Реферат на тему:
Паливно-енергетичний комплекс України
Виконав: Піскун Дмитро
Група: ОВ-18
план
1. Значення і місце паливно-енергетичного комплексу в економіці України
2. Основні етапи і сучасні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу
3. Особливості і фактори розміщення паливно-енергетичного комплексу
4. Сучасна територіальна організація паливно-енергетичного комплексу
5. Продукція паливно-енергетичного комплексу у зовнішній та внутрішній торгівлі
6. Перспективи розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу України
1. Значення і місце паливно-енергетичного комплексу в економіці України
Паливно-енергетичний комплекс – складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії (електроенергії й тепла), їх транспортування, розподілу й використання. Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торф’яна) та електроенергетики, а також тісно пов’язані з ними обслуговуючі підприємства (схема 1). Характерна наявність розвиненої виробничої інфраструктури у вигляді магістральних високовольтних ліній і трубопроводів (для транспортування сирої нафти, нафтопродуктів і природного газу), що утворюють єдині мережі. Розвитку продуктивних сил України паливно-енергетичний комплекс відіграє всезростаючу роль, що пов’язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а, з іншого – з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави. Таким чином, частка паливної промисловості та електроенергетики у загальному виробництві продукції промисловості у 1999 році становила відповідно 12 % та 16%, при чому їх частка зросла у порівнянні з 1990 роком на 5,7 % та 13%. Паливно-енергетичний комплекс посідає 1 місце за виробництвом продукції у структурі промисловості України. У структурі промисловості на частку паливно-енергетичного комплексу припадає 26% вартості основних фондів і майже 16% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу.
2. Основні етапи і сучасні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу
Паливно-енергетичний комплекс відноситься до найстаріших галузей в Україні. Людина ще у давнину звернула увагу на річки як на доступне джерело енергії. Для використання цієї енергії навчилися будувати водяні колеса, які крутила вода; цими колесами приводилися в дію млини. Водяний млин є прикладом найдавнішої гідроенергетичної установки, яка збереглася в багатьох містах до нашого часу майже у первісному стані. До винаходу парової машини водна енергія була основною рухомою силою на виробництві. Перший випадок застосування електрики на території України пов’язують з 1878 роком, коли інженер О.П. Бородін обладнав токарний цех київських залізничних майстерень чотирма електричними ліхтарями. У 1888 році було встановлено перше електричне освітлення в саду Шато-де-Флер (тепер стадіон “Динамо”) в Києві, а в 1890 році почала працювати перша центральна електрична станція загального користування, яка освітлювала міський театр і Хрещатик. Електростанції були малопотужні і розміщувалися переважно у Донбасі, Придніпров’ї та у великих містах, причому функціонували вони ізольовано. Згідно з планом електрифікації колишнього СРСР, прийнятому у 1920 році, в Україні перша державна районна електростанція – Штерівська ДРЕС стала до ладу у 1926 році. У наступні роки кількість і потужність електростанцій зростала і вже в 1940 році діяли 93 електростанції загальною потужністю 2,1 млн. кВт. Довжина лінії електропередачі напругою 35 кВ і більше перевищувала 4 тис. км. Сформувалися великі потужні енергосистеми (“Дніпроенерго”, “Київенерго”, “Харківенерго”). Однією з найдавніших галузей паливної промисловості є торфова. За нею слідує вугільна, нафтова і наймолодша галузь – газова. Історія видобутку вугілля в Україні починається з відкриття рудознавцем Г.Капустіним у 1721 році на р. Кундрючій (поблизу Сіверського Дінця) і в Оленевих горах поблизу Лисичанська кам’яного вугілля. У 1795 році у м. Лисичанську була споруджена перша кам’яновугільна шахта. А з 1796 по 1806 роки в Донбасі вже було видобуто 40 тис. т вугілля . З 1870 по 1923 роки видобуток вугілля зріс у 100 разів. Під час другої світової війни паливно-енергетичний комплекс України було зруйновано повністю, але в повоєнні роки за короткий час його відбудували і вже на початку 50-х років були перевершений довоєнні показники виробництва галузі. У післявоєнні роки сформувалася газова промисловість як галузь на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. У 50 – 80-х роках в Україні поступово зростав видобуток палива, особливо газу. У структурі споживання палива почала знижуватися частка вугілля й нафти і збільшуватися газу. У 80-ті роки частка газу в структурі паливного балансу поряд з нафтою також почала знижуватися. Загалом видобуток палива в Україні зростав до 1987 р. Однак останніми роками абсолютні розміри видобутку палива почали знижуватися. Це пояснюється головним чином погіршенням гірничо-геологічних умов видобутку вугілля у Донбасі, нестабільністю роботи вугільної, нафтової і газової промисловості, важким фінансовим становищем країни в цілому. Темпи розвитку паливно-енергетичного комплексу України за останнє десятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткості національного прибутку і валового суспільного продукту (табл. 2). З 1990 по 1999 рр. Виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 36%, видобуток нафти – 23, газу – 35, вугілля – на 49,4%.
3. Особливості і фактори розміщення паливно-енергетичного комплексу
Перш ніж дати характеристику особливостей і факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу, необхідно відмітити, що під факторами розуміють сукупність нерівнозначних для різноманітних районів територіальних і ресурсних умов, облік і реалізація яких дозволяють домогтися найбільших результатів з найменшими затратами. У розвитку й розміщені електроенергетики в Україні визначальними є такі принципи: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих районних електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси, комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів. Розміщення електроенергетики залежить в основному від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третини електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається в районах її виробництва. Поки що місце будівництва теплових електростанцій (ДРЕС) вибирають на основі порівняння економічних показників транспортування палива та електроенергії з урахуванням екологічної обстановки. Технічний прогрес може різко змінити географію електростанцій. Якщо вчені вироблять високоефективні методи транспортування електроенергії на великі відстані, то будівництво ДРЕС здійснюватиметься здебільшого в східних районах України. В Україні, особливо у вугільно-металургійних промислових районах (Південний Схід), існує добро розвинена транспортна мережа залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для перевезень сировини та готової продукції до місць переробки та споживання.
4. Сучасна територіальна організація паливно-енергетичного комплексу
Вугільна промисловість
Найбільшим в Україні центром видобутку кам’яного вугілля є Донбас. Вугленосні площа на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено приблизно 92 % її запасів кам’яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56 %). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шахта “Глибока” (1405 м), загальна кількість коксівних шахт тут складає 81. Коксівне вугілля становить 44 % від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Тут зосереджено найбільше шахт і сформувалися найпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі та Придніпров’ї. Найбільшими виробниками вугілля є тут об’єднання: Антрацит, Красноднвугілля, Лисичанськвугілля, Стахановвугілля, Донбасантрацит, Первомайськвугілля, Макіїввугілля, Павлоградвугілля. Діють шахти: Дніпровська, Західно-Донбаська, Новодонецька, Павлогарадська, Степова, ім. Стаханова, ім. Сташкова, ім. Димитрова, Білореченська, Княгинінська, Краснолуцька, Суходільсько-Східна, ім. Артема, ім. Мельникова та багато інших. В районі діє багато коксохімічних заводів. Найбільші центри коксохімії: Алчевськ, Стаханов, Авдіївка, Горлівка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Єнакієве, Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка, Маріуполь. Коксохімічна промисловість Донбасу виробляє 50 % усього коксу України. Серед коксохімічних заводів найбільші в Авдіївці, Донецьку, Горлівці, Маріуполі, Єнакієвому. Другим важливим кам’яновугільним басейном України є Львівсько-Волинський басейн – важлива паливно-енергетична база на заході країни. Басейн розташований у західній частині країни на території Львівської (північна частина) і Волинської (південна частина) областей.
Нафтова і газова промисловість
Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут є родовища високоякісної нафти. - у Чернігівській (Гнідинцівське і Прилуцьке родовища), Сумській (Охтирське і Качанівське родовища) та Полтавській (Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища) областях. Вони мають значну кількість попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти й на півдні країни. Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і Надвірнянським нафтопереробними заводами.
Торфова промисловість
Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо.
Електроенергетика
Найпоширенішими в державі є теплові електростанції, які за характером обслуговування є районними (ДРЕС). Найбільша кількість теплових електростанцій знаходиться у Донбасі: Луганська, Миронівська і Вуглегірська (обидві біля Артемівська), Старобишевська (на південь від Макіївки), Слов’янська, Кураїівська, Зуївська та інші. У Придніпров’ї найпотужнішими ДРЕС є Криворізька-1, Криворізька-2 (біля Апостолового), Придніпровська (м. Дніпропетровськ), Запорізька. Дві великі ДРЕС є у Харківській області: Зміївська і Готвальдська. На заході України також є ряд ДРЕС, які працюють на вугіллі Львівсько-Волинського вугільного басейну, місцевому мазуті і газі. Найбільші з них – у Добротворі (Львівська область), Бруштині та Калузі (Івано-Франківська область). Великі ДРЕС є і в ряді інших областей України: Ладижинська у Вінницькій області, Трипільська – у Київській області та інші.
