Ім'я файлу: РЕФЕРАТ ЮД.doc
Розширення: doc
Розмір: 93кб.
Дата: 16.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
КУРСОВА.docx
Розширення: doc
Розмір: 93кб.
Дата: 16.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
КУРСОВА.docx
ПЛАН
1. Поняття юридичної діяльності
2. Основні риси юридичної діяльності
3. Юридична діяльність і юридична практика
4. Види юридичної практики
5. Нормативно-правові акти
Список використаної літератури
Юридична діяльність-це різновид соціальної діяльності, що здійснюється у сфері права юристами на професійній основі з метою отримання правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб'єктів відповідно до вимог права.
Одним із напрямів, що змістовно наповнюють поняття соціальної діяльності, є юридична діяльність.
При цьому юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери соціальної діяльності.
У першому і у другому випадку це буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин.
Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологічних підходів та допомагають всебічно розкрити предмет дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від всіх інших.
За різними підставами виділяють такі види, як - розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методології дослідження).
Виділення такої значної кількості видів обумовлено багатогранністю соціального життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди для задоволення своїх потреб матеріального або духовного походження. Кожний вид діяльності характеризується конкретними причинними зв'язками, метою, формами, сферою здійснення, суб'єктами, засобами та інше.
2. Основні риси юридичної діяльності
Юридична діяльність, як окремий вид соціальної діяльності, також характеризується певними рисами:
1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.
2. Здійснюється спеціально уповноваженими на то суб'єктами, які володіють юридичними знаннями.
3. Її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.
4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів і значною мірою пов'язана з державною діяльністю.
5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.
6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки.
7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню.
Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.
3. Юридична діяльність і юридична практика
Іноді вживається термін юридична практика, який по суті відображає поняття діяльності, але включає ще й досвід практичного засвоєння дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням існуючого досвіду. Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між двома вище згаданими термінами.
Нами вже було зазначено, що зміст юридичної діяльності у кожному випадку складають конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні види: cavere (складати нові позиви та угоди), agere (вести справу у суді), respondente (давати відповіді)14. Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.
З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридичне значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності . Ці дії можна розглянути, як форми прояву юридичної діяльності та структурно розкласти на окремі акти поведінки, які поєднуються єдиним напрямом та метою юридичної роботи. Наприклад, у межах правотворчого процесу виділяємо: формування творчої групи, написання проекту закону, узгодження та доробку проекту, внесення на обговорення до правотворчого органу та інше. У межах притягання до юридичної відповідальності можна виділити вивчення фактичних обставин справи, збір додаткової інформації, вивчення особи правопорушника, вибір виду та міри покарання, з'ясування пом'якшуючих обставин, підготовку та винесення рішення по справі тощо.
Виникають питання - які дії слід віднести до юридичне значущих дій? На якій підставі ті чи інші дії можна охарактеризувати як юридичні - чи за ознакою суб'єкта або установи, чи за наявністю правових наслідків, чи за ознакою використання правових засобів? На нашу думку, відповіді можуть бути різними в залежності від того, що мається на увазі. Якщо ми намагаємося окреслити окремий вид чи форму юридичної діяльності, то необхідно використовувати комплексний підхід згідно до усіх ознак, що були нами зазначені. Якщо розглядати окремо взятий акт людської поведінки за межами професійної юридичної діяльності, то за основу доцільно брати наявність або відсутність правових наслідків. Наприклад, громадянин, який не має юридичних знань, не працює у юридичній установі здійснив акт купівлі-продажу автомобіля або звернувся у суд з позовом, то можна стверджувати, що він здійснив юридичне значущі дії за ознакою виникнення, зміни або припинення правових відносин у зв'язку зі своєю активністю. У той же час, в межах виконання свого професійного обов'язку юристом всі його дії, націлені на досягнення правового результату, слід вважати юридичне значущими.
“Основні властивості юридичної практичної діяльності” здійснено уточнення змісту та обсягу цього поняття, його відмежування від близьких за змістом понять: юридична практика, правова практика, правова діяльність, юридична діяльність, діяльність правових установ тощо.
У науковій літературі ще не склалося чіткого уявлення щодо поняття юридичної практичної діяльності, що призводить до термінологічної невизначеності. Зокрема, у наукових роботах ототожнюються поняття юридичної та правової практики з юридичною практичною діяльністю. Не звертається увага на необхідність розмежування обсягів понять практики та діяльності, не ураховується, що юридичну практику можна розглядати у двох аспектах: як практику усіх форм та сфер здійснення юридичної діяльності (широкий підхід); як практику лише окремих юристів, правових установ або організацій.
Тому для усунення зазначених недоліків у вивченні юридичної практичної діяльності, автором обґрунтовано доцільність застосування системного, структурного методів, методів порівняння, статистики, соціологічних, а також інших методів, що дозволяють визначити її внутрішню побудову, форми зовнішнього прояву, порядок взаємодії з іншими правовими явищами, історію становлення, перспективи розвитку тощо.
На понятійному рівні юридичну практичну діяльність розглянуто автором у різних аспектах: як вид або форму здійснення соціальної діяльності; різновид правової діяльності; вид здійснення юридичної діяльності. У кожному варіанті юридична практична діяльність зберігає у собі риси соціального, правового та власне юридичного рівня, але набуває специфічних ознак.
Запропоновано всі характеристики юридичної практичної діяльності за джерелом походження або способом формування розділити на дві групи, в результаті чого виокремити нормативні та наукові характеристики. Таке розмежування має практичне значення, оскільки дозволяє пояснити особливості правового регулювання певного виду практичної роботи юристів. Властивості, що визначені нормативно, є обов'язковими у здійсненні юридичної професії, підлягають суспільному контролю, зумовлені наявністю відповідної системи гарантій та відбивають головне, що є у професії з позицій законодавця. Наукові – це властивості іншого походження, які недоцільно називати похідними від нормативних, тому що вони характеризують юридичну практичну діяльність на науковому рівні сприйняття. До них слід віднести такі: юридична практична діяльність є складовим елементом правової системи, має внутрішню структуру, риси конфліктності, системності, колективності, є основною формою здійснення юридичної діяльності. Тоді як нормативними характеристиками слід вважати: законність, формалізованість, процедурно-процесуальний характер, обов'язковість прийнятих владних рішень, професійність праці юристів. Серед них виокремлюється група ознак деонтологічного змісту – чесність, порядність, сумлінність, справедливість, конфіденційність, що загалом свідчить про єднання на нормативному рівні правових та моральних засад.
“Функції та завдання юридичної практичної діяльності” реалізовано пізнавальні можливості функціонального методу, проаналізовано чинне законодавство України, способи текстуального закріплення функцій і завдань окремих правових інституцій.
Згідно з існуючими науковими позиціями, під функціями юридичної практичної діяльності слід розуміти основні напрями її впливу на правову реальність, але автором наголошено на тому, що існує певна різниця у методології проведення функціонального аналізу, зокрема, у дослідженнях функцій суб'єкта діяльності або функцій власне діяльності. Виконуючи роль пояснюючого принципу, діяльність, в одному випадку дозволяє з'ясувати якісні сторони суб'єкта, а в іншому – суб'єкт розглядається як складова її структури, але в обсязі, який дозволить розкрити проблематику функцій.
Функції юридичної практичної діяльності представлені у науковій літературі низкою класифікацій, розроблених на підставі використання окремих методологічних підходів. Проте автори по-різному ставляться до пізнавальної цінності функціонального методу та необхідності систематизації класифікаційних критеріїв. Так, наприклад, в одних випадках акцентується на можливостях розкриття соціального призначення юридичної практичної діяльності, в інших – на пізнанні соціально-правових проблем, їх наслідків, шляхів досягнення мети.
До напоширених видів функцій юридичної практичної діяльності належать ті, де критерієм класифікації були обрані: соціальне значення; сфери суспільного життя; форми здійснення діяльності; мета діяльності; способи та результати юридичного впливу тощо. Разом із тим поза увагою науковців залишається той факт, що для висвітлення змісту функції необхідно визначити дії суб'єкта, які характеризуються своєю однорідністю та єдністю. У межах функцій потрібно розрізняти також і підфункції, які за своїм змістом не співпадають із завданнями. Проте між метою, завданнями та функціями об'єднуючим та пояснюючим фактором є цілеспрямована діяльність юристів.
