Ім'я файлу: конституционное реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 16.02.2021
скачати
Пов'язані файли:
РЕФЕРАТ МИША.docx
Мовна карта.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 16.02.2021
скачати
Пов'язані файли:
РЕФЕРАТ МИША.docx
Мовна карта.docx
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО І АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ
«Парламентські та змішані республіки»
З ДИСЦИПЛІНИ «Конституційне право зарубіжних країн»
Варіант _12_
Студентки 2 курсу, 2 групи ЮФ
Денної форми навчання
Іваніщенко О.В.
Національна шкала _____________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
___________
(дата)
Одеса - 2019
План
Вступ……………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Парламентська республіка та її характеристика……………………...4
1.1. Загальна характеристика парламентської республіки……………………...4
1.2. Поняття парламентської республіки її ознаки………………………………6
1.3. Переваги парламентської республіки……………………………………….8
1.4 Недоліки парламентської республіки………………………………………10
Розділ 2. Характеристика змішаної республіканскої форми правління………13
2.1. Поняття змішаної республіки………………………………………………13
2.2 Ознаки змішаної республіки ………………………………………………..14
2.3. Україна як держава-представник змішаної республіки…………………...15
Висеовок …………………………………………………………………………17
Список використаних джерел…………………………………………………...19
Вступ
Сьогодні більшість країн світу є республіками. Хоча республіка вважається багатьма сучасною формою влади і синонімом демократії, це помилкова думка, заснована на тому, що історично було більше державних утворень з монархічною формою правління, де влада передається у спадок.
У більшості сучасних республік голова держави (в основному, президент) обирається загальним голосуванням громадян країни або всенародно обраним парламентом. Влада голови держави також обмежена залежно від Конституції — від досить солідних повноважень (США, Росія, Франція) до чисто церемоніально-представницьких функцій (Австрія, Німеччина, Італія).
Респу́бліка (від лат. res publica — справа громади) — форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк; існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Сам термін "res publica" означає "спільна справа". Але республіку потрібно розуміти не за походженням слова, а за походженням уявлення.
Республіка є орієнтацією на більш універсальну соціалізацію спільноти, ніж держава, класова структура, нація, церква, корпорація. Республіка не має інших сенсів, крім спільності.
Сучасна класифікація поділяє всі республіки на президентські, парламентські та змішані.
Предметом дослідження є парламентська республіка - різновид республіканської форми правління, який характеризується тим, що парламент формально є повновладним органом, що формує політично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо або у складі особливої колегії вибірників) президента, який є главою держави, але не виконавчої влади, а також змішана республіка (також може називатися напівпрезидентської, напівпарламентської, президентсько-парламентською республікою) - форма державного правління, яка перебуває між президентською і парламентською республіками.
Розділ 1. Парламентська республіка та її характеристика
1.1 Загальна характеристика парламентської республіки
Розглянемо більш детально парламентську республіку як різновид республіканської форми правління, де парламент, бувши повновладним органом, формує політично відповідальний перед ним уряд і, як правило, обирає президента, який займає в системі державних органів досить скромне місце.
Людство, що прагне до свободи, після всіх і всіляких поневірянь дійшло такого висновку: демократія аж ніяк не є заклик до тотальної волі, вона є захист і рівний поділ впорядкованої свободи, до того ж ця свобода може існувати в республіканській форми правління.
Саме в республіканській формі правління присікається розширення стихійної тяги до свободи, свобода організується, впорядковується на основі правової організації державної влади і, в такий спосіб, відкривається широкий простір для її розвитку і розквіту, бо в цій формі правління гілки влади пов'язані Конституцією, законами, правом і сформованим в їх відношенні громадською думкою. Саме в республіканській формі правління не допускається тривале привласнення державної влади на основі індивідуального права та особистих бажань; державні органи формуються на основі суворого захисту цивільних прав і тільки на обмежений термін за допомогою вільних виборів; державна влада втілюється в життя на основі Конституції, закону і права, участі народу в правлінні і дотримання людської гідності.
На жаль, в існуючих державах зазначені характерні ознаки республіканської форми правління не завжди і не скрізь втілюються в життя на необхідному рівні і в потрібному обсязі. Причини спаду авторитету республіканського ладу необхідно шукати в політичних амбіціях. Саме невгамовні політичні амбіції, спрямовані на задоволення "вищих" цілей суб'єкта-властолюбця, призводять до нехтування закону, права, громадянських прав і свобод політичних суперників - всього того, що складає основу правової держави. Під натиском цих амбіцій відкидаються самі суспільно необхідні заборони, обмеження немов нікчемні, випадкові "перешкоди". У такій ситуації виникає питання: в якій формі республіканського ладу в потрібному обсязі і на належному рівні реалізуються принцип поділу влади, властивий правовій державі, а також вищевказані ознаки даного ладу? Відомо, що республіканський державний лад втілюється в життя у двох основних формах правління - парламентської республіки і президентської республіки. Саме за парламентської форми правління більше можливостей для втілення в життя характерних рис правової держави і республіканського ладу.
Парламентська республіка характеризується формуванням уряду на парламентській основі, з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Уряд формально відповідальний перед парламентом, що наділений правом контролю за діяльністю уряду та його розпуску. Уряд наділяється виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою, а також правом клопотання перед президентом про розпуск парламенту. В більшості країн членство в уряді сумісне зі збереженням депутатського мандату. Це дозволяє залучати до уряду не тільки лідерів політичних партій, але й інших впливових депутатів парламенту і, отже, контролювати парламент. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держави, однак реально в політичній ієрархії - головна особа.
Президент, як глава держави, фактично виконує представницькі функції. або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Вотум недовіри уряду викликає його відставку. Президент у парламентській республіці має в основному представницькі повноваження, а головне - функцію глави держави виконує за вказівкою уряду. Парламентська республіка зберігається в Італії, Німеччині, Австрії та ін.
1.2 Поняття парламентської республіки її ознаки
Парламентська республіка — різновид республіканської форми правління, де парламент, є повновладним органом, який формує політично відповідальний перед ним уряд і, як правило, обирає президента, який займає в системі державних органів досить скромне місце.
Основними ознаками парламентської республіки є:
- президент є главою держави, але не главою виконавчої влади як у президентській республіці. Виконавча влада належить голові уряду (прем'єр-міністру, канцлеру), який і має всі необхідні державно-владні повноваження для здійснення урядової політики;
- президент обирається або парламентом, або колегією, спеціально формованої для його обрання з обов'язковою участю членів парламенту (Італія, Греція, Індія, Німеччина, Чехія, Угорщина), тобто його влада похідна від парламенту;
- президент призначає главу уряду, але не на власний розсуд, а з числа лідерів партії чи коаліції партій, які мають більшість місць у парламенті або його нижній палаті. В іншому випадку уряд може не отримати вотум довіри в парламенті (це необхідна процедура для парламентської республіки) і не буде сформований. Члени уряду призначаються президентом за рекомендацією голови уряду;
- ключову ознаку парламентської республіки - політична відповідальність уряду перед парламентом, а не перед президентом. Відповідальність ця найчастіше солідарна: недовіра голові уряду тягне за собою відставку всього уряду. У разі винесення вотуму недовіри або відмови у довірі уряд або іде у відставку, або президент, не беручи відставки уряду, може розпустити парламент (нижню палату) і призначити дострокові вибори;
- президент не несе відповідальність за діяльність уряду. Вона покладена на главу уряду;
- президент не може на власний розсуд відправити у відставку главу уряду, але за рекомендацією голови уряду може відправити у відставку будь-якого члена уряду;
- в законодавчій області президент парламентської республіки наділений правом законодавчої ініціативи, узгодженої з урядом; володіє правом обнародувати закони, прийняті парламентом;
- акти, які видаються президентом, потребують підпису прем'єр-міністра або міністра, які й несуть за них відповідальність. Без такого підпису акти президента недійсні. У парламентській республіці ключова фігура в державі - глава уряду.
