1
Лекція №7
з дисципліни Педагогічний контроль у фізичному вихованні та спорті
з основами математичної статистики для студентів 3 курсу ф-ту фізичного виховання, спорту і здоров’я спеціальності 014 Середня освіта (фізична культура)
Тема 3. Теоретичні основи педагогічного тестування
ПЛАН
1. Про вимірювання у фізичному вихованні та спорті.Основні види шкал вимірювання.
2. Тестування – непряме вимірювання. Властивості тестів.
3. Комплекс добротних тестів для діагностування рухових здібностей.
4. Оцінювання результатів тестування.
5. Норми – основи порівняння результатів.
6. Вимірювання якісних ознак.
1. Про вимірювання у фізичному вихованні та спорті. Основні види шкал
вимірювання
Фізичне виховання й спортивне тренування не є спонтанними процесами – вони можуть бути успішними лише якщо є керованими. Керування системою засновано на аналізі зворотної інформації, яку можна отримати в результаті різноманітних вимірювань. Це і є суть контролю.
Комплексним контролем у фізичному вихованні й спорті займається спеціальна наука – спортивна метрологія. В сучасній теорії та практиці фізичного виховання й спорту вимірювання здійснюють для визначення педагогічних і біомеханічних параметрів спортивної працездатності, анатомо-морфологічних параметрів фізіологічного розвитку, вивчення ступеня розвитку рухових здібностей, технічної й тактичної підготовленості, вольових якостей, контролю психічних станів тощо.
Термін «вимірювання» в спортивній метрології трактується як встановлення відповідності між досліджуваними явищами та числами. Параметри, що вимірюються в спортивній науці, поділяються на інтегральні, комплексні, диференціальні та
одиничні:
✓ інтегральні відображують сумарний (кумулятивний) ефект функціонального стану різних систем організму (наприклад, спортивну майстерність);
✓ комплексні належать до однієї з функціональних систем організму спортсмена
(наприклад, фізична підготовленість);
✓ диференціальні характеризують тільки одну властивість системи (наприклад, силові якості);
✓ одиничні розкривають одну величину (значення) окремої властивості системи
(максимальна сила м'язів).
Вимірювати доводиться як кількісні (фізичні) показники, так і якісні (нефізичні). В теорії вимірювань важливими є три розділи: шкали вимірювань, одиниці вимірювань
і точність вимірювань.
2
Проведення будь-яких досліджень у царині фізичного виховання та спорту пов’язано з певними вимірюваннями як фізичних, так і нефізичних величин.
Вимірюваннямфізичної величини називається операція порівняння даної величини з еталоном, а в більш широкому розумінні це – встановлення відповідності між явищами, які вивчаються, і числами. Шкала вимірювання (знакова система) саме і дає змогу поставити у відповідність реальним об'єктам, ситуаціям, подіям або процесам той чи інший елемент (значення, число) шкали.
Вимірювання можуть здійснюватися різними способами і з різною точністю.
Наприклад, можна вимірювати, спираючись на органи відчуттів людини (зір, слух, смак тощо) або ґрунтуючись на враженнях чи на інтуїції. А можна це робити за допомогою
шкал вимірювання.
Існують різні шкали вимірювань. Наведемо серед них чотири основні:
1) шкала найменувань (номінативна, класифікаційна);
2) шкала порядку (порядкова, рангова, неметрична);
3) шкала інтервалів (інтервальна, шкала різниць);
4) шкала відношень (абсолютна шкала).
Номінативна шкала – найпростіша з наведених. За цією шкалою числа використовують як ярлики для позначення й розрізнення об’єктів, що підлягають вивченню.
Математичні операції за цією шкалою обмежені:
❖не можна додавати чи віднімати, не можна порівнювати;
❖можна підраховувати, скільки разів (як часто) зустрічається те чи інше число. Тобто виділити клас із найбільшою кількістю об’єктів (найбільшою абсолютною частотою), який називають модою;
❖результати вимірювань можна використовувати для перевірки деяких
статистичних гіпотез і для обчислення показників кореляції якісних ознак.
Шкала порядку. Існують види спорту, в яких результат спортсмена визначається лише тим місцем, яке він посів на змаганнях (наприклад, одноборства). Місця, які займають спортсмени за шкалою порядку, називаються рангами, а сама шкала –
ранговою, або неметричною.
З результатами вимірювань за ранговою шкалою:
❖можна виконувати порівняння («більше» – «менше», «краще» – «гірше»,
«дорівнює»);
❖не можна встановити кількісний інтервал між рангами (тобто, на скільки одиниць виміру відрізняється один результат від іншого);
❖можна використовувати ряд статистичних критеріїв, що базуються на обчисленні
медіани (варіанти, яка стоїть посередині в ранжируваному ряді і визначає міру центральної тенденції групи об’єктів), можна обчислити коефіцієнт рангової кореляції, застосувати рангові критерії порівняння та перевірку гіпотез.
У практиці вимірювань результатів навчально-тренувального процесу шкалу порядку можна використовувати, коли є критерій, який дозволяє розташувати тих, хто займається, за збільшенням (чи зменшенням) вимірюваної ознаки, тобто піддати ранжируванню.
3
Шкала інтервалів. Це така шкала, де числа не тільки впорядковані за абсолютною величиною (за рангами), але й розділені певними числовими інтервалами. Нульову точку (початок відліку) на цій шкалі можна вибирати довільно (наприклад, літочислення за різними календарями: початок установлювався по-різному через випадкові причини; суглобний кут в ліктьовому суглобі при повному розгинанні передпліччя можна прийняти або за 0, або за 180; вимірювання температури за різними шкалами тощо).
Дані, отримані за шкалою інтервалів, крім наведених вище операцій, можуть відповісти на запитання «на скільки більше (менше)?», проте не дають відповіді на запитання «у скільки разів більше чи менше?». Наприклад, якщо за шкалою Цельсія температура підвищилась з 5 до 10, то можна обчислити різницю цих значень, але стверджувати, що стало вдвічі тепліше, некоректно.
На відміну від природничих і технічних наук у соціальних науках (в тому числі і педагогічній) наразі спеціально розроблених шкал інтервального типу майже немає.
Математична обробка результатів, отриманих за шкалою інтервалів, допускає обчислення показників варіації
(середнього арифметичного, середнього квадратичного, дисперсії, розмаху варіації, коефіцієнта варіації та ін.) та застосування кореляційного аналізу.
Шкала відношень. На цій шкалі строго визначено положення початку відліку
(нуля), завдяки чому можна знаходити відношення. Для здійснення вимірювань за шкалою відношень використовуються метричні системи оцінок, прикладами яких можуть бути виміри (в прийнятих одиницях) довжини, висоти, маси, часу виконання певних дій, кутових переміщень (в градусах), кількості влучень у ціль, кількості підтягувань тощо.
До чисел, отриманих за шкалою відношень, математичний апарат застосовується без обмежень. Саме завдяки цій шкалі можна порівнювати величини з еталонами.
Порівнювати можна лише однойменні величини.
Для обробки результатів досліджень у сфері фізичного виховання та спорту за певних умов можуть використовуватись усі різновиди шкал. Їх вибір залежить від того, що і як вимірюється, а характер вимірювань впливає на методику обробки отриманих результатів і вибір певного виду критеріїв.
Для вимірювання багатьох показників використовуються чотири основні шкали
(про них йшлося в курсі «Основи науково-дослідницької діяльності», лекція №9):
номінативна, рангова, інтервалів, відношень. Проте, не завжди можна застосувати безпосереднє (пряме) вимірювання до досліджуваного об’єкта. Наприклад, не можна точно визначити продуктивність серця спортсмена під час напруженої м'язової роботи.
