Ім'я файлу: Політична боротьба в Англії 11-13 ст.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 28.09.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 28.09.2021
скачати
Протягом VІІІ – Х ст. англійські королі неодноразово намагалися об’єднати англійські королівства в єдину державу, але тільки Едгар Найтихіший (958 – 975 рр.), опираючись на церкву, зумів поступово поширити королівську владу на всю Англію
Королівська влада надавала енергійну підтримку захопленню земель у вільних общинників та їх поневоленню. Одночасно держава передала великим землевласникам судову, а потім й іншу владу над селянами. Королівські пожалування землею і селянами набувають все більшого розповсюдження. Саме тоді набувають регулярного характеру державні повинності вільних селян.
_________
Протягом ІХ – ХІ ст. в Англії остаточно перемагають феодальні відносини. B одній з пам’яток права – "Правді" короля Ательтана (Х ст.), ми знаходимо вимоги, щоб кожна вільна людина мала лорда. Одночасно, лорд відповідає за поведінку людей, які знаходяться під його захистом. Kороля було визнано верховним власником землі, а землевласників – її держателями або безпосередньо від короля, або через інших держателів.
На відміну від порядків, що склалися на континентальній частині Західної Європи, військову службу королю мали відбувати не тільки безпосередні васали, але й ті, хто були держателями цих васалів. Королівській владі вдалося досягти того, щоб скарги на рішення феодальних судів подавалися не у вищий суд феодалів, а у королівські суди.
У 1017 р. датський король Kнуд (1017 – 1035 рр.) заволодів усією Англією і став королем. Як далекоглядний політик, він зумів знайти спільну мову з місцевою знаттю і навіть обіцяв дотримуватися законів короля Едгара. Він поголосив рівність англійського та датського законів. Фактично Kнут був імператором, оскільки був королем Франції, Данії, Норвегії. Вигнавши загарбників датчан, англійці поголосили своїм королем Едуарда Сповідника (1042 – 1066 р.). Проте, обманний після його смерті король Гарольд виявився поганим полководцем і не зумів відбити нападу військ герцога Вільгельма Нормандського. Англійці знову опинились під владою загарбників, цього разу – французів.
_______
Захопивши Англію, Вільгельм Нормандський конфіскував володіння місцевої знаті. Серед великих васалів тепер не було жодного англосакса. Частина конфіскованих земель (понад тисячу маєтків, майже всі ліси та інше) увійшла в королівський домен. Міста були оголошені "ленами короля". Вільгельм був коронований у Вестмінстерському абатстві. Бажаючи здобути підтримку населення, він обіцяв "додержувати добрих законів Едуарда", які вже мало хто знав і пам’ятав. Пограбування і насильство, які чинили нормандські барони та їхні солдати, тривали ще протягом кількох років.
______
У 1069 р. відбулося народне повстання проти загарбників. Після нього Вільгельм став розглядати англосаксів як заколотників. Баронів – держателів землі, він особисто зобов’язав дати йому присягу на вірність. Було офіційно проголошено, що балони Англії одержали землю від Вільгельма. Умови наділення були такими ж, як і в Нормандії: присягання на вірність; служба в ополченні протягом сорока днів на рік, але в межах країни; обов’язкове прибуття за викликом у королівську курію для присутності на раді та в суді; надання фінансової допомоги у разі посвячення в рицарі старшого сина монарха та видання заміж його старшої доньки, а також викупу короля з полону.
Барони втратили право самостійно передавати свої баронії у спадщину. Спадкоємець одержував землю лише від короля, вносячи за допуск до спадщини особливий платіж – рельєф.
У 1088 році Вільгельм Завойовник оголосив себе верховним власником землі в державі. Його піддані могли одержувати від нього земельні наділи тільки у володіння. Усі землевласники тепер були безпосередніми (головними) або непрямими держателями корони і тому були зобов’язані виконувати на його користь певні повинності. Оскільки феод давав тільки сам король і виключно за військову службу, то цим Вільгельм зміг припинити приватні війни між феодалами.
У 1086 році він поставив вимогу, щоб всі вільні жителі присягнули йому на вірність, незалежно від того, яким був їхній статус: ленний, юрисдикційний чи інший. Ті, хто присягав, обіцяли бути "вірними королю проти всіх людей", у тому числі і проти своїх безпосередніх сеньйорів. Отже, корона встановила прямий зв’язок з васалами своїх васалів. Вільгельм не скасував збори сотень і графств із судових справ. Він зберіг також англосаксонський форд – піше ополчення вільних держателів, що платили податки королю.
