1   2   3
Ім'я файлу: !Місце фінансого права в системі права УкраЇни.doc
Розширення: doc
Розмір: 210кб.
Дата: 29.01.2023
скачати
Пов'язані файли:
1. Реформи 90-х років і проблеми розвитку української культур
Документ Microsoft Office Word.docx
Проектування стрічкових фундаментів .doc
план.docx
Дослідження матричного представлення положення маніпуляторів Nir


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ НУДПСУ
К У Р С О В А Р О Б О Т А

на тему_____________________________________

____________________________________________

____________________________________________

Студента (ки) ______ курсу ________ групи

Галузь знань «Право»

Спеціальності «Правознавство»

_____________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник______________________________

______________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Оцінка: ___________
Члени комісії:

____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)


ІРПІНЬ 2016 р.


ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ………………………………..….5

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБЛИВОСТЕЙ ФІНАНСОВОГО ПРАВА

2.1. Предмет і метод фінансового права ……………………………..…..8

2.2. Система фінансового права ………………………………….……….15

2.3. Джерела фінансового права …………………………………….…….19
РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВЕ ПРАВО В СИСТЕМІ ПРАВА ………………………25
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………31

ВСТУП

Актуальність обраної теми.

Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організації публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об'єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд — доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а такс ж видатки на ведення війн.

Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші ви­датки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами — сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні нату­ральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, по­зики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали насувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХУІ-ХУП століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів — повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з'явилися власне кредит, а дещо пізніше — державний бюджет.

Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином у ХVІ-ХVIII століттях. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.

Мета теми. Вивчення науки фінансового права

Завдання.

1.Вивчення фінансового права.

2. Розглянути загальну характеристику особливостей фінансового права .
3.Визначення місця фінансового права в системі права .

Фактичний матеріал на основі якого виконана робота, характеризуються основні джерела отриманої інформації ,такі автори як Л. А. , Савченко, А. В. Цимбалюк , Орлюк О. П. Костюченко О. А. ,Грачёва Е. Ю.,Алисов Е. А та ін.
РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
При аналізі фінансово-правових відносин необхідно розмежовува­ти фінансове право як галузь права, як навчальну дисципліну і як на­уку. Фінансове право як галузь охоплює сукупність правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави й органів місцевого само­врядування. Фінансове право як навчальна дисципліна, навчальний курс включає вивчення правових норм, передбачає навчання фінансо­вому праву. Фінансове право як наука містить у собі сукупність знань, категорій, положень, що відображають зміст фінансово-правових норм, особливості їхнього застосування на практиці.

Наука фінансового права складається з наукових досліджень учених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коректується поглядами, дослідженнями зі сфери конституційного, адміністративного та інших галузей права. Це пов’язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів.

Розробка проблем державних фінансів сформувала певні знання в галузі фінансів, специфічних норм регулювання. У зародкових фор­мах вони зустрічаються в законах Хаммурапі, Руській Правді, Великій Хартії вольностей. Більш стійкої форми погляди на фінанси набувають на рубежі XVI-XVII століть у роботах Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск’є. До середини XVIII століття з’являються спеціальні до­слідження в цій галузі: Зонненфельса («Основні начала поліції, комер­ції й фінансів», 1776 р.), Юсті («Докладне міркування про податки та податі», 1755 р.; «Система фінансів», 1766 р.). До цього ж періоду на­лежать роботи У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX столітті фінансово- правова наука фактично сформувалася в цілому і відбувалася її дета­лізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали роботи Г. Єллінека («Бюджетне право»), А. Вагнера, Л. Штейна. У ХХ сторіччі науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме і Г. Жез. основи фінансової науки в росії почали закладатися і відносно чіт­ко оформлятися на рубежі ХУІІ-ХУІІІ століть. Найбільш помітними у той період були роботи І. Т Посошкова (наприклад, «Про злиденність і багатство»). Активний поштовх розвитку фінансових і фінансово- правових поглядів надали дослідження вчених ХІХ століття (М. Ф. орло­ва «Про державний кредит»; Є. Г. осокіна «Декілька спірних питань з історії фінансового права»; М. М. Сперанського «План фінансів»; М. І. Тургенєва «Досвід теорії податків» та ін.). Неможливо сьогодні уявити всебічне і динамічне дослідження практично жодної проблеми фінансового права без фундаментальних робіт Є. М. Берендтса, І.  Я. Горлова, С. І. Іловайського, В. о. Лебедєва, Д. М. Львова, Ф. Б. Мільгаузена, І. Х. озерова, І. Т Тарасова, І. І. Янжула.