В таких вѝпадках удаються до непрямого вимірювання, а саме, визначають значення шуканої величини за результатами прямих вимірювань інших величин, пов’язаних із шуканою через деякі відомі залежності, або використовують інші способи вимірювань, зокрема, тестування.
2. Тестування – непряме вимірювання. Властивості тестів
У спортивній практиці тест(від англ. test – проба, випробування), це – вимірювання або випробування здібностей і функціональних станів людини за
4 допомогою стандартизованих рухових завдань і функціональних проб. У спорті й фізичному вихованні тестом може бути лише те вимірювання (випробування), для якого:
• визначено мету застосування;
• дотримано стандартності процедури (методика та умови тестування – однакові в усіх випадках застосування);
• визначено надійність та інформативність вимірювання (випробування);
• обрано систему оцінок;
• указано вид контролю (оперативний, етапний, поточний).
Процес випробувань називається тестуванням, а отримані після вимірювання
числові значення – результатом тестування (або результатом тесту). Наприклад, біг на
100 м – тест; процедура проведення забігів та хронометрування – тестування; час забігу
– результат тесту.
У практиці масової фізичної культури переважають два підходи до проблеми тестування – педагогічний і біомедичний. При педагогічному тестуванні результатом є характеристики рухових здібностей чи навичок, а при біомедичному – ступінь напруги функціональних систем організму при реалізації рухової діяльності. Біомедичні підходи до тестування не дають прямої інформації про рівень розвитку рухових здібностей, проте через високу об'єктивність і надійність є найбільш оптимальними для оздоровчої та масової фізичної культури.
Тести, в основу яких покладено рухові завдання, називаються руховими, або
моторними. До різновидів рухових тестів належать контрольні вправи (в яких спортсмен зорієнтований на максимальний результат, що є певним руховим досягненням), стандартні й максимальні функціональні проби (результатами в яких є фізіологічні чи біохімічні або рухові показники).
Дуже важливою умовою в тестуванні є стандартність умов проведення тестів та вимірювання їх результатів. Стандартизація тестування передбачає:
1) дотримання певного режиму напередодні тестування з виключенням середніх і великих навантажень;
2) стандартну розминку;
3) залучення до процесу тестування одних і тих самих підготовлених людей;
4) чітке дотримання методики тестування;
5) достатні за тривалістю інтервали між спробами для відновлення;
6) мотивацію спортсменів на максимальний результат.
Для вимірювання одної властивості (ознаки) застосовують 1-2 тести, для оцінки функціональних станів – комплекс (батарею) тестів.
Застосування конкретного набору тестів визначається цілями, статтю, конституцією тіла й особистісними особливостями обстежуваних. Всі тести повинні мати певну інформативність, яка є найважливішою характеристикою тесту.
Інформативність тесту – це ступінь точності, з якою він вимірює властивість
(якість, здібність, характеристику тощо), для оцінювання якої застосовується. До 1980 року замість цього терміну вживали термін «валідність». Надійні та інформативні тести ще називають добротними.
5
Існують два методи визначення інформативності тестів: логічнийта емпіричний.
Логічний метод визначення інформативності тестів полягає в логічному (якісному) зіставленні біомеханічних, фізіологічних, психологічних та інших характеристик критерію і тестів. Здебільшого логічний метод застосовується в тих видах спорту, де немає чіткого кількісного критерію. Наприклад, у спортивних іграх на основі логічного аналізу фрагментів гри конструюють специфічний тест, який потім перевіряють на
інформативність. За допомогою логічного аналізу, який застосовують для попередньої оцінки інформативності тестів, можна відкинути неінформативні тести, структура яких мало відповідає структурі основної діяльності спортсменів і фізкультурників. Решту тестів перевіряють емпіричним методом.
Емпіричний метод визначення інформативності тестів полягає у зіставленні результату тесту з критерієм.
