Ім'я файлу: Іван Тетеря.docx
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 22.02.2022
скачати
Пов'язані файли:
4113_operator_z_obrobki_informaciji_ta_programnogo.doc
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 22.02.2022
скачати
Пов'язані файли:
4113_operator_z_obrobki_informaciji_ta_programnogo.doc
Микулинецький опорний ЗЗСО
Проєкт на тему:
« Павло Іванович Моржковський-Тетеря – гетьман Правобережної України (1663-1665) »
Підготувала
учениця 8-А класу
Микулинецького опорного ЗЗСО
Лишак Софія
Микулинці
2022
Зміст
Вступ
Життя та діяльність Павла Тетері до його гетьманування
Обрання Тетері на посаду гетьмана
Життя Павла Тетері після гетьманства
Висновки
ВСТУП
Павло Іванович Моржковський -Тетеря – гетьман Правобережної України (1663-1665). Один з найближчих соратників Богдана Хмельницького. Один з авторів українсько-російського договору 1654-го та Гадяцького договору 1658 року. Визначний дипломат, митець подвійної політичної гри та талановитий військовий керманич.
Під час свого гетьманування на Правобережній Україні Павло Тетеря ревно дотримувався одного разу даної монархові присяги й, таким чином, намагався зберегти усталено до середини ХVII століття геополітичну рівновагу міжнародних сил у Центрально – Східній Європі.
У своїй політиці опирався на польського короля, повністю довіривши йому долю козацької держави. За це він поплатився не тільки державною кар’єрою, але й власним життям.
Тетеря, за козацько-літописною традицією, увійшов до історії козацької України, як польський прислужник. І цей ярлик — однаково негативний як для тих істориків, що дотримувалися москвоцентричної, так і для тих, що поклонялися націоналістичній орієнтації — залишився за Тетерею досі. Ніхто ніколи не намагався піддати це сумніву. Єдиному з спадкоємців Богдана, саме Тетері ніколи не присвячували окремих досліджень, монографій, студій, його завжди тримали в тіні — чи то Юрія Хмельницького, чи Івана Виговського, чи Івана Брюховецького, хоча ці постаті ледве чи були "світлішими" та "кращими" (якщо такі оцінкові категорії взагалі повинні вживатися в історичній науці) від постаті гетьмана Павла Тетері.
Багато елементарних біографічних даних про Тетерю досі не перевірено або й цілком не зібрано; останні роки його життя потонули в темряві, немов цей дуже амбітний (це також не підлягає сумніву) діяч зник з політичної арени у 1665 році назавжди. Навіть рік, місце, обставини його смерті подають з сумнівами — хоча історичні джерела, якщо є бажання до них заглянути, жодних Знаків питання не залишають.
1. Життя та діяльність Павла Тетері до його гетьманування
Про життя Тетері до 1648 року відомо мало. Рік і місце народження не встановлені, відносно справжнього прізвища висловлювалися різні думки. Не набагато більше відомо про його рідних. Повне ім'я та прізвище майбутнього гетьмана звучало: Павло Іванович Моржковський-Тетеря. Котре в цьому подвійному прізвищі справжнє родове, а котре прізвисько (чи то козацьке, чи шляхетське) — не з'ясовано. В основному, Павло вживав прізвище Тетеря — під ним він й увійшов до історії.
Мав двох братів, рідного Юрка і зведеного Шурла, двох сестер, які повиходили заміж за українських шляхтичів (Михайла Іскрицького й Атанаса Піроцького). Сам Павло одружувався з жінками шляхетських — незвичайно впливових — родів. Перша дружина — сестра Івана Виговського; друга — дочка Богдана Хмельницького Олена.
Вчився він у мінській уніатській школі. Латину молодий Павло опанував добре, мабуть, і знання ораторського мистецтва виніс з мінської школи.
В кінці 40-х років Тетеря почав канцелярську кар'єру — і від підписка в луцькому гродському суді. Його начальничком — писарем суду — був тоді Станіслав-Казимир Бенєвський, у майбутньому польський дипломат, спеціаліст з українських справ. У Луцьку ж Павло Тетеря познайомився ще з однією людиною з політичною перспективою — Іваном Виговським. Незабаром одружився на його сестрі.
Як козацький старшина і активний учасник подій 1648 — 1657 років Тетеря не відзначався ні дикою хоробрістю, ні різаниною — це ім'я не променіло на полях битв. Його частіше можна було зустріти в сутінках канцелярій або на довгих шляхах, що вели з гетьманської столиці Чигирина в різні сторони світу. У 1649 році він, цілком певно, обіймав посаду писаря переяславського полку; був він ним недовго, бо цього ж року очолив козацьке посольство до трансільванського князя Юрія (Дєрдя) II Ракоці.
Військова діяльність Тетері протікала під знаком південно-західної орієнтації: весною 1651 року він разом з осавулом переяславського полку Демком, козаками й татарами облягав Кам'янець-Подільський, щоб у напружений час боротьби за впливи над Молдавією блокувати молдавсько-польські контакти.
Особливих військових талантів Тетеря не виявив, дипломатичну ж його зручність Богдан Хмельницький високо цінував завжди. Хоча міжнародними зв'язками України займався безпосередньо сам гетьман, а керівником української дипломатії вважався генеральний писар Іван Виговський, Тетеря, немов його сіра тінь, брав участь практично в усіх основних дипломатичних переговорах, які відбувалися в Чигирині. Влітку (перша згадка — 13 липня) 1653 року Тетеря став переяславським полковником, але це не означало усунення його з гетьманського двору.
В 1655 році, під час облоги Львова українськими та російськими військами, переяславський полковник вів переговори про викуп міста з польською стороною. Для того, щоб росіяни не розуміли що він говорить, Тетеря розмовляв латиною, підбурюючи львів'ян проти царських військ.
Коли помирав Великий гетьман (6 серпня 1657 року в Чигирині) Тетеря був знов у Москві. Тут він проявився ще раз як добросовісний виконавець і блискучий оратор. Перед царем виступив за гетьманство Юрія Хмельницького, хоча, можливо, знав, що й сам він. Тетеря, був серед тих кандидатів на владу, яких назвав перед смертю Богдан. Гетьман говорив, нібито, не лише про свого сина Юрася, що зрозуміло, але й про генерального писаря Івана Виговського, генерального суддю, колишнього київського полковника Антона Ждановича, полтавського полковника Мартина Пушкаря і про переяславського — Тетерю.
Упродовж 1648 — 1657 років Тетеря зробив запаморочливу кар'єру — від скромного підписка луцького городського суду до переяславського полковника й одного з найвизначніших дипломатів Богданової доби, людини дуже впливової в тогочасній Україні. Не підлягає сумніву, що цією кар'єрою Тетеря міг завдячувати, в першу чергу, самому собі. Був він талановитою, однак явно не однозначною і не прямолінійною, людиною. Ці риси його характеру ще яскравіше окреслилися пізніше.
В цей час, коли Тетеря у Москві добивався затвердження Юрія Хмельницького і відмовив царя посилати нові війська в Україну, події дома розвивалися швидко. 24 серпня 1657 року, коли виявилося, що Юрась ще не може тримати булаву, гетьманом обрали Івана Виговського. Повернувшись в Україну, Тетеря далі підкреслював свою лояльність Москві, але практично повністю підтримував лінію Виговського з його поворотом на 180 градусів — від орієнтації на Москву до орієнтації на Варшаву.
Щоправда, поволі його стосунки з гетьманом Виговським та родиною Виговських загострилися. 13 жовтня 1657 року Тетеря поховав у Києві дружину — сестру гетьмана. Розгорілися суперечки за спадщину, якої Виговські не дали Тетері. А він був завжди дуже чутливий до матеріальних справ.
У березні 1658 року почалася "місія Тетері" — черговий його дипломатичний тріумф. Переяславський полковник добився припинення походу польських військ в Україну. Переговори між Україною та Польщею тягнулися довго, майже півроку. Партнером Тетері — польським комісаром для розмов — став давній його покровитель і приятель з луцьких часів, тепер уже волинський каштелян Бєнєвський. Тетеря, в основному, перебував на Поліссі та Волині, в Межиріччі та Корці, тоді з'являвся до Чигирина, уточнюючи лінію поведінки з гетьманом. Для того, щоб спокійно працювати над трактатом, який у недалекому майбутньому отримав назву Гадяцького договору, тікав на самоту до Гощі, маєтку, який купив у вдови київського воєводи Адама Кисіля. 5 липня 1658 року в Гощі датовані "пункти Тетері" — важливий етап на шляху до остаточної редакції договору. Певний час мешкав поруч з Бєнєвським, погоджуючи окремі статті умови. Тетеря не був єдиним творцем Гадяцького договору, який міг радикально змінити обличчя Східної Європи: Річ Посполита двох (польського і литовського) народів перетворювалася в монархічну республіку трьох народів. Україна під назвою Руського великого князівства мала стати третьою складовою частиною федерації. Статті трактату — з українського боку — диктували, в першу чергу, гетьман Іван Виговський, а також високоосвічений полковник, пізніше канцлер Руського князівства Юрій Немирич, але найбільше праці в злютуванні остаточного тексту договору виклав Тетеря. З якої б точки зору не дивитися на Гадяцький договір, але він, на відміну від Березневих статей 1654 року мав характер справжнього послідовного і всебічного міжнародного договору з продуманою опрацьованою структурою, хоча й з помітною домінацією польської сторони.
Король, польський двір вважали Тетерю головним творцем Гадяцької умови, на яку, до речі, цей її творець не присягав. Саме в такій ролі — автора польсько-українського порозуміння — 28 жовтня 1658 року він отримав аудієнцію в польського короля Яна-Казимира. "Один з головних керівників цієї (козацької) нації", — звітував про Тетерю 5 листопада папський нунцій архієпископ Петро.
Тетеря виїхав з України, буваючи там у 1659 — 1661 роках недовгими наїздами. Мешкав, переважно, у Варшаві при дворі або у своїх маєтках на Підляшші, хоча не розривав численних ниток, що пов'язували його із Східною Україною, для якої він і далі залишався дуже впливовою особою.
В Україні Тетеря появляється під час загострення політичної ситуації: у жовтні 1659 року їде з Бєнєвським спостерігати упадок Виговського; в жовтні 1660 прикладає руку до Слободищенського договору, за яким Правобережжя під гетьманом Юрієм Хмельницьким знову опинилося під владою Польщі. У цьому ж, 1660 році Тетеря одружився з дочкою Богдана Хмельницького Оленою, вдовою після Данила Виговського — і, таким чином, увійшов як свій до "клану Хмельницького". Від Юрія Хмельницького Тетеря отримав як тимчасову резиденцію Суботів. Недовгий час він займав пост генерального писаря при гетьманові Юрієві. З королівської ласки на нього сипалися титули: королівського секретаря, Хмельницького підчашого (це на Підляшші), потім полоцького стольника.
1661 рік минув між Підляшшям та Варшавою, де він продовжував грати роль королівського дворянина. Черговий Варшавський сейм у травні підтвердив володіння на Київщині — села Демидів, Литурівку, Абрагамівку, Раківку, дві Воронівки.
2. Обрання Тетері на посаду гетьмана
Історики по-різному визначають дату обрання Тетері. Дехто відштовхується від дати 6 січня 1663 року, коли Юрій Хмельницький вступив до монастиря в Києві, і припускає, що Тетеря став гетьманом десь у січні. Тетеря не повідомив короля, коли його обрали. Між жовтнем і січнем на Правобережжі не було жодного тимчасового гетьмана.
