Ім'я файлу: 186564529.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 3761кб.
Дата: 09.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
АРМ_бухгалтера-13_02_2012.doc
Розширення: pdf
Розмір: 3761кб.
Дата: 09.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
АРМ_бухгалтера-13_02_2012.doc
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» В. В. Москаленко, М. Д. Годлевський
МОДЕЛІ ТА МЕТОДИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА
Харків
2018
УДК 303.725
М82
Рецензенти: О. Є. Федорович, др техн. наук, проф, завідувач кафедри інформаційних управляючих систем Національного аерокосмічного університету
ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (м. Харків); Т. В. Козуля,д-р техн. наук, проф. НТУ «ХПІ» (м. Харків)
Публікується за рішенням вченої ради НТУ «ХПІ», протокол № 9 від 30.11.2018 р.
М82
Москаленко В. В.
Моделі та методи стратегічного управління розвитком підприємства : монографія / В. В. Москаленко, М. Д. Годлевський. – Харків :
Видавництво Точка, 2018. – 208 с.
Іл. 56. Табл. 5. Бібліогр. 310 найм.
ISBN 978-617-669-269-0 В монографії викладено сучасні підходи щодо стратегічного управління.
Розглянуто питання формування програми розвитку з використанням системи збалансованих показників. Для спеціалістів у сфері управління підприємством, може використовуватися студентами, аспірантами у навчальному процесі для поглибленого освоєння методів стратегічного управління розвитком сучасних підприємств.
УДК 303.725
© Москаленко В. В,
Годлевський М. Д, 2018
ISBN 978-617-669-269-0 © Видавництво Точка, 2018
3
ЗМІСТ ВСТУП ..................................................................................................... 5
Розділ 1 ЗАДАЧА УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ
ПІДПРИЄМСТВА ТА ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ............................................. 8 1.1 Стратегії та управління розвитком підприємства .......................... 8 1.2 Класифікація шкіл стратегічного управління ..............................13 1.3 Проблеми стратегічного управління розвитком підприємства ....................................................................................................15 1.4 Підходи до розв’язання задач стратегічного управління розвитком підприємства на основі математичного моделювання .............22 1.5 Підходи до координації розвитку ієрархічних систем ................43 1.6 Підходи щодо розв’язання інвестиційних задач розвитку підприємства ....................................................................................................46 1.7 Задача фінансового забезпечення інвестиційних проектів розвитку підприємства і підходи до її розв’язання .....................................48 1.8 Система ключових показників діяльності як інформаційна основа стратегічного управління підприємством ...........................................51 1.9 Підходи до каскадування системи ключових показників ...........55
Розділ 2 УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЗАДАЧА ДОСЛІДЖЕННЯ ......................................................................68 2.1 Формування задачі розвитку в межах стратегічного управління ........................................................................................................68 2.2 Процес формування стратегічної програми розвитку підприємства ....................................................................................................75
Розділ 3 МЕТОД РОЗРОБКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРОГРАМИ
РОЗВИТКУ.......................................................................................................84 3.1 Процес розробки інвестиційної програми розвитку підприємства ....................................................................................................84 3.2 Метод визначення ситуації на ринку інвестицій .........................86 3.3 Метод визначення інвестиційної політики підприємства ..........95 3.4 Моделі формування інвестиційних портфелів у стратегічному періоді ....................................................................................104 3.4.1 Складові інвестиційного портфеля підприємства та особливості його формування ......................................................................104 3.4.2 Процес формування статичного портфеля
інвестиційних проектів .................................................................................108 3.4.3 Процес формування динамічного портфеля інвестиційних проектів ...........................................................................................................111
УДК 303.725
М82
Рецензенти: О. Є. Федорович, др техн. наук, проф, завідувач кафедри інформаційних управляючих систем Національного аерокосмічного університету
ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (м. Харків); Т. В. Козуля,д-р техн. наук, проф. НТУ «ХПІ» (м. Харків)
Публікується за рішенням вченої ради НТУ «ХПІ», протокол № 9 від 30.11.2018 р.
М82
Москаленко В. В.
Моделі та методи стратегічного управління розвитком підприємства : монографія / В. В. Москаленко, М. Д. Годлевський. – Харків :
Видавництво Точка, 2018. – 208 с.
Іл. 56. Табл. 5. Бібліогр. 310 найм.
ISBN 978-617-669-269-0 В монографії викладено сучасні підходи щодо стратегічного управління.
Розглянуто питання формування програми розвитку з використанням системи збалансованих показників. Для спеціалістів у сфері управління підприємством, може використовуватися студентами, аспірантами у навчальному процесі для поглибленого освоєння методів стратегічного управління розвитком сучасних підприємств.
УДК 303.725
© Москаленко В. В,
Годлевський М. Д, 2018
ISBN 978-617-669-269-0 © Видавництво Точка, 2018
4
Розділ 4 МЕТОД РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ ФІНАНСУВАННЯ
ПРОЕКТІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА .............................................. 117 4.1 Процес розробки програми фінансування проектів розвитку та опис методу його реалізації .................................................... 117 4.2 Метод побудови схем фінансування проектів розвитку .......... 120 4.2.1 Постановка задачі побудови схем фінансування проектів .......................................................................................................... 120 4.2.2 Модель побудови схеми фінансування із залученням зовнішніх інвестицій .................................................................................... 122 4.2.3 Модель побудови схеми фінансування із залученням банківського кредиту .................................................................................... 127 4.2.4 Модель побудови схеми фінансування із залученням
інструментів фондового ринку та технологія її реалізації ...................... 132 4.2.5 Технологія вибору схеми фінансування проектів розвитку ......................................................................................................... 135 4.2.6 Аналіз моделей побудови схеми фінансування проектів розвитку підприємства ................................................................. 137
ВИСНОВКИ ........................................................................................ СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ ................................................... 142
ДОДАТКИ ........................................................................................... 173
5 ВСТУП
Світова практика показала, що підприємству без реорганізації системи управління на принципах стратегічного планування успішно функціонувати в сучасних умовах неможливо. На сучасному етапі трансформації економіки України спостерігаються елементи виходу з загальносистемної кризи, що вимагає активного розвитку й впровадження принципів стратегічного управління на підприємствах. Конкуренція на всіх продуктових ринках постійно збільшується, підприємства застосовують нові інноваційні рішення для розширення свого впливу на ринках товарів і послуг. Все це призводить до того, що для швидкого і своєчасного реагування на дії конкурентів керівництву й топ- менеджменту підприємства необхідно постійно аналізувати стратегії розвитку та в більшості випадків її періодично переглядати. Впровадження стратегічного підходу в систему управління підприємством, в свою чергу, стимулює менеджерів краще оцінювати сильні й слабкі сторони підприємства з точки зору конкурентів, споживачів та інших зацікавлених сторін з бізнес-оточення. Стратегічний план дозволяє пов’язувати в єдину систему маркетингову, проектну, виробничу, інвестиційну та фінансову діяльність, краще розуміти структуру ринку, процеси планування, просування та збуту продукції, механізми формування ринкових цін. Він забезпечує координацію зусиль усіх функціональних підрозділів підприємства. Стратегічний план створює основу для розподілу обмежених ресурсів підприємства і розробляється на різні періоди. Період залежить від часу появи ідеї до її впровадження, тривалості виконання прийнятих рішень, ступеня передбачуваності майбутнього, галузевої належності підприємства і рівня технічної оснащеності підприємства.
Стратегічний план реалізується згідно зі стратегіями. Для визначення цих стратегій потрібно застосування сучасних підходів на основі апарату математичного моделювання ринкової ситуації та поведінки економічних суб’єктів, а також нових інформаційних технологій, які перетворюють необхідну інформацію для прийняття стратегічних рішень. На теперішній час проведено величезну кількість наукових досліджень у сфері стратегічного управління. Вагомий внесок у теоретичні розробки щодо стратегічного менеджменту було зроблено такими дослідниками, як У. Кінг, Д. Клиланд, Л. Грейнер, К. Ендрю, Ж. Бовер, КР. Кристенсон, М. Портер, Дж. Форрестер, Р. Мінцберг, Дж. Б. Куїнн, Г.
6
Хемел, Дж. Стопфорд, І. Ансофф, В. М. Глушков, В. Н Треньов, В. Н. Бурков, О. А. Павлов, В. Л. Волкович та ін.