За критерій, звичайно, беруть:
1) результат у змагальній вправі;
2) найбільш значущі елементи змагальних вправ;
3) результати тестів, інформативність яких для спортсменів даної кваліфікації була встановлена раніше;
4) суму очок, яких набрав спортсмен під час виконання комплексу тестів;
5) ранг (місце) індивідуума в досліджуваній групі.
Ступінь інформативності визначають на підставі коефіцієнта лінійної кореляції між значеннями критерію і тесту. Найбільші значення коефіцієнта свідчать про високу
інформативність тестів. Інформативність значною мірою залежить від надійності критерію і тесту.
Надійність тесту – ступінь збігу результатів при повторному тестуванні одних і тих самих людей в однáкових умовах. Зрозуміло, що цілковитий збіг результатів практично неможливий. Основними причинами варіативності є:
1) випадкові зміни стану досліджуваних у процесі тестування (психологічний стрес, звикання, втома, зміна мотивації до виконання тесту, зміна концентрації уваги, нестабільність вихідної пози та інших умов процедури вимірювань при тестуванні);
2) неконтрольовані зміни зовнішніх умов (температура, вологість, вітер, сонячна радіація, присутність сторонніх осіб тощо);
3) нестабільність метрологічних характеристик технічних засобів вимірювання, що застосовуються під час тестування;
4) зміни стану експериментатора (оператора, тренера, педагога, судді), що здійснює тестування або оцінювання результатів, чи заміна одного експериментатора іншим;
5) недосконалість тесту для оцінювання даної якості або конкретного показника підготовленості.
Надійність тесту характеризується коефіцієнтом надійності, який визначається за спеціальними математичними формулами. Існує градація рівнів надійності тестів, в залежності від числових значень коефіцієнта надійності (див. табл.)
6
Якщо коефіцієнт надійності, нижчий за 0,60, то такі тести використовувати не рекомендується.
Надійність тісно пов’язана з поняттями
стабільності,
узгодженості та
еквівалентності тесту.
Стабільність тесту – відтворюваність його результатів при повторенні через деякий час за тих самих умов. Повторне тестування називають ретестом. Наприклад, стабільність антропометричних характеристик вище, ніж функціональних. Стабільність тестів також вище в ідентичних за досліджуваною ознакою групах, а збільшення часового інтервалу між тестом і ретестом, навпаки, знижує показник стабільності.
Наукою і практикою підтверджено, що найбільшу стабільність мають наступні тести:
1) стрибок у довжину з місця;
2) стрибок вгору з місця;
3) стрибок у довжину з розбігу;
4) потрійний стрибок з місця;
5) нахил тулуба вперед;
6) піднімання тулуба з положення лежачи;
7) вис на перекладині на зігнутих руках;
8) метання тенісного м'яча з розбігу;
9) метання набивного м'яча 1 кг двома руками з-за голови в положенні сидячи;
10) човниковий біг 2x10 м і 3x10 м;
11) біг 60 м;
12) час виконання шести циклів вправи: присідання – упор лежачи – упор присівши
– основна стійка;
13) вправа: основна стійка – упор присівши – упор лежачи – упор присівши – основна стійка.
Кількісна оцінка стабільності розраховується за допомогою дисперсійного аналізу.
Узгодженість тесту характеризується незалежністю результатів тестування від особистих якостей тих, хто його здійснює або оцінює результати тестування. При створенні нового тесту, його обов’язково перевіряють на узгодженість: за уніфікованою методикою проведення тесту кілька спеціалістів по черзі в стандартних умовах тестують одних і тих самих спортсменів. Якщо при цьому результати збігаються, тест вважається узгодженим.
Еквівалентність тестів. Одну й ту саму рухову якість (здібність, сторону підготовленості) можна виміряти за допомогою кількох тестів. Наприклад, максимальну швидкість – за результатами бігу з ходу на 10, 20 або 30 метрів. Силову витривалість – за кількістю підтягувань на перекладині, віджимань в упорі, кількості підйомів штанги в положенні лежачи на спині тощо. Якщо результати оцінювання в кількох послідовно виконаних тестах збігаються (тобто, якщо кращі в одному тесті також будуть кращими і в решті тестів), то такі тести вважаються еквівалентними.
Значення коефіцієнта
Надійність
0,99 – 0,95 відмінна
0,94 – 0,90 добра
0,89 – 0,80 середня
0,79 – 0,70 прийнятна
0,69 – 0,60 низька
7
Коефіцієнт еквівалентності визначають за допомогою кореляційного або дисперсійного аналізу.
Еквівалентні тести застосовують для поглибленого вивчення моторики людини. З цією метою використовують батарею (комплекс) гомогенних (однорідних) тестів, спрямованих на вивчення однієї рухової функції. В решті випадків застосовують гетерогенні комплекси тестів.
3. Комплекс добротних тестів для діагностування рухових здібностей
При підборі рухових завдань перевагу слід віддавати простим, доступним, надійним та інформативним тестам, які не вимагають попереднього навчання.
Вітчизняні фахівці, провівши критичний аналіз світових систем оцінювання, сформулювали деякі пропозиції щодо вирішення проблем діагностики рухових здібностей людини в сфері фізичної культури й запропонували комплекс тестів, які широко апробовані світовою спортивною практикою, мають достатнє метрологічне й фізіологічне обґрунтування та відповідають усім необхідним вимогам. Наведемо ці тести, які призначаються для вимірювання:
1) рухливості у хребті – нахил уперед з положення сидячи;
2) швидкісних здібностей – біг 30 м з ходу;
3) вибухової сили: a) м'язів-розгиначів ніг – біг 30 м зі старту; стрибок вгору або в довжину з місця, віднесений до довжини тіла; b) розгиначів рук – метання двома руками від грудей набивного м'яча масою
0,5-1 кг (дівчатка, дівчата, жінки) і 1-3 кг (хлопчики, юнаки, чоловіки);
4) динамічної сили м'язів-згиначів у чоловіків і розгиначів – у жінок: підтягування
(чоловіки) і жим лежачи штанги, що дорівнює 20-25% маси тіла (жінки);
5) динамічної силової витривалості – піднімання тулуба з положення сидячи на гімнастичній лаві (жінки); з набивним м'ячем (2 кг) за головою (чоловіки).
Реєструють час, вихідні та кінцеві значення пульсу з подальшим розрахунком
інтегрального показника спеціальної працездатності;
6) швидкісної (гліколітичної) витривалості – човниковий біг 4×30 м з реєстрацією часу, пульсу і розрахунком інтегрального показника витривалості;
7) координаційних здібностей – біг «змійкою» зі старту на дистанцію 30 м між п'ятьма стійками висотою 1,5 м;
8) фізичної працездатності – степ-тест у трихвилинній модифікації.
4. Оцінювання результатів тестування
Провести правильно тестування й отримати результати, це лише пів роботи.
Необхідно адекватно оцінити результати тесту.
Оцінкою (або педагогічною оцінкою) називають уніфіковану міру успіху в деякому завданні (тесті). Процес оцінювання зводиться до вибору певної шкали, перетворенні з її допомогою результатів вимірювання в очки (бали) й подальшому їх порівнянні з певними нормами. Оцінка залежить від виду обраної шкали. Існують кілька типів шкал
оцінювання.
8
Пропорційна шкала (рис. І) передбачає рівне заохочення в очках (балах) за рівне покращення результату незалежно від його рівня.
У прогресивній шкалі (рис. ІІ) вищі абсолютні прирости результатів оцінюються більшою кількістю очок. Дану шкалу використовують для стимулювання досягнень в окремих спортивних дисциплінах.
Регресивну шкалу (рис. ІІІ) застосовують у спортивних багатоборствах. У цій шкалі за більш високі прирости результатів дається менша кількість очок.
Сигмоподібна шкала (рис. ІV) орієнтована на досягнення середніх результатів у комплексі тестів або спортивних дисциплін. Граничні досягнення в одному-двох тестах не компенсують низьких досягнень в інших тестах, і загальна сума очок буде низькою.
Стандартна шкала. В її основу покладено пропорційну шкалу з одиничним відрізком, що дорівнює стандартному (середньому квадратичному) відхиленню – σ.
Найбільш поширеною є Т-шкала:
𝑇 = 50 + 10 ∙
𝑥
𝑖
− 𝑥̅
𝜎
,
де: T – оцінка результату в тесті; 𝑥
𝑖
– зафіксований результат; 𝑥̅
–
середній результат; 𝜎 –
стандартне відхилення; 50 – кількість очок, що відповідає середньому результату
Перцентильна шкала. Вона широко застосовується і є найбільш придатною для оцінювання результатів великих груп досліджуваних, в яких статистичний розподіл близький до нормального (тобто, дуже низькі та високі результати в групі можуть показати одиниці, середні та близькі до них – більшість). В основу шкали покладено такий принцип: кожен досліджуваний отримує стільки очок, скільки відсотків учасників він випередив за своїм результатом. Для цього треба розрахувати кількість результатів, яка припадає на один перцентиль (або кількість перцентилів на одну людину).
Перцентиль – це інтервал шкали.
Існує також шкала, розроблена за часів СРСР спеціалістами Московського інституту фізичної культури. Вона широко застосовується тренерами для оцінювання одного й того самого спортсмена в різні періоди циклу або етапу підготовки. Оцінка розраховується за такою формулою:
Оцінка, бал=100∙ (1-
X
кращ.
- X
оцінюв.
X
кращ.
- X
гірш.
).
5. Норми – основи порівняння результатів
Норма в спортивній метрології – гранична величина результату в тесті, на підставі якої здійснюється класифікація спортсменів.
(Х – результати тесту)
9
Існують офіційні та неофіційні норми.
Прикладом офіційних можуть бути розрядні норми, норми ГПО, ЄВСК (Єдина
Всесоюзна спортивна кваліфікація), Державні тести і нормативи оцінювання фізичної підготовленості населення України (втратили чинність у 2018 р.).
Неофіційні норми можуть розробити тренери чи спеціалісти у сфері спортивного тренування для класифікації спортсменів за певними якостями (властивостями, здібностями).
Розрізняють три види норм: а) порівнювальні; б) індивідуальні; в) належні.
Порівнювальні норми встановлюються після порівняння досягнень людей, які належать до однієї й тієї самої сукупності.
Процедура визначення порівнювальних норм така:
1) вибирається сукупність людей (наприклад, студенти гуманітарних вишів Києва);
2) визначаються їхні досягнення в комплексі тестів;
3) визначаються середні величини (𝑋̅) і стандартні відхилення (𝜎);
4) значення 𝑋̅ ±
1 2
𝜎 береться за середню норму, решта градації (низька – висока, дуже низька – дуже висока) визначається в залежності від коефіцієнта при 𝜎.
Наприклад, значення результатів у тесті, вищі за 𝑋̅ ± 2𝜎 , вважаються «дуже високою» нормою.
Індивідуальні норми застосовуються в поточному контролі і базуються на порівнянні показників одного й того самого спортсмена в різних станах. Ці норми мають виключно важливе значення для індивідуалізації тренування в усіх видах спорту.
Градація індивідуальних норм відбувається за допомогою тих самих статистичних процедур, що й для порівнювальних норм. За середню норму тут можна взяти показники тестів, що відповідають середньому результату в змагальних вправах.
Належні норми встановлюються на підставі вимог, які диктують людині умови життя, професія, необхідність служби в армії. Тому в багатьох випадках ці норми випереджають реальні показники.
У спортивній практиці належні норми встановлюють у такий спосіб:
1) визначають інформативні показники підготовленості спортсмена;
2) вимірюють результати в змагальній вправі й відповідні їм досягнення в тестах;
3) розраховують рівняння регресії типу y=kx+b, де: х – належний результат у тесті; у – прогнозований результат у змагальній вправі; k – деякий коефіцієнт.
Належні результати в тесті і є належною нормою. Запланованого результату в змаганнях можна досягти лише за умови досягнення належної норми.
У практиці фізичного виховання найбільшого розповсюдження набули вікові
норми. Типовим прикладом вікових норм є норми комплексної програми фізичного виховання учнів загальноосвітньої школи, норми комплексу ГПО тощо. Більшість цих норм складалася традиційним способом: результати тестування в різних вікових групах оброблялися за допомогою стандартної шкали, і на цій основі визначалися норми.
Проте в такому підході є істотний недолік: орієнтація на паспортний вік людини не враховує впливу на будь-які показники як біологічного віку, так і розмірів тіла. Тому визначення норм правильно проводити з урахуванням сукупного впливу на результати тестів паспортного віку, довжини і маси тіла. Проводиться регресійний аналіз і
10 складається рівняння: у=k
1
x
1
+k
2
x
2+
k
3
x
3
+b, де у – належний результат в тесті, х
1
– паспортний вік, х
2
– довжина тіла, х
3
– маса тіла, k і b – деякі числа.
В програмі НУШ (нової української школи) передбачається з часом відхід від орієнтовних нормативів у тестуванні фізичної підготовленості, натомість контроль відбуватиметься за індивідуальним прогресом кожного учня в порівнянні з його вихідними даними.
Придатність норм. Придатність норм характеризується трьома властивостями – це:
• релевантність – відповідність норм лише тій сукупності людей, для якої вони розроблені;
• репрезентативність – придатність норм для оцінювання всіх осіб з генеральної сукупності;
• сучасність – здатність норм відображати сучасні можливості сучасних людей.
6. Вимірювання якісних ознак
Якісними називаються показники, які не мають конкретних одиниць вимірювання.
Таких показників як у фізичному вихованні, так і в спорті багато (наприклад, артистичність, виразність у гімнастиці, фігурному катанні на ковзанах, стрибках у воду; видовищність у спортивних іграх і одноборствах тощо). Для кількісної оцінки таких показників використовують методи кваліметрії.
Кваліметрія – це наука про вимірювання і кількісне оцінювання якісних показників.
Вимірювання якості – це встановлення відповідності між характеристиками якісних показників і вимогами до них.
Методичні прийоми кваліметрії поділяються на дві групи: евристичні (інтуїтивні), що базуються на експертних оцінках і анкетуванні, та інструментальні.
Експертну оцінку отримують, з’ясовуючи думки експертів – осіб, що мають спеціальні знання з досліджуваного питання. Експертиза (експертне оцінювання) відбувається у вигляді опитування (анкетування). Результати опитування обробляються методами математичної статистики.
Запитання для самоконтролю
1. Який зміст вкладається в термін «вимірювання»?
2. Які показники вимірюють у спортивній метрології?
3. В яких випадках удаються до тестування?
4. Що треба розуміти під тестом у спортивній практиці? Чи будь-яке вимірювання може бути тестом?
5. Які тести називаються руховими? Які є різновиди рухових тестів?
6. За виконання яких вимог досягається стандартизація тестування?
7. Що таке надійність тесту? Коли тест вважається надійним?
8. Дати визначення стабільності, узгодженості та еквівалентності тестів.
9. Що таке інформативність тесту? Як перевіряють інформативність тестів?
10. Що називається оцінкою? Як відбувається процес оцінювання?
11. Для чого служать шкали оцінок? Які типи шкал оцінювання використовують у фізичному вихованні і спорті?
12. Що таке норма в спортивній метрології? Які їх види існують?
13. Як визначається придатність норм?
14. Що таке якісні показники і як вони вимірюються?
15. Що таке експертиза?