Здається, в цю важливу для нього хвилину повністю проявилася двоїстість поведінки Тетері. Ще восени, формально згідно з королівськими інструкціями, підтримуючи Юрія Хмельницького, він, мабуть, одночасно готував грунт для свого обрання, мобілізуючи сили пропольської партії і нагромаджуючи гроші для підкупу старшини і козацької верхівки. Зрештою, він, можливо, вплинув на слабовольного Юрася Хмельницького, щоб цей сам визначив свого наступника — Тетерю. Все говорить за те, що Тетерю обрали гетьманом у Чигирині за кілька днів після відречення Хмельницького, у його ж присутності — це була середина або друга половина жовтня 1662 року.
Обрали, треба підкреслити, без дозволу і навіть усепереч волі короля, який хотів зберегти безвольного Юрія в ролі маріонетки.
21 січня 1663 року листом до короля, переданим через свого посла Гуляницького, врешті повідомляє про обрання, нібито, всупереч його волі. Поява Тетері в ролі гетьмана України була все ж великою несподіванкою для польського двору.
З кількох листів Тетері до короля (ще до їх спільного походу на Лівобережжя), а також його практичної діяльності можна реконструювати ту модель гетьманської України, яку намагався реалізувати Тетеря. На першому плані — соборність, об'єднання Право і Лівобережжя під єдиною владою. Для цього він намагався перетягнути на свій бік Сомка, а коли це не вдалося — почав невеликими відділами переправляти своїх козаків на Лівобережжя, здобуваючи там плацдарми; засипав лівобережні міста закликами переходити до короля й до нього. Сподіватися на власні козацькі сили було мало реально. Щоправда, Тетеря зумів зібрати довкола себе гурт однодумців, де була висока старшина: полковники Григорій Лісницький, Михайло Ханенко, Самійло Богданович-Зарудний, Григорій Гуляницький, Остап Гоголь та інші. З'єднав собі козацьку верхівку і, опираючись на ці дві групи, поставив перед королем кілька вимог: шанувати привілеї та гідність козацтва і гетьмана. Тетеря, за підтримкою козацтва, відіслав королеві назад гетьманські клейноди, обурений тим, що з ними (у березні 1663 р.) приїхав просто королівський гінець Іван Мазепа, а не королівський посол — ситуація була пікантною особливо тому, що клейноди Тетеря мав отримати, по суті, не з ласки короля, а тому, що позичив гроші коронному стражникові Самуїлові Лєщинському; в цьому ж плані треба розглядати вимоги зберігати козацькі свободи, а також звільнити з польського ув'язнення полковника Івана Богуна та велику групу козацької старшини; вирішити церковне питання — відмінити залежність православної ієрархії від римо-католицької, повернути православним церкви, захоплені уніатами, впорядкувати конфлікти в перемиській та львівській єпархіях, залишаючи там православну ієрархію (Тетеря, в даному випадку, виступав не просто як представник козаччини, а цілого українського народу); дозволити самостійні дипломатичні зв'язки з Молдавією і Волощиною; розпочати мирні переговори Речі Посполитої з Росією, вимагаючи, зокрема, звільнення ув'язнених козацьких старшин; готувати похід на Лівобережжя — Тетеря явно вважав, що підготовка такого походу не суперечить мирним переговорам з Росією; в його уявленні — та в уявленні вірної йому старшини — Лівобережжя було насильницьки відірваною частиною єдиного гетьманату України, а, в жодному випадку, не було частиною Росії, при цьому для зміцнення своєї влади на Правобережжі та поширення її на Лівобережжя гетьман просив польської військової допомоги; гарантувати допомогу татар — кримських та буджацьких — для підтримки режиму Тетері.
Як не дивно, але здійснення майже всіх вимог Тетеря добився, що посередньо свідчило про його впливи у Варшаві, а також про його політичні здібності.
На початку 1663 Тетеря та Петро Дорошенко разом з польськими військами вторглися в Лівобережну Україну і осадили Глухів, але змушені були відступити перед російськими військами.
У липні 1663 за наказом Тетері генеральний осавул Петро Дорошенко придушив заколот наказного полковника Івана Поповича-Ходорковського в Паволоцького полків. У жовтні 1663 Тетеря на чолі козацьких військ (близько 24 тисяч чоловік) приєднався в Білій Церкві до 20-ти тисячної армії польського короля Яна II Казимира і татарських загонів (40 тисяч чоловік). Союзники планували, захопивши Лівобережжі та встановивши там влада Тетері, зайняти і Смоленщину, яка відійшла до Московської держави в 1654 році. Протягом листопада 1663 - січня 1664 польсько-українські війська і татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної України. Однак виступи селян проти польської шляхти змусили Тетерю незабаром повернутися на Правобережжя. Королівська армія під тиском московських військ під командуванням Григорія Ромодановського і полків гетьмана Івана Брюховецького зазнавши кілька параженій, відійшла через Чернігівщину і Білорусь до Польщі.
Після відступу коронних військ і з появою на Правобережжі московських військ, лівобережних козацьких полків та запорожців на чолі з Іваном Сірком положення Тетері значно ускладнилося. У той же час пробували реалізувати свої плани кримські татари, які намагалися заволодіти Правобережною Україною до річки Горинь. Навесні 1664 Тетері вдалося за допомогою польських військ змусити Брюховецького разом з московськими військами відступити на Лівобережжя. Протягом 1664-1665 рр. Тетеря пробував побороти своїх супротивників, зокрема, полковників І. Сербина, Василя Дрозденко і С. Опару.
3) Життя Павла Тетері після гетьманства
У липні 1665, Тетеря відмовляється від подальшої боротьби за владу і призначає наказним гетьманом Михайла Ханенка. За вірність королеві Тетеря отримав на Волині багатий маєток і доживав віку як поміщик. Оскільки він захопив із собою також документи, які гарантували права й привілеї Україні, король проголосив, що невдоволеним козакам не варто скаржитися королеві на Тетерю, але вони можуть позивати його до судового трибуналу. Довідавшись про це, Тетеря переїхав до Варшави, прийняв унію та прибрав польське прізвище Моржковський, щоб мати захист у суді. Та козаки своєчасно не подали на нього позов, тому їхні спроби повернути козацькі коштовності й документи були марні. У 1667 році вступив у Львівське Успенське братство. У період правління короля Вишневецького Тетеря піддався переслідуванню з боку польських магнатів - його маєтки були конфісковані, а він сам засуджений до вигнання з держави.
Деякий Тетеря час жив в Молдові, в Яссах. В 1670 зустрічався в Адріанополі (тепер Едірне) з турецьким султаном Мехмедом IV і переконав його розпочати війну проти Польщі. Мехмед IV призначив Тетері пенсію і вручив султанський прапор - санджак. За наказом султана Тетеря був отруєний у квітні 1671., помер у Адріанополі під час мандрівки до Святої Землі. Похований, ймовірно, в одній з православних церков в Едірне.
ВИСНОВКИ
Павло Тетеря як гетьман і як політичний діяч був фігурою дуже суперечливою, але це аж ніяк не виключає нашої сьогоднішньої потреби в сумлінному дослідженні його життя й діяльності. Об'єктивно кажучи, багато звинувачень, які кидали на його адресу історики, це звинувачення скеровані до певного стійкого, сформованого ще в другій половині XVII ст. (в значній мірі — козацькими літописцями), стереотипу. Не дуже зрозуміло, чому історики автоматично обрали ту лінію, яку, наприклад, представляв київський полковник переконано московської орієнтації Василь Дворецький. Він записав у своєму "Літописці" (друга половина XVII ст.) про Тетерю, що він "большой згубца і разоритель всей України". Ніяк не хотіли перевіряти погляд французького мемуариста, непоганого і досить об'єктивного знавця Польщі й України, Франсуа-Поля Далерака, який у 1679 році занотував, що "генерал Тетеря людина великих достоїнств і великого значення". Звернення безпосередньо до історичних джерел документального або мемуарного типу чи тогочасного листування допомагає відтворити живу людину й живого політика, досить далекого від постаті, заміфологізованої українською історіографією різноманітних напрямів.
Тетеря був у першу чергу політичним діячем і дуже зручним дипломатом, митцем подвійної гри. Міняючи свої політичні орієнтації (три: Москва, Варшава, Стамбул), він в мініатюрі повторив шлях Богдана Хмельницького. Все це викликає досить обґрунтоване підозріння, що справжня його орієнтація була четверта — незалежницька. Якщо було б інакше — він постійно дотримувався б орієнтації одної... Не підлягає сумніву, що він був державотворчою особистістю; про це говорить його участь у створенні Гадяцької угоди, його військові зусилля, скеровані на об'єднання обох берегів Дніпра. Виступаючи за справедливе вирішення релігійного питання на західноукраїнських землях. він довів, що й ця частина України не є поза його увагою.
Тетеря був представником свого стану — кармазинової козацької старшини, української аристократії, що почала формуватися і, при польському посередництві, запозичила для себе західну модель. Саме в цьому нахилі до магнатського способу життя, а не в уявній відсутності військових талантів (це не доведено) — треба бачити причину непопулярності Тетері серед широкого козацького товариства. Чи ця риса перешкоджала бути добрим гетьманом — сумнівно. Як би там не було, але політичну діяльність він ставив вище від спокійного споживання свого багатства. Досі ще ніхто як слід не підрахував його маєтків, але, мабуть, не буде перебільшенням вважати, що в один час (після одруження з Оленою Хмельницькою) він був одним із найбагатших на правобережній Україні, дуже багатим навіть на фоні магнатських латифундистських родів Польщі й Литви. Для того, щоб жити тихо й спокійно у великих достатках йому не треба було сягати по гетьманську булаву з польської чи турецької ласки. Політичні амбіції — в кращому розумінні слова — й саме українські політичні амбіції виводили його за межі паразитарного існування, і ледве чи варто за це корити Тетерю.
Здається, цілком безпідставно закидали Тетері безпринципність і кар'єризм. Якщо принциповістю називати вірність одній раз назавжди обраній орієнтації, то таких політичних діячів в Україні XVII століття не було — і це не їхня вина, а наслідок обставин, за яких кожна орієнтація (Росія, Польща, Туреччина) виявлялася, при остаточному підрахунку, не без хиб. Отже, Тетеря у своїй уявній безпринципності не був винятком — і винятком бути не міг. Що він був вірним виконавцем як при Богдані Хмельницькому, так пізніше при польському королеві — не підлягає сумніву. Як відплатила йому Польська корона за вірність — відомо. Справді, гетьманську й післягетьманську історію Тетері можна розглядати як ще один доказ абсолютної непридатності польської панівної верхівки вести реалістичну національну й релігійну політику. Міф могутньої завойовницької Польщі надто глибоко засів у головах тих людей, що керували політикою держави і нездатні були вийти поза ідеологію католицького передмур'я і поза розуміння соціальних відносин виключно згідно з формулою "пан і раб". Сил же ж для підтримки імперського міфу не було.
Аналіз історичної долі Тетері не дає підстав говорити про його якийсь екстраординарний кар'єризм. І полковником, і генеральним писарем, і гетьманом він був цілком заслужено, мавши для цих постів усі об'єктивні дані. В ролі можливого гетьмана бачив його, зрештою, ще Богдан Хмельницький, який не дуже помилявся в людях. Що Тетеря свого часу був видатним українським дипломатом, не підлягає дискусії. Ми вже підкреслювали його просто дивовижну здатність знаходити шлях до найбільших володарів епохи і настроювати їх в потрібному йому і його ідеям напрямі. Можна думати, що в особистих контактах це була людина, яка викликала симпатію. Зворушливим виглядає його постійне піклування про матір та родичів.
В інших стабільніших умовах Тетеря, при його здібностях та інтелектуальному рівні, був би видатною державнотворчою особистістю. А так, залишився в історії України трагічною постаттю, бо всі політичні діячі епохи Руїни, епохи кривавої боротьби трьох сусідніх імперій за Україну, починаючи від самого Богдана Хмельницького, могли бути лише постатями трагічними.