Парламентська республіка можлива за наявності усталеної багатопартійності і високої політико-правової свідомості виборців.
Відчутніші відмінності парламентаризму проявляються в системі державного регулювання, де вони відображаються в конкретних формах політичної взаємодії різноманітних політичних сил.
В діяльності будь-якого парламенту виділяються три основні функції: законодавча творчість, контроль над фінансами держави, контроль над урядом. Парламент, як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об'єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості. Здійснює парламент і контроль над фінансами держави, контролює діяльність виконавчої влади в межах і компетенції, що встановлені конституцією.
Парламентська система забезпечує єдність дій виконавчої і законодавчої влади, повну підтримку законодавчих ініціатив уряду (за винятком уряду нестійкого парламентської більшості або уряду парламентської меншості).
У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, що належать до тих партіям, що мають у своєму розпорядженні більшість голосів у парламенті. Уряд несе колективу відповідальність перед парламентом у своїй діяльності. У випадку втрати довіри більшість членів парламенту, уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів.
Глава уряду (прем'єр - міністр, голова ради міністра, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що любий уряд лише тоді правомочний здійснювати керування державою, коли вона користується довірою парламенту.
Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, що реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особи, створює справедливі умови людського життя, засновані на засадах правової законності. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Італію (по конституції 1947р.), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію й ін.
1.3 Переваги парламентської республіки
Парламентська республіка, як і президентська, теж відчуває в наш час тиск, спрямований на "раціоналізацію" управління державою. Але в даному випадку суть цього управління полягає в посиленні виконавчої влади, зокрема, в тому, щоб обмежити можливість використання квотуму недовіри, бо це веде до частої зміни уряду і, отже, до нестабільності управління державою.
Головна мета "раціоналізації" - створити стабільний уряд. З цією метою застосовуються різні конституційні способи. Дієвим способом є також "конструктивний вотум недовіри", передбачений спочатку Основним законом Німеччини, а тепер конституціями Угорщини, Польщі і навіть в монархії Іспанії.
По-перше, відповідальність перед нижньою палатою несе не весь уряд, а тільки його голова (прем'єр-міністр, канцлер). Окремим міністрам недовіру не може бути виражено, вони призначаються і зміщуються головою уряду.
По-друге, парламент має право висловити вотум недовіри тільки за умови, що проект резолюції, внесений до парламенту, буде містити два пункти: пропозиція про недовіру діючому прем'єр-міністрові і пропозиції про кандидатуру обрання нового прем'єра. Рішення приймається одночасно, і таким чином країна не залишається без прем'єра та уряду. Провести таку резолюцію в парламенті важко, приклади одиничні.
Головне достоїнство парламентської системи зазвичай бачать в найбільш тісному зв'язку з принципом народного представництва. За наявності потреби чіткого конструювання політичної системи парламентська модель здається найбільш природною і такою котра втілює ідеали партійного правління, у той час як у президентській системі цінність партійного правління відступає на другий план по будові з можливістю набрати для управління високопрофесійну команду.
При справі багатопартійної системи парламентська форма правління забезпечує оптимальну парламентську більшість у вигляді коаліційного уряду. При цьому і кількість портфелів розподіляється в уряді пропорційно вазі цих партій, що не можливо в президентській республіці.
Відчутніші відмінності парламентаризму проявляються в системі державного регулювання, де вони відображаються в конкретних формах політичної взаємодії різноманітних політичних сил.
Парламентська республіка має свої переваги: спираючись на парламентську більшість, уряд здатен справляти значний зворотній вплив на законодавчий орган, на управління справами в країні.
Політичний стиль парламентської республіки забезпечує залучення народу, виборців до політичної свідомості, політичних цінностей і орієнтацій. Він пов'язаний із забезпеченням дійсно глибокого і сутнісного для парламентських систем політичного плюралізму з вибором між великим числом різних політичних партій, сил та об’єднань, у той час як президентська система персоніфікована і орієнтує виборців на яскраві образи та виборні програми кандидатів.
Парламентська система забезпечує єдність дій виконавчої та законодавчої влади, повну підтримку законодавчих ініціатив уряду (за винятком уряду нестійкої парламентської більшості чи уряду парламентської меншості).
