Ім'я файлу: Питання вдосконалення системи засобів виправлення -.docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 06.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
запобігання злочинності.docx

ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАСОБІВ ВИПРАВЛЕННЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ

У процесі боротьби зі злочинністю невід'ємним елементом є перевиховання осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Важливість цього завдання обумовлюється тим, що до негативної практики, з якою ці особи потрапляють до виправних установ, додається ще й практика, якої вони набувають під впливом тюремної субкультури. Це виливається у ще більшу неповагу до закону, норм моралі, прав, свобод та інтересів інших осіб.

У зв'язку з цим, з'являється необхідність змінити спосіб мислення та спосіб життя особи, яка потрапила до місць позбавлення волі, переконати її позбутися своїх звичок, змінити поведінку та стати на шлях повного перевиховання [1, с. 212]. У кримінальному законодавстві України такі перетворення називають виправленням та ресоціалізацією засуджених [2]. Однак, нормативно-правове регулювання даного процесу настільки недосконале і не адаптоване до сучасних реалій, що механізми, засоби та методи, якими сьогодні досягається мета виправлення і ресоціалізації засуджених, абсолютно не ефективні. Це означає, що існуюча система застаріла і потребує оновлення, кардинального переосмислення, зміни підходів до роботи з особами, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі та до відбору кадрів, які цю роботу будуть виконувати. Але перед тим як перейти до безпосереднього розгляду зазначених питань, пропонується з'ясувати сутність понять "виправлення" та "ресоціалізація" засуджених.

В юридичній науковій літературі проблема виправлення та ресоціалізації осіб, які відбувають або відбували покарання у вигляді позбавлення волі досліджувалась такими вченими як Любченко В.М., Богатирьова О.І., Степанюк А.Х., Сауленко О.І., Льовочкін В.А.

Думку, що виправлення є лише внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого, розділяють не всі науковці в галузі кримінально-виконавчого права [3, с. 111]. Так, Любченко В.М. розуміє виправлення і ресоціалізацію як напрямок діяльності співробітників установ виконання покарань та засуджених, який сприяє формуванню соціально адекватних якостей останніх [4, с. 143].

О.І. Богатирьова зауважує, що наука кримінально-виконавчого права розглядає виправлення як один із напрямів діяльності органів і установ виконання покарань, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей, відновленню та розвитку соціально корисних зв’язків і відносин, і тлумачить можливість виправлення лише шляхом двох взаємопов’язаних складових:

1) період відбування покарання засудженим;

2) період після звільнення від покарання засудженого [5, с. 150].

Відомий український вчений А.Х. Степанюк, досліджуючи питання становлення науки кримінально-виконавчого права України, зазначав, що виправлення засудженого є комплексною проблемою, яка є першочерговим завданням педагогіки та психології [6, с. 46].

О.І. Осауленко називає ресоціалізацію процесом формування у особи позитивних рис та якостей, які сприяють поважному ставленню до людини, суспільства, праці, норм моралі, звичаїв, традицій та стимулюють правослухняну поведінку, тобто ресоціалізація у такому розумінні є своєрідним змістом процесу виправлення [7, с. 60–61]. В.А. Льовочкін, взагалі, розглядав процес ресоціалізації як мету виправлення засудженого [8, c. 8].

В науці кримінально-виконавчого права термін ресоціалізація використовується разом з терміном виправлення, це пов’язано з тим, що особа, яка вчиняє злочин втрачає зв’язок з соціумом, вона діє проти нього. Поведінка такої особи потребує виправлення. Виправлення в частині відносин з суспільством і є, так званою, ресоціалізацією особи злочинця [3, с. 112-113].

Що стосується законодавчого закріплення понять виправлення і ресоціалізація, то вони містяться у Кримінально-виконавчому кодексі України. У статті 6 даного кодексу зазначається, що виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Під ресоціалізацією законодавець розуміє свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. У частині 2 цієї ж статті наголошується на тому, що виправлення засудженого є необхідною умовою ресоціалізації.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених Кримінально-виконавчий кодекс України визначив наступні:

1) встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим);

2) пробація;

3) суспільно корисна праця;

4) соціально-виховна робота;

5) загальноосвітнє і професійно-технічне навчання;

6) громадський вплив.

