Модульна контрольна робота
з дисципліни “Психологічне консультування сім'ї”
студентки 3 курсу 327 групи
ПП ФЛСК
Мельниченко Анни Андріївни
Тема: “ПК сімей у разі сексуальних проблем”
Основна причина сексуальних проблем прихована в психічній напрузі, тривожності, внутрішніх конфліктах, оскільки сексуальна сфера людини особливо чутлива до емоційних стресів.
Терміни «секс» і «сексуальність» часто використовують як синоніми, але їхнє значення різне. Це важливо знати, якщо використовувати такі поняття у своїй професійній роботі. Секс означає механічне здійснення статевого акту. Сексуальність охоплює всю гаму відчуттів: від чуттєвого збудження до переживання інтимності.
Мета сексуальної поведінки, згідно з нашими культурними нормами, є осмислення любовних стосунків, що дають насолоду й глибоке розуміння іншої людини. Нормальна сексуальність охоплює широкий спектр статевої поведінки. Інколи навіть важко виявити точну межу між нормальною та ненормальною сексуальністю.
Найбільш поширений розлад у чоловіків – імпотенція, чи статеве безсилля, яке проявляється в неможливості досягнути повної ерекції під час статевого акту.
Як тимчасовий розлад, імпотенція трапляється доволі часто. Виникає захворювання через органічні чи психологічні фактори. У першому випадку патогенний вплив може виявити використання гормональних препаратів, деякі соматичні захворювання, неврологічні порушення. У другому випадку, зазвичай, виявляються дизгармонія стосунків із партнеркою, підвищена тривожність, хронічне почуття провини й сорому.
Інший розлад, який часто притаманний чоловікам, – дуже рання еякуляція. Її причини переважно психогенні, найчастіше нерозв’язанні сексуальні конфлікти, хоча інколи суттєву роль відіграє надмірна втома.
Найбільш поширений розлад жіночої сексуальності – фригідність, або статева холодність, важлива особливість якої – часткова чи повна відсутність сексуального задоволення. Цей розлад не заперечує можливості власне статевих стосунків. Етіологія фригідності найчастіше психогенна, пов’язана з негативними почуттями стосовно сексуального акту. Фригідності можуть бути супутні соматичні розлади, наприклад вагінізм.
В обох статей сексуальний розлад може проявлятись у формі гіперсексуальності. При цьому розладі людину постійно мучать думки й фантазії сексуального характеру. Жіночу гіперсексуальність інколи називають німфоманією, а чоловічу – сатириазисом.
Консультування клієнтів із сексуальних проблем буває трьох видів: сексуальна освіта, формування адекватної сексуальної поведінки й сексотерапія.
Існує дев’ять правил сексологічного консультування:
1. Консультант не повинен бути обтяжений власними сексуальними проблемами.
2. Консультант повинен уміти вільно й відверто говорити про сексуальні проблеми.
3. Консультант у деяких випадках має першим почати розмову про можливі сексуальні проблеми клієнта.
4. Консультант повинен уміти інтерпретувати сексуальні проблеми, коли клієнт показує їх у замаскованому вигляді.
5. Консультант повинен бути добре обізнаний із різними питаннями сексуальності людини.
6. Спілкуючись із підлітками та юнаками, консультант повинен мати на увазі, що їхні знання про сексуальність можуть бути неповними й викривленими.
7. Консультант мусить розуміти межі своїх можливостей. Не слід займатися сексотерапією без спеціальної підготовки.
8. Консультант повинен знати, у яких випадках направляти клієнта до інших спеціалістів.
9. Консультант повинен відмовитися від засуджувальних оцінок стосовно сексуальної поведінки й достоїнства клієнта.
Сексотерапія ґрунтується на таких принципах:
– відповідальність за власну поведінку;
– сексуальна розкутість;
– вивчення різних форм сексуальної поведінки;
– поглиблення усвідомлення своїх почуттів і фантазій при спілкуванні з протилежною статтю;
– структурна перебудова поведінки
Психологічне консультування зазвичай складається з декількох зустрічей, окремих бесід. В цілому психологічна консультація як процес розбивається на чотири етапи:
1. Знайомство з клієнтом і початок бесіди.
1а. Перший контакт. Можна встати назустріч клієнту або зустріти його в дверях кабінету, демонстрація доброзичливості і зацікавленості у плідній співпраці.
1б. Підбадьорення. Бажано підбадьорювати клієнта словами на кшталт: "Проходьте, будь ласка", "Сідайте зручніше" і т.п.
1в. Невелика пауза. Після перших хвилин контакту з клієнтом рекомендується надати йому паузу 45 - 60 секунд, щоб клієнт міг зібратися з думками і озирнутися.
1г. Власне знайомство. Можна сказати клієнту: "Давайте познайомимося. Як мені до вас звертатися?" Після цього необхідно представитися самому.
1д. Формальності. До початку власне консультування психолог-консультант зобов'язаний надати клієнту максимум інформації про процес консультування, його важливі особливості:
- основні цілі консультування,
- кваліфікація консультанта,
- оплата за консультування,
- приблизна тривалість консультування,
- доцільність консультування в цій ситуації,
- ризик тимчасового погіршення стану клієнта в процесі консультування,
- межі конфіденційності, в т.ч. питання аудіо- та відеозаписи, присутність (спостереження) за процесом третіх осіб. Говорити слід коротко, не виливаючи на клієнта зайву інформацію. Результатом тут виступає остаточне рішення клієнта про вступ в процес консультування.
1е. "Тут і зараз". Необхідно домовитися з клієнтом, налаштувати його на роботу в режимі "тут і зараз".
1ж. Первинне розпитування. Приклад стандартної фрази: "Що Вас привело до мене?", "Отже, які питання ви хотіли обговорити зі мною?".
2. Розпитування клієнта, формування і перевірка консультативних гіпотез.
2а. Емпатичне слухання. Воно ж - активне слухання (повторення окремих слів за клієнтом, інтерпретації).
2б. Ухвалення моделі ситуації клієнта як тимчасову. Консультанту поки не варто вступати в суперечки з клієнтом, тим більше викривати його, ловити на протиріччях. Ламати модель ситуації клієнта можна тільки після того, як ця модель вивчена детально.
2в. Структурування бесіди. Рідкісний клієнт вміє логічно і послідовно описати проблемну ситуацію. Поступово його треба спонукати до більш раціонального викладу, міркуванням. Самому консультанту треба бути послідовним. Кожна нова його фраза, питання повинні бути логічно пов'язані з попередніми.
2г. Осмислення моделі ситуації клієнта. Психолог-консультант проводить аналітико-критичну роботу, формулює кілька гіпотез щодо цієї моделі. Якщо клієнт прийшов за допомогою до психолога, то це означає, що модель проблемної ситуації у нього або а) невірна (збочена), або б) неповна.
2д. Критика гіпотез. Консультант задає клієнту питання, спрямовані на уточнення, критику гіпотез. Питання тут можна, звичайно, ставити вроздріб. Але все ж рекомендується прагнути до хоча б зовнішньої структурованості бесіди, що не перескакуючи з одного на інше.
2е. Виклад своєї гіпотези клієнту. Оскільки клієнт зазвичай вже "добре заплутався" у своїй проблемній ситуації, то буває дуже рідко так, що він відразу приймає гіпотезу і погоджується з нею. Тому важливо підкреслити, що міркування консультанта - поки тільки гіпотеза (припущення), що від клієнта не потрібно погоджуватися з нею, потрібно взяти гіпотезу за робочу і спробувати вивчити висновки, які вона породжує.
2ж. Критика гіпотези, знаходження істини.
3. Надання впливу.
3а. Дати клієнту пожити з новим знанням. Подальша робота безпосередньо залежить від того, наскільки істинної вийшла модель проблемної ситуації.
3б. Корекція установок клієнта. Звичайно, цілком ймовірно, що набуття нового знання може виявитися недостатнім клієнту для управління проблемною ситуацією.
3в. Корекція поведінки клієнта. Допомога клієнту в формулюванні можливих альтернатив звичного поведінки. Аналіз і критика цих альтернатив, оцінка їх користі та ефективності.
4. Завершення психологічної консультації.
4а. Підведення підсумків бесіди. Коротке узагальнення всього того, що сталося.
4б. Обговорення питань, що стосуються подальших відносин клієнта з консультантом або іншими фахівцями.
4в. Прощання. Клієнта слід проводити хоча б до дверей, сказати йому кілька теплих слів.