Ім'я файлу: Реферат Ліцезійний договір Нігалатій Ангеліна.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 11.03.2024
скачати
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 11.03.2024
скачати
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА
РЕФЕРАТ
на тему:
«Ліцензійний договір»
Виконала:
Студентка 1 курсу, 1 групи
ОР Магістр
Навчально-наукового інституту права
Нігалатій Ангеліна
Київ-2023
ЗМІСТ
Вступ
1. Поняття та історія виникнення ліцензійного договору.
2. Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, їх види та співвідношення з ліцензійним договором.
3. Види ліцензійних договорів.
Висновок
Використані джерела
Вступ
Актуальність теми « Ліцензійний договір» зумовлена тим, що існуюче на сьогодні правове регулювання ліцензійного договору не вирішує всіх проблем практики укладення та виконання цього правочину, містить колізії, потребує змін та доповнень. Використання конструкції ліцензійного договору є перспективним способом вкладення інтелектуальних інвестицій в розбудову економіки України.
1.Поняття та історія виникнення ліцензійного договору.
Цивільний кодекс України закріплюючи правове регулювання ліцензійного договору, розглядає його як один із видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Раніше ліцензійний договір було передбачено для винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем та сортів рослин. Однак такому договору не було знайдено місця в системі договорів, визначених Цивільним кодексом 1963р., який втратив чинність . Перші ліцензійні договори були зареєстровані в кінці XVIII ст. Такі договори були переважно на внутрішніх ринках країн, а з кінця XIX – початку XX ст. ліцензійні договори укладались також між окремими державами. Масовому використанню ліцензійного договору передував досить тривалий етап соціально-економічних перетворень. До промислового перевороту суб’єктам права інтелектуальної власності з практичної точки зору раціональніше було застосовувати науково-технічне досягнення у власному господарстві і реалізувати отриману продукцію на ринку. В міру впровадження виробництво досягнень науки і техніки стало доцільним користуватись перевагами, які надавались при видачі на підставі договору дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Лише після другої світової війни у зв’язку з науковотехнічною революцією, зростанням виробництва, розподілом праці у сфері наукових досліджень значно активізувалася практика укладення міжнародних ліцензійних договорів. Вони стали використовуватися як один з ефективних способів економічного розвитку. У 1965р. в США було створено Міжнародне ліцензійне товариство, яке на сьогоднішній день об’єднує 25 національних та регіональних товариств.
Щодо визначення поняття «ліцензійний договір» слід розуміти договір, за яким одна сторона (ліцензіар або ліцензедавець) зобов’язана забезпечити другій стороні (ліцензіату або ліцензеотримувачу) такий статус, фактичний і правовий, при якому ліцензіат практично може впровадити у виробництво та використовувати певне технічне рішення на умовах і в межах, встановлених договором, а друга сторона зобов’язана сплатити за це відповідну винагороду чи надати компенсацію в іншій формі.
Також є багато вчених, які підтримують точку зору визначення ліцензійного договору як консенсуальний двосторонній правочин, за яким одна сторона (ліцензіар) зобов’язується передати право на використання об’єкта інтелектуальної власності іншій стороні (ліцензіату), що приймає на себе зобов’язання вносити ліцензіарові обумовлені договором платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором.
Цивільний кодекс України у ч. 1 ст. 1109 дає таке визначення поняття досліджуваного правочину: за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону Ліцензійний договір регулюється нормами Глави 75 ЦК, яка розглядає його як один із видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
2. Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, їх види та співвідношення з ліцензійним договором.
Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності — це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 1107 ЦК, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна передбачити все розмаїття договірних відносин у сфері інтелектуальної власності.
Ліцензійний договір та договір купівлі – продажу відрізняються за метою їх укладення (правовим результатом). Мета договору купівлі – продажу полягає у передачі права власності на річ від продавця до покупця, а ліцензійного – в забезпеченні можливості використання творчого результату іншою особою. Таким чином, за останнім із названих договорів ліцензіат не набуває права власності, що характерно для купівлі – продажу, а наділяється лише однією правомочністю власника – правом використання, тобто не відбувається передача правового титулу. При купівлі – продажу передається товар, майнові права, подвійне користування якими не допускається. На противагу цьому об’єкт виключного права може одночасно використовуватись самим ліцензіаром і з дозволу останнього – невизначеним колом осіб.
Однією з основних відмінних ознак договору купівлі-продажу і ліцензійного договору є безповоротна зміна власника, тобто майнові права переходять до покупця на весь час, а не протягом якого вони будуть існувати. І навпаки, ліцензіат по закінченні передбаченого договором строку зобов'язаний припинити використання творчого досягнення.
Поширеною є точка зору, згідно з якою ліцензійний договір повинен регулюватися положеннями договору найму (оренди) . Така доктрина існує у французькому і німецькому праві. Наприклад, французький юрист Філіп Ноель розглядає ліцензійні договори як договори оренди і застосовує до них норми Цивільного кодексу, які регулюють цей правочин. Німецький науковець Герберт Штумпф розрізняє договір найму і оренди. Посилаючись на німецьке законодавство, він зазначає, що ліцензійний договір не може бути договором найму, оскільки предметом останнього є речі, але не права. В німецькому законодавстві, як і в ЦК України, оренда прав має місце. Ліцензійний договір Штумпф вважає найбільш близьким до оренди. Проти «кваліфікації» ліцензійного договору як договору оренди він приводить лише той аргумент, що за договором оренди один і той же предмет не може бути переданий одночасно різним особам, повністю незалежним один від одного. Вирішальне значення має те, що у випадку надання ліцензії ліцензіату передається тільки право користування, а право власності залишається у ліцензіара. Таким чином, на думку Штумпфа, ліцензійний договір має основні ознаки, притаманні договору оренди.
Справді, існує деяка схожість між цими договорами, оскільки в кожному з них відбувається тимчасове передання предмету. Так, за договором найму (оренди) у користування передається майно чи майнові права, а за ліцензійним договором – надається дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензія). Крім того, за бажанням сторін у цих договорах можна передбачити деякі права по розпорядженню. Йдеться про здачу майна у піднайом 17 – за договором майнового найму або видачу субліцензії за ліцензійним договором. Але таке розпорядження обмежене терміном дії й обсягом прав, що надаються за основним договором. Оскільки за ліцензійним договором надається дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності, то після закінченні строку дії договору немає потреби в його поверненні, тоді як за договором найму наймач зобов’язаний повернути неспоживчу річ.
Межі, в яких надається дозвіл, можуть стосуватися території, способів використання, галузі або сфери застосування винаходу, корисної моделі чи інших об’єктів права інтелектуальної власності. Тому ліцензійний договір може не супроводжуватися обмеженням права ліцензіара використовувати цей же об’єкт, у той час як передача речі за договором майнового найму виключає можливість її застосування іншою особою. У деяких випадках в ліцензійному договорі передбачається не лише надання дозволу володільцем патенту (свідоцтва), але визначається і якість продукції, що випускається. Так, у ліцензійному договорі на знаки для товарів і послуг повинно бути обумовлено, що якість товарів і послуг, виготовлених або наданих за таким договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва, що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови .
3. Види ліцензійних договорів
Класифікація ліцензійних договорів шляхом виділення найбільш суттєвих їх особливостей і ознак відображає зміст і відмінності цих договорів та допомагає, таким чином, знайти оптимальні науково обґрунтовані рішення у складних практичних ситуаціях. З цієї точки зору класифікація має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. В науковій літературі подаються різноманітні критерії поділу ліцензійних договорів на види. Найбільш поширеними в світовій практиці є ліцензійні договори виключної та невиключної (простої) ліцензії . Вони відрізняються в залежності від того, в якій мірі виключена конкуренція ліцензіара і третіх осіб зі сфери діяльності ліцензіата. У юридичній літературі такі ліцензійні договори та ліцензії, які надаються за цими договорами, називають обмеженими. Окрім обмежених, виділяють повні ліцензійні договори та ліцензії. Критерієм поділу ліцензій та 24 ліцензійних договорів на обмежені та повні є обсяг прав, які перед аються ліцензіату. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Цей вид ліцензії ще називають простою. Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) полягає перш за все у тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати предмет ліцензії у тих межах, що були визначені ліцензійним договором виключної ліцензії, і надавати право використання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліцензії поза межами виключної ліцензії самостійно і надавати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. ьНаприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання об’єкта інтелектуальної власності на території одного регіону країни, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той самий б'єкт на території будь-якого іншого регіону цієї ж країни. Виключна ліцензія може бути обмежена. Межі (рамки) виключної ліцензії стосуються: строку дії ліцензії; території, на яку поширюються надані права; способу використання охоронюваного об’єкта; обсягу використання предмета ліцензії. Обмеження можуть встановлюватись також щодо квоти на випуск виробів, ціни на вироблену за ліцензією продукцію та інших умов, які окреслюють виключні права ліцензіата та ліцензіара .
В законодавстві України закріплено даний підхід до поділу ліцензійних договорів Так, Цивільний кодекс України зазначає такі види ліцензій: виключна, невиключна та одинична. Водночас встановлюється презумпція: за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо за згодою сторін не встановлено інше. Допускається укладення ліцензійних договорів з передачею інших ліцензій, якщо це не суперечать законодавству.
За об’єктом ліцензійні договори поділяють на : 1. ліцензійні договори на винаходи, корисні моделі; 2. ліцензійні договори на промислові зразки; 3. ліцензійні договори на торгівельні марки; 4. ліцензійні договори на топографії інтегральних мікросхем; 5. ліцензійні договори на сорти рослин; 6. ліцензійні авторські договори. Слід зазначити, що у ЦК відбулось розширення сфери застосування ліцензійного договору. Якщо у спеціальному законодавстві про інтелектуальну власність та в спеціальній літературі розрізняється ліцензійний договір у сфері авторського права.
вторського права, так і промислової власності . За наявністю правової охорони (або способом охорони) об’єкта ліцензійного договору останні поділяються на: 1. патентні ліцензійні договори; 2. безпатентні ліцензійні договори. Патентними ліцензійними договорами називаються правочини, об’єкти яких захищені охоронюваними документами (патентами, свідоцтвами). Безпатентними ліцензійними договорами називаються правочини, об’єкти яких не захищені охоронюваними документами. Якщо об’єкти права інтелектуальної власності захищені в країні ліцензіата та інших країнах, передбачених ліцензійним договором, то віднесення такого договору до групи патентних ліцензійних договорів не викликає сумніву. Спірним є питання: до яких – патентних чи безпатентних – відносити ліцензійні договори, якщо їх об’єкт захищений охоронюваним документом в інших країнах, а в країні ліцензіата та країнах, передбачених ліцензійним договором, не захищений. Тому об’єкт ліцензійного договору може бути безперешкодно використаний конкурентами ліцензіата. Враховуючи те, що охорона об’єкта ліцензійного договору впливає на ціну ліцензії і створює привілейоване становище ліцензіату для збуту продукції на ринку, а її відсутність не перешкоджає конкурентам ліцензіата працювати на тому 28 ж ринку, ліцензійні договори, об’єкти яких не захищені в країні ліцензіата та країнах, передбачених ліцензійним договором, слід відносити до безпатентних.
До безпатентних ліцензійних договорів відносять: 1. ліцензійні договори, об’єкти яких ще не запатентовані, або патентні заявки подані, але патенти ще не видані; 2. договори про передачу ноу-хау.
За відплатністю ліцензійні договори поділяються на дві групи: 1. відплатні ліцензійні договори; 2. невідплатні ліцензійні договори. 29 Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 1109 як обов’язкову умову ліцензійного договору визначає розмір, порядок і строки виплати плати за використанн об’єкта права інтелектуальної власності. Навіть якщо в ліцензійному договорі не буде зазначена плата, за законодавством України він вважатиметься відплатним, оскільки згідно Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не встановлено самим договором, законом або не випливає із суті договору (презумпція відплатності договору). Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. У світовій практиці зустрічаються і невідплатні ліцензійні договори. Невідплатна ліцензія може видаватись на право використання виключних прав за умови, що ліцензіат купуватиме у ліцензіара, наприклад, напівфабрикати для виготовлення напою «Кока-кола». За законодавством України для того, щоб вважати ліцензійний договір невідплатним, сторони повинні передбачити це безпосередньо в умовах договору. Але тоді він відноситиметься не до ліцензійних, а до групи інших договорів щодо розпорядження майновими правами в сфері інтелектуальної власності. В такому випадку використовувати термін «ліцензійний договір» є юридично неправильно, тому пропонуємо називати такий правочин безоплатним договором про надання ліцензії. За способом комерційної реалізації або в залежності від того, чи є ліцензійний договір самостійним чи входить в інший договір більш загального типу, розрізняють: 1. «чисті» ліцензії; 2. супутні ліцензії. Ліцензія вважається «чистою», якщо метою договору є передача прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності в межах самостійного ліцензійного договору, а не за іншими договорами.
