Міністерство освіти І науки україни університет митної справи та фінансів

Ім'я файлу: МІНІСТЕРСТВО .docx
Розширення: docx
Розмір: 42кб.
Дата: 27.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Організація роботи ресторану.doc

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ФІНАНСІВ

Кафедра публічного управління та митного адміністрування

Навчальна дисципліна

“Публічне управління та митне адміністрування”

КУРСОВА РОБОТА
“Формування основних напрямів економічної політики: перспективи розвитку.”

Виконав: Поліщук Ольга

студент групи ПУ19-2

Дніпро

2020

ПЛАН
ВСТУП

РОЗДІЛ.1 Формування економічної політики

1.1 Сучасні підходи та принципи державного регулювання економіки

1.2 Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни

РОЗДІЛ.2 Поняття та сутність економічного зростання

2.1 Економічне зростання та його характеристика

2.2 Циклічність розвитку економіки…..

2.3 Кризовий характер розвитку економіки України

РОЗДІЛ.3 Проблеми та перспективи розвитку економіки України

3.1 Проблеми економіки України

3.2 Перспективи розвитку та шляхи подолання кризових явищ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
Сучасна держава є необхідною складовою частиною ринкового економічного механізму. Здійснює вона свою регулюючу діяльність в різних напрямках, застосовуючи різні методи та інструменти впливу на економіку. Серед них можна виділити структурну, інвестиційну та науково-технічну політику, що здійснюється через різні форми державного планування та програмування; сукупність адміністративних та економічних методів регулювання; фіскальну, кредитно-грошову, соціальну та зовнішньоекономічну політику тощо.

Мета роботи: формування системи теоретичних знань у сфері питань розвитку економіки .

Актуальність роботи: кризові явища у країні на сучасному етапі, їх осмислення та методи вирішення.

РОЗДІЛ.1 Формування економічної політики
1.1 Сучасні підходи та принципи державного регулювання економіки

Початок державної економічної політики, її здійснення – її продовження. З цим зв’язана функція – визначення пріоритетів макроекономічного розвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично циклічні коливання економічної кон’юнктури, впливати на темпи розвитку економіки.

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

Важливе значення в діяльності держави відіграє її структурна політика як форма довгострокового регулювання. Вона охоплює такі основні напрямки: а) стимулювання освоєння нових галузей і сфер, де немає визначеності з майбутніми прибутками, з метою створення виробничої інфраструктури, яка б відповідала вимогам НТП; б) подолання економічної відсталості деяких регіонів і видів виробництва; в) підвищення ефективності і конкурентоспроможність національної економіки на всіх рівнях бізнесу.

Структурна перебудова економіки здійснюється державою через інноваційну (сприяння впровадженню досягнень науки і техніки у виробництво) та інвестиційну політику. Особливу роль відіграє при цьому й активна науково-технічна політика, яка охоплює не лише стимулювання державою наукових досліджень та їх впровадження у виробництво, але й підготовку висококваліфікованих кадрів, рівень яких відповідав би сучасному виробництву.

Важливими інструментами структурного регулювання в короткостроковому періоді є: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам чи галузям, державне регулювання норми процента, державна закупівля продукції, податкова політика тощо. Зокрема, стимулюючу роль податкових пільг можна розглядати як особливий вид субсидій у підприємництво. У країнах заохочення інвестицій у відсталі галузі і регіони стимулюється через неоподаткування частини інвестиційних фондів.

Водночас ув'язка та координація різних форм централізованого і підприємницького структурного регулювання здійснюється через програмування ринкової економіки. Держава розробляє довготривалі програми розвитку окремих галузей виробництва, науково-технічних напрямків, соціальної сфери, що передбачають державне інвестування, залучення через систему пільг приватного капіталу тощо. Ці програми мають конкретну мету, реальні етапи і строки виконання. У міру реалізації одних програм розробляються і запроваджуються інші.

Методологія державного регулювання економіки – цепідходи, принципи та логіка управління соціально-економічним розвитком країни.

Ринковий механізм і державне регулювання економіки є діалектичною єдністю, атрибутом змішаної економіки. Розумний синтез ефективного ринкового механізму і державного регулювання дає можливість вирішувати основні соціальні та економічні проблеми суспільства, кон’юнктурні та стратегічні цілі.

У стабільній економіці основним регулятором соціально-економічних процесів виступає ринковий механізм, а ДРБ виконує допоміжну роль. Основне призначення останнього - створення нормальних умов для функціонування ринку, нейтралізація негативних наслідків і вирішення проблем, які не під силу ринковому механізму.