При цьому, частиною 4 статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання [2].

Отож, як було зазначено раніше, на практиці нормативні положення щодо виправлення і ресоціалізації засуджених не вирішують дану проблему повною мірою. На нашу думку, така ситуація частково зумовлена тим, що не створені умови для ефективного впровадження законодавчих норм в життя. Маються на увазі умови, в яких сьогодні перебувають засуджені до позбавлення волі особи. Адже, кожного ранку, прокидаючись у сирому темному приміщенні під крики тюремної адміністрації, вони навряд чи налаштовані на навчання, активну участь у соціально-виховних заходах, суспільно корисній праці та інших формах діяльності, які застосовуються в процесі виправлення та ресоціалізації засуджених.

Безумовно, сьогодні Україна перебуває в складній політичній, економічній ситуації, яка не дозволяє повноцінно забезпечити установи виконання покарань необхідними фінансовими та матеріально-технічними ресурсами для покращення умов утримання засуджених. Тому, виправним установам потрібно шукати альтернативні шляхи вирішення цього питання. Наприклад, запропонувати самим засудженим облаштувати приміщення, в яких перебувають. Кошти на будівельні матеріали можуть бути залучені з тих, які вони отримують за оплачувану роботу, виконану ними у випадках і порядку, передбаченому законодавством. Також, установи виконання покарань можуть звертатись до громадських та інших організацій, які готові допомагати засудженим. Таким чином вирішується питання забезпечення належних умов перебування і, водночас, реалізується один із засобів виправлення і ресоціалізації засуджених - суспільно корисна праця.

Другим завданням, яке стоїть перед органами та установами, які здійснюють виконання покарань, є заміна методів примусу і залякування на методи переконання і заохочення. При цьому переконання має бути спрямоване на зміну ціннісних пріоритетів й укорінення в свідомості засуджених загальноприйнятих норм моралі. Це може бути реалізоване за рахунок загальноосвітнього і професійно-технічного навчання. Але попередньо переформатувати таке навчання із загальноосвітнього на галузеве, надавши можливість засудженим обрати дисципліни, які б вони хотіли вивчати. Варто запровадити загальні лекції з філософії, психології, соціології та права. Доцільним було б роз'яснювати особам, які відбувають в установах виконання покарань, положення Конституції України, особливо в частині прав та обов'язків людини і громадянина.


2. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n25

3. Коломієць, Н. В. Щодо співвідношення термінів «виправлення», «ресоціалізація» та «заохочення» / Н. В. Коломієць // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. - 2016. - № 5. - С. 107–111.

4. Любченко В.М. Сутність засобів впливу на засуджених / В.М. Любченко// Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К.: КІВС, 2000. – № 5. – С. 140– 143.

5. Богатирьова О.І. Проблемні питання застосування засобів виправлення та ресоціалізації до засуджених, які перебувають на обліку в кримінально- виконавчій інспекції / О.І. Богатирьова // Збірник наукових праць Ірпінської фінансово-юридичної академії (економіка, право). Вип. 2. – 2013. - С. 149-153.

6. Степанюк А.Х. Актуальні проблеми виконання покарань (сутність та принципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослідження): дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – 393 с.

7. Осауленко О.І. Диференціація та індивідуалізація виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі / О.І. Осауленко // Проблеми пенітенціарної теорії та практики. – К.: «МП Леся», 2002. – № 7. – С. 60–61.

8. Льовочкін В.А. Концептуальні питання реформування кримінально- виконавчої системи / В.А. Льовочкін // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ.: [редкол.: В.М. Синьов (голов. ред.) та ін.]. – К.: КІВС, «МП Леся», 2002. - №7. – С. 3-12.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас