в усіх вузах.
Все це потребує докорінної зміни системи організації, фінансування, управління та стимулювання наукової діяльності тощо.
Побудова нової системи управління має грунтуватися на наукових розробках. Зокрема, передбачається створення в Академії педагогічних наук України структурного підрозділу з проблем управління і перспектив розвитку освітніх систем з метою вироблення прогнозу та стратегії реформування освіти в Україні, визначення функцій органів управління, про що і йдеться у розділі «Управління освітою».
І завершує Програму розділ «Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освіти».
Воно має грунтуватися на пріоритетності витрат на розвиток освіти з державного, регіонального та місцевого бюджетів, використанні коштів державних, приватних підприємств, окремих громадян, громадських організацій та батьків, міжнародних освітянських фондів, програм і благодійних організацій, коштів, одержаних за надання додаткових освітніх послуг, виконання науково-дослідних робіт, доходів від комерційної діяльності, різних видів дотацій, кредитів і банківських позичок тощо.