Ім'я файлу: РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ.docx
Розширення: docx
Розмір: 83кб.
Дата: 29.01.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 83кб.
Дата: 29.01.2020
скачати
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ВІКОВОЇ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
КУРСОВА РОБОТА
з вікової та педагогічної психології
на тему:
Особливості формування творчого мислення у молодших школярів
Студента ІІ курсу
напряму підготовки «Початкова освіта»
Керівник Юрчук Олена Сергіївна
Національна шкала 
Кількість балів
Оцінка ЕСТS Члени комісії
(підпис) (прізвище та ініціали) (підпис) (прізвище та ініціали)(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Рівне – 2019 рік
ЗМІСТ
Вступ …………………………………………………………………………..
РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК МИСЛЕННЯ ЯК ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА ………………………………………………………………….
Поняття про мислення у психологічній науці ………………………………..
Теорії мислення та їх природа ………….........................................................
Форми, операції, види мислення. Особливості їх прояву в молодшому шкільному віці ........................................................................................
РОЗДІЛ ІІ. РОЛЬ НАВЧАЛЬНИХ ДІЙ У РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ …………………………………………………………………………………………
2.1. Етапи розвитку творчого мислення …………………………………………..
2.2. Шляхи розвитку творчого мислення у молодших школярів ……………….
2.3. Визначення сформованості творчого мислення в учнів молодшого шкільного віку за допомогою експерименту ………………………………………………….
ВСТУП
Нинішній час – час змін, тож Україні потрібні люди, здатні приймати нестандартні рішення, критично мислити. На жаль, сучасна масова школа ще зберігає нетворчий підхід до засвоєння знань. Дуже часто навчання зводиться до пасивного запам’ятовування й відтворення знань. Одноманітне, шаблонне повторення тих самих дій знижує інтерес до навчання. Діти позбавляються радості відкриття нового і поступово можуть утратити здатність до критичного мислення і творчості.
Термін „мислення” має давню історію використання в різних науках, і на протязі цієї історії різними психологами розуміється по-різному. Колись мисленням називали всю психологію людини і протиставляти мислення реально існуючому матеріальному світу. В кінці ХІХ ст. під мисленням стали розуміти один із пізнавальних процесів. Вчені – психологи намагалися з’ясувати специфіку мислення, порівнюючи його з іншими психологічними процесами людини.
Повідомляючи дітям нові знання, розширюючи їх світогляд, учитель тим самим розвиває у них і мислення. Уже в молодших класах потрібно навчати дітей не тільки розумінню і засвоєнню навчального матеріалу, але і привчати їх самостійно знаходити відповіді на питання. Дуже важливо, щоб вчитель з перших днів навчання дитини привчав її мислити: не поспішав з поясненнями, а пропонував учневі самостійно подумати.
Дуже важливо, щоб дотримувались послідовності в наростанні труднощів. В наш час, при великій кількості інформації, яку отримують діти за межами школи (радіо, телебачення, кіно, бесіди в сім’ї, книги), вчителю не можна обмежуватись в роботі навіть з молодшими школярами тільки тим, що написано у підручниках. Інколи необхідно проводити з дітьми популярні бесіди і про те нове, що приносять в наше життя наука і техніка, щоб діти мали про це правильне уявлення. Важливо пам’ятати, що розширення знань дітей відкриває шлях до розумового розвитку людини. Необхідно навчати дітей логічно і критично, творчо мислити.
У роботі над розвитком творчого мислення дітей є роль дорослого (учителя, батька). Діти самі не в змозі організувати свою діяльність, оцінити результати. Також необхідно, щоб дорослий доброзичливо ставився до відповідей дитини, умів приймати і спокійно обговорювати навіть такі варіанти рішень, що, на перший погляд, здаються неправильними, абсурдними чи неймовірними. Щоб розуміти все це, дорослий повинен знати специфіку розвитку мислення, його структуру і стадії формування. Уже давно вчені намагалися розгадати загадку творчості, розвитку критичного мислення.
Аналіз структури будь – якого виду мислительної діяльності (математичного, літературного, технічного мислення) повинно привити до постановки ще одного питання: „Які шляхи і методи розвитку мислення, які, взагалі, шляхи раціонального навчання цьому виду діяльності?”
Об’єкт дослідження – особливості розвитку мислення.
Предмет дослідження – абстрагування, оперування вербальними поняттями, визначення простих аналогій, виділення суттєвих ознак поняття, швидкість формування думок.
Завдання дослідження:
Провести спостереження за дітьми класу і виявити учнів із високим, середнім і низьким рівнем навчання.
Підібрати методики і провести діагностику для виявлення рівня розвитку мислення дітей молодшого шкільного віку.
Проаналізувати результати дослідницької роботи.
Співставлення результатів дослідження, щоб виявити, як впливає мислення на успішність навчання дітей.
На мою думку, найбільш вдалими і ефективними методами є спостереження, статистичні і математичні методи, методи аналізу продуктів діяльності, індивідуальні.
РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК МИСЛЕННЯ ЯК ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1.Поняття про мислення у психологічній науці.
Від народження людина набуває в процесі життя певний досвід. Він може супроводжуватися як позитивними моментами так і негативними. З дитячого віку вся інформація починає закладатися у пам’яті та розвиватися. З часом збільшується і обсяг знань, дитина уже здатна робити набагато більше ніж колись. А для того, щоб збільшити його, потрібне уважне вивчення, обстеження і дослідження, переосмислення інформації. Пошук потрібної ознаки – це не простий, а досить своєрідний акт. Таку роботу виконує мислення. Кожний автор визначає зміст цього поняття, зв’язуючи його із загальним предметом психології – психічним відображенням дійсності, яка опосередковує життя індивіда. У поясненні предмету психологічної науки „Психічне відображення” виступає, як нерозчленована єдність. Відображення, що здійснюється мисленням, має свої сутнісні і специфічні властивості.
Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках, відношеннях. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем, ступенем пізнання. Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередковано, за допомогою системи засобів, зокрема мисленнєвих операцій, мови, мовлення, знань людини. Відображення дійсності на рівні мислення має узагальнений характер. Виділяючи загальне ми спираємося не тільки на ті об’єкти, які сприйманні в даний момент, а й на ті, які сприймали в минулому.
Мислення надає людині можливість відобразити і зрозуміти не тільки те, що може бути безпосередньо сприйняте відчуттями, а й те, що сховане від безпосереднього чуттєвого сприймання.
Мислення – це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається із відчуттів, сприймань та виникаючих уявлень, але ця чутлива картина світу не дає можливість глибоко і всебічно пізнати світ. Зокрема, живе споглядання неспроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об’єктів, подій у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань до мислення. Шляхом мислення індивід розчленовує і розплутує взаємозв’язки між предметами, подіями, явищами, розуміє причини і наслідки взаємодії. Воно відкриває нові сторони явищ та різних об’єктів. Так, у фізиці відкриті елементарні частини або ультрафіолетові та інфрачервоні промені. Їх не можна побачити, про них можна мислити. Емпіричне знання містить у собі чуттєві ознаки предметів, явищ дійсності, але там де цих знань не вистачає, виникає напруження, що є сплавом думки і почуттів.
Мислення – предмет не тільки психології, а й філософії, логіки, фізіології та інших наук. Принциповою є проблема виділення саме психологічного аспекту вивчення мислення, диференціації цього аспекту від теоретико – пізнавального до логічного. За такої постановки питання недостатньо визначення мислення як найвищого ступеня пізнання, який характеризується узагальненістю й опосередкованістю. Воно здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленнєві операції спираючись на знання, що знаходять вираження у слові. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду.
Мислення є узагальненим відображенням дійсності. Цей процес здійснює пошук істотних ознак, властивостей, предметів, явищ, зв’язків між ними, до того ж характеристик, спільних, загальних для однорідних явищ або предметів дійсності. Виділення найістотніших ознак лежать в основі узагальнення, розкривають певну закономірність або тенденцію. Так, психологи, вивчаючи особливості сприйняття людиною дійсності, відкрили таку загальну закономірність, як константність.
Мислення, як писав В.Ю. Середа, має дійовий, активний, цілеспрямований характер. Виникнення у індивіда відчуттів, сприймань зумовлене зовнішніми факторами. Ці процеси виникають при безпосередній дії подразників на образи чуття, без урахування бажань суб’єкта.
Мислення нерозривно пов’язане з мовою та мовленням. Мовлення є способом, а мова – засобом вираження думки і формою її існування. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово удосконалює, уточнює думку.
Чим більше продумана думка, тим чіткіше буде виражена у мовленні. Враховуючи особливості взаємозв’язку і взаємодій мислення та мовлення, П.Я. Гальперін формування думок уголос, закріплення думки або судження в слові розглядає як один із послідовних етапів формування розумових дій. Правильно керують процесом тоді, коли дітям пропонують думати вголос. Це поліпшує контроль за „маршрутами” думки, удосконалює її.
Підкріпляючи специфічність взаємодії мови і мислення, німецький філософ Й. Діцин говорив, що мислення, як художник, відображає світ, а мова служить для цього художника пензлем, яким він змальовує загальну спорідненість всіх речей. Отже, мислення людини не існує поза мовою.
Для розв’язання проблем люди використовують історичний досвід, засвоюють знання, закріплені у слові. У процесі засвоєння знань, закріплені у слові. У процесі засвоєння знань розвивається і мислення. Отже, мислення є продуктом суспільно – історичного розвитку. Розвиток мислення суб’єктів зумовлює суспільний розвиток, виконує роль його детермінанти.
Враховуючи спільні характеристики з іншими психічними процесами, а також специфічні властивості мислення, О.В. Брушлінський приходить до висновку, що мислення – це соціально зумовлений процес, пов’язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, виникаючий на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.
Є інші підходи до визначення, наприклад, С.Л. Рубін штейн вважав, що основним предметом психологічного дослідження мислення виступає як процес так і діяльність. Мислення, як пізнавального теоретична діяльність пов’язана з дією. Людина пізнає навколишній світ, впливаючи на нього, змінюючи його. Мислення не просто супроводжується діяльністю чи діяльність – мисленням; діяльність це первична форма існування мислення. Первинний вид мислення – це мислення в діяльності, тому що воно зародилось в трудовій діяльності, як практична операція, як компонент практичної діяльності.
У підходах провідних вітчизняних психологів, зокрема Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, П.Я. Гальперіна, Г.С. Костюка, можна виділити такі загальні положення щодо трактування мислення як предмета психології:
Усі явища мислення не входять до предмета психології, необхідним є виділення спеціального аспекту вивчення мислення психологічною наукою.
Мислення процесуальне, або розгорнуте в часі, динамічне.
Мислення як процес і мислення як діяльність (С.Л. Рубін штейн), орієнтування як процес та орієнтування як орієнтувально – дослідницька діяльність (П.Я. Гальперін) дуже часто розглядається як близькі, синонімічні поняття.
Мислить суб’єкт, орієнтування також здійснює суб’єкт. Якщо на рівні теоретико – пізнавального й логічного аналізу абстрагувати мислення від суб’єкта можна і навіть необхідно, то на рівні психологічного аналізу це неможливо. Інакше кажучи, мислить суб’єкт, особистість, активна людина, яка не тільки пізнає навколишній світ, а й перетворює його власним розумом. Мислення являє собою ядро інтелектуально – творчого потенціалу особистості, його активну складову. Саме через мисленні відбувається процес цементування окремих пізнавальних процесів у єдиний блок – інтелект людини, бо воно забезпечує здатність людини будувати індивідуальну „картину світу2, по-своєму, особистісно відображати і розуміти навколишню дійсність, суб’єктивно розвивати індивідуальний суб’єктивний досвід, головним чином досвід пізнавальної взаємодії з навколишньою дійсністю.
В основі мисленнєвого процесу лежить аналітико-синтетична робота всієї кори великих півкуль головного мозку, а не окремих її долянок. Тому складна розумова діяльність дуже втомлює людину.
Сутність мислення людини полягає у відображенні істотних властивостей предметів і явищ та зв’язків між ними. Це відображення відбувається на основі виникнення другосигнальних тимчасових нервових зв’язків з опорою на першосигнальні зв’язки. Тимчасові нервові зв’язки на рівні першої сигнальної системи віддзеркалюють емпіричної знання, у яких істотне і варіативне співіснують.
На основі специфічних рис мовлення можна виділити основні функції мислення. Згідно з поглядами В.Д. Шарикова, можна обмежитися виділенням чотирьох основних функцій:
Розуміння. Г.С. Костюк писав: „Процеси розуміння – це і є процеси рамного мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об’єктів у їх істотних зв’язках з іншими об’єктами”
Розв’язання проблем і задач. Мислення відображає факт, коли суб’єктивного досвіду не вистачає для досягнення мети. Усвідомити і сформувати питання – це вже певний крок до розв’язку проблеми. А зрозуміти, що відомо і що потрібно шукати, означає перетворення проблемної ситуації у задачу. Уміння знайти зв’язок відомого і невідомого у задачі означає знайти спосіб її розв’язання.
Цілеутворення являє собою процес породження нових цілей, який відбувається у мисленні. Загальна мета завдяки мисленню конкретизується у проміжних цілях. Загальна, проміжна та кінцева мета і є ціле утворюючим процесом, що відбувається у мисленні. Рефлексія розглядається як діяльність суб’єкта, що спрямована на усвідомлення способів і дій пізнання. Самопізнання виконує регулюючу функцію по відношенню до поведінки або діяльності суб’єкта.
Отже, мислення – пізнавальна діяльність, продукт якої характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності, воно диференціюється на види залежно від рівнів узагальнення і характеру засобів, які використовуються, залежно від новизни узагальнень і засобів для суб’єкта, а також залежно від ступеня активності самого суб’єкта мислення.
Мислення – процесуальне, тобто розгорнуте в часі, динамічне. Хід мислення рідко з самого початку є запрограмованим, сама детермінація мислення створюється і розвивається під час мислення, тобто теж є процесом.
1.2. Теорії мислення та їх природа
Питання про те, що таке мислення та яку роль воно відіграє у пізнанні і діяльності людини цікавило людство давно. Так ще з античності виникло розмежування діяльності органів чуття та діяльності мислення.
„Психологія мислення стала розподілятися лише в ХХ столітті. До цього часу панувала асоціативна психологія, згідно з якою, всі психічні процеси відбуваються за законами асоціацій і всі утворення свідомості складаються з елементарних чуттєвих уявлень, які поєднувалися асоціаціями в складні комплекси. Розвиток мислення – процес накопичення асоціацій. Представники асоціативної психології не бачили необхідності в спільному дослідженні мисленні: вони конструювали його із своєї теорії. Поняття ототожнювали з уявленням і трактувалося як асоціативно пов’язана сукупність ознак: судження – як асоціація уявлень; умовиводи – як асоціація двох суджень з третіми. Ця концепція іде від Д.Юма. Асоціативна теорія зводить зміст думки до відчуттів, а закономірності протікання – до асоціативних законів. Специфічний зміст мислення виражається в поняттях, поняття не можна звести до простої сукупності асоціативно пов’язаних відчуттів чи уявлень. Закономірності протікання мислительного процесу не зводиться до асоціативних зв’язків і законів.