У перехідній економіці роль державного регулювання значна і суттєва, але в міру створення необхідних засад розвитку ринкових відносин вплив держави має зменшуватись.

Ринкове і державне регулювання економіки часто доповнюється функціонуванням інституту соціального партнерства, що дає можливість найкращим чином узгоджувати інтереси суб'єктів, реалізовувати економічні й соціальні цілі розвитку суспільства.

Державне втручання в економіку має бути раціональним - надмірна активність держави може породжувати негативні тенденції і наслідки, а також обумовлює зменшення фінансових можливостей держави.

Це пов'язано з тим, що будь-яке втручання держави в економічне життя передбачає:

1)певні адміністративні витрати (на утримання управлінського апарату);

2) існування так званих "побічних ефектів", "фіаско державного регулювання".

Причина виникнення "побічних ефектів" в тому, що ринок - це органічний механізм, і будь-який державний захід (якого б характеру він не був) змінює умови взаємодії на даному ринку, ринкову кон'юнктуру, впливає на рішення суб'єктів господарювання.

"Фіаско" (провали) державного регулювання обумовлено:

по-перше, неправильним застосуванням методів та інструментів ДРЕ (розміри податків, мита, кредитних ставок, квот, ліцензій тощо);

по-друге, можливістю помилок в прийнятті управлінських рішень через відсутність чи недостатність інформації;

по-третє, існуванням проблеми часових лагів - "ефекту запізнення" в процесі постановки цілей, прийняття рішень, виборі інструментів регулювання. Необхідно враховувати і швидкість введення в дію та термін дії кожного інструмента, які по-різному впливають на ціль: зміни в грошово-кредитному регулюванні дають швидший ефект, в податковому - більш віддалений результат;

по-четверте, перевищенням владних повноважень, використанням цього інструмента на користь вузького кола осіб (клану, об'єднання тощо).
1.2 Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни

1) наукової обґрунтованості - врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей;

2) погодження інтересів - державне регулювання економіки має бути механізмом погодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців, робітників, споживачів, виробників тощо);

3) системності обумовлений функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні й елементи. Тому державне регулювання економіки, охоплюючи різні об'єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, соціальних, зовнішньоекономічних, науково-технічних, культурних, екологічних та інших проблем;

4) цілеспрямованості - державне регулювання має спрямовуватися на досягнення конкретних цілей;

5) пріоритетності - виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішенні яких державі належить зосередити свої зусилля (через обмеженість наявних державних ресурсів - фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних і т. ін.);

6) комплексності - необхідність використання державою всього арсеналу засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних, прямих, непрямих, неформальних тощо);

7) адаптації - державне регулювання має ґрунтуватися на безперервному аналізі результатів оперативної оцінки й коригуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни;

8) мінімальної достатності:

- держава повинна виконувати тільки ті функції, які не може забезпечити ринок;

- функції державного управління мають певним чином розподілятися - на вищих його рівнях належить вирішувати ті проблеми, які не можуть бути з'ясовані на нижчих;

9) ефективності- організаційно-правове забезпечення ДРЕ – управління економікою зобов'язані здійснювати спеціальні органи державної влади й управління з чітко визначеними правами, компетенцією та обов'язками;

- економіко-організаційне забезпечення ДРЕ - держава повинна використовувати важелі (форми, методи, інструменти), адекватні цілям і ситуаціям, що склалися;

- порівнянність витрат (на утримання державного управлінського апарату) та результатів державного втручання в економіку.

Логіка ДРЕ характеризує послідовність заходів держави, необхідних для управління соціально-економічним розвитком країни:

1) аналіз вихідного рівня розвитку національної економіки, її проблем та можливостей;

2) визначення цілей, пріоритетів і кінцевих результатів ДРЕ;

3) з'ясування способів досягнення поставлених завдань і створення відповідних правових, економічних, організаційно-управлінських механізмів;

4) формування необхідних ресурсів (фінансових, матеріальних, інтелектуальних, трудових, інформаційних тощо);

5) передбачення ризиків і наслідків управлінських рішень.

РОЗДІЛ 2. Поняття та сутність економічного зростання
2.1 Економічне зростання та його характеристика

Проблеми економічного зростання нині перебувають в центрі уваги науковців всього світу, що зумовлено його роллю в суспільному відтворенні. Вона полягає в тому, що економічне зростання має вирішальне значення для забезпечення прогресуючого соціально-економічного розвитку людства. Поняття «економічне зростання» та «розширене відтворення» тісно пов'язані між собою, але мають не тотожний зміст. Розширене відтворення може здійснюватись як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). На відміну від цього економічне зростання характеризує динаміку економіки в основному на макрорівні (національна або світова економіка). Механізми економічного зростання розглядаються сучасною економічною наукою незалежно від природи панівних соціально-економічних відносин в тій чи іншій країні. Головна роль серед них належить проблемам кількісного та якісного розвитку національної економіки. Під економічним зростанням мають на увазі кількісне збільшення та якісне вдосконалення за певний часовий період результатів виробництва у вигляді вироблених товарів, наданих послуг, основних факторів виробництва, що виявляється у всебічному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. У концентрованому вигляді воно відображає результати суспільної праці, рівень її використання. Хоча економічне зростання є насамперед матеріальним процесом, воно справляє визначальний вплив на соціальний прогрес у суспільстві. В західній літературі у зміст цього терміна вкладають лише збільшення обсягів вироблених товарів та наданих послуг за певний часовий період. Основою для економічного зростання служить розширене відтворення. У теоретичному і практичному аспектах розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується шляхом розширення виробництва на основі кількісного збільшення обсягів факторів виробництва, що функціонують, при збереженні незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Він здійснюється, за визначенням К. Маркса, шляхом розширення "поля виробництва" без поліпшення якісних характеристик його речових та особистих факторів. Збільшення обсягів виробництва досягається шляхом будівництва нових підприємств, але з використанням не оновлених засобів виробництва, втягнення в нього нових мас працівників, зростання обсягів використовуваної сировини та іншого. За інтенсивного типу економічного зростання збільшення обсягів продукції та розширення виробництва досягається на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання, всього виробничого потенціалу суспільства. Його розвиток передбачає вдосконалення засобів виробництва та технологій на основі використання і досягнень науково-технічного прогресу, підвищення кваліфікації працівників, покращення використання факторів виробництва. В решті-решт за інтенсивного типу економічного зростання збільшення обсягів випуску продукції досягається за рахунок піднесення продуктивності живої праці. Основні типи економічного зростання тісно переплітаються у практиці господарювання, і тому не можна стверджувати про абсолютне переважання одного з них. Не існує чисто екстенсивного або чисто інтенсивного типу економічного зростання. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Економічне зростання є матеріальним процесом, і його зміст має певні кількісні параметри, тобто вимірюється за допомогою певних показників. У розвинутих країнах Заходу як інтегральний показник економічного зростання використовується збільшення обсягів валового внутрішнього продукту. Цей показник досконаліший порівняно з показником національного доходу, адже останній не бере до уваги результатів діяльності працівників у нематеріальній сфері. Економічне зростання вимірюється темпами зростання, або приросту ВВП, національного доходу, валового національного продукту. Економічне зростання є матеріальним процесом, і його зміст має певні кількісні параметри, тобто вимірюється за допомогою певних показників. Проблемам економічного зростання присвячена велика кількість робіт як вітчизняних, так і закордонних авторів. Вони присвячені аналізу різноманітних моделей економічного зростання. Це, насамперед, дослідження А. Гальчинського і С. Льовочкіна, А. Вожжова. Багато уваги приділяється чинникам економічного зростання у роботах А. Голуба, Р. Аренда, В. Геєца. Окремо слід відзначити підвищення в останній час інтересу до кредиту як чинника зростання економіки. Цьому напряму дослідження присвячена низка робіт А. Попової, У. Владичина, Г. Поченчука. В цих роботах докладно аналізується сучасний стан України, даються практичні рекомендації щодо подальшого економічного розвитку країни. З давніх часів економісти досліджували економічне зростання, розглядаючи його як підвищення багатства нації. Можна сказати, що економічна наука виникла саме через прагнення людини дізнатися як створюється багатство. Спроби відповісти на це питання спостерігаються ще в економічних ученнях давнього світу, але більш-менш докладне дослідження проблеми підвищення багатства починається з наукових праць меркантилістів. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і сріблом. Пізні під багатством розуміли надлишок продуктів, які залишилися після задоволення потреб країни і повинні бути перетворені у гроші на зовнішньому ринку. Таким чином, і перші, і другі вважали, що більш багатою є та країна у якої більше грошей. Необхідність розвитку промисловості й сільського господарства меркантилісти обґрунтовували тим, що вивіз товарів збільшує надходження коштовних металів і робить баланс активним. При цьому особливо важливу роль відіграє переробна промисловість, яка в даному відношенні стоїть вище від сільського господарства і видобувної промисловості. Це пояснюється тим, що самі по собі сировина й продукти сільського господарства коштують значно менше, ніж можуть коштувати якщо їх переробити. Таким чином, продуктивна праця у меркантилістів пов´язана зі здатністю збільшувати грошове багатство країни. При цьому перші місця належать зовнішній торгівлі і переробній промисловості, видобувна промисловість і сільське господарство менш значимі у цьому випадку. Більш глибокий аналіз багатства націй і економічного зростання (того, як держава багатіє) знаходимо в працях представників класичної школи політичної економії. Вони не розробили окремої спеціалізованої теорії економічного зростання, але проаналізували різні чинники зростання національного багатства. Так, А. Сміт вважав, що багатство зростає виробництвом. Він стверджував, що саме вільна від державного втручання ринкова економіка зростатиме і що багатство нації при такій системі постійно збільшуватиметься. Це пояснюється тим, що кожний суб´єкт економіки прагне до збільшення свого прибутку. У підсумку загальне багатство нації зростає. Досягти зростання багатства нації (іншими словами, економічного зростання) можна шляхом збільшення продуктивності. Остання, в свою чергу, зростає в результаті поділу праці. Це відбувається за рахунок збільшення спритності кожного окремого робітника; заощадження часу при переході від одного виду діяльності до іншого; стимулювання винаходів і виробництва машин, що полегшують і скорочують людську працю. А.Сміт переконаний в тому, що не торгівля й інші галузі сфери обігу, а сфера виробництва є основним джерелом багатства, він стверджує, що для збільшення багатства більш кращим є розвиток сільського господарства, а не промисловості. Для стимулювання економічного зростання велике значення, на думку А. Сміта, має нагромадження капіталу. Зберігаючи значну частину доходів і розширюючи виробництво, власник підприємства дає роботу додатковій кількості робітників і сприяє зростанню багатства всього суспільства. На базі досліджень А. Сміта починав розвивати свою теорію Д. Рикардо. Він приділяв увагу насамперед проблемам розподілу доходів. На відміну від А. Сміта Д. Рикардо побоювався, що перекіс у розподілу доходів може призвести до зупинки економічного зростання, пояснюючи це тим, що збільшення виробництва супроводжуватиметься дефіцитом землі. Цей дефіцит призведе до збільшення ренти й зменшення прибутку. Додаткові вкладення капіталу стануть невигідними і прагнення до інвестування зменшиться. Важливим досягненням Д. Рикардо стала розробка принципу порівняльних переваг. Отримання країною користі від зовнішньої торгівлі створює стимул до збереження й накопичення капіталу. Останнє ж, на думку Д. Рикардо, є важливим чинником економічного зростання. Ще одним джерелом економічного зростання Д. Рикардо вважав стійкий грошовий обіг. Він відзначає, що грошовий обіг знаходиться у досконалому стані, коли складається цілковито з паперових грошей, але таких, які забезпечені золотом. Вони замінюють більш вартісне знаряддя обігу (золото) більш дешевим і надають можливість країні без втрат для окремих осіб обміняти все золото, яке вживалося для обігу, на матеріали, інструменти і продовольство. Він відзначає, що багатство країни може зростати двома шляхами. Воно може бути збільшене за допомогою вживання більш значної частини прибутку на утримання продуктивної праці, а також без витрат додаткової кількості праці, якщо та ж сама кількість праці буде більш продуктивною. Д. Рикардо зазначає, що з двох шляхів збільшення багатства слід віддати перевагу останньому. Це пояснюється тим, що цей варіант дозволяє отримати такий саме ефект, як і в першому випадку, але він не супроводжується позбавленням певного комфорту існування.
2.2 Циклічність розвитку економіки
Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої. За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років). Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Рисунок 1.1 Економічний цикл та його фази.
У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо. Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення. Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через “омертвіння” капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії. Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності. Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення. Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи. Першопричиною (поштовхом) нової періодичної кризи є скорочення сукупного попиту, і знову все повертається на “круги своя”: починається спад виробництва, зниження зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат тощо. Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан. Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер)..