Однак дослідження у сфері стратегічного управління не втрачають своєї актуальності. Наприклад, в економіці України спостерігаються послідовні стадії наростання нестабільності середовища, в якому діють підприємства. Темпи цього наростання значно вищі за середньосвітові. Так, формування нових стратегій розвитку необхідне для адаптації українських підприємств до міжнародної економіки, також є потреби у постійному перегляді напрямків розвитку або їх коригування в складних кризових й післякризових умовах національної та світової економіки. Без виявлення перспектив і передбачення майбутніх тенденцій розвитку практично неможлива й розробка ефективних тактичних заходів у складних ринкових умовах. Здійснюючи гнучке регулювання діяльності та стимулюючи своєчасні зміни на підприємстві, які відповідають викликам з боку бізнес-оточення, підприємство має конкурентні переваги, виживає і досягає своїх цілей у довгостроковій перспективі. Ефективне функціонування підприємств в цих умовах зумовлює необхідність перегляду механізмів стратегічного управління, розробки нових стратегій, використання нових методів, сценаріїв та ефективних корпоративних
інформаційних систем.
Розвиток підприємства передбачає зміни поточного стану, зміни показників діяльності. Але, покращуючи обрані показники або напрямок діяльності, у багатьох випадках погіршуємо інші. Наприклад, якщо ставиться мета – максимізація прибутку за рахунок виробництва удосконалених або нових товарів, а для цього треба залучати додаткові кошти, то, як правило, застосовують банківське кредитування. Це, в свою чергу, погіршує фінансові показники, такі як платоспроможність, фінансова стійкість, ліквідність та ін. Таких прикладів можна навести безліч, адже всі показники діяльності підприємства взаємопов’язані, і поліпшення одного з них часто призводить по погіршення інших. Тобто при виборі напрямку розвитку треба провести аналіз взаємозв’язку напрямків діяльності, таких як виробництво, маркетинг, персонал, фінанси. Треба зауважити, що розвиток потребує залучення додаткових ресурсів, а в більшості випадків – значних. Тому неможливо розвивати підприємство в усіх напрямках одночасно, а потрібно визначити найбільш пріоритетний напрямок. І вже на основі обраного напрямку розвитку підприємства проводиться розробка стратегії розвитку.
7 Таким чином, розробка нових підходів щодо стратегічного управління є актуальною науковою проблемою, а впровадження цих підходів має забезпечити сталий розвиток підприємства, зростання його конкурентоспроможності. У першому розділі наведено аналіз основних проблем стратегічного управління та перспективи їх вирішення, представлено основні математичні підходи та методи щодо розв’язання основних задач розвитку підприємства. У другому розділі запропоновано процес розробки стратегічної програми розвитку підприємства, наведено опис методу побудови системи ключових показників ефективності підприємства, яка включає стратегічні показники діяльності, ключові показники, що характеризують ефективність діяльності підприємства зароками стратегічного періоду, а також бюджетні показники.
Третій розділ містить опис методу формування інвестиційної програми розвитку підприємства. Цей метод включає систему моделей та способів для розв’язання задач, які постають в результаті інвестиційної діяльності підприємства. Детально надано описи алгоритмів формування
інвестиційних портфелів різних видів. У четвертому розділі подано метод розробки програми фінансування проектів розвитку підприємства. В межах цього методу наведено детальний опис моделей щодо формування схем фінансування проектів розвитку з використанням коштів, які залучаються з різних фінансових джерел. У додатках монографії для більшого розуміння теоретичного матеріалу наведено ілюстративний матеріал, приклади та деякі алгоритми розв’язання управлінських задач.
8
Розділ 1 ЗАДАЧА УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
1.1 Стратегії та управління розвитком підприємства
Сучасні умови діяльності багатьох підприємств характеризуються наявністю конкуренції, динамічністю ринкової кон’юнктури, істотними змінами в макросередовищі, які обумовлені тенденціями НТП, швидким старінням знань, виникненням нових сфер економіки, змінами типів виробництва. До таких характеристик в економіці України потрібно додати процеси глобалізації, зміну діяльності фінансових інститутів, посилення конкуренції між національними та транснаціональними компаніями на національному ринку та ін. [1, 2]. Необхідність адаптації підприємства, управління змінами можна розглядати як складову довгострокового планування діяльності підприємства, що зумовлює необхідність пильної уваги до розвитку.
Стратегічне управління розвитком підприємства направлено на затвердження ефективної стратегічної позиції, що забезпечить в майбутньому життєздатність підприємства в ринкових умовах [3–5]. Вибір стратегії розвитку пов’язаний такими характеристиками місія, мета підприємства, його сильні і слабкі сторони, особливості галузі, інтереси вищого керівництва і власників та ін. Динамічний характер стратегічного управління дозволяє підприємству впевнено рухатися до поставленої мети, незважаючи на несприятливий вплив навколишнього бізнес- оточення [6, 7]. У загальному вигляді «розвиток» означає зміну стану системи. Це поняття використовується для позначення переходу з одного стану системи в інший: кращий, ефективніший або доцільніший для діяльності цієї системи. Поняття розвитку підприємства як організаційно- технічної системи багатьма авторами трактується по-різному. Так, у роботі [1] розвиток розглядається як сукупна зміна у взаємозв’язку кількісних, якісних і структурних категорій системи. При цьому кількісні зміни – це зміна характеристик складових системи, які виражаються у збільшенні або зменшенні їх числових значень, що приводить на певних етапах до якісного стрибка. Структурні зміни системи – це зміни взаємин її складових, що не обов’язково повинно
9 супроводжуватися збільшенням або зменшенням їх кількості. При цьому структурні зміни також приводять до якісних змін стану системи. У роботі [8] розвиток розуміється як динамічний безперервний процес, який виражається в постійній зміні структури системи. Процес розвитку системи має незворотний характер. При цьому відбувається розширення складу елементів системи і ускладнення їх взаємозв’язків. При управлінні розвитком рекомендується вирішувати дві групи питань: розвиток структури керованої системи і розвиток структури управління, що включає вибір ієрархії управління і розподіл функцій між рівнями і вузлами системи. У роботі [9] розвиток організаційно-технічної системи повністю описується в динаміці як траєкторія трьох груп показників:
1) вихідні показники фінансових, трудових та матеріальних ресурсів, які використовуються для діяльності системі;
2) показники, які характеризують внутрішній стан системи – наявні виробничі потужності, середні показники ефективності виробничого процесу;
3) результативні показники – це показники соціально-економічного розвитку, випуску продукції та послуг.
Під розвитком підприємства також розуміється якісна зміна складу зв’язків (структури) і зміна функціонування системи, тобто якісна зміна системи [10]. У роботі [3] розвиток підприємства визначається як процес переходу системи з одного стану в інший, що супроводжується зміною її якісних і кількісних характеристик. Розвиток підприємства може являти собою процес кількісно-якісних змін в системі (на підприємстві), ускладнення структури і складу, в результаті чого підвищується її опір дестабілізуючому впливу зовнішнього середовища та зростає ефективність функціонування [5]. У роботі [4] виділено три головних напрямки розвитку: збільшення масштабів споживання економічних ресурсів – кількісний аспект зміни в складі елементів і їх комбінація – структурний аспект зрушення в споживчих характеристиках елементів, в
їх індивідуальній та інтегральній корисності – якісний аспект. У даній роботі під розвитком системи будемо розуміти позитивну зміну сукупності фінансових, виробничих та інших показників, які характеризують стан системи в різні моменти часу, тобто цілеспрямовану зміну сукупності станів системи у просторі ключових показників ефективності.
10
Проблеми управління підприємством, а також підходи до управління розвитком розглядаються і вирішуються протягом багатьох десятиліть.
Дослідження теоретико-методологічних основ розвитку підприємств представлені в працях багатьох українських і зарубіжних вчених. Серед них М. Х. Мескон, Ф. Хедоурі, Ф. Перру, Н. В. Афанасьєв, В. Г.
Андрійчук, В. М. Геєць, ЮС. Погорелов, Е. В. Раєвнєва, Н. Кондратьєв, В. Воложанин, Е. В. Шубравська, Б. Кучин та ін.
Питаннями управління займалися вчені таких шкіл менеджменту школа наукового управління (класична школа Ф.Тейлор, Г. Форд, Г. Емерсон, Г. Гант, А. Холф, М. Фоллет та ін.; адміністративно- функціональна школа управління: А. Файоль, Л. Гюлік, Л. Урвік, Дж. Муні, А. Рейлі, Ч. Бернард та ін.; школа «людських відносин»: Г. Мюнстерберг, М. Фоллетт, Р. Аккоф та ін .; школа соціальних мереж Т. Парсонс, Д. Марч, А. Етціоні та ін.; емпірична школа управління: П. Друкер, А. Слоун, Р. Дейвіс, А. Чандлер, Л. Ньюмен, Д. Міллер та ін.; нова школа управління: Л. Берталанфі, М. Месарович, В. Леонтьєв, Л. Клейн та ін.
Математичному опису процесів розвитку складних техніко- економічних, організаційних систем присвячені роботи представників різних наукових шкіл, наприклад, роботи Н. Вінера, Л. В. Канторовича
(математична економіка), В. Леонтьєва (теорія циклів), Дж. М. Кейнсf, Р. М. Солоу (теорія економічного зростання), А. І. Берга, В. М. Глушкова, Н. З. Шора, В. Л. Волковича, І. В. Сергієнко, О. А. Павлова (кібернетична школа, Н. Н. Буркова, ДА. Новикова, В. А. Ірікова, (теорія активних систем) та ін.
Різні аспекти проблем управління розвитком підприємств на основі моделювання процесу розвитку і життєвого циклу відображали в своїх роботах такі зарубіжні вчені: І. Адизес, Ф. Глазл, Л. Грейнер, Р. Канн, Д. Катц, Дж. Кімберлі, Р. Куїнн, Д. Лестер, Б. Лівехуд, Д. Міллер, Б. Скотт, У. Торберт, П. Фрізен, Г. Ліппітт, Е. Х. Шайн, В. Шмідт та ін., а також: Є. М. Ємельянов, В. С. Єфремов, С. А. Жданов, В. А. Гончарук, І. В. Івашківська, Г. Н. Константинов, ЕМ. Коротков, Е. А. Неретина, І. С. Меркур’єва, Є. Б. Моргунов, С. Є. Поварніцина, Є. П. Попова, А. І. Пригожин, С. Р. Філоновіч, Г. В. Широкова, В. В. Щербина та ін.
Однак поки не знайшли достатнього відображення питання взаємозв’язку теорії управління розвитком підприємства з іншими областями менеджменту. Для розв’язання задач управління розвитком підприємства
11 можуть бути використані такі підходи та методи: програмно-цільове планування, теорія активних систем, системна оптимізація, динамічне програмування, імітаційний, ігровий, траєкторний підходи та ін. [11].
Розвиток завжди розглядається в рамках стратегічного управління. Основою стратегічного управління виступає система стратегій. Стратегія підприємства – це упорядкована в часі система пріоритетних напрямків, форм, методів, засобів, правил, прийомів використання ресурсного, науково-технічного і виробничо-збутового потенціалу підприємства з метою ефективного розв’язання поставлених задач та знаходження конкурентних переваг [12]. Стратегія визначає орієнтири і напрямки розвитку. Головне призначення формалізованої стратегії – узгодити зусилля співробітників і керівників усіх рівнів [13, 14]. Стратегія є послідовною, узгодженою та інтегрованою структурою управлінських рішень, що складається з плану дій, принципів поведінки або деякої моделі поведінки, унікальної позиції на ринку, «спритних прийомів» та перспектив [15]. Існують еталонні стратегії розвитку бізнесу, які відображають пять різних підходів щодо зростання підприємства і пов’язані зі зміною стану одного або декількох компонентів – це стратегії продукту, ринку, галузі, становища підприємства всередині галузі та стратегії технологій [16–18]. Найбільш поширені чотири групи стратегій:
інтенсивного зростання; інтеграційного зростання; диверсифікованого зростання; скорочення.