На цьому етапі розвитку, мислення не розглядалося як особлива форма діяльності суб’єкта. А тому мимовільно виникаючий ланцюжок образів – уявлень брали за основу будь-якого розумового процесу. Асоціаністичний підхід до мислення співіснував з формально – логічним (Т.Ціген)
Підхід до пояснення мислення як асоціації уявлень набирав сили у ХУІІІ – ХІХ ст. Л.С. Виготський не однозначно ставився до цього напрямку у психології. Заперечував асоціаністичне трактування понять, а більш прості форми узагальнення зв’язував з асоціаціями.
Перша важлива відмінність мислительного процесу від асоціативного заключається в тому, що протікання процесу мислення регулюється, відображеними в свідомості, зв’язками.
Асоціативний процес визначається неусвідомленими зв’язками по суміжності в просторі і часі між отриманими даними суб’єктом і випадковими суб’єктивними враженнями.
В асоціативному процесі зв’язки не усвідомлюються суб’єктом, як зв’язки предметного змісту. Під час асоціативного процесу утворюються суб’єктивні уявлення, незалежних від суб’єкта; асоціативний процес не цілеспрямований. Кожне уявлення може по асоціацій викликати будь-яке з уявлень, з яким воно при появі знаходилось в просторі чи часовій суміжності. Основний зв’язок між вихідним уявленням і наступним неоднозначний: процес немає спрямованості, неорганізований. Наприклад, відбувається у нас обривки думок, які випадково з’явились і відразу зникли коли, виключившись із мислительної роботи, яка вимагає зосередженості на одному предметі, на задачі, ми, втомлені, дозволяємо нашим думкам блукати. В процесі мислення дією цього механізму асоціацій можна було б пояснити ту випадкову „розгубленість”, коли в послідовний хід мислитель них операцій втручається, по випадковій асоціації, образ, який плутає думки.
Отже, характер проходження асоціативного процесу значно відрізняється.
На відміну від асоціанізму, представники Вюрцбурвської школи розглядали мислення як внутрішню дію; вони систематично вивчали мислення і висунули положення, що мислення має свій специфічний зміст, який не зводиться до наочно-образного змісту відчуттів і сприймання.
На противагу суб’єктивній асоціативній психології, для якої мислительний процес зводиться до простої асоціації суб’єктивних уявлень, Вюрцбургська школа, спираючись на поняття інтенції, висунула положення про предметну направленість думки і підкреслила роль предмета в мислительному процесі.
Всупереч асоціативний теорії, яка зводила мислительні процеси до зовнішнього механічного з’єднання уявлень, представники Вюрцбургської школи підкреслили впорядкований, направлений характер мислення і виявили значення задачі в мислительному процесі. Розпочався пошук об’єктивних методів дослідження, наприклад, М. Ахом була створена методика утворення штучних понять. Механізмом розвитку думки вважали процес виявлення відношень між думками. Завдання розглядалися як детермінанта мислення – роботи Я. У контексті мислення як процесу розв’язування завдань розрізняли мислення і розумову діяльність, було використане поняття установки для пояснення стану сприйняття досліджуваним завдання. Це дифузний стан свідомості, але впливає на відбір і динаміку змісту мислення.
Вюрцбургська школа виділила мислення у самостійну діяльність, але відірвала його від практичної діяльності, мови і чуттєвих образів. Прикладом послідовного ідеалізму може бути таке міркування „Ми не тільки скажемо: мислю – означає існую, а також: світ існує, як ми його встановлюємо та визначаємо”.
Намагаючись подолати темологізм і дати пояснення протіканню мислительного процесу, О. Зельц в своєму дослідження мислення висунув положення, що продуктивне мислення не складається із окремих уявлень, а заключається у функціонуванні інтелектуальних операцій, які служать методами, направленими на вирішення задач. Він показав спочатку, що мислительний акт – це операція, яка не зводиться до механічного поєднання асоціацій, самі операції поєднав неадекватними природі мислення відношеннями, зовнішніми і механічними, як асоціативні зв’язки.
Послідовником О. Зельца був голландський психолог А. Де Гоот. Він поставив собі за мету описати мисленєвий процес, що лежить в основі гри у шахи, виділивши у ньому чотири послідовних стадії; стадія орієнтування, стадія обстеження, стадія дослідження, стадія доведення. У сучасній психології продовжують розвивати цей напрямок російські психологи С.Л. Рубін штейн, О.В. Брушлінський, Л.В. Гурова, українські психологи О.В. Скрипченко, Т.В. Косма, Т.К. Чмут, О.Г. Балл.
За час свого існування Вюрцбургська школа подолала значну еволюцію. Починаючи з твердження про безобразнім характер мислення, представники школи виявили і навмисно підкреслити роль наочності в процесі мислення. Аналогічна еволюція пройшла Вюрцбургська школа в поглядах на взаємодію мислення і мовлення. Спочатку мислення розглядали незалежно від мовлення.
Біхевіоризм, започаткований Дж. Уотсоном на початку ХХ ст., розширено трактують мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або з засобами невербальної комунікації. Дж. Уотсон виділив 3 форми мислення:
просте розгортання мовленнєвих навичок;
розв’язування задач не нових, але таких, що зрідка зустрічаються;
розв’язування складних завдань.
Мислення, як мотиваційний процес розглядається у психоаналізі (З. Фрейд) З. Фрейду належить робота з психології мислення „Остроумие и его отношение к бессознательному». У ній автор „дотепність” пояснює як прояв творчого мислення. В основі лежать несвідомі первинні мотиви. Здійснення мисленнєвої діяльності може відбуватися під впливом несвідомого мотиву або бажаного мотиву.
До психоаналізу має відношення теорія аутистичного мислення (Е. Блейлер). Артизм пояснюється як домінування внутрішнього життя, відхід від зовнішнього світу. Проявами аутистичного мислення є сновидіння, міфологія, народні повір’я, шизофренічне мислення. Е. Блейлер показує регулюючий вплив мотиваційно – емоційної сфери на мислення.
На психологію мислення істотний вплив має когнітивна теорія мотивації, згідно з якою мотивація поведінки людини йде від пізнання, відповідно до нього. Теорія мотивації досягнення пояснює реально діючий мотив як продукт інтеграції або навіть конкуренції двох тенденцій – суб’єкт боїться невдач та прагне пережити задоволення від успіху. На процес пізнання мають вплив різні мотиви. Вибір мотиву залежить від того, як суб’єкт пізнає ситуацію, які його сподівання, ідеали. Особливою є потреба у корекції невідповідності між різними мотивами, установками. Ця проблема розв’язується теорією когнітивного дисонансу.
Мислення як біологічний процес розглядається у роботах Ж. П’яже та його співробітників. К. П`яже використовує поняття „інтелект”, а не мислення. Для його теорії характерний генетичний підхід при розв’язуванні проблеми інтелекту. Його теорія включає два основних компоненти – вчення про функцію інтелекту і стадії розвитку. Основні функції – це організація і адаптація. Адаптація, в свою чергу, включає два взаємопов’язані процеси – асиміляцію та акомодацію, які можуть перебувати в стані збалансованої або незбалансованої рівноваги.
Особливо важливий внесок у теорію онтогенетичного розвитку мислення зробили дослідження Л.С. Виготського та його школи. Значення цих досліджень полягає в тому, що розвиток мислення розглядається як процес засвоєння дитиною суспільно – історично вироблених розумових дій і операцій.
Психологія мислення включає і більш широку проблеми про відношення мислення до об`єктивної реальності. З огляду на це, мислення розглядають як процес, як діяльність (О.М. Леонтьєв, В.К. Давидов, В.Л. Поплужний, О.К. Тихомиров). Цей підхід дає можливість збагатити психологію мислення даними про роль мотивації, емоцій, ціле утворення у мисленнєвій діяльності; залежність мисленнєвих дій від цих компонентів, про роль контролю за мисленням.
Діяльнісний підхід дає змогу розглядати мисленнєву діяльність як умову само здійснення особистості.
Мислення являється найвищим ступенем пізнання людиною навколишньої дійсності. За допомогою мислення людина пізнає різні зв’язки, відношення які об`єктивно існують між предметами і явищами, пізнає те, що не може пізнати шляхом чуттєвого відображення дійсності.
Будь-який мисленнєвий процес являється внутрішньою стороною дій або актом діяльності, направленим на вирішення завдань. Це завдання має мету діяльності, яка співвідноситься з умовами. Початковим моментом мисленнєвого процесу являється проблемна ситуація. Мислити людина починає тоді, коли виникає потреба щось зрозуміти. Мислення починається з проблеми чи питання, із здивування, протиставлення. Вирішення задачі являється природним закінченням мисленнєвого процесу.
З динамікою мислительського процесу пов’язане емоційне самопочуття суб’єкта. Роль почуттів у мислительному процесі може бути різною в залежності від того, яке співвідношення встановлене між почуттям і думкою. Почуття може інколи збивати думку з правильного шляху. Але на цій основі буде неправильно приписувати почуттям негативну роль. Думка, яка супроводжується почуттям, глибше проникає у свій предмет, чим байдужа думка.
Мислення здійснюється у вигляді операцій, направлених на вирішення завдань, які вимагають прикладання вольових зусиль для подолання труднощів.
Будь-який мисленнєвий процес здійснюється в узагальненнях, які виражаються в поняттях. Наочні елементи включаються в мислененнєвий процес: а) у вигляді образних уявлень про предмети і їх властивості; б) у вигляді схем. Мислення в поняттях – переважно словесне мислення. Слово являється формою існування думки.
На думку І.П. Павлова: „слово – особливий сигнал, який не можна порівняти з іншими сигналами діяльності. Він пише, що мовленнєві сигнали являють собою відволікання від діяльності і припускають узагальнення, що і складає людське мислення. Процес мислення здійснюється на основі знань: уявлень, понять, способів, прийомів. Підкреслюючи що особливість мисленнєвої діяльності людини, І.П. Павлов писав: в будь-який час вимагається відоме загальне уявлення про предмет, для того, щоб було на що опиратися, з чим рухатися вперед? (9, стр. 490)
В історіогенезі і онтогенезі потужним джерелом розвитку мислення стає мовлення. Слово – одиниця мовлення, має внутрішню форму – значення, яке стає ланкою зв’язку між мисленням і мовленням, умовою їх єдності. Перехід до вищих форм мислення відбувається і в онтогенезі. Виходячи з пізнавальної потреби і практично діючи з предметами, дитина виявляє властивості, тобто мислить, діючи. Мовлення виконує комунікативну функцію і супроводжує дію. Поглиблення змісту значень в історіо-, і онтогенезі відбувається шляхом конкретизації і узагальнення.
На перших етапах розвитку мовлення змістом значення виступає предмет, взятий у сукупності його властивостей. Згодом дитина починає оперувати словами, що співвідносяться з класом предметів, тобто узагальненими значеннями.
Мовлення, а разом з ним і мислення переходять на новий рівень розвитку. Слово виводить предмет зі сфери чуттєвих образів і включає його в систему понять – форму абстрактного відображення дійсності.
Розвиток спричинює появу продуктивних форм мислення. Йдеться про перехід від наочно – дійового до словесно – логічного мислення. Це і є інтеріоризація – перехід від зовнішньої до внутрішньої діяльності. Загалом розвиток мислення дитини проходить період сенсомоторного інтелекту, період конкретного інтелекту, період формальних операцій. Отже, саме дія, а не слово є вирішальним чинником онтогенезу мислення.
Внутрішньою діяльністю є словесно – логічного мислення – опосередковане й узагальнене відображення дійсності, раціональна пізнавальна діяльність.
Перехід від наочно – дійового до словесно – логічного мислення включає в себе проміжну ланку – наочно – образне мислення. В процесі онтогенезу воно змінює наочно – дійове.
Таким чином, аналіз історіогенезу та онтогенезу мислення свідчить, що цей складник пізнавальної функції психіки спочатку існує у формі предметних дій і лише в результаті тривалого процесу, опосередкованого мовлення, набуває вигляду внутрішньої теоретичної діяльності. Ці дані заклали підвалини теорії планомірного формування розумових дій і понять. За теорією онтогенез мислення має поетапний перебіг і ґрунтується на інтеріоризації. Першим етапом є дія з об’єктом. На другому етапі дія супроводжується голосним мовленням. Третій етап - поступове зникнення зовнішньої, звукової сторони мовлення і поява розумової дії, що ґрунтується на внутрішньому мовленні, яке не контролюється свідомістю, має вигляд автоматичного. Психічними елементами мислення є якісь, більш чи менш чіткі, знаки чи образи, які можуть бути „за бажанням” відтворені й скомбіновані з психологічного погляду ця комбінаційна гра є головною характеристикою творчої думки – до логічної побудови в словах або знаках іншого типу, за допомогою яких цю думку можна буде повідомити іншим людям” (2, 368)
Отже, мислення має філо-, історіо - , онтогенетичну лінію розвитку. У кожному разі цей розвиток зумовлюється ускладненням діяльності живої істоти. В своїх вищих формах мислення набуває ознак теоретичної діяльності, яка здійснюється за рахунок зовнішніх і внутрішніх операцій і забезпечує на основі роботи мозку опосередковане й узагальне відображення індивідом світу та творчості.
Форми, операції, види мислення. Особливості їх прояву в молодшому шкільному віці.
Логіка – наука про форми і закони мислення. Об’єктом логічного дослідження є „форми” мислення: поняття, судження, умовиводи. Їх цікавість правильне, істинне мислення. Логіка вважає правильним мислення таке, яке відрізняється чіткістю, послідовністю, доказовістю. Досягти правильного мислення, не розуміючи понять, неможливо. Дані, отримані в процесі мислення фіксуються в поняттях.
Поняття – форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів і явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.
За змістом ознак поняття поділяються на конкретні і абстрактні.
Конкретні поняття відображають предмет у сукупності його ознак. Цим поняттям відповідають конкретні предмет (книжка, школа). Абстрактні поняття відображають ознаку предмета, яка відділяється від предмета і сама стає предметом мислення. Поняття поділяються на сумісні і несумісні. Сумісними називають поняття, які виключають повний або частковий збіг обсягів. Несумісні поняття – це поняття, обсяги яких не збігаються.
Думки людини складаються у нерозривній єдності з словом, проте судження і речення не є точними. Судження – акт мислення, його продукт.
Існують знання у формі суджень, а формою здобуття знань є умовивід. Умовивід – форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження. Умовивід може бути як правильним, так і неправильним, в якому немає послідовності зв’язку між судженнями. Неправильні умовиводи поділяються на дві групи: умовиводи неправильно логічно; умовиводи, неправильність яких зумовлена неточністю словесного вираження думки.
За характером логічних форм умовиводи поділяються на 2 види: необхідні і правдоподібні. Серед необхідних найпоширенішими є дедуктивні, за допомогою яких міркування переходять від загальних положень до конкретних. Отже, дедуктивний умовивід дає змогу зрозуміти конкретний факт на основі загального положення.
Онтогенез мислення – перехід від наочно – дійового через наочно – образне до словесно – логічного мислення. Йдеться про види мислення, виділені за генетичною ознакою. Проте, якщо в основу класифікації взяти характер задач, то мислення можна поділити на: теоретичне, практичне: за ступенем новизни і оригінальності: репродуктивне, творче; за змістом: наочно-дійове, наочно – образне, абстрактне мислення.
Наочно – дійове мислення – розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. У філогенезі цей вид мислення виявляють тварини, що перебувають на стадії перцептивної психіки.
У дитини наочно-дійове мислення є першим кроком до опосередкованого пізнання свого оточення. Цей вид мислення розвивається, починаючи з другого року життя, у зв’язку з оволодінням ходьбою, вдосконаленням рухів, ускладненням предметних дій.
1 2 3