Основною формою закріплення функцій, як основних напрямів діяльності юристів, є нормативні акти, в текстах яких формулюються її головні завдання та функції, внаслідок чого вони набувають обов'язковості, публічності, загального визнання та інших ознак нормативності. Поряд із тим аналіз законодавства України, яким регулюється порядок та умови здійснення професійної діяльності юристів, свідчить про відсутність єдиного підходу у способах закріплення мети, завдань та функцій діяльності. Інколи названі параметри випускаються з тексту взагалі. Такий рівень правового регулювання галузі правових робіт є недосконалим, як і рівень юридичної техніки підготовки документів, особливо, якщо обговорюється проект органічного закону.
Таким чином, функціональний аналіз юридичної практичної діяльності спрямований на виявлення основних напрямів її впливу на інші правові явища, їх класифікацій, змісту, форм нормативного та іншого закріплення тощо. Множина функцій юридичної практичної діяльності зумовлюється її соціально-правовим призначенням та багатоманітністю завдань. Основним джерелом визначення обсягу та змісту функцій практичної діяльності юристів є законодавство та інші джерела нормативного регулювання. При цьому розширене тлумачення функцій не припускається. Відповідно до завдань юридичної практичної діяльності основними діями, що становлять зміст її функцій, є аналіз фактичних обставин справи, вибір та аналіз правових норм, вирішення юридичної справи, тлумачення правових текстів, консультування з правових питань, представництво інтересів тощо.
4. Види юридичної практики
Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш значущою слід признавати класифікацію за суб'єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна), яку пропонує О.В. Шмоткін16. Інші види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у зв'язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному випадку не ставиться за мету.
Для з'ясування соціальної цінності юридичної практики необхідно звернутися до розгляду її функцій - основних напрямів впливу на суспільні відносини. Традиційним є підхід поділу функцій на спеціально-юридичні та загально - соціальні з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відмічено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв'язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі чого, ми виділяємо відповідні функції. Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле. Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову індивідуально-організаційну, реестраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.
Ще одним важливим аспектом розуміння сутності юридичної практики є з'ясування її співвідношення та взаємодії з юридичною наукою. Теорія і практика по суті невід'ємні речі, які не можуть існувати окремо одна від одної. В цілому, головним завданням юридичної науки є вирішення потреб та інтересів громадянського суспільства, окремих його суб'єктів у ході здійснення юридичної практики. Відповідно до цього, зворотній зв'язок існує у бік теорії. Факти реальної дійсності являються предметами науково-теоретичних досліджень, в результаті чого ми отримуємо певні висновки, узагальнення, закономірності, будуємо прогнози на майбутнє. У теоретико-пізнавальній діяльності практика має виключне значення тому, що виступає в якості одного із засобів засвоєння теоретичних положень, переведення їх з ряду уявлень у площину професійних навичок та вмінь. Саме практика підказує ті питання, які потребують свого ретельного вивчення. У ході практичної діяльності накопичується досвід юридичної роботи, що потім підлягає теоретичній переробці, передачі іншим суб'єктам. Наприклад, у процесі прийняття закону або іншого нормативно-правового акту використовуються пропозиції вчених-юристів, які готують той чи інший проект, узгоджують його з потребами практики. До окремих положень проекту, навіть слів, можуть надаватися пояснення, ґрунтовні докази, порівняльний аналіз. Всі наукові знання, стосовно правил та прийомів створення норм права, їх формалізації, прийнято називати правилами юридичної техніки. У ході розслідування правопорушень також використовуються теоретичні знання, як методика проведення окремих слідчих дій, володіння нормативним матеріалом або закономірностями перспективи юридичної справи тощо. При цьому можуть використовуватися теоретичні знання фахівців не юридичної сфери для надання висновків по окремим питанням. Це, наприклад, психологи, викладачі, мистецтвознавці, які своїми теоретичними рекомендаціями допомагають вирішенню справи, встановленню істини. Використання теоретичних знань у юридичній діяльності значною мірою впливає на її ефективність.
Таким чином, юридична наука, як теоретична надбудова, існує для вирішення нескінченного кола питань суспільного життя, що виникають у сфері регулятивного впливу права і обумовлені людськими потребами та інтересами. Це в свою чергу означає, що у ході теоретичних досліджень, а також під час практичної діяльності у центрі уваги повинна знаходитися особа, як головна ціль усякої соціальної діяльності, як найвища соціальна цінність.
“Види юридичної практичної діяльності” здійснено визначення класифікацій юридичної практичної діяльності та опис її видів.