Певні труднощі, які були відображенням економічних, політичних, соціальних проблем, переживала фінансово-правова наука на початку ХХ століття. Ці суперечливі процеси одержали відбиття в роботах представників фінансово-правової науки (П. С. Гензеля, М. Д. Загряц- кова, С. А. Котляревського, С. Д. Крилова, Е. Е. Понтовича). Новий якісний етап у розвитку фінансово-правової науки пов’язаний з 50-60-ми роками, коли з’являються фундаментальні підручники і монографії М. Гурвича, М. І. Піскотіна, Ю. А. Ровинського, С. Д. Ципкіна, B.  В. Бесчеревних. Саме в цей час побачили світ роботи, які не втратили свого значення ще й дотепер (наприклад, монографія Ю. А. Ровинсько­го «основньїе вопросьі теории советского финансового права») [3, с.12].

Певні успіхи науки фінансового права в 70-90-х роках ХХ сто­ліття пов’язується з іменами В. В. Бесчеревних («Компетенція Союзу РСР в галузі бюджету», 1976 р.), Л. К. Воронової («Правові основи видатків державного бюджету в СРСР», 1981 р.), С. Д. Ципкіна («До­ходи державного бюджету СРСР. Правові питання», 1973 р., «Фінансово- правові інститути і їх роль в удосконаленні фінансової діяльності держави», 1984 р.), Н. І. Хімічевої («Суб’єкти радянського бюджетно­го права», 1979 р.), Активно працюють у цей період провідні спеціа­лісти в галузі фінансового права о. М. Горбунова, Т. С. Єрмакова, Л. Н. Коган, В. Е. Кузниченкова, Н. А. Куфакова, Л. С. Малокотін.

Початок 90-х років ХХ століття ознаменувався деякою зміною умов і орієнтирів у розвитку фінансово-правової науки, що були викликані особливостями законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично усі більш менш помітні дослідження в цій сфері виходили під її керівництвом і з її участю, та й школи, що ви­никли в Україні до початку XXI століття, створювалися при її особис­тій участі. В останнє десятиліття в Україні поряд з фундаментальною фінансово-правовою школою, очолюваною Л. К. Вороновою у Києві, виникають центри, що активно займаються цією же проблематикою (кафедра конституційного і адміністративного права в чернівецькому державному університеті імені Ю. Федьковича; кафедра фінансового права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого; кафедра фінансового права в Академії державної податкової служби України) [13, с.20].

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБЛИВОСТЕЙ ФІНАНСОВОГО ПРАВА
2.1. Предмет і метод фінансового права

Організація, управління, контроль у сфері фінансової діяльності держави передбачає чітку правову урегульованість відносин руху пуб­лічних фінансових ресурсів. Це означає визначеність при виділенні об’єкта регулювання, системи суб’єктів відносин, їх повноважень, прав і обов’язків. Зводити фінансово-правове регулювання виключно до руху коштів не зовсім правильно. Ці відносини є предметом декількох галузей права. Предметом фінансового права є тільки відносини, що регулюють рух публічних фінансів, які утворюються у зв’язку з функціонуванням державних фінансів, фінансів територіальних громад. Таким чином, фінансове право являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері формування, розподілу і використання цен­тралізованих і децентралізованих грошових фондів держави і територі­альних громад. Саме такий підхід лежить в основі визначення предмета фінансово-правового регулювання, формування меж даної галузі.

Фінансове право можна аналізувати в декількох площинах: як га­лузь права; як науку; як навчальну дисципліну. Як галузь права фінан­сове право належить до публічних галузей. Однак її публічний харак­тер передбачає свій предмет регулювання, особливості методу, які не властиві іншим галузям і цим виокремлюють царину однорідних сус­пільних відносин[1,2].

Відносини, що становлять предмет фінансового права, характери­зуються певними рисами:

а) складаються у сфері фінансової діяльності держави;

б) реалізуються в процесі руху (формування, розподілу і викорис­тання) грошових фондів публічного характеру;

в) об’єктом відносин є грошові фонди держави і територіальних громад;

г) передбачають виключну роль держави в цих відносинах.

Таким чином, предметом фінансового права є суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави і територіальних громад з при­воду формування, розподілу і використання централізованих і децен­тралізованих фондів публічних фінансів.

У фінансових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з інши­ми правовідносинами, прослідковуються державно-владна і майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повно­важеннями і контролює надходження коштів у бюджет. З другого боку, ці відносини регулюють формування власності держави, хоча спочат­ку й у специфічній грошовій формі. Розглядаючи дану проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відмежовує фінансове право від інших галузей[1]. Рівень прояву владного характеру дозволяє визначити і специфіку правовідносин. Головною особливістю методу регулювання цієї групи відносин є відсутність права оперативної само­стійності суб’єктів. Права й обов’язки відносин регламентуються одно­значно, без будь-яких варіантів і переважно імперативними нормами[4, с.54].

Аналізуючи предмет фінансового регулювання, необхідно врахо­вувати фундаментальне положення Ю. А. Ровинського про зміст фі­нансових правовідносин як владних майнових, яке використовується в роботах практично усіх фахівців у цій галузі і найчастіше через за- гальновідомість навіть без посилань. При цьому слід звернути увагу саме на нерозривність відносин влади і специфічних майнових від­носин, регулювання яких здійснюється як єдине ціле. Показово в цьому плані порівняння з адміністративними і цивільними право­відносинами. Саме в них часто розчиняють, змішують фінансово- правові відносини, але розмежування цих галузей і повинне саме бу­дуватися з позицій владномайнових відносин.

Адміністративні правовідносини — владні.

Цивільні правовідносини — майнові.

Фінансові правовідносини — владно-майнові.

Якщо адміністративно-правове регулювання націлене на управлін­ня державою певних сфер, цивільно-правове — охоплює майнові від­носини, то фінансово-правове регулювання визначається:

-     з одного боку, майновим характером особливого роду, який визна­чається тим, що власником майна є держава й існує це майно в специфіч­ній формі — централізованих і децентралізованих грошових фондів;

-     з другого боку, владним характером, який визначається тим, що реалізація владних повноважень здійснюється самим власником коштів. Саме єдність владномайнових засад і дозволяє відмежувати фінансово- правові відносини, виділити їх єдність і на підставі подібного підходу відмежувати однорідні відносини, що є предметом регулювання.

Незважаючи на однорідний характер фінансові відносини перед­бачають деталізацію їх за видами. Класифікувати фінансові відноси­ни можна за декількома напрямками:

а) залежно від стадії руху грошових фондів (формування, розподіл, використання грошових ресурсів, контроль);

б) залежно від характеру фінансово-правових інститутів (бюджет­ні, податкові, валютні тощо);

в) залежно від суб’єктного складу відносин (можливі різні варіан­ти відносин, учасниками яких насамперед виступають держава, тери­торіальні громади, державні органи, юридичні й фізичні особи).

Деталізація фінансових відносин по групах, видова своєрідність кож­ної групи не виключає, проте, основного загального їх змісту — утворен­ня, розподіл і використання публічних грошових фондів. Держава забез­печує планомірність у цій сфері, гарантує і реалізує загальні принципи і форми фінансової діяльності, методи регулювання. Фінансово-правовий аспект відносин визначається декількома моментами:

1)  за рахунок фінансових ресурсів забезпечується виконання прак­тично усіх функцій держави;

2)  саме за рахунок фінансових відносин забезпечується формуван­ня централізованих і децентралізованих грошових фондів;

3)  на основі нормативних актів відбувається рух публічних грошо­вих фондів.

Крім особливостей предмета фінансового права важливим крите­рієм при визначенні природи галузі права, її місця в системі права виступає метод правового регулювання, під яким розуміється сукуп­ність прийомів, способів впливу права на суспільні відносини. Метод правового регулювання реалізується також у ступені впливу на пове­дінку учасників суспільних відносин, на характер їх взаємозв’язків. Кожен метод правового регулювання має свої характерні риси, сукуп­ністю яких і досягаються завдання і мета правової регламентації.

Аналізуючи систему впливу на відносини, регульовані фінансовим правом, можна зробити висновок про те, що основною рисою методу регулювання фінансових відносин є державно-владні веління одним учасникам фінансових відносин з боку інших, які виступають від іме­ні держави. Метод, заснований на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, притаманний і іншим галузям права (наприклад, адмі­ністративному), але при регулюванні фінансових відносин даний метод набуває особливостей, що проявляються в конкретному змісті, а також у колі органів, уповноважених державою на владні дії. Так, характер­ною рисою методу фінансового права є та обставина, що владні при­писи стосуються кола платників, порядку, умови і розміру платежів у бюджети, мети використання коштів тощо. Коло державних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам фінансових відносин, становлять фінансові органи. Іншою рисою методу фінансового права є широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не до­пускають вибору) норм з метою формування бюджетів[5,6].

Держава, закріплюючи вимоги щодо досягнення першочергових потреб (формування коштів для забезпечення виконання державних функцій), установлює чіткі межі поведінки підлеглих суб’єктів. На­приклад, обов’язок сплати податку опосередкований правом вимагати його сплати і контролювати його. Певна свобода зобов’язаних суб’єктів можлива лише в межах, імперативних приписів. Режим свободи мож­ливий у декількох формах:

1) свобода в межах імперативного суб’єктивного права, коли безумов­не право фінансового органу на перевірку може реалізовуватися ним за власним планом, але при цьому обов’язковою є реалізація цього права, що є одночасно і його обов’язком, засобом здійснення його функцій;

2)  свобода певного суб’єкта в межах делегованих державою прав припиняти правовідносини (наприклад, залік сум податкової застави в рахунок податкового зобов’язання);

3) свобода зобов’язаних осіб при використанні специфічних прав (на­приклад, права на застосування податкових пільг, податкового кредиту).

Основним методом фінансово-правового регулювання є імператив­ний. Він передбачає нерівність суб’єктів відносин, що забезпечує особ­ливий стан і специфічну роль держави. Цей метод виявляється у владних приписах, наказах одним суб’єктам з боку інших, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод цілком повторює метод регулювання адміністративно-правових відносин, що також має владний, імперативний характер. однак метод фінансового права відрізняється певною галузевою специфікою:

1)  на відміну від адміністративно-правового методу він не базуєть­ся на вертикальній субординації, співпідпорядкованості суб’єктів: владні указівки виходять від фінансових органів, з якими інші суб’єкти відносин не перебувають в адміністративній залежності;

2)  основна маса владних розпоряджень виходить від органів, спе­ціально створених державою для фінансової діяльності;

3)  метод фінансового права не передбачає повного підпорядкуван­ня і залежності одного суб’єкта від іншого, а стосується тільки еконо­мічного змісту фінансової норми;

4)  фінансово-правовий метод регулювання передбачає твердий ступінь імперативності на всіх рівнях законодавчого регулювання і не змінюється, не знижується залежно від типу законодавчого акта (від закону до інструкції);

5)  специфічним є об’єкт, що регулює за допомогою фінансово- правового методу публічні грошові фонди.

Владність як зміст методу фінансово-правового регулювання має свої особливості, що і реалізуються в імперативних приписах у сфері фінансової діяльності держави[3]:

а)  перевага у фінансово-правовому регулюванні позитивних зобов’язань. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов’язує суб’єктів до їх виконання (причому нерідко в однозначно визначеній формі);

6) метод владних розпоряджень виступає як імперативний — суб ’ єкти фінансового права виконують обов’язки чітко відповідно до приписів законів і підзаконних актів; права при цьому похідні від обов’язків;

в) методом владних повноважень регулюються підстави виникнен­ня правовідносин, виходячи з того, що при наявності певного юридич­ного факту суб’єкт права зобов’язаний вступити в ці правовідносини і чітко слідувати приписам закону, а не волі вибору;

г) цей метод характеризується юридичною нерівністю суб’єктів, коли одні суб’єкти володіють однобічними юридично-владними повно­важеннями щодо інших суб’єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень щодо владних суб’єктів[7, с.8].

На цьому базується основа правосуб’єктності, коли у владних суб’єктів вона складається пере­важно з прав, а в зобов’язаних суб’єктів — в основному з обов’язків і похідних від них прав. Може скластися уявлення, що фінансовому праву поряд з імперативним притаманні й елементи диспозитивного методу. Приміром, у сфері регулювання відносин з формування гро­шових ресурсів добровільного характеру (облігації державної внутріш­ньої позики, казначейські сертифікати, лотереї і т. п.) при видимості диспозитивності, основою регулювання залишаються владні розпо­рядження. Дійсно, придбання державного цінного папера здійснюєть­ся на добровільній основі, але усі відносини, що випливають з цього факту, регулюються державними, однобічними веліннями (терміни позики, відсотки, порядок погашення заборгованості не можуть бути предметом договору, вони закріплені законодавчо).

Імперативний метод фінансово-правового регулювання доповню­ється і підлеглими, похідними від нього методами рекомендацій, по­годжень. Особливістю їх є похідний характер від основного імпера­тивного методу, у рамках реалізації, виконання владного веління. Погодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імпе­ративного обов’язку, тобто погоджується не сама природа обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, однак вони або гарантуються, підкріплюються імперативними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування переважно імперативного методу не виключає ви­користання рекомендацій, погоджень, наявності права вибору в пове­дінці підлеглого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати під­приємствам податковий кредит (відстрочку платежу) на підставі спе­ціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки під­леглої сторони — платника податків — може виявлятися й у можли­вості податкового планування. Однак усі ці особливості в кінцевому підсумку підлеглі методу владних приписів

[8, 9].

 

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас