Науковий напрям і ключові положення концепції

Ім'я файлу: Менеджмент заняття 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 01.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Гуменна.rtf

Завдання 1

Таблиця 1
Внесок у розвиток теорії менеджменту різних підходів і концепцій

Науковий напрям і ключові положення концепції	Основні ідеї
Школа наукового управління (1885-1920 рр.) Розробка оптимальних методів виконання роботи завдяки науковому вивченню витрат часу, затрачених рухів і зусиль працівників; Засновником школи наукового управління вважається Фредерік Тейлор (1856—1915). Своїми експериментами і науковими працями він намагався довести, що розроблені ним методи наукової організації праці і сформовані на їх підставі «принципи наукового менеджменту» здійснять революцію у виробництві, замінять авторитарні методи управління на більш раціональні наукові підходи. Очевидно, відзначав Тейлор, людина одного типу спочатку повинна скласти план роботи, а людина зовсім іншого типу повинна виконати його. Головні свої ідеї Тейлор сформулював у книгах «Відрядна система» (1895р.), «Цеховий менеджмент» (1903р.), «Принципи наукового менеджменту»(1911р.) у вигляді наступних принципів «наукового управління»	- абсолютне дотримання розроблених на наукових підставах стандартів і правил; - підбір, підготовка і розстановка працівників на ті робочі місця і завдання, на яких вони принесуть найбільшу користь; - оплата за результатами (менші результати – невелика оплата, більші результати – вища оплата); - використання функціональних менеджерів, які забезпечують виконання робіт і їх контроль за спеціалізованими напрямами; - підтримка товариських стосунків між працівниками і менеджерами.
Класична (адміністративна) школа управління(1920-1950 рр.) «Батьком» класичного менеджменту вважається французький підприємець і інженер Анрi Файоль (1841-1925 рр.), який створив першу цілісну класичну школу управління i сформулював її основні принципи i функції. Його перша стаття на цю тему вийшла в 1900р., а книга «Загальне і промислове управління» - в 1916р. В 1918р. А. Файоль очолив створений ним центр адміністративних досліджень. Він доводив, що відкриті ним принципи можна застосовувати як в правлячих колах, в установах, так і в армії, тобто вони носять універсальний характер.	Основні принципи адміністративного управління А. Файоля: - Управляти, як вважав Файоль, - «це означає передбачати, організувати, розпоряджатись, координувати і контролювати». - Передбачати – враховувати майбутнє і виробляти програму дій. - Організовувати – будувати подвійний матеріальний і соціальний організм підприємства. - Розпоряджатись – примушувати персонал відповідно працювати. - Координувати – зв’язувати, об’єднувати, гармонізувати всі дії та зусилля - Контролювати – піклуватись про те, що все здійснювалось відповідно встановленим правилам і розпорядженням.
Теорія ідеальної бюрократії (з 1920 р.) Сформував теорію «ідеальної бюрократії» відомий німецький соціолог Макс Вебер (1864–1920 рр.). Як особливий соціальний прошарок,що спеціалізується на управлінні, бюрократія зародилась ще до нашої ери і з тієї пори, підкреслював вчений, залишається незмінним атрибутом класового суспільства. Наявність бюрократії розглядається як необхідний засіб,що забезпечує розробку формальних правил управління. Вчення М. Вебера про бюрократію здійснило значний вплив на американську концепцію менеджменту 30—40 роках минулого століття, оскільки без потужного бюрократичного апарату сучасне виробництво взагалі не може правильно існувати. М. Вебер розумів бюрократію як професіоналізм в сфері управління, що заснований на оволодінні не тільки небхідними навичками, але й особливого роду раціональним знанням.	Сутність теорії М. Вебера складають такі поняття: - чіткий розподіл праці, що веде до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді; - ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому; - наявність взаємопов’язаної системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань; - відсутність непорозуміння в міжособових стосунках; - організація найму на роботу в суворій відповідності до технічних кваліфікаційних вимог, а також захист службовців від безпідставних звільнень; - стратегія довгострокового найму співробітників; - рух нагору в середині організації на підставі компетентності і широких знань, що набуваються з вислугою років.
Школа людських стосунків (з 1930р.) Творцем школи людських стосунків став американський соціолог і психолог Ельтон Мейо (1880—1949 рр.). Багаторічними дослідженнями, проведеними під його керівництвом у м. Хоторні (це поблизу Чикаго), було встановлено, що продуктивність праці робітників підвищується не стільки завдяки підвищенню заробітної плати, скільки через зміну в кращий бік взаємин між виконавцями і менеджерами, ріст задоволеності своєю працею і стосунками в колективі. Основна заслуга Мейо полягає в тому, що він довів залежність результатів праці від правильно підібраних прийомів управління міжособистісними стосунками. Виникнення школи людських стосунків безпосередньо пов’язано також з іменем німецького психолога Гюго Мюнстерберга (1863—1916 рр.). У своїй праці «Психологія і промислова ефективність» він сформулював основні принципи, згідно з якими необхідно відбирати працівників на керівні посади, а також довів важливість гуманізації процесу управління, оскільки менеджер повинен керувати передусім людьми, а не машинами.	Серед учених, котрі досліджували цей неокласичний напрям, слід відзначити роботи Мері Паркер Фоллетт (1868–1933 рр.), яка проаналізувала стилі управління і розробила теорію лідерства, а також наукові розробки Ф. Герцберга, Д. Мак-Грегора, Р. Блейка, К. Арджіріса. Так, в опублікованій в 1960р. книзі «Гуманістична сторона підприємства» Д. Мак-Грегор писав, що «успіх менеджменту в значній мірі залежить від здібності передбачати і контролювати людську поведінку». З точки зору Мак-Грегора,протягом історії можна виділити два головних повороти стосовно поведінки людей в організації. Перший,розтягнувся на цілі століття і полягав в переході від застосування фізичного примусу до опору на формальну владу. Другий – в переході від формальної влади до лідерства.
Емпірична школа управління (з 1940р.) Емпіричну школу управління репрезентують вчені, які поєднали розробку теорії з вивченням практики управлінської діяльності на грунті синтезу овних ідей класичної школи та школи людських стосунків. Одним із видатних теоретиків менеджменту і засновником зазначеної школи вважається професор менеджменту Нью-Йоркського університету Пітер Дракер (нар. в 1909 р.). Небезпідставно Дракеру приписують першість у створенні систематизованого вчення про управління як навчальної дисципліни, що дало змогу вивчати її в навчальних закладах. Найвідомішою його теоретичною засадою є концепція «управління за цілями», яка зробила «революцію» в світовій управлінській науці.	Загальна характеристика управління за цілями зводиться до трьох найбільш істотних його елементів: - визначення чітких стратегічних цілей; - залучення до процесу визначення цілей усіх працівників; - оцінка ефективності на підставі отриманих результатів.
Школа соціальних систем (з 1970 р.) Засновниками школи стали Ч. Барнард, Д. Марч, Г. Саймон та І. Ан Сорф.	Вони сформулювали ідею про те, що будь-яка організація як відкрита складна система має тенденцію пристосовуватись до досить складного зовнішнього середовища, і головні причини того, що відбувається в системі, треба шукати поза нею. Запропонований ними системний підхід до управління дає змогу уникнути ситуацій, коли рішення в одній сфері переростає в проблему для іншої.
«Нова школа» Представниками цієї школи були Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, Р. Люс та ін.	Зазначена школа управління, або якісна школа (з 1960 р.) характеризується прагненям впровадити в науку управління методи і апарат точних наук таких як кібернетика і теорія дослідження операцій.

© Усі права захищені
написати до нас