Лекція 1
1 Фізичне виховання як соціальне явище
Основними поняттями системи фізичного виховання є «фізична культура», «спорт» і «фізичне виховання». Найбільш загальним поняттям є «фізична культура», а підпорядкованими – «спорт» і «фізичне виховання».
Фізична культура – процес і результат діяльності людини з перетворення власної фізичної (тілесної) природи. Це сукупність матеріальних і духовних цінностей суспільства, які створені і використовуються для фізичного удосконалення людей.
Фізична культура в Україні є часткою загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Розвиток фізичної культури в Україні обумовлений потребами суспільства, рівнем соціально-економічного розвитку, станом освіти, науки, культури, традицій тощо.
Спорт – це органічна частина фізичної культури, яка характеризує спеціалізовану ланку підготовки спрямовану на досягнення максимальних результатів. Спорт – виховна, ігрова і змагальна діяльність, заснована на використанні фізичних вправ, які мають соціально значимі результати.
Фізичне виховання – спеціально організований процес всебічного розвитку фізичних і морально-вольових здібностей, формування і розвитку життєво важливих рухових умінь і навичок людини.
Фізичне виховання здійснюється насамперед у навчально-виховній сфері: дошкільних, середніх загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних та вищих навчальних закладах.
Характерною ознакою фізичного виховання є здійснення його за затвердженими програмами і забезпеченість відповідним фінансуванням, матеріальними засобами, спеціально підготовленими фахівцями.
Формування основ державної програми розвитку фізичної культури в Україні відбувалося з урахуванням радянської системи фізичного виховання і спорту та традицій українського народу.
2 Загальне уявлення про інтенсифікацію навчального процесу з фізичного виховання у ВЗО
У Законі України «Про освіту», Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ ст. перед вищими навчальними закладами поставлено завдання забезпечити підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, засвоєння й впровадження наукових та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці.
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку суспільства виникає проблема підвищення ефективності навчальної діяльності на всіх рівнях освіти. Упродовж століть суспільство задовольняв екстенсивний підхід до організації навчання.
Екстенсивний підхід (у перекладі з латинської означає розширений), що передбачає досягнення результатів у навчанні за рахунок кількісних чинників (збільшення років навчання, кількості годин на опанування певними навчальними дисциплінами тощо).
Отже, за умов отримання знань на екстенсивних засадах організації навчального процесу досить складно забезпечити належний рівень інтелектуального і творчого розвитку особистості, підготувати її до самостійної пізнавальної діяльності упродовж життя. Тому на сьогодні можливості організації екстенсивної освітньої діяльності вищих навчальних закладів вичерпали себе. З розвитком науки, збільшенням обсягу інформації і її доступності актуалізація проблеми виробництва інтелектуального багатства суспільства викликала необхідність інтенсифікації навчального процесу.
Інтенсифікація (у перекладі з французької означає – напружено, роблю) передбачає прискорення навчального процесу з метою досягнення у навчанні бажаних результатів за рахунок якісних чинників, тобто за рахунок напруження розумових можливостей особистості. Адже у процесі екстенсивного навчання можливості мозку використовувалися на 15 – 20 %, тому збільшення ефективності використання потенційних розумових можливостей студентів і викладачів – це найперша умова інтенсифікації навчального процесу.
Варто зважати на низку факторів, які у своїй єдності і взаємозв’язку можуть забезпечити інтенсифікацію навчання, а саме:
1) організація навчального процесу на достатньому науковому рівні з погляду розуміння сутності навчання, його рушійної сили, логіки навчального процесу, методів і форм;
2) забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підготовки викладача;
3) оптимальність змісту навчального матеріалу з погляду його доступності щодо вікових та індивідуальних можливостей студентів;
4) демократизація та гуманізація організації навчальної діяльності;
5) створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов для навчання (дотримання вимог світлового, теплового, повітряного режимів, особливості харчування, гігієна розумової праці тощо);
6) широке використання технічних засобів навчання і передусім комп’ютерної техніки;
7) володіння викладачем педагогічної технологією і технікою;
8) забезпечення високого соціально-економічного статусу вчителя і викладача у суспільстві.
Отже, інтенсифікація навчального процесу – проблема досить складна, що виходить далеко за межі суто педагогічних проблем. Проте, об’єктивні чинники соціально-економічного розвитку роблять її більш актуальною.
Сутність понять «інтенсивність» та «інтенсифікація» різна. Інтенсивність характеризує кількісний і якісний стан навчального процесу у вузі (скільки годин відводиться на вивчення дисципліни в цілому, скільки годин – на різні види роботи, скільки годин – на ту чи іншу тему, з яким матеріалом необхідно ознайомити студентів і у якому об’ємі, який матеріал відводиться на самостійне опрацювання студентами тощо). Інтенсифікація – багатогранний процес формування інтенсивного типу розвитку навчального процесу у вузі шляхом оптимізації, демократизації, гуманізації, індивідуалізації, комп’ютерізації, вдосконалення організації навчального процесу та матеріального стимулювання, забезпечення належних санітарно-гігієнічних умов, підвищення кваліфікації і педагогічної майстерності фахівців.
3 Понятійний апарат навчальної дисципліни
Інтенсифікація навчального процесу з фізичного виховання тісно пов’язана з цілою низкою понять:
Оптимізація у перекладі з латинської мови – найкращий, найзручніший. Оптимізація навчального процесу – це створення найбільш сприятливих умов – добір методів, засобів навчання, забезпечення належного санітарно-гігієнічного середовища, морально-емоційних чинників тощо – для отримання бажаних результатів без додаткових затрат часу і фізичних сил.
Вибір оптимальних варіантів навчального процесу передбачає дотримання в діях педагога таких етапів:
- чітке формулювання дидактичних завдань відповідно до певних форм організації навчання;
- добір і конкретизація змісту навчання;
- добір найдоцільніших форм організації навчання;
- визначення доцільних методів і засобів навчання;
- забезпечення планування навчального процесу на конкретному уроці;
- створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов для проходження навчального процесу;
- забезпечення керування навчальним процесом на уроці на достатньо науковому рівні;
- аналіз результатів навчальної діяльності з метою коригування у перспективі.
Одне з правил оптимізації навчання полягає в тому, що оптимальний – не означає максимальний у буквальному розумінні, а максимально можливий для поставленого конкретного завдання, за наявних умов і потенційних можливостей студентів. Оптимізація являє собою не обов’язково найкоротший, а найвигідніший шлях вирішення завдань навчально-виховного процесу.
Гуманізм (від лат. humany, людяний) – це визнання цінності людини як особистості, її прав на вільний розвиток у виявленні власних задатків.
Гуманізація освіти – відображення в освітньому процесі гуманістичних тенденцій у розвитку сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю.
Гуманізація навчально-виховного процесу передбачає оволодіння людиною духовними цінностями суспільства, формування у неї визнання пріоритету людини як найвищої цінності. При цьому на першому місці мусить бути інтерес студента, його пізнавальна допитливість, відчуття задоволення від навчальної праці, щоб виховати у студента "прагнення засвоїти та зберегти у своїй пам’яті все те суттєво важливе, що необхідно для подальшого життя і праці".
Отже, процес освіти має бути людяним, що ставить високі вимоги до майстерності викладача, вимагає його самоосвіти та постійної творчості.
Перехід від традиційної педагогічної теорії і практики (визначальною рисою якої є авторитаризм) до класичної, для якої характерний гуманізм вимагає формування психологічної готовності педагога до змін.
Авторитарне виховання (від латин. вплив, влада ) – це виховання, яке засноване на беззаперечному підпорядкуванні студента викладачу.
Виховання, яке склалося в наших закладах освіти, тяжіє до авторитаризму. В ньому домінує влада викладача, а студент залишається в положенні підлеглого і залежного. Іноді таке виховання називають директивним (керівним), тому що викладач приймає рішення і спрямовує весь процес, а студент зобов’язаний лише виконувати вимоги.
У педагогічній літературі зазначається, що гуманізація педагогічного процесу (від лат. людяний, людський) – це його олюднення, забезпечення з боку тих, хто виховує, любові і уваги до учнів (студентів), поваги до їхньої гідності. При цьому слід враховувати стан здоров’я вік, потреби, інтереси, рівень розвитку, стать, індивідуальність, створювати умови для різнобічного і повноцінного розвитку.
«Вихователь, який не затискує, а визволяє; не пригнічує, а підносить; не мне, а формує; не диктує, а вчить; не вимагає, а запитує, переживає разом з вихованцем багато натхненних хвилин» – педагог Януш Корчак.
Демократиза́ція — політична реформація, система заходів та законів, направлених на впровадження елементів демократії (народовладдя) в країні та суспільстві.
Демократизація характеризується частковим перерозподілом політичної влади, делегуванням владних повноважень іншим суб’єктам права — громадським організаціям; закріпленням у законах прав і свобод людини; скасуванням антидемократичних законів тощо.
Демократизація освіти – освітні і наукові реформації, низка законів, які спрямовані на впровадження демократії в країні і суспільстві.
На основі законодавчої бази фахівці фізичного виховання організовують навчально-виховний процес з фізичного виховання і тренувальну та оздоровчу роботу студентського масового спорту.