Інтенсивне зростання доцільне, коли підприємство не до кінця використовує можливості своїх товарів і ринків. Відомі три основні різновиди інтенсивного зростання: 1) глибоке проникнення на ринок – полягає у пошуку шляхів збільшення збуту своїх товарів на існуючих ринках за допомогою більш ефективного маркетингу 2) розширення меж ринку – спроба збільшити збут завдяки впровадженню існуючих товарів на нових ринках; 3) удосконалення товару – збільшення збуту за рахунок створення нових або вдосконалення товарів для існуючих ринків.
Інтеграційне зростання виправдано утих випадках, коли існують міцні позиції в обраній сфері діяльності і коли підприємство може отримати додаткові вигоди за рахунок переміщення в рамках галузі назад або вперед, або по горизонталі. Регресивна інтеграція полягає в спробах підприємства отримати у володіння або поставити під більш жорсткий контроль постачальників. Прогресивна інтеграція полягає в спробах підприємства отримати у володіння або поставити під більш жорсткий
12 контроль систему розподілу і збуту. Горизонтальна інтеграція полягає в спробах підприємства отримати у володіння або поставити під більш жорсткий контроль ряд підприємств-конкурентів.
Диверсифіковане зростання виправдано, коли галузь не дає підприємству можливостей для подальшого зростання або коли можливості зростання за межами цієї галузі є значно привабливими. Існує три різновиди диверсифікації. Концентраційна диверсифікація – поповнення номенклатури виробами, які з технічної або маркетингової точок зору схожі з існуючими товарами підприємства. Горизонтальна
диверсифікація – це поповнення асортименту виробами, які не пов’язані зі старим асортиментом, але можуть цікавити існуючих клієнтів підприємства. Конгломерантна диверсифікація – це поповнення асортименту виробами, які не мають ніякого відношення ні до застосовуваної технології, ні до його нинішніх товарів і ринків.
Стратегія скорочення реалізується тоді, коли підприємство має потребу в перегрупуванні сил після тривалого періоду зростання або у зв’язку з необхідністю підвищення ефективності, коли спостерігаються збитки і кардинальні зміни в економіці. Тоді підприємства вдаються до цілеспрямованого і спланованого скорочення виробництва. А. Чендлер визначає стратегію організації як систему основних довгострокових цілей, допоміжних цілей, відповідних курсів, способів розподілу ресурсів, важливих для досягнення цілей [19]. Стратегія є джерелом створення системи управління та організаційної структури. А. Чендлер виділяє дві принципово різні стратегії: 1) оборонну, яка орієнтована на захист раніше досягнутих позицій на ринку та злиття з організаціями постачальників і споживачів; 2) позитивну, спрямовану на укрупнення організації та формування багатосекційної структури шляхом збільшення випуску різноманітної продукції або надання послуг. Дж. Томпсон вважав, що стратегія організації повинна бути орієнтована на подолання залежності організації від цільового оточення і, як наслідок, зниження її залежності від зовнішнього середовища [20]. Він виділив три типи координаційних технологій: технології з тривалими зв’язками; технології з середніми зв’язками (посередницькі); технології з короткими і зворотними зв’язками (інтенсивні). Кожному типу зв’язків відповідає свій оптимальний тип стратегії розвитку організації: приєднання з іншими організаціями, від яких вона залежить (організації-
13 постачальники або продавці); збільшення кількості клієнтів; нав’язування клієнту своїх правил поведінки.
Питання стратегічного управління залишаються в центрі уваги дослідників і практиків управління, які пропонують різні підходи до стратегій [21, 22]:
Р. Виттингтон [Whittington, 1993] виділяє чотири таких підходи до стратегій: класичний, процесуальний, еволюційний і системний;
Е. Чаффі [Chaffee, 1985] приходить до висновку про наявність трьох шкіл – лінійної, адаптований та інтерпретивної;
Л. Руло і Ф. Сеген [Rouleau, Seguin, 1995] ідентифікували чотири
«форми дискурсу – класична, ситуаційна, соціополітична і соціокогнітивна форма
в таксономії Г. Мінцберга з співавторами представлені десять шкіл стратегій: проектування, планування, позиціонування, підприємництва, когнітивна, навчання, влади, організаційної культури, зовнішнього середовища і конфігурації (детально розглянуті в п. 1.2.). У реальній практиці підприємство може одночасно реалізовувати кілька стратегій або здійснювати комбіновану стратегію [23].
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 16