Ім'я файлу: курсова - копия.doc
Розширення: doc
Розмір: 269кб.
Дата: 19.08.2020
скачати
Пов'язані файли:
фінанси.docx
Розширення: doc
Розмір: 269кб.
Дата: 19.08.2020
скачати
Пов'язані файли:
фінанси.docx
КУРСОВА РОБОТА
з основ економічної теорії,мікроекономіки та макроекономіки
на тему №53 Антимонопольне регулювання в економіці України
Київ 2009
План
Вступ…………………………………………………………………………………….3
Теоретичні основи дослідження конкуренції і монополії…………………….6
Необхідність антимонопольного регулювання економіки……………………17
Види і форми монополій………………………………………………………...26
Економіко-правові засади антимонопольного регулювання в Україні………32
Шляхи удосконалення антимонопольної діяльності в Україні……………….37
Висновки………………………………………………………………………………...41
Додатки
Список використаної літератури………………………………………………………43
Вступ
Тема монополізму та монополій є досить актуальною на сьогоднішній день, так як наша держава – країна з перехідною економікою, оскільки конкуренція є однією з об’єктивних умов функціонування ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, продавців і покупців. Вона є об’єктивною закономірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, чого не відбувається при монополізмі.
Метою дослідження даної теми є аналіз стану, основних завдань конкурентної політики в нашій країні. На жаль, проблеми монополізму і конкурентної політики недостатньо досліджені вітчизняними вченими.
Об’єктом моєї курсової роботи є монополізм, а саме його сутність, типи, види, а також необхідність його регулювання.
Предметом – процеси і явища розвитку, демонополізація та обмеження монополізму в економіці України.
У першому розділі я розглянула теоретичні основи дослідження конкуренції і монополії. Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може з’являтись і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.
У другому розділі я дослідила необхідність антимонопольного регулювання економіки. Історичний досвід свідчить, що найбільш ефективне вирішення зазначених питань здійснюється в умовах ефективної економічної конкуренції, тобто змагання підприємців між собою, коли найбільший успіх мають ті з них , хто пропонує споживачеві найкращі товари, роботи та послуги за найнижчими цінами. Сума цих товарів, робіт і послуг покращує загальний результат функціонування економіки. Конкуренція стимулює виробництво тих товарів, яких потребує спожвач, зменшення соівартості товарів, а відтак спонукає підприємців підвищувати ефективність виробництва, сприяє науково-технічному прогресові. Саме завдяки конкуренції відбувався наприкінці ХІХ та у ХХ столітті стрімкий економічний розвиток країн Південної Америки, Західної Європи, Японії.
Але є деякі товари, на ринку яких може ефективно існувати лише один продавець. Так виникає явище монополізму. На початку як монополія розглядалось становище, коли на ринку був лише один продавець, у подальшому монопольним почало розглядатися становище підприємця, яке дозволяє йому домінувати на ринку за рахунок значної частки. Після здобуття незалежності в Україні частка монопольних утворень становила більше 80 %.
У третьому розділі розглядаються види монополій. При цьому слід розуміти, що такі класифікації мають умовний характер і не є вичерпними.
1). За територією, яка належить до сфери впливу окремих монополій, їх можна розділити на регіональні, загальнодержавні й міжнародні.
2). За ступенем охоплення ринків конкретної продукції можна виділити наступні види монополій: чиста монополія, обмежена монополія, дуополія, абсолютна монополія.
3). За характером і причинами виникнення розрізняють: природні монополії, легальні або закриті монополії, штучні монополії.
У четвертому розділі розглянуто економіко-правові засади антимонопольного регулювання. Існування монополій – це тягар для економіки. У зв’язку з тим, що монополістам у найближчій перспективі конкуренція не загрожує, вони мають змогу зловживати своїм монопольним становищем, нехтуючи при цьому економічними законами та інтересами суспільства. Тому існування та діяльність монополій регулюється та регламентується законодавством.
У п’ятому розділі я розкрила шляхи удосконалення антимонопольної діяльності в Україні. Загальний підсумок здійсненої в Україні демонополізації свідчить, що завдяки проведеним заходам з демонополізації на кінець 2000 року питома вага підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавних ринках, у загальному обсязі виробництва продукції (робіт та послуг) та обсязі інвестицій в основний капітал приблизно складала 23 %. З урахуванням регіональних ринків частку підприємств-монополістів у виробництві продукції можна приблизно оцінити у 35-40 %. Тобто конкуренція в Україні стала не тільки невід’ємною частиною економічних процесів, але й стала визначати розвиток значної частини економіки. Можливості подальшого розвитку в нашій країні конкуренції шляхом розподілу, ліквідації монопольних об’єднань майже вичерпана. Головним змістом сучасного етапу конкурентної політики є створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стабільний економічний ріст, підвищення життєвого рівня населення.
1) Теоретичні основи дослідження конкуренції та монополії
Монополія, монополізм (від лат. monopolium – одноособове право на продаж) – 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентраії виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального прибутку.
Отже, монополізм – це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншим суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими суб’єктами на ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.
Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може з’являтись і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність. [38, ст.27].
Поняття „монополія” можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.
Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.
Конкуренція (від лат. concurrere (пізньолат. сoncurrentia – змагання, суперництво) – стикатися, суперничати, змагатися) можна визначити як змагання підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції.
Конкуренція виявляєтся в економічному супеництві окремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибутку тощо.
Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності створювати в економіці держави сприятливий клімат для виробництва та реалізації товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та реалізації товарів дає максимально можливі результати. Під загрозою банкрутства, у разі перемоги конкурента, кожен виробник намагається зробити все можливе, щоб удосконалити техологію виробництва, поліпшити якість товару, який виробляється, зменшити його вартість, розширити ринок збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є: 1) наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців певного виду товару; 2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для продавців і покупців.
Таким чином, конкуренція, з одного боку, виступає економічним механізмом регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг), поліпшення їхньої якості, з іншого – однією з об’єктивних умов функціонування на ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, продавців і покупців. Вона є об’єктивною закономірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продуктивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищувати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводити організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми конкурентних відносин складаються за умов переходу до різних форм власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та незабезпеченості загальної товарно-грошової збалансованості ринку.[27, ст.16].
Так, за умов планової економіки (зразком якої є економіка колишнього Радянського Союзу) рішення про те, який товар і за якими цінами можуть придбати споживачі, приймається централізовано. При цьому виробники товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар конкурентоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зниження ціни.
У той же час за умов ринкової економіки та за наявності внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість вибрати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають ті підприємці, які пропонують товари найкращої якості за найнижчими цінами.
Протягом останніх десятиліть у всьому світі спостерігається зростання і посилення ринкової конкуренції. Нещодавно її не було у багатьох країнах і галузях економіки, бар’єри входження на ринок були непереборні, а домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток конкуренції стримувався безпосереднім втручанням великих підприємств.
Відсутність конкуренції на ринку та втручання в ринкові конкурентні процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад, розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку, та посилення внутрішньогалузевої конкуренції – з іншого пов’язані з відомим економічним зростанням Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі найбільш конкурентноспроможні нині галузі японської економіки, як електроніка та машинобудування, розвинулись за рахунок внутрішньогалузевої конкуренції. Разом з тим розвиток більшої частини економіки цієї країни, зокрема хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням конкуренції.
Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова економіка. Враховуючи це, я гадаю, що нині ніхто не заперечуватиме, що підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, досягненню високих темпів економічного зростання сприяє розвиток конкурентних відносин у господарському житті країни. Але не вся конкуренція між суб’єктами господарювання є добросовісною, є й така, що негативно впливає на економіку, - недобросовісна конкуренція. У Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є «Будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності». Її прояви вимагають державного втручання у конкурентну боротьбу, стимулюють до розроблення відповідних правових норм.
Конкуренція означає здатність змагатися, як у спорті. Такі змагання можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що мають значення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджуючи між собою умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти кращого становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги конкурентів.
Тому стає очевидним, що одне з першочергових завдань держави – не допустити таких обмежень конкуренції та сприяти її вільному розвиткові як у загальносуспільних інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі України відображені положення, спрямовані на захист конкуренції. Так, ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.[26,ст.32].
Для з’ясування юридичного змісту терміна „конкуренція” можна звернутись до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції” економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибрати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки:
здатнісь змагатись (боротьба) між конкурентами, як основний зміст конкуренції;
така боротьба виражається у діях (правомірних чи неправомірних) підприємців, спрямованих на досягнення переваг над своїми суперниками;
споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями чи покупцями;
окремий підприємець не може впливати на конкурентні ринкові механізми.
