МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"
Навчально-науковий інститут «Юридичний інститут ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»»
Кафедра кримінального права та процесу
Реферат
з дисципліни «Кримінальне право.Особлива частина» на тему:
«Майно як предмет злочинів проти власності. Його ознаки»
Виконав:
студент 2 курсу , 8 групи
Юридичного інституту
денної форми навчання
Кучер Б.І.
Київ – 2018
ПЛАН РОБОТИ
Вступ
Предмет злочинів
Ознаки майна
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Процвітання України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави із сучасною ринковою економікою неможливе без належного захисту власності, який має не лише забезпечувати стабільність і розвиток економічної системи нашої держави, а й сприяти підвищенню рівня добробуту всього українського населення.Розглядаючи загальну характеристику злочинів проти власності, слід відзначити, що норми, які знаходяться в розділі VI Особливої частини КК, об'єднано за ознакою родового об'єкта, що майже не викликає заперечень у кримінально-правовій літературі. Щоправда, одні науковці стверджують, що родовим об'єктом злочинів проти власності є власність як економічна категорія, інші впевнені, що вони спричиняють шкоду праву власності, тобто власності як юридичній категорії, а деякі, об'єднуючи два попередніх підходи, вказують, що розглядувана категорія злочинів посягає на власність як економіко-правову категорію. Окремі дослідники висловлюють думку про те, що родовим об'єктом злочинів проти власності є речові права. Існують й інші підходи до вирішення зазначеного питання.
Свідомо уникаючи цієї дискусії (якій, вочевидь, не місце на сторінках підручника), зазначимо, що в цьому питанні ми підтримуємо Р. О. Мовчана: на його думку, родовим об'єктом злочинів, об'єднаних у розділі VI Особливої частини КК, є врегульовані законом відносини власності як економічної категорії, яка забезпечує власникові або законному володільцеві можливість використовувати своє майно на власний розсуд і у своїх інтересах, і які виникають з приводу права власності як сукупності володіння, користування та розпорядження майном, або ж інших речових чи зобов'язальних прав, передбачених законодавством.
Основним безпосереднім об'єктом переважної більшості злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є право власності в цілому, тобто як уся "тріада повноважень власника" (статті 185-191 КК тощо). Утім деякі злочини проти власності посягають лише на окремі повноваження власника або посягають не на право власності, а на речові чи зобов'язальні права законного володільця.
Право власності - це право власника володіти, користуватися та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Слід також пам'ятати, що відповідно до положень глави 14 ГК основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, окрім права власності становлять і такі речові права, як право господарського відання та право оперативного керівництва.
Процвітання України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави із сучасною ринковою економікою неможливе без належного захисту власності, який має не лише забезпечувати стабільність і розвиток економічної системи нашої держави, а й сприяти підвищенню рівня добробуту всього українського населення.
Премет злочинів
Предметом злочинів, описаних нормами розділу VI Особливої частини КК, є майно. При цьому слід відзначити, що: 1) у розділі VI Особливої частини КК "право на майно" розглядається не як різновид майна, а як окрема правова категорія; 2) слово "майно" у статтях 185-198 КК вживається у значенні цивільно-правового терміна "річ"292.
У кримінально-правовій літературі висловлюються й інші думки щодо предмета злочинів проти власності. Так, більшість криміналістів вважає, що предметом вимагання та шахрайства може бути не лише майно, а й "право на майно" та "дії майнового характеру"293. Інші науковці категорично заперечують таку можливість, зокрема через те, що "право на майно" та "дії майнового характеру" не є речами матеріального світу, а отже, не можуть бути предметом цих злочинів.
Окремі дослідники упевнені, що предметом злочинів проти власності може бути інформація, інтелектуальна власність тощо.
Свідомо уникаючи дискусії з цього питання зазначимо, що з нашої точки зору, предметом вимагання та шахрайства (власне, як і всіх злочинів проти власності) завжди виступає те чи інше майно (річ). Це обумовлено тим, що розділ VI Особливої частини КК передбачає "Злочини проти власності", а власність і як економічна, і як юридична категорія завжди пов'язана з конкретним майном (річчю). Так, у ч. 1 ст. 316 ЦК зазначається, що правом власності є право особи на річ (майно). Інша справа, що в одних випадках між діянням винного і майном (річчю) як предметом злочину існує прямий об'єктивний зв'язок (наприклад, у разі заволодіння, привласнення, розтрати, пошкодження, знищення), а в інших - такий зв'язок опосередкований через порушення речових чи зобов'язальних прав потерпілого щодо нього (зокрема, така ситуація має місце у випадку вимагання передати право на майно або вчинити інші дії майнового характеру; придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою). Однак і в першому, й у другому випадку суспільно небезпечне діяння вчиняється з приводу конкретного майна (речі), яке і є предметом того чи іншого злочину проти власності. Діяння ж, яке не посягає на речові чи зобов'язальні права власника чи законного володільця конкретного майна, не є злочином проти власності. Отже, предметом злочинів, передбачених статтями 185-198 КК, може бути лише майно в значенні цивільно-правового терміна "річ".
Річ, як випливає з положень ст. 179 ЦК, є предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки297.
До речей належить також продукція, плоди та доходи (ст. 189 ЦК); гроші (ст. 192 ЦК); валютні цінності (ст. 193 ЦК) та цінні папери (глава 14 ЦК). Особливим об'єктом цивільних прав, на який, як правило, поширюється правовий режим речі, є тварини (ст. 180 ЦК).
Слід зауважити, що та чи інша річ може бути визнана предметом злочинів проти власності лише в тому разі, якщо їй притаманні такі обов'язкові ознаки.
1. Фізична - річ має бути предметом матеріального світу;
2. Економічна - річ, яка виступає предметом того чи іншого злочину проти власності, має бути матеріальною цінністю.
3. Соціальна - за допомогою праці людей така річ має бути створена або відокремлена від природного середовища.
4. Юридична - річ, яка виступає предметом того чи іншого злочину проти власності, має бути чужою для винного.
При цьому предметом окремих видів посягань на власність можуть бути й такі речі, щодо яких винний був наділений правомочністю володіння, користування чи розпорядження (зокрема, така ситуація може мати місце під час вчинення злочинів, передбачених ст. 191,194, 196 КК).
Не є чужим те майно, яке знаходиться у спільній сумісній власності кількох осіб (майно, набуте подружжям за час шлюбу або спільного проживання; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім'ї тощо), адже співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють, користуються і розпоряджаються ним спільно (ст. 63 СК). За певних обставин, як слушно зазначає П. В. Олійник, вчинення протиправних діянь щодо майна, яке перебуває у спільній власності, може кваліфікуватися за ст. 356 КК як самоправство.
У контексті аналізу предмета злочинів проти власності слід зауважити, що, вирішуючи питання кваліфікації дій особи, яка вчинила те чи інше діяння, передбачене нормами розділу VI Особливої частини КК, варто завжди звертати увагу на те, чи не міститься в інших розділах Особливої частини КК спеціальні заборони щодо викрадення, привласнення, розтрати, вимагання, пошкодження чи знищення певного виду майна. Якщо такі заборони існують, то все вчинене зазвичай кваліфікується лише за спеціальною нормою (в окремих випадках кваліфікація можлива й за сукупністю злочинів).
Завершуючи розгляд питань, пов'язаних із предметом злочинів проти власності, слід зауважити, що злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати (злочини, передбачені статтями 185,190, 191 КК) потрібно відрізняти від дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати (адміністративні правопорушення, передбачені ст. 51 КпАП) саме за предметом посягання, а якщо бути точнішим - за його вартістю. Відповідно до ч. 3 ст. 51 КпАП викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Переходячи до загальної характеристики зовнішніх ознак посягань на власність, зазначимо, що діяння як ознака об'єктивної сторони основних складів злочинів, передбачених статтями 185-198 КК, знаходить вираз у: 1) викраденні чужого майна (статті 185, 186, 188-1 КК); 2) нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ст. 187 КК); 3) вимозі передачі чужого майна; передачі права на майно; вчинення інших дій майнового характеру (ст. 189 КК); 4) заволодіти; чужим майном (ч. 2 ст. 191 КК); 5) набутті (придбанні) права на чуже майно (ст. 190 КК); 6) привласненні чужого майна (статті 191, 193 КК); 7) розтраті чужого майна (ст. 191 КК); 8) заподіянні значної майнової шкоди (ст. 192 КК); 9) знищенні (руйнуванні) (статті 194, 194-1, 196 КК); 10) пошкодженні чужого майна (статті 194, 194-1, 196 КК); 11) погрозі знищення чужого майна (ст. 195 КК); 12) невиконанні або неналежному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків (ст. 197 КК); 13) самовільному зайнятті земельної ділянки (ст. 197-1 КК); 14) самовільному будівництві будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці (ч. 3 ст. 197-1 КК); 15) заздалегідь не обіцяному придбанні, отриманні, зберіганні чи збуті майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).
Переважна більшість злочинів проти власності скоюються лише шляхом дії. Злочини, передбачені статями 192,194, 196, 197 КК, можуть вчинятися як шляхом дії, так і бездіяльності.
Способи вчинення злочинів проти власності найрізноманітніші: "таємно", "відкрито", "шляхом обману чи зловживання довірою", "шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем", "шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом", "шляхом самовільного використання електричної або теплової енергії", "шляхом умисного пошкодження приладів обліку" тощо.
Якщо ж говорити про момент закінчення злочинів проти власності, то слід зазначити, що більшість із них вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою; умисне або необережне знищення або пошкодження чужого майна; умисне пошкодження об'єктів електроенергетики; порушення обов'язків щодо охорони майна; самовільне зайняття земельної ділянки тощо), інші ж - з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння (розбій; вимагання; погроза знищення майна тощо), а окремі - як з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння, так і з моменту настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, шахрайство може полягати як у набутті (придбанні) права на чуже майно, так і в заволодінні ним).
Суспільно небезпечні наслідки переважної більшості злочинів проти власності полягають у заподіянні прямої матеріальної шкоди (реальних збитків), пов'язаної з фактичним зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення майна, його пошкодження, знищення тощо. Щоправда, під час обчислення розміру майнової шкоди від злочину, передбаченого ст. 192 КК, ураховуються не лише реальні збитки власника майна, а й не одержані ним доходи (упущена вигода). Розмір майнової шкоди, завданої викраденням (статті 185,186 КК), заволодінням (статті 190, 191 КК), привласненням (статті 191, 193 КК), розтратою (ст. 191 КК) чи знищенням (статті 194,194-1,196 КК), як правило, визначається вартістю майна, яке було викрадено, привласнено, розтрачено, знищено тощо.
Для правильного й уніфікованого обчислення окремих видів майнової шкоди існує відповідне нормативно-правове забезпечення.
Слід звернути увагу, що в тих посяганнях на власність, які згідно з кримінальним законом вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, має бути встановлено причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали.
Суб'єкт переважної більшості злочинів проти власності загальний, тобто фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до ст. 22 КК може наставати кримінальна відповідальність.
Злочини, передбачені статтями 191 і 197 КК, можуть бути вчинені лише спеціальним суб'єктом. Так, злочин, передбачений ч. 1 ст. 191 КК, може бути вчинено лише особою, якій чуже майно було ввірене чи перебувало в її віданні; злочин, передбачений ч. 2 ст. 191 КК, - службовою особою; а злочин, передбачений ст. 197 КК, - особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна.
Залежно від віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, усі злочини, передбачені розділом VI Особливої частини КК, можна поділити на дві групи: 1) злочини проти власності, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 16 років (ч. 1 ст. 194, статті 188-1, 190-193, 194-1-198 КК); 2) злочини проти власності, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років (ч. 2 ст. 194, статті 185-187,189 КК).
Суб'єктивна сторона злочинів проти власності характеризується переважно умисною формою вини.
