Ім'я файлу: Економ. теорія. РЕФЕРАТ-ОГЛЯД.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 08.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Безпека житєдіяльності творча робота 1.docx

Міністерство освіти та науки України

Хмельницький університет управління та права

Кафедра менеджменту, фінансів, банківської справи та страхування

Реферат з дисципліни «Економічна теорія»

на тему: Методи та інструменти економічної політики

Виконала студентка 1 курсу

Групи УЕ-18-22

Кравчук Юлія

Перевірила старший

Викладач

Самарічева Т.А

Хмельницький - 2018

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………... 3

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА…………………………………………… 5

МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ………………………...…..10

ІНСТРУМЕНТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ…………………....14

ВИСНОВОК……………………………………………………………….17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………18

ВСТУП

Сучасна держава є необхідною складовою частиною ринкового економічного механізму. Здійснює вона свою економічну діяльність в різних напрямках, застосовуючи різні методи та інструменти впливу на економіку. На сучасному етапі економічна політика стала наукою з розгалуженою системою методів та інструментів реалізації поставлених цілей. Вивчаючи цю тему, студент повинен ураховувати системність методів та інструментів економічної політики й органічний зв’язок між ними.

Цілі економічної політики та методи, інструменти їх реалізації взаємозалежні. Цільова спрямованість економічної політики визначає метод, які застосовуються для її реалізації. Слід усвідомити, що якщо методів не було з певних причин, то уряд не може ставити перед суспільством недосяжні цілі.

Слід мати на увазі, що економічні методи та економічні інструменти не є самодостатніми величинами. Як відомо, вони обумовлені в першу чергу рівнем розвитку продуктивних сил, економічною системою суспільства та конкретним станом економіки на певний період (наприклад, криза або піднесення), а також національними відмінностями, традицією, звичаями, співвідношенням політичних сил, міжнародним становищем і т. ін. Економічні цілі складають цілу систему або множину цілей.

Актуальність. Зараз економіка України перебуває в стані дуже глибокої, затяжної кризи. Все це сталося через не правильне і не доцільне використання методів та інструментів у економічній політиці. У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Тому слід більш детально вивчити суть цього питання, так як воно є дійсно актуальним у наш час.

Метою даної роботи є детальне вивчення економічної політики, її основних методів та інструментів.

Об’єктом в даній роботі виступає економіка та її складові.

Предметом дослідження є економічна політика та її методи, інструменти.

Джерельною базою дослідження є підручники та наукові статті.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
Спектр взаємодії політичної та економічної систем в державах з ринковою економікою надзвичайно широкий і різноманітний. Центральним перехрестям в цій взаємодії є економічна політика.

Економічна політика – комплекс економічних цілей і заходів держави та уряду, які забезпечують вирішення довготермінових (стратегічних) та короткотермінових (тактичних) завдань розвитку економічної системи відповідно до інтересів країни і втілюється в економічній програмі. Це саме загальне визначення, конкретизуючи яке слід додати, що суб'єктом зазначеної політики виступає політична влада, політичні структури. Об'єктом впливу є економічна система в цілому або окремі її ланки. Поняття "економічна політика" в його широкому, загальнодержавному значенні вживається і тоді, коли політичне керівництво країни проводить консервативну політику, тобто політику в старих традиціях.

Для України особливо важливе значення в сучасних умовах має проведення науково обґрунтованої структурної, аграрної, інвестиційної, соціальної, регіональної, а також політики роздержавлення і приватизації. Разом з іншими напрямами вони формують істотно нову економічну політику.

Основні види економічної політики:

Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.

Маркетингова політика підприємства включає товарну, цінову, збутову політику (політику розподілу), а також політику комунікацій.

Товарна політика — це комплекс заходів щодо планування асортименту товарів, які випускаються, та послуг, які надає підприємство, фірма.

Цінова політика — це комплекс економічно зважених заходів щодо встановлення оптимальної ціни на товари і послуги та їх регулювання залежно від пропозиції, регулюючих дій держави.

Регуляторна політика — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами країни. Регуляторна політика включає політику держави у дозвільній сфері.

Складність економічної політики як категорії і як феномена реальному житті полягає в тому, що, припускаючи досягнення певної мети (вихід з кризової ситуації, прискорення темпів економічного розвитку країни і т.д.), вона зачіпає численні господарські сфери : фінанси, кредит, грошовий обіг , податкову систему, промисловість, сільське господарство, інвестиції та ін. В рамках кожної з цих сфер загальна економічна політика конкретизується і реалізується як бюджетно-фінансова, грошово-кредитна, податкова, структурна, промислова, аграрна, інвестиційна, зовнішньоекономічна та ін. Дані напрямки виступають як підсистеми в загальній економічній політиці, що проводиться державами з розвиненою ринковою економікою. Як показує світовий досвід, кожна з підсистем в структурі економічної політики може стати потужним засобом впливу на економічну систему і на суспільне життя в цілому. В цьому відношенні неможливо переоцінити роль бюджетно-фінансової, грошово-кредитної і податкової політики.

До основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, українське законодавство відносить:

  1. Структурно-галузеву політику, що спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі економіки, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення;

  2. Інвестиційну політику, яка передбачає створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

  3. Амортизаційну політику, яка орієнтована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

  4. Політику інституційних перетворень, що спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

  5. Цінову політику, яка орієнтована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

  6. Антимонопольно-конкурентну політику, яка передбачає створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими;

  7. Бюджетну політику, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у економіку, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

  8. Податкову політику, яка передбачає забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

  9. Грошово-кредитну політику, яка орієнтована на забезпечення економіки економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

  10. Валютну політику, щодо встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

  11. Зовнішньоекономічну політику, спрямовану на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Економічна політика проводиться владними структурами двома шляхами:

  1. Вплив на процеси, що відбуваються в економічній сфері, за допомогою законодавчих засобів;

  2. Регулювання економіки її ж складовими (фінанси, кредит, податки і т.д.). Такий досить потужний "тандем" коштів дозволяє державі.


МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Під методами економічної політики слід розуміти способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до цілей національної економічної політики. Перш за все слід зазначити, що загалом виділяють кілька моделей сучасної економіки з властивими їм методами державного впливу. Розгляньмо докладніше методи економічної політики. Залежно від характеру впливу на діяльність економічних суб'єктів розрізняють пряме і непряме (опосередковане) регулювання. Пряме регулювання ототожнюється з адміністративними, а непряме — з економічними методами. Поділ на пряме (адміністративне) й опосередковане (економічне) регулювання економіки в низці конкретних випадків є значною мірою умовним, а нерідко такий поділ навіть важко зробити. Проте на практиці відмінності між ними можна побачити достатньо чітко, і їх завжди слід мати на увазі, оскільки результати цих методів проявляються з різним часовим лагом і мають неоднаковий психологічний вплив на суб'єктів господарювання.

Специфіка прямого методу в тому, що він являє собою комплекс обов'язкових для виконання вимог і розпоряджень державних органів суб'єктам економічної діяльності. Прямий (адміністративний) метод є безальтернативним, він не залишає суб'єктам права вибору, не потребує від них економічного аналізу, порівняння варіантів тощо. Однак прямий метод регулювання за певних умов часто буває ефективним, оскільки починає діяти негайно й охоплює всіх суб'єктів, які діють у відповідному економічному просторі.

Прямий метод включає такі важелі (інструменти): податки, ліцензії, квоти, тарифи, штрафи, державні капіталовкладення, юридично визначені норми амортизаційних відрахувань, регульовані ціни, субсидії, субвенції, пільгові кредити.

Непрямий метод полягає у впливі на економічні інтереси суб'єктів господарювання, створенні таких економічних умов, які змушують їх діяти у вигідному для держави напрямку. Непрямий метод ототожнюється з економічним саме тому, що він потребує від чинних суб'єктів проведення економічного аналізу та порівняння, дає можливість самостійного вибору. Непрямий метод не руйнує ринкову ситуацію, не обмежує її на відміну від прямого методу, а тільки видозмінює її. Це дає йому беззаперечну перевагу перед прямим, адміністративним, регулюванням. Разом з тим у опосередкованого регулювання також є вада, яка обумовлюється великим часовим лагом між моментом прийняття рішень і їхніми результатами.

Непрямий (економічний) метод включає такі інструменти: бюджетні, податкові, грошово-кредитні, інвестиційні, амортизаційні, інноваційні, індикативне планування, а також морально-психологічний вплив.

Непрямі методи реалізації економічної політики - це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб'єктів економіки за допомогою системи правових та економічних методів. Правові методи утворюють систему законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання та формують національний правовий простір. Економічні методи політики пов'язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку.

Адміністративні методи ґрунтуються на силі державної влади і поділяються на заходи заборони, дозволу і примусу. У країнах з розвинутою ринковою економікою сфера використання адміністративних методів обмежується, головним чином, охороною навколишнього середовища (екологічні норми, ліміти, штрафи, санкції), підтриманням мінімальних параметрів рівня життя населення (мінімальна зарплата, прожитковий мінімум, соціальні нормативи, соціальні стандарти), ліквідацією негативних наслідків ринкової конкуренції (монополізму - шляхом встановлення квот на виробництво, обмеження цін, рентабельності, стандартизації) та боротьбою з тіньовим бізнесом.

Адміністративні методи базуються на використанні державної влади. Це заходи та засоби заборони, дозволу або примусу. Застосування адміністративних методів є необхідним і навіть ефективним у таких сферах і напрямах, як:

  1. прямий контроль держави над монопольними ринками;

  2. охорона довкілля;

  3. соціальний захист населення, визначення і гарантування мінімально допустимих життєвих параметрів - встановлення соціальних стандартів (гарантований прожитковий мінімум, регламентація умов праці тощо);

  4. захист національних інтересів у зовнішньоекономічних зв'язках (ліцензування експорту, державний контроль за імпортом капіталу, робочої сили, товарів тощо);

  5. реалізація державних програм і планів.

Правові методи використовують з метою створення правового поля функціонування суб'єктів ринку через прийняття законодавчих та нормативних актів, передбачаючи механізми їх реалізації та контролю за виконанням.

Економічні методи використовують з метою створення економічного середовища, яке спонукає суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі та розв'язувати завдання соціально-економічного розвитку країни.

Імперативний метод передбачає впорядкування поведінки суб'єктів суспільних відносин шляхом її категоричної та докладної регламентації.

Індикативні методи - це методи непрямого, опосередкованого впливу, що мають орієнтовний, рекомендаційний характер (наприклад, індикативні ціни).

Неформальним методом державного впливу на економіку є переконання. Держава використовує для його реалізації лекції, виступи, рекламу, спеціальні телевізійні та радіопрограми, публікації у періодичних виданнях, соціологічні дослідження й опитування, впливаючи таким чином на формування громадської думки, суспільної свідомості, економічного мислення.

Специфічним методом економічної політики є державний сектор економіки - комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Отже, економічні методи управління — це система економічних та неекономічних важелів, спрямованих на поєднання інтересів усіх суб'єктів господарської дяльності.

ІНСТРУМЕНТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Методи регулювання економіки реалізуються за допомогою конкретного інструментарію економічної політики або засобів (важелів) впливу на господарські процеси. Прямий і непрямий методи (адміністративний та економічний) мають у своєму арсеналі різні інструменти.

Держконтракт і держзамовлення - це договори між державою і суб'єктами господарювання на виготовлення певного товару чи надання певного виду послуг з метою задоволення потреб споживачів, стимулювання виробництва певних товарів, у тому числі тих, що надходять на експорт, розвитку пріоритетних галузей, впровадження нових технологій, виконання міжнародних угод, задоволення соціальних потреб суспільства тощо. Держконтракт укладається з державними підприємствами й фінансується з державного бюджету.

Держзамовлення застосовується для підприємств недержавної форми власності й зазвичай фінансується із власних джерел підприємства, а держава надає при цьому певні преференції та пільги (в оподаткуванні, кредитуванні, гарантуванні ринку збуту тощо).

Субсидія є формою цільової фінансової або матеріальної допомоги держави окремим суб'єктам економіки (галузям, регіонам, підприємствам, фізичним особам). Наприклад, житлові субсидії для населення.

Субвенція - це форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях, як от стихійне лихо, економічні кризи тощо.

Дотація є різновидом субсидій і передбачає асигнування, доплати з державного бюджету з метою збалансування бюджетів нижчих рівнів.

Ліцензування передбачає надання державними органами дозволу на право займатися певним видом діяльності (наприклад, випуском продукції певного призначення, надання послуг зі страхування).
Квотування - встановлення державою розмірів, частки у загальному виробництві, продажу, збуті, експорті чи імпорті.

Специфічним інструментом економічної політики є державний сектор економіки - комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Сама система господарського регулювання має дуалістичну природу, яка ґрунтується на двох суперечливих процесах - координації (об'єднання) дій на основі поглиблення суспільного поділу праці та узгодження різноспрямованих хаотичних дій різних суб'єктів господарювання. Еволюція механізму господарського регулювання відбувається не тільки під впливом об'єктивних факторів, а й завдяки створенню різноманітних економічних, правових, соціальних, політичних інститутів і нормативів, які діють у тій чи іншій країні в кожний конкретний період, тобто еволюція механізму господарського регулювання, здійснювана у перехідній економіці, не повинна гальмувати (на жаль, в Україні мас місце зворотний процес) еволюцію регулювальних дій самостійних суб'єктів. Вона має створювати сприятливі умови для досягнення їхніх регулятивних цілей у відтворювальному процесі, оперативно реагувати на суперечності, забезпечуючи конструктивне їх розв'язання. Про це свідчить аналіз фактичного і статистичного матеріалу, що є особливо актуальним для перехідних економік, зокрема для України.

Господарське регулювання - це певним чином організована система, яка є одночасно і механізмом взаємодії. Механізм регулювання господарських процесів - це внутрішньо впорядкована система організаційних структур і конкретних форм, методів, правових норм управлінсько-регулювальної діяльності, за допомогою яких суспільство використовує економічні закони у конкретній економічній ситуації. Як механізм господарське регулювання здійснюється ринком, підприємцями, державою (в тому числі й регіонами) і спрямоване на конкретний об'єкт, завдяки чому створюються умови для визначення методів і засобів розв'язання господарських завдань на мікро-і макрорівнях.

Методи та інструменти економічної політики. Неодмінною умовою здійснення стратегічних цілей, напрямів, пріоритетів економічного розвитку є визначення методів, інструментів економічної політики. Останні стають чинником оновлення економіки в тому разі, коли вдосконалюються не самі по собі, ізольовано від стратегічних цілей і пріоритетів, а в органічній єдності з ними, в процесі безперервного їх руху.

У ринковій економіці найбільш активно використовуються інструменти монетарної і фіскальної політики і перш за все для забезпечення економічної стабільності, особливо для згладжування циклічних коливань.

До основних інструментів фіскальної політики відносяться бюджетні витрати (наприклад, державні закупівлі та соціальні трансферти) і бюджетні доходи (переважно податки). За способом впливу на економіку інструменти фіскальної політики можна розбити на інструменти дискреційної політики (наприклад, законодавча зміна величини державних закупівель, ставок податків і трансфертів) і автоматичні (вбудовані) стабілізатори (див. Вище). Останні являють собою інструменти, величина яких залишається незмінною, але сама наявність яких (встроенность в економічну систему) автоматично стабілізує економіку, стимулюючи ділову активність при спаді і стримуючи її при "перегрів". До автоматичним стабілізаторів в першу чергу відносяться прибуткові податки (особливо прогресивні), непрямі податки (в першу чергу податок на додану вартість), допомоги по безробіттю, допомоги по бідності.
ВИСНОВОК
Таким чином, економічна політика держави - це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб'єктів господарювання і ринкову кон'юнктуру з метою створення належних умов для функціонування ринку та вирішення соціально-економічних проблем суспільства. Проте не слід зводити сутність державної економічної політики тільки до набору сукупності методів і важелів управлінського впливу на економічні процеси. Управлінський вплив держави включає не тільки регулювання, а й організацію, планування та контроль. Основою сутності економічної політики є визначення цільової мети функціонування економічної системи, конкретних функцій кожного її елементу щодо реалізації цієї мети та їх взаємодії з іншими елементами системи.

Держава, як правило, використовує набір різних інструментів (пакет заходів), який найбільш ефективний в умовах конкретної країни, але може суттєво відрізнятися від працювати або працювати гірше в умовах іншої країни. Крім того, в економічній політиці постійно існує небезпека повільної реакції держави на умови, що змінилися економічні умови, які вимагають іншого набору інструментів, але це відбувається з запізненням через лага між прийняттям політичного рішення щодо зміни політики і його реалізації.

Отже, перехід до економічних методів з використанням адекватних їм економічних та правових інструментів потребує радикальних змін і в базисних відносинах, і в надбудові, вироблення нової концепції функцій держави. Вона не повинна втручатися в діяльність підприємств, які не підвідомчі їй, у роботу регіонів різних рівнів. Увага державних органів має зосереджуватися на специфічних завданнях щодо реалізації загальнонаціональних інтересів; зміцненні фінансової системи, розвитку інфраструктури, оборони, охорони навколишнього середовища, надання соціальних гарантій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Вікіпедія. Економічна політика // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/Економічна_політика

  2. Булатов А. С. Макроекономіка: навч. посіб. / А.С. Булатов. - Москва: Вид-во Юрайт, 2014. — 75 с.

  3. Міняйло О. І. Механізм економічної політики: навч. посібник / О. І. Міняйло, В. І. Косик. - Київ: КНТЕУ, 2010. — 20 с.

  4. Мочерний С. В. Економічна енциклопедія: у трьох томах: книга / С.В. Мочерний - Київ: Вид-во Академія, 2000. — 864 с.

  5. Боровик В. С. Основи соціології та політології: навч. посіб. / В.С. Боровик, Б.І. Кретов. - Москва: Вид-во Юрайт, 2010. — 124 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас