«М. Грушевський історик і великий патріот»

2
Я хочу жити, щоб працювати,
страждати і боротись разом з вами.
М. Грушевський
Тримаю в руці п’ятдесятигривневу купюру… Дивлюся на зображення того, кого поважно називають «Батьком» української історії… Високий лоб, розкішна борода й окуляри. Хто ж він такий Михайло Сергійович Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким маємо сприймати його ми?
Це тепер на його честь називають вулиці, будують пам’ятники, але долю
Михайла Грушевського зовсім не можна назвати райдужною. Народився в
Україні, у бідній сім’ї, виростав на Кавказі. Виховання, розповіді батька та окремі поїздки в Україну рано збудили в Михайлові зацікавлення та вболівання за долю
Батьківщини. Саме тоді й почалося свідоме захоплення українською історією та пошук свого місця у справі служіння Україні. Поталанило Грушевському на хорошого вчителя – відомого історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом він написав свої перші наукові роботи, які не втратили актуальності до сьогодні. Далі була посада професора кафедри історії України у
Львівському університеті. Там Михайло Сергійович зрозумів, що ідею рівноправності націй не підтримує ні польська, ні російська влада. В нього з’явилося ще більше бажання написати історію України, довести всім, що українці є окремою нацією з багатими звичаями та традиціями. Працював невтомно і з завзяттям. Перший том фундаментальної «Історії України-Руси» побачив світ у 1898 р. В основу цієї праці була покладена розроблена автором
історична схема самостійного розвитку українського народу від найдавніших часів, що аргументовано спростовує прийняту російською історіографією концепцію про єдину загальноросійську народність. Яка Україна? Які українці?
Влада не оцінила. Більше того, тепер Грушевський стає «небезпечним елементом».

3
Ідея соборності українських земель стала ідеалом Грушевського-політика.
Він здобув заслужений авторитет провідника українського руху, а отже, став небезпечною людиною як для російської, так для Австро-Угорської влади. Як результат – заслання…
Після Лютневої революції 1917 року Україна отримала шанс на відродження власної державності. Було утворено Українську Центральну раду, що стала першою парламентською інституцією на руїнах самодержавства. До її складу увійшли представники всіх політичних партій, товариств, спілок…
Головою Центральної ради став Михайло Грушевський. Можна багато сперечатися про те, наскільки вдалим був цей вибір для України. На мою думку,
Михайло Грушевський був серед усіх політичних діячів того часу найбільш підготовлений до такої відповідальної посади. Його беззаперечною заслугою було те, що протягом року Центральна рада пройшла шлях від несміливих заяв про автономію України до проголошення суверенної ні від кого не залежної
Української Народної Республіки.
Грушевський вважав надзвичайно важливим розвивати національну свідомість народу, одним з вирішальних чинників якої була історична пам'ять. Не викликає сумніви: написані професором М. С. Грушевським твори стали могутньою ідейною зброєю, оснастили український рух конкретною програмою, лозунгами революційної боротьби. Невтомний вчений, публікатор, голова
Центральної ради, працював над наболілими проблемами України з велетенським завзяттям.
Проходив час, змінювалися життєві обставини Михайла Грушевського.
Знову були арешти, заслання, життя за межами Батьківщини, нерозуміння, наклепи… Нелегко було працювати в таких умовах. Прагнучи волі, він за все своє життя не міг почуватися вільним. Але ніщо не могло зламати цю людину з серцем українського патріота. Навіть перебуваючи за межами країни, Михайло
Грушевський переймався проблемами України та намагався привернути до них увагу світової громадськості. Його часто зображували буржуазним націоналістом, хоча він був одним із вождів української революції, федералістом. Його вважали агентом айстро-німецького імперіалізму, хоча він був його непримиренним

4 ворогом. Його виставляли фальсифікатором історії України, хоч нічого глибшого й достовірнішого за його історичні дослідження на цій ниві ми досі не маємо.
Напевно, було б неправильно ділити Грушевського на людину-політика, і людину-історика. В кожній з цих галузей він однаково добре виконував обов’язки справжнього патріота України.
Любов до Батьківщини – таким було життєве кредо Михайла Грушевського.
Як людина, міг помилятися, але завжди залишався чесним, вольовим і мужнім.
Важливо, що його творча спадщина прилучає нас до історичного минулого, допомагає глибше розуміти і будувати сьогодення, збагачувати історичну пам'ять, наш духовний потенціал.
Придивляюся до рис обличчя Михайла Сергійовича на декількох світлинах
– так би хотілося хоч на одній з них побачити усмішку вченого. Він замислено дивиться на мене, ніби запитує: «А що ти зробиш для України? До чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля?» Мине ще небагато часу, і я постараюся відповісти на це питання.