За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, у структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази розвитку — висхідну і низхідну. Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової кон’юнктури. Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія довгих циклів робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, у тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на низхідному етапі довгих циклів не виключає піднесення в період середніх циклів. Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. За сучасних умов довгі хвилі не можуть не здійснювати істотного впливу на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану. Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства. Етапи дослідження природи економічних циклів. Оцінюючи погляди на циклічність та її причини, слід зазначити, що вони видозмінилися в часі разом з якісною зміною самих соціально-економічних реалій. Заслуговує на увагу точка зору тих економістів, які виділяють три етапи у змінах поглядів на економічні цикли. Перший етап охоплює період з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX ст. У цей період переважали погляди, що економічні кризи або взагалі неможливі за капіталізму (Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Дж. Мілль), або вони носять випадковий характер, оскільки система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап включає період із 30-х до середини 60-х рр. і пов’язаний із працями Дж. Кейнса і перш за все з його висновком, що економічні кризи неминучі за умов класичного капіталізму і випливають із природи притаманного йому ринку. Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із середини 60-х рр. ХХ ст. У цей час стала приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) причин циклічності ринкової економіки, у тому числі й ролі сучасної держави в регулюванні циклів. Дослідження природи циклічності соціального відтворення в умовах державного регулювання економіки сприяли появі нових поглядів на дану проблему, серед яких слід вказати на концепції “рівноважного ділового циклу” і “політичного ділового циклу”. Перша з них відбиває розвиток ідей монетаризму. Згідно із цією концепцією держава в розвинутих країнах виконує, поряд з багатьма притаманними їй функціями, також роль своєрідного генератора грошових “шоків”, які виводять господарську систему зі стану рівноваги і таким чином підтримує циклічні коливання в суспільному відтворенні. У 70—80-х рр. ХХ ст. ця концепція активно розроблялась представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою обізнаністю людей про істинний зміст і цикли різних напрямів державної економічної політики, то прибічники теорії раціональних очікувань у даному питанні виходять з протилежних міркувань. Вони вважають, що юридичні і фізичні особи навчилися завдяки динамічним інформаційним зрушенням оцінювати дійсні мотиви рішень державних органів і можуть своєчасно реагувати на відповідні державні рішення згідно зі своєю вигодою. А тому цілі державної політики не завжди повністю реалізуються і спад або піднесення набувають більш ярко вираженого характеру. Друга концепція — “політичного ділового циклу” — базується на тому, що залежність між рівнем безробіття та інфляцією визначається за “кривою Філліпса”, тобто існує зворотний зв’язок між цими величинами: чим менше безробіття, тим динамічніше зростають ціни. Під час боротьби за владу партії як головні економічні показники, на які в першу чергу реагує населення, визначають темпи інфляції і норму безробіття. Чим нижче декларуються їх рівні, тим більше голосів буде подано на виборах за представників відповідної партії. Для забезпечення собі перемоги на виборах часто уряд, партії відповідної країни роблять заяви щодо підтримки таких співвідношень рівнів інфляції і безробіття, які уявляються найбільш прийнятними виборцям. Політичні маніпуляції в ході виборчих компаній щодо рівнів цих показників, стабілізації економіки мають місце і в країнах з перехідною економікою.
2.3 Кризовий характер розвитку економіки України