Супутні ліцензії передбачають передачу прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності в ліцензійній формі за іншими правочинами. За умовам надання виділяються такі види ліцензійних договорів: 1. субліцензійні договори; 2. «відкриті» ліцензійні договори; 3. перехресні ліцензійні договори; 4. поворотні ліцензійні договори. Ч. 2 ст. 1109 ЦК закріплює один з різновидів досліджуваного правочину – субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензіату). Укладення субліцензійного договору можливе тільки у випадках, прямо передбачених у ліцензійному договорі між ліцензіаром і ліценціатом. При цьому оскільки субліцензіат не перебуває у безпосередніх договірних відносинах з ліцензіаром, відповідальність перед останнім за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Зазвичай за субліцензійним договором надається проста ліцензія.
Залежно від стадії договірних відносин виділяють такі ліцензійні договори:
1. попередній ліцензійний договір;
2. основний ліцензійний договір;
3. опціонний ліцензійний договір.
Попередній ліцензійний договір містить зобов’язання укласти в майбутньому ліцензійний договір при настанні певних обставин на умовах, встановлених цим договором. В попередньому договорі ліцензіат зобов’язується не повідомляти, не розголошувати і не використовувати до моменту укладення ліцензійного договору відомостей, отриманих від ліцензіара, які мають конфіденційний характер, а ліцензіар протягом цього часу зобов’язується не вести переговорів з іншими потенційними ліцензіатами . Укладення попереднього ліцензійного договору не є обов’язковим для укладення власне ліцензійного договору. 32 Ліцензійний договір має назву основного, якщо перед його укладенням між ліцензіаром та ліцензіатом як потенційними сторонами був укладений попередній ліцензійний договір. Крім попереднього та основного, проміжною стадією на шляху до укладення ліцензійного договору називають опціонний договір. Деякі науковці відносять його до особливого виду ліцензійного договору. Він укладається, коли ліцензіат не впевнений, чи укладатиме основний ліцензійний договір в майбутньому. Опціонний договір надає ліцензіату право на більш детальне ознайомлення з об’єктом права інтелектуальної власності, а також може містити положення про переважне право на укладення договору. При цьому потенційний ліцензіат, як правило, сплачує ліцензіару за це певну суму. В тексті опціонного договору вказується, що майбутній ліцензіат не має права передавати будь – кому відомості, отримані від ліцензіара, а також використовувати їх самостійно, якщо основний ліцензійний договір не буде укладено.
ВИСНОВКИ
Отже, можна зробити висновки із вищевикладеного матеріалу, що ліцензійний договір є самостійним цивільно – правовим договором. Включення цього правочину до системи договорів, передбачених Цивільним кодексом України, пояснюється його цивільно-правовим характером. Так, за допомогою ліцензійного договору регламентуються майнові відносини між юридично рівними суб’єктам. При укладенні ліцензійного договору дотримується принцип свободи договору, оскільки сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні істотних умов Цивільний кодекс України розширив сферу застосування досліджуваного правочину, закріплюючи універсальну конструкцію ліцензійного договору, який застосовується як до об’єктів авторського права, так і промислової власності. Цивільний кодекс України чітко не визначає критерії поділу і види досліджуваного правочину, проте його аналіз дає підстави поділяти ліцензійні договори в залежності від виду ліцензії на використання об’єкта права інтелектуальної власності, яка видається за цим договором. Ліцензія є одностороннім правочином і не може розглядатися як самостійний вид договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // Офіційний вісник України. —2003. — № 11. — С. 461.
3. Захист прав інтелектуальної власності : досвід США. – Зб. документів, матеріалів, статей / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 368 с.
4. Мельник О.М. Договори у сфері інтелектуальної власності за новим Цивільним кодексом України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 9. – С. 6 – 9.
5. Цивільне право України : Підручник : У 2-х кн. Кн. 2. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 784 с.
6. Цивільний кодекс України : Науково-практичний коментар : У 2-х частинах. Ч. 2. / За заг.ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 896 с.
7. Паризька конвенція про охорону промислової власності, підписана в Парижі 20.03.1883 р. Дата набрання чинності для України – 25.12.1991р./ Збірник нормативних актів з питань промислової власності / Уклад.: В.О.Жаров та ін.; За ред. В.Л. Петрова, В.О. Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – С. 322 – 355. 20.
8. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Паризький акт від 24.07.1971р., змінений 2.10.1979р. Дата набрання чинності для України – 31.05.1995р. / Господарське судочинство в Україні: Суд. практика. Захист прав інтелектуальної власності / Упоряд.: В.С.Москаленко (кер.) та ін.; Відп. ред. Д.М.Притика. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – С. 12 – 52. 21.
10. Крижна В.М. Правове регулювання ліцензійного договору за законодавством України // Вісник господарського судочинства. – 2004. - № 4. – С. 155 – 159.