За роки незалежності Україною прийнято низку стратегічних державних і національних програм, спрямованих на збереження і поліпшення фізичного здоров’я громадян. У документах намічені конкретні шляхи щодо впровадження фізичної культури і спорту в побут кожної людини, шляхи розвитку і удосконалення системи фізичного виховання громадян України на перспективу.
Індивідуалізація. Пригадаємо, що індивідуальним у людині називають те особливе, що вирізняє її з-поміж інших людей, а індивідуальністю – яскраво виражену сукупність ознак, властивих окремій людині, які закладені природою або набуті нею в індивідуальному досвіді. Особливими можуть бути інтелектуальні, вольові, моральні, соціальні та інші риси особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей та інше, що значною мірою обумовлюють процес засвоєння знань, формування всіх якостей особистості.
Глибоке знання індивідуальних особливостей учня необхідне для вирішення двох завдань, взаємопов'язаних між собою: індивідуалізації та соціалізації.
Індивідуалізація навчання – це система засобів, яка сприяє усвідомленню студентом своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних цілей навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності.
Педагогічна підтримка полягає у спільному із студентом визначенні його інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають йому досягати позитивних результатів у навчанні. Підґрунтям педагогічної підтримки є взаємини рівноправності, рівноцінності, поваги й довір'я між учителем і учнем або викладачем і студентом.
Індивідуалізація навчального процесу передбачає:
- індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання;
- створення умов для вільної реалізації отриманих від природи здібностей і можливостей;
- підтримку учня (студента) у творчому самовтіленні.
5. Комп’ютерізація навчального процесу – процес впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, які забезпечують автоматизацію інформаційних процесів безпосередньо у процесі фізичного виховання студентської молоді.
Мета комп’ютерізації полягає у покращенні якості навчання студентів у вузах за рахунок збільшення «виробництва» інтелектуального продукту і полегшення умов їх навчання.
Інформаційне суспільство – нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Головними рисам інформаційного суспільства є:
- збільшення ролі інформації і знань у житті суспільства;
- збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті;
- створення глобального інформаційного простору, який забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їх потреб в інформаційних продуктах і послугах.
6. Педагогічна техніка — це вміння викладача використовувати власний психофізичний апарат як інструмент педагогічного впливу, уміння емоційної саморегуляції, спілкування, культура і техніка мовлення.
До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння:
1) спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення);
2) спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд);
3) керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість).
Викладач повинен уміти впливати не тільки словом, а й поглядом, повинен бути актором, уміти відчувати учнівську аудиторію і керувати нею. Є багато педагогів, котрі блискуче володіють своїм фахом, досконало знають свій предмет, але не вміють передати ці знання учням через відсутність умінь з педагогічної техніки.
Педагогічна діяльність є емоційно напруженою, тому багато викладачів зазнають істотних труднощів, пов'язаних з нездатністю оперативно приймати рішення у стресових ситуаціях, не припускатися грубих помилок і зберігати при цьому витримку, спокій. Педагогічна втомленість, надмірні витрати енергії послаблюють працездатність, призводять до роздратованості, авторитаризму, конфліктів, дистресів, навіть за найкращих початкових прагнень і гуманістичних поглядів.
Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО).
Лекція 2
1 Поняття: «інновація», «технологія» і «педагогічна технологія»
У сучасному соціально-економічному середовищі рівень якості освіти, зокрема фізкультурної, значною мірою залежить від впровадження інноваційних технологій у навчання, які ґрунтуються на методологічних засадах, дидактичних принципах і психолого-педагогічних теоріях, які розвивають новий підхід до навчання.
Перш ніж розглядати ознаки інноваційних педагогічних технологій, необхідно з’ясувати значення понять «інновація» і «педагогічна технологія».
Новація – новий засіб, метод, методика, програма тощо.
Інновація – процес засвоєння новацій.
Інновація – нововведення, зміна, оновлення, новий підхід, створення якісно нового, використання відомого в інших цілях.
Інноваційна діяльність полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему. Прагнення оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення існуючих педагогічних технологій.
Поняття «технологія» прийшло з виробництва, визначається як сукупність різних елементів, прийомів, операцій, дій, процесів та їх послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Технологія є алгоритмом за допомогою якого можна отримати запланований результат.
Педагогічна технологія – системний метод створення, застосування та визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти. Метою педагогічної технології є підвищення ефективності навчально-виховного процесу і гарантування досягнення студентами запланованих результатів навчання.
Інноваційні педагогічні технології – цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів. Інноваційні педагогічні технології передбачають таку організацію навчально-виховного процесу, яка сприяє більш зручному та повному викладанню навчального матеріалу і кращому його засвоєнню.