Аналіз причин виникнення економічних криз, які наводяться економістами різних напрямків, дає підставу виділити як найбільш теоретично обгрунтовану концепцію К.Маркса, згідно з якою головною причиною циклічного розвитку економіки вважаються порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок існування антагоністичних суперечностей, властивих суспільному виробництву, основаному на приватній власності на засоби виробництва. Підтвердженням цього висновку є виникнення економічної кризи в Україні, а також у всіх країнах, що утворились на теренах колишнього Радянського Союзу. Сімдесят років економіка України поступово зростала, не знаючи кризових потрясінь, пов'язаних із циклічним розвитком. І це відбувалося завдяки тому, що необхідні макроекономічні пропорції відтворення формувалися свідомо через систему загальнодержавного планування. Вихід України з СРСР супроводжувався не лише проголошенням самостійності, але й проголошенням курсу на реставрацію капіталізму. Першим кроком в реалізації цього курсу стало роздержавлення й приватизація власності, а першим соціально-економічним наслідком-відродження циклічного характеру розвитку економіки. Непродумані, суперечливі, а іноді завідомо шкідливі дії по реформуванню економіки, і в першу чергу по реставрації приватної власності на засоби виробництва, не могли не відбитись на її ефективності. Уповільнення темпів розвитку, яке намітилось ще за часів командно-адміністративної системи, в умовах прискореної розбудови капіталізму під гаслами "створення соціально-орієнтованої економіки" трансформувалося з 1991р. у глибоку економічну кризу, яка продовжується й до цього часу. До факторів, які спричинили виникнення кризи й впливають на її глибину й тривалість, слід віднести: 1. Ліквідацію централізованої системи управління економікою за умов, коли за своїм змістом вона ще залишалася державною. 2. У засобах масової інформації а також в деяких економічних й особливо публіцистичних публікаціях ні факторії наводяться як причини кризи. Отже, робиться спроба підміниш причини факторами, то посилюють, то послаблюють процес Дія факторів незаперечна, але не вони не є першопричиною кризи. 3. Розрив економічних зв'язків з країнами СНД в той час, коли Україна не мала замкненого економічного циклу в системі міжнародної економічної інтеграції країн, що входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), її економіка на 60-80% була пов'язана з економікою країн РЕВ і колишніх радянських республік. Україна забезпечувала себе лише на 40% власним вугіллям, на 20% газом, на 10% нафтою й зовсім не мала головної сировини легкої промисловості. 4. Валютну кризу, яка привела до порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною масою внаслідок надмірної емісії грошей. Якщо в 1991р. маса заробітної плати, в доларовому еквіваленті, складала 75млрд.дол., то в 1995р. - лише 15млрд.дол. Характеризуючи сучасну економічну кризу в Україні, в ній слід виділити такі важливі моменти (особливості). Момент, 1. Стрімке скорочення виробництва. За період 1991-1996 pp. спад промислового виробництва склав 65%, майже на 50% скоротилося виробництво в сільському господарстві, обсяг капіталовкладень зменшився в 5 разів. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 1996р. складав лише 40% від рівня 1990р. У 1997р. спад виробництва зупинити не вдалося. Момент 2. Катастрофічна глибина й тривалість кризової фази. Скорочення виробництва національного доходу лише на 20% за світовими мірками вважається критичним для економіки. В Україні ж виробництво національного доходу за час кризи скоротилося майже на 70%. Перевершені всі рекорди й щодо тривалості кризи. І хоча представники урядових кіл говорять про наступаючу стабільність - це лише спроба видати бажане за дійсність. Уповільнення темпів спаду дійсно спостерігається, й це цілком закономірно, бо падати вже немає звідки. Але про стабілізацію економіки мови поки що бути не може, бо для цього немає об'єктивних умов. Світовий досвід показує, що вихід з економічної кризи розпочинається з оновлення основного капіталу, тобто з інвестицій у виробництво. А вони, як зазначено вище, майже припинилися. Чому? По-перше, тому, що в умовах інфляції й економічної нестабільності капіталовкладення в комерційну діяльність більш прибуткові, ніж у виробництво. По-друге, величезна зовнішня й внутрішня заборгованість стали перешкодою для залучення кредитних ресурсів, без яких припинити падіння виробництва стає практично неможливим. Можна також достовірно спрогнозувати довгу тривалість і фази депресії, яка настане після кризи. Адже основний капітал (фонди) країни фізично зношений більш як на 60%, не говорячи про знос моральний. Отже, навіть при наявності коштів (хоча поки невідомо, звідки в такій кількості при нинішньому курсі економічної політики вони можуть узятись) потрібна буде не одна п'ятирічка, щоб оновити практично весь основний капітал, здійснити реконструкцію виробництва. Момент 3. Глибина й тривалість економічної кризи в Україні зумовлена ще й тим, що вона, по-перше, є складовою частиною кризи соціально-економічної системи, по-друге, розгорталася на фоні монополізму в усіх сферах, по-третє, переплітається з кризами: фінансовою, структурною, енергетичною та екологічною. Все це породжує непослідовність, суперечливість і недійовість більшості заходів, що вживають владні структури по стабілізації економіки. Момент 4. Заходи по реформуванню економіки продиктовані не внутрішніми умовами, що впродовж багатьох років формувалися в Україні, й не інтересами переважної більшості населення країни (його про це "забули" спитати), а інтересами міжнародних організацій і в першу чергу міжнародного валютного фонду. Тому вони не мають достатньої підтримки населення, що поглиблює економічну кризу й ускладнює процес виходу з неї.

РОЗДІЛ.3 Проблеми та перспективи розвитку економіки України
3.1 Проблеми економіки України

На економіку впливатимуть ті ж чинники, які призвели до уповільнення наприкінці 2019 року

Структурні дисбаланси та накопичені проблеми стримуватимуть зростання економіки України у 2020 році. Про це повідомляє Департамент стратегічного планування та макроекономічного прогнозування Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Як зазначається в повідомленні, у 2020 році продовжиться реформування у всіх сферах економіки, модернізація промислового комплексу, активне оновлення інфраструктурних об'єктів.

"Проте дія чинників, які впливали на розвиток економіки у 2019 році, на тлі уже сформованих у попередніх періодах структурних дисбалансів та накопичених проблем дещо стримуватимуть зростання економіки в цілому", - йдеться в документі

Тіньова економіка в Україні є однією з найбільших перешкод розвитку конкурентоспроможності країни, зростання соціальних стандартів життя населення та інтеграції в європейське співтовариство. Вона є відображенням активної криміналізації економічних процесів, високої корумпованості органів державної влади та низької правової і податкової культури юридичних та фізичнихосіб. Вирішення цих проблем —серйозний виклик Україні після політичних змін у 2013-2014рр.[1].Тіньова економіка в нашій державіприймаєформи корупції, порушення законодавстваз метою отриманнянезаконного прибуткуабожпевного фінансового результату.На сьогодні прикладами тіньової економічної діяльності в Україні є: випуск не облікованих товарів, а також подальша їх реалізація;контрабандне ввезення товарів; нелегальні операції на валютному ринку; незаконна приватизація державного майна; нелегальний вивіз капіталу з країни; корупція; незаконне використання природних ресурсів; приховування реальних доходів суб’єктів господарювання та громадян. Також на тлі успіхів аграрної галузі на показники ВВП впливало погіршення показників промисловості, в першу чергу металургії, а також енергетики і харчової промисловості (в результаті зменшення обсягів виробництва тютюнової продукції). Як повідомлялося, українська економіка опинилася перед обличчям серйозної загрози: металургійна галузь, на яку припадає близько третини валютної виручки країни і стільки ж в обсязі промислового виробництва, 12-15% в загальному ВВП, в нинішньому році першою зіткнулася з проблемою глобальної світової рецесії, яка призвела до зниження цін на продукцію сталеварів. В результаті рецесії провідних економік світу ціни на сталь пішли вниз. Зниження цін на сталь відбувається на тлі того, що ціна основної сировини сталеварів, залізорудної сировини, все ще залишається досить високою, через що найбільш уразливими в цих реаліях стали підприємства, які не мають вертикальної інтеграції: багато з них були змушені припинити роботу. Зокрема, припинив роботу Дніпровський металургійний комбінат ім. Петровського, меткомбінат в Кам'янському скоротив обсяг виробництва до мінімуму і вже знаходиться на межі зупинки. "Якщо це станеться, то спричинить масові скорочення робочих місць", - повідомляли в "Укрметалургпромі".

В цілому, галузь ГМК в Україні знизила обсяги виробництва: зараз вони не перевищують 21-22 млн т по року в порівнянні з 40 млн т (в кращі часи в 2008 р.). При цьому загальні обсяги виробничих потужностей нині дозволяють виробляти до 28 млн т продукції. Всі металургійні підприємства в Україні з початку року працювали в збиток.

3.2 Перспективи розвитку та шляхи подолання кризових явищ

Економіка кожної країни – одна з найважливіших складових відображення життєдіяльності, а її розвиток створює передумови для благополуччя соціального та економіко-політичного становища населення.

Економіка України розвивається в напрямку формування системи складних діалектичних зв’язків як на мікро-, так і макрорівнях, що зумовлюють виникнення проблем, які, у свою чергу, сповільнюють тенденції розвитку, ефективності економічного майбутнього.

Українська економіка в сучасних реаліях перебуває у дуже складних умовах: воєнні дії, невизначеність в системі політичних процесів та внутрішньо-національна роздвоєність, економічна криза та інші фактори, що сповільнюють її розвиток. Розглянемо основні перспективи розвитку економіки нашої держави:

1) Покращення умов ведення бізнесу за рахунок удосконалення законодавчої бази, державна підтримка в напрямку подолання кризових явищ;

2) Економічне зростання в сфері виробництва конкурентоспроможних товарів;

3) Зміцнення конкурентної позиції малих та середніх підприємств, збільшення їх кількості шляхом підтримки та регулювання з боку держави;

4) Покращення інвестиційного клімату за рахунок залучення інвесторів;

5) Створення позитивної платформи для співпраці з країнами міжнародного сектору, особливо Європи, що є передумовою для розвитку підприємництва;

6) Скасування або різке зниження обмежень в торгівлі в рамках зв’язків «Україна – Європа» – це, у свою чергу, є базою для розширення експорту та дозволить покрити збитки товаровиробників, які втратили сегмент російського ринку після того, як українські товари пройдуть сертифікацію за європейськими стандартами;

7) Активізація системи контролю за поверненням сумарної експортної виручки до нашої держави, а також її продажу в більшій мірі – це чинники, що є передумовою для укріплення курсу національної валюти за короткостроковою перспективою. В разі покращення ситуації на Сході України, може відбутися відмова на валютному ринку від інструментів адміністративного регулювання;

8) Інфляція – не лише негативний фактор, але і як мотив для інтенсифікації українського товаровиробництва. За умов зменшення імпорту це може слугувати потужним фактором для подолання кризи в економіці України за середньостроковою перспективою;

9) Розвиток аграрного сектору економіки, що сприятиме економічному зростанню з огляду на перспективи нарощування експортного збуту, якщо ввізне мито буде скасоване і відкритий європейський ринок для України;

10) За прогнозними оцінками експертів, може спостерігатись певне утримання порівняно низьких інфляційних темпів в середньостроковій перспективі. За даними прогнозних усереднених показників індексу споживчих цін та індексу цін виробників їх дані становлять 105,7% та 107,7%. [1].