Головною перевагою парламентської республіки перед президентською республікою вбачається максимально тісний зв'язок з принципом народного представництва. В певній мірі і проходження партійних установок і програм, зв'язаність ними політичного курсу може виступати як перевага парламентської системи, оскільки дає чітку ідеологічну основу незалежно від смаків і пристрастей партійних лідерів.
1.4 Недоліки парламентської республіки
Недоліки парламентської республіки, так само як і президентської, є продовженням її переваг.
При коаліційному уряді несконцентрованість державної волі, необхідність врахування суперечливих інтересів політичних партій веде до суперечливості політичної платформи уряду, відсутності чіткого політичного курсу.
Нестійкість коаліції у парламентських системах веде до приватної зміни уряду, до нестійкості всієї політичної системи в цілому (характерний приклад цього дає Італія з її частими парламентськими кризами).
У результаті необхідності витримування певної ідеологічної лінії в уряду може спостерігатися нестача прагматизму. Крім того, партійні уряди, пов'язані певною ідеологією, не можуть швидко реагувати на виклики, змінюючи свої погляди відповідно до прагматичними потребами.
Під час криз та ускладнень, коли потрібно діяти швидко, приймаючи персонально всю відповідальність, в парламентських системах відчувається брак повноважень уряду та глави держави.
У парламентських республіках глави держав мають сильну опору в особі партійних структур і численних виборців у масштабі всієї країни, що і робить неможливим здійснення державного перевороту.
Прихильники президентської республіки, щоб показати перевагу своєї позиції, зазвичай наводять як приклад США. Дійсно, в цій країні не відбувалися державні перевороти, але в тих же Сполучених Штатах не були рідкісними випадки вбивства президентів і замаху на їх життя (доля А. Лінкольна, Дж. Кеннеді, Р. Рейгана тому наочний приклад). А кожен такий випадок фактично завершується державним переворотом.
У парламентських республіках, навіть якщо одне і те ж обличчя кілька термінів керуватиме урядом, такі дії в принципі неможливі. Крім того, життя показує, що в президентській формі республіканського правління, через політичні амбіції, на шляху розвитку демократії створюється більше перешкод. У світовому масштабі ця форма правління вже розуміється як шлях, що навпростець веде до авторитаризму.
Нестійкість коаліцій у парламентських системах веде до зміни уряду, до нестійкості всієї політичної системи в цілому (характерний приклад цього дає Італія з її частими парламентськими кризами). В результаті необхідності витримування певної ідеологічної лінії в уряду може спостерігатися нестача прагматизму.
У той же час у парламентських системах є на перший погляд парадоксальна тенденція приниження ролі парламенту в умовах, коли члени уряду одночасно є депутатами і виступають в якості політичної еліти. У цьому випадку уряд узурпує законодавчу владу, надаючи парламенту можливість тільки "штампувати" закони, чого не може в принципі бути в президентських системах.
Недоліки президентської форми республіканського правління, з точки зору демократії і свободи, а також те, що ця влада в певному роді є авторитарна влада, показує переваги парламентської республіки і необхідність переходу до неї.
В даному розділі надано повну оцінку та характеристику парламентської республіки, як однієї з видів республіканської форми правління.
Були проаналізовані переваги та недоліки парламентської республіки, що дає змогу при обранні державою вільного, демократичного курсу розвитку суспільства враховувати ці фактори, щоб уникнути дестабілізації політичної системи та унеможливити здійснення державного перевороту.
Розглянуто різновиди дійсно демократичної чи принаймні ліберальної по політичному режиму республіки. При цьому слід пам'ятати, що і в президентській, і в парламентській республіці є і президент, і парламент, а відмінності між цими двома різновидами республіканської форми правління полягають в характері відносин між законодавчою і виконавчою владою.
Розділ 2. Характеристика змішаної республіканскої форми правління
2.1. Поняття змішаної республіки
З одного боку, парламент змішаної республіки має право винести вотум недовіри уряду, сформованому президентом. З іншого боку, президент має право розпустити парламент і призначити позачергові вибори (в деяких країнах парламент не може бути розпущений протягом конституційно визначеного терміну).
Якщо в новому складі парламенту партія президента отримає більшість, то збережеться «біцефальная» виконавча влада, коли політику уряду визначає президент, при відносно слабкою фігурі прем'єр-міністра. Якщо ж переможуть противники президента, то як правило, останній буде змушений прийняти відставку уряду і фактично передати повноваження по формуванню нового уряду лідеру партії, що набрала більшість голосів на виборах. В останньому випадку президент не може істотно впливати на політику уряду, і головною політичною фігурою стає прем'єр-міністр. Якщо згодом буде обраний президент, опозиційний парламентській більшості, він сформує новий уряд, і якщо воно не отримає схвалення в парламенті, то останній може бути розпущений.
Таким чином, як і в парламентарних країнах, в змішаній республіці уряд може працювати, тільки коли воно спирається на підтримку парламентської більшості. Але якщо в парламентарних країнах президент або монарх (номінальний глава держави) лише формально призначає уряд, реально сформований парламентською правлячою партією або коаліцією, то в змішаній республіці обраний народом президент має право фактично формувати свій уряд, незважаючи на існуюче парламентська більшість, вступати в конфлікт з парламентом і домагатися його розпуску. Такий стан неможливо ні в парламентарних країнах, ні в президентській республіці. Тому змішану республіку вважають самостійною формою правління, поряд з парламентарної і президентської.
2.2 Ознаки змішаної республіки
Змішана республіканська форма правління (змішана республіка) характеризується поєднанням елементів президентської і парламентарної республік. Основними ознаками змішаної республіки є:
- обрання президента, як правило, на загальних виборах і наділення його юридично і фактично широкими повноваженнями;
- формування уряду спільно президентом і парламентом;
- подвійна політична відповідальність уряду — перед президентом і парламентом;
- дуалізм виконавчої влади — розподіл повноважень зі здійснення виконавчої влади між президентом і урядом;
- незалежність президента від уряду (відсутність інституту контрасигнатури або його формальний характер);
- право президента на розпуск парламенту за настання певних підстав;
- право президента на законодавчу ініціативу.
Залежно від співвідношення елементів президентської і парламентарної республік у конкретній країні, передусім повноважень президента і парламенту щодо формування уряду, розрізняють президентсько-парламентарну і парламентарно-президентську форми змішаної республіки, в яких вирішальну роль у формуванні уряду відіграють, відповідно, президент або парламент. Змішану республіку називають також напівпрезидентською республікою. Типовим прикладом змішаної республіки є Франція за Конституцією 1958 року. В Європі змішаними республіками є також Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Фінляндія, Хорватія, з колишніх радянських республік таку форму правління впровадили Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Киргизстан, Литва, Росія, Україна.
За найважливішою ознакою всіх різновидів республіканської форми правління — співвідношенням конституційних і реальних повноважень президента і прем'єр-міністра у сфері виконавчої влади — одні зі змішаних республік мало чим відрізняються від парламентарних республік (Австрія, Ісландія, Литва, Польща, Словенія), інші — від президентських республік (Азербайджан, Білорусь, Киргизстан, Франція). Конституції змішаних республік припускають можливість зміщення форми правління в межах зміни співвідношення реальних повноважень президента і прем'єр-міністра. Реальний статус президента і прем'єр-міністра може змінюватися залежно від суспільно-політичних обставин, розкладу партійно-політичних сил у парламенті, авторитету конкретних політиків та інших чинників. Важливе значення при цьому має наявність у парламенті сформованої на партійній основі постійно діючої більшості, яка б відігравала визначальну роль у формуванні уряду і на яку уряд міг би спиратися у своїй діяльності.