Монарх правив самостійно. Для підготовки королівських указів при ньому були канцлер і капелани. Укази розсилали шерифам, які були представниками влади короля у графствах. Церква одержала багато земель, їй було надано право мати свій клерикальний суд. Проте претензії папи на верховенство були відхилені. Вільгельм відмовився скласти васальну присягу могутньому папі Григорію VІІ.
_____
У ХІІ ст. продовжується посилення королівської влади. Підтримку королю надавали всі верстви населення, зацікавлені, кожен по-своєму, в укріпленні його влади. Довго так продовжуватись не могло. Нові барони, укріпивши своє становище земельних власників, почали виявляти схильність до самостійності.
Перший баронський виступ проти королівської влади відбувся за правління Генріха І (1100 – 1135 рр.), який був змушений дати баронам хартію вольностей, яка поклала початок конституційних змін в англійській феодальній державі.
З боку королівської влади були зроблені серйозні поступки, ціною яких був досягнутий відносний спокій у державі. Згідно хартії, церкві і баронам гарантувались привілеї. Повинності рицарів обмежувались фіксованою військовою службою. Король обіцяв захищати місцеве населення від насильства нормандських графів і сотників. За часів Генріха І регулярно (тричі на рік) скликали Велику раду, на якій засідали вищі світські і духовні лорди. Але думка ради не мала для короля обов’язкової сили. Поточні судові й фінансові питання король вирішував у Mалій курії, до складу якої входили його прибічники.
Після смерті Генріха І в 1135 р. в Англії настав тривалий період кривавих міжусобиць. За короткий час у країні було збудовано тисячі укріплень. Владу в державі захопили барони.
________
Реформи Генріха ІІ
Генріх ІІ (1154 – 1189 р.) у другій половині ХІІ ст. повів рішучу боротьбу з баронами. Генріх II зрив усі розбійницькі гнізда - феодальні замки, покарав грабіжників і злодіїв, яких чимало з'явилося в смутний період, скасував графські титули, надані його попередниками, замінив усіх шерифів.
Щоб поповнити державну казну й навести лад у стягненні податків, було створено палату шахової дошки, чиновники якої перевіряли фінансові звіти графів та надходження податків. Назва цієї установи походила від того, що стіл у палаті був накритий клітчатою матерією, і мішечки з грошима чи фішки пересувалися для зручності лічби по цих клітинах, що нагадувало гру в шахи.
Генріх II створив нову судову палату - королівську лаву. Королівський суд став верховним у державі. Його послугами міг скористатися кожен вільний (залежних селян судили їх сеньйори). На місцях судили "мандрівні судді". Суддям заборонили вирішувати справи за допомогою поєдинків і ордалій — випробувань водою чи розпеченим залізом. Позивач мав привести з собою свідків з числа односельців. Вони свідчили під присягою. Пізніше свідчення під присягою породило суди присяжних, які визначали, чи винуватий підсудний.
Була здійснена військова реформа. Король зобов'язав служити у війську всіх вільних, за винятком кліриків і євреїв. З тих, хто не йшов на війну, брали спеціальний податок. На ці гроші наймали солдатів. Солдати-найманці були кращими вояками, ніж феодали. Ця реформа перетворила рицарів у поміщиків, заклопотаних своїм господарством.
Генріх II зробив спробу реформувати церкву, яка в добу смут стала незалежною від королівської влади. Він проголосив архієпископів і єпископів васалами короля, зобов'язав кліриків судитися в королівському суді (церковний суд карав їх надто м'яко чи взагалі лишав безкарними).
Король оподаткував церковні землі, заборонив духовенству скаржитися папі в Рим і залишати Англію без королівського дозволу. Але глава англійської церкви Бекет, архієпископ Кентерберійський, виступив за збереження церковних привілеїв. Його підтримали папа та єпископи. Тоді хтось, щоб прислужитися королю, вбив Бекета. Король, якого звинувачували в причетності до цього злочину, мусив відмовитися від церковних реформ й вимолювати в папи прощення. Це дуже знизило його авторитет у державі.
Не знайшов спільної мови Генріх II і зі своїми синами - Ричардом, якого рицарі-поети назвали Левовим Серцем, та Джоном. Синів дратувала батьківська опіка, вони хотіли бути самостійними. Ричард змовився проти батька з французьким королем Філіпом II Августом, вони якось ледь не взяли хворого Генріха II у полон. Довідавшись, що й молодший син Джон виступає проти нього, Генріх II не витримав такого удару й у 1189 р. помер.
Література
Історія середньовічної Європи / За ред. Стоцького В. І. – К., 1999.
Маслов К. М. Історія середньовіччя. – М., 2000.