Отже, українську економіку в сучасних трансформаційних процесах можна підняти на вищі щаблі розвитку, зробивши правильний орієнтир - на перспективи її розвитку. Зміцнюючи законодавчу базу, здійснюючи виважену державну соціально-економічну політику, стимулюючи малий та середній бізнес, підвищуючи конкурентоспроможність товарів та займаючи правильну нішу на світовому економічному просторі та інші фактори Україна зможе стати однією з лідируючих країн у довгостроковій перспективі.

ВИСНОВКИ
Тема, що підлягає дослідженню «Формування основних напрямів економічної політики: перспективи розвитку» дозволяє зробити наступні висновки:
Принципи будови економічної системи, як і джерела її руху, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи. Джерела руху економічної системи, як і принципи її побудови, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи суспільства. Ефективність функціонування національної економіки — задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного багатства і стан довкілля — вирішальною мірою залежить від типу економічної системи. Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя, або спосіб розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага. Господарська діяльність в економічній системі завжди виявляється організованою, скоординованою тим чи іншим чином, тому економічна система має складну структуру.

Ситуація в Україні сьогодні свідчить, що її економіка протягом 90-х рр. ХХ ст. і нині перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад спричинений: по-перше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу в рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою і неякісного технічно); по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно відбувається процес державотворення. Основне завдання Української держави полягає у створенні умов для повноцінного функціонування і поступального розвитку сучасних ринкових відносин, оптимального конкурентного середовища підприємницької діяльності. Нині в Україні триває процес удосконалення нормативної бази та прийняття законів, які сприяли б формуванню ринкового середовища.

Розробка засобів і методів боротьби з економічною кризою в Україні та інфляційними процесами, що її супроводжують, повинна спиратися на попередній діагноз причин їх виникнення й поглиблення. Досить поширеною є думка, що основною причиною економічної кризи й розвитку інфляційних процесів у вітчизняній економіці є незбалансованість фінансів, фінансової системи, товарно-грошового обігу, яка виникла, з одного боку, в результаті розриву економічних зв'язків з колишніми республіками СРСР, а з іншого, - через некомпетентність нових керівників, що прийшли у владні структури на хвилі їх демократизації.

Головним завданням поточного періоду є надання керованості економічним реформам та створення соціально-орієнтованої ринкової економіки на базі відродження та прискореного розвитку перспективних секторів власного вітчизняного виробництва, моделювання його за критерієм оцінки приросту економічного ефекту. Слід стимулювати експорт з високим ступеням перероблення. Ця вимога відповідає і загальної світової тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною готовою продукцією.

Існує низка напрямків, за якими можна досягти швидкого економічного зростання Аналіз змісту рушійних сил економічного зростання починається з розгляду відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу виробництва. Розвиток виробництва, підвищення його ефективності досягаються зусиллями людей, їх працею та соціально-економічною активністю.Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови — держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних їм інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концесій і т. ін. Тобто, аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об’єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культуру праці та спілкування, пануючі морально-етичні, релігійні установки, а також національні традиції. Всі вони, будучи продуктом багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів та відносин економічної системи. При цьому часто вони модифікують навіть її модель.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
http://ireu.org.ua/2014/07/10/ukraїnski-reformi-riziki-ta-perspektivi-rozvitku/.

https://www.rbc.ua/ukr/news/minekonomiki-prognoziruet-problemy-ukrainy-1580830913.html https://112.ua/statji/bez-dostizheniy-i-yarkih-perspektiv-ekonomicheskie-itogi-2019-goda-v-ukraine-520324.html

https://112.ua/statji/bez-dostizheniy-i-yarkih-perspektiv-ekonomicheskie-itogi-2019-goda-v-ukraine-520324.html Отчет про розвиток банківського сектора і банківського нагляду у 2007 році Фінанси, грошовий обіг і кредит / За ред. д.ек.н., проф., акад. РАПН В.К. Сенчагова, д.ек.н., проф. А.І. Архипова, М.: ПРОСПЕКТ, 2000 http://westudents.com.ua/glavy/418-13-stanovlennya-ta-rozvitok-bankvsko-sistemi-ukrani.html http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=33443. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – с. 276-283.

скачати