МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Р Е Ф Е Р А Т
з “Методики викладання сценічної мови”
на тему: “методика роботи над драматичним монологом ”
Виконавець:
студент 1 курсу магістратури
спеціальності “Режисер”
заочної форми навчання
Жук Іван Володимирович
Рівне, 2022
Вступ
Для початку давайте розберемося , що таке Монолог як поняття в художньому слові.
Монолог – це компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.
Мовленнєві типи монологу зумовлені притаманними йому комунікативними функціями :розповідь, роздум, опис, оцінка, сповідь, самохарактеристика тощо.
Монолог наближається до письмового мовлення, його характеризують складні синтаксичні конструкції. Невербальні , компоненти використовуються в монолозі обмежено.
Монолог можна визначити як форму діалогу, який людина може провести для аудиторії або для себе. Взагалі, цей тип мовлення, як правило, короткочасний і його основною характеристикою є те, що його може здійснювати лише одна людина. Коли мова йде про літературні монологи, тоді йдеться про широко впроваджений пристрій у більшості жанрів, будь то журналістика, поезія, театральні сценарії , романи, новели тощо. Головний герой розповість власні історії , де його почуття будуть відображені під час монологу.
Види Монологів
Можуть бути короткі або кілька довших монологів, монолог для кастингу чи просто тренування талантів, однак важливо зазначити, що існують різні типи, кожен зі своїми специфічними характеристиками та серією з елементів, за якими потрібно дотримуватися, щоб залишатися індивідуалізованими, це драматизм (більш відомий як театральний монолог), гумор та внутрішнє чи інтер’єрне.
За допомогою монолога персонаж починає робити роздуми вголос , висловлюючи свої ідеї, емоції та глибокі думки конкретній аудиторії. Для цих типів дискурсів характерно наявність або інтерпретація декількох персонажів, крім того, різниця між поетичним, наративним і драматичним не є точною, оскільки простором і часом властиво маніпулювати, використовуючи таким чином афективні та інтелектуальні комунікації, які вони, як правило, існують між двома або більше людьми.
Внутрішній монолог – це різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання.
Най яскравіші прийоми використання внутрішнього монологу , звичайно у драматичній структурі , виставі на сцені то що. Внутрішній монолог за допомогою занання глядачем попередньої історії персонажа , зможуть кразе сприйняти його внутрішні переживання , перейнятися його змістовними емоціями і співпереживати читцю .
Розберемо три перспективи монологу , такі як : Логічна , Емоційна , Художня.
Розпочнемо з логічної , отже перспектива логіки в драматичному монолозі повинна займати основне місце , так як логіка важлива в структурі монолога та для сприйняття глядачем .
Емоційна , через те що дія на сцені завжди має живі емоції такі які не можна отримати при перегляді тієї ж вистави чи запису монолога , емоційна складова артисторолі і його власний багаж має велике значення.
Художня – відповідає за цільність картини і ясність того що бачить глядач , що досягається за допомогою звуку , світла , жестів .
Важливо також уміти розбирати вибраний матеріал .
У роботі над текстом важливе місце займає робота над голосоутворенням, уміле використання діапазону читця. Не лише загальне звучання мови, але й окремі голосові підйоми, що відбуваються завжди на одному і тому ж інтервалі, дуже стомлюють слухача. Інтонація, коли текст читається на одній ноті, нагадує грамофонну пластинку, яку «заїло». Це швидко набридає. Одна і та ж інтонація не може повторюватися двічі. Прислухайтеся до мови оточення в повсякденному житті і ви переконаєтеся в тому, що навіть два склади, які стоять поряд, не вимовляються на одній і тій же ноті. Потрібно використати увесь діапазон свого голосу, який у свою чергу має вміщувати в себе півтори-дві октави. Сила голосу не в його натиску, а у свободі. Варто використовувати усе різноманіття фонетичних фігур. Мова — музика. Текст ролі і п’єси — мелодія, опера або симфонія. Коли артист яскраво забарвлює звуком і обкреслює інтонацією те, що живе всередині, він примушує бачити внутрішнім поглядом ті образи і картини, про які оповідають слова мови і які створює його творча уява.
Підтекст
Підтекст — «життя людського духу» ролі, що внутрішньо відчувається, безперервно присутнє за словами тексту. Без підтексту слову нічого робити на сцені. Слово від письменника, а підтекст від артиста — інакше глядач міг би не ходити в театр, а читати п’єсу вдома. Те, що в зоні дії називають наскрізною дією, те в області мови ми називаємо підтекстом. При цьому акторові потрібний підтекст п’єси й ролі не простий (у вигляді думки), а «ілюстрований» (що оформився в образи, картини). Створення «ілюстрованого» підтексту — один із визначальних моментів акторської майстерності. Такий підтекст дає «щедру їжу уяві», збагачує авторський текст усе новими і новими деталями, поглиблює його. Кінострічка бачення, створена актором, найтісніше пов’язана з підтекстом. У ній відбивається не лише сьогодення, але й минуле і майбутнє ролі. Такі бачення визначають справжні почуття, хотіння, настрої дійової особи. Текст же служить часто прикриттям істинних прагнень персонажа і знаходиться в протиріччі з підтекстом.
Внутрішній монолог
Не менш важливим елементом словесної дії є внутрішні монологи. Смислова лінія розповіді (як і спектаклю) складається з думок автора, висловлених в авторському тексті, і думок актора, що вилилися у внутрішні монологи. Як людина в житті, актор на сцені зобов’язаний безперервно думати. Навіть його мовчання має бути дією. При спілкуванні з партнером, актор повинен подумки погоджуватися з почутим або протестувати. Тому вимовний текст — це тільки частина тих думок, які повинні заповнити свідомість актора. Інша частина — це внутрішні монологи, які допомагають акторові точно, правдиво передати авторський текст, призводять до певних дій і вчинків, намічених автором твору; сприяють створенню органічного життя на сцені. Тож внутрішній монолог залежить від оцінки актором того, що відбувається; порівняння своєї точки зору з висловлюваними думками партнера.
Внутрішні монологи мають бути активними, дієвими, емоційно насиченими. Тому акторові потрібно вивчити характер створюваного ним образу, його світогляд й особливості взаємовідносин з оточенням. Уміння створювати підтекст ролі неодмінно в цьому допоможе.
Ритміка мови
На почуття значно впливає темпо-ритм мови. Звуки голосу, мова — відмінний матеріал для виявлення внутрішнього і зовнішнього темпо-ритму тексту.
У створенні темпо-ритму важливу роль відіграють мовні такти і звуки, які прошаровуються паузами і люфтпаузами різноманітної тривалості. Актор повинен уміти правильно поєднувати елементи темпо-ритму в мові та паузах. Особливо складно це робити віршованою мовою, оскільки у вірші наявна межа тривалості зупинки — надмірно затягнута пауза рве лінію темпо-ритму.
При читанні вірша треба завести в собі «моторчик», який, подібно до камертона, відлічуватиме ритм. Пустіть цей «моторчик» і говоріть. Ви можете робити будь-які паузи, але дотримуючись ритму «моторчика». Дуже важливим є вступ після паузи. Ви повинні добре знати текст і партитуру. Чим ритмічніший вірш або прозаїчніша мова, тим чіткіше мають переживатися думки, почуття й увесь підтекст.
Читаючи твір, не можна триматися в одній мовній площині, потрібно навчитися поєднувати уривки, групувати картини, виділяти найважливіші події. У виконанні справжнього артиста текст стає об’ємним, начебто набуває цоколю, стін, даху, шпилю тощо, сполучених воєдино. І тоді виходить справжній витвір мистецтва.
Робота над авторським текстом
Важливою ланкою підготовки читця є робота над авторським текстом. Костянтин Станіславський був проти зазубрювання тексту, адже в такому випадку слово «сідає» на мускул мови і вона стає мертвою. Тому перехід до авторського тексту можливий лише після проходження усіх попередніх етапів роботи: поглиблення пропонованих обставин, встановлення точної логіки подій, оцінки фактів, накопичення бачень, створення і закріплення внутрішнього монологу, з’ясування підтексту і темпо-ритму. На цих етапах намагайтеся виражати думки власними словами. Тільки після завершення підготовчої роботи знову уважно прочитайте твір. Частина авторського тексту, яка запам’ятається, повинна увійти до власного тексту актора. При такому оволодінні текстом не буде загублено найважливішу властивість сценічної мови — активність.