Усі злочини, передбачені розділом VI Особливої частини КК, залежно від форми вини можна поділити на дві чітко визначені групи:
1) умисні злочини проти власності (статті 185-195,197-1,198 КК);
2) необережні злочини проти власності (статті 196,197 КК). Ураховуючи, що розгорнута характеристика змісту вини кожного злочину проти власності надаватиметься під час його безпосереднього аналізу, перейдемо до інших ознак їх суб'єктивної сторони.
Починаючи з мотиву, слід зауважити, що переважна більшість криміналістів, які займалися вивченням кримінально-правової охорони власності, зійшлася на тому, що такі злочини, як крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство тощо, можуть вчинятися лише з корисливим мотивом, який є обов'язковою ознакою їх юридичного складу309. Щоправда, зміст корисливого мотиву у разі вчинення злочинів проти власності в кримінально-правовій літературі розкривається по-різному. Наприклад, В. О. Владіміров під корисливим мотивом розуміє внутрішнє прагнення особи до незаконного збагачення, до отримання майнової вигоди. Трохи "ширше" цю категорію розкриває Л. М. Кривоченко, яка вважає, що корисливий мотив - це прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна311. Ще "ширшою" видається визначення корисливого мотиву, надане М. І. Мельником. На думку цього криміналіста, корисливий мотив у разі вчинення злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.
Ознаки майна
Майно як предмет злочину має певні ознаки:1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;2) економічна — майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею;3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.
Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали — статті 262—267 КК; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 та ін.; військове майно — статті 410, 411 КК та ін.Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190) .Специфіка об'єкта і предмета визначають і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти власності.
З об'єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом — їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільне небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).
З суб'єктивної сторони, більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) можуть бути вчинені через необережність.За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему.Злочини проти власності можуть бути поділені на такі три групи:1) злочини, що характеризуються протиправним безоплатним вилученням чужого майна і оберненням його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна:крадіжка (ст. 185); грабіж (ст. 186); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190);
привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в ЇЇ віданні (ч. 1 ст. 191);привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191);викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж:, кабельних лінів зв'язку та їх обладнання (ст. 188). Характеристика цих злочинів міститься в наступному параграфі;2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим, заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (тобто, безпосередньо не заподіюються збитки власникові), або з оберненням на свою користь майна, яке є нічийним:• заподіяння майнової шкоди шляхам обману або зловживання довірою (ст. 192). Особливістю цього злочину є те, що при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна, винний отримує вигоду в результаті використання майна, яке він мав би передати у розпорядження власника. Саме цим даний злочин відрізняється від шахрайства (ст. 190);привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193). Цим складом злочину охоплюються лише діяння щодо майна, яке є чужим для винного, знайдене винним чи випадково опинилося в нього і має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом;придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198 КК).3) некорисливі посягання на власність, пов'язані з заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином:умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК);необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК). Передбачення відповідальність за необережне знищення або пошкодження чужого майна, у разі, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей;погроза знищення майна (ст. 195 КК). Особа відповідає за по грозу знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом, за умови, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози;порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197КК). У даному випадку йдеться про невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для власника майна .
Загальними ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи є;1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб;2) корисливий мотив — прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бути безоплатним, тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з незаконним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, відносяться до злочинів з матеріальним складом:крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.
Суб'єкт корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, вимагання — фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках — особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єкт спеціальний — особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем .Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. КК України передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їх вчинення:
крадіжка;
грабіж;
розбій;
викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання;
вимагання;
шахрайство;
привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Висновок
Викладене дозволяє зробити висновок, що майно як предмет злочинів проти власності – це будь-які матеріальні цінності, яким притаманні ознаки фізичного, еконо7 мічного, юридичного характеру й які перебувають у чужій для винної особи власності.
Список використаної літератури
Конституція України, ВВР 996, N 30
Цивільний кодекс України, ВВР 2014, NN 40-44
Кримінальний кодекс України, ВВР 2010, N 25-26
Кримінальне право.Особлива частина. Бажанов.М. 2016р.