5. Продукція паливно-енергетичного комплексу у зовнішній та внутрішній торгівлі
Доведення продукції від виробника до споживача відбувається через ринок (торгівлю). Торгівля є галуззю господарства, що реалізує товари шляхом купівлі-продажу. Вона поєднує виробництво, розподіл, обмін і споживання. Торгівля здійснює економічні зв’язки між усіма галузями народного господарства, забезпечує неперервність процесу розширеного відтворення, обмін між окремими економічними районами, сприяє поглибленню спеціалізації виробництва і вдосконаленню територіального поділу праці. Отже, в Україні споживається значна кількість палива, незважаючи на тенденцію до зменшення обсягів споживання. При цьому у структурі споживання палива переважає природний газ (43,6%) та вугілля (20,9%). Найбільшим споживачем палива є промисловість 89,6 %. І лише незначна частка припадає на транспорт (0,7 %), сільське господарство (0,5 %), житлово-комунальне господарство (0,4 %) та будівництво (0,2%). Продаж палива також здійснюється населенню. Це головним чином, вугілля, природний газ, автомобільний бензин та дизельне пальне. Останнім часом відбулося зниження споживання усіх видів палива населенням України, що пов’язано з економічною кризою в державі. Через зниження внаслідок інфляції попиту на внутрішньому ринку актуальним є розвиток зовнішньоекономічних зв’язків. Загальновідомі форми зовнішніх економічних зв’язків – зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг, міжнародне спільне підприємництво, науково-технічне співробітництво тощо. У 90-ті роки запаси вугілля в світі становили понад 15х106 млн. т. Видобуток вугілля – майже 5 млрд. т., у т.ч. Китай – понад 1 млрд. т, США – понад 950 млн. т, Німеччина – біля 500 млн. т, Росія – 353,5 млн. т, а також в Австралії, ПАР, Індії, Польщі і Великобританії – більше 100 млн. т в кожній. За видобуванням бурого вугілля перше місце в світі займає Німеччина. Україна має експортний потенціал. Тут є значна сировинна база, багаті родовища корисних копалин (в т.ч. вугілля), але надмірний експорт за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків. Особливістю експорту України є його сировинна направленість. Але проблема полягає не у самому факті експорту сировини, а в тому що наша держава мало експортує промислових товарів і технологій. Україна мала тісні зв’язки з союзними республіками та країнами, що розвиваються, але все це відбувалося під егідою колишнього Союзу, який міцно тримав всі валютні надходження у Москві. Широким потоком випливали такі багатства України, як залізна і марганцеві руди, прокат чорних металів, вугілля, мінеральні добрива, природний газ тощо. Частка України в експорті вугілля колишнього Радянського Союзу становила 65%. Після набуття Україною незалежності були порушені виробничі зв’язки з країнами колишнього СРСР, що негативно відобразилося на стані вугільної промисловості України. Однак незважаючи на це обсяги експорту вугілля перевищують імпорт.
6. Перспективи розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу України
Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексу пов’язані з багатьма чинниками. Це збільшення масштабів геологічних і географічних досліджень на території України традиційних видів палива – нафти, газу в Донецько-Придніпровській западині, Причорноморській низовині, Прикарпатті і Закарпатті. В старопромислових районах збільшення видобутку можна досягти за рахунок застосування сучасних технологій вилучення нафти з надр. У Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн. т вугілля на рік. Оскільки в Донбасі шахтний фонд значно застарів, необхідно технічно переоснастити і реконструювати його підприємства. Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед, це стосується шельфу Чорного моря. Слід проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення, що його виробляють наші збагачувальні фабрики. Придніпров’я та Прикарпаття. Доцільно будувати нові блоки середніх за потужністю атомних електростанцій під землею з багатократним рівнем техніки безпеки, як це робиться за рубежем. Їхнє захоронення після закінчення експлуатації не потребує багато часу та коштів. Найважливіша тенденція в розвитку електроенергетики – об’єднання електростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюється потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво якої має не тільки сезонні, а й добові коливання. Енергосистеми дають можливість маневрувати виробництвом електроенергії як у часі, так і в просторі. Незбігання пікових навантажень в окремих ланках енергосистем уможливлює в разі потреби перекидання електроенергії в зустрічних напрямках із заходу на схід і з півночі на південь. При транспортуванні електроенергії на значну відстань її втрати неминучі, і вони збільшуються при зростанні відстаней, проте можуть зменшуватися при підвищені напруги передачі. Отже, будівництво високовольтних ліній – питання дуже актуальне. Перспективним є виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел. Доцільно переробляти буре вугілля на рідке паливо, використовувати термальні води, що рентабельно для Карпат і Криму, де на глибинах 1000 і 2000 м температура термальних вод досягає 700С і 1000С. Варто використовувати енергію малих річок, морських хвиль, сірководню вод Чорного моря, силу вітру, енергію сонця, метану шахт Донбасу тощо. Вирішення основних проблем паливно-енергетичного комплексу та його стабілізація дасть значний поштовх у напрямку покращання ситуації у всій економіці країни, тим більше, що ця умова є однією з основних на шляху до стабілізації суспільного розвитку країни.
ВИСНОВКИ
Таким чином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль у народногосподарському комплексі України, так як є базовою галуззю для стратегічних виробництв: металургійного комплексу, коксохімічної промисловості, які забезпечують життєдіяльність будь-якої країни. Паливно-енергетичний комплекс складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики. Від розвитку паливно-енергетичного комплексу значною мірою залежать динаміка, масштаби і техніко-економічні показники суспільного виробництва, насамперед промисловості.