Одним з найважливіших досягнень економічної думки ХХ століття стала теорія монополістичної конкуренції. „Сили конкуренції та монополії нерозривно сплітаються в єдину тканину, відрізняючись в ній лише своїми візерунками”, - відмічав її автор Едвард Чемберлінг. Але він, як і Джоан Робінсон, яка розробила концепцію недосконалої конкуренції, розглядав взаємодію монополії і конкуренції переважно позаісторично.
Аналіз циклічного розвитку монополії та конкуренції важливий не тільки з академічної точки зору, але й не в меншій мірі – для обгрунтування місця конкурентної політики в загальній стратегії реформування економіки України. Розуміння даних питань та їх облік дозволить підвищити ефективність діяльності державної політики, направлених на пристосування української економіки до пануючих на сьогодні тенденцій глобального розвитку.
Цехова система, яка склалася в середні віки, являла собою таку ринкову структуру, в якій максимально обмежувалась конкуренція. Прийняття нових майстрів до цеху було надзвичайно ускладнене, а організація виробництва поза цехом була заборонена. Сувора регламентація номенклатури, кількості, якості та ціни продукції, яка вироблялась кожним майстром, заробітної плати учнів та підмайстрів, якості засобів та предметів праці – все це було направлене на усунення конкуренції між членами цеху. Причому регламентація, яка виникла з метою усунення конкуренції, за умови досягнення цієї мети неминуче вимагала свого подальшого підсилення. Відсутність конкуренції підштовхувало до все більш дріб’язкової регламентації, як до єдиного засобу підтримки визначеного рівня якості.
Однак такі міри мали лиш обмежений ефект. Слід зазначити, що розповсюджена думка про високу якість виробів середньовікових ремісників не повністю співпадає з історичною дійсністю. Монопольна влада над ринком, якою вони володіли, дозволяла безнаказово знижувати якість виробів, навіть часто зустрічався обман та фальсифікація. Наприклад, лондонські пекарі крали великі порції тіста на очах у споживачів за допомогою прихованого отвору в столі, де розміщувалось тісто, і хлопчика, який сидів під ним. Ковалі виробляли продукцію з неяксного металу, який плавився на вогні. Тканини розтягувались якнайдовше, а потім красиво скаладались, щоб приховати дефекти. Шкіра низької якості оброблялась так, що виглядала ніби високоякісна .
Монопольна влада цехів над місцевими ринками базувалась на незмінному характері цих ринків. Тільки в таких умовах цехове виробництво могло впоратись із завданням задоволення суспільних потреб. З XVI століття, коли почалось поступове розширення ринків та зміна структури потреб, цехове виробництво поступово втрачало монопольні позиції. Цей історичний процес, колосально прискорений промисловим переворотом, сприяв переходу до вільної конкуренції.
Посиленню конкуренції у Західній Європі сприяло створення національних держав і формування єдиних національних ринків, задовольняти зростаючі потреби яких консервативному, монополістично організованому цеховому виробництву було не під силу. Влада насаджувала нові галузі: виробництво шовкових та бавовняно-паперових тканин, в’язаних виробів, килимів, фарфору та ін. Звичайно, таке виробництво розташувалось поза сферами цехів. За допомогою державної влади виникли відносно великі мануфактури в Англії, Франції та деяких інших країнах. Мануфактурне виробництво стало серйозним конкурентом цехового ремесла.
Потрібно зазначити, що мануфактури, які зароджувались, самі досить часто виступали монополістами, яких підтримувала держава, створюючи їм сприятливі умови шляхом надання значних пільг, а також протекціоністської зовнішньоторгової політики. В середині XVIII століття відповідно до французьких законів, які забороняли виробництво, імпорт чи продаж набивного ситцю, діапазон покарань простягався від тяжної примусової праці до смертної кари. За деякими оцінками, всього на одне десятиліття XVIII століття більше, ніж 16 тисяч контрабандистів та нелегальних виробників набивного ситцю були страченні французькою владою. Ще більше людей були заслані на галери чи покарані іншим способом. Одначе, не дивлячись на привілегії та регламентацію, мануфактура поступово здобуває риси капіталістичного підприємництва. Окремі мануфактури почали працювати на світовий ринок (наприклад, англійська суконна та французька шовкова промисловість).[13,ст.23].