Автором наголошено на тому, що класифікації практичної діяльності юристів є однією із розроблених у теорії права проблем, якій науковці приділяють значну увагу, намагаючись таким чином охарактеризувати різноманіття юридичної професії. Традиційною є класифікація, що здійснюється за критерієм професійної спеціалізації юридичної роботи, на підставі чого виокремлюється діяльність судді, прокурора, слідчого, адвоката тощо. Така класифікація є не тільки поширеною, але й методично виправданою, якщо характеризувати найбільш вагомі сторони юридичної професії. У дисертації запропоновано застосовувати й інші критерії, такі як: суб'єкт, об'єкт, форма здійснення, галузь права, правові наслідки, за допомогою та з використанням яких практична діяльність юристів розкривається з інших, але не менш важливих сторін.
Автором розкриваються й недоліки у здійсненні класифікацій юридичної практичної діяльності. Зокрема, на загальнотеоретичному рівні науковці застосовують один-два загальновідомих критерії, а у галузевих дослідженнях, присвячених певним напрямам професійної юридичної роботи класифікаціям належної уваги не приділяється, що не сприяє розвитку теорії юридичної діяльності, знижує пізнавальну цінність правових досліджень. У межах таких видів, як прокурорська або нотаріальна діяльність існують підвидові утворення, які потребують висвітлення, дослідження, обґрунтування тощо, та які розкривають змістовність юридичної роботи в межах спеціалізації. Недостатній рівень розробленості класифікаційних критеріїв можна пояснити домінуванням у представників галузевих наук нормативного та прагматичного мислення.
Отже, на думку автора, для більш повного висвітлення соціальної ролі юридичної роботи, визначення її взаємозв'язків з іншими галузями правового та соціального життя необхідно використовувати не тільки широкий набір уже відомих класифікаційних критеріїв, але й звертатися до нових. По-перше, враховуючи високий рівень регламентованості практичної діяльності юристів, потрібно відокремити групу класифікацій, що будуються на нормативному матеріалі, де кожний вид або підвид передбачені чинним законодавством. По-друге, доцільно виокремити групу класифікацій, побудованих на використанні критеріїв, в яких виявляються особливості наукових інтересів, рівень складності поставлених наукових завдань. Ця група класифікацій зорієнтована на досягнення у сфері теоретичної науки, де критеріями можуть бути рівень досконалості юридичної процедури, спосіб правового регулювання, тип правової системи, особливості суб'єкта, рівень демократизму, справедливість прийнятих рішень, відповідність світовим або європейським стандартам тощо. По-третє, запропоновано застосовувати такі нові критерії, як кваліфікаційний та практичний. Кваліфікаційні класифікації є доцільними у порівняннях нормативних видів фахової та освітньої спеціалізацій юристів, а практичні класифікації використовувати у разі досліджень попиту та пропозицій на ринку правових послуг. По-четверте, як важливі критерії у визначенні видової структури, потрібно використовувати державні та міжнародні класифікатори професій з метою збагачення теоретичної моделі юридичної практичної діяльності.
5. Нормативно-правові акти
Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі — Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу та регулюють найважливіші суспільні відносини.
Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні.
Усі закони мають вищу юридичну силу, яка полягає у тому, що:
ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх
лише Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним
усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів
у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.
Список використаної літератури
1. Гусарєв С.Д. Проблеми юридичної діяльності і процеси розвитку державної системи України // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України, – 2014. – №3. – С. 65-74.
2. Гусарєв С.Д. Нормативні принципи юридичної практичної діяльності // Право України. – 2011. – №9. – С. 22-24.
3. Гусарєв С.Д. Науково-теоретичні характеристики юридичної практичної діяльності // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 2011. – №2. – С. 22–30.
4. Оніщенко Η. Μ. Правова система: проблеми теорії: Монографія.—К.: Ін-т держави і права ім. Β. Μ. Корецького HAH України, 2010.- С 124-146.
5. Конституція України від 11.07.10 р. // Відомості Верховної Ради України.- 2010.- № 30.- Ст. 141
Міністерство освіти і науки України
Житомирський національний агроекологічний
університет
Реферат
на тему: "Загальна характеристика
юридичної практичної діяльності"
Виконав студент 1 курсу
факультету Екології і права
(спеціальність Правознавство)
Забродський Тарас
Перевірила: Прокопенко І.П.