2 Основні положення системи фізичного виховання в Україні
Виникнення і розвиток системи фізичного виховання визначається потребами суспільства і обумовлюється рівнем розвитку матеріального виробництва, суспільними уявленнями про роль фізичного виховання в житті людей. Виділяється соціальна і педагогічна система фізичного виховання.
Соціальна система фізичного виховання– це сукупність взаємопов’язаних закладів і організацій, які здійснюють і контролюють фізичне виховання.
Педагогічна система фізичного виховання – це система фізичних вправ, методів їх застосування, форм організації занять спрямованих на вдосконалення рухових здібностей людей.
Соціальна система включає як підсистему педагогічну і забезпечує ефективність її функціонування.
Мета системи фізичного виховання – формування фізично підготовлених людей, що володіють духовним багатством моральною чистотою і здатних до довголітньої творчої праці та захисту Батьківщини.
Дана мета виражає суспільні й особисті інтереси кожної людини нашої країни. Фізична досконалість відбиває споконвічну мрію людей про людину, гармонійно розвинену, позбавлену будь-яких фізичних вад.
Завдання системи фізичного виховання: оздоровчі, освітні і виховні.
Оздоровчі завдання спрямовані на рівномірний розвиток усіх форм і функцій організму людини, що сприяють зміцненню здоров’я і удосконаленню рухових здібностей. Основним результатом вирішення оздоровчих завдань є поліпшення фізичного стану і розвитку людини.
Фізичний розвиток розуміють як зміну форм і функцій організму людини протягом його індивідуального життя. На фізичний розвиток людини впливають три групи факторів: біологічні (спадкоємні), клімато-географічні (характеризують географічні зони країни) і соціальні (умови матеріального життя, трудової і навчальної діяльності, зміст виховання, включаючи фізичне тощо). Дія всіх соціальних факторів залежить від суспільно-економічного розвитку країни. У свою чергу соціальні фактори впливають на дії біологічних і клімато-географічних факторів. Наприклад, поліпшення матеріальних умов життя сприяє прискоренню росту тіла у довжину, збільшенню ваги, ОГК тощо; спеціально підібрані вправи сприяють ліквідації відставання у розвитку рухових здібностей, викликаного несприятливими кліматичними умовами.
При оцінці фізичного розвитку використовують комплекс показників (довжина і маса тіла, ОГК, довжина кінцівок, форма ГК, ніг, постави, ступінь статевого дозрівання тощо) і обов’язково у зіставленні з показниками здоров’я, працездатності і рівнем умінь виконувати різні рухові дії.
Виховні завдання націлені на всебічний і гармонійний розвиток особистості людини в єдності її духовних і фізичних сил. Фізичне виховання, будучи педагогічним процесом, здатне своїми засобами вирішувати загальні завдання виховання: розвиток інтелекту і ствердження життєвого оптимізму, патріотичне і моральне загартування молоді, виховання працелюбства тощо.
Освітні завдання спрямовані на формування визначених систем рухових умінь, навичок, на озброєння спеціальними знаннями в цій галузі, у результаті чого людина здобуває певний рівень фізкультурної освіти.
Фізкультурна освіта – процес і результат оволодіння закономірностями фізичного виховання. Існує загальна фізкультурна освіта, яку здобувають учні загальноосвітніх шкіл, і спеціалізована – у процесі спортивної підготовки. Фізкультурна освіта передбачає не лише накопичення знань і рухових умінь, але і уміння користуватися ними у житті.
Принципи у теорії фізичного виховання – теоретико-методичні положення, які відображають закономірності всебічного розвитку особистості, виховання, навчання та розвитку рухових здібностей. за спрямованістю принципи класифікуються на: загальні, виховання, навчання та розвитку рухових здібностей.
Загальні принципи фізичного виховання: принцип національного виховання, принцип гуманістичної орієнтації, принцип пріоритету потреб, мотивів й інтересів особистості; принцип усебічного розвитку особистості, принцип оздоровчої спрямованості, принцип зв’язку фізичного виховання з іншими видами діяльності людей.
Принципи виховання: принцип гуманізації виховання, принцип врахування індивідуальних та вікових особливостей, принцип виховання у діяльності і спілкуванні, принцип стимулювання дитини до самовиховання, принцип цілісного підходу до виховання.
Принципи навчання: принцип свідомості і активності, принцип науковості, принцип міцності, принцип індивідуалізації, принцип доступності, принцип наочності, принцип повторності, принцип систематичності, принцип послідовності, принцип поступовості.
Принципи розвитку рухових здібностей: принцип безперервності, принцип системного чергування навантаження і відпочинку, принцип поступового збільшення тренувальних впливів, принцип вікової адекватності процесу фізичного виховання.
1 2 3 4 5 6