Ослаблення позицій цехового виробництва прискорюється в XVIII столітті. Особливо інтенсивно цей процес протікав у Англії, де парламент виступив проти монополій. Але в старих галузях та ремісничому виробництві монопольні права, включаючи і цехові пільги, хоча й ослаблені, але збереглися до кінця XVIII століття. Обмеження у промисловості та ремеслі були повністю відмінені у 1814 році.
Процес відміни монопольних прав у інших країнах Західної Європи (крім Голландії) проходив значно повільніше.
Таким чином, перехід від штучної монополії до відносин вільної конкуренції був довгим та мав багато протиріч. По мірі його розгортання відбувалось поступове злиття зон конкуренції в єдину систему, в якій ринкова конкуренція почала грати регулюючу роль. Цей процес закінчився в Англії в період промислового перевороту.
Слід зазначити, що про володарювання вільної конкуренції протягом ХІХ століття можна казати лише стосовно таких країн, як Англія, США, Франція, Голландія та кілька інших країн. В інших країнах Західної Європи в першій половині ХІХ століття збереглись багато конкурентних обмежень, які залишились від феодальної епохи. Досить згадати спробу відновити архаїчні ремеслові цехи в Прусії.
Перш за все звертає на себе увагу той історичний факт, що основними перешкодами, з якими будь-коли стикалась конкуренція, були породжені нерозвиненістю промислових сил та економічних відносин. Визначальну роль грала цінова конкуренція, яка проявлялась у прагненні підприємців зберегти й розширити свій ринок перш за все безпосереднім зниженням витрат і відповідно – зниженням цін. Саме цінова конкуренція попередньо визначала гнучкість ринкових цін, їх швидку реакцію на коливання попиту та пропозиції.
Разом з тим система вільної конкуренції поступово створювала матеріальні передумови свого історичного переходу до іншої стадії розвитку, яка вже характеризувалась іншим співвідношенням монополії та конкуренції. Конкуренція сприяла поступовій концентрації виробництва і капіталу. На певній стадії розвитку цей процес невідворотньо привів до утворення монополістичних об’єднань.
Перетворення веливих об’єднань в одну з основ господарського життя почалось в кінці ХІХ століття як наслідок потужної хвилі злиття і поглинання переважно горизонтального характеру. Тому перша хвиля, яка прокотилась, наприклад у США в 1898 – 1903 рр., мала своїм результатом досягнення високого рівня концентрації виробництва всередині галузі.
Серед російських синдикатів найбільш видне місце займав „Продамед”. В 1912 році він контролював виробництво та об’єднував продаж 83 % сортового та листового заліза, 95 % балок та швелерів, 75 % залізничних рельс і 100 % осей. Друге місце тримав „Продвугілля”, який контролював добуток майже всього вугілля Донецького басейну чи близько 2/3 всього російського виробництва.
Монополізація поглинула перш за все галузі, які виробляють сировину, паливо та продукцію низького ступеню обробки. Умови виробництва такого роду продуктів мало відрізняються від різних підприємств, і споживачі зазвичай не надавали переваги окремій марці.
З іншого боку, галузі з високим ступенем обробки складніше піддавались монополізації через вагому різнорідність продукції.
Росту концентрації виробництва сприяла нова хвиля злиттів і поглинань, яка в США з особливою силою прокотилась в 1926 – 1929 рр. Вона відрізнялась тим, що, наряду з горизонтальними злиттями і поглинаннями, які продовжувались, зросло значення вертикальної інтеграції. Такі зміни були об’єктивно обумовлені необхідністю поглиблення спеціалізації виробництва, розвитку кооперування та комбінування в межах технологічної вертикалі, яка охоплювала виробництво вихідної сировини, його первинну переробку, виготовлення різноманітних проміжних продуктів та ін., включаючи випуск та реалізацію кінцевої продукції.
Це сприяло створенню необхідних організаційно-виробничих передумов для залучення методів масового поточно-конвеєрного виробництва, росту ролі концернів вертикального типу. Складались потужні промислові комплекси, які включали більш чи менш широке коло підприємств, пов’язаних між собою єдиним технологічним циклом. В основі формування таких комплексів лежала поглиблена спеціалізація заводів, які їх утворюють – предметна, подетальна і технологічна.
Однак розвиток концентрації і централізації виробництва призвів до підриву механізму ринкового саморегулювання. Найбільш наглядно це проявилось в період економічної кризи 1929 – 1933 рр. „Велика депресія” сприяла започаткуванню інтенсивного державного регулювання економіки у відповідності до кейнсіанських рекомендацій, об’єктивна необхідність якого породжена, у кінцевому рахунку, процесом централізації виробництва у монополістичних об’єднаннях.
Здавалось, монополізація буде посилюватись і в другій половині ХХ століття. Але в цей час спостерігалось збільшення кількості малих підприємств, які стали найважливішим фактором соціально-економічної стабільності в країнах з розвиненою ринковою економікою. Значення малого бізнесу особливо зросло в 70-ті роки, коли економічне положення розвинених країн різко погіршилось. Виявилось дивне на перший погляд економічне явище – малі підприєства досить часто краще, ніж великі, протистояли економічним труднощам.
Посиленню конкуренції також сприяли зміни у виробничій структурі великих корпорацій. Перш за все, це пов’язано з тим, що, починаючи з 60-х років, провідним напрямком росту компаній стала диференціація виробництва.
Не менше значення для підсилення конкуренції має і транснаціоналізація діяльності великих підприємств, яка стала об’єктивною основою глобалізації економіки. Керівництво цих країн нерідко свідомо використовувало міжнародну конкуренцію в якості засобу впливу на вітчизняних монополістів, щоб підштовхнути їх до інновацій та підвищенню ефективності.
Досить значну роль для обмеження монополістичних тенденцій зіграли розвиток транспорту і зв’язку, а також конкуренція субститутів (замінників), зростаюча завдяки створенню нових і вдосконаленню вже існуючих продуктів на основі використання досягнень НТП.
У вітчизняній економіці рівень монополізації був набагато вищим, ніж у високорозвинених країнах. До того ж монополізм мав якісно інший характер. В ринковій економіці монополістичні об’єднання формувались „знизу” на основі концентрації виробництва і капіталу, яка відбувалась у ході конкурентної боротьби. В командній системі монополістичні структури формувались „зверху”. Державні органи не тільки не заважали, але й активно сприяли монополізації. Іншою важливою особливістю вітчизняного монополізму є горизонтальна інтеграція. Підлеглість підприємств, випускаючих однорідну продукцію, одному керівнику, міністерству практично повністю блокувало конкуренцію всередині галузі.
Командна система сприяла надмірній концентрації виробництва на рівні підприємств та об’єднань. В результаті склалась занадто монополізована економіка. До початку 90-х років у Радянському Союзі 1800 найменувань продукції випускалось тільки на одному підприємстві чи об’єднанні, більше 1100 підприємств були абсолютними монополістами у виробництві певних видів продукції. Із 19 основних видів ковально-пресових машин 9 випускались на одному підприємстві, 6 – на двох і 4 – на трьох. 80 % - випуску холодильників було зосереджено на чотирьох, а морозильників – на трьох підприємствах. На трьох підприємствах було сконцентровано виробництво 75 % переносних телевізорів.
Такого рівня концентрації в обробній промисловості розвинутих країн не було навіть на початку ХХ століття. Якісні відмінності продукції машинобудування перешкоджали утворенню монополістичних об’єднань „знизу”. Але це не завадило монополізації „зверху”, яка характерна для команднохї системи.
Командно-адміністративна система не змогла довго протриматись в умовах нового циклічного посилення кокуренції і ринкових начал, яке почалось в останні десятиліття ХХ століття. Вона була змінена глобальною „хвилею”. Але створена нею монополістична організація виробництва стала потужним фактором, гальмуючим ринкову трансформацію в Україні та її інтеграцію в глобальну економіку. Ця структурна невідповідність у значній мірі зумовила глибину кризи, яку пережила українська економіка в 90-ті роки, і продовжує здержано впливати на її розвиток. Створення умов для стійкого економічного росту ХХІ століття припускає послідовне „очищення” вітчизняної економіки від занадто живучих елементів штучної монополії та нейтралізацію тих монополістичних елементів, які об’єктивно не можливо видалити.[33,ст.21].
Отже, регулятор ринкових відносин, конкуренція, змушує підприємців змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих соціальних і ділових результатів. Вона не дозволяє економічній владі концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання нею.
1 2 3 4