2.3. Україна як держава-представник змішаних республік
Згідно зі статтями 5, 6 Конституції України, ухваленої 1996 p., Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Повноваження відповідних органів державної влади визначаються Конституцією та іншими законодавчими актами України, зміст яких дозволяє визначити Україну як змішану, президентсько-парламентську республіку. Зокрема, про це свідчить наступне:
єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, яка обирається строком на п'ять років;
Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста у порядку особливої процедури (імпічменту);
Президент України є главою держави, обирається строком на п'ять років; призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє його повноваження й ухвалює рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України; скасовує акти Кабінету Міністрів України;
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України;
правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Закон на основі проекту Симоненка—Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.
Після приходу до влади Віктора Януковича і Партії Регіонів 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням[2] КС, відповідний закон № 2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.
Висновки
Питання про переваги і недоліки різних форм правління виникали неодноразово, хоча на протязі історії інтенсивність цих дискусій була неоднаковою. За останні три десятиріччя підвищення інтересу до цієї проблеми пов’язане з «хвилею» демократизації, яка охопила багато країн по всьому світі. Після падіння авторитарних режимів у всіх молодих демократіях постало питання про вибір форми правління. Це питання супроводжувалось дебатами про «плюси» та «мінуси» різних систем.
Історично виокремились і сформувались дві основні форми державного правління – монархія і республіка. В процесі розвитку цих форм виникали їх різновиди
Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними
- монархії (одноособові, спадкові) це така форма правління, при якій верховна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи – монарха, передається у спадщину, не залежить від населення. Монархія може бути абсолютною (необмеженою) та конституційною (обмеженою);
- республіки (колегіальні, виборні) - форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк (термін).
Демократичною формою правління є республіка, коли органи влади є представниками народу, при здійсненні управління державою.
При республіканській формі правління існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову, що суттєво зменшує вплив державних органів влади на діяльність у різних сферах суспільного життя.
На сучасному етапі розвитку суспільства, республіка є домінуючою формою державного правління у світі (близько 160 з понад 200 держав світу є республіканськими).
В умовах сучасної республіки існує три владні структури: президент, парламент та уряд. Президент – глава держави, парламент – представницький орган, що виконує функції законодавчої влади, а уряд – орган виконавчої влади. Саме тому сучасна класифікація поділяє всі республіки на президентські, парламентські та змішані.
Звичайно ж, система президентства і парламентаризму, природно, є наслідком бурхливого розвитку демократичних форм державного устрою і правління. У правовій державі немає ніякої необмеженої влади, не регламентованого принципами та нормами конституції права. Через розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову досягається взаємний контроль, система стримування і противаг, що виступають гарантією від зловживання владою і запобігання перетворення її на авторитарну, абсолютну владу.
При цьому слід пам'ятати, що і в президентській, і в парламентській республіці є і президент, і парламент, а відмінності між цими двома різновидами республіканської форми правління полягають в характері відносин між законодавчою і виконавчою владою.
Недоліки президентської форми республіканського правління, з точки зору демократії і свободи, а також те, що ця влада в певному роді є авторитарна влада, надає перевагу парламентській республіці та необхідність переходу до неї.
Таким чином, вчені дійшли до висновку що вибираючи найбільш актуальну форму правління в державі, слід опиратися не лише на досвід інших країн, а, в першу чергу, на ментальність та цінності власної держави, стан розвитку суспільства, рівень правової культури.
Список використаних джерел
Іванов В.М., Кіссе А.І., Стовпець В.Г. Конституційне право зарубіжних країн. Навчальний посібник / Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Одеса, 2011. - 355 с.
Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права / Т.Г. Андрусяк. - Львів, 1997. - 206 с.
Гладун З.С. Основи правознавства. Навчальний посібник / З.С. Гладун, М.В. Кравчук та ін. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 280 с.
Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права / В.В. Копейчиков. – Київ: Юрінком Інтер, 1998.- 317 с.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник, Пер. з рос./ О.Ф. Скакун. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник / В.В. Сухонос. – Суми, 2005. – 684 с.
Мішин А.О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Підручник /А.О. Міщин. - М.: Білі Альви, 1996. - 400 с.
Навчальні матеріали онлайн - Політологія: наука про політику: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.com/1781040936307/politologiya/politologiya nauka pro politiku.